|
|
Скачати 1.06 Mb.
|
Українська Народна Республіка (УНР), 23.06.1917 проголошено національно-культурну автономію Українською Центральною Радою (Перший Універсал) на українських етнічних землях колишньої Російської імперії; 22.01.1918 проголошена самостійність (Четвертий Універсал). Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), проголошено 18.10.1918 рішенням Української національної ради на українських етнічних землях колишньої Австро-Угорщини, 22.01.1919 об'єднана з УНР через Акт Злуки; Українська держава, створено 29.04.1918 на чолі з П.Скоропадським після розпуску Центральної Ради УНР М.Грушевського за прямим втручанням німецько-австрійських окупаційних військ. Осінню 1918 р. досягнуто домовленостей з урядом Криму про входження півострову у склад України на підставах територіальної автономії (29.04.1918 Чорноморський флот підняв українські прапори). Українська держава П.Скоропадського існувала по 14.12.1918, назву її було знову змінено на УНР у результаті повстання С. Петлюри, яке встановило владу Директорії. Початок XX століття подарував Україні шанс у справі відродження української державності. Національно-визвольний рух, який відновився у середині XIX ст., вибухнув у березні 1917 року українською революцією. Трагічними для України були перші роки революційного державотворення. Внаслідок цілого ряду помилок не вдалося втілити в життя ідею незалежності України. Але досвід Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, ЗУНР, УСРР послугував майбутньому України, поповнив скарбницю її державотворчого досвіду 59 - Утвердження радянської влади в Україні, її соц-економ та національна політика (1917-1920 рр.) Упродовж 1917—1920 pp. радянська влада в Україні встановлювалася тричі: перший раз — у січні — квітні 1918 p., другий — у січні — липні 1919 p., третій — з грудня 1919 р. І лише на початку 1920 р. остаточно утвердилася й трималася до 1990 р. Спираючись на регулярну армію, яка залишалася на території України, РКП(б) та її бойовий загін КП(б)У утвердили тут такий самий політичний лад, як і в Росії. У березні 1919 р. Всеукраїнський з'їзд рад, який відбувався в Харкові, остаточно прийняв радянську форму державності України. Характеризуючи радянську систему державного устрою, слід підкреслити, що її стержнем була більшовицька партія, яка через ЧК, ревкоми, армію, комбіди та інші підконтрольні їй структури формувала радянське державне прикриття. У своїх взаємостосунках з іншими політичними органами РКП(б) перейшла поступово від революційної демократії до усунення із рад своїх опонентів і навіть союзників, до однопартійності й перетворення КП(б)У на державну монопольну керівну структуру. Формально вищим органом влади був Всеукраїнський з'їзд рад, а між з'їздами — Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК). Згадавши, що на території України з 1 червня 1919 р. є чинною угода про об'єднання військової, державної і господарської діяльності РСФРР та УСРР, ВУЦВК, виконуючи директиви більшовицької партії, анулював усі декрети уряду УСРР, які стосувалися функціонування органів влади, військових, народногосподарських, продовольчих, фінансових установ, і замінив їх російськими декретами. У II пол. 1918 p. більшовики розпочали грандіозний експеримент в економічній сфері. Виступаючи в 1922 р. на XI з'їзді РКП(б), Ленін заявив: "У нас підходу справжнього до соціалістичної економіки, побудови її фундаменту немає...". Тому прагнучи відразу ж побудувати безтоварну централізовану соціалістичну економіку і водночас забезпечити продуктами армію, яка за чисельністю перевищила збройні сили усіх європейських країн, а також голодуючі російські міста, більшовики ввели сувору економічну політику, відому як політика "воєнного комунізму". Вона включала: націоналізацію промисловості й торгівлі; примусове вилучення селянської продукції в її натуральній формі шляхом продрозкладки; заборону приватної торгівлі; централізований розподіл продуктів між споживачами за картками та примусову трудову повинність. "Воєнний комунізм" був спробою безпосереднього