|
|
Скачати 3.11 Mb.
|
VIII. СЛУЖНИЦЯ В СУЛТАНСЬКІЙ ПАЛАТІЛюбов перша — чаша запахучих квітів, Любов друга — чаша з червоним вином, Любов третя — чаша з чорної отруї… З сербської народної пісні Сходяче сонце щойно усміхнулося над вежами і мурами султанського сераю, і над страшною брамою Баб-і-Гумаюн29, і над ще страшнішою Джеляд-Одасі30, і над великими платанами в подвір'ях терему, і над малими вікнами в підваллях челяді, й над спальною кімнатою новокуплених невольниць. Настуня прокинулася й відкрила очі. Iнші невольниці ще спали. Перше, що їй прийшло на думку, була челядь в домі її батьків. Одних слуг батьки її любили, других ні. Уважно пригадувала собі, котрих і за що любили. Думки її перервала кяя-хатун31, шо прийшла будити невольниць. Вони позривалися на рівні ноги й почали одягатися. Мовчки одягалася й Настуня й потайки перехрестилася та змовила «Отченаш». Новокуплених невольниць повела кяя-хатун на перший поверх гарему, щоб показати їм його розклад. Опісля мали їх оглянути і розібрати між себе султанські жінки й одаліски. Весняне сонце грало світлом на ріжнобарвних венецьких шибах вікон султанського гарему й оживляло оргії красок на чудових килимах кімнат. Уважно придивлялася їм Настуня і всіми змислами відчувала радість на вид тої пишної краси. І здавалося їй, що вона купається в тій красі, мов у теплий день в ріці рідного краю. І здавалося їй, що стіни, покриті килимами — живі-живіські і що вони оповідають чудові казки, як оповідали бзбуня в ріднім домі. І здавалося їй, що вона вже не служниця, не невольниця, тільки багата пані, збагачена самим видом тих дивних красок і чудових картин. Цвітучі країни дивилися на неї зі стін, далеко кращі, ніж в дійсності, квіти, й овочі, і виноградні грозна. Онде йшла Агар з малим сином Iзмаїлом. Iшла пустинею, вигнана мужем з дому, під надходячу ніч. Але навіть пустиня виглядала на килимі м'ягка, мов матірна пісня. І все так чудово відбивалося від матово-золотистих стін гарему. Так. Тут чула біля себе теплоту і працю великих умів і рук артистів. Місцями переходила напівтемними коридорами й неприкрашеними кімнатами, що виглядали як кам'яні ломи. Мимохідь скоро минали їх. Улюбленій жінці султана не сподобалася ні одна зі свіжокуплених невольниць. І їх повели в дальші, менше прикрашені крила гарему, де Настуню вибрала собі одна з султанських одалісок, гарна, але дуже розпещена туркиня. В її кімнатах зараз лишилася Настя. З нею було там ще кілька невольниць. Уже на другий день почала Настуня пізнавати життя великого гарему, його звичаї, зависті, інтриги й ненависті. Думки й розмови султанських жінок, одалісок і служниць крутилися передовсім коло особи молодого султана. Всі були якнайдокладніше поінформовані про те, котрого дня і в якій порі був він у одної зі своїх жінок чи одалісок, як довго там сидів, чи вийшов задоволений, чи ні, на кого по дорозі подивився, що сказав, — до найменших подробиць. Одяги й повозки, служба й солодощі, оточення султана — все, мов у дзеркалі, знаходило докладне відбиття в розмовах і мріях гарему. Настуня скоро пізнала все те, і скоро воно навкучило їй. В душі відчувала, що все те тільки тимчасове. І тішилася тим, хоч воно трохи й турбувало її. Відколи розсталася з рідним домом, все було у неї дивне й тимчасове. Все, все, все. Було се в три тижні по прибуттю Настуні до її нової пані. Весна світила в повнім розгарі. Дерева цвіли у садах султанських. А в парках Iльдіз-Кіоску, мов води рік, ніжно хвилювали довгі й округлі грядки Червоних, синіх і пурпурових квітів. П'яні пахучим соком квітів і дерев, жужжали пчоли у золотім сонці. На ясних саджавках між зеленню листя і блиском квітів плавали гірлянди біленьких лебедів. На тлі аж темно-зелених кипарисів дивно відбивали сліпучо-білі корчі ясминів, біля котрих ставали і молоді, і старі, що переходили чудними огородами сераю, вдихаючи запашну ласку неба. А часом над саджавками у парках султанських розпиналася семибарвна