|
|
Скачати 2.31 Mb.
|
БІЛИЙ Дмитро Дмитрович (нар. 25.7.1967) Історик, дослідник Кубані, бандурист; крайовий хорунжий Кальміуської паланки Українського козацтва (1992 – 1994), курінний та крайовий старшина УК (1994 – 1996), голова Ради старійшин Азовського козацького війська (1997), осавул Азовського козацького війська (2001). Нар. в м. Макіївці Донецької обл. (батьки – вихідці з кубанських станиць Стародерев’янківської та Канівської). Один із організаторів Українського козацтва, делегат Установчої великої ради УК (15.9.1990). Один із засновників Азовського козацького війська УК (1997). Кандидат історичних наук, доцент, начальник кафедри історії Донецького ін-ту внутрішніх справ (при Донецькому національному ун-ті). Автор книг “Малиновий клин”(К., 1994), “Басаврюк ХХ” (2002), “Заложна душа” (2002). БІЛИЙ Сава Військовий діяч; полковник Чорноморського козацького війська. Очолив перший загін козаків-переселенців із-за Бугу, який 25 серпня 1792 р. висадився на Тамані. БЛОХА (ЗДОБУДЬВОЛЯ) Кость Якович (10.1.1875 – 9.2.1923) Військовий діяч; командир 2-го полку 1-ї Синьої дивізії (1918), організатор антиросійського підпілля на Півдні України, повстанський отаман (1921 – 1922). Нар. 10 січня 1875 р. в козацькій родині в ст. Кримська Таманського відділу Кубанського козацького війська. Закінчив Ярославську гімназію та Чугуївське юнкерське училище. За фахом учитель. Під час Першої світової війни – командир батальйону піхоти 25-го стрілецького полку царської армії. З 1914 до 1918 р. перебував у німецькому полоні у таборі Зальцведель. Організатор українського руху в таборах для військовополонених. Організатор і командир 2-го полку 1-ї Синьої дивізії. За переконаннями – гетьманець. Військове звання – полковник. У 1920 р. – командир бригади УГА. В 1921 – 1922 рр. – організатор українського підпілля на Півдні України, повстанський отаман. У 1922 р. – начальник штабу отамана Чорного Ворона (Платона Черненка). Арештований 17 серпня 1922 р. у Києві. Обвинувачувався “в бандитизмі і організації збройного повстання проти совєтської влади”. 2 лютого 1923 р. надзвичайною сесією Київського губернського трибуналу засуджений до розстрілу. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці м. Києва. БОРЖИНСЬКИЙ Петро (? – кін. грудня 1918) Дипломат; голова дипломатичної місії Української Держави на Кубані (1918), полковник. Під час перебування у Краснодарі підданий цькуванню в російський пресі. Коли психоз досяг апогею, був арештований денікінцями. Незабаром його звільнили з умовою негайно виїхати до України, що він і зробив 20 грудня 1918 р. Та на ст. Волноваха Маріупольського повіту знову був заарештований денікінцями та розстріляний “за ізмєну Родінє”. БОРОДИНЯ Іван Парфенович (24.6.1883 – ?) Громадсько-політичний діяч; член катеринодарського гуртка “Полтавців” (складової частини РУП). Нар. в козацькій родині м. Березань Полтавської губ. Навчався в Полтавському духовному училищі. 1899 р. вступив до Полтавської духовної семінарії, в червні 1902 р. відрахований з неї “за участь у бунті”. Тоді ж приїхав на Кубань. Працював у міській управі. В грудні 1902 р. допитаний за звинуваченням в антиурядовій пропаганді. Перебував під особливим наглядом поліції. БУРСАК Федір Якович (1750 – 1827) Військовий діяч; запорозький козак, один із перших переселенців на Кубань, отаман Чорноморського козацького війська (22 грудня 1799 – 1815), генерал-майор російської армії. Нар. у сім’ї священика. Походив із дворянського роду Антоновичів із Харківського слобідського полку. Недовчившись у Київській духовній семінарії, втік на Запорожжя, де отримав прізвисько Бурсак. 