переходу до виробництва та розподілу на комуністичних засадах — без приватної власності, ринку, товарно-грошових відносин. Центральне місце в політиці "воєнного комунізму" посідала продовольча розкладка — експропріація зерна в селян. Щоб відібрати в них хліб, було створено велетенський апарат примусу. Лише штаб губернських, повітових і районних особливих продовольчих комітетів налічував 60 тис. чоловік. А ще діяли продовольчі загони, комітети незалежних селян, трудова армія, військові підрозділи Наркомпроду УСРР. Щоб перешкодити нелегальній торгівлі хлібом, створювалися і використовувалися загороджувальні загони на залізницях та водних шляхах. Це свідчить про те, що політика "воєнного комунізму" була економічним фундаментом тоталітарної за своєю суттю влади партії, яка поширювала контроль за діяльністю усіх структур суспільства. Ясна річ, що такі дії більшовиків спричинили цілковите руйнування промисловості та сільського господарства і підірвали матеріальну зацікавленість робітників у результатах своєї праці..Природно, що політика "воєнного комунізму" і викликана нею економічна руїна посилили масове невдоволення більшовиками, особливо в середовищі селян. Незважаючи на те, що Л. Троцький (нарком військових справ Російської Федерації) мав в Україні більш як мільйон червоноармійців, улітку 1919 р. органи НКВС зареєстрували 207 антикомуністичних виступів на території УСРР. Чимало з них мали масовий характер. Так, загони отамана Гончара у Васильківському повіті налічували 8 тис. повстанців, а отамана Зеленого — близько 12 тис. У виступі в середині травня 1919 р. в Подільській губернії брало участь до 20 тис. чоловік. Щоправда, повстанців називали бандами. Майже вся селянська Україна повстала проти спроби реорганізувати її життя на комуністичний лад. Проти селянських повстанців російські більшовики кинули 18 піхотних бригад та кавалерійську дивізію. Проте фактором, який ефективніше, ніж каральні експедиції, втихомирював повстанців, виявився голод 1921—1923 pp. Збагнувши це, більшовицький уряд успішно справився з "куркульським бандитизмом", конфіскувавши злиденні продовольчі запаси в селян. Так 1921 р. в Україні було вперше запроваджено терор голодом. 60 - Завершення нового поділу українських земель на поч 1920 рр. Після жовтневого перевороту більшовиків 1917 р. на уламках Російської імперії виникло 13 держав, з яких Литва, Латвія, Естонія, Польща і Фінляндія стали справді незалежними. В усіх інших утвердилася радянська форма державності. Радянську владу було встановлено на Східній (Наддніпрянській) Україні, де на початку 20-х років проживало 25,5 млн. чоловік. Відповідно до Ризького мирного договору 1921 р. Польща визнала незалежність УСРР. Разом з тим, до Польщі відійшли західні області України та Білорусі. У цей час було узаконено включення Закарпаття до складу Чехословаччини, Північної Буковини — до Румунії. На приєднаних територіях проживало 7 млн. українців. УСРР як зовні самостійна держава розгорнула активну міжнародну діяльність. У 1921 р. вона уклала мирний договір з Литвою, встановила дипломатичні стосунки з Латвією та Естонією. На початку 1922 р. було укладено договір між Україною і Туреччиною. Великого значення український уряд надав установленню нормальних відносин з Радянською Росією. У травні 1919 р. Раднарком РСФРР запропонував установити воєнно-політичну єдність радянських республік. Ця пропозиція дістала підтримку. 28 грудня 1920 р. РСФРР і УСРР уклали договір, за яким дві республіки входили у військовий і господарський союзи. Згодом аналогічні договори уклали між собою й інші республіки. Така система відносин дістала назву договірної федерації. Однак відносини між республіками було визначено не чітко: залишилися невизначеними компетенції та повноваження загально федеративних і республіканських органів. Тому навколо союзного договору 1920 р. в українському керівництві точилися гострі суперечки, висловлювалися і невдоволення. Для врегулювання взаємовідносин між РСФРР і УСРР у травні 1922 р. було утворено спеціальну комісію. У цьому самому році розгорнулася дискусія з питань тіснішого об'єднання республік. Генеральний секретар ЦК РКП(б), нарком у справах національностей Й. Сталін висунув проект "Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками", у якому передбачав включення їх до Російської Федерації на автономних правах. Це викликало опір у республіках. Сталінську ідею вважав неприйнятною і Ленін, оскільки вона порушувала принцип повної рівноправності народів. Для республік ленінські пропозиції добровільного об'єднання радянських республік в єдину багатонаціональну державу на засадах рівноправності були прийнятнішими, ніж план Сталіна. У грудні 1922 р. VII Всеукраїнський з'їзд Рад схвалив ідею створення СРСР і обрав на X Всеросійський з'їзд рад делегатів, які мали повноваження для участі в роботі І Всесоюзного з'їзду рад. 30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР в основному затвердив Декларацію про утворення Союзу та Союзний договір. Остаточні тексти цих документів з урахуванням зауважень і пропозицій союзних республік мав затвердити II з'їзд Рад. Так завершився процес утворення багатонаціональної союзної, а, по суті, унітарної держави, яка впродовж майже 70 років свого існування трималася на насильстві і злочинах проти народів, які її населяли. Зазначимо, що побутують полярні оцінки щодо утворення СРСР. Радянські історики завжди підкреслювали, що утворення Радянського Союзу — тріумф національної політики КПРС, який відповідав інтересам усіх народів Союзу, у тому числі й народу України. Більшість сучасних істориків вважають цей акт трагедією українського народу. Адже дуже скоро республіка фактично перетворилась у звичайну адміністративну одиницю унітарної держави. Якщо ж бути правдивішим, то слід зауважити, що, по-перше, утворення СРСР народам національних республік нав'язали: їх ніхто не питав, чи хочуть вони такого Союзу. По-друге, Союзу як такого не було: була імперія із жорсткою, до абсурду централізованою системою управління, на вершині якої стояв всемогутній вождь — генсек ВКП(б) (КПРС), а легальну опозицію ліквідували. По-третє, державний лад в СРСР був за своєю природою антисоціалістичним — своєрідний гібрид державного капіталізму, феодалізму і рабовласництва. Тому він тримався доти, доки міг застосовувати імперські методи управління. Навіть горбачовський трохи свіжий подих виявився для нього смертельним, і Союз легко розпався в 1991 р. Історія і це раз підтвердила, що немає перспектив держава, у якій відносини між владою і народом будуються на насильстві та неправді. 61 - Входження Радянської України до союзної держави СРСР. проблеми політичної правосубєктивності Курс на об'єдання державних утворень, що виникли в результаті розпаду Російської імперії, під орудою Москви був невід'ємною складовою загального політичного курсу більшовиків. Для цього Москва застосовувала широкий набір засобів — від зброї до «політичної дипломатії» в усіх її формах. Ще влітку 1919 р. під приводом «спільної небезпеки», «спільних інтересів» та «зміцнення військово-політичного союзу» Москва добилася злиття найголовніших наркоматів РОСІЇ та національних республік. Після закінчення війни Центр посилив намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. У червні 1920 р. 20 членів ВУЦВК були введені у ВЦВК. Шалений тиск справлявся навіть на ті сфери, компетенція яких належала республікам. Практично будь-який самостійний крок українського керівництва викликав звинувачення Москви, і чим далі, тим більше. В січні 1921 р. командувача Збройних Сил України було підпорядковано спеціальному уповноваженому Реввійськради РСФРР в Україні. На V Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий—березень 1921 р.) проти договору про військовий та господарський союз із Росією виступили представники опозиційних партій — УКП та лівих есерів. Але переважна більшість делегатів-комуністів не підтримала їх і проголосувала за об'єднання семи наркоматів обох держав і входження їх до складу центральних наркоматів Російської Федерації. Наставала черга сфери міжнародних зносин. У січні 1922 р. делегати від радянських республік, у тому числі УСРР, підписали протокол про передання РСФРР свого представництва на Генуезькій конференції. Російське зовнішньополітичне відомство фактично узурпувало повноваження «незалежних» республік і почало виконувати функції загальнофедеративної структури. Додамо до цього, що в тому ж році в Україні був закритий спеціальний навчальний заклад, який готував національні дипломатичні кадри, — Інститут зовнішніх зносин. Саме з того часу підготовка таких фахівців почала вестися виключно в Москві. Україна не мала змоги робити цього аж до 1944 р., коли в Київському університеті був започаткований факультет міжнародних відносин (з 1990 р. — Інститут міжнародних відносин). Повернімося, однак, до періоду, що передував створенню СРСР. Розроблений Й. Сталіним проект «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками» передбачав входження останніх до Російської Федерації на правах автономії. Це був так званий проект автономізації. Він викликав енергійну критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР. Проти плану автономізації виступив і В. Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік інший принцип — принцип рівних прав у складі федерації. 10 грудня на VII Всеукраїнському з'їзді Рад було схвалено Декларацію про утворення СРСР і проект основ Конституції СРСР. З'їзд звернувся до з'їздів Рад інших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створення СРСР. 30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив в основному Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Процес конституційного оформлення тривав і далі. В січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР було остаточно затверджено Конституцію СРСР. У ній права союзних республік обмежувалися значно більшою мірою, ніж у попередніх проектах документів, пов'язаних зі створенням СРСР. Принципи рівноправності і федералізму практично поступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одиницями СРСР. Усі основні повноваження узурпувалися Центром, або, згідно з офіційними тлумаченнями, "добровільно" передавалися Союзу РСР. Це ярмо український народ вимушений був тягти протягом майже 70 років. 62. Україна в умовах НЕПУ. Економічна і політична криза в Україні кінця 1920 р. - початку 1921 р. Після закінчення Громадянської війни внутрішнє становище України було надзвичайно складним. Воєнні дії завдали економіці УСРР величезних збитків і шкоди. Розруха вразила машинобудування, залізорудну і вугледобувну промисловість, металургію. У стані глибокого занепаду були легка і харчова промисловість. У скрутному становищі опинилось і сільське господарство. На чверть скоротилися посівні площі. Погіршилась обробка землі, були порушені норми посіву. Політика продрозкладки позбавляла селян економічних стимулів. Справу ускладнив голодомор 1921—1922 рр., який був одним із наслідків політики «воєнного комунізму», тих примусових методів, за допомогою яких більшовицька влада домагалася виконання нереальних планів хлібозаготівель. Особливо тяжке становище склалося в південних губерніях України, які до Першої світової війни були головними експортерами хліба. Голодувало близько 7 млн. людей. Однак хліб з України продовжував вивозитись для промислових центрів Росії, або для Поволжя, що також голодувало. Голод в Україні вдалося ліквідувати лише 1923 р. завдяки поліпшенню загальної економічної ситуації. Оскільки навіть після Громадянської війни більшовицьке керівництво не відмовлялось від воєннокомуністичних методів, то знову піднімався повстанський рух. Наприкінці лютого 1921 р. спалахнуло повстання балтійських моряків у Кронштадті, активізувався повстанський рух в Україні. У промислових центрах — Києві, Одесі, Харкові та інших містах почалися страйки, які вимагали усунення більшовиків від влади. Країна опинилася на межі нової Громадянської війни. Намагаючись не допустити втрати своєї влади, більшовицьке керівництво змушене було вдатися до інших методів подолання кризи. Відмова від політики «воєнного комунізму» пов'язана з рішенням X з'їзду РКП(б) у березні 1921 р. про заміну продрозкладки продовольчим податком, розмір якого був удвічі менший за продрозкладку і заздалегідь був відомий селянам. Після здачі продовольчого податку селяни отримували право розпоряджатися надлишками своєї продукції. Заміна продрозкладки стала першим кроком нової економічної політики (НЕПу). У промисловості почалася здача в оренду націоналізованих дрібних і середніх підприємств їх колишнім власникам. Була проведена децентралізація управління промисловістю (замість главків підприємства об'єднувались в трести, яким надали господарську самостійність). Багато підприємств були переведені на господарський розрахунок, тобто їх діяльність мала на меті отримання прибутку. Скасовувалась загальна трудова повинність, створювався ринок робочої сили. Було здійснено перехід від зрівняльної заробітної плати до заробітної плати, що залежала від результатів праці. Була дозволена торгівля, яка замінила притаманний «воєнному комунізму» простий товарообмін. У великих містах почали діяти торгові біржі. В економіку активно залучались іноземні інвестиції у формі концесій. 1924 р. внаслідок грошової реформи в обіг була введена конвертована валюта — червонець, який дорівнював 10 золотим карбованцям. Джерелом постійного поповнення держбюджету стали податки. В Україні НЕП був упроваджений пізніше — з 1922 р. і його введення було ускладнене значними труднощами, більшими, ніж у районах Росії. Затримало введення НЕПу те, що у 1921 р. в українських селян залишався борг з продрозкладки за 1920 р., який був перенесений на наступний. Однак у цілому НЕП створив сприятливі умови для організації господарства на принципах ринкової системи і це сприяло пожвавленню і швидкій відбудові економіки. Вже у 1925/26 господарському році Україна в цілому досягла до воєнного рівня промислового виробництва. Ще успішніше розвивалось сільське господарство, яке базувалося в роки НЕПу на одноосібних селянських господарствах. 1927 р. оброблялося на 10 % більше землі, ніж 1913 р. В умовах НЕПу знову був відроджений прошарок підприємців, торговців та інших представників буржуазії, що легально здійснював свою економічну діяльність. Хоча НЕП виявився цілком життєздатним, в уяві більшовиків така політика не мала подальшої перспективи. Для них вона була нічим іншим, як тимчасовим відступом перед капіталізмом, за яким розпочнеться новий наступ. |
|
Охарактеризуйте основні етапи наступу російського самодержавства на автономії Гетьманщини Початок ХVІІІ ст став переломним у житті Гетьманщини. Зазнали краху спроби І. Мазепи і П. Орлика зберегти козацьку автономію і відновити... |
Українська держава Павла Скоропадського Навчальна: Розкрити обставини приходу до влади Павла Скоропадського, ознайомити учнів з гетьманською державою, його реформами у внутрішній... |
|
Здобутки дипломатії гетьманату Павла Скоропадського У статті аналізуються окремі аспекти зовнішньополітичної діяльності уряду Павла Скоропадського. Висвітлюється історія встановлення... |
Роман «Євгеній Онєгін» О. С. Пушкіна «енциклопедія російського життя» Зображення реальних картин російського життя та драматичних доль кращих людей передової дворянської інтелігенції у романі |
|
4 лютого140 років від дня народження Михайла Михайловича Пришвіна... Віктора Борисовича Шкловського (1893–1984), російського письменника, літературознавця, критика |
Конспект лекцій з міжнародного приватного права. Лекція 1 Ще відомий римський юрист Ульпіан стверджував, що право поділяється на публічне і приватне, які в свою чергу мають поділ за предметом... |
|
Поняття трудового права як галузі права. Принципи і джерела трудового права як галузі права Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві.... |
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового... |
|
Гетьманщина наприкінці XVII — на початку XVIII ст. І. Мазепа. Слайд 1 Мазепу і початок його гетьманування; з'ясувати становище Правобережної України наприкінці XVII — на початку XVIII ст.; продовжити... |
Тематика рефератів з курсу «Адміністративний процес» ... |