|
|
Скачати 3.8 Mb.
|
|
6.2. Чорний піар і чорна риторика 6.2.1. Чорна риторика – маніпулятивна технологія чорного піару Риторика – один із важливих розділів піару. Ще Аристотель визначав риторику як “здатність знаходити можливі способи переконання щодо кожного предмета”. Риторичні знання, що сформувалися в еллінській культурі, стали надбанням мистецтва публічного спілкування, аргументування й т. ін., сприйнятим людством. Трансформація риторичних настанов, ігнорування правил гри – знак історично зумовленої зміни суспільної свідомості, а також не завжди виправданого зниження ролі моральних принципів у політичній й інших видах комунікації. Риторика до XX ст. уважалася мистецтвом навіювання й розглядалася разом із етикою. У Давній Греції громадяни відкрито виражали свої думки й брали участь у прийнятті політичних і юридичних рішень. Афінська система піддавала засудженню будь-яку людину, що підозрювалася в негідних діях, позбавляючи її права привселюдно виступати. Люди вивчали риторику майже як систему освіти, а то і як спосіб життя. У своїй “Риториці” Аристотель сформулював концепцію довіри (етоса) як форму доказу й спосіб навіювання. Етос як доказ, закладений у самому виступі, надає аудиторії інформацію про характер і добру волю. Вирішальне значення для вивчення риторики має аудиторія, логічна побудова досягається при її участі й залученні до дискусії. Аристотель розглядав цю систему як спосіб захисту істини та справедливості від неправди й обману. Перший викладач риторики в Римській імперії Квінтиліан уважав, що ідеальний оратор повинен бути доброю людиною, яка вміє гарно говорити. Таку ж точку зору відстоював св. Августин у V ст. н.е. У “Християнській доктрині” він наполегливо наголошував на тому, що істина повинна бути головною метою будь-якого громадського обговорення. Вивчення сугестії в риториці протягом століть підкреслювало відданість істині при розкритті дійсних намірів і щиру зацікавленість благом аудиторії. С.Джоуетт, В.О’Доннел, автори дослідження “Пропаганда й навіювання”, дійшли висновку, що “ті країни, у яких установилися тоталітарні режими, більше не дали світу скільки-небудь значних теорій риторики, у результаті історія риторики навряд чи включає вивчення пропаганди, крім посилань на зловживання риторичними технічними прийомами для досягнення нечесних цілей. Нацисти в Німеччині мали “Майн кампф” Гітлера й щоденники Геббельса як керівництво в пропаганді, але ці джерела не є частиною історії риторики, оскільки, як уважають фахівці, у риториці важлива насамперед етика”. Піар, риторика, як і чорний піар, чорна риторика, базуються на комунікативних властивостях мови, її невичерпних можливостях. Кожна вимовлена фраза становить у цьому випадку мовленнєвий учинок – поведінку людини, виявлену через мовлення, що є відбиттям її внутрішніх настанов і переконань. Подібний підхід базується на таких положеннях:
Визначимо деякі поняття, необхідні для розуміння технік і прийомів чорної риторики й чорного піару. Риторика – мистецтво спілкування; наука про ефективне застосування мовних компонентів під час публічного спілкування; сукупність технічних прийомів, що дозволяють домогтися колегіального рішення на свою користь або просто вибити землю з-під ніг опонента. Техніка – практичні навички, певні знання, майстерність, здібності того, хто їх застосовує. Діалектика – здатність вести діалог і переконувати партнера по дискусії у своїй правоті. Це мистецтво переконання й разом із тим готовність вирішувати проблеми за допомогою спілкування, коли консенсус досягається в процесі взаємного пізнання. Діалектика передбачає, що мовець точно формулює думки, правильно трансформує їх у слова й переконує аудиторію або конкретного співрозмовника, орієнтуючись на їхню точку зору, прагнучи з позицій відносин партнерства дійти згоди й взаєморозуміння. Еристика – техніка й метод ведення суперечки; здатність надати незаперечну аргументацію, що дасть змогу здобути принципову перемогу в суперечці. Рабулістика – мистецтво витонченої аргументації, яке дозволяє подати предмет обговорення або послідовність думок у потрібному світлі, що не завжди відповідає дійсності. Чорна риторика – маніпулювання всіма необхідними риторичними, діалектичними, евристичними й рабулістичними прийомами для того, щоб спрямовувати бесіду в бажане русло й підвести опонента або публіку до бажаного висновку чи результату. Якщо риторика використовує аргументоване переконання, то чорна риторика ґрунтується