Інформатика як наука і як навчальний предмет в школі. Комп’ютерна грамотність та інформаційна культура. Педагогічні функції шкільного курсу інформатики (ШКІ)


НазваІнформатика як наука і як навчальний предмет в школі. Комп’ютерна грамотність та інформаційна культура. Педагогічні функції шкільного курсу інформатики (ШКІ)
Сторінка5/11
Дата12.03.2013
Розмір1.6 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Інформатика > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

9. Формування понять інформатики.

Зміст шкільного курсу інформатики базується на трьох фундаментальних поняттях: інформація, алгоритм, ЕОМ. Поняття “інформація” вчитель вводить конкретно-індуктивним методом (пояснює на прикладах). Перші приклади має навести вчитель, інші можна запропонувати привести учням. Приклади: спілкування між двома людьми, читання людиною друкованого джерела тощо. Метою наведення подібних прикладів є виділення суттєвих і несуттєвих ознак поняття “інформація”. Учні мають з’ясувати, що у процесі сприймання суттєвими є три ознаки:

1. система, що породжує інформацію;

2. канал зв’язку (середовище через яке передається інформація);

3. система, що отримує інформація.

Несуттєвими ознаками є: спосіб передавання інформації, структура систем сприймання та передавання інформація.

Поняття “алгоритм” також є неозначуваним. Зміст цього поняття вчитель пояснює на прикладах. Наприклад, рецепт приготування деякої страви, розв’язування квадратного рівняння, побудова середини відрізка. Під алгоритмом розуміють деяку послідовність кроків, яку необхідно виконати для отримання результату.

З кожним днем інформації стає щораз більше. Вона надходить із різних джерел: газет і книжок, радіо і телебачення, учителів та родичів, датчиків та інших технічних пристроїв. Її ми отримуємо, перетворюємо і пересилаємо. Основним технічним засобом обробки інформації є комп’ютер.. За допомогою комп’ютерів нараховують зарплату, виконують банківські операції, контролюють виробничі процеси, діагностують хворобу тощо.

Особливості методики введення нових понять інформатики при ознайомленні учнів з поняттям інформації доцільно ввести поняття мови. Розповідь учителя можна побудувати так. Повідомлення подають певною мовою. При цьому повідомлення може мати вигляд деякої послідовності знаків, жестів, нотного запису, живописного твору, музичного твору, звукозапису, відеозапису, кіно­фільму. Існує досить багато різних мов — мови різних народів, мова глухонімих, мова сигнальників на кораблях, мова спілкування двох людей, які не знають рідної мови один одного. Поняття мови не обмежується випадком спілкування між людьми, воно використовується і у випадку порівняно високо розвинених форм спілкування між іншими живими істотами

Можливість переходу від одного способу подання інформації до іншого необхідно проілюструвати на конкретних прикладах. Подання однієї і тієї самої інформації за допомогою різних наборів символів та переходу від одного набору до іншого, наприклад від текстового пові­домлення до графічного тощо.

Важливим є розуміння того, від чого залежить подання інформації саме обраною мовою і в яких випадках одне і те саме повідомлення подається різними мовами.

Як правило, подання повідомлення добирається так, щоб його пе­редавання було якомога швидшим і надійнішим, а його опрацювання було якомога зручнішим для адресата. Тому часто до текстів додають уточнюючі малюнки, схеми, фотографії, і навпаки, до малюнків, схем, фотографій — пояснювальні тексти.

Важливо також, щоб повідомлення за можливості було коротшим, тобто його можна було якомога швидше прийняти і опрацювати, і, ра-юм з тим, за його допомогою можна було передати якомога більше ін­формації. До такого типу повідомлень відносяться, як правило, графічні образи з відповідними короткими текстовими поясненнями — геогра­фічні карти, схеми, креслення, таблиці, діаграми, спеціальні коди тощо.

Шкільний курс інформатики повинен формувати в учнів:

1) навички грамотної постановки задач, які виникають у практичній діяльності, для їх розв'язування за допомогою комп'ютера;

2) вміння будувати прості інформаційні моделі поставлених задач;

3) знання основних прикладних програм загального та навчального призначення та їх використання в своїй навчальній і практичній діяльності;

4) навички кваліфікованого використання основних типів сучасних інформаційних систем і пакетів прикладних програм загального і спеціального призначення для розв'язування за їх допомогою практичних задач

5) знання основних алгоритмічних структур і вміння застосовувати ці знання для побудови алгоритмів розв'язування задач за їх інформаційними моделями;

6) уміння грамотно інтерпретувати результати розв'язування прак­тичних задач з використанням комп'ютера і застосовувати ці результати в практичній діяльності;

7) розуміння принципів будови і функціонування комп'ютера та
елементарні навички складання програм для комп'ютера за по­
будованим алгоритмом.

11. Методичний аналіз задач, які розв’язуються на уроках інформатики.

На уроках інформатики розв’язують різні задачі: на обчислення, на побудову, з програмування.

У розв’язанні задач є загальні етапи:

1. Постановка задачі, де аналізуються вихідні умови (те, що дано в умові задачі), уточнюється, що саме необхідно отримати в результаті розв’язання ).

2. Будується модель задачі. Модель – це опис, зображення якогось об’єкта. Моделі можуть бути різних видів і форм: словесний опис природною мовою; за допомогою різних графічних зображень (схем, графіків, діаграм тощо); за допомогою математичних співвідношень, рівнянь, залежностей.

3. Метод розв’язання. Це етап відшукання потрібних формул. Наприклад, якщо моделлю було квадратне рівняння, то метод – це формула обчислення коренів рівняння з використанням дискримінанта тощо.

4. Алгоритм. Методи розв’язання задач в інформатиці подають у вигляді алгоритмів. Алгоритм описують словесно, графічно, послідовністю формул чи у вигляді програми.

5. Розробляється програма. Програма – це опис алгоритму розв’язування деякої задачі засобами мови програмування. Програма має бути зрозумілою, правильною, результативною.

6. Виконання програми на комп’ютері.