дуга. І було тоді так гарно, мов у раю. Настуня привикла вже до своїх робіт, до ношення води, до миття кам'яних сходів, до чищення кімнат, до тріпання килимів і диванів, опісля до обтирання дорогих мальовил, вкінці до скучного й довгого одягання своєї пані і навіть до тихого бездільного сидження в її передпокою. В думках старалася ще тільки привикнути до того, щоб не журитися на вид старих невольниць, котрі тут і там волочилися, як тіні, при ласкавіших жінках султанських. Так надійшов пам'ятний для Настуні день і таємнича година її долі. Вечеріло. Муедзини кінчили співати п'ятий азан32на вежах струнких мінаретів. На сади лягала чудова тиша ночі в Дері-Сеадеті33. Пахли гліцинії. Служниці, між ними і Настя, кінчили одягати султанську одаліску в м'ягкі нічні шати й мали розходитися, як надійшов кіслярагасі, начальник чорних слуг в ранзі великого везира. Він повідомив особисто паню, при котрій була Настуня, що сього вечера зволить її відвідати сам падишах. Низько склонився і вийшов. Султанська одаліска оживилася так, що важко було пізнати, чи се та сама жінка, її великі чорні очі набрали блиску й живості. Наказала покропити себе найдорожчими пахощами й одягти в найкращі шати і прикраси. Всі її слуги одержали гострий наказ, стояти біля дверей своїх кімнат і — не дивитися в очі великого султана, коли переходитиме. Тиша залягла в цілім крилі гарему. Тільки чорні євнухи ходили на пальцях і надслухували, чи не йде вже султан, володар трьох частей світу. Настуня після наказу своєї пані скромно стала біля дверей її кімнати й поклала руку на залізній краті відчиненого вікна, в яке заглядали розцвілі квіти білого ясмину, пронизувані таємничим сяйвом місяця Серце в її грудях билося живіше: вона була цікава побачити великого султана, перед котрим дрожали мільйони людей і навіть дикі татарські орди, які нищили її рідний край. Лискавкою перебігли перед нею спомини подій від часу її вивезення з рідного дому. Їй здавалося, що на всі землі та шляхи, якими йдуть орди татарські, простягається рука сеї людини, що мала входити в кімнату її пані, що ся людина — жерело тої страшної сили, яка нищить усе кругом. Так, серце в грудях Настуні билося живіше. Перший раз у житті відчула якийсь небувалий у неї внутрішній неспокій. І вся перемінилася в слух. І здавалося їй, що вона очікує співу соловейка і що він ось-ось затьохкає в парку… Довго чекала. Нарешті здалека зашелестіли кроки по килимах кімнат. Настя відчинила двері й махінально оперла знов руку на залізній краті вікна, в котре заглядали розцвілі цвіти білого ясмину. Не дивилася на молодого султана. Тільки раз, оден раз. Султан став. Так… Перед нею став і стояв у блиску місячного світла. У всій красі і молодості своїй, первородний син і правний наслідник Селіма Грізного, Сулейман Величавий, — пан Царгорода і Єрусалима, Смирни і Дамаска і сім сот міст багатих Сходу і Заходу, десятий і найбільший падишах Османів, халіф всіх мусульманів, володар трьох частей світу, цар п'ятьох морів і гір Балкану, Кавказу й Лівану, і чудних рожевих долин здовж Маріци, і страшних шляхів на степах України, могутній сторож святих міст в пустині Мекки і Медини і гробу Пророка, пострах всіх християнських народів Європи і повелитель найбільших сил світу, що міцно стояли над тихим Дунаєм, над Дніпром широким, над Євфратом і Тигром, над синім і білим Нілом… Ноги під нею задрижали. Але свідомість мала майже ясну. Він був прекрасно одягнений, — стрункий і високий. Мав чорні як терен, блискучі, трохи зачервонілі очі, сильне чоло, матово-бліде обличчя лагідного виразу, тонкий, орлиний ніс, вузькі уста й завзяття біля них. Спокій і розум блистіли з карих очей його. На дорогій темній котарі біля дверей одаліски виразно відбивала висока постать його. Стефан Дропан зі Львова був кращий, бо не такий поважний. Та сей був молодший від Стефана. Така молодість била від нього, що не могла собі уявити, як він міг би стати старцем з білою бородою і