|
|
Скачати 168.43 Kb.
|
| Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Запорізький Національний Технічний Університет Кафедра філософії Контрольна робота з естетики На Тему : «Естетичний ідеал краси людини» 11 варіант з.К. 3.07.10.5.074 Виконав: студент групи ФЕУз-510 Борисенко Денис Олександрович Перевірила: Коваль Вікторія Миколаївна Запоріжжя 2011 Тема : Естетичний ідеал краси людини Філософи з давніх-давен приділяють належну увагу поняттю “естетичний ідеал”. Однак естетичний ідеал як самостійну категорію почали розглядати в епоху класицизму. Філософи і теоретики мистецтва цієї доби наголошували, що мистецтво має не лише наслідувати природу, а й “прикрашати”, ідеалізувати її тощо. Так, І. Зульцер у “Всезагальній теорії красних мистецтв” стверджував, що геній на основі фантазії створює більш доcконалі форми речей порівняно з природою. Він, зокрема, зазначав: “Про кожен твір мистецтва, який не скопійований з якогось предмета в природі, але який започаткував буття і форму від генія митця, можна сказати, що він створений на основі якогось ідеалу. Кожна людина якоюсь мірою наділена даром і не лише пасивно, як холодна люстра, що відображає в незмінному вигляді сприйняту її відчуттям форму речей – створює образи живих істот і форм за аналогією з тими, які вона знаходить у природі. Проте лише люди величезного обдарування здатні створювати ідеальні форми, більш досконалі, ніж ті, які дані природою. Це і є найвищий ідеал, завдяки якому твори видатних митців набувають більшої сили впливу, ніж ті, в яких наявні природні об’єкти смаку і відчуттів”. Далі мислитель стверджує: “Ідеал слугує для того, щоб в доступній для почуттів формі виражати абстрактні поняття в найвищому ступені їх правдивості”. Варті уваги думки щодо ідеалу висловив Д. Дідро, який у “Солонах” зазначав так: “Якою б високою не була майстерність, без ідеалу нема справжньої краси. Краса ідеалу вражає всіх людей без винятку, краса ж майстерності захоплює лише знавця”. Про значущість ідеалу краси як своєрідного критерію оцінювання в мистецтві говорив Лесинґ, який стверджував: “Краса слугує критерієм для оцінювання тіл у живописі. Отже, цілком природно, що ми погоджуємося з правилом, поширеним у стародавньому світі, що вираження має бути підпорядковане красі. Ідеал краси у живописі, можливо, є причиною утворення ідеалу моральної довершеності в поезії. Принагідно тут потрібно було б порозмірковувати про ідеал щодо дій. Поняття ідеалу щодо дій полягає: а) в скороченні часу; б) у піднесенні характеру спонукальних мотивів і цілковитому відкиданні можливості випадку; в) у збудженні пристрастей”. В основі ідеалу, як стверджував Кант, лежить ідея, однак ідеал, на відміну від ідеї, – це уявлення людини, що відповідає ідеї. На думку цього філософа, лише людину, яка має мету існування сама в собі, тобто визначає її завдяки розуму, можна вважати ідеалом. Кант зазначає, що вказаний ідеал людської фіґури “полягає у вираженні морального начала, без якого предмет не міг би подобатись взагалі, і до того ж позитивно”. Ідеал містить єдність морально-доброго і розумного, він має нормативний характер та є взірцем для наслідування. “Ідея визначає правила, а ідеал слугує першоосновою для всебічного наслідування йому; в нас нема іншого порадника для наших вчинків, окрім цієї божественної людини в нас, з якою ми порівнюємо, таким чином оцінюючи себе, і вдосконалюємось, ніколи, однак, не будучи в змозі перебувати на одному рівні з нею”. Отже, за І. Кантом, ідеал – це не лише взірець для наслідування. Він також регулює наші вчинки, є критерієм для оцінювання самих себе й інших, спонукає до вдосконалення і, разом з тим, ніколи не відповідає реальності, оскільки не лише людина постійно якісно видозмінюється, а й зазнає змін ідеал як властивість свідомості в процесі її розвитку та розвитку самої дійсності. Ідеал існує не лише у вигляді системи суджень, а й у формі уявлення про конкретну досконалу людину з усією її неповторністю. “Хоч і не можна припускати об’єктивну реальність (існування) цих