7. Аналіз результатів.
Методика навчання учнів загальних методів розвязування задач з інформатики. задачі можна поділити на групи за методом розвязання:-задачі,що розвяз. за допомогою ППЗ;-задачі ,для яких складають програми.

Етапи розвязання задач:

-формулювання задачі в термінах певної предметної галузі-постановка задачі;

-побудова моделі;

-вибір методу розвязання задачі;

-розробка алгоритму розвязання;

-добір складання програми мовою програмув.;

-налагодження програми;

-застосування до задачі;

  • аналіз результатів.


12. Контроль навчальних досягнень учнів на уроках інформатики. Мета і роль контролю навчальних досягнень учнів. Види контролю. Форми, методи і засоби контролю.

Перевірка і оцінка результатів навчання з інформатики.

Об 'єктом оцінювання навчальних досягнень учнів з інформатики є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емо­ційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності.

Можна виділити ряд важливих функцій оцінювання: контролюючу, навчальну, діагностико-коригуючу, стимулюючо-мотиваційну, розви-вальну, виховну та функцію управління.

Розглянемо більш детально кожну з них.

Контролююча передбачає визначення рівня досягнень окремого учня (класу, групи), виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу, що дає змогу вчителеві відповідно планувати і подавати навчальний матеріал.

Навчальна полягає в акцентуванні уваги учнів на головних елементах знань і умінь, спонукає глибоко з'ясовувати суть явищ, що вивчаються. Навчальна функція зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення сприяє повторенню, уточненню і систематизації навчального матеріалу, вдосконаленню підготовки учня (класу, групи).

Діагностико-коригуюча функція допомагає виявленню рівня оволо­діння знаннями, вміннями і навичками; прогалин у них і встановленню причин труднощів, які виникають в учня під час навчання; коригуван­ню навчальної діяльності учнів, яка спрямована на усунення виявлених недоліків.

Стимулюючо-мотиваційна функція визначає таку організацію оці­нювання навчальних досягнень учнів, коли проведення оцінювання стимулює бажання покращити свої результати, розвиває відповідаль­ність та сприяє змагальності учнів, формує мотиви навчання.

Розвивальна функція оцінювання полягає у цілеспрямованому залу­ченні учнів до здійснення цілого ряду розумових операцій. Щоб відпо­вісти на поставлене запитання або розв'язати задачу, учневі необхідно швидко проаналізувати умову, активізувати знання, вибрати потрібні факти і поняття, певним чином їх систематизувати і логічно подати.

Виховна функція передбачає формування вміння відповідально й зосереджено працювати, застосовувати прийоми оцінювання і самоконтролю, розвиток якостей особистості: працелюбності, активності, акуратності та інших. Виховна функція оцінювання полягає у сприянні вихованню в учнів старанності, почуття обов'язку і відповідальності за і результати своєї праці, вміння цінити час.

Оцінювання виконує і функцію управління процесом навчання, оскільки перевірка знань є не лише засобом активізації пізнавальної і діяльності учнів, а й засобом активного управління процесом навчання і з боку вчителя.

Доцільно виділяти такі елементи оцінювання:
1) оцінюється знання певного мінімуму основного матеріалу — і його формальне засвоєння;

2) оцінюються вміння виконувати практичні завдання на комп'ютері (за зразком, за алгоритмом чи вибираючи для розв'язування
задач відповідні засоби);

3) перевіряється здатність учнів самостійно мислити;

4) оцінюється вміння перекласти питання на формальну (зокрема, інформаційну) мову, виразити його в спеціальних термінах і символах;

5) фіксуються навички правильного запису відповіді;

6) оцінюється вміння вибирати найбільш ефективний програмний засіб для розв'язування поставленого завдання.

При навчанні інформатики застосовуються такі види оцінювання: попереднє, поточне, повторне, періодичне, тематичне, підсумкове.

Попереднє оцінювання має діагностичні задачі і здійснюється на початку вивчення курсу. Мета попереднього оцінювання — зафіксува­ти початковий рівень підготовки учня, його фактичні знання, вміння і навички, які пов'язані з майбутньою навчальною діяльністю. Попере­дня діагностика потрібна для визначення прирощення навченості учня за певний період часу.

Поточне оцінювання — це систематична перевірка і оцінювання освітніх результатів учня з конкретних тем та на окремих заняттях. До поточного оцінювання належать: опитування; використання тестів; розв'язування задач; робота з комп'ютерною програмою; взаємоконт­роль учнів в парах або групах; самоконтроль учня.

Повторне оцінювання передбачає перевірку знань паралельно з вивченням нового матеріалу, що сприяє міцності і системності знань учнів.

Періодичне оцінювання здійснюється щодо цілого розділу або моду­ля. Мета — діагностування якості засвоєння учнем структурних основ і взаємозв'язків розділу, його особистих освітніх прирощень. Завдання періодичного оцінювання — навчаюче, оскільки учні навчаються систематизації, узагальненню, цілісному баченню крупного блоку навчальної інформації і пов'язаної з нею діяльності.

Підсумкове оцінювання проводиться в кінці вивчення навчального курсу. Воно може мати форму: контрольної роботи, заліку, екзамену, захисту творчої роботи. Даний тип контролю передбачає комплексну перевірку освітніх результатів з усіх ключових цілей і напрямів.

Тематичне оцінювання навчальних досягнень учня обов'язкове і основне, його результати відображаються в класному журналі в окремій колонці.

Форми оцінювання. На уроках інформатики використовуються різні форми оцінювання знань:

  • усна форма перевірки знань або усне опитування;письмова форма перевірки знань або письмова робота;лабораторна або практична робота на комп'ютері;інтерв'ю;тестування;самооцінка;ігрові методи оцінювання.

При визначенні рівня знань тестування може розглядатись як метод вимірювання, який, на відміну від вже розглянутих методів усного опитування та письмової роботи, задовольняє основним дидактичним критеріям якості.

