|
|
Скачати 0.54 Mb.
|
Білет 12.Мате́рія (з грецьк. матер - мати) — мати всього сущого, філософська категорія для позначення (об'єктивної) дійсності (реальності), яку люди здатні пізнати через відчуття і яка проте існує (об'єктивно) незалежно від них. Все суще, все об'єктивно існуюче являє собою різні форми існування та руху матерії у просторі та часі. Поняття матерії охоплює не тільки всі спостережувані об'єкти й тіла природи, але й всі ті, які в принципі можуть бути пізнані в майбутньому на основі вдосконалення засобів спостереження й експерименту. Весь навколишній світ являє собою матерію у її нескінченно різноманітних формах і проявах.Основні форми існування матеріїНевід’ємним атрибутом матерії є рух. З точки зору філософії дух - це не просто пересування, переміна місць, а будь-яка зміна предмета взагалі. Кожному структурному рівню матерії, цілісності наявних на даному рівні систем відповідають свої форми руху. Звичайно виділяють дві групи форм руху матерії: 1/ ті форми, які проявляються на всіх відомих просторових масштабах і структурних рівнях матерії /механічний рух атомів: молекул, мікроскопічних і космічних тіл; розповсюдження електромагнітних і гравітаційних хвиль; рух елементарних частинок/; 2/ форми, які проявляються лише на певних структурних рівнях в неорганічній природі, живій природі, суспільстві /галактики, метагалактики, біосфера, ноосфера, техносфера, екологічні системи тощо /. Як правило, нижчі форми руху органічно входять до складу вищих, але кожна більш висока по організації форма руху матерії не зводиться до простої суми нижчих її форм. Рух є внутрішньою необхідністю існування матерії. В даному аспекті говорять про існування двох типів руху матерії. Перший з них пов’язаний з процесом збереження якостей предмета, другий - зі зміною якісного його стану. Ці два типи руху відображають дві внутрішні тенденції в матеріальних процесах - тенденцію до стійкості і тенденцію до мінливості. Завдяки наявності цих протилежних тенденцій відбувається рух, саморозвиток об’єктів реальності. Якісні зміни матеріальних об’єктів поділяються також на два різновиди. Перший з них - це процеси якісних перетворень, що не ви¬ходять за межі даного виду матерії, певного рівня її організації. Другий - процеси переходу від одного виду матерії, від одного її структурного рівня до іншого. Важливою і невід'ємною формою існу¬вання матерії є простір і час. Категорія простору виражає властивості об'єктів бути протяжними, займати фіксоване місце серед інших, межувати з іншими об’єктами в структурній організації матеріального світу. Поняття простору має смисл тоді, коли воно по-в'язано з існуючою матерією, яка є диференційована, структуролізована. Якби світ не мав своєї складної структури, не розчленову¬вався на окремі предмети, а ці предмети не членувались би на ще більш дрібні елементи, пов'язані між собою, то тоді поняття прос¬тору не мало б сенсу. Як зазначалось, об’єкти матеріального світу постійно перебувають у русі і розвитку. Вони являють собою процеси, які розгортаються по певних етапах. В них можна виявити деякі якісні ета¬пи, певні стадії, які змінюють одна одну. Зміна цих стадій має характеризуватися певною повторюваністю. Такі особливості процесів характеризуються поняттям тривалості. Порівняння різних тривалостей виступає основою для кількісних вимірів, таких як швид¬кість, ритм, темп та ін. Абстрагування цих характеристик від самих процесів дає нам уявлення про таку форму існування матерії як час. Простір є тривимірним, він має довжину, ширину і висоту; час - є одномірним, бо він характеризується тривалістю. В фізиці ці виміри в певних випадках поєднуються, створюючи характеристику чотирьох вимірного простору - часу. В математиці є поняття помірного простору, в якому багатовимірність має умовний характер і використовується для структурного виразу властивостей розглядуваних об’єктів. Поняття багатовимірності використовується і в суспільних науках, коли мова йде про оцінку сутності людини, структуру суспільства, рівень його розвитку тощо. 3. Напис на храмі Аполлона в Дельфах. Авторство виразу приписується одному з семи мудреців Стародавньої Греції (Фалесу, Хілону та ін.). Ця думка зустрічається і в Сократа (469-399 до н. е.). Білет 4 1. Філософія складає методологічну основу світогляду. Для побудови світогляду вона дає вихідні, що основопологають принципи, застосування яких дозволяє людині виробити свої життєві установки, що стають головними орієнтирами та визначають характер і спрямованість його відношення до дійсності, характер і спрямованість практичної діяльності. Основа світогляду - усвідомлення людиною цілей і сенсу життя. Практично-діяльна функція філософії полягає в тому, що вона перетворюється в знаряддя активного, перетворювального впливу на навколишній світ і на самого людину. Вона грає важливу роль у визначенні цілі - життєдіяльності, досягнення яких найважливіша умова існування, функціонування і розвитку людини. Розкриття специфіки філософії як форми суспільної свідомості, її утримання, її функцій є важливою умовою перетворення її основних положень у світоглядні орієнтири, що допомагають людині визначити своє відношення до світу і до самого себе. Це питання є особливо важливим у сучасних умовах, коли разом із необхідністю захисту, що загострився, і відтворення навколишнього середовища, реального світу буття людини виникла настійна потреба зберігання, захисти і відтворення духовного світу людини. Зараз перед філософією постає задача обгрунтування такої картини світу, світу людського буття, у котрій головну увагу було б приділено розвитку самої людини, дослідженню шляхів і засобів забезпечення розвитку його спроможностей і творчих сил. Будди́зм — одна зі світових релігій[1], яка зародилася в Індії і поширена переважно в Азії: від Шрі Ланки до Бурятії, і від Калмикії до Японії[1]. Найбільше послідовників має в країнах Південно-Східної Азії, Східній Азії та Тибеті[1]. Предмет науки буддології. Оригінальна назва: Дгарма (Закон, Вчення) або Буддга-дгарма (вчення Будди). Слово «буддизм» створене європейцями у XIX столітті. Буддизм виник на північному сході Індії, на території держав Маґадга, Кошала і Вайшалі, де проповідував історичний будда Сіддгартха Ґаутама[2]. Час появи цієї релігії пов'язується із датою смерті Ґаутами, яких в буддистській традиції існує дві— 544 до Р.Х. і 486 до Р.Х.[3]. Перша дата була прийнята ЮНЕСКО як дата заснування буддизму. Проте вона заперечується буддологами[3], які вважають, що будда помер близько 400 до Р.Х., до походів Александра Македонського в Індію. Відповідно, появу буддизму слід датувати початком 4 століття до Р.Х., серединою «осьового часу»[3]. Причиною виникнення буддизму називають кризу традиційного ведичного брахманізму в середині 1 тисячоліття до Р.Х.[3]. Місце зародження буддизму — північно-східна Індія — була форпостом альтернативних релігійно-філософських рухів, які підтримувалися станом воїнів-кшатріїв для боротьби за владу із жрецями-брахманами[4]. Відповідно, соціальною опорою буддизму в Індії стали воїни, а точніше їхні лідери — правителі раджі[2]. Сам будда Ґаутама також походив зі стану воїнів Основні положення буддизму викладені в Чотирьох істинах шляхетних [5]:
Хоча існує багато напрямів і шкіл буддизму, існують його головні філософські засади, що поділяють всі буддисти, Трилакшана (Три ознаки Буддійського вчення):
Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти вгасання (Ніббана) жадоби, злості та омани, і тим самим досягти Пробудження (Бодхі). Буддизм заперечує існування абсолютного трансцендентного Бога-творця, який вшановується в аврамічних релігіях, зокрема в християнстві. Натомість буддисти допускають існування багатьох божеств або богів, які є частиною світу і залежні від його законів. Ці божества так само як люди, прагнуть стати буддами — істотами, що вийшли з кола перероджень і смертей, досягнувши пробудження. Спільним для всіх буддистських деномінацій є заперечення існування індивідуальної душі людини. Віра в її існування вважається великим гріхом — основною перепоною на шляху до досягнення стану пробудження. Існує кілька десятків течій буддизму, які можна загалом згрупувати у три типи: Нікая, Махаяна та Ваджраяна. З шкіл Нікая до наших часів збереглася лише школа Тхеравада. Кожна з гілок буддизму вважає, що вона представляє справжнє вчення Будди; разом з тим в деяких школах вважається, що гнучкий характер буддизму дозволяє йому змінювати формулювання, термінологію та підходи згідно з сучасними обставинами. Білет 5 1. Протягом VІ-І століть до нашої ери в Греції відбувався бурхливий розквіт культури й філософії. За цей період були створені нове неміфологічне мислення, нова картина світу, центральним елементом якої стало вчення про космос. Космос охоплює Землю, людину, небесні світила й сам небесний звід. Він замкнутий, має сферичну форму й у ньому відбувається постійний круговорот - все виникає, тече й змінюється. Із чого виникає, до чого вертається ніхто не знає. Одні грецькі філософи (натурфілософи) уважають, що основою речей є почуттєво сприймані елементи кисень, вогонь, вода, земля й певна речовина - апейрон; інші (піфагорійці) бачили її в математичних атомах; треті (елеати) убачали основу миру в єдиному, незримому бутті; четверті вважали такою основою (Демокрит) неподільні атоми; п'яті (школа Платона) - земна куля лише тінь, результат втілення царства чистої думки. Для ранніх натурфілософів характерна особливого роду стихійна діалектика мислення. Вони розглядають космос як ціле, яке безупинно змінюється, у якому незмінна першооснова з'являється в різних формах. Особливо яскраво представлена діалектика в Геракліта, відповідно до якого все суще треба мислити як рухливу єдність і боротьбу протилежностей. Згідно Парменіду, буття - це те, що можна пізнати тільки розумом, а не за допомогою органів почуттів. Давньогрецький мислитель Фалес із Мілета висловив ідею, що все відбувається з води й у воду ж звертається. Цей природний початок виявляється єдиною основою всіх речей, носієм всіх змін і перетворень. Спадкоємець Фалеса Анаксимандр убачав першооснову не в якій або конкретній речовині, а в першоречовині - апейроні. Інший давньогрецький філософ Анаксимен думав, що першоосновою всього є повітря. Атомістична теорія пояснювала явища природи природними причинами й тим самим звільняла людей від міфологічного страху перед таємничими, надприродними силами. Демокрит учив, що мир не створений богами, а існує вічно, що в ньому все рухається й перетворюється з одного стану в інше завдяки з'єднанню й роз'єднанню атомів. У боротьбі з матеріалістичним світоглядом формувався філософський ідеалізм. Родоначальником послідовної філософської системи об'єктивного ідеалізму був Платон. Відповідно до навчання Платона, лише мир ідей являє собою щире буття, а конкретні речі - це щось середнє між буттям і небуттям, вони тільки тіні ідей. Будучи з як матеріалістичної, так і ідеалістичної лінії у філософії, античність створила й перші спроби їхнього застосування в межах єдиної філософської системи. Однієї з вершин філософської думки Древньої Греції щодо цього є утвори Аристотеля. Виходячи з визнання об'єктивного існування матерії, Аристотель уважав її вічною. Матерія не може виникнути з нічого, говорив він, не може також збільшитися або зменшитися у своїй кількості. Антична філософія, у якій утримувалися прототипи всіх основних видів світогляду, що розроблялися в усі наступні століття, - це велика творчість людського духу, і тому вона ніколи не втратить свого високого значення в очах мислячого людства. 2. І́стина — одна з центральних категорій гносеології[1], правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини[2], її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності[3]. У тлумачному словнику української мови істина трактується також як правда, як положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом[4]. В мовах програмування «істина» — одне з двох значень, які можуть приймати логічні змінні |
| План Філософський зміст категорії буття. Формування і розвиток філософського... Вчнння про буття дістало назву “онтологія”. Цей термін запровадив у 17 ст. Німецький філософ Р. Гокленіус. Онтологія є окремою галуззю... |
Навчальна дисципліна передбачає опанування біологічних знань студентами... Розглядаються основні закономірності життєвих явищ, особливості організації та функціонування усіх рівнів живої матерії, взаємозв’язки... |
| ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА. ГРОШІ Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Серед них виділяють три основні форми: натуральну, товарну і безпосередню... |
Проблема походження життя: основні концепції та підходив біології та філософії Матеріалісти ж, навпаки, вважають, що життя на Землі виникло з неживої матерії шляхом самозародження (абіогенезу) або було занесене... |
| Основні права людини і громадянина. Міжнародні стандарти в галузі прав людини Основні права людини – гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства... |
Тема: Середовище існування тварин. Зв’язки тварин з іншими компонентами екосистем Освітня: узагальнити й розширити знання про середовище існування тварин,взаємозв’язок будови й функцій тваринного організму із середовищем... |
| 2. Організаційні форми навчання під час експерименту Підвищення кваліфікації майстрів виробничого навчання на базі професійно-технічного училища №1 м. Житомира містить у собі наступні... |
Ці відмінності безумовно ведуть до зміни фізичних, а часто і хімічних властивостей Слайд 3 Алотропія – явище існування одного хімічного елемента у вигляді декількох простих речовин. Цей термін ввів Йонс Якоб Берцеліус.... |
| Основні концепції походження держави Бога, то вона має право на існування і є непорушною. У філософії теологічну концепцію походження держави створив один із найвидатніших... |
Питання до контрольно-модульної роботи №2 з політичної економії ... |