зморщеним обличчям, якого їй описував у Кафі учитель Абдуллаг. Се видалось їй просто неможливим. Спустила очі вниз і ручку зняла з залізної крати… Чула, як обкинув її поглядом згори додолу, мов жаром обсипав. Збентежилася так, аж кров їй підійшла до личка. Засоромилася того, що її невільницький одяг закривав красу її тіла. За хвилинку виринув у неї ще більший страх на думку, що скаже її пані на те, що султан так довго задержався тут… Мимохіть підвела вії та благаючим поглядом показала султанові двері своєї пані, немов прохаючи, щоби скорше йшов туди. І знов спустила свої сині очі. Але чи султана Сулеймана задержав білий квіт ясмину, що заглядав у вікно, чи білолиций місяць, що пронизував пахучі листочки ясмину, чи біле, як ясмин, личенько Настуні, чи її переляк — досить, що султан не відходив; стояв, вдивляючись у неї, як в образ. За хвилю запитав: — Я тебе ще ніколи не бачив? — Ні, — відповіла тихе, ледве чутно, не підводячи очей. — Як довго ти тут? В тій хвилі відчинилися двері сусідньої кімнати й виглянула султанська одаліска з розгніваним обличчям. Султан рухом руки дав їй знак, щоб зачинила двері. Вона на одну мить спізнилася виконати наказ, на мить, якої треба, щоб кинути гнівним поглядом на свою служницю як суперницю. В ту мить молодий Сулейман обхопив поглядом обидві жінки. І сказав до Насті, збираючись до відходу: — Ти підеш за мною! Зовсім збентежена, глянула Настуня на свій одяг і на свою паню. А та стояла мов громом ражена. Настя махінально пішла за Сулейманом. Iдучи, чула на собі погляди своєї пані. А в дальших кімнатах і своїх товаришок, що кололи її завистю, мов затроєними стрілами. * * *Не пам'ятала, як і куди йшла і як опинилася в невеличкім наріжнім будуарі гарему, де в закратовані вікна заглядав синій, міцно пахучий боз. Серце в її грудях билося так сильно, що сперла знов руку на крату вікна. Молодий Сулейман підійшов до неї і, взявши її за руку, повторив своє питання: — Як довго ти тут? — Три тижні, — відповіла майже нечутно. А груди її так хвилювали, що запримітив се султан і сказав: — Ти чого така перелякана? — Я не перелякана, тільки не знаю, як тепер покажуся на очі своїй пані, якій я мимохіть перебила твій прихід. Забула з перестраху додати який-небудь титул, належний володареві Османів. Говорила просто через «ти» і «твій». Він, очевидно, взяв се на рахунок незнання мови і звичаїв. — Ти зовсім не потребуєш показуватися їй на очі, відповів, усміхаючись. — Чи ж не так само зле буде мені тепер у кождої з твоїх жінок? — замітила дуже тихо. Султан весело засміявся і сказав: — Ти, бачу, не знаєш, що котру жінку чи дівчину султан раз діткне, її відокремлюють і дають їй окремих невольниць і євнухів. Зрозуміла. Мов лискавиці, осліпили її на мить нові, зовсім несподівані вигляди. Хвилину билася з думками й відповіла, вся спаленіла від сорому: — Мусульманам Коран забороняє насилувати невольниць проти волі їх… Молодий Сулейман споважнів. Пустив її руку і здивований запитав з притиском на кожнім слові: — Ти знаєш Коран? — Знаю, — відповіла вже трошки сміліше. — І знаю, що Коран у багатьох місцях поручає як богоугодне діло освободжування невольниць, а передовсім лагідність і доброту супроти них. І знаю, що ти наймогутніший сторож і виконавець приписів Пророка, — додала, незначно підводячи очі на молодого султана Османів. — Хто вчив тебе Корану? — запитав. — Побожний учнтель Абдуллаг, у Кафі, в школі невольниць. Нехай Аллаг Акбар дасть йому много добрих літ! — Він добре вчив тебе. Обое дивилися на себе; якби відкрили в сій палаті щось зовсім несподіване. Вона не сподівалася ніколи, що буде мати нагоду в чотири очі говорити з могутнім падишахом і може випросити у нього свобідний поворот до рідного краю. Чула всіми нервами, що ся молода людина здібна до благородних учинків. І вже ввижався їй у далекій мрії рідний Рогатин, і церковця св. Духа, і сад біля неї, і луги над Липою, і великі стави, і білий шлях до Львова… Аж покрасніла від мрії, як сніжний квіт калини, сонцем закрашений. А він не сподівався, що між невольницями одної зі своїх одалісок зустріне чужинку, яка кепською мовою, але зовсім влучно говоритиме про Коран і не схоче відразу кинутися йому до ніг — йому, наймогутнішому з султанів! Здавалося йому, що в її так скромно спущених оченятах замигтів відблиск гніву. На одну мить. На хвилинку забушував також у нім гнів. Особливо вразило його слово про «насилування». Хотів їй сказати, що не мае ще ніякої підстави говорити ані навіть думати про се. Але вчас зміркував, що такий висказ може зразити безборонну невольницю та замурувати їй уста. І перемогла в нім цікавість молодої людини, як дальше розвинеться розмова з сею невольницею, і успокоювало його гнів її признання, що він наймогутніший сторож святої читанки Пророка. Взяв її знов за руку і сказав: — Чи ти віриш у Пророка? — Я християнка, — відповіла виминаюче, але доволі виразно. Усміхнувся, думаючи, що вже має перевагу над нею. — І як же ти можеш покликуватися на читанку Пророка, коли не віриш у нього? — Але ти віриш, — відповіла так природно й весело, що роззброїла його. А ти тут рішаєш, не я, — додала. — Та й розумна ж ти! — сказав здивований Сулейман. — А відки ти родом, як називаєшся і як сюди попала? Скромно спустилася очі й відповіла тихо: — Яз Червоної Руси. Твої люде називають мене Роксоляна Хуррем34. Татари вивезли мене силою з дому батьків, в день вінчання мого. І продали мене як невольницю, раз у Криму, а раз тут, на Авретбазарі. — Ти була вже жінкою другого? — запитав. — Ні, — відповіла. — В сам день вінчання вивезли мене. Молодий Сулейман хвилину боровся зі собою. Потім взяв її за обидві ручки, подивився в очі й запитав: — А чи ти по своїй волі лишилася б тут, якби я прирік взяти тебе до свого гарему на правах одаліски? — Ти не зробиш сього, — відповіла. — Чому? — По-перше, тому, що я християнка. — А по-друге? — По-друге, тому, що я тільки яко служниця слухняна… Засміявся і сказав: — По-перше, ти і яко служниця не зовсім слухняна! — А по-друге? — запитала. — По-друге, говори ти по-трете, бо не скінчила. — Скінчу! Отож, по-трете, я думаю, що тільки тоді можна віддаватися мужчині, коли його любиться… Молодий султан знав, що в цілій величезній державі його нема ні одного дому, ні одного роду мослемів, з котрого найкраща дівчина не впала б йому до ніг, якби лиш проявив охоту взяти її до свого гарему. Він дуже здивувався, що тут, одна з його служниць, — ба, невольниця! — може мати такі думки… «Що за диво?» — подумав. — Значить, тобі треба сподобатися? — запитав напів з глумом, який одначе щораз більше перемагала цікавість. — Так, — відповіла наївно. — І як же можна тобі сподобатися? — питав з іще виразнішим глумом. Одначе рівночасно чув у глибині душі, що ся дивно відважна дівчина зачинає його дуже інтересувати. А вона спокійно відповіла: — Подобається мені тільки такий мужчина, який не думає, що мас право й може зі мною робити, що хоче… — А чи ти знаєш, що я міг би за такі слова взяти тебе силою до свого гарему як невольницю? — І мав би тільки невольницю… — Розумію. А як жінка ти хотіла б, щоби твоїй волі підлягали всі палати мої. Правда? — Ні. — відповіла щиро, як дитина. — Не тільки палати, але й уся твоя земля — від тихого Дунаю до Базри і Багдаду, і до кам'яних могил фараонів, і по найдальші стійки твоїх військ у пустинях. І не тільки земля, але й води, по котрих бушують розбишацькі судна рудого Хайреддіна. Молодий падишах підняв голову, як лев, котрому на могутню гриву хоче сісти легка пташина. Так до нього не говорив ще ніхто! Був у найвищій мірі здивований і — роззброєний. Тінь твердості зовсім щезла довкруги його уст. Велике зацікавлення сею молодою дівчиною, що так основне ріжнилася від усіх жінок в його гаремі, перемогло в нім усі інші почування. Пустив знов її руки і почав поводитися як супроти дівчини з найповажнішого дому. — Де тебе виховували? — запитав. — Вдома і два роки в Криму. — Чи ти, о Хуррем, знаєш, чого домагаєшся? Мовчала. В тій хвилі чула, що звела першу боротьбу з могутнім падишахом, з десятим і найбільшим султаном Османів — і що тепер наступить кристалізування їх взаємин. Iнстинктом відчула, що се кристалізування не сміє поступати скоро, коли має бути тривке. Глибоко відчувала, що се не остання розмова з султаном. А молодий Сулейман почав якимсь м'ягким розмріяним тоном: — У старих книгах написано, що були могутні султанки, які по завзятих боях брали в підданство султанів. Але ти, о Хуррем, хотіла б мене взяти в підданство зовсім без бою!.. — Без бою неможливо нікого взяти в підданство, відповіла. Довшу хвилю вдивлявся в її молоде, інтелігентне личко. Потому сказав: — Так, маєш слушність. Чи ти, може, не виграла вже бою?.. Не відповіла. Він приступив до вікна і схопив кілька разів запашного воздуху, як ранений. Вона жіночим інстинктом відчула, що доволі глибоко загнала йому в нутро солодку, але затроєну стрілу першого вражіння симпатії і любові. І відчувала, що він зараз спробує виривати з серця ту стрілу. Молодий Сулейман задумано вдивлявся в ясну ніч. Нараз став близько перед нею і запитав: — Чи можна більше разів любити в життю? — Я молода й недосвідчена в тім, — відповіла. — Але я недавно чула, як співали про се невольники зі сербської землі, що працюють у твоїм парку. — Як же вони співали? — Вони співали так: Любов перша — чаша запахучих квітів, Любов друга — чаша з червоним вином. Любов третя — чаша чорної отруї… Сказала се напівспівучим тоном, причім, як могла, так перекладала сербську пісню на турецьку мову. По хвилі докинула: — Але я гадаю, що і перша, і друга любов може стати отруєю, коли не поблагословить її Бог всемогучий. Сулейман признавав їй у душі глибоку рацію, бо розчарувався був на своїй першій любові. Став як вкопаний. Був переконаний, що вона думає, що він уже перебув і третю любов… Не хотів оставити її в тім переконанню. По хвилі промовив помалу не то до себе, не то до неї: — Першу чашу я вже випив. Тепер, мабуть, другу зачинаю пити, хоч вино заборонене Пророком. І вже чуюся п'яний від нього. Тільки третьої чаші ніколи не хотів би я пити… Дивився допитливо в її очі. І був далеко кращий ніж недавно, коли побачила його, як ішов до її пані. Тепер здавалося їй, що вже не від сьогодня знає його. Мовчки слухала биття власного серця. По хвилі Сулейман сказав: — Ти завдала за весь час тільки одно питання, а я завдав тобі багато питань. Запитай мене ще за що… — й усміхнувся. Був дуже цікавий, що її зацікавить. Настуня подивилася на нього уважно, чи не глумиться. Зміркувавши, що ні, — спитала дуже поважно: — Чому ти маєш зачервонілі очі? Такого питання не сподівався від невольниці, з котрою вперве говорив. Бо привик його чути тільки від одної жінки — від своєї матері, коли вертав утомлений з нарад Високої Порти, або з довгої їзди конем в часі вітру, або коли задовго читав книги, або звіти намісників і дефтердарів. Відповів з приємністю: — Сильніший кінь повинен більше тягнути… Несподівано схопив її в рамена й почав цілувати з усею жагою молодості. Боронилася, чуючи, що між ним і нею стоїть на перешкоді передовсім ріжниця віри. Iз-за тої ріжниці чулася ще невольницею мимо горячих поцілунків падишаха. Iз-за хрестика від матері, який чула на грудях, боронилася перед першим вибухом пристрасті молодого мужчини. В шамотанню з нею побачив молодий Сулейман срібний хрестик на грудях Настуні. І всупереч звичаєві мовчки зняв свій золотий, султанський сигнет, який мав ще його прадід Магомет у хвилі, як в'їздив у здобутий Царгород. На нім був чудовий, синій туркус, що хоронить від роздратування й божевілля, від отруї і повітря, що дає красу і розум, і довге життя та й темніє, коли його власник хорий. Поклавши сигнет на шовкову подушку, вдивився в оксамитні, великі, вже втомлені очі невольниці. Але вона — не зняла малого хрестика, хоч зрозуміла його і хоч він сподобався їй тепер. І се рішило про її вартість в очах великого султана… Шамотання з молодим і сильним мужчиною втомило її. Щоб мати змогу відпочати, сказала, ловлячи воздух: — Будь чемний, а завдам тобі ще одно цікаве питання! — Завдавай! — відповів Сулейман, також віддихаючи глибоко. — Як ти можеш спроневірюватися своїй найлюбішій жінці, залицяючись так до мене, хоч ти мене вперве побачив! — Якій найлюбішій жінці? — Казав мені побожний учитель Абдуллаг, що твоя найлюбіша жінка зоветься Місафір. Зійшла, казав, у серці десятого султана, немов ясна зоря, і зробила багато добра у всіх землях Халіфа… Я сама бачила у святій каравані гарне дитя твоє, певно, від тої жінки, — додала. Повторяла слова учителя без ніякого заміру і з повною вірою, що султан уже має найлюбішу жінку, котра називається Місафір. А слова учителя, що та жінка зробила і багато лиха, пропустила, щоб не вразити падишаха. Молодий Сулейман зачав слухати з великою увагою. Не тільки зміст її слів зацікавив його, але й свобідна форма і вже перший акорд її, перші два слова. Хоч люде се такі єства, що якби їх було тільки трьох на світі, то оден з них був би їх головою, то все-таки в кожнім, без виїмку, є природне бажання бодай ілюзії рівності. Має се бажання і цар, і жебрак, і велетень, і дитина, бо се прояв вічної правди про рівність всіх перед обличчям Бога. Султан не чув довкруги себе атмосфери рівності, хіба при одній своїй матері, і тому з великою приємністю вчув від служниці слова: — Будь чемний! Але коли вона скінчила, з тим більшим захопленням заатакував її, кажучи: — Не маю найлюбішої жінки! Хіба, може, буду мати… Не могла догадатися, чи знає він передання, які оповідали про нього. Але якийсь внутрішній стрим не радив їй питати про се. Опиралася постійно дальше. Опиралася — аж поки від укритої в мурах Брами яничарів не залунали надзвичайні молитви улемів35. Бо в круговороті часу наближався великий день Османської держави, в котрій її військо вдерлося в столицю греків. I турецькі улеми молилися досвіта. Султан, хоч збурений був до самого дна, переміг себе. Встав, засоромлений, і пішов сповнити обов'язок молитви. Настуня глибоко відітхнула, відпочила й упорядкувала волосся та одяг на собі. А як виходила з наріжного будуару зі спущеними вниз очима, срібні звізди Косарі на небі піднялися високо над стрункими мінаретами Стамбула — й низенько кланялись чорні євнухи молодій служниці в султанській палаті… |
| Осип Турянський «Поза межами болю» Обладнання: портрет Осипа Турянського, текст твору«Поза межами болю»,кадри з кінофільму, терези |
СРС №3 Рижков Олександр 11-Е Пауль Целан(1920-1970) Вільям ІІІекспір та Михайло ЛепН монтов, ІІоль Верлен та Артюр Рембо, Ґійом Аполлінер та Унгаретті, Олександр Блок та Рене Шар. Осип... |
| Коли приходить кохання, душа наповнюється неземним блаженством. А знаєш чому? Знаєш від чого це відчуття величезного щастя? Тільки від того, що ми уявляємо, нібито прийшов кінець самоті |
Narrator's father fled to the Donbas to escape dekulakization and... Від.: На скрипці грав. Там то як то весілля було в селі, в другому селі, було покличуть, і мама, я пам'ятаю, як вони їздили, часом... |
| Інвестиційний проект Щорічний фестиваль «Весілля Нестора Махна і... Щорічний фестиваль «Весілля Нестора Махна і Галини Кузьменко» (проект Антошика М. М., Помічнянського міського голови) |
Пізній листопад до суворої зими Якщо вночі вітер дме з півдня – рік буде жаркий, із заходу – буде вдосталь молока і риби, зі сходу – до врожаю фруктів |
| ПРОЕКТ „КОЛИ НЕ ЗНАЄШ БРОДУ – НЕ ЛІЗЬ ПРОЖОГОМ В ВОДУ! ” лічильник балів |
Правовий турнір «Діти та їхні права» Відомий поет України В. Симоненко написав вірш «Ти знаєш, що ти — людина?» Рисенко Діана |
| Конкурсний відбір буде проходити за адресою: м. Київ, вул. Велика... ... |
Поради батькам майбутніх першокласників Вони, впізнаючи «матеріал», намагаються підказати оповідачеві, що буде далі, поправляють, якщо він припустився неточності. Це виробляє... |