44
44.Методи теоретичного рівня наукового пізнання.
Методи теоретичного пізнання:
1.Абстрагуваня-виділеня істотних ознак характерних звязківю
2.Узагальненя-мислине обєднаня окремих предметів.
3.аналіз-уявне розчленуваня цілісного об’єкта виділеня окремих ознак.
4.синтез-протилежний метод аналізу мислене обєднаня елементів і частин в єдине ціле.
5.дидукція- від загального до окремого.
6.гіпотеко дедуктивний
7.акціоматичний
8.абстрактного до конкретного метод сходженя.
|
62
62.Поняття «релігії». Суттєві риси релігій.
Релігія (з латюзвязувати,повязувати)-це відношеня людини з надприродніми силами або зв'язок людини з духовним началом.
Сутєві риси релігії:
1.Релігія постає явищем суто духовним яке притаманне тільки людині.
2.Релігія виражає та позначає певні фундаментальні особливості людини та її відношення до дійсності.
3.В релігії природа людини, її сутність виражається цілісно.
|
16
16.Класична німецька філософія.
Німецька класична філософія представлена сукупністю філософських концепцій оригінальних і різнопланових мислителів: І. Канта (1724 - 1804); Й.Г. Фіхте (1762 - 1814), Ф.В.Й. Шеллїкга (1775 - 1854), Г. Гегеля (1770 - 1831), Л.А. Фейєрбаха (1804-1872).
Родоначальником німецької класичної філософії є /. Кант, Необхідно охарактеризувати два періоди творчості Канта: докритичиий та критичний, зазначивши основні положення головних праць філософа. Слід пояснити, чому філософія Канта є трансцендентальною, а також суть концепції "речей у собі".
Продовженням філософії І. Канта є науковчения Й.Г. Фіхте. Він протиставляє кантівській концепції "'рсч"і у собі" ідею мислячого "Я". Це "Я" має подвійне значення:1) індивідуальне або емпіричне Я, яке кожна людина відкриває в акті самосвідомості;2)абсолютне "Я" як первинна всеохоплююча визначальна реальність, недосяжна цілком нашій свідомості.
Змістові акценти теорії Фіхте по-новому змінив Ф.В.Й. Шеллінг. Філософська система шеллінга має таку структуру (або будову):
1«Система теоретичної філософії»2."Система практичної "філософії"; 3."Філософія мистецтва".
Шеллінг доводив, що результат дії розуму завжди перевершує свідомий намір, але при цьому засвідчує можливість розуму більш повно та цілісно, ніж наміри. Шеллінг вважає Всесвіт "закам'янілим інтелектом", розробивши ідеї, які суттєво вплинули на європейську філософську думку XIX - XX ст.
Системно-завершеного вигляду надав ідеям класичної німецької філософії Г.Гегель. До філософської системи Регеля входили найважливіші досягнення попередньої філософії і філософське осмислення основних сфер людського пізнання та життєдіяльності. Вихідним пунктом концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. Він вважав, що основою світу є абсолютна ідея, яка, за Регелем, є:
1.всеохоплюючою реальністю;
2.єдиним універсальним чинником усіх форм буття;
3.світовим розумом, єдиним рефлективним полем..
|
41
41.Наукове пізнання, його ознаки.
Наукове пізнання має ряд специфічних ознак, які відрізняють його від буденного та інших форм знання і пізнання, по-перше, головне завдання наукового пізнання полягає у збагненні об'єктивної істини про' природні, соціальні явища, суть пізнання і мислення. Наукове пізнання здійснюється на основі вивчення загальних, істотних і необхідних властивостей предмета та відбиття результатів у системі абстракцій. По-друге, процесу наукового пізнання притаманні строгість, об'єктивність дослідження явищ, незалежність здобування знань від суб'єкта, що пізнає. По-третє, наукове пізнання, а отже, і його результат - знання, характеризується системністю, чітким доведенням, логічними виводами одних положень з інших, відтворенням та імовірністю висновків, по-четверте, об'єктами наукового пізнання служать не предмети, що існують в чуттєво-сприйнятливій матеріальній формі, а їх відображення мисленням людини у формі ідеалізованих об'єктів. По-п'яте, у науковому пізнанні відбувається постійний контроль над процесом пізнання вибором методів та засобів досягнення мети, способами закріплення здобутого знання в мові. Багатозначність термінів природної мови, складність використання її в наявному пізнанні обумовили необхідність створення штучної мови науки. По-шосте, на відміну від інших видів пізнання, наукове застосовує специфічні матеріальні засоби: прилади, радіотелескопи, ракетно-космічну техніку, різні інструменти, прискорювачі та ін. Для науки, більш аніж для інших форм пізнання, характерне використання у дослідженні ідеальних заходів і засобів: сучасної логіки, математичних методів, системного, синергетичного, кібернетичного, еволюційного та інших загальнонаукових методів.
