|
|
Скачати 159.93 Kb.
|
|
Урок четвертий Тема. Чарівник молодих сердець. Інтимна лірика В. М. Сосюри Мета: розкрити внутрішній світ ліричного героя інтимної лірики В.Сосюри; передати через художнє слово поета чистоту й чарівність почуттів, ніжність кохання, з’ясувати, як доля поета пов’язана з містом Полтавою, що спільне і відмінне в ліриці В.Сосюри та С.Єсеніна; розвивати навики виразного читання, виховувати в учнів потяг до краси людських стосунків, бережне ставлення до інтимних почуттів людини. Тип уроку: застосування набутих знань і формування вмінь. Обладнання: грамзапис пісень на вірші поета, портрет В.М.Сосюри, фотографії поета з дружиною, таблиця «Лірика», малюнок «Освідчення». Хід уроку І. Мотивація навчальної діяльності школярів. Учитель. Діти, сьогодні ми з вами вирушимо в чарівну країну закоханих. А допоможе нам подорожувати Володимир Миколайович Сосюра, який розкриє найпотаємніші порухи свого серця. Ми відчуємо, як у його слові розмовляють люди, птиці і дерева, вечір простягає золоті руки, спіле колосся сміється росами. Зрозуміємо, що, мабуть, ніхто так чисто, пристрасно й схвильовано не говорив про кохання, як В. Сосюра. Це справді солов’їний спів, кришталевий і мелодійний, це неймовірна здібність у ліричному вірші створити образ коханої, оспівати її, а заодно й ідеалізувати, зробити звичайну дівчину володаркою своєї схвильованої душі і їй присвятити всі свої найкращі почуття. На таке може бути здатний тільки по-справжньому великий поет, і справжнє щастя, що Володимиру Сосюрі було дано цей прекрасний хист. ІІ. Оголошення теми, мети, завдань уроку. Якби зібрать красунь усіх віків, повз мене хай ідуть вони без краю, Марії я на них не проміняю, ні одній з них не вклониться мій спів. В. Сосюра «Марії» ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів.
ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.
1 учень 1) Чи романтична Ви особа, Володимире Миколайовичу? Сосюра. Ви це зрозумієте, коли я розповім вам про один епізод із мого життя. Це трапилося зі мною замолоду, здається, у сімнадцятому році. Я йшов залізницею, між рейок. Сутеніло. Серце повнилося по вінця. Я був закоханий. Я йшов і думав про своє почуття, звичайно, римами. Крім цього мого кохання, крім рим, що співали в мені, крім пануючої навколо вечірньої тиші, у цю мить ніщо не існувало для мене. Раптом страшенний поштовх відкинув мене убік, далеко від рейок. У цю мить майже поруч мене виникли два величезні вогненні жмути й обмацали мене, простягнутого на землі. Блискавкою промайнув потяг. Хто ж тоді відштовхнув мене з колії? Чи зможу я виправдати своє спасіння? 2) Чи допомагала Вам поезія в житті? Сосюра. На запитання я відповім: «Так!» Про особливо цікавий епізод ви дізнаєтесь. Служив я у війську Петлюри. Під час відступу на Поділлі опинився в полоні. Судив мене ревтрибунал, що засідав у селянській хаті. - Ну як так?... Навіщо ти, хлопче, син робітника, та поліз до цих панських посіпак? – питає мене начальник трійки. І в паузу, коли повинні винести вирок, раптом вимовляю випадкові, що спали на думку слова: - А я … пишу вірші! - Ану прочитай! – озивається жваво начальник трибуналу. Тихим і сумним голосом, як завжди потім у житті, я читаю короткого вірша. - Читай, парубче, іще! – каже начальник люб’язно. Я на мить забуваю, де стою, підбадьорююсь і читаю лірику: про шахтарські ночі, про дзвін гітари в робітничому селищі… Слава Богу, все, що написав, я ношу в пам’яті, як у серці… Стоячи перед столом ревтрибуналу, я прочитав п’ять своїх віршів… Закінчував читати останнього, а голова трибуналу каже: - Я думаю, що такого хлопця … розстрілювати не можна. 3) Чи пам’ятаєте Ви своє перше кохання? Сосюра. 24 липня 1960 року, - була неділя, гарний сонячний день, - в Ірпінському Будинку творчості я читав уривки зі свого прозового роману «Третя Рота», де йшлося про перше кохання до дівчини Дусі. Там була фраза: «Три роки я любив її так, як нікого й ніколи не любив до неї». А Олекса Гуреїв зауважив: - Мабуть, треба написати «після неї», адже це про перше кохання. Усі інші були потім. Я погодився, негайно взяв олівець і виправив помилку, але тут же задумався, проказав, ні до кого не звертаючись: - А Марія? Так, саме вона, Марія Гаврилівна, моя дружина височить на п’єдесталі моїх щирих строф як образ Коханої з великої літери. «По квітах золотом пройшов останній промінь. Легіт віє… Мої надії і любов в твоєму імені: Марія…» Одного разу я приніс до видавництва, де чекали на мою фотографію для чергової книги віршів, портрет своєї натхненниці – Марії Гаврилівни. 4) Чи повністю Ви реалізували свої творчі задуми? Сосюра. Ні, звичайно! Якби мені було визначено ще декілька років життя, то я обов’язково створив би велику книгу про мою кохану синьооку дружину Марію, яка надихала мене на мої кращі твори. Я написав би про страшну наругу, яку вчинила над нею беріївська банда по війні, кинувши її за грати. У 1948 році дружина була заарештована й шість років провела в енкаведистських в’язницях. І все лише з одною метою: опорочити українського поета В. Сосюру. Учениця. Ми вдячні Вам, Володимире Миколайовичу, за цікаві спогади, за пережиті хвилини спілкування з незвичайною людиною. 2. Слово вчителя Надійне чуття кохання, вірне й цільне в «Слові про Ігорів похід», у строфах Омара Хайяма, Хафіза, Алішера Навої, Шота Руставелі, у безсмертній історії Фархада і Шірін, Петрарки і Лаури, Беатріче й Данте. Відомо, що найдовше любовне послання склав французький художник Марсель де Леклюр – слово «кохаю» в ньому повторюється тисячу разів. Чи слід перегортати сторінки не такої вже й поетичної біографії жінки, яка викликала до життя неперевершено натхненне «Я пам’ятаю мить чудову»? Чи треба шукати конкретних жінок, яким Фредерік Шопен присвячував свої невмирущі твори? Володимир Сосюра писав про кохання багато, усе своє життя він оспівував це високе почуття. Книгу золоту заповняв він усе новими й новими сторінками. Коли б зібрати всі вірші про кохання, які написав Володимир Сосюра, - утворилося б кілька томів. А зараз я надам слово літературознавцям та декламаторам, які в усій красі донесуть нам неповторне слово поета.
«Любовь пограндиозней онегинской любви» - ці слова Маяковського знайшли у творчості Сосюри найяскравіше втілення. Хоча тема кохання має в поезії давні й багаті традиції, Сосюрі пощастило створити свої шедеври на цю тему. Хто не знає класичних сосюринських рядків: «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання»? Поет написав їх, коли йому було 24 роки. Присвятив першій дружині Вірі. Учень декламує вірш (на фоні музики) «Так ніхто не кохав». - Чому абсолютизує почуття кохання ліричний герой? - З якою метою автор вдається до свого улюбленого прийому обрамлення? (Автор висловлює схвильованість закоханого, з трепетною ніжністю говорить про кохану, про розквітлу землю, яка одягає найкращі шати. У натхненних рядках він славить вірну й неповторну любов, складає похвалу людині). Учитель. А зараз В. М. Сосюра розповість, як у нього виник задум написати ліричну перлину «Коли потяг у даль загуркоче». Сосюра. Я приніс до редакції журналу «Всесвіт» сухенький вірш про життя за кордоном. Редактор почитав і сказав написати про те, що добре знаю, що пережив. І я написав цей вірш, у якому багато дечого пов’язане з моїми особистими переживаннями – з моїм нещасливим, а по суті й щасливим коханням, бо тут злилося два дівочі образи. Уперше співав цей романс я, модернізувавши трохи мелодію давнього романсу «Слышен звон бубенцов издалёка» У народі цю мелодію ще більше «відшліфували», і так пішла вона в люди. Звучить романс «Коли потяг у даль загуркоче». - Чим схвилював вас цей романс? - Який твір називається романсом? Літературознавець. Вірш «Коли потяг у даль загуркоче…» з перших днів здобув популярність серед молоді. При зустрічах із поетом численні слухачі обов’язково просили прочитати цей улюблений твір. Свідченням його широкої популярності також є народна пісня «Рушив поїзд», створена, очевидно, за мотивами вірша. Її було записано на Буковині 1950 року. У виконанні учениці звучить пісня «Рушив поїзд». Рушив поїзд в далеку дорогу, Сколихнувся вагон і поплив. І останній я раз подивився На те, що так щиро полюбив Ти сумна на пероні стояла, Вітер коси твої колихав, На очах в тебе сльози блищали, Ти ридала, я важко зітхав. Коли поїзд в гаю загуркоче, Пригадаються знову мені Звук гітари у місячні ночі, Поцілунки гарячі твої. Вже минув давно рік з того часу, Як смереки шуміли в гаю, Ти схилилась до мене на груди І тихенько шептала «люблю». Учитель. А зараз послухайте спогади Андрія Трипільського про надзвичайну мелодійність творів В. М. Сосюри. Андрій Трипільський. Ще в роки своєї ранньої юності ми, хлопці далекого полтавського села, захоплено співали журно-замріяні пісні Володимира Сосюри, пісні, що відкривали новий блакитносяйний світ, сповнений глибокої тривожної думки, чарівнозвучної емоційності. Ми так любили, так любили ці пісні, як сонячно-золоті ранки косовиці, густо зрошені потом бадьорого, радісного труда, як морозні сині вечори зимові, коли, закінчивши працю по господарству, летіли на ковзанах між крутих, зарослих дубовими лісами берегів Псла. Поезія Сосюри вросла в наше життя так органічно, як поезія труда на нивах золотокосих. Учитель. А зараз послухайте романс «Білі акації будуть цвісти» у виконанні Тараса Духніча та Євгена Нагорного, фортепіано – Валерій Постніков. Учитель. А ось як про знайомство розповідає дружина письменника. М. Г. Сосюра. Ми познайомилися 9 березня 1931 року в день традиційного Шевченківського свята в театрі тодішнього Сталіно (Донецьк). У складі комсомольської вокально-інструментальної капели поїхала я на Донбас із Києва і вже більше року виступала в різних містах. Без усякої манірності поет простягнув мені руку, я щось прошепотіла невиразне, і ніжна, по-жіночому красива рука потиснула мою. Золотий вогник смуглявого обличчя. Мрійні, задумані, сонячного кольору великі очі, м’який карий зір, смуги втоми під очима, чорна хвиля волосся. Пригадалась його «Червона зима» (цю поему ми вивчали в школі), немов викарбувана червоним багнетом. Не фізкультурні вправи зробили красивою цю постать. Громадянська війна зробила поета мужнім. Невеличка пауза була порушена його ніжним голосом: «А які у вас очі, Маріє?» Я зніяковіла, але відповіла: «Кажуть люди, що сині». Він прикрив рукою обличчя й прошепотів: «Ой, я пропав». Учитель. На третій день знайомства поет запропонував Марії одружитися. Про те, що їм довелося пережити спільно, розповідають сторінки біографічного роману В. Сосюри «Третя Рота». Їхнє життя було сповнене і радощів, і тривог, і болю. Їй, Марії, він першій читав свої твори, а вона ж сама кохалася в поезії, писала вірші й знала їх безліч напам’ять, мала абсолютний музичний слух. А які були щасливі вечори, коли обоє грали на гітарі і співали пісень! Та скоро поет переконався, що його маленька, як пташина, подруга, сповнена сміху, пісень, була сміливою, відчайдушною й за свого поета ладна була у вогонь, і у воду. Складні 30-ті роки Сосюру, як «націоналіста» виключили 1934 року з партії. Поета не друкували, з ним боялися вітатися. Марія вважала, що слід протестувати проти безглуздих звинувачень, доводити свою правоту! Володимир Миколайович написав листа Сталіну. Марія, нічого не сказавши чоловіку, уклала в конверт і свій лист та довідку від лікаря про тяжкий нервовий стан поета. Реакція з Москви була блискавичною й несподіваною: «Лечить. В партии восстановить». Після Перемоги над фашизмом, здавалося, ніколи не повернуться роки репресій, та знову запанувала атмосфера, так схожа на період 1937. Його патріотичний вірш «Любіть Україну» став приводом до нових звинувачень. І знову потай від чоловіка Марія почала писати до уряду листи. Наївно, але гаряче захищала свого поета і друга, пояснювала, що патріотизм Сосюри нічого спільного не має з націоналізмом. Виступ літературознавця про долю М. Г. Сосюри Марія мала зникнути без усякого розголосу: вийти з дому й не повернутись. О першій годині дня (Сосюру запросили на прем’єру денного спектаклю) у їхній квартирі пролунав телефонний дзвінок. Ввічливий голос попросив Марію Гаврилівну зробити послугу: підійти до Міністерства держбезпеки й підтвердити особистість людини, котру вона знає як порядну й благонадійну. Справа дуже термінова. За хвилину вона виходила з дому. Синок Володя, який мав бути на заняттях, чомусь залишився дома. Щось штовхнуло її сказати йому, куди вона йде. І тому Марія не зникла безслідно. До міністерства ходи хвилин десять. За три хвилини була на площі біля оперного театру. Біля неї зупинилася легкова машина й чоловік у цивільному повідомив, що йому доручено підвезти до установи, куди її викликано. Вона сприйняла це як вияв особливої поваги до неї і – зникла з життя на 5 років. …Камера-одиночка в підвалі. На підлозі тонкий шар солом’яної підстилки. Щодоби, три місяці підряд, тривали допити. Ні, її не били. Щоночі вона стояла в камері слідчого і їй не давали ні на хвилину присісти чи заснути. Пухли ноги, тому на допити ходила босоніж. Удень знову викликали на допит. Хоч краплинку сну – благало все її єство, але спати не давали. Щоб купити собі якщо не звільнення, то полегшення, вона мала зізнатися, у яких терористичних організаціях перебувала, а ще розповісти про «націоналістичну діяльність» українських письменників. Не витримала, зірвалася. З відвагою і гнівом кидала слідчому в обличчя: - Із терористів знаю лише вас! Бо ви тероризуєте людей! Слідчий втратив самовладання. У голову Марії полетів важкий мармуровий прес. Більше її не допитували, перевели з підвалу на другий поверх, де для неї вже було ліжко й навіть – натерта підлога. Рік чекала вироку. Сподівалася, що без її підпису він буде недійсним. Даремне сподівання. Таборів у її житті було 5. Із Києва її перевезли до Москви. Загальна камера. Сто чи навіть двісті жінок. Казахстан. Карагандинська область, табір поблизу Актаса. Довжелезна глиняна піч, сморід і задуха, за ніч Марія мала висушити 500 пар «взуття» - коци – боци - валянки, шиті з ганчірок, які носили арештантки. Карабас. Кам’яний кар’єр. У підвісній люльці за кільканадцять метрів над землею довбала кайлом кам’яну стіну – сировину для асфальтового заводу. Часом каміння обрушувалось і калічило жінок. Постійно всіх мучила спрага. Бракувало води, а її видавали лише по півлітра на день. Взимку їли сніг, влітку припадали до калюж, якщо випадав дощ. Чурубай-Нура. Цегельний завод. Працювали вночі. Виймали гарячу цеглу з печей, температура у яких понад 900 градусів. Рукавиці горіли на руках. Кемерово. Сільськогосподарський табір. Сибірська зима. Викопували з-під снігу картоплю. Ніякого знаряддя – було «не положено». Голими руками довбали землю. Табір на річці Томі. Лісоповал і лісосплав. Рубали величезні кедри, ялини… Клином і сокирою робили на стовбурі зарубку, а потім з протилежного боку пиляли. Але хоч як тяжко не було Марії, ніколи не думала про самогубство. Вона жила заради сина й не могла забути свого поета. Учень декламує вірш. Між нами грат нема Між нами грат нема, та ними і не можна троянду й солов’я навіки розлучить. Завжди в душі моїй сіяє непреложно очей твоїх блакить. Для вірного чуття ніяких грат немає, ні в білім шумі дня, ні в тьмі сумних ночей. Куди б я не пішов, завжди в мені сіяє блакить твоїх очей. О так. Зі мною ти. Ти назавжди зі мною. Як ти в журбі своїй я мрією крилат… І сльози я роню, схилившись над тобою… Нема між нами ґрат. Завжди з тобою ми. Розлука – це омана. Чи осінь, чи весна, чи літо, чи зима завжди зі мною ти, завжди моя кохана! Між нами грат нема. Ніч на 7.XII.1949. Учитель. До шостого табору Марія не потрапила. На пересильному пункті оголосили, що вона вільна. Довгождана воля! А в серці сумніви: чи ж захоче любити змучену, зранену, постарілу її ніжний поет? І тому повернулась у Київ не до свого дому, звідки вийшла в останній раз, а до матері й сестри Сіми. Сестра подзвонила до хатньої робітниці Сосюр й просила передати сину, що його мати вже повернулась. І невдовзі Володимир-старший, її поет, обціловував зношений арештантський одяг, плакав і ніс легеньку, як пір’їнку, на руках по вулицях до самого дому. Учень декламує вірш. Марії Ти вернулась, нарешті вернулась, Мов життя усміхнулось мені, І душа для любові проснулась, Як до сонця земля навесні. Розгорнулись сувої тумана, І розвіялась ночі імла. Скільки мук ти зазнала кохана, Скільки сліз ти у тьмі пролила! Ними я свою душу тривожу, Серце в грудях так стомлено б’є. І дивитись без сліз я не можу На печальне обличчя твоє. Але вірю я в щастя безкрає, Вірю в щастя моє золоте. Знову зірка моя засіяє, Знов троянда моя розцвіте. Коли можна од горя проснуться, Значить можна радіти ізнов. Знов пісні мої з серця поллються Про мою неповторну любов. 6.X.1954. Учитель . Вони щасливо прожили разом ще 10 років і 2 місяці. І якщо не мали можливості бачитися хоч один день, листувалися. Сосюра. Сонечко моє заповітне, світло моє нескінченне… Моє життя, коли тебе нема зі мною, безбарвне, сіреньке й нудне. Без тебе – немає мене. Так я люблю і жалію тебе, кохана, що твій біль – мій біль, твої сльози – мої сльози, твоя радість – моя радість. Мені нескінченно дорога кожна твоя клітина, все, з чого ти, - живе в мені… Моє серце б’ється лише для тебе. Іншої радості мені немає, як дарувати радість тобі, бачити, як щасливо сяють сині озера твоїх очей… Душа моя рідна, навіки любима! Без тебе мої думки, як голі дерева, як торішнє листя під снігом… Для мене всі пісні інших поетів про любов звучать як пісні про тебе і з ними зливаються мої пісні, які живуть лише тобою… Учитель. Ці рядки писав не юнак, а відомий український поет В.Сосюра своїй дружині Марії на 33 році спільного життя. Володимиру Миколайовичу виповнилося 66, Марії Гаврилівні – 54. Лаура, Беатріче, Анна Керн, а для поета – Марія. Це про неї й для неї написані вірші про кохання. Вони й зараз приваблюють композиторів. Микола Свидюк написав музику до вірша «Марія». Твір звучить у прекрасному виконанні автора. Звучить пісня «Марія» («Зеленіють жита»). Захист ученицею малюнка «Освідчення». Учитель. Як пов’язана доля В.Сосюри з нашим містом? А зараз послухайте спогади О.Ковіньки : «Вперше поезії В.Сосюри я почув в Одесі. Нашу червоноармійську частину розташували в колишньому палаці графа Орлова, вулиця Троїцька, 33. Зима – люта, з віхолами – бушувала 1920 року. Ми з Володею, щоб тепліше було, спали на одному ліжку й укривалися двома ковдрами. І ось одного вечора він каже : «Я пишу поезію» Признаюся – я від подиву онімів. Мій побратим – поет! 1927 рік. Весна. Полтава. Рипнули двері, і в шкіряній тужурці в мою хату увійшов він, милий Володя. Ми трошки потіснилися, дали йому окрему кімнату. У цьому будинку – Полтава, вул. Гребінки, 23 В.Сосюра написав багато ліричних творів». Учитель. В.М.Сосюра дуже любив поезію С.Єсеніна. Переклав українською мовою вірші, що входять у збірку. Послухайте оригінал та переклад поезії «Белая берёза» С.Єсеніна. Порівняння лірики Сосюри та Єсеніна - Що єднає поезію В.Сосюри та С.Єсеніна? (Глибока ніжність, задушевність об’єднує поетів) - Чим неповторна лірика В.Сосюри? (Вона обпалена полум’ям громадянської війни, її сіра червоногвардійська шинель наскрізь просякнута запахом пороху, на її ногах обмотки, а на паску – патронташ. Поцілунки й патрони, місячні ночі й заграви пожеж, сині очі коханої й дуло нагана – усе це химерно й своєрідно переплелося в ліриці Сосюри, створивши дивовижний сплав почуттів, таких характерних для людини грозової епохи). IV. Підсумок уроку Заключне слово вчителя. Якось М.Горький сказав, що йому здалося, нібито Єсенін не людина, а спеціальний орган, створений природою для відображення найпотаємніших людських почуттів. Таке ж враження справляє й Сосюра – цей лірик складом своєї душі. Для нього, як і для Єсеніна, характерна виняткова задушевність, яку, до речі, Чехов вважав надзвичайним даром. Музика слова, пісенність мови, звичайно, притаманні творчості обох авторів. Володимира Сосюру часто називають одним із найтонших ліриків ХХ століття «Голосом своїм, його задушевністю, теплотою, інтимністю, його знаменитим сосюринським тембром, він таки ні на кого не схожий, він – одинак», - писав Олесь Гончар. Раджу вам: читайте інтимну лірику В.Сосюри! Адже це справжні поетичні шедеври! Учениця читає вірш Миколи Терещенка «Володимиру Сосюрі». Дзвенить мелодія жива, Серце хвилює дуже… Знайомі в пісні тій слова Невже твої, мій друже? Чи то у полі, чи в гаю, На шахті, у заводі, - Усюди пісню чуть твою, Твій спів живе в народі! Коли в народ пішли пісні, Де вічно будуть жити, Коли слова їх запальні Лунають скрізь у світі, - Для тебе роки не страшні, Поете щиросердний… Ідуть літа, минають дні, Але твій спів безсмертний! V. Домашнє завдання Вивчити напам’ять вірш «Так ніхто не кохав». Написати твір-мініатюру «Мої роздуми над інтимною лірикою В. М. Сосюри» |
|
Мистецтва і митця у творчості Т. Манна Тема. Напруженість передвоєнної ситуації в Європі і тривожний настрій новели «Маріо і чарівник». Алегоричність і паралелізм у творі... |
Диплом першого ступеня Рейтинг учасників – молодих вчених Міжнародного Нобелівського конкурсу наукових робіт студентів та молодих вчених, присвяченого 110-ій... |
|
Рада молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету... ... |
Рада молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету... ... |
|
А соціація Молодих Реформаторів Чиновники з Управління у справах сім’ї, молоді та спорту Волинської обласної державної адміністрації відмовили громадській організації... |
5 клас (четвертий рік навчання, 3,5 години на тиждень) |
|
ЗВІТ про діяльність ради молодих учених філологічного факультету... Дмитрів І.І., канд філол наук, доцент кафедри української літератури і теорії літератури (голова) |
ЗВІТ Голови Ради молодих вчених педагогічного факультету Протягом 2012 року Радою молодих вчених та молодими науковцями педагогічного факультету проведено такі заходи |
|
Міжнародна наукова конференція студентів та молодих вчених Міжнародної наукової конференції студентів та молодих вчених «Молодь – медицині майбутнього», присвяченій 165-річчя з дня народження... |
ЗВІТ про діяльність ради молодих вчених інженерно-педагогічного факультету... Нищак І. Д., к пед наук, доцент кафедри методики трудового і професійного навчання та декоративно-ужиткового мистецтва (голова) |