Літературне краєзнавство є важливим компонентом вивчення історії літератури. Останнім часом інтерес до письменства рідного краю помітно зростає, що є
|
|
Скачати 462.62 Kb.
|
 І. Запитання для учнів та студентів. 1. Коли і де Дніпрова Чайка розпочала роботу над своїми "Морськими малюнками"? 2. Як оцінили "Морські малюнки" Дніпрової Чайки сучасники? 3. Які жанрові прикмети властиві "Морським малюнкам"? 4. В чому полягало новаторство Дніпрової Чайки? 5. Коли востаннє письменниця побувала в Ялті? ІІ. Завдання для самостійної роботи. 1. Прочитати кілька "Морських малюнків" Дніпрової Чайки. Визначити особливості системи образів цих творів. 2. Підшукати яскраві приклади розгорнутої метафори, на якій будується сюжет "морського малюнка". 3. Дати ідейно-художній аналіз поезії Дніпрової Чайки "Слава звитязі, побореним горе!" (див. додаток) 4. Визначити, яким змістом наповнює Дніпрова Чайка образ морської хвилі у своїх творах. 5. Одну з поезій Дніпрової Чайки вивчити напам'ять. 5. Запропонувати сценічне рішення одного з "Морських малюнків" та по можливості втілити його в навчальному етюді. ІІІ. Тематика рефератів та курсових робіт. 1. Мариністика Дніпрової Чайки. 2. Вплив творчості Дніпрової Чайки на розвиток жіночої поезії кінця ХІХ – поч. ХХ століття. ЛІТЕРАТУРА 1. Дніпрова Чайка. Автобіографія. – Центральна Наукова Бібліотека. Відділ рукописів. Фонд 10, No 34906. 2. Пінчук В. Г. Дніпрова Чайка. Життя і творчість. – К, 1984. 3. Дніпрова Чайка. Твори. Передмова О. Килимника. – К., 1960. ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ Посильний внесок у розвиток української літератури ХІХ століття зробив Олександр Кониський (1836-1900). Свій слід він залишив у різних видах діяльності, оскільки зарекомендував себе як письменник, публіцист, науковець, громадський діяч. Ще замолоду Кониський зазнав переслідування за писання творів українською мовою: його виключили з Чернігівської гімназії. У роки Кримської війни він відбуває військову службу, після чого мав адвокатську практику у Полтаві та Києві. Чимало сил О. Кониський віддає організації недільних шкіл та створенню для них підручників, домагається введення української мови в школах. 1863 року за поширення "малоросійської пропаганди" Кониський був висланий у Вологду, а згодом у Тотьму. Після заслання через потребу лікувати зір письменник деякий час жив за кордоном, а повернувшись на Україну, нерідко міняв місце проживання, постійно перебуваючи під наглядом поліції. У 1872 році він отримав дозвіл оселитися в Києві, де жив до самої смерті. Кониський був одним з фундаторів Товариства ім. Шевченка у Львові. Доробок письменника напрочуд багатогранний. Відомо майже півтори сотні псевдонімів, якими він підписував свої виступи у періодиці. Свого часу користувались популярністю окремі вірші Кониського, але більше значення мали його оповідання та повісті. Особливої уваги заслуговує подвижництво О. Кониського у створенні однієї з перших біографій Тараса Шевченка, якій він присвятив останні десять років свого життя. Слід відзначити, що над біографією Шевченка, знаною під назвою "Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя", Кониський працював у Криму. Письменник добре знав і любив наш край. Сюди він переважно приїжджав, щоб поправити здоров'я, але ніколи не сидів без діла. Ось чому дещо з творчої спадщини Кониського тісно по'язане з Кримом. Найчастіше письменник зупинявся в Алупці, куди, ймовірно, його першим запросив Михайло Коцюбинський. У листі до Василя Лукича від 1 квітня 1896 року Коцюбинський писав: "У нас, в Криму, як вам певно звісно, проживає О. Я. Кониський. Здоров'я його поправилось. Скучно тільки йому в Ялті, от він і наважився переїхати сими днями в Алупку, до нас, чому і я радію вельми, бо так важко на