Наукове пізнання - цілісна система, що роз-труктура та рівні вивається, включає численність елементів
наукового пізнання { відносин Структура наукового пізнання складається з об'єкта (предмета пізнання), суб'єкта пізнання, засобів, заходів і форм пізнання. Усі елементи структури класичний варіант будь-якого гносеологічного процесу, але не вичерпують усього багатства компонентів. Найважливішими складовими частинами наукового пізнання виступають також фактичний матеріал емпіричного досліду, результати узагальнення в абстракціях (поняттях, судженнях, умовиводах та ін.), гіпотетичні положення, філософські настанови, соціокультурні підстави, методи, ідеали і норми наукового пізнання, стиль пізнання та ін.
|
84
84.Свобода віросповідання та її правове регулювання в Україні.
Свобода віросповідань є складовою свободи совісті і постає як свобода вибору релігії, відправлення релігійного культу і виявляє себе як внутрішня здатність особистості до релігійного самовизначення й самореалізації, як її природне право. А поняття свобода церкви характеризує соціально-правові можливості функціонування церкви, релігійних об'єднань, громад віруючих.
У державі створюється і діє система правового забезпечення свободи совісті, її діяльнісного прояву у процесі самовизначення особи у сфері релігійного світогляду, релігійних ціннісних орієнтацій, а також зовнішнього самовираження на цій основі. Можливість здійснення людиною зазначеної діяльності передбачає її право на свободу віросповідання, яке охоплює можливість приймати, змінювати релігійні та інші переконання, одноособово або спільно з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, здобувати релігійну та (або) світську освіту, а також вимагати заміни певних обов’язків перед державою на інші з мотивів релігійних чи інших переконань у випадках, визначених законодавством.
Правове забезпечення свободи совісті і віросповідання, діяльності релігійних організацій постає як комплекс взаємопов’язаних і взаємодіючих нормативно-правових передумов, юридичних засобів та загально-соціальних умов, які є сукупністю можливостей для її реалізації, охорони і захисту.
|
42
42.Рівні, основні принципи то форми наукового пізнання.
Рівні наукового пізнання:
1.Емпіричний-харак.чуттєвим досвідом чуттєвим пізнанням предметів і явищ.
2.Теоритичний-харак.мисленям та мислитель ними операціями.
Форми наукового пізнання:
1.Проблема-це знаня про незнаня
2.Ідея-це форми наукового пізнаня яка відображає об’єкт його зв’язки і закономірності і спямована ідея на перетвореня дійсності.
3.Гіпотеза- ф.нау.піз. яка дає один з можливих варіантів розвязаня проблеми.
4.Теорія- структована с-ма достовірних глибоких знань.
5.Концепція- форми тлумаченя основної ідеї с-ма поглядів на дане явище спосіб тлумачення.
Принципи: 1. принцип всебічності дослідження держави і права, основний зміст якого полягає у тому, щоб аналізувати державно-правові явища не самі по собі, а у їх взаємозв'язках і взаємодії з іншими, близькими до них суспільними явищами. Причому мають бути забезпечені повнота і всебічність дослідження, а це вимагає розгляду держави і права з точки зору не якогось окремо взятого аспекту, а з урахуванням усіх аспектів, що формують загальне бачення досліджуваних явищ.
2. принцип історизму. Він вимагає розгляду державних і правових явищ у розвитку та історичному взаємозв'язку, а не тільки з точки зору їх сучасного стану.
3. принципу комплексності Цей принцип дозволяє висвітлити основні, найбільш загальні питання, які стосуються державно-правового механізму в цілому, співвіднести останні з вузькими питаннями і знайти найоптимальніше їх вирішення.
4. принцип об'єктивності. Він означає, що істинне відображення державно-правової дійсності у науковому знанні, відтворення її такою, якою вона існує реально.