на сугестивних лінгвістичних технологіях. Фахівці з чорної риторики визначають її як “убрану в слова домінанту переможця, переконливу завдяки послідовному використанню всіх засобів й інструментів, доступних у мовній сфері: вербальних, паравербальних і невербальних, тобто мовних, тілесно-мовних сигналів і сигналів, що супроводжують мовлення”. При звертанні до комунікативних технік, методів й інструментів варто враховувати, що самі по собі вони нейтральні; чесними або нечесними вони стають лише під час використання, перетворюючись на білу чи чорну риторику. “Перекручування” правил риторичного діалогу в чорній риториці можна вбачати в небажанні слухати й чути іншого, у презумпції недовіри до опонента, нав’язуванні йому форми й ритму спілкування, небажанні вибрати повноцінну для обох сторін спільність. Відомий публіцист і журналіст Вольф Шнайдер описав суть політичних процесів, що приводять до трансформації риторики в чорну риторику: “Техніка зваби, головними користувачами якої сьогодні стають реклама й пропаганда, спочатку називалася риторикою, винайшли її греки. І голосніше за все вона звучала на афінських і римських форумах, пізніше – у британській палаті громад, у французьких національних зборах й у берлінському Палаці спорту. При цьому той факт, що мистецтво говорити є мистецтвом вмовляти, не тільки не оскаржувався, але й сприймався як дійсність – від Аристотеля й Цицерона до Шготтшеда, Геллерта і В.Йенса; єдине, що було потрібно від оратора, – служити справедливості... Таким чином, після молитви й наказу риторика становить третю більшу галузь мови, що не інформує, а швидше, утворює прірву, яка викликає жах. Практично всі мовні прийоми, якими користувалися Гітлер і Геббельс, були відомі ще в античних школах красномовства”. У сучасній теорії комунікацій розроблено принципи організації чорної риторики. Найбільше повно вони сформульовані в книзі “Чорна риторика” К.Бредмайера, за яким чорна риторика – це вміння маніпулювати всіма риторичними методами й методами впливу на особистість або аудиторію; відрізняти, в яких контекстах і за яких обставин аргументи комунікантів нічого не означають або, навпаки, є вирішальними; усувати суперечності й “задавати тон” у кожній розмові; нейтралізувати негативне мислення й поведінку співрозмовника, перевести розмову в позитивне й конструктивне русло; кмітливо та елегантно усувати пастки; у конфронтаційних ситуаціях поводитися впевнено. 6.2.2. Принципи й правила чорної риторики: сугестивний підхід Чорна риторика належить до галузі сугестивної лінгвістики і становить спосіб інформаційно-психологічного впливу на особистість. Принципи її організації такі: полягає у використанні індивідом мови на благо собі; з її допомогою структуруються будь-які ситуації; визначаються, а потім порушуються змістово-аргументативні межі, штучно створюються проблеми; комунікативно-когнітивна основа чорної риторики – сугестія; чорна риторика належить до галузі сугестивної лінгвістки, становить мистецтво управління словами з використанням усіх комунікативних можливостей мови й здібностей мовця, найчастіше з метою порушити хід думок співрозмовника; це безперервні прохання запропонувати конструктивне рішення й заперечення будь-яких таких пропозицій; чорна риторика відрізняється від класичної відсутністю етичної основи. Сугестивні принципи організації чорної риторики можна простежити на прикладі документа “Психологічна війна проти СРСР”, розробленого аналітиками ЦРУ в 1950-х роках. Він містить список рекомендацій і тематику пропагандистських повідомлень, побудованих на когнітивній опозиції: “свої – чужі”. Усі наведені нижче рекомендації можуть бути виконані тільки за умови використання лінгвістичної сугестії, внесення когнітивного дисонансу у свідомість аудиторії (американські цінності – любов до родини, щедрість, співчуття й ін. – близькі слов’янам, але всіляко придушуються радянським урядом); ієрархізації ситуації (історична спільність політичних, етнічних та інших ідеалів американців і росіян – неможливість їх вільно реалізувати в Росії); заперечення можливості конструктивного вирішення несправедливої ситуації. У документі вміщені й деякі риторичні прийоми ведення психологічної війни: не перестаратися, говорячи про західний вплив; рецензувати нові біографії російських письменників і дослідження з російської літератури, навіть якщо в них немає політичного змісту. Завдання №1. Розкрити й розвивати духовні цінності, моральні й етичні концепції