70
70.Сикхізм. Джайнізм. Синтоїзм. Сикхізм був заснований Канаком, сином дрібного торговця із касти Кхатріїв. Він народився в селі Тальванді в Пенджабі, що був тоді частиною імперії Великих Моголів. Нанак розробив усі основні положення сикхізму і на тривалий час визначив характер общини. Релігійно-філософська система сикхізму протягом п'яти з половиною віків свого існування була не раз змінена, але основні її догмати залишалися майже без зміни, так само як і в першій половині XVI ст., коли Нанак почав проповідувати своє вчення. Засновник сикхізму багато зробив для пропаганди своєї релігії: якщо повідомлення сикхістських авторів про його мандрівки в Мекку, Медину, Багдад не вважаються достовірними, то він немало ходив до Пенджабу, де знайшов послідовників із числа індусів і мусульман. Центральне місце у філософії сикхізму посідає поняття Бога. Для доказу існування Бога ні Нанак, ні інші гуру не вдавалися до витонченої системи аргументації, як це робили ідеологи християнства в Європі або філософи індійських шкіл. Бог для віроу-чителів сикхізму був очевидною реальністю, і ані їхня епоха, ані їхня аудиторія не вимагали доказів його існування. Джерела сикхістського єдинобожжя насамперед слід шукати в монотеїстичних традиціях самого індуїзму: релігія Нанак, яка вийшла з індуїзму, зобов'язана йому багатьма своїми доктринами. Важливим фактором, котрий вплинув на формування як моно-їстичних поглядів засновника сикхізму, так і багатьох інших ідей, що їх він проводив, було вчення таких середньовічних індійських мислителів як Рамануджа (XI ст.), Нимбарка (XII ст.), Мадхва (ХНІ ст.), Чантанья (XV ст.). Джайнізм — релігія, що виникла в Індії в VI ст. до н.е. одночасно з буддизмом як опозиція брахманізму, що освячував кастовий лад. Джайнізм виражав інтереси прогресивних верств індійського рабовласницького суспільства. Послідовники джайнізму (нині їх близько 2 млн. чоловік, в основному з буржуазного середовища) поклоняються 24 пророкам, останнім з яких був нібито легендарний засновник джайнізму Вардхамана, за прізвиськом Джина (санскр. — переможець): звідси назва джайнізму. Розповіді про Джина і його учнів склали канонічну релігійну літературу джайнізму (сіддханта). Згідно з джайнізмом Джина проповідував п'ять істин: не убий, не говори неправди, не кради, не прив'язуйся до земних речей, будь непорочним (для монахів). Джайнізм зберіг ряд елементів брахманізму — віру у перевтілення душ, вчення про карму, про періодичну появу пророків.Джайнізм і буддизм заперечують кастовий лад, вчення про індивідуальне позбавлення від страждань, святість Вед, брахманістські обряди. Обряди джайнізму передбачають поклоніння Джину як божеству, а також його учням, читання священних текстів, прилюдні сповіді. В наші дні робляться спроби модернізувати джайнізм, що проявляється в русі ануварт (моральне відродження суспільства), яке ставить за мету звільнити людину від вад виховання.
У III ст. н.е. в Японії утворився великий племінний союз Ямато, який став основою давньояпонськоїЯмато називали "тенно" — імператор. Одночасно з племінним союзом сформувалася релігія — синто ("шлях", "вчення богів"), в основу якої покладено одухотворення природи і культ предків. Камі уявляли тваринами, рослинами, камінням, явищами природи і навіть людьми. Поклоніння їм сформували специфічний культ синтоїзму.
У VI ст. в Японію з Китаю через Корею проникає китаїзований, доповнений конфуціанством і даосизмом буддизм. Існував він у Японії відокремлено, але взаємовпливів із синтоїзмом не уникнув.
Спершу синтоїзм не мав Священного Писання, ідеї одкровення. Віровчення передавалося і відточувалося у традиціях. З V—VI ст. синтоїзм став державною релігією Японії, а імператор — верховним жерцем. У VII—VIII ст. усна традиція була піддана письмовому оформленню текстів, а водночас — відбору і редагуванню.
Спершу синтоїзм не мав Священного Писання, ідеї одкровення. Віровчення передавалося і відточувалося у традиціях. З V—VI ст. синтоїзм став державною релігією Японії, а імператор — верховним жерцем. У VII—VIII ст. усна традиція була піддана письмовому оформленню текстів, а водночас — відбору і редагуванню.
За первісною міфологією японців, спочатку існували Небо і Земля, згодом з'явилися три божества, потім ще два, а після них — ще п'ять парних божеств. Усі вони уособлювали різні сили природи.
Релігійне вчення синтоїзму містить оригінальну анімістичну концепцію. Це безумовний, послідовний політеїзм (світ камі). Камі — верховні божества, покровителі стихій і світів, вони — й локальні божества, покровительство яких зводиться навіть до окремих об'єктів: струмка, каменя, дерева, квітки тощо. Камі — це і душі предків, а поклоніння їм — поклоніння предкам. Синтоїзм сповідує поклоніння космосу і предкам. Мета життя — злиття з космосом і служіння предкам. Такі анімістичні уявлення обожествляють природу. Звідси — своєрідність і синтоїстського фетишизму (для синтоїста природа, світ — суцільний фетиш, об'єкт поклоніння), і синтоїстського містицизму (камі живуть поруч, у цьому світі). Синтоїст не думає про потойбічний світ, нічого не чекає від нього, він переймається лише тим, як турбуватимуться нащадки про його дух після його смерті. А що дух його залишиться у земному світі, у нього сумніву нема.
Синтоїзм як релігія не набув стрункої системи, не має відпрацьованих ритуалів. Він наче розраховує на доповнення інших релігій, зокрема буддизму. Синто — національна релігія японців, у неї вірують лише японці, японець не може не бути синтоїстом. Камі —- тільки японські боги. Синтоїзм, вийшовши з найдавніших племінних культів (культів родини), залишився культом нації. Ці особливості синтоїзму зумовили його готовність до співробітництва з будь-якою іншою релігією, щоб компенсувати свою релігійну незавершеність.
|
79
79.Структура та основи віровчення католицизму.
Католицьку! Православну Церкви дотепер розділяють такі догматичні розбіжності:
1..Догмат про «філіокве» (латин. Шіодие — / від Сина) — про джерело походження Святого Духа. Західні християни вважають, що Святий Дух походить і від Бога-Отця, й від Бога-Сина, тоді як пра вославні переконані, що він походить тільки від Бога-Отня. Вони посилаються на євангельське першоджерело, де говориться, що Святий Дух «від Отця походить» (Ін. 15: 26). ,.:.
2.Учення про чистилище. Відповідно до православного віровчення про загробне життя душі людей залежно від того, як вони прожили своє земне життя, обов'язково потрапляють у рай або до пекла.Католицька ж Церква відстоює уявлення про чистилище як проміжне місце між раєм і пеклом, де знаходяться не обтяжені смертними гріхами душі грішників. Догмат про чистилище був прийнятий на Флорентійському соборі в 1439 р.
3.Учення про «наднеобхідні заслуги», тобто добрі справи, зроблені понад релігійний обов'язок, а тому не важливі для остаточного порятунку того, хто їх зробив.
4.Теорія.У розвиток навчання про «наднеобхідні заслуги» Католицька Церква вважала за можливе видавати особливі папські грамоти — індульгенції про відпущення гріхів їх власникам. Індульгенція звичайно здобувалася за гроші. Були навіть розроблені спеціальні таблиці, в яких кожна форма гріха мала свій грошовий еквівалент.
5. Піднесене шанування Богородиці- Матері Ісуса Христа Діви Марії (Мадонни). Воно починає оформлятися вже в IV ст. На Третьому Вселенському соборі в Ефесі в 431 р. Діва Марія була визнана Богородицею і Царицею Небесною на противагу деяким єретичним думкам єпископа Несторія, який учив, що Ісус Христос народився простою людиною, а Божество з'єдналося з ним пізніше, і на цій підставі називав Діву Марію Христородицею.
6.Учення про верховенство Папи Римського над усіма християнами та його непомильність.Це вчення пов'язане з претензією католицизму (грецьк. каОоАлкос; — загальний, вселенський) на владу над усім християнським світом. Глава Римо-Католицької Церкви — намісникХриста на Землі, спадкоємець святого Петра, що був, за переказом, першим єпископом Рима.
7.Католики продовжують розвивати своє вчення й після 1054 р., керуючись принципом «догматичного розвитку». В основі концепції догматичного розвитку лежало вчення про право Собору приводити традиційне положення відповідно до «живого голосу» (тобто існуючої церковної практики).Тому вони продовжували скликати нові Вселенські собори.
Крім догматичних, існують І канонічні відмінності католиків від православних, що стосуються обрядово- культової сторони христи-янства. Зазначимо найбільш принципові з них.
1. Щодо католицького духівництва існує принцип целібату (ла -тин. саеІеЬз - неодружений) — обов'язкової безшлюбності. Принцип целібату був затверджений у практиці Католицької Церкви папою Григорієм VII (1073-1085) для збереження в недоторканності своєї земельної власності і не допущення ЇЇ розділу між спадкоємцями священнослужителя, крім того, як запобіжний захід проти створення «духовних династій».
2.Для католиків таїнство шлюбу вважається непорушним: «Схвалений і звершений шлюб не може бути розірваний ніякою людською владою і з жодної причини, крім смерті». Непорушний характер шлюбу підкреслюється тими подружніми обітницями, що дають молоді під час вінчання.
3.Таїнство хрещення в католицизмі здійснюється над дітьми найчастіше через трикратне скроплення, у православ'ї ж це таїнство здійснюється через обливання або трикратне занурення у водну купіль.
4.Для таїнства євхаристії (причастя) у православ'ї використовується квасне тісто у вигляді просфори, що уособлює тіло Христа, у католицизмі випікається з прісного (без дріжджів) тіста облатка у формі плоского круглого коржа. Y католицизмі ж миряни причащаються тільки хлібом. Хоча після II Ватиканського собору було дозво лено мирянам за їхнім бажанням причащатися і хлібом, і вином.
5. Католики хрестяться п'ятьма пальцями, роблять хресне знамення зверху вниз і зліва направо. Православні ж хрестяться трьома пальцями — великим, вказівним та середнім, що символізує християнську Трійцю. Інші два пальці притискаються до долоні, символізуючи два єства Христа - божественне і людське.
6. Католицьке чернецтво має власні організації — ордени та конгрегації, яких на сьогодні налічується більше 140. Ордени та конгрегації мають свої устави, виконують свої функції, підкоряються безпосередньо Папі; Православне чернецтво орденів не має. ,.
Найбільший і найдавніший католицький чернечий орден — бенедиктинці (VI ст.). їхній устав вимагає постійного перебування в монастирі, обов'язкової праці. Бенедиктинці займаються й літературною творчістю
|
69
69.Конфуціанства. Даосизм.
Конфуціанство — комплекс давньокитайських філософських, релігійних, етичних доктрин, сформованих Конфуцієм (551— 479 до н. е.). У їх основі — питання моральної природи людини, її життя в родині, державі, суспільстві.
Культ. Зміст і особливості культу конфуціанства значною мірою обумовлені священним принципом лі, що вимагав дотримуватися великої кількості ритуалів.
Перераховані вище принципи: жень (людяність), лі (норми поведінки), чжи (знання), сінь (взаємність) та і (обов´язок) — мають базуватися на принципі сяо — любові сина до своїх батьків, тобто синівській шанобливості. Сини повинні були ніколи не розлучатись із батьками. Після смерті батька син не міг нічого змінювати в оселі протягом трьох років.
Особливе місце в конфуціанстві займав культ предків, що передбачав служіння їхнім духам, чітко визначеним згідно зі становою ієрархією. Ранг духів залежав від суспільного стану, до якого вона належала. Можна було поклонятися лише своїм духам, вшановування ж чужих розглядалося як лестощі. На честь предків будували храми, у яких першого числа кожного місяця відбувалися жертвоприношення різним духам.
Культ пращурів і норми сяо сприяли розквіту культу родини та клану. А родина поціновувалася як серцевина суспільства. Її інтереси ставилися вище за інтереси окремої особистості. Отже, конфуціанство опікувалося всіма аспектами суспільного буття. Тому цілком справедливо вважається духовною основою китайського суспільства. Нині конфуціанство переважно поширене в Китаї. Віровчення. Центральне місце у конфуціанстві займають проблеми моральної природи людини, її життя в родині, суспільстві, державі. Конфуцій прагнув створити суспільство без конфліктів. А тому він віддав перевагу тим правилам управління, які сприяють суспільній рівновазі, так званим правилам «золотої середини».
Даосизм — релігійно-філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао.
Походження та духовні джерела. Даосизм виник у другій половині І тис. до н. е. в Китаї. У II—III ст. він розділився на філософію (дао цзя) і релігію (дао цзяо). Першим патріархом релігійного об´єднання даосів був Чжан Фухань. Із проникненням у Китай буддизму даосизм і конфуціанство, специфічно поєднавшись із ним, утворили сан цзяо («три релігії»).
Основним священним текстом даосів є трактат «Дао де дзин» в якому викладено погляди засновника даосизму китайського філософа Лао-цзи (друга половина VI — перша половина V ст. до н. е.). Культ. Даоси здебільшого здійснюють свої ритуали у китайських храмах, де вшановується і Будда. Служитель продає палички ладану, які запалюють у пучку. Потім цей пучок стискують між з´єднаними долонями і легко рухають ним по вертикалі.
Щоденні культові дії доповнюють щорічні свята, наприклад свято вогню на честь бога Хуо-куна. З цього приводу готують великий чан, наповнюють його маслом. До того як масло закипить, віруючі вмочують у нього руки, а потім їх витирають папером, на якому написано молитви, і кидають його в багаття.
Даоський служитель культу відіграє роль своєрідного медіума. Про його причетність до світу богів свідчать особливі здібності і здатність байдуже сприймати страждання, яку він демонструє під час різних обрядових дій. Віровчення. Релігія даосизму базується на вченні про дао — першоначало, першооснову і всеохопний закон світобудови.
Дао — у даосизмі вічне, незмінне, безформне, непізнаванне начало всіх речей і явищ.
Дао — шлях, вічний, абсолютний і загальний закон спонтанного виникнення, розвитку й зникнення Всесвіту. Дао — доля, природна закономірність, порожнеча, яка все породжує; невидиме, яке наявне у видимому. Воно перебуває у безперервному русі, а дії його невичерпні.
Даоси розрізняли безіменне (постійне) дао і дао, що має ім´я. Перше дао вічне, це форма без форм, образ без істоти, всюдисуще, яке інколи називають матір´ю Піднебесної (Китаю). Друге дао, на відміну від першого, постає перед людиною як щось конкретне, що складається з ці (найдрібніших частинок) та містить у собі образи-речі. Воно нескінченне, всемогутнє, і дія його виявляється скрізь. Два дао переходять один в одного, відкриваючи таким чином двері до всього чудесного.
|