чужині без своїх людей, що й не сказати". Тільки восени 1896 року Кониський залишає Крим і повертається до Києва. У наступні свої приїзди на Кримське побережжя він також обирає місцем свого відпочинку Ялту та її околиці. Основний прозаїчний доробок письменника увійшов до 4-томника, який він підготував за життя. Видання другого тому під назвою "О. Кониський-Перебендя. Твори" було здійснене в Ялті 1900 року, в друкарні Вахтіна, що є свідченням про друк книг української мовою у нашому місті, за умови дозволу цензури та застосування "общепринятого", тобто російського правопису, на що О. Кониський змушений був погодитись. У цій книзі опубліковане одне з кращих оповідань Кониського - "Ранком в Алупці", що було написане 1896 року. Вперше воно побачило світ у дебютному виданні журналу "Літературно-науковий вісник" 1898 року під назвою "В тумані (Дійсність і галюцинації)". Оповідання має ряд жанрових прикмет поезії в прозі. Автор відтворює візію, котру він пережив під час напруженої роботи над біографією Шевченка. Краса природи, гірський ландшафт довкілля Алупки, могутність моря мали неабиякий вплив на відчуття письменника. Та водночас він думав і про "друге море, з берегом, политим слізьми-журбою та тугою многостраждального поета", уявляючи біль Шевченкової душі на засланні. Втомлений працею письменник, щоб повернутись до дійсності та відпочити, кинув свій погляд в далечінь. Його неймовірно загострені відчуття дозволяють по-новому побачити розкішне і напрочуд рухливе морське плесо: "Море гралося барвами, кидалося в очі дівочістю, ніжністю, жартівливим лукавством, здавалось забіякою, що грає у ховалки". Зачарованим поглядом автор охоплює всю панораму Алупки: густі кипариси, що навіюють сум, вежі Воронцовського палацу, мечеть, яка своїм мінаретом хоче сягнути Ай-Петрі, смуги снігу в щілинах гірських вершин, – все це заговорило, ожило, демонструючи гармонію світу, створеного для людей Богом. І раптом на очах автора здійснюється диво: з морського туману з'являється постать. Через мить він впізнає в ній самого Шевченка, який чудом подолав часові бар'єри і опинився перед ним, на веранді алупкинської домівки. Безперечно, Кониський розумів, що це була галюцинація, але уявні образи, наближені до реальних, справили на нього незабутнє враження. Шевченко немов благословив тяжку працю Кониського і разом з тим дав йому можливість побачити світ по-новому. Отже, у оповіданні О.Кониського маємо перший художній опис Алупки в українській літературі. Особливо мальовниче автор відтворює море, в нього воно – потужна сила, що здатна наснажувати і пестити душу, що вкрай необхідно справжньому митцеві. Морські пейзажі надихали і поетичну музу Кониського. У Сімеїзі, зокрема, були створені кілька віршів, які увійшли до циклу "З скорбних пісень" (опубліковані після видання поетичної збірки "Порвані струни" у журналі "Літературно-науковий вісник" 1898 року). Свого часу І. Франко, вказавши на суперечності світогляду та діяльності О. Кониського, підкреслив: "Одно тільки не покидало його, не змінялося у нього – почуття обов'язку працювати для України на користь її розвою". Це життєве кредо поет висловив і в таких поетичних рядках: Під впливом моря чарів могутніх росте бажання жить і жить і під погоду і негоду робить на Вкраїну, робить! І. Запитання для учнів та студентів. 1. Які роки в житті і творчості О. Кониського пов'язані з Кримом? 2. У яких жанрах О. Кониський використовує кримські враження? 3. Яка книга О. Кониського була видана в Ялті? Де і коли її надрукували? 4. З яким українським письменником О. Кониський тісно спілкувався в Алупці? 5. Яка незвичайна подія описується письменником в оповіданні "Ранком в Алупці"? ІІ. Завдання для самостійної роботи. 1. Прочитати оповідання О. Кониського "Ранком в Алупці" та визначити його композицію. 