20 липня 1764 р. вступив на службу козаком. Учасник російсько-турецької війни у складі кінного загону запорожців останнього кошового отамана Петра Калнишевського. У складі Війська вірних козаків під проводом Захара Чепіги взяв участь у рос.-турецькій війні 1787 – 1791 рр. Відзначився у боях під час штурму Очакова, Хаджибея, Ізмаїла, Мачина. З 29 грудня 1788 р. – поручик, а з 10 лютого 1791 р. – капітан російської армії. Представлений О. Суворовим до нагороди Золотим знаком за хоробрість під час штурму Ізмаїла. В 1792 – 1793 рр. переселився у складі Чорноморського козацького війська на Кубань. Був обраний військовим скарбником. Входив до складу 12 бунчукових, тобто до кола старшин, які були наділені найвищою владою. 22 грудня 1799 р. імператор Павло I затверджує Б. на посаді отамана ЧКВ. 27 червня 1802 р. підвищений до звання полковника, 17 лютого 1808 р. – до генерал-майора. В 1805 р. організував збір пожертвувань на розвиток освіти. Похований в м. Катеринодар. ВАРЕНИК Василь Степанович (1816 – 1893) Письменник, поет, громадський діяч; генерал-майор Кубанського козацького війська. Нар. в родині осавула. Освіта домашня. Під час Кримської війни – особистий ад’ютант отамана Війська Донського. Працював суддею, катеринодарським поліцмейстером, нотаріусом, військовим архіваріусом. В 1887 р. за 50 років служби йому присвоєно звання полковника. Відомий всьому війську як “кубанський Цицерон”, що не пропускав жодних військових урочистостей, аби не виголосити промови. Частина з них опублікована і є цінним матеріалом для дослідників історії Кубані, н-д, “Слово, сказане 3 лютого 1883 року під час поховання померлого генерал-лейтенанта Павла Денисовича Бабича” або “Мова, як відкрили залізний шлях, збудований від станції Тихорецької до міста Катеринодара (6 травня 1886 р.)”. Із гумористичних оповідань збереглися лише два: “Мова про хузію” (1842) та “Великодня п’ятниця”, написані на чорноморській говірці української мови. Ініціатор впорядкування козацьких могил. Помер у м. Катеринодар. ВАРРАВА Іван Федорович (нар. 1925) Поет, краєзнавець. Онук бандуриста Микити Варрави. Зберіг один рукописний збірник пісень, які зібрав на Кубані О. Кошиць. Написав і видав такі книги: “На старих кордонах”, “Золота бандура”, “Козацький шлях” та ін., а також впорядкував збірку “Пісні козаків Кубані” (1966). ВОРОНИЙ Микола Кіндратович (24.11.1871 – 7.6.1938) Поет, театрознавець, перекладач, громадсько-політичний діяч; член Центральної Ради. Нар. на Катеринославщині. Навчався у Харківському та Ростовському реальних училищах, з останнього виключений за поширення нелегальної літератури. Продовжив навчання у Віденському та Львівському ун-тах на філософському фак-ті. Перебував під впливом кубанця С. Ерастова (див.). Буваючи неодноразово у 1890-х роках на Кубані, відтворив свої враження у творах. Друкувався на кубанські теми в журналі “Зоря”. Перебував також під впливом І. Франка, був його співробітником. Режисер театру “Руська бесіда”. Актор труп М. Кропивницького, П. Саксаганського та О. Васильєва (1897 – 1901). Член РУП. На поч. 1900-х рр. на запрошення С. Ерастова приїжджає до Катеринодара та влаштовується на працю у банку. Організовує філіал ж. “Донская речь”. Бере активну участь в українському житті Кубані: працював в українських громадських організаціях та гуртках, виступав на любительській сцені, збирав матеріал для видання літературного альманаху. Пізніше працював у різних установах Харкова, Одеси, Чернігова та всюди брав участь в українському національному та