5. Основні положення геостратегії Н. Спайкмена
Діяльність Спайкмена в цій області почалася з твердження, що «термін геополітика є підходящим назвою для аналізу та впорядкування даних, які необхідні для прийняття рішень з певних питань зовнішньої політики». Характерно, що така заява була зроблена в останній рік війни, коли результат її вже був вирішений наперед.
Тим самим, німецької геополітики давали зрозуміти, що війна була фактично програна не з вини її теоретиків, що в невдачах на Східному фронті був винен генералітет на чолі з Гітлером, що фашизм використовував геополітику у своїх військових цілях без відома самих геополітиків і т.п. Саме такої установки дотримувався Карл Хаусхофер на Нюрнберзькому процесі.
На відміну від Маккіндера, що виділяв Хартленд в якості ключової зони, Спайкмен до такої в Євразії відносив Рімленд. Ця гігантська дуга, що включає приморські євразійські держави (на карті показана червоним кольором), підлягає «інтегрованого контролю», так як тут здійснюється протистояння між СРСР і США.
Була запропонована геостратегія настання «атлантистів» на Континент, за допомогою створення форпостів в береговій зоні Євразії (Рімленд). Ключове значення в цій теорії має Євразія.
Вчений критично підійшов до оцінки геополітичного значення осьового району «Хартленд» в побудовах Маккиндера, вважаючи, що географічна історія «внутрішнього півмісяця», який він перейменував в «Рімленд», формувалася не під тиском «кочівників суші», а навпаки, континентальні простору отримували енергетичні імпульси з морських узбереж (берегової зони).
Контроль над цією гігантською дугою, окаймляющей територію Євразії, міг нейтралізувати вплив «Хартленд». Спайкмен наступним чином перефразував відому тезу Маккиндера: «Хто контролює Рімленд, той контролює Євразію, а хто контролює Євразію, той контролює долі всього світу».
Для досягнення цих цілей США повинні вступити в союз з Великобританією, щоб протистоять Німеччини та Японії в прагненнях до спільному контролю над трьома головними центрами сили в Євразії.
Н. Спайкмен розвинув ідею «анаконди» - контролю і задушення берегових зон приморських країн Африки та Азії, включаючи Індію та Китай, особливо підкреслюючи роль сили у встановленні політичного порядку.
До кінця Другої світової війни стало очевидним ототожнювати «Хартленд» з Радянським Союзом.
Поразка Німеччини посилило репутацію геополітичної концепції Маккіндера. Тому в новій моделісвітового порядку Спайкмена материкова держава з «Хартленд» (СРСР) протистоїть морській державі з «зовнішнього півмісяця» (США), розділених зоною дотику («Рімленд»).
Відповідно до цієї моделі формувалася в США післявоєнна політика стримування комунізму. Стримування «фортеці» (Радянський Союз, країни Варшавського договору) з боку США здійснювалося освітою антирадянських військових блоків уздовж «Рімленда»: НАТО в Європі, СЕНТО в Західній Азії, і СЕАТО у Східній Азії. Протистояння чергувалося великими і малими конфліктами в Берліні, Кореї, Близькому Сході, у В'єтнамі, Камбоджі і Афганістані.
Для Спайкмена, на відміну від перших геополітиків, сама географія не представляла великого інтересу, а ще менше хвилювали його проблеми зв'язку народу з грунтом, вплив рельєфу на національний характер і т.д.
Спайкмен розглядав геополітику як найважливіший інструмент конкретної міжнародної політики, як аналітичний метод і систему формул, що дозволяють виробити найбільш ефективну стратегію. «У світі міжнародної анархії, - писав Спайкмен, - зовнішня політика повинна мати на меті, передусім, поліпшення або, принаймні, збереження порівняльної силовий позиції держави. Сила, в кінцевому рахунку, становить здатність вести успішну війну, і в географії лежать ключі до проблем військової та політичної стратегії. Територія держави - це база, з якої воно діє під час війни, і стратегічна позиція, яку воно займає під час тимчасового перемир'я, званого світом. Географія є самим фундаментальним фактором у зовнішній політиці держави тому, що цей фактор - самий постійний. Міністри приходять і йдуть, помирають навіть диктатури, але ланцюги гір залишаються непохитними »7.
У цьому плані Спайкмен жорстко критикував німецьку геополітичну школу (особливо в книзі «Географія світу»), вважаючи уявлення про «справедливих чи несправедливих межах метафізичної нісенітницею».