5. принцип конкретності. Детального аналізу всіх умов, у яких перебуває об'єкт пізнання, виділення головних, суттєвих властивостей, зв'язків і тенденцій його розвитку, вимагає від теорії держави і права
|
18 18.Сучасна західноєвропейська філософія. При аналізі сучасної філософії Заходу виникають труднощі у визначенні, яке знання вважати сучасним: основоположне, що виникло у минулому, але має значення і в сучасних умовах, яке служить джерелом компіляції і еклектики у відсутності ідеї, співмирних з основоположними ідеями, чи знання, одержане у сучасних умовах, але не основоположне. На шляху дослідника підстерігає небезпека ототожнення сучасного з минулим, можливість ототожнення значного з незначним, що має перевагу лише більш пізнього виникнення -регрес. Якщо сучасне все, що має значення, то до осягнення основних рис сучасності слід обмежитися основоположним, не боячись ризику ототожнити сучасне з минулим.Сучасна філософія Заходу зберігає традицію різноманітних уявлень універсального, що виникло в давнину. Існує велика кількість суттєвих картин світу, теорії його пізнання, вчень про суть людини, сенс життя, суть і призначення історії, благо і красу. Кожне претендує на універсальність і невразливість, але у кожному іншими виявляється нездатність багато що пояснити і наявність, недомовлених або суперечливих елементів, тобто вчення, теорії неуніверсальні і вразливі, такий стан філософія переживала в усі періоди історії. Особливості сучасної філософії Заходу пов'язуються з особливостями всього матеріального і духовного життя суспільства. Успіхи і невдачі цивілізації, що породжені наукою, служать об'єктом філософського відображення або протистояння. Сучасну західну філософію характеризує певне упереджене ставлення до науки, у минулому філософія могла не помічати або лише терпіти науку. Розширення в сучасній науці сфер не наочного і такого, що не сприймається, утруднює використання даних науки як засобу спростування агностицизму, ідеалізму і містики. Ознаки учень, а також матеріалізму перестали бути визначальними у відокремленні шкіл сучасної філософії Заходу.
|
83
83.Протестантизм в Україні.
Протестантизм в Україні з'являється у 30-40 рр.. ХVІ ст. Йому передували різноманітні передреформаційні руху єретичного характеру (богоміли, нестяжателі, жидівство та інші), а також гусити.
Перша протестантська громада (анабаптистів) з'являється у Володимирі-Волинському у 1536 р. У 40-х рр.. перш за все серед шляхти свою діяльність починають лютерани, кальвіністи пізніше і антитринітарії; в першій половині ХVІІ століття розгортається діяльність соціан. У ХVІІ ст. протестантизм із Волині, Підляшшя, Холмщини і Галичини поширюється на Поділля, Київщину, Закарпаття.
Протестантські громади в Україні розгортають широку просвітницьку діяльність. Видавалися книги Святого Письма національними мовами, збірки проповідей і повчань. Тоді ж з'являються нові протестантські течії: меннонітство, баптизм, методизм.
У ХІХ ст. протестантизм охоплює насамперед нижні шари суспільства і має піетіческій і соціально-утопічний характер. ХХ ст. приніс позднепротестантскіе течії. Основним центром поширення протестантизму стали Волинь і деякі райони центральної України.
За радянських часів більшість протестантських деномінацій переслідувалися, тому вони не могли активно розвиватися. З часу встановлення незалежності України вони отримали рівні з іншими конфесіями права на розвиток.
До найчисленніших протестантських конфесій в Україні належать баптисти, п'ятидесятники, лютерани, адвентисти, харизмати та інші.
|
66
66.Походження та ідейні джерела буддизму.
уддизм як найстаріша світова релігійна система виник 2,5 тис. років тому в Індії і набув поширення в більшості регіонів Азії.
Засновником буддизму вважається принц Гаутама Сідд-харіпха із роду Шок "їв, яро якого існує безліч легенд і життя якого є історією цілого народу. Саме Гаутама, пройшовши важкий шлях духовних випробувань, здобув просвітлення і сформулював основні істини свого вчення:
- життя є страждання;
- причиною страждання є жага життя;
- існує шлях подолання страждання, що полягає в подоланні жаги життя;
- подолання страждання передбачає дотримання восьмиразового шляху.
Усі настанови Будди (просвітленого) набули характеру божественних і були канонізовані після смерті Учителя його послідовниками. Основні положення буддизму зведені у низку настанов та правил:
1."три коштовності'' - не робити зла; творити добро;очищати розум;
2."три сховища" - шлях у пошуках сховища до Будди;шлях у пошуках сховища до дхармя (до істини, вчення); шлях у пошуках сховища до сангхі (релігійної" буддистської громади).
У буддизмі на першому плані перебуває віра в те, що зовнішній світ лише примара, а в його засадах є вищий, вічний принцип непохитної єдності, рівності, спокою. Буддизм як віровчення та філософська система містить у собі прагнення до Абсолюту і ґрунтується на первісних релігійних віруваннях, мірах, світоглядних системах. Усе це зафіксовано у Ведах (санскр. -"священне знання") - найдавнішій пам'ятці індійської релігійної літератури.
Найважливішими філософськими уявленнями буддизму є положення про сансару і карму. Сансара (санскр. - повторення народжень і смертей) - уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу. Усе, що є в сансарі, перевтілюється згідно з законом карми. Це особлива містична сила, "закон відплати", коли поведінка людини в реальному житті, її вчинки зумовлюють її нинішню долю і наступний стан її душі.
Буддизм закликає кожну людину відмовитись від активного зовнішнього життя та йти шляхом духовного сходження, систематичного міркування, самозосередження. Буддист усвідомлює, що дії людини здатні порушити ритм Всесвіту, тому її завдання - зрозуміти закони життя і не протидіяти їм.
|
|