Форми оцінювання. На уроках інформатики використовуються різні форми оцінювання знань:

  • усна форма перевірки знань або усне опитування;

  • письмова форма перевірки знань або письмова робота;

  • тестування;

Методика проведення тематичного контролю з інформатики.

Основною одиницею оцінювання є навчальна тема.Тематичне оцінювання навчальних досягнень учня обов'язкове і основне, його результати відображаються в класному журналі в окремій колонці.. Перед початком вивчення теми всі учні мають бути ознайомлені з тривалістю вивчення теми, з кількістю і тематикою лаб і прак робіт, терміном і формою проведеня тематичної атестації; умовами оцінювання.

Тематична атестащя може проводитися в різних формах. Основною умовою при їх виборі вчителем є забезпечення об'ективного оцінюваня навчальних досягнень учнів. Кожну оцінку рівня досягнень учнів вчитель повинен аргументовано умотивовувати, доводити до відома учня та оголошувати перед класом (групою).Перед учнями, які не засвоїли матеріал теми і одержали бали на початковому рівні, ставиться вимога обов'язкового його доопрацювання; їм надається для цього необхідна допомога, визначаеться термін повторної атестації. Учень має право на переатестацію також для підвищення атестаційного балу.

Положенням Міністерства освіти і науки України про Державну підсумкову атестацію учнів загальноосвітніх навчальних закладів ви­значено, починаючи з 2002 p., такий порядок проведення атестації з ін­форматики в 11(12)-х класах:

- усно за білетами, затвердженими Міністерством освіти і науки

України;

- у вигляді захисту учнівських робіт зі створенням прикладного програмного забезпечення навчального процесу (прикладні про­грамні засоби, інструментальні середовища, комп'ютерні на­вчальні системи).

Форму проведення Державної підсумкової атестації з інформатики вибирає учень.

Білети з інформатики включають основний теоретичний матеріал курсу (перші два запитання) та практичне завдання або задачу (третє запитання). Теоретичні відповіді учнів можуть супроводжуватись демонстраціями на комп'ютері. До білетів Державної підсумкової ате­стації пропонується включити практичні завдання, зміст яких має від­повідати тому варіантові програми, за яким здійснюється навчання ін­форматики у навчальному закладі.

Оцінювання навчальних досягнень учнів пропонується проводити за такою схемою:

  • правильно виконане тільки одне із запропонованих завдань, оці­нюється 5 балами;

  • правильно виконані 1 і 2, 1 і 3 або 2 і 3 завдання оцінюються 8 балами;

  • правильно виконані 1, 2, 3 завдання — 12 балами.

Білети для загальноосвітніх класів та профільних класів однотипні, однак практичні завдання для профільних класів можуть відрізнятися вищим рівнем складності. Зміст цих завдань узгоджується з тим варіантом програми, за яким здійснюється навчання в конкретному навчальному закладі.

Державну підсумкову атестацію у формі захисту учнівських робіт зі створенням прикладного програмного забезпечення навчального про­цесу можуть обирати учні, які виявили особливий інтерес до предмета, мають глибокі знання інформаційних технологій та навчальні досяг­нення високого рівня (10, 11, 12 балів) з інформатики за підсумками річного оцінювання.
13. Інструментальні програмні засоби для розвязування прикладних математичних задач.

ППЗ(прикладне програмне забезпечення)-прог-рамний засіб, у якому відбивається деяка пред-метна галузь, тією чи іншою мірою реалізується технологія її вивчення, забезпечуються умови для здійснення і компютерної підтримки різних видів навчальної діяльності.

ППЗ:ПЗ загального призначення: -антівірусні програми; - текстові процесори; -графічні ре-дактори; -системи управління базами даних; -системи опрацювання таблиць; - системи за-безпечення телекомунікацій; - інтегровані систе-ми; - мультімедійні системи.

  • ПЗ спеціального призначення: -педагогічні програмні засоби;-автоматизація діловодства; -автоматизація інформаційних служб; -автома-тизація проектування, виробництва, наукових досліджень.Інструментальні програмні засоби-GRAN апаратного забезпечення для підєднання до ме-режі Int.;

  • необх. певних стандартів комунікаційного середовища:адресація ПК, правила передавання повідомлень(протоколи);

  • наявність деяких каналів звязку між ПК, що розташовуються один від одного на певних відстанях;

  • існування в мережі 2-х типів ПК: серверів і робочих станцій(клієнтськіх машин);

  • використ. сервісних програм 2-х типів: програм-серверів і програм-клієнтів.

Ознайомлення з можлив. Int. доц. проводити в 2 етапи:

I - виникнення компют.мережі та стрімкі темпи розвитку як самої глоб.мережі, так і її ресурсів та послуг;розробки та фун-ії маршрутизаторів; існу-вання системи і правил передавання інф-них і програмних ресурсів;ресурси Int.

II-дати учням необхідні знання та сформувати навички щодо користування основними послугами Int. та правилами роботи зі спец. програмними забезпеченнями.

Сист. Int. бела задумана наприкінці60-х років ХХ ст. америк. Військовими як мережа для забезпеч. надійного звязку на випадок війни.

У 1972 до мережі з 4-х компютерів підєдналися 50 університетів, у 1980 поч. викор. суперкомпютери, в 1991 мережа Int. сформува-

лася як ПК-орієнтоване середовище комунік. середовище, що обєднувало лок. і регіон.мережі різних частин світу, зараз к-ть ПК підключених до Int. понад 35 млн.

Багато сучасних ІКТ грунт. на використ. ком-пютерних мереж.Учні повинні засвоїти,що першочергова причина створення комп.мереж стало прагнення до економії ресурсів.Шляхи досягнення економії: -швидкий доступ до різних джерел інф-ції; -зменшує надмірність ресурсів.

Доц. дати описове означ. цього поняття:

Комп-на мережа-сукупність ПК, що зєднані лініями звязку і оснащені комунікаційним обладнанням і комунікаційним програмним забезпеченням.

Типи мереж:

-за призначенням: інф-ні;обчислюв-ні;ф.-обчисл

-за розміщенням даних:з централіз-ним банком даних;з розподіленим банком даних;локальні.