ідеалів, проте не можна з огляду на це вважати їх химерними: вони дають необхідне скерування для розуму, який відчуває потребу в розумінні своєрідного досконалого уявлення, щоб оцінювати і вимірювати відповідно до цього розуміння ступінь і недоліки недосконалого”, – зазначав І. Кант. Мірилом, на основі якого роблять висновок про ідеал, є ідея. “Ідеал – це ідея в образі, тобто у конкретному уявленні, що його створив поет. Через труднощі конкретного втілення ідеал ніколи цілком не виражає ідею, тому ідея слугує мірилом, з допомогою якого роблять висновок про ідеал”, – стверджував німецький філософ. Водночас Геґель у своїй естетиці розглядає: а) визначеність ідеалу як таку; б) визначеність, що в розвитку своїх особливих аспектів диференціюється у середині себе й усуває цю диференціацію; в) зовнішню визначеність ідеалу. На думку німецького філософа, ідеал не лише вміщується сам у собі, а й розвивається сам у собі, породжуючи собою власне оформлення. Геґель підсумовував: “Ідея як дійсність, що набула відповідної до свого поняття форми, є ідеалом”. Як слушно зазначає О. Буров, у Геґеля в ідеал “перетворюється лише ідея краси як стан розвитку абсолютної ідеї”. Таким чином, гегелівське поняття ідеалу обмежене естетичним ідеалом, а точніше – мистецтвом як виразом ідеалу”. За Геґелем, “лише істинно конкретна ідея породжує істинний образ, і ця їх відповідність один одному, є ідеалом”. Якщо В. Бєлінський наголошував, що ідеал – це не мрія і не гра фантазії, а “вгадана розумом і відтворена фантазією можливість того або іншого явища”, то О. Герцен стверджував: “Ідеал для будь-якої епохи – це вона сама, очищена від випадковостей, видозмінене споглядання теперішнього. Зрозуміло, що чим більш об’ємне і повніше теперішнє, тим більш всесвітній й істинний його ідеал”. Влучне, на наш погляд, тлумачення поняття ідеалу подано у В. Даля: “Ідеал – уявний взірець досконалості чогось у чомусь”. Варті уваги погляди на ідеал філософів радянського періоду. Так, М. Каган вважає, що “ідеал – це картина бажаного, модель належного, живий образ вимріяного; саме через це він є всезагальним надбанням, існує у свідомості кожної людини, а ідеологи здатні “перевести” його на узагальнену теоретичну або публіцистичну мову”. Водночас А. Муріан наголошує: “Естетичний ідеал – завжди конкретно-чуттєвий прообраз досконалості особи і суспільства, їхніх гармонійних відносин, прообраз, що визначає також шляхи досягнення цієї гармонії”. Своєрідне, на нашу думку, тлумачення ідеалу подає О. Буров, який зазначає: “Ідеал у загальноприйнятому значенні слова – це факт свідомості, це та сама ідея, подана як мета розвитку, руху і діяльності людей”. В. Панченко стверджує: “Естетичний ідеал можна визначити як духовну мету естетичної практики”. Аналіз наведених вище трактувань естетичного ідеалу свідчить про те, що одні мислителі в понятті ідеалу враховували також його функції (критерій оцінювання – Лесинґ, Кант та ін., стимулятор і регулятор вчинків – Кант та ін.), інші – включають шляхи його досягнення, зокрема шляхи досягнення гармонії між досконалою особою і досконалим суспільством (Муріан та ін.). На наш погляд, функції та шляхи досягнення ідеалу при визначенні поняття “естетичний ідеал” до змісту не варто вносити, оскільки естетичний ідеал – це лише поняття (ідея) й уявлення про прекрасне, його суть, що й обумовлює функції та шляхи його досягнення. Ми не цілком погоджуємося з тими мислителями, які характеризують ідеал як ідею, подану у вигляді розвитку, руху і діяльності людей (О. Буров), або як усвідомлену духовну мету естетичної практики (В. Панченко). Так з естетичного ідеалу “виростає” духовна мета, що її необхідно досягнути в процесі естетичної практики, однак сама по собі вона не завжди є естетичним ідеалом. Люди не завжди ставлять перед собою благородну, прекрасну мету діяльності (наприклад, Гітлер), так само як не може бути прекрасною мета створення так званих кінобойовиків, що культивують насильство, розпусту, бандитизм та інші негативні явища суспільства. Ми не можемо погодитися зі