Як і для Мехен, для Спайкмена характерний утилітарний підхід, чітке бажання видати найбільш ефективну геополітичну формулу, за допомогою якої США можуть якнайшвидшим чином домогтися «світового панування». Цим прагматизмом визначається дію всіх його досліджень 8.
3. Критерії Н.Спайкмена, що визначають геополітичне могутність держави
Погляди Спайкмена викладені в книзі «Стратегія Америки у світовій політиці» (1942) та у виданій посмертно роботі «Географія світу» (1944).
Розвинувши критерії, вперше запропоновані Мехен, Спікмен виділив десять критеріїв, що визначають геополітичне могутність держави:
1) поверхня території;
2) природа кордонів;
3) обсяг населення;
4) наявність або відсутність корисних копалин;
5) економічний і технологічний розвиток;
6) фінансова міць;
7) етнічна однорідність;
8) рівень соціальної інтеграції;
9) політична стабільність;
10) національний дух.
Якщо сумарний результат оцінки геополітичних можливостей держави за цими критеріями виявляється відносно невисоким, це означає, що дане держава змушена вступати в більш загальний стратегічний союз, поступаючись частиною свого суверенітету заради глобальної стратегічної геополітичної протекції.
Основою своєї доктрини Спайкмен зробив не стільки геополітичне осмислення місця США як «морської сили» в цілому світі (як Мехен), - можливо тому, що це вже стало фактом, - скільки необхідність контролю берегових територій Євразії: Європи, арабських країн, Індії, Китаю і т.д. -Для остаточної перемоги в дуелі континентальних і морських сил.
Якщо в картині Маккиндера планетарний дуалізм розглядався як щось «вічне», «неснімаемой», то Спайкмен вважав, що досконалий контроль над Рімленд з боку морських держав призведе до остаточної і безповоротної перемоги над сухопутними державами, які відтепер будуть цілком підконтрольні.
Фактично це було граничним розвитком тактики «анаконди», яку обгрунтовував вже Мехен. Спайкмен був наступником ідей Мехен, відомого тим, що на чільне світового контролю він ставив панування в океані, грунтуючись на фактах британського світового панування в сучасну йому вікторіанську епоху.
У плані моделювання Спайкмен відштовхувався від ідей Маккиндера. Уважно вивчивши праці останнього, він запропонував свій варіант базової геополітичної схеми, дещо відрізняється від моделі Маккиндера. Як зазначав французький дослідник селера, американський геополітик Спікмен «сприйняв концепцію Маккиндера для Нового Світу, спираючись на створену ним картографію, і прийшов до висновку, аналогічного висновків Маккиндера в тому, що стосується СРСР» 9.
Спайкмен грунтувався на тому, що Маккіндер нібито переоцінив геополітичне значення хартленду. Ця переоцінка зачіпала не лише актуальний стан сил на карті світу - зокрема, могутність СРСР, - але й споконвічну історичну схему. Спайкмен н, на відміну від Маккіндера, як ключ до контролю над світом розглядав не хартленд, а євразійський пояс прибережних територій, або «маргінальний півмісяць», що включає морські країни Європи, Близький і Середній Схід, Індію, Південно-Східну Азію і Китай.
За Спайкмен, євразійська земна маса і північні узбережжя Африки і Австралії утворюють три концентричні зони; вони функціонують у світовій політиці в поняттях наступних геополітичних реалій:
1) хартленд північного Євразійського континенту;
2) навколишнє його буферна зона і маргінальні моря;
3) віддалені від центру Африканський і Австралійський континенти.
Внутрішня зона, навколо якої групується все інше, - це центральне ядро євразійського хартленду. Навколо цієї сухопутної маси, починаючи від Англії і кінчаючи Японією, між північним континентом і двома південними континентами, проходить Великий морський шлях миру. Він починається у внутрішніх і окраїнних морях Західної Європи, в Балтійському та Північному морях, проходить через європейське Середземномор'ї і Червоне море, перетинає Індійський океан, проходить через азіатське Середземномор'ї до прибережних морях Далекого Сходу, Східно-Китайському і Японському і закінчується, нарешті, в Охотському море. Між центром євразійської континентальної маси і цим морським шляхом лежить велика концентрична буферна зона. Вона включає Західну і Центральну Європу, плоскогірних країни Близького Сходу, Туреччину, Іран і Афганістан; потім Тибет, Китай, Східну Сибір і три півострова - Аравійський, Індійський і Бірмано-Сіамський. Цю тягнеться від західної окраїни Євразійського континенту до східної його околиці смугу Спайкмен назвав євразійським Рімленд (rimland, від англ, rim - обідок, край).