-за територіальним розподілом: корпоративні, глобальні; локальні.

-за складом ЕОМ: однорідні; неоднорідні.

Компютерна мережа забезпечує:

-колективне опрацювання даних користувачами, ПК яких підєднані до мережі, та обмін даними між цими користувачами;

-спільне використання програм;

-спільне використання принтерів,модемів та ін. периферійних пристроїв.

Складові мережі: -комунікаційне обладнання (модем-при викор.телефонних ліній звязку; мережевий адаптер -при викор. інших ліній звязку; лінія звязку-дротові-викор. кабель і бездротові- супутниковий звязок); - програмне забезпечення(програми управл-ня мережевим обладнанням, мережеві ОС, програми роз-пізнавання та опрацювання повідомлень залежно від їх хар-ру та способу орг-ції);

- інформаційна-док-ти, що зберіг. на ПК, підєд-наних до Int.,залежно від власності можуть бути відкриті або закриті(для доступу потрібен логін і пароль).

Комунік.обладнання-периферійні пристрої, що здійснюють перетвор.сигналів,використовуваних у ПК, на сигнали,що передаються через лінії звязку,і навпаки.

Лінія звязку-обладнання,за допомогою якого здійснюється обєднання компютерів у мережу.

Мережевий адаптер-спец.апаратний засіб для ефективної взаємодії ПК у мережі.

Модем-пристрій, що зєднує компютер з телефонною мережею через звичайну телефонну розетку,він здійснює перетворення цифрових сигналів,з якими працює компютер, на сигнали аналогові,при їх передаванні через телефонні лінії,і навпаки.

Програмне забезпечення-набір програм, що забезпечують роботу мережевого обладнання і обмін інф-цією між ПК у мережі.

Локальна мережа-обєднує ПК,розташов. На невеликій відстані один від одного,і є замкнутою сист.,тут використовуються звич. дротові лінії.

Глобальна мережа-зєднання локальних мереж і окремих ПК,розташованих далеко один від 1-ого, здійсн. через виділені лінії або через спец. канали звязку.Щоб користуватися глоб.мережею ,у ПК необх. мати модем і спец.прогр. забезпеч.

Найбільшою глоб.мережею є мережа Інтернет.

Ресурс мережі-пристрої,що входять до апаратної частини деяких із ПК мережі,доступні і можуть використ-тися будь-яким користувачем мережі.

Сервер-ПК,ресурси якого призначені для спіль-ного використання, його призначення доставляти програми з мережі до робочих станцій.

Робочі станції-ПК,що викор-ють ресурси мережі, їх призначення викон. програми одерж.з мережі.
Інструментальні програмні засоби – це допоміжні засоби для розв’язування задач.

На сьогодні розроблено значну кількість програмних засобів, що дозволяють розв’язувати за допомогою комп’ютера досить широке коло математичних задач різних рівнів складності. Це такі програмні засоби як DERIVE, EUREKA, GRAN1, GRAN2D, GRAN3D, Maple, MathCad, Mathematica, MathLab, Maxima, Numeri, Reduce, Statgraph тощо. Причому одні з цих програм розраховані на фахівців досить високої кваліфікації в галузі математики, інші – на учнів середніх навчальних закладів чи студентів вузів, які лише почали вивчати шкільний курс математики чи основи вищої математики.
OLE – технології дозволяють поєднувати Word і Paint, вставляти в Word таблиці з Excel, що значно полегшує можливості користувача і полегшує його роботу.


14 Методика ознайомлення учнів з мульті-медіа технологіями.

До засобів навчання відносяться традиц. засоби навчання і засоби нових інф-них технологій(ЗНІТ), серед яких є програмні засоби, що включають в себе ел.підручники.

ЗНІТ-програмно-апаратні засоби і пристрої, що фун-ть на базі ПК, сучасних засобах і системах інф-фрмаційного обміну, забезпечують операції щодо пошуку, збирання, накопичен-ня,зберігання, опрацювання, подання, переда-вання інф-ії.

В електронних курсах використовуються мікросвіти, мульті- та гіпермедіа.

Мікросвіт- компютерно-базоване навч. середо-вище, орієнтоване на дослідницьку діяльність учнів.

Мікросвіт-засіб навчання,створений для певної навчальної мети і вирішення конкретних нав-чальних завдань.Він повинен забезпечити нова-торські і творчі шляхи розвязання задачі і, одночасно, забезпечити засвоєння учнями необ-хідного матеріалу.Комп-не моделювання дозвол. створювати різні нові моделі складних систем. Найчастіше в них викор. компют-на підтримка використання зображення,кольору, звуку, аніма-ції.Сист.,що включ. викор-ня кількох різних навч.середовищ назив. мультімедіа.

Мультімедіа-сукупність технологій,що дозво-ляють за допом. ПК вводити,опрацьовувати, зберігати, передавати,виводити повідомл. у вигл. тексту, граф. відображень, анімац. філь-мів,оцифрованих нерухомих зображень, відео, звуку, мови.

Мультімедіа розробляють для стимуляції в учнів найбільшої к-ті відчуттів.Ефектив-ті навч-ня з викор. мультім. сприяє висока мотивація діяль-ності учнів.Навчальні впливи: компютерне управління, викон. деякого завд. на обладнанні яке підєднане до ПК і працює під його управлінням, викон. однієї або кількох вправ, що безпосередньо не повязані з ПК. Мультім. входить в інф-ні технол-ії навч-ня як засіб, форма орг-ції навч-го матер-лу і не належить до пед-них технологій, у поєднанні з гіпертекстом створюють сист. гіпермедіа

15. Позакласна робот з інформатики. Позакласні форми навчання інформатики. Олімпіада з інформатики. Технологія підготовки учнів до участі в олімпіаді з інформатики

Позакласна робота — це система занять, заходів і організованого навчання учнів, що проводяться в школах і поза ними під керівництвом учителів, громадськості, органів учнівського самоврядування.