радянського народу, особливо росіян, встановити ідентичність цих цінностей і цінностей вільного світу. Пропонована тематика: а) правдивість, жаль, щедрість, любов до родини, гостинність – ось деякі цінності, дорогі радянському народу, похідні його духовного життя. Це спільне надбання з народами вільного світу, але воно нехтується правителями СРСР; б) історичний внесок росіян у різні творчі сфери вільного світу – філософію, мистецтво й науку – завжди визнавався та шанувався; в) вивчення класичної російської літератури, політичної філософії й етики показує: Росія розділяла та перебувала під впливом творчих соціальних і культурних сил, які розвивав Захід. Основи політичних й етичних ідеалів російського народу такі ж, як на Заході, оскільки вони виникають із тих само духовних джерел, хоча й перекручені в комуністичній державі, але не вмерли. (Застереження: ми не повинні “перегинати палицю”, говорячи про західний вплив); г) російська родина ґрунтується на любові, довірі, взаємодопомозі й повазі до прав інших. Це цінності, спільні з вільним світом; д) те, за що радянські люди боролися в роки революції, – мир, воля й гарне життя для всіх, – є основними концепціями, спільними з вільним світом. Ці прагнення щодня втілюються в політичному житті вільного світу; е) завірити російський народ, що Захід не виношує жодних задумів ні проти нього, ні проти його країни, а лише домагається для нього волі й процвітання в дружньому світі”. Рекомендована тематика пропагандистських розповідей про США: а) США миролюбні, поважають суверенітет і незалежність народів інших держав; б) американці розмежовують радянський народ і його уряд; в) США ніколи не воювали з Росією; г) США допомагали радянському народові в Другій світовій війні ще до їхнього вступу у війну з Німеччиною; д) США продовжували допомагати народу СРСР навіть після завершення Другої світової війни; е) американці передали свої знання й досвід при розбудові промисловості в СРСР; ж) любов до науки й техніки в повсякденному житті спільні для народів СРСР і США; з) наші країни великі, і ми будуємо сміливі плани; и) у нас спільний дух піонерів; к) у США мешкають тисячі осіб російського й українського походження, які впливають на американське життя; л) російська та українська народна музика й твори вітчизняних композиторів (включаючи радянських) дуже часто виконуються в США; багато американських видатних музикантів мають російське коріння; м) твори російських письменників дуже популярні в США й вільному світі. У всіх провідних університетах вивчають російську літературу. (Примітка: потрібно рецензувати нові біографії російських письменників і дослідження з російської літератури, навіть якщо в них немає політичного змісту); н) народи США й вільного світу знають про мужність, енергію та сподівання радянських людей, багато американців привселюдно виражають захоплення цими якостями; о) США допомагають всім народам незалежно від того, згодні вони чи ні з політикою країни; п) в американському театрі досі вивчають систему Станіславського, і не робиться ніяких спроб приховати її російське походження; р) уряд США, багато приватних організацій та окремих осіб намагалися встановити культурні, наукові й технічні зв’язки із СРСР; с) про сутність Америки й вільного світу, основні ідеали, які ми розділяємо з радянським народом, дає уявлення американська й інша західна література, наявна в СРСР: Стейнбек, Ептон Синклер, Марк Твен, Джек Лондон, Діккенс тощо. Хоча деякі з цих книг належать до напряму “соціального протесту”, вони показують демократичну віру в соціальний прогрес у дії. Основні правила чорної риторики:
Учасники акції – люди похилого віку; особи без певних занять, серед яких є злочинні елементи, алкоголіки й наркомани; радикально налаштовані молоді люди, котрі сповідують екстремістські погляди й ін. Акція проводиться на гроші Б.