Таким чином, він геополітично поділив світ на дві частини: хартленд і Рімленд.
Як неабиякий політичний мислитель, Спайкмен добре розумів переваги «маргінального півмісяця» для майбутньої глобальної стратегії Сполучених Штатів і націлював їх на цей регіон задовго до того, як заражені вильсоновского наївно-примітивним політичним ідеалізмом американські державні діячі стали це усвідомлювати. Спайкмен вважав, що географічна історія «внутрішнього півмісяця», берегових зон, здійснювалася сама по собі, а не під тиском «кочівників суші», як вважав Маккіндер. З його точки зору, хартленд є лише потенційним простором, які отримують всі культурні імпульси з берегових зон і не несе в самому собі ніякої самостійної геополітичної місії або історичного імпульсу. І Рімленд, а не хартленд є ключем до світового панування.
Геополітичну формулу Маккіндера - «Той, хто контролює Східну Європу, домінує над Хартленд; Той, хто домінує над Хартленд, домінує над Світовим Островом; Той, хто домінує над Світовим Островом, домінує над світом» - Спайкмен запропонував замінити своєю:
1) Той, хто домінує над Рімленд, домінує над Євразією;
2) Той, хто домінує над Євразією, тримає долю світу у своїх руках.
В принципі, Спайкмен не сказав цим нічого нового. І для самого Маккиндера «берегова зона», «зовнішній півмісяць» або Рімленд були ключовою стратегічною позицією в контролі над континентом. Але Маккіндер розумів цю зону не як самостійне і самодостатнє геополітичне утворення, а як простір протистояння двох імпульсів - «морського» і «сухопутного». При цьому він ніколи не розумів контроль над Хартленд в сенсі влади над Росією і прилеглими до неї континентальними масами. Східна Європа є проміжний простір між «географічною віссю історії» і Рімленд, отже, саме в співвідношенні сил на периферії хартленду і знаходиться ключ до проблеми світового панування. Але Спайкмен представив зміщення акцентів у своїй геополітичній доктрині щодо поглядів Маккіндера як щось радикально нове.
Н. Спайкмен виділяв три великих центру світової мощі: атлантичне узбережжя Північної Америки, європейське узбережжя і Далекий Схід Євразії. Він допускав також можливість четвертого центру в Індії.
З усіх трьох євразійських регіонів Спайкмен вважав особливо значущим для США європейське узбережжя, оскільки Америка виникла як трансатлантичної проекції європейської цивілізації. До того ж найбільш важливі регіони США були, природно, орієнтовані в напрямку Атлантики.
При всіх відмінностях у позиціях більшість американських дослідників дотримувалися думки, що після другої світової війни США не залишається нічого іншого, крім як вступити в тісний союз з Великобританією. Як вважав той же Спайкмен, перемога Німеччини і Японії призвела б до встановлення їх спільного контролю над трьома головними центрами сили в Європі. У такому випадку Америка опинилася б у досить уразливому становищі, оскільки при всій своїй могутності вона не була б в змозі чинити опір об'єднаної мощі інших держав. Саме тому, стверджував Спайкмен, США слід вступити в союз з Великобританією.
По відношенню і до Хартленд, і до Рімленд Сполучені Штати, по Спайкмен, займають вигідне центральне положення. Атлантичного і Тихоокеанського узбережжя вони звернені до обох сторін євразійського Рімленда, а через Північний полюс - до Хартленд. Спайкмен вважав, що Сполучені Штати повинні зберігати трансатлантичні і транстихоокеанских бази на ударній дистанції від Євразії, щоб контролювати баланс сил уздовж всього Рімленда.
Очевидно, що позиція Спайкмена явно чи неявно була обгрунтуванням лідируючої ролі США у післявоєнному світі. Про це недвозначно говорив Г. Уайджерт. Закликаючи вчитися у німецької геополітики, він особливо акцентував увагу на тому, що в повоєнний період Америка повинна сприяти звільненню Євразії від усіх форм імперіалізму та утвердження там свободи і демократії (природно, американського зразка). Передбачалося, що США, будучи океанічної державою з потужними військово-морським флотом і авіацією, будуть в змозі встановити свій контроль над прибережними зонами Євразійського континенту і, заблокувавши євразійський Хартленд, контролювати увесь світ.
Оскільки книга була написана в роки війни, Спайкмен вважав, що його рекомендації повинні бути здійснені в партнерстві з Радянським Союзом і Англією - союзниками США.