Цілями позакласної роботи з інформатики можуть бути розширення і поглиблення знань учнів з інформатики, підвищення пізнавальних інтересів шляхом проведення цікавих заходів. Позакласна робота з школярами з інформатики в ряді випадків може проходити в традиційних формах (гуртки, факультативні курси, олімпіади), а може набувати нових, специфічних форм (комп'ютерні клуби, очні і заочні, літні і зимові школи юних програмістів, дистан­ційні олімпіади, участь в телекомунікаційних проектах тощо).

Позакласні форми навчання інформатики

Гурток — найбільш гнучка, глибоко індивідуальна форма роботи з різним змістом. У гуртку беруть участь учні різних вікових категорій, займаються тільки ті, хто проявив явний і підвищений інтерес до пред­мета. Гуртки успішно організовуються і працюють там, де є кабінети комп'ютерної техніки, однак для початку роботи гуртка достатньо навіть одного комп'ютера. Гурткова робота дає можливість враховувати і розвивати здібності і нахили учнів. У цьому одна із її переваг перед звичайними заняттями. Різноманітність пристроїв, які вивчаються та використовуються в гур­тках, різний рівень складності і трудомісткості питань і завдань, необ­хідність широких теоретичних і практичних знань дають змогу шляхом продуманого добору тем задовольнити інтереси всіх членів гуртка незалежно від їхніх знань, досвіду і здібностей.

На основі гуртків можуть створюватись наукові спільноти (шкільні академії і ін.), які об'єднують і координують роботу гуртків, проводять масові заходи, організовують конкурси, олімпіади, телекомунікаційні проекти.

Факультативні заняття є важливим засобом допрофільноґо навчан­ня і допомагають учням визначитися щодо вибору майбутньої профе­сійної діяльності. Відмінність факультативів від гуртків полягає передусім у тому, що гуртки передбачають наявність в учнів початкової зацікавленості до інформатики, яку необхідно розвивати, а умови факультативів — на­явність стійкої зацікавленості. Це визначає особливості методики навчання учнів в умовах факультативних курсів.

До масових форм позакласної роботи з інформатики можна віднести: 1. Тематичні вечори. Залежно від мети, яку ставлять організатори, вечори з інформатики можуть бути кількох типів:

• вечори, головною метою яких є розширення і поглиблення знань та умінь учнів, набутих на заняттях з інформатики

Олімпіади займають особливе місце серед інших організаційних форм. Олімпіади націлені на пошук обдарованих, розвинених і осві­чених учнів; оцінку рівня навчання інформатики в школі загалом; пред'явлення граничного рівня вимог, далекого орієнтира при вивчен­ні інформатики; реалізацію зворотного зв'язку в ланці школа — вуз.

Кожна /олімпіада — це не лише творче, а й спортивне змагання із своїми призерами і аутсайдерами, ідеями і помилками. Існує думка, що олімпіади з інформатики - це не шкільна інформатика, як і великий спорт — це не уроки фізкультури. Разом з тим олімпіади з інформати­ки, демонструють рівень, на який шкільні вчителі, можуть і повинні піднімати планку складності щоденних занять.

Форми проведення олімпіад з інформатики можуть бути різними. Останнім часом практикується проведення одного чи кількох прак­тичних турів. Фактично олімпіада з інформатики стала олімпіадою з програмування, хоча не існує в школі такого предмета. Під час підготовки олімпіади найважливішим є добір завдань. По­трібні не просто складні задачі, а різні завдання, які були б одночасно цікавими, навчальними і пізнавальними для більшості учнів. Робота щодо їх підготовки передбачає відпрацювання методики оцінювання очікуваних розв'язків. Однак, проведення лише практичного туру олім­піади не дозволяє виявити часткові розв'язки або цікаві ідеї таких розв'язків. Виявлення особливостей подальшого розв'язку добором спеціальних тестів дозволяє оцінити якість лише закінченого розв'язку. Крім того, якщо учень знайшов цікаву ідею, то це не означає, що він устигне чи зможе її реалізувати під час практичного туру. Саме тому доцільно розширити форми проведення олімпіад, і організовувати як

16. Методики навчання понять «інформація» ті «інформаційні процеси».

Інформація - одне з фундаментальних понять курсу.

Процес ознайомлення учнів з поняттям інформації можна поділити на такі етапи:

1. Введення понять інформації і повідомлення.

2. З'ясування взаємозв'язків між поняттями інформації і повідом­лення.

3. Формування уявлень про носії інформації.

4. З'ясування питань про способи подання інформації.

5. Формування уявлень про види інформації.

6. З'ясування питань про оцінювання і вимірювання інформації, про шум та взаємоперетворення інформації і шуму.

7. Формування уявлень про кодування повідомлень, за допомогою яких передається інформація.

8. З'ясування властивостей інформації.

9. Формування уявлень про інформаційні процеси.

Ознайомити учнів з поняттям інформації доцільно на перших уро­ках курсу.

Основні мето­ди вивчення цього матеріалу — індуктивний за логікою, за джерелами подання інформації — пояснювально-ілюстративний, за ступенем самостійності учнів —репродуктивний. Поняття інформації належить до основних і не визначається через простіші поняття.

Зрештою вчитель повинен пам'ятати, що немає відповіді на запитан­ня — що таке інформація. Інформація — лише одна зі сторін відобра­ження навколишньої дійсності нервовою системою живого організму, свідомістю людини. Тому вводити поняття інформації слід конкретно-індуктивним способом, за допомогою наочних, добре знайомих учням прикладів.

Розглянемо деякі з них.

  • Обмін повідомленнями між людьми здійснюється за допомогою:

а) світлових сигналів та різних зорових образів;

б) сукупностей певних знаків (письмо) — книжки, газети, журнали, графічні схеми тощо;

в) технічних засобів (різні поєднання звукових та світлових сигналів) — радіо, телебачення, телеграф, телефон тощо;

При цьому одна людина або група людей «породжує», створює початкові сигнали в певній послідовності, інша — по-своєму сприймає цю сукупність.