культурному житті. В 1918 р. жив у Ростові і Таганрозі, де працював у місцевих товариствах “Просвіта”, викладав українську мову на курсах українознавства. Наприкінці березня 1934 р. заарештований і висланий з України. Повернувся у 1937 р., мешкав на Кіровоградщині. У квітні 1938 р. заарештований вдруге – за “участь у контрреволюційній військово-повстанській організації”. Розстріляний згідно з вироком особливої трійки УНКВД Одеської області. ГОЛОВАТИЙ Антін Андрійович (1732/1744 – 28.1.1797) Військовий діяч, перший кубанський кобзар, поет; курінний отаман Запорозької Січі, військовий писар Нової Січі, військовий суддя Війська вірних козаків (1788), один із організаторів Чорноморського козацького війська (1788). Нар. в м. Нові Санжари Полтавської губ. в родині українського старшини. Навчався в Київській бурсі (академії). З 1757 р. записався в козаки Васюринського куреня Запорозької Січі. 22 червня 1762 р. обраний курінним отаманом. Талановитий промовець. Із 1764 р. – полковий старшина. Учасник рос.-турецької війни 1768 – 1774 рр., під час якої виявив видатні військові здібності. Особливо відзначився під час взяття Очакова та турецької фортеці на о. Березань, за що був підвищений у званні до підполковника російської армії. В 1792 р. успішно виконав дипломатичну місію в Петербурзі, отримавши 30 червня 1792 р. грамоту цариці Катерини II, згідно з якою Чорноморському козацькому війську надавалася у вічне користування Тамань з околицями. Один з організаторів переселення українських козаків на Кубань, очолив ту частину переселенців, яка прибула на Кубань влітку 1793 року. Військовий суддя ЧКВ. Командувач військової флотилії на Чорному морі в рос.-турецькій війні 1787 – 1791 рр. та козацького загону у персидському поході 1796 – 1797 рр. Автор пісні “Ой годі ж нам журитися”, яка тривалий час вважалася неофіційним гімном Чорноморського козацького війська. Після смерті 14 січня 1797 р. кошового отамана З. Чепіги (див.) обраний кошовим отаманом. Але Г. так і не довідався про це, оскільки під час персидського походу 28 (29) січня 1797 р. помер на півострові Комишеван на березі Каспійського моря. ГОЛУБ Олег Олегович Голова товариства “Чорноморська Січ” та Кубанської української “Просвіти”, заснованих на початку 1990-х років у м. Катеринодарі. ГОНЧАРОВ К. Ф. Громадсько-політичний і військовий діяч; член Кубанської ради від ст. Курчанської, голова військової комісії Кубанської ради, член президії, згодом голова Кубанської законодавчої ради; полковник. Нар. в родині козака-чорноморця ст. Курчанської Таманського відділу Кубанської обл. Прихильно ставився до українського руху та ідеї тісного співробітництва з Україною. Арештований денікінцями і висланий до м. Стамбула. ГУЛИК Мокій Семенович (1728 / 1732 – 1807) Військовий козацький діяч, меценат; в. о. отамана Чорноморського козацького війська (16 серпня 1797 – 12 грудня 1798), військовий суддя ЧКВ (із 29 березня 1799). Нар. у родині українського старшини. З 1755 р. – козак Війська Запорозького. Учасник рос.-турецьких війн 1768 – 1774 та 1787 – 1791 рр. У 1789 р. – командир 4-ї частини козацького флоту. Відзначився під час штурму Очакова та Ізмаїла. 10 лютого 1791 р. – прем’єр-майор. У березні 1792 р. на чолі окремої команди козаків був відряджений оглянути землі Тамані й Кубані і скласти їх топографічний опис. Повернувшись до Слободзеї (8 липня), надав кошовому отаманові вичерпний звіт. Після переселення на Кубань півтора роки служив начальником прикордонної варти. 