Однак з тієї пори багато що змінилося, насамперед (головним чином) змінилася глобальна геополітична ситуація, і в ній роль Сполучених Штатів стала іншою. У новій ситуації інакше зазвучали раніше ігноровані або критиковані геополітичні концепції американських стратегів, починаючи з Мехен і кінчаючи Спікменом і Страусом-Хюпе.
Джіорджі вірно помітив, що у Спікмена та інших прихильників американської силової політики за словами про самодостатності, про концепцію регіональної силовий зони приховує перший енергійне виклад геополітичної теорії інтервенціонізму. «Теорія інтервенціонізму, - зазначає він, - розкриває політичну рішучість Сполучених Штатів ніколи не бути буферною державою між Німеччиною і Японією. Вона включає також перегляд доктрини Монро, яка розвинулася з «туманного і невловимого принципу» в сильну і міцно збиту доктрину. Заново жвава, доктрина Монро покриває не тільки захист всієї Західної півкулі ... але включає також підтримання міцного балансу сил на ключових континентах - в Європі, Азії та Африці. Нарешті, вона включає захист деяких глобальних американських інтересів, сформульованих в Атлантичній хартії, і їх забезпечення відповідною військовою силою і послідовною, більш реалістичною зовнішньою політикою »10.
До кінця війни стало ясно, що насправді хартленд може бути прирівняний до СРСР. Поразка Німеччини у війні з СРСР посилило репутацію теорії Маккиндера. З цього моменту і далі існувала модель світу «хартленд-Рімленд», що ставила материкову державу з хартленду (СРСР) проти морської держави з «зовнішнього півмісяця» (США), розділених зоною дотику (Рімленд).
Відповідно до цієї моделі Спайкмена і формулювалася політика США - політика стримування. Геополітика СРСР була дзеркальним відображенням американської. Лише ідеологічно вона обгрунтовувалася необхідністю пролетарського інтернаціоналізму, в той час як американська іменувалася політикою відкидання комунізму.
Стримування «фортеці» (СРСР, країни Варшавського договору) з боку США означало освіту антирадянських спілок на території Рімленда: НАТО в Європі, СЕНТО в Західній Азії, СЕАТО у Східній Азії. У межах Рімленда йшло серйозне протиборство, закінчувалася великими і малими конфліктами. Прикладами великих конфліктів стали берлінський конфлікт, війни в Кореї, на Близькому Сході (проти уряду Г.А. Насера), у В'єтнамі, в Камбоджі і Афганістані.
Крім переоцінки значення Рімленда, Спайкмен вніс ще одне важливе доповнення в геополітичну картину світу, видиму з позиції «морської сили». Він запровадив надзвичайно важливе поняття «серединного Океану» (Midland Ocean). В основі геополітичного уявлення лежить підкреслена аналогія між Середземним морем в історії Європи, Близького Сходу та Північної Африки в давнину і Атлантичним океаном в новітній історії західної цивілізації. Так як Спайкмен вважав саме «берегову зону» основний історичною територією цивілізації, то середземноморський ареал давнину уявлявся йому зразком культури, поширилася згодом всередину континенту (окультурення «варварів суші») і на віддалені території, досяжні тільки за допомогою морських шляхів (окультурення «варварів моря »).
Подібно цієї середземноморської моделі, в новітній час у збільшеному планетарному масштабі те ж саме відбувається з Атлантичним океаном, обидва береги якого - американський і європейський - є ареалом найбільш розвиненої в технологічному і економічному сенсі західної цивілізації.
«Серединний Океан» стає в такому разі не роз'єднуючим, але об'єднуючим фактором, «внутрішнім морем» (mare internum). Таким чином, Спайкменом намічається особлива геополітична реальність, яку можна назвати умовно «атлантичним континентом», в центрі якого, як озеро в сухопутному регіоні, розташовується Атлантичний океан. Цей теоретичний «континент», «нова Атлантида», пов'язаний спільністю культури західноєвропейського походження, ідеологією лібералізму і демократії, єдністю політичної, етичної та технологічної долі.
Особливо Спайкмен наполягав на ролі інтелектуального чинника в цьому «атлантичному континенті». Західна Європа і пояс східного узбережжя Північної Америки (особливо Нью-Йорк) стають мозком нового «атлантичного співтовариства». Нервовим центром і силовим механізмом є США та їх торговельний і військово-промисловий комплекс. Європа виявляється розумовим придатком США, чиї геополітичні інтереси і стратегічна лінія стають єдиними і пріоритетними для всіх держав Заходу. Поступово повинна скорочуватися і політична суверенність європейських держав, а влада переходити до особливої інстанції, яка об'єднує представників усіх атлантичних просторів і підпорядкованої пріоритетного верховенству США.