  • Обмін відомостями у тваринному світі відбувається також за допомогою звукових і світлових сигналів — крики тривоги, заклику, погрози, зміна забарвлення, запаху, пози тощо.

Порівнюючи приклади, учні під керівництвом учителя повинні виділити в них спільні суттєві та несуттєві ознаки. Суттєві: розглядається як мінімум дві системи. Одна система «породжує» деяку сукупність сигналів, відомостей, впливів; інша — приймає. Несуттєві: спосіб подання сукупності повідомлень; склад (якісний та кількісний) систем, які видають та сприймають сукупність сигналів.

Потім доцільно підвести підсумок: під повідомленням розуміють вплив на нервову систему живого організму деякої сукупності сигналів, подразників, яка може бути подана різними способами залежно від систем, які її видають та сприймають.

Термін «інформація» походить від латинського іп/огтасіо, що озна­чає роз'яснення, виклад, обізнаність.

Інформацію з навколишнього середовища людина сприймає орга­нами чуття.

1) органи зору (світле, темне, червоне, яскраве тощо);

2) органи слуху (окремі звуки, музика, голос людини, шум вітру, плюскіт води, гудіння мотора, тощо);

3) органи нюху (запахи містять інформацію про їх джерела та характер цих джерел);

4) органи дотику (відомості про температуру тіла, шорсткість поверхонь, жорсткість матеріалу)

5) інформацію про смакові якості тих чи інших речовин (гірке, кис­ле, солодке, солоне тощо) людина одержує через органи смаку;

Учителеві доцільно добирати нерепродуктивні запитання та завдан­ня, наприклад, такі:

1. Чи є для вас інформацією повідомлення, які містяться в Амери­канській національній науковій бібліотеці? Чому?

2. Чи є інформацією нерозшифровані послання? Чому?

3. Чи одержуєте ви інформацію при повторному читанні книжки, підручника?

4. Чи однаково багато інформації в пачках по 100, 1000, 10000 одних і тих самих книжок? Одних і тих самих оголошень?

Інформацію передають за допомогою повідомлень. Повідомлення передають за допомогою послідовності сигналів від джерела до приймача інформації. Середовище, через яке здійснюється передавання сигналів від джерела до приймача, називають каналом зв 'язку.

Учителеві доцільно звернути увагу учнів на те, що не існує взаємно-однозначної відповідності між інформацією і повідомленням: одну і ту саму інформацію можна передати за допомогою різних повідомлен і навпаки. Приклад: Слова «хороша погода» можуть означати і сонячну погоду, і дощову, і теплий літній день, і морозний зимовий. Слова «най­краща пора року» для одних людей можуть означати весну, для інших осінь, ще для інших — літо або зиму.

Особливої уваги потребує поняття шуму. Необхідно, щоб учні зро­зуміли такі положення:

1. Якщо повідомлення не несе корисної інформації, тоді воно несе шум.

2. Інформація може перетворюватися на шум, і навпаки, шум може перетворюватись на інформацію.

Пиклад: Якщо кілька разів повідомляється про одну і ту саму таємницю, то перше повідомлення несе інформацію, а наступні такі пові­домлення для однієї і тієї самої людини — шум.

Доцільно описово ввести поняття носія повідомлень, звернути увагу учнів на існування довгоіснуючих і недовгоіснуючих носіїв повідомлень. Учитель може побудувати мотивацію введення поняття носія пові­домлень таким чином. Зростаючі потоки повідомлень, необхідність зберігання їх у великих обсягах сприяли розробці і застосуванню носіїв повідомлень, що забез­печують можливість довготривалого їх зберігання в досить компактній формі. Носій — фізичне середовище, в якому зберігаються повідомлення. Прикладами носіїв для тривалого зберігання повідомлень можуть бути: камінь, дерев'яна чи металева поверхня, папір, фото- і кіноплівка, магнітна, аудіо- та відеоплівка, магнітні та оптичні диски тощо. Прикладами повідомлень на недовгоіснуючих носіях є повідомлен­ня, що передаються телефоном, жестами.

Вимірювання інформації. Оскільки немає відповіді на запитання про те, що таке інформація то й запитання про кількість інформації (багато інформації, мало інформації) та одиниці вимірювання інформації слід визнати неко­ректними. (пр.: Чи несе кам'яна брила масою З т для археологів стільки ж інформації, скільки її якісний фотознімок у журналі? Чи містить книжка, яка довго була у користуванні, стільки ж інформації, скільки така сама нова?) При зберіганні на носіях повідомлення займає певне місце. Саме на це необхідно звернути увагу учнів. Тому цілком коректним є питання про величину (кількість знаків, довжину тексту, площу графічного зображення тощо) повідомлення та відповідні одиниці вимірювання. При цьому можна повідомити учням, що байт — це довжина повідомлення на електронному носієві, яке містить лише одну літеру чи інший знак, які використовують при поданні звичайних текстів. Кілобайт (Кб) — це довжина повідомлення близько 1000 літер, мегабайт (Мб) — близько 1 000 000 літер.

Види інформації.




Важливо, шоб учні розуміли, що, крім сприймання інформації за допомогою органів чуття при безпосередньому контакті з об'єктами зовнішнього світу, людина може зберігати, опрацьовувати інформацію, в результаті одержувати нові знання, нову інформацію і передавати її іншим людям за допомогою повідомлень. При цьому особливо важ­ливо, щоб інформація, яку несуть повідомлення, сприяла прийманню на її основі правильних рішень, вона повинна характеризуватися таки­ми властивостями, як вірогідність, повнота, актуальність, корисність, зрозумілість.

Інформаційні процеси. Основними інформаційними процесами є: пошук — збирання — зберігання — передавання — опрацювання — використання — захист інформації.

Приймаючи повідомлення, людина фіксує його в свідомості, не обов'язково заглиблюючись у його зміст, і таким чином не обов'язково одержуючи інформацію, яку несе повідомлення.