зведенням естетичного ідеалу до можливості того чи іншого явища, вгаданої розумом і відтвореної фантазією (Б. Бєлінський), або до дійсності, очищеної від випадковостей (О. Герцен). Так, ідеал передбачає можливість виникнення того, чого ще не існує, однак він містить у собі і певні відображені сторони дійсності, тобто те, що вже існує. З другого боку, ідеал не можна зводити до дійсності навіть тоді, коли вона довершена, оскільки в даному разі дійсність є не чимось ідеально-суб’єктивним, а чимось реально-прекрасним або величним, інакше кажучи, тим, що відповідає нашому уявленню (розумінню) про дійсність, тобто якою вона має бути. О. Буров виділяє дві тенденції у підході до розкриття естетичного ідеалу: “а) правильна передумова про суспільне походження і суспільний зміст ідеалу чомусь призводить до забуття індивідуальних естетичних ідеалів і навіть їх заперечення; б) “синтетичне” визначення, яке об’єднує всі суспільні ідеали і в якому зникає специфіка естетичного ідеалу. Ця тенденція йде ще від Шиллера, котрий усьому суспільному ідеалу надавав естетичного характеру, і, звичайно, від Геґеля, який розглядав ідеал лише в естетичному плані”. У визначенні природи естетичного ідеалу особливе значення має використання такого поняття, як прекрасне, у тлумаченні якого сам ідеал є найбільш об’єктивним критерієм його оцінювання. Естетичний ідеал – це насамперед уявлення та поняття (ідея) про прекрасне, зокрема про всебічно розвинену людську особистість і досконале суспільство, про гармонію між ними та природою. Ідеал – це завжди уявний образ людини або системи суспільних відносин, що може існувати як суб’єктивна реальність чи об’єктивна реальність у вигляді художнього твору або наукового трактату. Людина не народжується з готовим уявленням (поняттям) про прекрасне, про ту чи іншу довершену систему. Це уявлення (поняття) визріває в людській свідомості у процесі життєдіяльності людини, воно зумовлене умовами її життя, фізичним і духовним розвитком, вродженими та набутими потребами, рівнем свободи цієї людини і характером суспільного ладу. Ідеали народжуються від незадоволеності людини чинною системою, яку вона намагається вдосконалити шляхом створення уявних взірців і втілення цих ідеальних моделей у життя. Ідеал формується завдяки уявленню, фантазії, пам’яті та мисленню. Він виникає на основі критичного осмислення реальної дійсності, знання про яку закодовано в пам’яті. До моментів, властивостей і зв’язків дійсності додаються (поєднуються з ними) в мисленні якісь нові її сторони, що веде до виникнення нового ідеального образу, в якому поєднано існуюче з неіснуючим, дійсне з можливим і реальне з бажаним. Сам характер діяльності людини зумовлює потребу у виникненні ідеалу як такого. Адже перш ніж створити ту чи іншу річ, людина вимальовує її образ у своїй уяві. Через це людина не лише “змінює форму того, що дано природою; в тому, що дала природа, вона водночас здійснює і свою мету, яка, як закон, визначає спосіб та характер її дій і якій вона змушена підпорядкувати свою волю”. Естетичний ідеал, визрілий у свідомості митця, диктує йому шляхи і методи втілення цього ідеалу в художньому творі. Носієм естетичного ідеалу може бути як окремий художній образ, так і система художніх образів. Коли естетичний ідеал повноправно втілено у талановитому художньому творі, цей твір характеризують як прекрасний. “Осілий” естетичний ідеал митця в художньому творі з часом у процесі сприймання його реципієнтом переводиться на рівень індивідуальної свідомості і починає виконувати роль як своєрідного критерію при оцінюванні естетичних цінностей та відповідної мети, до досягнення якого буде прагнути реципієнт. Естетичний ідеал – це сплав об’єктивного і суб’єктивного. Об’єктивний аспект охоплює все те, що йде від дійсності, а суб’єктивний – все те, що йде від людини. З одного боку, естетичний ідеал відображає реальні можливості дійсності, а з другого – формою цього відображення є ідеальний суб’єктивний образ. З огляду на це виникає запитання: що ж є предметом естетичного ідеалу? Свого часу деякі теоретики стверджували, що предмет естетичного ідеалу – лише людина. При цьому вони посилалися на Канта, який наголошував, що лише людина завдяки розуму може визначати свою мету. Справді, ідеал творить лише людина, він є властивістю її свідомості, але одна справа уявлення (поняття) про довершену річ і зовсім інша – реально існуюча довершена річ. Хіба ми здатні уявити довершеною в естетичному відношенні лише людину і не здатні уявити прекрасним якийсь куток природи? Одна справа ідеал і зовсім інша – предмет цього ідеалу. Його ж предметом може бути не лише людина, а й різні системи як природи, так і суспільства. Слушно, на наш погляд, зазначав О. Буров: “Якщо є самостійно значуща краса природи, то є і ті найпрекрасніші її елементи, з яких створюється естетичний ідеал”. Як струнка карпатська смерека виростає із землі, так і естетичний ідеал “виростає” з об’єктивної дійсності, сягаючи корінням у суть, закономірності розвитку систем природи і суспільства як носіїв естетичної властивості прекрасного. Однак він не є матеріальною системою, він – ідеальний образ бажаного, можливого, вимріяного. Сягаючи корінням у дійсність, ідеал неминуче має відображати важливі тенденції її розвитку та реальні можливості, в іншому разі ідеал завжди міститиме елемент утопізму або взагалі буде утопічним за характером. Ідеал – це не сьогоднішня дійсність, а “дійсність завтрашнього дня” (Г. Плеханов), тобто та дійсність, яка сьогодні набуває форми уявної реальної можливості, що за відповідних умов може стати дійсністю. В ідеалі концентрується суперечлива єдність дійсного та можливого, існуючого і неіснуючого, загального та одиничного, суб’єктивного та об’єктивного. Ідеал тісно пов’язує людину з дійсністю, спонукає до її перетворення і слугує критерієм для оцінювання дійсності. Як відомо, становлення дійсності відбувається на основі розгортання та вирішення суперечностей, реалізації її суті. З дійсності беруть свій початок паростки всіх можливостей, кожна з яких спрямована або на розвиток і вдосконалення дійсності, або на її руйнування та загибель. Усе це залежить від певних умов. Сприятливі умови дають змогу реалізовувати прогресивні можливості, а несприятливі – реакційні. Сам ідеал відображає не лише прогресивні можливості, а й необхідність відповідних умов для їх реалізації. Сприймаючи дійсність такою, якою вона є на цей час, і не будучи нею задоволена, людина вимальовує в уяві більш довершену дійсність, тобто певний ідеал, і намагається його досягти в процесі практичної діяльності, щоб задовольнити деяку потребу, з якої, власне, і народжується ідеал. Момент незадоволення існуючою мораллю, духовною суттю сучасної людини – це та іскра, що запалює в свідомості “ватру” уявлення про прекрасну людину і гармонійні суспільні відносини. Повнота, глибина та багатогранність ідеалу перебуває в прямій залежності від глибинних і багатогранних процесів самої дійсності. Не лише ідеал народжується на основі реальної дійсності, а й об’єктивна дійсність часто буває втіленням відповідного ідеалу. У реальній дійсності ідеали як такі не існують, можуть існувати предмети як втілення того чи іншого ідеалу або предмети, що лише відповідають тому чи іншому ідеалові. Естетичний ідеал практично не формується без урахування людських потреб і цілей, народження яких – “одночасний процес, бо прагнення людини створити продукт, що задовольняє потребу, без цільової установки втрачає сенс і реальну основу”. Естетичний ідеал народжується з естетичної потреби в створенні естетичних цінностей, що спонукають людину “сіяти” красу в процесі своєї життєдіяльності. Саме естетична потреба, що містить суперечність між тим, що є і чого хоче людина, становить велику спонукальну силу в утворенні естетичного ідеалу в свідомості митця й у перенесенні його до системи художніх образів. Естетичний ідеал як нереалізована естетична потреба завжди “містить” мету, яку прагне реалізувати носій цього ідеалу в своєму житті. У потребах виявляються установки людини, її соціальні орієнтації, життєві позиції, інтереси тощо. Ідеалу здебільшого неможливо досягнути, оскільки він періодично видозмінюється через якісні зміни самої дійсності та свідомості людей. Життя підтверджує, що уявлення про прекрасне змінюється, як змінюються і саме життя, і люди, і суспільство, в якому вони функціонують. Справді, коли б ідеал у житті людини та суспільства був досяжним, то припинився б і їхній розвиток, а він перестав би виконувати спонукальну функцію. У процесі життєдіяльності людини, більш радикального її заглиблення у суть природи та суспільства, визначення основних тенденцій розвитку відбуваються і відповідні зміни в її уявленні про прекрасну людину та досконале суспільство. Коли в свідомості людини визріває естетичний ідеал і вона намагається його досягти, то саме процес реалізації цього ідеалу органічно пов’язаний з тими почуттями, які підживлюють щастя людини. Ідеал ґрунтується на розумінні суті людини, природи і суспільства. Адже для того, щоб уявити, якою мусить бути довершена людина у фізичному, морально-етичному, естетичному, суспільно-політичному і взагалі духовному відношенні, необхідно добре знати біосоціальну природу людини, вловлювати провідні тенденції її розвитку, передбачати ті умови, які сприятимуть реалізації прогресивних можливостей. Естетичний ідеал як елемент естетичного компонента свідомості людини органічно пов’язаний з естетичним смаком, естетичним почуттям і естетичними поглядами. Ядро естетичного ідеалу – ідея, що концентрує у собі його найважливіші суттєві сторони. Естетичний ідеал, як і суспільно-політичний, “схоплює” провідні тенденції розвитку суспільства, прогнозує шлях якісних змін, відображає його життєво необхідні потреби, є завжди конкретно-історичним за змістом, перебуває у прямій залежності від рівня розвитку суспільства та людини, зокрема від рівня розвитку політичної, економічної, соціально-духовної сфер. На основі ідеалів, що панують у суспільстві, можна до певної міри зробити висновок про рівень його розвитку, про основні тенденції в економічній і культурній сферах. Естетичний ідеал людини дуже часто зумовлює мотиви і лінію її поведінки, життєві установки, є однією зі складових її соціальної програми. Він слугує нормою та взірцем, узгоджує волю, почуття і розум людини, поєднує її духовні та фізичні сили для досягнення поставленої мети, є критерієм для оцінювання не лише існуючої естетичної дійсності, а й вказує шляхи і методи її перетворення. Естетичний ідеал – це завжди найбільш об’єктивний критерій оцінювання естетичних цінностей (властивостей). Саме у процесі художньої творчості чи сприймання естетичних цінностей людина зіставляє реально існуючі естетичні явища зі своїм естетичним ідеалом і ухвалює їм відповідний “вирок”. Естетичний ідеал має велике значення для людини, адже “нас зачаровує все, у чому виявляється наш ідеал, мета і предмет наших бажань і нашої любові”. Ідеали в людському суспільстві завжди були, є і будуть, без них припинився б суспільний прогрес, настала б духовна смерть суспільства. Особливо велике значення естетичний ідеал має для митця, оскільки він осмислює, узагальнює, оцінює та відображає дійсність саме з позиції естетичного ідеалу, і навіть тоді, коли в творі мистецтва відображені негативні явища дійсності, все одно через їх призму проглядається естетичний ідеал митця. Свого часу А. Швейцер зауважував: “У найбільш загальних рисах розвиток культури полягає в тому, що розумні ідеали, покликані сприяти прогресу людства, індивіди сприймають, і при полеміці щодо них з дійсністю ці ідеали набувають такої форми, яка сприяє найбільш ефективному і доцільному їх впливу на умови життя людей. Отже, здатність людини бути носієм культури, тобто розуміти і діяти в ім’я її, залежить від того, до якої міри вона є одночасно мислячою і вільною істотою. Мислячою вона мусить бути для того, щоб взагалі бути здатною виробити і гідно виразити розумні ідеали. Вільною вона мусить бути для того, щоб бути здатною поширювати свої розумні ідеали на універсум”. Ідеологія колишнього Радянського Союзу “просякла” всі сфери життя, стала також своєрідним підґрунтям естетичного ідеалу цієї доби, утвердження якого було нездійсненною мрією, оскільки він не лише не узгоджувався з внутрішньою логікою розвитку суспільства, а й перебував у загостреній суперечності з національним ідеалом як уявленням про вільний розвиток нації. Ідеал людини нинішньої України – уявлення і поняття про гармонійне поєднання соціального та біологічного аспектів у ній, зокрема про гармонійний розвиток національного, суспільно-політичного, морально-етичного, естетичного, природничо-наукового, філософського компонентів свідомості людини в органічній єдності з її фізичною досконалістю. Серед названих компонентів особливе місце посідає національний компонент, ступінь розвитку якого визначає рівень патріотичної спрямованості людини, зокрема сформованість її національної потреби, розуміння значущості нації та її вільного розвитку, що неможливий без створення своєї незалежної демократичної держави як ґаранта всебічного задоволення національної потреби кожної людини, як ґаранта розвитку мови нації, її звичаїв, традицій, культури, національного духу і збереження душі нації. Рівень патріотизму людини перебуває у тісному взаємозв’язку з її моральною зрілістю та сформованістю її морально-етичного компонента. Потреба в утвердженні таких моральних якостей, як справедливість, чесність, принциповість, вимогливість, працелюбність, сумлінність, виникає на ґрунті глибокого усвідомлення людиною обов’язку перед долею Вітчизни, захист і розбудова державності якої стає одним з головних завдань кожного справжнього патріота. Колискою палкої любові до України є її чарівна природа та багата культура, зокрема мальовничі ліси і гори, розписані плугом та пригладжені вітром безкраї степи, її життєдайні ріки і ставки у вербах, поліські озера, її старовинні храми та фортеці, мелодії архітектури міст і заквітчані села, де кожна хатина – хвилююча життєва пісня людини, яка переступила її поріг. Вболівання за долю Вітчизни – усвідомлення необхідності якісної перебудови її соціально-економічного організму, руйнація тих соціальних інститутів, які перешкоджають упровадженню ринкової економіки, утвердженню нових суспільних відносин, а водночас відповідних правових і моральних норм як запоруки вільної та творчої праці на користь людини і суспільства. Естетичний ідеал має відображати реальну можливість українського народу в побудові суверенної демократичної держави, в утворенні гармонійних суспільних відносин суспільства і природи, у вихованні прекрасної людини – патріота, яка своєю практичною діяльністю сприятиме активізації важливих тенденцій розвитку національної економіки і культури. Крім того, естетичний ідеал має відображати певну соціальну програму як ядро кожної особистості, яка доцільно регулюватиме життєдіяльність людини, виражатиме її постійну готовність до участі у розбудові Української держави, у збереженні і збагаченні національних, матеріальних та духовних цінностей, у захисті її інтересів на тернистому шляху до справжньої свободи і величі. На сучасному етапі важливим є як формування нового суспільно-естетичного ідеалу, що відповідатиме сучасному станові розвитку суспільства, так і якнайшвидшому переведенню його на рівень індивідуальної свідомості. Для того щоб перевести суспільно-естетичний ідеал на рівень індивідуальної свідомості, необхідно передусім зламати реакційні установки і погляди людей, сформувати національну потребу, тобто потребу в розвитку й утвердженні української нації, її державності, демократичного устрою. Ця потреба могла сформуватись як у процесі спілкування з художніми, суспільно-політичними, історичними творами, що є носіями сучасного естетичного ідеалу, так і в процесі безпосередньої участі у подоланні кризових явищ, у матеріальному та духовному виробництві. Для цього необхідно створити правові закони (правову базу), що поставлять кожну людину в такі умови, які забезпечать її функціонування на користь усього суспільства та на реалізацію суспільної потреби. Естетичний ідеал української нації корінням сягає в твори митців – справжніх патріотів своєї Вітчизни, він перебуває в органічному взаємозв’язку з національним ідеалом. Уявлення про утвердження суверенної Української держави та про вільний розвиток національного духу, національної економіки і культури “осідало” в патріотичних творах національних геніїв, однак не завжди переводилося на рівень індивідуальної свідомості, оскільки більшість митців та їхніх творів була під забороною. Лише в наш час були зняті “кайдани” з творів українських патріотів, що почали виходити у світ і потрапляти до рук читачів. Спілкуванню з названими творами деяким сучасним українцям до певної міри заважають їх манкуртські установки, спотворені ціннісні орієнтації, відсутність національної потреби, спрямованість їхніх поглядів лише на задоволення утилітарних потреб. Формування естетичного ідеалу як уявлення і поняття про прекрасну людину та її буття, людину, яка є справжнім патріотом України, щиро та безкорисливо любить свою Вітчизну, її народ, духовні надбання і готова в будь-який момент стати на її захист, яка є носієм високих духовних, морально-вольових, фізичних якостей, найефективніше може здійснюватися завдяки розвитку національного мистецтва як найбільш багатогранної форми виразу національних потреб і національного духу. Розвиток національного мистецтва по-справжньому нині неможливий без всебічної допомоги держави і сучасних меценатів, які б надавали необхідну матеріальну підтримку всім талановитим людям для розвитку їхніх здібностей та реалізації їхніх творчих можливостей у народженні нових художніх шедеврів. Література: 1. Лосев А. Шестаков В. История эстетических категорий. – Москва: Искусство, 1965. 2. Гегель. Эстетика. – Москва: Искусство, 1968. – Т. 1. 3. Буров А. Эстетика: проблемы и споры. – Москва: Искусство, 1975. 4. Каган М. Лекции по марксистско-ленинской эстетике. – Ленинград: Изд-во Ленинградс. ун-та, 1971. 5. Муриан А. Эстетический идеал. – Москва, 1966. 6. Естетика: Підр. / За ред. Л. Левчук. – Київ: Вища школа, 1997. 7. Эстетическая культура и эстетическое воспитание. – Москва, 1983. 8. Швейцер А. Культура и этика. – Москва, 1973. |
|
Тема: Моральний ідеал та його місце в житті людини Мета: сприяти вихованню в учнів доброти, чесності, порядності, гуманного ставлення до оточуючих; закріпити уявлення учнів про моральні... |
Тема: Моральний ідеал та його місце в житті людини Мета: сприяти вихованню в учнів доброти, чесності, порядності, гуманного ставлення до оточуючих; закріпити уявлення учнів про моральні... |
|
Теми дипломів для замовлення Просування послуг салону краси на ринку м. Дніпропетровськ ТОВ «Салон краси «Шоколад»» |
Тема уроку Мета уроку: ознайомити учнів із поняттям іміджу, сформулювати поняття про імідж ділової людини, поглибити знання учнів щодо вимог... |
|
Уроку Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови Мета: дати учням загальне уявлення про культуру, мистецтво як складову частину духовної культури людини, про види мистецтва та їх... |
Урок у нас сьогодні незвичайний урок-дослідження ТЕМА. ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ КРАСИ ПРИРОДИ І ЛЮДИНИ В КІНОПОЕМІ О. ДОВЖЕНКА “ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА” |
|
«Суд над шкідливими речовинами» Мета: ознайомити учнів із небезпечними для організму людини речовинами; показати галузі їх застосування; розвивати логічне мислення... |
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ЦИКЛУ УРОКІВ З ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ Споконвічне прагнення людини до краси зробило в’язання справжнім мистецтвом. Воно постійно розвивається, збагачується новими ідеями,... |
|
Урок четвертий Тема. Чарівник молодих сердець Полтавою, що спільне і відмінне в ліриці В. Сосюри та С.Єсеніна; розвивати навики виразного читання, виховувати в учнів потяг до... |
Зображення колись могутнього міста Києва, яке втратило свою значущість... Тема. Мотиви туги за минущістю краси, гармонією світу і людини в ліриці Євгена Плужника |