|
|
Скачати 0.49 Mb.
|
|
Методичні матеріали до єдиного Дня інформування населення області до 68-ї річниці визволення україни від фашистських загарбників.роль та місце козацтва у становленні української державності. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ МІСЦЕВОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ. ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО ВИБОРИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ” 1. До 68-ї річниці визволення України від фашистських загарбниківДень визволення України від фашистських загарбників відзначається в Україні 28 жовтня. Свято встановлено в Україні «…з метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності Українського народу у Другій світовій війні…» згідно з Указом Президента України «Про День визволення України від фашистських загарбників» від 20 жовтня 2009 року № 836/2009 В історії українського народу події Другої світової та Великої Вітчизняної воєн посідають особливе місце. За своєю глибиною, трагізмом і героїкою вони помітно вивищилися над іншими і набули епохального значення. Певною мірою обумовлено це й тим, що донині живі учасники війни, носії історичної пам’яті про неї – ті, хто воював зі зброєю в руках, навчався, працював, відбудовував країну. Пам’ять про війну є духовно-історичним надбанням нашого народу, що витворює підвалини його самодостатності й самобутності, і водночас, – органічно інтегрує його в загальноцивілізаційний потік, підносить до рівня інших народів, які активно творили історію. Перемога радянських військ під Сталінградом дала частинам 1-ї гвардійської армії генерала Кузнецова змогу вступити у Ворошиловградську область в грудні 1942 року, що стало початком визволення території України. Свого апогею битва за Україну досягла в період з осені 1943 до осені 1944 років. Саме на її території у цей період було зосереджено приблизно половину діючої Червоної армії. Наприкінці січня – початку лютого 1943 року радянське командування поставило задачу звільнення Донбасу та Харківського промислового району. Ці завдання мали виконати війська Південно-західного та Воронезького фронтів. У результаті наступальної операції 29 січня – 18 лютого 1943 року війська Південно-західного фронту звільнили територію північного Донбасу. Наступальна операція Воронезького фронту з 2 лютого по 3 березня 1943 року привела до визволення Харкова. Східна частина Донбасу до середини березня була звільнена, але в результаті контрнаступу німецьких військ 19 лютого – 25 березня 1943 року радянські війська змушені були залишити Харків та північно-східні території Донбасу і відступити за Сіверський Донецьк. Ще під час Курської битви радянське командування видає директиву щодо визволення Донбасу, Лівобережної України, Криму та окрему директиву щодо виходу на береги Дніпра і захоплення на правому березі плацдармів для контрнаступів. Наступ під Курськом переріс у загальний стратегічний наступ радянської армії. Основний удар було спрямовано на південно-західному напрямку. Центральний, Воронезький, Степовий, Південно-західний та Південний фронти провели широкомасштабні бої за визволення Донбасу, Лівобережної України. Силами цих фронтів було взято правий берег Дніпра. З 20 жовтня 1943 року ці фронти були перейменовані на Білоруський та І, ІІ, ІІІ, ІV Український. Натиску радянських військ німецьке командування вже не могло протиставити контрнаступ і тому змушене було перейти до оборони. Створюється так званий "Східний вал" – німецький оборонний рубіж. В результаті Ізюм-Барвенківської, Міуської, Белгородської, Харківської, Донбаської, Прип’ятської наступальної операції радянські війська підійшли до Дніпра. Першими форсували Дніпро війська 13-ої армії 22 вересня 1943 року в районі Великого Букрина. Одна з перших на рубіж Дніпра вийшла 3-я гвардійська армія генерала Рибалка. 12 жовтня 1943 року радянські війська почали наступ на Київському напрямку. 3 листопада 1943 року війська І Українського фронту генерала Ватутіна розпочали бої за Київ. Головні удари було спрямовано з Лютезького та Букринського плацдармів. Але основна увага приділялась Лютезькому. 6 листопада 1943 столицю України було звільнено. У визволенні Києва брала участь І Чехословацька окрема Бригада полковника Свободи. За мужність та героїзм в боях за Київ 65 частин було удостоєно звання Київських. Через кілька днів було звільнено Житомир. Запеклі бої тривали на півдні України. У ході тримісячних боїв радянської армії було звільнено Запоріжжя силами ІІ та ІІІ Українського фронтів. 14 жовтня 1943 року останні частини німців було відбито з міста, а 25 жовтня 1943 року було визволено Дніпропетровськ. На початку 1944 року – визволення Правобережжя України. Найбільша операція – Корсунь-Шевченківська ("Сталінград під Дніпром"). В результаті січнево-лютневого наступу 1944 року були розбиті німецькі сили під Житомиром, Кіровоградом, Рівно, Луцьком, Корсунь-Шевченківським, Нікополем та Кривим Рогом. Новий наступ розпочався в березні 1944 року і тривав до травня. В результаті були визволені Миколаїв, Одеса, Тернопіль, Кам’янець-Подільський. 26 березня 1944 року на 1009 день з моменту нападу німцями на СРСР радянські війська вийшли на кордон з Румунією. В результаті наступальної операції 8 квітня – 12 травня 1944 року в Криму радянська армія забезпечила остаточну ліквідацію сил противника на південному фланзі фронту. В той час, як тривали бої в Білорусії, в середині липня – 29 серпня 1944 року радянські війська почали наступ на лінії Львів – Сандомир. Результатом цього наступу 27 липня 1944 року було звільнено Львів і Станіслав. 15 серпня визволяється Сандомир і далі радянські війська вийшли на східні території Польщі. 3 9 вересня по 28 жовтня 1944 року радянськими військами була здійснена Карпатська операція, яка закінчилась вигнанням фашистів з Карпат. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, а 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон. Уся етнічна територія України була звільнена. Нищівний вал бойових дій двічі прокотився українськими землями, не оминувши жодного населеного пункту, понівечивши долі десятків мільйонів людей. Протягом 1225 днів і ночей Україна була ареною жорстоких кровопролитних боїв. Саме з Україною пов'язані основні, вирішальні події на всьому 4500-кілометровому радянсько-німецькому фронті, який посів центральне місце у системі фронтів Другої світової війни. Саме в Україні вирішувалася доля війни в Європі. Український і південноросійський напрями постійно були центральними на Східному фронті, на всьому європейському театрі воєнних дій аж до кінця 1944 р. Саме тут проводилася більшість великомасштабних операцій 1941-1944 років, які, зрештою, вирішили долю всієї війни. У 1941–1944 роках на українській землі були зосереджені головні сили вермахту – від 57,1 до 76,7% загальної кількості дивізій. 607 з них було розгромлено саме на території України. У ході визволення України – протягом січня 1943 – жовтня 1944 років на території України радянськими військами проведено 15 наступальних операцій, із них 11 стратегічних і 4 фронтові, найважливішими з яких стали: Воронезько-Харківська (13 січня – 3 березня 1943 р.), Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 р.), Чернігівсько-Полтавська (26 серпня – 30 вересня 1943 р.), Корсунь-Шевченківська (24 грудня 1943 – 17 лютого 1944 р.), Львівсько-Сандомирська (13 липня – 29 серпня 1944 р.). Україна з самого початку Другої Світової війни була її ареною; сотні тисяч українців 1939 року брали активну участь у бойових діях у складі Війська Польського та Червоної армії. Власне, українські землі стали ареною бойових дій іще до початку війни (Карпатська Україна, березень 1939 року). Надалі українці були у складі польської (під орудою еміграційного уряду) та канадської армій; вони брали участь у русі Опору на територіях Франції, Італії і самої Німеччини. Українці були не лише у складі Червоної армії (у різні періоди від третини до чверті особового складу), а й комуністичного Війська Польського та чехословацької армії. Український народ зробив значний внесок у перемогу: 6 млн. українців брали участь у боях у складі Червоної Армії (до двох мільйонів українців було мобілізовано до Червоної армії лише впродовж 1939-40 років), кожний другий з них загинув, кожний другий з живих – залишився інвалідом. 2072 чоловіки отримали почесне звання Героя Радянського Союзу. 32 з них двічі, із 7 млн. нагород 2,5 млн. отримали українці. З 15 фронтів, що діяли за часів війни, більше половини очолювались українцями. В Україні діяло 60 партизанських з’єднань, біля 2 тис. підпільних груп. Загальні демографічні втрати України, які включають убитих у боях, померлих у концтаборах, депортованих, евакуйованих та емігрантів, становили 14,5 млн. чол. Україна в ході Великої Вітчизняної війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. Відступаючи з України, фашисти вдавалися до тактики «спаленої землі», тобто знищували за собою все, що б міг використати противник. Як наслідок, тільки безпосередні збитки, завдані господарству республіки, становили 285 млрд. крб. в цінах 1940 р. (загальні збитки СРСР становили 679 млрд. крб., з яких 255 млрд. – Росії). Ця сума вп'ятеро перевищувала асигнування УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС та інших державних підприємств протягом останніх п'ятнадцяти довоєнних років. Загальна ж сума збитків, яких зазнали населення й господарство України, становила 1,2-1,5 трлн крб. – понад 40% національного багатства; На руїни було перетворено 720 великих і малих міст та 28 тис. сіл України (близько 250 сіл зазнали долі Хатині), 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. шкіл, технікумів, вузів і науково-дослідних інститутів, 19 тис. бібліотек, понад 30 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. Десять мільйонів чоловік залишилися без даху над головою. Економічне становище українських земель значно ускладнювалося тим, що на початку війни відбувалася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів. Всього з України було вивезено в Росію, Середню Азію та інші регіони СРСР майже 1 тис. заводів та понад 4 млн. осіб. Крім того, з України евакуйовані 30 212 тракторів, майже все обладнання з українських електростанцій, більше 6 млн. голів худоби, 1,6 млн. т шкур, хутра тощо. У Донбасі було затоплено усі шахти, знищено промислові об'єкти Дніпрельстану, всі 54 домни, висаджено у повітря мости, зруйновано залізниці, телеграфні лінії тощо. Все це негативно позначилося на життєвому рівні населення, яке залишалося на окупованій німцями території. З усього, що було евакуйоване під час війни з України, поверталася незначна частина. 2. Роль та місце козацтва у становленні Української державності Українське козацтво – феноменальне явище світової історії, яке не має аналогів у інших народів. У минулому Україну називали «козацька земля», «козацька нація». Останні півтисячоліття багато вчених, державних і політичних діячів інших країн сприймали козацтво як дивовижний винахід українського національного генія. Упродовж століть козаки були наймогутнішою військово-оборонною і духовною силою, яка звитяжно боролася із загарбницькою політикою сусідніх держав, їхніми мілітарними арміями. Під захистом козацьких збройних сил відбувалося велике Українське відродження в XVII–XVIII століттях. Походження українського козацтва. Його типовість та унікальність. На півдні Київського воєводства з другої половини XVI ст. різко прискорюється процес формування нової суспільної верстви – козацтва. Його витоки дослідники пов’язують з минулим Київської держави і лицарством княжих часів. Щоправда, мова йде не про сформоване соціальне явище, а лише про його джерела, так зване «побутове козацтво». Зокрема, М. Грушевський в історії козаччини вбачав найменше два ступені розвитку цього явища: перший – зародковий, «побутовий», що виявився в антимонгольських змаганнях проти хижих степів, другий – створення козацтва як справді організованої суспільної верстви XV–XVI ст. Саме до представників такого «побутового козацтва» сучасні українські дослідники козаччини відносять бродників і берладників, які ще за часи Київської Русі спромоглися створити специфічну суспільну структуру і в певні моменти виявилися неабиякою соціально-політичною силою. Характеризуючи соціальний стан бродників-берладників, джерела називають їх «руськими біженцями», «галицькими вигонцями». Отже, йдеться про руське населення, здебільшого кріпаків-утікачів, змушених шукати притулку і захисту за межами території Київської держави. Цілком можливо, що після навали орд Батия бродники з'являються в літописах під іншими назвами. Зокрема, відомий дослідник цієї доби М. Котляр вважає, що термін «козак» виник саме в цей час. Він походить з тюркської мови, звідки перейшов до монгольської і означає людину самітню, не зв'язану ні з домівкою, ні з сім'єю. На Україні це слово закріпилося в розумінні «вільна людина, незалежна від феодала й уряду», український воїн, що боронить волю і незалежність народу. Досліджуючи другий етап розвитку українського козацтва, як якісно новий стан українського суспільства, вчені визначають такі причини і джерела його формування:
Джерелом формування нової верстви українського суспільства було місцеве подніпровське населення, яке жило на території Південної України і Середнього Подніпров'я в умовах постійної загрози з боку кримських татар. Це були міщани – жителі замків-фортець, що знаходилися на межі з «диким полем». Серед них були сміливці, котрі навесні йшли в південні степи на промисли, де займалися рибальством, мисливством, бортництвом. Восени вони поверталися додому, платячи старостам десяту частину власної здобичі. Цих сміливих людей називали «уходниками». З роками вони почали об'єднуватися в громади, ватаги і будувати в різних місцях «дикого поля» укріплення-городки, або січі, зроблені з січених або рублених колод. Саме міщани-уходники й започаткували українське козацтво як нову верству українського суспільства. Другим соціальним джерелом українського козацтва було селянство. З приходом на українські землі литовських і польських феодалів значно посилюється експлуатація селян, а Із створенням фільварків й масове закріпачення. Однією з найпоширеніших форм протесту селян стають втечі в степ, де вони поповнювали ряди козацтва. Протягом першої половини XVI ст. козацтво на Україні кількісно зростало і набиралося сил. Феодали-магнати, прикордонні старости намагалися поширити свою владу на цих вільних людей, ще більшою небезпекою були турки і татари. Ось чому козаки жили по-військовому, у постійній готовності дати відсіч ворогові. У середині XVI ст. за дніпровими порогами склалася особлива військово-територіальна політична організація українського козацтва – Запорізька Січ. Вважають, що перша Запорізька Січ була заснована в 1550 р. на острові Хортиця відомим українським князем Дмитром Вишневецьким, у народі прозваним Байдою. Життя запорізького козацтва ґрунтувалось на глибоко демократичних принципах: рівність у праві володіння землями, право вільного вступу до лав козацтва незалежно від соціальної і національної приналежності, релігійних переконань, участі в органах самоврядування тощо. Феномен Запорізької Січі в тому, що саме тут уперше державотворча функція перейшла безпосередньо до представників простого народу. Запорізька Січ як політичне утворення була фактично зародком майбутньої української держави, продовженням традиції українського народу, яка перервалася після сходження з політичної арени Галицько-волинського і Київського князівств. Безперечно, Запорізька Січ не була державою в повному розумінні слова, але мала стільки виразних ознак державності, що її не раз справедливо називали «козацькою республікою». У військовому відношенні Січ поділялася на 38 куренів, а в територіальному – на 5-10 паланок. Для всіх, хто прибув на Запоріжжя, доступ на Січ був вільний. Прийнятих до лав Запорізького козацтва зараховували за їх бажанням до одного з куренів Січі. Під час запису до куреня новоявленому козакові змінювали прізвище і давали будь-яке нове ім'я. Це робили для того, щоб приховати минуле втікачів. Як вступ до Січі, так і вихід з неї був вільним. Загалом усе військо поділялося на січових і волосних козаків: перші власне й були цвітом козацтва, це – неодружені люди; тих, хто відзначився в бою, мав інші заслуги, звали лицарством, або товариством. Вони із свого середовища обирали старшину, одержували грошове і хлібне забезпечення, брали участь у розподілі здобичі і розв'язували всі справи війська. Частину козацтва, яка залишалась на Січі по куренях, поділяли на старших і молодших. Вони становили козацьке військо. Запорожців наприкінці XVI ст. налічувалось 5-6 тис., з них десята частина, постійно змінюючись, була січовою залогою, у той час як інші брали участь у походах або займалися промислами. Від лицарства різко відрізнялися сімейні козаки, їх допускали в Запоріжжя, але вони жили за територією Січі, на хуторах, де займалися хліборобством, скотарством, торгівлею. Звали їх підлеглими посполитих січових козаків. Структура суспільних відносин на Запоріжжі була дуже простою. Загальна козацька рада виконувала функції своєрідного законодавчого органу. Кошу в особі кошового отамана та старшини належала виконавча влада. Характерною особливістю процесу формування коша є виборність його членів. Під час роботи військових рад, які збиралися регулярно – 1 січня і 1 жовтня, відкритим демократичним способом висували кандидатури, обговорювали їх і більшістю голосів обирали керівників на ту чи іншу посаду. До компетенції ради входили також питання оголошення війни та підписання миру, організації військових походів, кари злісних злочинців, розподілу господарських угідь тощо. У свою чергу кіш, керуючись рішеннями загальної ради, втілював у життя напрями політики Запорізької Січі в межах своїх вольностей. На Запоріжжі поступово склалася своя адміністрація: військові начальники – кошовий, отаман, військовий суддя, військовий отаман; військові чиновники – булавничий, хорунжий, довбиш, пушкар, гармаш, тлумач, шафар, канцеляристи; похідні і паланкові начальники – полковник, писар, осавул. Неординарним у Запорізькій Січі був і такий важливий інструмент військово-адміністративної влади, як правова система. Якщо загалом на території України на той час діяли різні джерела права (Руська Правда, Литовські статути, акти королівської влади, Магдебурзьке право), то в Запорізькій Січі найважливіше значення мало звичаєве козацьке право, котре являло собою сукупність правових звичаїв, які утвердилися у сфері козацьких суспільних відносин. Республіканська форма правління, участь якнайширших кіл козацтва у розв'язанні практично всіх господарських і суспільних питань перетворили Запорізьку Січ на стійкий політичний організм. Висока виживаність Січі забезпечувалася також внутрішньообщинното демократією, рівністю всіх членів громади перед давніми звичаями і правами. Звичайно історична реальність була такою, що Запорізька Січ також не уникнула внутрішньостанових суперечностей і конфліктів: майнова нерівність, соціальна диференціація, наростання конфронтаційних настроїв у запорізькому середовищі. Для Запорізької Січі протягом багатьох століть її існування був характерний найширший спектр політичної діяльності: матеріальна підтримка діяльності братств і навчальних закладів, фінансування просвітницької роботи православних церков і монастирів. Існування Запорізької Січі як самостійної сили було визнано в міжнародному світі. Кіш Війська Запорізького приймав представників Австрії, Швеції, Трансільванії, Польщі, Росії, Кримського ханства, укладав міжнародні угоди, вів переговори з Іноземними дипломатами, підтримував, коли йому було вигідно, окремі держави та їх коаліції. Військова сила запорожців та їх самобутня тактика ведення бою були добре відомі за межами України. У різні періоди свого існування Запорізька Січ ніколи не була республікою в собі. Усупереч історичним кордонам вона завжди прагнула поширити свій державний суверенітет на інші українські землі. У 1616 р. Польський сейм визнав, що всередині Речі Посполитої утворилася інша республіка. Багаторічне функціонування Запорізької Січі по суті становило наступний (після Галицько-Волинської держави) етап формування української етнічної держави. Дух козацтва, який розлився по всій Україні, пройняв найрізноманітніші сфери життя і значною мірою зумовив тенденції розвитку й утвердження на українських землях нових державних органів управління. Держава, яка виникла в роки національно-визвольної війни 1648-1654 р., була безперечно суспільно-політичним дітищем Запорозької Січі. Сучасне українське козацтво. Наші козаки вважали себе лицарями меча і честі. Їх висока моральний дух нерідко дивував навіть ворогів. Українське козацтво, його військова і духовна колиска – Запорозька Січ – найглибше втілили в собі національний дух, піднісши його до світових висот. Тому закономірно, що із здобуттям Україною незалежності почав відроджуватися козацький дух. Багато вчених, патріотично налаштованих державних і громадських діячів справедливо вважають, що козацька ідея здатна пробудити до активного життя невичерпну фізичну і духовну енергію, державотворчу потугу багатомільйонних мас українців. Нині в Дніпропетровській області зареєстровано 49 козацьких громадських організацій. Наслідуючи історичні традиції, зазначені організації намагаються відтворити організаційну структуру, управління, козацькі звання, клейноди, однострої та іншу атрибутику козацтва минулого. Остаточне унормування деяких правових питань статусу цих формувань дало б змогу у повному обсязі реалізувати потенціал козацької ідеї для консолідації українського суспільства, охорони історико-культурної спадщини, для заняття фізкультурно-спортивною роботою та військово-патріотичним вихованням молоді на кращих традиціях українського козацтва. Як і все українське суспільство, козацтво розшароване за політичними, релігійними та іншими ознаками. У багатьох козацьких організаціях є чимало патріотично налаштованих, відданих волелюбним історичним козацьким традиціям членів. Також у їхніх лавах багато представників української інтелігенції. Так, активними учасниками козацьких організацій є президент АН ВШ України академік М. Дубина, президент Української Академії наук академік В. Оніпко, директор НДІ українознавства МОН України академік П. Кононенко, академіки АН ВШ України П. Панченко, Ю. Руденко, відомі письменники С. Плачинда, М. Сом, П. Мовчан та інші. Для мобілізації сил та підтримки духу Україні знову потрібна справжня козацька сила. Козаки повинні першими дати суспільству новий імпульс для подальшого руху. Саме козакам належить дати приклад того, як треба чесно служити своїй країні і своєму народу. Без перебільшення – багато козаків ведуть велику виховну роботу з дітьми і молоддю. Вони допомагають батькам, педагогам організовувати посвяту дітей і юнаків у козачата, джури і молоді козаки, виховують їх на високих взірцях героїзму українського козацтва. Надають допомогу місцевим осередкам всеукраїнських дитячих і юнацьких організацій «Січ», «Молода Січ», «Козаченьки», які успішно працюють на козацько-лицарських традиціях. У наш час відродження козацького духу, козацької державотворчої енергії відбувається через культурологічні, наукові, релігійні, мистецькі, фізкультурно-спортивні, молодіжні та інші козацькі об’єднання й осередки. Але практика показує, що цього надто мало, бо козаки впродовж століть були невід’ємним, органічним складником українського національного соціуму, суспільства. Таку доленосну національно-історичну традицію було продовжено у 1917 – 1923 роках. У ЗМІ рідко згадують факт офіційного утвердження козацького соціального статусу 16 жовтня 1918 року Гетьманом України Павлом Скоропадським. Він підписав закон про відновлення Українського козацтва у всіх місцях його історичного існування. Дуже багато козаків чекають такого державного акту в сучасних умовах. Продовжувачами і наступниками національно-державотворчої місії Українського козацтва є ті козацькі організації і козаки, які зберігають вірність філософським, ідейно-світоглядним, економічним, культурним, морально-духовним, військово-патріотичним цінностям і традиціям Українського козацтва XVII – XVIII століть, 1917 – 1923 років. Водночас справедливою є думка, що сучасні козацькі організації об’єднують, як правило, вузьке коло своїх членів. Трапляється, що отамани порушують демократичні засади козацького життя, не беруть до уваги ініціативу і думки інших козаків, використовують свою посаду та статус лідера козаків в особистих корисливих цілях. Це одна з причин того, що частина козаків переходила до інших козацьких організацій чи створювала нову організацію. Дослідники з сумом констатують, що низка козацьких організацій не користується популярністю і повагою серед широких верств населення. Аналіз реального процесу відродження козацтва, численних матеріалів ЗМІ свідчить, що значна частина козаків компрометує себе генерало- і гетьманоманією, марнославством, бундючністю і чванством, постійними розколами та інтригами, боротьбою за лідерство, порушенням козацьких традицій. Дослідники вважають, що потрібні кардинальні зміни в сучасному козацькому русі для очищення його від усього випадкового, бутафорного, що виникло на початку доби незалежності і понині принижує високі козацькі ідеї. |
|
На виконання листа Міністерства освіти і науки України від 01. 07.... Проведення тематичної ранкової лінійки з нагоди річниці визволення України від фашистських загарбників |
РОЗПОРЯДЖЕННЯ Про відзначення в районі 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній... |
|
ТЕМА: «А ПАМ'ЯТЬ СВЯЩЕННА…» Сценарій позакласного заходу до дня визволення України від німецько-фашистських загарбників |
Вклонімося і мертвим, і живим. Мета Виховний захід, присвячений Дню визволення Запорізького краю від німецько-фашистських загарбників! |
|
План роботи учнівського самоврядування «Держава успіхів» Проведення свята присвяченому визволенню Цвітохи від німецько – фашистських загарбників |
Особливості виборчої кампанії 2012 на Волині Верховна Рада України ухвалила новий Закон України «Про вибори народних депутатів України» |
|
Календарна дата, згідно виборчого законодавства та календарного плану ЦВК Бердянськ; забезпечення виконання Закону України від 17 листопада 2011 року №4061-VI «Про вибори народних депутатів України» та Орієнтованого... |
УКРА Ї Н А МІСТО БЕРДЯНСЬК ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ РОЗПОРЯДЖЕННЯ Згідно із Законом України від від 17. 11 2011 №4061-VI «Про вибори народних депутатів України», ст. 42 Закону України „Про місцеве... |
|
Суб’єкт права на конституційне звернення, громадянин України України «Про вибори народних депутатів України», частини першої статті 4, статті 5, частини першої статті 6 закону України «Про вибори... |
ЗАКОН УКРАЇНИ «держава», «місцеві Ради народних депутатів» — на «місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відповідних Рад народних депутатів»,... |