При цьому повідомлення поступають у вигляді деяких сигналів чи послідовностей сигналів, які сприймаються органами чуття людини (зір, слух, на дотик).

Слід зауважити, що повідомлення не вважається прийнятим, якщо воно нанесене на деякий носій повідомлень, але відповідні сигнали не сприйняті органами чуття людини. Наприклад, якщо телеграфний апа­рат видрукував телеграму, але ніхто не звернув уваги на факт існування телеграми, то телеграму не можна вважати прийнятою. Сьогодні повідомлення письмові, звукові, візуальні передають за допомогою сучасних засобів телекомунікацій.

Опрацювання повідомлень необхідне для виявлення інформації, яку вони несуть.

Збирання повідомлень не є самоціллю. Щоб інформацію, яку несуть повідомлення, можна було використовувати, їх необхідно зберігати. Спосіб зберігання повідомлень залежить від їх носіїв. Сховища повідомлень можуть бути різноманітні:

• бібліотеки, відеотеки, фонотеки, архіви, бюро, музеї, картинні галереї;

• комп'ютерні сховища — бази і банки даних, інформаційно-пошу­кові системи, електронні енциклопедії.

Однією з найважливіших операцій з повідомленнями є пошук пові­домлень серед наявних, що містять принаймні якусь інформацію про ті чи інші явища, об'єкти, процеси.

Для пошуку і збирання повідомлень, що несуть потрібну Інформацію використовують різноманітні засоби і методи: опитування; спостереження, досліди; експериментування (випробування); анкетування; консультації з фахівцями з питань, що вивчаються;

Захистом інформації називають забезпечення неможливості:

• доступу до інформації сторонніх осіб (несанкціонований, неле­гальний доступ);

• незумисного або недозволеного використання, зміни чи руйну­вання інформації.

17. Методика навчання пристроїв комп’ютера.

Серед питань, які пов’язані з вивченням апаратури комп. Пристроїв та принципів дії комою можна виділити 4 групи:

1. Структура комп. І функції призначення її основних пристроїв.
2. Принципи взаємодії апаратної і програмної складових комп.

3. Фізичні основи функціонування основних елементів комп.(повинно вивчатися на уроках фізики)

4. Арифметико-логічні основи комп.

Після обговорення призначення основ. складових комп. Їх зовні. Вигляду, призначення та функцій доцільно разом з учнями намалювати схему інформаційної системи, яка допоможе систематизувати знання. Така схема в процесі ознайомлення з іншими пристроями комп'ю. поступово може уточнюватися та доповнюватися.

Вивчення основних понять інформаційної системи доцільно будувати циклічно: формуються лише найзагальніші уявлення про об'єкт вивчення; з часом дещо уточнюються його характеристики.

При ознайомленні з основними пристроями комп'ютера доцільно разом з учнями побудувати відповідні таблиці для відображення їх основних характеристик. Ознайомлення учнів з поняттям процесора можна почати із його узагальненого опису. Головне — розуміння учнями призначення цього пристрою та його функцій.

Вивчення призначення запам'ятовуючих пристроїв комп'ютера (спеціальних носіїв повідомлень) доцільно починати в евристичній бесіді із з'ясування терміна пам'ять. З’ясувати різних видів комп'ютерної пам'яті — довготривалої та оперативної. Важливо також навчити учнів знаходити асоціації, порівнювати та аналізувати. Внут­рішня пам'ять — це власна (біологічна) пам'ять людини; зовнішня пам'ять — це різні засоби для записування і зберігання повідомлень — паперові, магнітні тощо.

Доцільно пояснити учням, що запам'ятовуючі пристрої комп'ютера поділяються на внутрішні та зовнішні. Потім з'ясувати, з чого склада­ється окремо внутрішня та окремо зовнішня пам'ять, вказати на відмін­ності між оперативними і постійними запам'ятовуючими пристроями. Для систематизації знань можна разом з учнями побудувати схему, в якій відображено всі види запам'ятовуючих пристроїв комп'ютера Складати схему слід послідовно, ознайомлюючись з новим матеріалом.

До запам'ятовуючих пристроїв комп'ютера належать також зовніш­ні засоби зберігання інформації — магнітні та оптичні диски, магнітні стрічки. За допомогою евристичної бесіди вчитель може з'ясувати основні характеристики дисків. Слід ознайомити учнів з правилами захисту інформації на дискетах, їх зберіганням, вимогами до поведінки користувача при читанні та зберіганні інформації на дискеті. Далі доцільно повідомити учням про одиниці вимірювання ємності запам'ятовуючих пристроїв, запропонувати для засвоєння відповідну систему вправ. З точки зору майбутньої практичної діяльності важливим є ознайом­лення з зовнішнім виглядом та функціональним призначенням різних пристроїв введення-виведення. На цьому етапі особливого значення набувають відповідні унаочнюючі засоби — плакати, слайди, відео й, основне, пряме демонстрування цих пристроїв

Для закріплення вивченого матеріалу, що містить багато нових термінів вчитель може скористатися методами та прийомами: 1. Із набору картинок(пристроїв комп.) скласти робоче місце секретаря. 2 “Аукціон ідей”-захист власної моделі комп. 3. Ребуси. 4. Кросворди. 5.Гра “Поле чудес ”
18. Методика навчання операційної системи.

Операційні системи ПК доповнюють апаратні засоби. Вони являють собою набір програмних модулів, які дозволяють користувачеві керувати машиною, а також забезпечувати взаємодію програм з зовнішніми пристроями та один з одним. ОС ПК має розвинений набір сервісних програм, які дозволяють здійснювати перевірку функціонування пристроїв комп'ютера, розмітку дискет, зв'язок з локальною мережею, спряженість з великою ЕОМ та ін.

У складі ОС ПК можна виділити три частини: командну мову, файлову систему та систему управління зовнішніми пристроями.

Операційна система - це сукупність програм, які призначені для керування ресурсами комп'ютера й обчислювальними процесами, а також для організації взаємодії користувача з апаратурою.