26 березня 1796 р. призначається військовим осавулом. Від 27 травня 1799 р. – підполковник. В грудні 1799 р. вийшов у відставку за станом здоров’я. Все своє майно заповідав після смерті передати на благодійні цілі. Його внесок на потреби освіти виявився найбільшим у Чорноморії. ҐАЛАҐАН Микола Миколайович (24.9.1882 – після 1955) Громадсько-політичний і військовий діяч, публіцист, дипломат; член Центральної Ради, Малої Ради, Всеукраїнської ради військових депутатів, делегат Центральної Ради на Кубані. Нар. в козацькій родині с. Требухів Чернігівської губ. (нині Київська обл.). Навчався в київській гімназії, колегії П. Ґалаґана. В 1902 р. вступив на природничий фак-т Київського ун-ту. Член РУП. Заарештований 4 лютого 1904 р., перебував півроку в Лук’янівській в’язниці. Учасник Першої світової війни на боці Росії. З 1917 р. член УСДРП. Делегат Другого і Третього всеукраїнських військових з’їздів. Від 6 червня 1917 р. – старшина Українського полку ім. Богдана Хмельницького. На Третьому всеукраїнському військовому з’їзді кооптований до Всеукраїнської ради військових депутатів. 6 грудня 1917 р. разом з Є. Онацьким (див.) за дорученням Центральної Ради виїхав на Кубань і Дон для переговорів з їхніми урядами. Представник УНР при урядах Південно-Східного Союзу та Дону (1918). 5 квітня 1918 р. як дипломатичний представник УНР виїхав до Румунії. Учасник повстання проти Гетьмана Павла Скоропадського. У січні 1919 р. – голова Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині. Після підписання урядом УНР Варшавського договору подав у відставку та емігрував до Відня, згодом – до Праги. Організатор і керівник українських організацій на еміграції, зокрема у 1927 – 1939 рр. очолював Українську громаду, викладав в Українському вільному ун-ті. Написав чотиритомну книгу спогадів про Національно-визвольні змагання 1917 – 1920-х років. У травні 1945 р. арештований совєтською контррозвідкою, вивезений до Києва, де й загинув у Лук’янівській в’язниці. ҐАТАҐОҐУ Мурад Громадсько-політичний діяч; член Кубанської ради від горців Кавказу. Черкес. Прихильно ставився до українського руху та ідеї тісного співробітництва з Україною. ҐУЛИҐА Іван Омелянович Громадсько-політичний і військовий діяч; командир пластунського корпусу на Турецькому фронті, генерал-лейтенант російської армії, член Кубанської ради від ст. Незамаївської, голова Військової комісії Ради, військовий міністр в уряді В. Іваниса (у вигнанні). Комендант м. Туапсе (1920). ДОБРОСКОК Гаврило Васильович (25.3.1876 /1878?/ – 7.3.1938) Драматург, прозаїк, громадський діяч, лектор. Нар. в селянській родині с. Дергачі Харківської губ. Закінчив земську школу і Харківське реальне училище. Працював в історичному архіві Харківського ун-ту. На поч. 1900-х рр. приїхав до Катеринодара. З 1904 р. завідував бібліотекою ім. О. Пушкіна. Член УПСР. Перші публікації – 1896 р. В Катеринодарі опублікував такі книги: “Січовий орел” (1906), “Крамольник” (1907). Під час святкування 100-річного ювілею хорів Кубанського козацького війська була поставлена історична драма Д. “Козацькі прадіди”. Друкувався у багатьох виданнях: “Кубань”, “Кубанская жизнь”, “Зоря”, “Кубанський кур’єр” та ін. У 1920-х рр. вчителював. Заарештований за звинуваченням в організації української націоналістичної групи в Краснодарі. Розстріляний. Реабілітований у 1989 р. ЕРАСТОВ Степан Іванович (19.12.1856 – 13.4.1933) Громадсько-політичний діяч, письменник, кооператор, видавець, журналіст, меценат українського культурного руху на Кубані; член Центральної Ради (представник Кубані в ЦР). Нар. в родині священика в м. Катеринодар. Закінчив Кубанську військову гімназію, навчався на