Охарактеризуйте основні етапи наступу російського самодержавства на автономії Гетьманщини.
Початок ХVІІІ ст. став переломним у житті Гетьманщини. Зазнали краху спроби І.Мазепи і П.Орлика зберегти козацьку автономію і відновити українську державність. За цих обставин розпочинається форсований наступ російського царату на права України.
Офіційна російська політика в українському питанні щодо ліквідації української автономії та інкорпорації цих земель до складу імперії пройшла кілька етапів.
І етап – (1708 – 1728 рр.) – форсований наступ на українську автономію.
ІІ етап – (1728 – 1734 рр.) – повернення Україні частини її прав та вільностей.
ІІІ етап – (1734 – 1750 рр.) – посилення імперського тиску.
ІV етап – ( 1750 – 1764 рр.) – тимчасове уповільнення процесу російської експансії.
V етап – (1764 – 1783 рр.) – остаточна ліквідація української автономії.
Після ліквідації гетьманства 1764 р. Румянцевим.
Взято курс на жорстку централізацію та русифікацію:
1765 р. – знищення полкової системи на Слобожанщині.
1775 р. – ліквідація Запорізької Січі.
1781 р. – ліквідація полкової системи на Гетьманщині, утворено намісництво.
1783 р. – юридично оформлене кріпацтво.
1785 р. – видано «Жалувану грамоту дворянству».
Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано українську автономію.
Чи можна період 1917-1920 називати Українською революцією?
Революційні події в Україні розпочалися в березні 1917 р. після повалення самодержавства в Росії. З’явилась третя, національно-демократична влада — Центральна Рада. її засновниками виступили українські організації й політичні партії.
У травні 1917 р. зміцніла Центральна Рада розпочинає переговори із Тимчасовим урядом щодо офіційного визнання автономії України. Але центральний уряд не визнає Центральну Раду виразником волі українського народу і відмовляє в справедливих домаганнях українства.
I Універсал
10 червня (23 — за новим стилем) 1917 — проголосив автономію України «однині самі будемо творити наше життя».
II Універсал
3 липня (16 — за новим стилем) 1917 — зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду.
III Універсал
7 листопада (20 — за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР.
IV Універсал
9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів.
Трагізм Української національно-визвольної революції був зумовлений тим, що розвивалася вона за вкрай несприятливих внутрішніх і зовнішніх умов.
Чи були події 1918-1920 громадською війною в Україні?
Причини, щодо початку громадянської війни:
- Прихід до влади більшовиків, та впровадження ними радикальної політики
- Розігнання установчих зборів 5 січня 1918 року
- Політика переселення бідноти з центру Росії на Кубань та Дон
- Прагнення буржуазії захопити владу, через націоналізацію приватної власності, промонархічних кіл відновити монархію
Під час громадянської війни на політичну владу в Україні претендували чотири політичні сили:
- Табір українських сил демократичної орієнтації. В середовищі цього табору можна виділити дві течії. Одна, уособлювана В.Винниченком. Друга, під керівництвом С.Петлюри.
- Українські більшовики наприкінці грудня 1917 р. не були основною політичною силою. На виборах до Установчих зборів України за більшовиків проголосували лише 17,3% населення.
- Третьою важливою політичною силою були російські монархісти. Вони фактично становили основу збройних сил гетьмана П.Скоропадського.
- Четвертою політичною силою в громадянській війні на Україні виступило селянство, незадоволене політикою монархістів та більшовиків.
Політична боротьба 1918-1920 рр. стала трагедією українського народу. Головним підсумком громадянської війни в Україні був прихід до влади більшовиків, національно-патріотичні сили зазнали поразки, а з українською державністю було покінчено.
Перемога більшовиків в Україні пояснюється декількома причинами. По-перше, вони привернули на свій бік українське селянство. По-друге, вони зуміли вчасно виправити помилки у національному питанні, пішовши на компроміс з лівими українськими партіями. По-третє, українським більшовикам допомагала Радянська Росія, в розпорядженні якої були величезні фінансові, людські, промислові і адміністративні ресурси. Також не слід недооцінювати блискуче керівництво і прекрасну організацію більшовиків.
Проаналізуйте сильні та слабкі сторони Директорії
Сильні сторони Директорії
Прихід Директорії до влади був забезпечений вдало вибраним моментом для атаки на гетьманський режим, адже саме в середині листопада 1918 р. П. Скоропадський тільки-но лишився без підтримки Німеччини, яка потерпіла поразку у війні, відмовився від державної незалежності.
Момент захоплення влади був кульмінацією її успіху. Саме тоді чітко виявилися сильні сторони Директорії, оскільки вона, хоч і на короткий період, стала виразником інтересів більшості населення.