Зупинимося докладніше на кожній із функцій ОС. Перша функція ОС - ке­рування ресурсами комп'ютера та їх розподіл.

Ресурси - це логічні й фізичні компоненти комп'ютера: оперативна пам'ять, місце на диску, периферійні пристрої, процесорний час тощо.

Керування ресурсами полягає, наприклад, у тому, що ОС: форматування дискет, виведення на екран дисплея каталогу (папок), встановлення режимів роботи дисплея та принтера, запуск програми та ін., розпізнає й обробляє команди, що надходять з клавіатури; керує роботою дисків; тощо. При цьому ОС намагається оптимальним способом розподіляти ресурси між різними завдан­нями, що виконуються.

Друга функція ОС - керування обчислювальними процесами.

Обчислювальним процесом (або завданням) називається послідовність дій, яка задається програмою. Переважна більшість сучасних програм сконструйовані так, що вони можуть виконуватися тільки за наявності операційної системи. У принципі, функції керування процесами можна було б передати кожній прикладній програмі, але тоді програми були б набагато більшими та складнішими. Тому зручніше мати на комп'ютері одну керуючу програму - операційну систему, послугами якої користуватимуться всі інші програми.

Для виконання третьої функції ОС - забезпечення взаємодії користувача з апаратурою - служить інтерфейс користувача ОС. До складу інтерфейсу користувача входить також набір сервісних програм - утиліт.

Утиліта - це невелика програма, що виконує конкретну сервісну функцію. Утиліти звільняють користувача від виконання рутинних і часом досить складних операцій.

До основних функцій ОС, що забезпечують взаємодію програм з апаратурою, треба віднести такі: взаємодію програм з зовнішніми пристроями, взаємодію програм одна з одною, розподіл оперативної пам'яті, виявлення помилкових та нестандартних ситуацій та ін.

Сучасні ОС надають користувачеві широкий спектр сервісних послуг. Чим досконалішою є ОС, тим зручніше у ній працювати користувачу.

Для ІВМ-сумісних ПК створено багато ОС, серед яких найпопулярнішими є DOS, Windows, ОS/2, UNIX та інші. Для роботи на ПК найчастіше ви­користовуються системи класу Windows (95, 98, МЕ, N1, 2000, ХР) і МS-DОS. Операційні системи зручно класифікувати за такими ознаками:

-ОС одного користувача і ОС багатьох користувачів;

-однозадачні ОС і багатозадачні ОС.

Однозадачні системи (вони, як правило, для одного користувача) допускають тільки послідовне виконання завдань: у кожний момент часу виконується тільки одне завдання. Зрозуміло, що ефективність використання ресурсів комп’ютера при цьому є невисокою. Однозадачний режим був характерний для перших ЕОМ. При роботі в цьому режимі центральний процесор змушений був простою­вати, очікуючи, наприклад, закінчення виведення на зовнішній друкувальний ' пристрій або введення додаткових даних. Практично всі сучасні ОС підтримують багатозадачний режим, при якому можливе паралельне виконання завдань і розподіл ресурсів комп'ютера між завданнями.

Однозадачною ОС є розглянута тут система МS-DOS. До сучасних багато-задачних систем належать усі ОС класу Windows 95 і вище. Типовим прикладом ОС багатьох користувачів є система UNIX, що встановлюється на комп'ютерах у великих офісах, банках, страхових компаніях тощо.

ОС називається комплекс програм, призначений для управління компонентами (ресурсами) комп’ютера.

Складові:

  • файлова система (для роботи з файлами);

  • драйвери зовнішніх пристроїв;

  • командний процесор (інтерпретує команди).

ОС бере на себе рутинні функції з управління ресурсами. ОС постає як посередник між машиною і користувачем. Для спрощення доступу користувача до ресурсів комп’ютера ОС підтримує інтерфейс користувача. ОС можна класифікувати за такими ознаками:

  • кількістю користувачів (один чи багато);

  • кількістю процесів, що можуть виконуватись під управлінням ОС одночасно (однозадачні й багатозадачні ОС);

  • типом апаратних ресурсів для управління якими призначена система (однопроцесорні, багатопроцесорні).

ОС сімейства Windows. Правила роботи в середовищі ОС. Конфігурування системи.

З появою ОС Windows була вирішена проблема багатозадачності. Також був вдосконалений графічний інтерфейс.

Перша і друга версії займали до 100 Мбайт (’83 – 89 рр.). Третя – до 250 Мбайт (’90 –96 рр.). Четверта – ’97 – 99рр. П’ята – 2000р.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Інформатика як наука і як навчальний предмет в школі. Комп’ютерна...
Комп’ютерна грамотність та інформаційна культура. Педагогічні функції шкільного курсу інформатики (ШКІ). Особливості ШКІ. Цілі навчання...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Тема Що вивчає предмет інформатики. Правила поведінки в кабінеті інформатики
Мета: ознайомити учнів з предметом інформатика і можливостями комп’ютера; ознайомити із правилами поведінки та технікою безпеки в...
Методичні рекомендації щодо вивчення інформатики в 10 класах надруковано...
Навчальний предмет «Інформатика» у 2011/12 навчальному році згідно Типових навчальних планів вивчатиметься учнями 9-11 класів
ІНФОРМАТИКИ
...
Інформаційна (комп’ютерна) система
Поняття інформаційної (комп’ютерної) системи. Апаратна та інформаційна складові інформаційної системи. Функціональна схема та принципи...
КАЛЕНДАРНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН з предмета «Інформатика і комп’ютерна...
Засоби створення електронного документа. Автоматизація введення інформації в комп'ютер
Програми курсу інформатики в школі. Зміст навчання інформатики. Планування...
Проаналізуємо програму з інформатики для загальноосвітньої школи, яка була затверджена МОіН України в 2001 р
ПЕРЕЛІК ОРІЄНТОВНИХ ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО СЕМЕСТРОВОГО ЕКЗАМЕНУ З ПСИХОЛОГІЇ
Загальне поняття про психологію, її предмет та завдання психологія як наука і навчальний предмет, її значення
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка