67
67.Форми буддизму та його поширення.
Найортодоксальнішою- школою буддизму є "школа старої мудрості" - хінаяна (або тхеравада). Вона виникла на межі 1 -II ст. н. є. Головний акцент у хінаяиі спрямовується на особисте спасіння, на зусилля людини звільнитися від пут сансари. Послідовники хіпаяни відмовляються від усього мирського, вважаючи, що досягти святості можна лише шляхом багатьох перероджень.
Хінаяна історично поділяється ще на кілька шкіл - тхе-равада (водночас ця назва є і другою загальною назвою хіная-ни), стхавиравада. Стхавиравада у свою чергу охоплює велику кількість шкіл - ватсипутрія, сервастивада таін.
Другою головною течією буддизму є махаяна ("велика колісниця"). У махаяні досягнення особистого порятунку доступне для всіх. Від хінаяни махаяна відрізняється більшою релігійністю, зверненням до інтелекту, ніж до серця та інтуїції. Має місце ускладнення культових елементів та поглиблення доктрини.
На початку нашої ери у межах загального вчення виник новий напрямок махаянк - тантризм. Він набув виразного оформлення в V - VII ст.
Особливою формою буддизму є ламаїзм (лама - чернець, вищий). Він виник у VII - XIV ст. у Тибеті. Ламаїзм має специфічні особливості - ускладнення обрядовості, масове поширення Інституту лам. Найвищими дамськими посадами є далай-лама і панчет-лама. Ламаїзм пропагує антинаукові уявлення про світ, про надприродні сили.
Одним із різновидів буддизму є Дзен-буддизм. Він поєднав у собі елементи багатьох буддистських напрямів. Дзен-буддизм учить, що за допомогою медитації можна досягти своєї споконвічної природи, яка є "сутністю Будди". Після цього пробудження людина осягає істинну природу речей і усвідомлює свою причетність до всього суттєвого. Дзен-буддизм у XX ст. набув особливої популярності у США та країнах західної Європи.
|
13
13.Філософія епохи Відродження. Відродження - філософ.і соціолог.ученія в епоху становлення раннього буржуазного заг-ва (в основному в Італії) 14-17сс. Офіційної філософією в цю епоху залишалася схоластика, але успіхи в географії, в медицині, наукова анатомія, виникнення символів в математиці зломило панування церкви Перш за все зрост. проявилася в етиці. Відновлення етичних навчань стоїцизму (Петрарка) і епікурізма (Білга), спрямованих проти християнської моралі. Білга - етика Епікура, прагнення всього живого до уникненню страждань. Душа є єдине і неподільне, е здібності є відчуття, і це єдине джерело пізнання. Насолода - вище благо. На особисте благо будуються відносини людей у суспільстві.
Для У характерний погляд на природу як на розумне, істота ціле, що підкоряється законам. Основа цього - пантеізм.1) натуралістичний - одухотворення природи, наділення її божественними властивостями, розчинення бога в природі. Людина є частина природи, його любов до пізнання нескінченного й сила розуму підносять його над світом.
2) Містичний - розчинення природи в бога.
Найбільшу роль у філософії епохи відродження зіграли натурфілософські концепції. Найбільш важливими результатами цього природничо-наукового напряму у філософії були:
1) методи експериментально - математичного дослідження природи; по Галілеї, всі явища можна звести до кількісного відношенню. До істини приводять два методи: резолютивну (аналітичний, розкласти явище на елементи) і композітівний (синтетичний, осмислення явища в цілісності). 2) детерміністські тлумачення дійсності; знайдені фундаментальні закони механіки, що говорить про те, що існує природна необхідність. 3) формулювання наукових, вільних від елементів антропоморфізму (наділення суб'єктів, з кот.человек стикається у своєму житті, людськими якостями) законів природи (Галілей в механіці
Заг-во - сума ізольованих індивідів. Необхідно світську державу. Рушійна сила - людський егоїзм, що і треба приборкувати державою.
У боротьбі із середньовічним теократізмом на перший план культури відродження виступають гуманістичні, антропоцентричний мотиви. Антропоцентризм-принцип, згідно кот.человек є центр всесвіту і мета всіх відбуваються в світі подій. Гуманізм-відбиваючого антропоцентризм, кот.ісходіт з человеч.сознанія. Гуманізм починається тоді, коли людина починає розмірковувати про самого себе, про свою роль у світі, про свою сутність і призначення, про сенс і мету свого буття. У вузькому сенсі слова гуманізм - ідейний рух, змістом кот.является вивчення і поширення античних мов, літератури, мистецтва і культури.
|
17
17.Філософська думка доби Просвітництва.
Просвіта входить у культуру як торжество раціоналізму, завершення ідей, які з'явилися в період Відродження і отримали подальший розвиток у XVII-XVIII ст.
Як ідейно-світоглядне рух Просвіта досягло вищого розквіту у Франції, хоча і набуло поширення у всіх країнах Європи. Філософи епохи Просвітництва не тільки продовжували класичні ідеї раціоналізму, але і формулювали нові, ґрунтуючись на критиці картезіанської метафізики за її умозрітельноть і недостатню зв'язок з наукою і практикою.
Філософи Просвітництва підпорядковували науковий розум життя, перетворенню соціальних відносин, поліпшення життєвих умов і т.д. Звідси захист ними природних прав людини і громадянина, критика марновірств, втілених у релігіях.
Відповідно до філософії Просвітництва, розум не дає вічних і загальнообов'язкових істин. Розум - можливість істини, а не обов'язкова здатність осягнення усіх таємниць буття. Розум - основа діяльності, допомагає встановити зв'язок між різними подіями і фактами. Таким чином, основною властивістю людського розуму є готовність і здатність шукати істину.
Принципово важливо, що, прославляючи розум, філософи Просвітництва ставили його в залежність від досвіду; в кінцевому підсумку він контролюється досвідом і тому не всемогутній. Таким чином, трактування розуму заснована не стільки на філософсько-методологічної установки, скільки на досягнення науки. Філософія Просвітництва заперечує правомірність заздалегідь встановлених принципів, які повинні бути метафізичними покажчиками. Змінюється роль вихідних принципів, які виявляються залежними від досвіду, даних науки. Філософи розуміли несаодімость людини до розуму, наявність у світі нерозумного. Основна ідея просвітителів полягає не в тому, що все в людині зводиться до розуму і все, що нерозумно - безглуздо, а в тому, що все, що людина робить, думає, відчуває, все, у що він вірить, може і має бути осмислено розумом. Людина - істота розумна, і в ньому не повинно бути нічого не осмисленого розумом.
Соціальний прогрес філософи Просвітництва бачили в поширенні знання, науки, освіті населення. Вони вважали, що особливу увагу слід приділяти освіті правителів, що володіють реальною владою.
|
49
49.Роль мови в формуванні людини. Особливості мови.
Мова – це спеціалізована інформація знакова діяльності із вираженням думки,мислення та свідомості.
Мова виникає 2 важливі ф-ції:
1.є способом вияву індивідуального змісту свідомості.Кант виділяє 3-и такі способи:
-слово;-жест;-інтонація
2.Мова є специфічним буттям що формує свідомість.
Мова реалізує у 3-х формах:
1.у вербальних(слово);2.у формі зображення;3.у музичні формі
Мова як один із найважливіших факторів людського буття розуміється:
Мова у вузькому розуміні-це с-ма звукових сигналів які мають певне змістове навантаження і служать основних засобом спілкування між субєктамижиттєдіяльності.
Мова у широкому розуміні-це знакова с-ма яка виникає ф-цію передавання та прийняття інформації.У широкому розуміні мова може існувати:
-природна мова-це с-ма знаків та сигментів,що об’єктивно існуютьу природі і викорис.живими організмами в процесі життєдіяльності.
-штучна мова-це с-ма різноманітних знаків і сигналів створена людиною для розширення вдосконалення процесу комунікацій сприймання.
Особливості людської мови:
1.здатність описувати саму себе
2.здатність до розділеня на структуру одиниці і до їх комбінування.
3.Універсальність.
|
8 8.Старогрецькі школи до сократівського періоду. Представники школи греків були вільними об'єднаннями, в яких довкола глави школи збиралися однодумці, учні. Першою з таких шкіл була милетская школа (VI століття до н. э), заснована Фалесом, що висловив думку про єдність матерії як загальної основи сущого. Для милетской школи характерне уявлення про те, що всі речі повинні були статися з єдиного речового початку. Такою стихією Фалес вважав воду. Його послідовник Анаксимандр приймав як основу всього сущого хаотичне "безмежне (апейрон), рухоме одвічно і що містить в собі протилежні початки, з яких складаються світи. Анаксимен характеризував цю безмежну і невизначену стихію як повітря: всі речі утворюються з нього шляхом згущування і розрядки і він оживляє все своїм диханням як душа. До цього напряму примикали і ряд філософів V століття: Гиппон, Ідей, Діоген Аполлонійський. Іншою ранньою школою старогрецької філософії був піфагореїзм, заснований Піфагором в VI столітті. Піфагорійці вважали початком всього сущого число. Вони, вперше в історії людства, створюють чисту (теоретичну) математику як науку про числа, лінії і фігури, і розглядають число і числові стосунки, гармонію, як першооснову і божественне в світі. У числі здійснюється синтез єдності і безлічі, і воно є підставою всякої міри, гармонії і пропорційності. Разом з безмежним піфагорійці приймали межу, а Всесвіт розглядався як гармонійне об'єднання протилежних початків через число Думка про єдиний незмінний початок всього була представлена мислителями элейской школи (VI -V століття) у вченні про вічність достеменно-сущого буття. Засновником элейской школи був поет Ксенофан з Колофона. Закінчену форму учення элеатов отримало в Парменіда, що учив про достеменно-сущий як про єдине, вічно-незмінне, нерухоме буття, яке не може ні походити ні з чого, ні звертатися ні в що. Є одне позитивне буття, небуття ж немає; а тому воістину немає безлічі речей, немає походження і знищення і немає руху, бо вони передбачають небуття в просторі (порожнечу) і в часі. Множинний світ плотських відчуттів сам по собі недостеменний. Елеати поклали початок всієї багатовікової традиції західного філософського раціоналізму, тобто принципу тотожності мислення і буття: дійсне буття це то і лише то, що мислиться розумом. Елеати також - родоначальники спекулятивної філософії, представники якої вважають, що дійсне буття мислиться одним лише розумом, без всякої опори на плотське сприйняття і досвід.
|
48
48.Соціум як історія людської життєдіяльності.