Сильною стороною Директорії було й те, що під своїми знаменами вона зібрала хоча і різних за поглядами, але досить впливових та авторитетних
Слабкі сторони Директорії та причини її поразки
Опозиція П. Скоропадському складалася з політичних угруповань, які мали різні інтереси, пріоритети та орієнтації.
8 січня 1919 р. було проголошено ліквідацію приватної власності на землю. Відсутність визначених строків аграрного реформування, брак адміністративного апарату для його. Директорія залишилася без підтримки селян і національних меншин та допомоги кваліфікованих кадрів, її влада суттєво послаблювалася і відсутністю чіткої моделі державотворення.
Дайте оцінку голодомору 1932-33 років
Масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.
Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодoмору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону.
Дайте оцінку періоду дестанілізації 1953-1964
Десталінізація - процес ліквідації культу особи і сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Йосипом Сталіним.
Сталінське керівництво було змінено після його смерті у 1953 році. Керівні пости на той момент займали: Лаврентій Берія, Микита Хрущов.
Десталінізація поклала кінець великомасштабному використанню примусової праці в економіці. Хрущов тоді став найвпливовішим радянським політиком.
У своїй промові «Про культ особи і його наслідки» на закритому засіданні XX з'їзду КПРС, 25 лютого 1956 року, Хрущов шокував своїх слухачів, засуджуючи диктаторську форму правління Сталіна і створений ним культ особистості. Крім того, він розкритикував злочини, скоєні і соратниками Лаврентія Берії.
Хрущовська компанія з очищення від спадщини Сталіна у громадській сфері проводилася в кінці 1950-х. Було проведено перейменування міст, пам'ятників та інших об'єктів, які були названі на честь Сталіна. Процес десталінізації досяг свого піку у 1961 році. Було прийнято два ключових акта десталінізації: по-перше, 31 жовтня 1961 року тіло Сталіна було винесене з мавзолею на Червоній площі і перепоховане, а по-друге, 11 листопада 1961 року, місто-герой Сталінград був перейменований у Волгоград.
В чому заключалася трагедія українців у Другій світовій війні?
Друга світова війна завдала Україні масштабних економічних витрат. За підрахунками радянських вчених тільки прямі збитки склали 285 млрд. крб. у діючих на той час цінах.
Цілком чи частково було зруйновано понад 714 великих і малих міст, більше 28 тис. сіл, перетворено на руїни 200 тис. промислово-виробничих споруд, 40% житлових будинків, внаслідок чого без житла залишилося близько 10 млн. осіб. Оскільки війна завдала Україні більше руйнувань, ніж будь-якій іншій країні Європи, втрати в економіці сягали приголомшуючих масштабів.
Повністю була відсутня енергетична база через зруйнування Дніпрогесу, Штерівської, Курахівської, Зуївської, Сіверодонецької та ін. електростанцій.
Щонайменше 5,4 млн. чоловік, або один із шести мешканців України загинув у війні, 2,3 млн. чоловік було вивезено для примусової праці до Німеччини.
Значення Тріпільської культури
Культура носила назву «Кукутень» за назвою села в Румунії, де були знайдені перші артефакти, пов'язані з цією культурою. Дослідження пам'яток, пізніше віднесених до трипільської культури, мали місце в Галичині в 70-ті роки ХІХ ст. Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-94 роках. Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893
З часом стало зрозуміло, що археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на території України належать до одного культурного комплексу.
Є дані, що в Галичині перші розкопки з метою поповнення приватної колекції були проведені ще в 1750 році, а знаменита печера Вертеба з трипільськими старожитностями випадково відкрита у 1822 р.
Археологічні дослідження на Поділлі наприкінці XIX — напочатку XX ст. пов'язані з розвідувальними працями та створенням археологічної карти Поділля.
Зовнішня політика сучасної України
Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення сприятливих умов для соціально-економічного розвитку нашої держави.
Україна проводить відкриту, чесну та принципову зовнішню політику, засновану на принципах та нормах міжнародного права.
Основні напрямки:
плідна робота в Організації Об'єднаних Націй, в її спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях.
це зовнішньополітична дипломатична діяльність.
встановлення, підтримка та всілякий розвиток економічних, культурних, науково-технічних відносин з усіма країнами світової спільноти.
участь у вирішенні глобальних проблем сучасного світу.
Нова економічна політика
Нова економічна політика — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року з'їздом РКП, змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу у формі концесій, проведення грошової реформи (1922—1924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою.НЕП дозволив швидко відновити господарство, зруйноване Першою світовою і Громадянською війнами.
Становлення Давньорускої держави
У кінці IX ст. рівень державної організованості східних слов'ян все ще був низький, частина племен не входила в племінні об'єднання, або охоплювалась ними частково. Існували невеликі держави або напівдержавні племінні княжіння. Втой же час процес державотворення в Європі розширювався. Цей процес у Західній та Центральній Європі не міг не стимулювати державотворчість у східних слов'ян. Провідну роль у становленні Русі відіграло Полянське князівство з центром у Києві.
Слов'янські племена, в яких відбувалось майнове розшарування, виділилась керівна верхівка, підійшли до такого рівня соціально-економічного розвитку, коли державність, що охоплювала б всі племена, стала історично необхідною. І тому зміна династій у 882 році, злиття Новгородського і Київського князівств в єдине державне ціле сприяли об'єднанню з часом всіх східнослов'янських племен в єдину державу — могутню Давньоруську державу.
Політичний устрій Київської Русі
До приходу варягів основною політичною одиницею східних слов'ян виступало плем'я. Скупі відомості про їхню племінну організацію свідчать про те, що в руках вождя роду і племені зосереджувалася широка влада, використання якої диктувалося звичаєм і традиціями. Важливі питання вирішувалися шляхом згоди між старійшинами, які збиралися на племінні ради й були панівними постатями політичного життя, починаючи з найнижчого рівня — общини й аж до найвищого рівня — союзу племен, такого, як існував у полян, сіверян і древлян. Центрами політичної влади були численні обнесені частоколом племінні поселення, що виникали на очищених від лісу узвишшях, довкола яких селилися члени племені.
Найбільшими «володарями» їхніх торговельних підприємств були члени династії Рюриковичів, і саме вони мали найбільше прибутків і влади. поширенням впливу варягів політична влада зосереджувалася у містах, що виникали на основних торгових шляхах. Найважливішим із цих міст був Київ.
Найважливішим механізмом влади була княжа влада, рада бояр та збори городян. Влада й престиж, що ними користувався князь, у свою чергу зобов'язували його забезпечувати підданим справедливість, порядок і захист. У виконанні своїх військових функцій князь насамперед залежав від дружини. В разі потреби більших військових сил збиралося ополчення городян або, рідше, проводилася загальна мобілізація. У фінансуванні своєї діяльності князі насамперед залежали від данини.
Значення Християнства для Київської Русі
Християнство як вчення, як ідеологічна система, як релігія запроваджене на Русі 988 року за часів князювання Володимира Святославовича, його прийняття було закономірним для тогочасного розвитку давньоруського суспільства, підготовленим усім ходом історії та об'єктивними потребами доби. Язичництво становило собою ідеологію первісного суспільства, Русь же наприкінці X ст. була суспільством класово розшарованим, антагоністичним. Вона потребувала релігії, яка б об'єднала всі давньоруські племена. З іншого боку, релігії, яка б підтримувала суспільно-економічні процеси класового ранньофеодального суспільства, підносячи авторитет князя і зміцнюючи його владу. В цьому полягало внутрішньополітичне значення християнства як державної релігії Київської Русі.
Таким же значним за своїм змістом було й зовнішньополітичне значення прийняття християнства. На час хрещення Русі провідну роль у Європі відігравали християнські держави, які виявляли явну погорду до поганських племен. Отже, щоб увійти в коло європейських народів, закріпити за собою місце в міжнародній політичній структурі і налагодити взаємовигідні, рівноправні стосунки з християнськими державами, треба було прийняти християнство, тобто замінити багатобожжя єдинобожжям.
Галицько-Волинська держава
Га́лицько-Воли́нське князі́вство або Королі́вство Ру́сі (лат. Regnum Russiæ; 1199—1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене внаслідок об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.
Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія.
Князівство проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.
Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле.
Аналіз політики Литви та Польщі
Литовська політика:
– до кінця XIV ст. фактично зберігалась стара система управління, у якій лише руська князівська династія змінилась на литовську;
–руське боярство переходило на службу до Литви;
– литовці запозичили руський досвід військової організації, спорудження фортець;
– розширилася сфера впливу руського православ'я на терени Литовської держави;
– «Руська Правда» стала державною правовою основою;
– руська мова була визнана офіційною державною мовою.
Польська політика:
Динамічно розвиваються литовсько-українські відносини, що регулються Договором про дружбу і співробітництво від 8 лютого 1994 року. Під час Помаранчевої революції в Україні президент Литви В. Адамкус входив до групи міжнародних посередників і був одним з ініціаторів проведення "круглого столу" між владою і опозицією в Україні. Нині Литва є одним з активних прибічників вступу України до ЄС і НАТО. Надання такої підтримки Україні є складовою сучасної геополітичної доктрини Литви, одним з важливих елементів якої є сприяння інтеграції до Північноатлантичного альянсу інших пострадянських держав, передусім України, з тим, щоб не лише кордони держав Балтії були останнім форпостом НАТО на шляху потенційної російської загрози. Адже попри інтенсивний діалог Росія—НАТО офіційний Кремль залишається не лише противником подальшого розширення Альянсу на схід, а й подекуди активно застосовує політичні й економічні важелі для здійснення тиску на Балтійські держави.
|