2. Які особливості твору О. Кониського "Ранком в Алупці" дають підстави вважати його поезією в прозі? 3. Дати приклади тропів та стилістичних фігур в кримських пейзажах О. Кониського. 4. Визначити, чи наявний прийом паралелізму у кримських віршах "З скорбних пісень" (див. додаток). 5. Порівняти кримські краєвиди в творчості О. Кониського та Дніпрової Чайки. 6. Які відомості збереглися про друкарню Вахтіна в Ялті? ІІІ. Тематика рефератів та курсових робіт. 1. Проза Олександра Кониського. 2. Робота О. Кониського в Криму над біографією Тараса Шевченка. ЛІТЕРАТУРА 1. Кониський Олександр. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К., 1990. 2. Коцюбинський Михайло. Твори в семи томах. Том. 5. Листи (1886-1904) – К., 1974. 3. Сиваченко М. Є. Олександр Кониський // Олександр Кониський. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К., 1990. 4. Смілянська В. Біограф та його хроніка // Олександр Кониський. Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя. – К., 1991. ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ Український театр корифеїв отримав велику популярність в Криму, і зокрема в Ялті, на рубежі ХІХ та ХХ століть. Талант українських майстрів сцени, музикальність і народність вистав сприяли популярності театру в різних верствах населення України та за її межами. Ялтинський міський театр, побудований у 1908 році С. Новиковим (колишнім актором малоруської трупи), був призначений і для малоросійських вистав, які на той час сприймались, поряд з оперою і драмою, окремим видом сценічного мистецтва. Ялта зустрічала теплими оваціями ряд визначних акторів, режисерів і драматургів. Разом з героями вистав ялтинці сміялись і плакали, як це було скрізь, де гастролювали українські трупи. К. Станіславський писав у листі до А. Кримського: "Тот, кто видел игру украинских актеров, сохранил светлую память на всю жизнь. Такие украинские актеры, как Кропивницкий, Заньковецкая, Саксаганский, Садовский – блестящая плеяда мастеров украинской сцены, – вошли золотыми буквами на скрижали истории мирового искусства". Першою отримала визнання в Ялті трупа Старицького (1885 р.). У 1888 році тут гастролювала трупа Садовського, у складі якої була незрівнянна королева української сцени Марія Заньковецька. Через десять років Заньковецька і Садовський знову побували в Ялті, але на цей раз у двох різних трупах, сформованих після тимчасового розриву стосунків цих видатних майстрів сцени. Міська газета у своїх рецензіях найчастіше згадує такі вистави як "Наталка Полтавка", "Сватання на Гончарівці", "Наймичка", "Циганка Аза", "Чорноморці", "Ой, не ходи, Грицю…". Загалом наприкінці ХІХ – початку ХХ століття в Ялті побувало понад десяток українських труп. Місцеві жителі та гості міста мали можливість познайомитись з мистецтвом Марка Кропивницького (1840-1910), Панаса Саксаганського (1859-1940), Івана Карпенка-Карого (1845-1899). "Батько новочасного українського театру", як влучно його назвав І. Франко, Іван Карпенко-Карий особливо припав до серця ялтинцям. Народився майбутній класик в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград). Його батько, Карпо Тобілевич, дворянин за походженням, працював прикажчиком поміщицького маєтку, а мати була простою селянкою. З юних літ малому Івану довелось заробляти собі на хліб, хоч душа його нестримно тягнулась до освіти і мистецтва. Майже два десятиліття забрала в Івана Тобілевича служба в різних канцеляріях – від писарчука до секретаря міського поліцейського управління. Перед його очима розгортались драматичні сторінки життя представників різних верств народу. Завдяки самоосвіті І. Тобілевич всмоктав в себе визначні твори європейської літератури, соціології, філософії. І все це спонукало його, щедро обдарованого природою, до самовияву. З вісімнадцяти років Іван Тобілевич – учасник аматорських драматичних гуртків. Отримав визнання як актор, режисер, пройшов школу керівника трупи. За перо І. Карпенко-Карий береться зрілою людиною, переживши втрату дружини і сина. За участь у нелегальному гуртку його засилають на три роки у Новочеркаськ, де він, відірваний від свого звичного середовища, написав п'єси "Бурлака", "Безталанна", "Наймичка" та ін. З кожним роком п'єси І. Карпенка-Карого завойовували все більшу популярність, деяким з них судилось надовго залишитись у золотому фонді українського театру. Повернувшись із заслання, І. Карпенко-Карий опинився у бурхливому вирі театрального життя. У складі мандрівних труп об'їздив всю Україну, не раз він показував свій акторський і режисерський хист на кримській землі. Особливою віхою для ялтинського глядача стали гастролі трупи Садовського з 3 жовтня по 3 листопада 1899 року. Цілий місяць Карпенко-Карий фактично був неофіційним режисером майже 30 вистав і водночас блискуче виконував провідні ролі. Третину репертуару, запропонованого ялтинцям трупою, становили п'єси власне І. Карпенка-Карого: "Мартии Боруля", "Паливода", "Безталанна", "Сто тисяч", "Бондарівна", "Чумаки", "Лиха іскра". Невідомий ялтинський рецензент у своєму дописі до "Кримського кур'єру" відзначав: "Одним из лучших авторов малорусской драмы справедливо считаем г. Карпенко-Карого. Почтенный автор – глубокий знаток малорусского народного быта, и его бытовые картины народной жизни, помимо правдивости, очень типичны и художественны. К наиболее удачным в этом смысле относятся "Чумаки"…". Цікаво, що ялтинська поліція встановила на період гастролей трупи негласний нагляд за І. Карпенком-Карим як за особою неблагонадійною. Відомо також, що навесні 1902 року делегація українських акторів на чолі з Іваном Карпенком-Карим побувала в Гаспрі, щоб привітати великого російського письменника Льва Толстого і тим самим висловити йому свою підтримку у зв'язку з його відлученням від церкви. На схилі літ драматург занедужав. На лікування, за порадами лікарів, приїжджав до Криму. Зокрема, провів у Ялті травень-червень 1906 року та лютий, березень і половину квітня 1907 року (про що повідомляла своїм читачам газета "Русская Ривьера"). На жаль, лікування не надало очікуваного полегшення, ревматизм спричинив ускладнення. Покинувши Ялту, Карпенко-Карий вимушений був їхати за кордон, щоб звернутись до німецьких лікарів. 15 вересня 1907 року, в Берліні, він закінчив свій земний шлях. Але творчість Карпенка-Карого продовжувала жити своїм окремим життям. П'єси визначного українського драматурга і надалі хвилювали серця глядачів, торуючи шлях у майбуття. Важко уявити собі репертуар будь-якої тогочасної української трупи без творів І. Карпенка-Карого. На ялтинській сцені їх з успіхом відтворювали і місцеві театрали. Серед них чільне місце належить Товариству малоруських акторів під керуванням Петра Націлевича (? – 1927), яке за багатьма показниками можна вважати напівпрофесійним театром. Головні ролі у виставах товариства виконував сам режисер Петро Націлевич та його дружина Марія Азовська (? – 1920), улюблена учениця Марка Кропивницького. Окрім них, в трупі нараховувалось біля тридцяти акторів-любителів, жителів Ялти. Любов до українського слова та музики об'єднала в колективі цілу низку обдарованих ялтинців, поряд з українцями на сцену виходили росіяни, греки, євреї, татари. Серед акторів найталановитішими визнавали С. В. Любченка, К. Н. Попову, А. М. Комарову, Є. і Н. Харченків, Б. А. Малюженка, Є. Х. Бєлоглазову та ін. "Русская Ривьера" не шкодувала компліментів на адресу артистів-любителів, відзначаючи, що вони "могут образовать в Ялте постоянную малороссийскую труппу и