Соціум є частиною людського життя,тобто з давніх-давен людина будувала навколо себе соціум.Соціум для людини є важливою частиною її існування в світі спілкування.
Суспільство постійно змінюється набуваючи все нових і нових функцій.Уявлення про соціум як с-ма суспільства спів-існування людей формувалися з найдавніших часів розвитку людства.Найцікавішими є концепції китайського філософа Конфуція,античних мислителів-Платона та Аристотеля.
Суспільне життя-це реальний життєвий процес людини(особи,космосу,суспільства),що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризує певною с-мою видів і ф-цій д-сті як способу свідомого перетворення д-сті.
Соціум є особливим способом життя особливих істот,головними чиниками якого є свідомість,д-сті і спілкування,що спричиняє появу культури.
Соціум як історія постає у вигляді творчості людей в усіх галузях суспільства життя-створеня моральних і духовних ціностей,перетворення природи,формування нових якостей у людині.
Соціум у науковому осягнені розглядається як історія людської життєдіяльності.До матеріальних проявів належить соціальні відносини,держава,деякі соц.інститути.Хоча в суп.не можна виділити матеріального від ідеального,об’єктивне від суб’єктивного.
|
60
60.Науковий погляд на перспективи розвитку людства,можливий аналіз системи«людина - наука - технологія - суспільство».
Концепцій західних соціологів і футурологів(Тозон,Минфорд) щодо аналі с-ми, «людина-наука-технологія-суспільство» відмічають песимістичну настроєність сучасного світу і зневіри в майбутньому,страх перед можливими наслідками,безвихідь,дересія,байдужість.
У сучасному світі людина почуває себе самостійною і не захищеною.Хоча не слід забувати що майбутнє генетично пов’язане із сучасними технологічними розвитком,суспільним устроєм,науково технічним прогресом.
У нашій країні аналіз система «людина – наука-суспільство» нажаль має парадоксальний результат.Усі прогнози соц.-екон. Розвитку повино охоронятися відомствами,починаючи з таємниці.
Соц.прогнозування охоплює всі сторони людської д-сті науку,техніку,прод.сили,виробничі відносини.
Закони принципи і методи прогнозування вивчає така наука як прогностика.
Розвиток технічної і технологічної основи суспільства не автоматично впливає на перетворення соц.життя,а опосередниковано,через с-му суспільних відносин.Тому погляд на перспективу розвитку людства формується на основі всебічного аналізу «людина –наука-технологія-суспільство».
|
53
53.Реалізація способу життя людини через діяльність.
Діяльність людини перетворює природу людини і створює свій особливий світ-культуру.Тобто д-сть є засобом формування соц.і культурного середовища життя людини.Вона виконує соцкультурну творчу ф-цію,творить соціум як культуру.
Усі суспільньні відносини органічно пов’язані між собою і проникають одне в одне.Реальне життя суспільства харак.складними суспільствами взаємозв’язків і стосунками.
Спосіб життя- це естетична характеристика сукупності типових видів життєдіяльності людей у єдності з умовами життя суспільства.
Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства і працю і побут,суп.життя й культуру поведінку людей та їх духовних ціностей.Він реалізує через д-сть в-цтво,в якому виділяється такі провідні елементи:безпосереднє вцтво,розподіл,обмін,споживаня
|
77
77.Пізній протестантизм.
Бабтизм(від грец.занурювати хрестити у воді).Перші напрями баптизму виник у 17ст.
У 1638р.більше бабтистів через переслідування емігрують до США і там поч..свій розвиток.
Бабтизм-це самоправна громада нею керують пресвітери.Зібраня проводиться 2-3 рази на тиждень.
Бабтизм сьогодні у світі налічує близько 70млн.чол.всі країни Європи.
Пятидесятництво-це пізня протистанська течія,основою віровчення якою є зшестя святого Духа на апостолі на 50 день.Виникає на прикинці 19ст. у США.Сьогодні у світі близько 105 млн.пятидесятників.
Адвентизм(від лат.пришестя)-це течія пізнього протестантизму виникає в 30-х роках 20ст. у США.Найбільш попул.адвентизм 7-го дня.Сьогодні адвентистів близько 12 млн.Характ.рисою.адвентизму є фіксоване членство у громаді.
Свідки Єжових-одна з пізніх протистанських тецій виникає в кін.19ст.Спаситель 144 тис віруючих.Їх нарах.7млн.
|
|