Сполучені Штати до кінця минулого століття були переважно зайняті створенням колоніальної імперії на Американському континенті і вимагали від європейських держав одного - невтручання у справи Америки і визнання за США монопольного права на володіння нею.
Протягом усіх наступних років XIX століття американська дипломатія розвивала гарячкову діяльність, спрямовану на відторгнення Куби, Пуерто-Ріко і Філіппін від Іспанії, колоніями якої вони в той час були, і їх закабалення, причому устремління і сподівання населення цих територій взагалі не бралися в розрахунок .
Спайкмен писав, що президент Франклін Рузвельт, посилаючись на доктрину Монро, виявляв готовність «захищати Канаду і Гренландію». З цього Спайкмен робив висновок, що доктрина Монро стала доктриною захисту всієї Західної півкулі. Розуміючи, що подібне «заступництво» може і не влаштувати народи латиноамериканських держав, Спайкмен намагається їм навіяти, що доктрина Монро заснована на геополітиці, що домагання США на панування на всьому Американському континенті обумовлені географічно-політичними чинниками, що з цим, тому необхідно змиритися.
«Наша державна позиція, - пише він, - є, звичайно, не підлягає оскарженню позицією гегемонії над більшою частиною Нового Світу. Ми набагато сильніше, ніж наші сусіди на Півночі і Півдні. Ми повністю пануємо над Центральною Америкою, і ми в змозі здійснювати ефективне тиск на північну частину Південної Америки ». +11
Таким чином, геополітик Спайкмен спробував видати підпорядкування Сполученим Штатам всієї Західної півкулі за фатальну необхідність, обумовлену географічним фактором. При цьому повністю ігноруються всі інші фактори, в тому числі і такий вирішальний чинник, як прагнення, сподівання і інтереси людей, що населяють країни Західної півкулі.
Н. Спайкмен про геополітичне положення США та можливі напрямки американської зовнішньої політики.
Ніколасом Спайкменом - американським професором міжнародних відносин здійснене Теоретичне обґрунтування атлантизму .
Основну тезу Спайкмена можна звести до того, що Макіндер переоцінив геополітичне значення Heartland'a.
Основою своєї доктрини Спайкмен зробив не стільки геополітичне осмислення місця США як "Морський Сили" в цілому світі (як Мехен), можливо тому, що це вже стало фактом, скільки необхідність контролю берегових територій Євразії: Європи, арабських країн, Індії, Китаю і т . д. для остаточної перемоги в дуелі континентальних і морських сил. Якщо в картині Макіндера планетарна дуальність розглядалася як щось "вічне", то Спікмен вважав, що досконалий контроль над rimland з боку "морських держав" призведе до остаточної і безповоротної перемоги над сухопутними державами, які відтепер будуть цілком підконтрольні.
Фактично, Спайкмен ще раз розвинув ідею "тактики анаконди", яку обгрунтовував Мехен. Спайкмен надав всієї концепції закінчену форму.
Перемога США як "Морський Сили" в холодній війні продемонструвала абсолютну геополітичну правоту Спікмена, якого можна назвати "архітектором світової перемоги ліберал-демократичних країн" над Євразією.
Спайкмен говорив про два можливі напрямки зовнішньої політики США:
- ізоляціонізм виключність географічного положення США між 2 океанами позбавляє їх інтересу до боротьби держав, які знаходяться по той бік океанів, і змушує їх зосереджувати увагу на Західній півкулі.
- інтервенціонізм головна мета зовнішньополітичної стратегії США у збереженні рівноваги у Євразії та Азії, а вже потім у закріпленні володарювання США на Західній півкулі.
Обидва напрямки вбачають у географічному положенні США підстави для панування у Новому світі, але інтервенціоністи надають пануванню другорядного значення, ізоляціоністи висувають його на перший план.
Крім цього, Спайкмен ввів нову категорію - «Серединний океан» Мозком якого стають Західна Європа і пояс Східного узбережжя США (особливо Нью-Йорк), головним силовим механізмом континенту - США, мають в своєму розпорядженні потужний військово-промисловий і торговий потенціал. Європа - придаток США: економічний, військовий, інтелектуальний. Її роль, політична суверенність європейських держав повинні скорочуватися. Влада на континенті поступово перейде до особливої структури, яка об'єднує лідерів всіх «атлантичних» просторів. Головну роль у цій структурі буде, безумовно, грати США.
|