поставить дело малорусской сцены гораздо выше, чем ставят его иногда заглядывающие к нам большей частью захудалые, провинциальные профессиональные труппы". Спектаклі влаштовували найчастіше в Домі народного зібрання (нині там розташований кінотеатр "Спартак"), нерідко виїжджали в Алупку та Гурзуф. Театр проіснував до 1918 року. У вихорі громадянської війни П. Націлевич та М. Азовська змушені були покинути Ялту, шукаючи більш надійного притулку в Ростові, де вони мешкали до останку. У 20-их і в 30-их роках традиції українського театру в Ялті відроджувались, хоч не знайшли належної державної підтримки. На жаль, винятковою популярністю українського театру нерідко користувались і аферисти, які організовували трупи з акторів, що мали досить сумнівне обдарування, з метою отримати фінансовий зиск, демонструючи публіці примітивні смаки і творчу безпорадність. Українське художнє слово на ту пору було популярним настільки, що інколи ставало засобом для збору коштів на російський флот, допомогу голодуючим та інші благочинні цілі. Вельми показовим щодо популярності творчості І. Карпенка-Карого в Ялті є оголошення 1908 року в міській газеті "Русская Ривьера": "Группой членов родительского комитета ялтинской женской гимназии устраивается в городском театре спектакль. Идет интересная малорусская пьеса из современной жизни "Суета" популярного украинского писателя Карпенко-Карого и в заключение дивертисмент "Украинские спивы". Цель этого спектакля чисто благотворительная – собрать средства для помощи 18 учащимся старших классов, которым за невзнос платы за право учения грозит увольнение с нового года". Отже, Іван Карпенко-Карий своєю творчістю вніс значний внесок у розвиток української культури на південному побережжі Криму і завоював любов і вдячність численних прихильників свого таланту в Ялті. |
Схожі:
|
Методичний порадник до медіаресурсу з історії рідного краю Любов до Вітчизни – це любов до рідного будинку, вулиці, школи, села, міста. Знання про рідний край необхідні для духовного розвитку... |
Інтегрований предметний тиждень історії та географії Мета проведення: популяризувати краєзнавчу роботу серед молоді; викликати інтерес учнів до історії та географії рідного краю; показати... |
|
Заняття ФОТОГРАФІЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ ТА ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ |
Конспект уроку літератури рідного краю, проведеного вчителем української... Тема. Література рідного краю. «Йду натхненно важкими дорогами…» Микола Турківський |
|
План роботи Михайлюцької ЗОШ І – ІІІ ступенів на весняні канікули Заняття гуртка «Історія рідного краю». Виготовлення буклета з історії рідного краю |
УРОК ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ У 10 КЛАСІ ТЕМА: МАЛА ПРОЗА ІРИНИ НЕВИЦЬКОЇ МЕТА: познайомити учнів з оповіданнями письменниці, навчити визначати проблематику творів, виділяти головне; розвивати уміння ідейно-художнього... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ВИВЧЕННЯ СПЕЦКУРСУ «ДУХОВНА СПАДЩИНА РІДНОГО КРАЮ» У формуванні духовної культури студентської молоді, її світорозуміння та світогляду велике значення мають знання з історії та культури... |
Уроки літератури рідного краю: технологія підготовки та проведення Співпраця учитель (методист) митець (художній твір) учень (читач) досягне органічної єдності, якщо, добираючи матеріал до уроків... |
|
Уроку Контролю діяльності учнів; спонукати до самостійності на етапі осмислення і засвоєння знань; формувати інтерес до вивчення конкретного... |
Урок з використанням інсценізації та ІКТ Проща”, “Козацький цвинтар”, “Заплакані зорі”, “За кого померти?”, лауреата літературної премії імені Василя Симоненка. Розвивати... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua