|
|
Скачати 416 Kb.
|
|
ЗАКОН УКРАЇНИ Про зайнятість населення Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 18 грудня 1991 року № 1993-XII, від 17 листопада 1992 року № 2787-XII, від 14 жовтня 1994 року № 206/94-ВР, від 22 грудня 1995 року № 498/95-ВР, від 14 лютого 1996 року № 47/96-ВР, від 17 грудня 1996 року № 608/96-ВР, від 4 грудня 1998 року № 295-XIV, від 21 листопада 1997 року № 665/97-ВР, від 11 грудня 1998 року № 309-XIV, від 17 грудня 1999 року № 1310-XIV, від 8 червня 2000 року № 1807-III, від 21 грудня 2000 року № 2171-III, від 26 квітня 2001 року № 2398-III, від 7 лютого 2002 року № 3047-III, від 3 квітня 2003 року № 662-IV, від 1 березня 2005 року № 2429-IV, від 17 листопада 2005 року № 3108-IV, від 19 січня 2006 року № 3370-IV, від 23 лютого 2006 року № 3483-IV, від 19 грудня 2006 року № 489-V
В умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Зайнятість населення 1. Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. (частина перша пункту 1 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 17.11.92 р. № 2787-XII) Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. 2. Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей. Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності. 3. В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном у фізичних осіб; (підпункт «а» пункту 3 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 23.02.2006 р. № 3483-IV) б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві; в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; (підпункт «г» пункту 3 статті 1 в редакції Закону України від 17.11.92 р. № 2787-XII, із змінами, внесеними згідно із Законами України від 21.12.2000 р. № 2171-III, від 03.04.2003 р. № 662-IV) д) підпункт «д» пункту 3 статті 1 виключено (згідно із Законом України від 17.11.92 р. № 2787-XII) е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах; (підпункт «е» пункту 3 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 17.11.92 р. № 2787-XII) є) підпункт «є» пункту 3 статті 1 виключено (згідно із Законом України від 17.11.92 р. № 2787-XII) ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. 4. Законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення. Стаття 2. Безробітні Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. (частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 17.11.92 р. № 2787-XII, в редакції Закону України від 21.11.97 р. № 665/97-ВР, із змінами, внесеними згідно із Законом України від 23.02.2006 р. № 3483-IV) У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Не можуть бути визнані безробітними громадяни: а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату); б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру яка не потребує професійної підготовки; (підпункт «б» частини третьої статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 21.11.97 р. № 665/97-ВР) в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу; (підпункт «в» частини третьої статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 21.11.97 р. № 665/97-ВР) г) які мають право на пенсію за віком, у тому числі на пільгових умовах, на пенсію за вислугу років або досягли встановленого законом пенсійного віку. (підпункт «г» частини третьої статті 2 у редакції Закону України від 23.02.2006 р. № 3483-IV) (статтю 2 доповнено новою частиною третьою згідно із Законом України від 17.11.92 р. № 2787-XII, у зв'язку з цим частину третю вважати частиною четвертою) У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби — військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють. (статтю доповнено новою частиною четвертою згідно із Законом України від 21.11.97 р. № 665/97-ВР, у зв'язку з цим частину четверту вважати частиною п'ятою) Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості визначається Кабінетом Міністрів України. (частина п'ята статті 2 в редакції Законів України від 17.11.92 р. № 2787-XII, від 21.11.97 р. № 665/97-ВР) Стаття 3. Основні принципи державної політики зайнятості населення Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах: забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва; координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості; співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення; міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні. Стаття 4. Державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності (назва статті 4 в редакції Закону України від 21.11.97 р. № 665/97-ВР) 1. Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; (підпункт «а» пункту 1 статті 4 в редакції Закону України від 21.11.97 р. № 665/97-ВР) б) захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку; г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством; (підпункт «д» пункту 1 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 21.11.97 р. № 665/97-ВР) е) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги; (підпункт «є» пункту 1 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 21.11.97 р. № 665/97-ВР) ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу; (підпункт «ж» пункту 1 статті 4 в редакції Закону України від 21.11.97 р. № 665/97-ВР, із змінами, внесеними згідно із Законом України від 17.11.2005 р. № 3108-IV) з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями. 2. Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації, в тому числі інвалідів. (пункт 2 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 23.02.2006 р. № 3483-IV) Стаття 5. Додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення 1. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; (підпункт «в» пункту 1 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 01.03.2005 р. № 2429-IV) г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років); д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування; е) інвалідам, які не досягли пенсійного віку. (пункт 1 статті 5 доповнено підпунктом «е» згідно із Законом України від 23.02.2006 р. № 3483-IV) 2. Для працевлаштування зазначених у пункті 1 цієї статті категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючих понад 20 осіб для бронювання ними до 5 відсотків загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості. (частина перша пункту 2 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 23.02.2006 р. № 3483-IV) У разі якщо на підприємстві (об'єднанні), в установі, організації працює передбачена абзацом першим цього пункту кількість осіб, які належать до категорій громадян, зазначених у пункті 1 цієї статті, квота для цих підприємств не встановлюється. Чисельність працюючих, які належать до категорій громадян, зазначених у пункті 1 цієї статті, враховується при встановленні квоти для цих підприємств (об'єднань), установ, організацій. У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій. Порядок квотування і бронювання робочих місць та працевлаштування на них зазначених категорій громадян встановлюється Кабінетом Міністрів України. (пункт 2 статті 5 у редакції Закону України від 01.03.2005 р. № 2429-IV) 3. У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій, зазначених у пункті 1 цієї статті (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку), у межах установленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ та організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту. (пункт 3 статті 5 у редакції Закону України від 23.02.2006 р. № 3483-IV) (стаття 5 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 18.12.91 р. № 1993-XII, від 17.11.92 р. № 2787-XII, в редакції Закону України від 21.11.97 р. № 665/97-ВР) |
| Закон України про бібліотеки і бібліотечну справу Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України №33/95-ВР від 27. 01. 95 р |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права... |
| Закон України "Про здійснення державних закупівель" (зі змінами)... Рахунковою палатою України, Міністерством внутрішніх справ України, Національним банком України, Головним контрольно-ревізійним управлінням... |
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з функціональної підготовки з начальницьким складом частини ТЕМА: Закон України “ Закон України “Про аварійно-рятувальні служби” від 14. 12. 99 №1281-ХІV |
| Закон №889 Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07. 12. 84р. №8073-Х |
Закон України Цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку... |
| ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на матеріальне... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності |
| Закон УкраЇни Цей Закон визначає правові та організаційні засади провадження торговельної діяльності на роздрібних продовольчих і непродовольчих... |
Закон України Цей Закон визначає основні напрями діяльності органів державної влади щодо сприяння підприємствам та організаціям України, незалежно... |