математичному фак-ті Київського та юридичному ф-ті Петербурзького ун-тів, звідки був виключений за неблагонадійність. Початком своєї політичної діяльності вважав 1 жовтня 1879 р. – день вступу в організацію молодих українців “Кіш”. За розповсюдження української нелегальної літератури у 1882 р. заарештований і після ув’язнення висланий на 3 р. до Сибіру. Громадську діяльність продовжив у Катеринодарі, куди повернувся у 1886 р. Ініціатор створення на Кубані легальних українських громадських, кооперативних, просвітніх, доброчинних, економічних товариств. Влаштовував мистецькі виставки, розповсюджував українські книжки, організовував Шевченківські свята. На поч. ХХ ст. повернувся до нелегальних методів роботи. Член РУП, згодом УСДРП, ще пізніше член ТУП. В автобіографії писав, що “задля поширення українства” викликав на Кубань чимало українців, яким “здобував посади” в Катеринодарі. Організовував “Просвіту” та її філії у станицях, за що відсидів 6 місяців ув’язнення. Організатор Чорноморської громади – кубанської філії РУП (1902). Після закриття катеринодарської “Просвіти” на півроку потрапив до в’язниці. У 1908 р. переїхав до Новоросійська, де організував українське с.-г. товариство, музично-драматичний гурток. У 1917 р. – організатор “Громади”, товариства “Просвіта” і “Українського кооперативу”, кооперативу “Запомога”. Був директором банку. У березні 1917 р. обраний до складу тимчасового ЦК українських автономістів-федералістів. У квітні 1917 р., як найстаршого за віком українського діяча, його обрано головою Всеукраїнського національного конгресу. В 1920 рр. брав активну участь у впровадженні політики українізації Кубані. Помер у м. Сухумі. |
| Київ Україна Елстрі, Англія, в особі, Генерального менеджера, який діє на підставі Сертифікату, далі “Продавець”, з одного боку та ТОВ “ ”, м.... |
УКРАЇНА Д Н І ПРОПЕТРОВСЬКАОБЛАСТ Ь СИНЕЛЬНИКІВСЬКА МІСЬКА РАДА ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ Р І ШЕНН Я Наказом Міністерства юстиції України 07 лютого 2002 року №7/5 і зареєстрованого в Мінюсті України 18 лютого 2002 року №157/6445 зі... |
| Україна, Київ, 13 квітня 2004 р прес-реліз Microsoft Національна академія наук України та компанія «Майкрософт Україна» підписали Генеральну угоду про співробітництво |
Закони України «Про затвердження Національної доктрини розвитку освіти» від 17. 04. 2002 р. №347/2002 |
| П О С Т А Н О В А від 18 лютого 2002 р. N 199 Київ Дія цих вимог (далі фіскальні вимоги) поширюється на реєстратори розрахункових операцій (далі реєстратор), що |
Чемпіонат України серед юнацьких команд Всеукраїнська Юнацька Баскетбольна Ліга Технічний фол С тренеру Дмитру ЯЦЕНКО (УКРАЇНА-ХИЖАКИ, Київ) за некоректні висловлювання на адресу дій арбітра під час гри 23. 10.... |
| Чемпіонат України серед юнацьких команд Всеукраїнська Юнацька Баскетбольна Ліга Технічний фол С тренеру Дмитру ЯЦЕНКО (УКРАЇНА-ХИЖАКИ, Київ) за некоректні висловлювання на адресу дій арбітра під час гри 23. 10.... |
Чемпіонат України серед юнацьких команд Всеукраїнська Юнацька Баскетбольна Ліга Технічний фол С тренеру Дмитру ЯЦЕНКО (УКРАЇНА-ХИЖАКИ, Київ) за некоректні висловлювання на адресу дій арбітра під час гри 23. 10.... |
| Златогорський Олексій, Панишко Сергій, Баюк Віктор Польовий археологічний... Волинський музей: історія і сучасність. Науковий збірник. Вип. IV. – Луцьк, 2009. – С |
Нормативні, директивні документи предмету «Захист Вітчизни» Указ Президента України від 25 жовтня 2002 року за №948/2002 «Про Кон цепцію допризовної підготовки і військово-патриотичного виховання... |