Березовського; кримінальних структур; іноземних спецслужб; міжнародних терористичних центрів тощо. Метою акції є дестабілізація ситуації в країні; створення негативного іміджу нашої держави у світі; перешкоджання роботі органів влади й т. ін. Державні органи пропонують вирішити питання цивілізованим способом; демонструють готовність до конструктивного діалогу; посідають позитивну й прагматичну позицію; не звертають уваги на ультиматуми й ін. Правоохоронні структури неухильно дотримують вимог закону; діють адекватно ситуації; застосовують відповідні сили й засоби; мужньо протистоять деструктивним силам і антидержавним елементам та ін. Прості громадяни не підтримують акцію; засуджують винуватців безпорядків; виявляють розуміння дій правоохоронних органів; схвалюють дії глави держави під час кризової ситуації. Щоб створити повідомлення необхідної конотації, достатньо з усього масиву класифікаторів вибрати відповідні ситуації. У теле- й інтернетновинах для посилення значеннєвого й емоційного ефекту класифікатори супроводжуються відповідним відеорядом. Розглянемо, як реалізуються сугестивні принципи чорної риторики в редакторській статті журналу “Тиждень”, присвяченій виборам нового президента. В очікуванні реваншу Не треба бути психологом, щоб відчути основний настрій біло-синіх, які після недовгої перерви знову сідають за важелі. Окрім цілком зрозумілого й закономірного відчуття тріумфу, тут неодмінно має додатися бажання помсти за ганебну поразку п’ять років тому, за викриття, за приниження, за роки очікування, нарешті за переляк. Тоді вони чекали репресій, переслідування, судових процесів, бо знали за що. Натомість їх полякали зовсім трохи, можна сказати символічно. Ну, звільнили когось “помаранчеві” – на те й політика. Найбільш перетрусили якраз місцеві кадри – не за якимось зрозумілим принципом типу люстрації, наведення ладу чи боротьби зі зловживаннями, а виключно з метою працевлаштування своїх. Ось і все!.. Перші кроки нової влади мають бути, як і годиться, переконливими й демонстративними. Якими саме? .. Кучма переміг на хвилі русофільської риторики й … наступного дня після інавгурації перейшов на українську, бо усвідомив, що став президентом всієї України, а не лише Дніпропетровської області. Подивимося, як діятиме Янукович. Його думки з цього приводу невідомі (відверто кажучи, не думаю, що там є якісь думки)… Проте відомі позиції тих у його найближчому оточенні, хто умовно відповідає за “духовку”. А їх не так багато. Г.Герман, Т.Повалій, Д.Табачник. Щодо останнього не варто довго путатися в здогадках: війна з усім українським, себто з тим, що гідне називатися українським, для нього – справа честі, слави, звитяги й геройства. …Не треба відкривати нові російські школи, не треба запускати нові телеканали, не треба завозити книжки – досить залишити, як є. За п’ять років матимемо Білорусь, де розмовляти рідною мовою автоматично вважається ознакою неблагонадійності. Звісно, якщо не чинити опір. Власне, саме на цій ділянці в найближчі роки має зосередитися громадський темперамент суспільства. Хай як дивно, а страх Майдану має відгукуватися в нових можновладцях якимось рефлекторними рухами. …сьогодні кожна гучна, масова акція має шанс стати дієвою. А що сидіти склавши руки чи збирати валізи? Не дочекаються. І все ж значно небезпечнішим за потенційні керівні рухи нових гуманізаторів є стихійний реванш нашого середньозваженого люмпена, який неминуче сприйме перемогу “класово близьких” як індульгенцію на те, щоби залишитися тим, ким він є. Та хай би залишався, ми все ще громадяни вільної країни, маємо право на власні переконання, вподобання й смаки, але ж він, люмпен, із моїми смаками ніяк не схильний рахуватися. Тому на нас неминуче чекає агресивний наступ того, що вони вважають російською культурою, ну й узагалі культурою: “Владимирский централ”, у кращому разі “Вдоль по Питерской”. Тобто навіть не русифікація, а провінціалізація та плебеїзація. Плюс щоденна агресія на будь-яке українське слово. Авжеж, наша взяла! (Макаров Ю. // Тиждень. – 2010. – № 6) Ця стаття є яскравим прикладом сугестивного впливу на аудиторію, оскільки: 1. Основна ідея випуску, позиція редколегії позначена на обкладинці – “Поразка України”. Тема журналу підтримується й на візуальному рівні – обнімаються колишній (В.Ющенко із сумним виразом обличчя) і нинішній (В.Янукович із радісною й злегка зловтішною посмішкою) президенти. 2. Тема журналу актуалізується й у колонці редактора. Сильна позиція статті – заголовок “В очікуванні реваншу” – продовжує ідею неправильного вибору України. 3. Стаття побудована на опозиції “ми – вони”. Ми – громадяни вільної країни, суспільство, Майдан. Вони – люмпени, біло-сині, біло-блакитні, нові гуманізатори, Білорусь. 4. Автор формує ідею “свого кола”, куди включає й читачів. При цьому експлуатується помилкова аналогія: всі російськомовні промовці автоматично належать до “середньозваженого люмпена”, наступ культури якого приведе до “провінціалізації та плебеїзації”. Читачам пропонується альтернатива – або розділити точку зору автора й увійти в його коло, або автоматично віднести себе до співтовариства люмпенів, провінціалів і плебеїв. 5. Текст побудований на риторичному прийомі градації, який повинен викликати емоційний резонанс у читачів і вселити їм думку про неминуче зведення рахунків команди Януковича з колишніми суперниками: “Окрім цілком зрозумілого й закономірного відчуття тріумфу, тут неодмінно має додатися бажання помсти за ганебну поразку п’ять років тому, за викриття, за приниження, за роки очікування, нарешті за переляк”; “Не треба відкривати нові російські школи, не треба запускати нові телеканали, не треба завозити книжки…”. 6. Автор істину не відшукує, а проголошує, використовує техніку “навішування ярликів” – власні оцінки політиків видає за непорушну істину: “Його (Януковича) думки з цього приводу невідомі (відверто кажучи, не думаю, що там є якісь думки)”; для Дмитра Табачника “війна з усім українським, себто з тим, що гідне називатися українським, – справа честі, слави, звитяги й геройства”. Майбутнє України також автором не прогнозується, а декларується, наводяться непідтверджені факти: “За п’ять років матимемо Білорусь, де розмовляти рідною мовою автоматично вважається ознакою неблагонадійності”, “не русифікація, а провінціалізація та плебеїзація”; “має додатися бажання помсти”. 7. Називання й евфемізація негативно-зневажливої конотації значущих концептів картини світу українців формує негативне ставлення читачів до нової влади на рівні підтексту: “духовка” – гуманітарна сфера, “панські витребеньки” – патріотизм, національна гідність; “класово близькі люмпенові” – В.Янукович та його команда. 8. Використовуються класифікатори. Команда Януковича – має додатися бажання помсти; чекали репресій, бо знали за що, можна відігратися, агресія, агресивний наступ. Всі, хто відчуває себе громадянином, – масова акція має шанс стати дієвою, не сидіти склавши руки, чинити опір. Таким чином, на рівні підтексту автор формує конфлікт між новою владою та справжніми громадянами, підштовхуючи останніх “чинити опір”. 9. Текст перенасичений емоційними конструкціями: риторичними питаннями (Якими саме? .. А що сидіти склавши чи руки збирати валізи?); вигуками (Ось і все!.. Авжеж, наша взяла!); евфемізмами (біло-сині, біло-голубі, помаранчеві); іронією (війна з усім українським, себто з тим, що гідне називатися українським, для нього – справа честі, слави, звитяги й геройства; потенційні керівні рухи нових гуманізаторів; усвідомив, що став президентом всієї України, а не лише Дніпропетровської області); використанням просторічної негативної конотації для характеристики нової влади (перетрусили; духовка); синтаксичними конструкціями із модальністю загрози (А що сидіти склавши руки чи збирати валізи? Не дочекаються); застосуванням концептів як маніпулятивної ідеї (страх Майдану має відгукуватися в нових можновладцях). |
|
За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,... Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р |
За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора... За підсумками V Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання (2002—2003 pp.) цей Коментар відзначено другою премією у номінації... |
|
України Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації... За загальною редакцією: Президента НАПрН України, ректора Національного університету |
КУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ... У курсі лекцій із загальної та галузевої складових у стислій формі висвітлюються питання державного управління і місцевого самоврядування,... |
|
ПОЛОЖЕНН Я про спеціалізовані вчені ради Національної академії наук, Академії медичних наук, Української академії аграрних наук, Академії педагогічних наук, Академії правових... |
За редакцією Заслуженого діяча науки і техніки України, академіка... Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ |
|
За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,... Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету |
НАКАЗ Малої академії наук України у 2010/2011 н р.” Хмельницьким територіальним відділенням Малої академії наук України 19-20 лютого 2011... |
|
Збірник наукових праць (навчальний посібник) За загальною редакцією... Рецензенти: доктор філософських наук, професор Ю. С. Вілков; доктор філософських наук, професор В. В. Остроухов; кандидат філософських... |
Нікітін, П. Г. Хоменко НОТАРІАТ В УКРАЇНІ Навчальний посібник (2-е... Я. М. Шевченко, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України |