|
|
Скачати 3.11 Mb.
|
VI. В НЕВІДОМУ БУДУЧНІСТЬ«Ambula ubi vis, quaere quodcumque volueris: et non іnvenies altiorem viam supra, nec securiorem viam іnfra, nisi viam sanctae crucis». Понад морем сумно лине Ключ відлетних журавлів. Хто з них верне? Хто загине? Чути їх прощальний спів. Багато днів минуло у школі невольниць, і над страшною Кафою вже другий раз на північ летіли журавлі. Настала гарна весна, і земля запахла. Одного вчасного вечера, коли до пристані причалив ряд турецьких галер, побачила Настуня з вікна своєї кімнати, як військова сторожа у пристані зачала кидати свої шапки на землю і зривати намети! Голосні оклики вояків доносилися аж до неї. Миттю стало відомо всім, що в місті Ограшкей помер у дорозі старий султан Селім12і що тіло його чорними волами везуть до Стамбула. Якесь небувале заворушення заволоділо мусульманами. На устах усіх було ім'я престолонаслідника, що досі був намісником Магнезії. — На престол вступає молодий Сулейман! Сі слова вимовляли мусульмани з якимсь особлившим притиском і таємничістю в очах. По вулицях міста якось інакше йшли військові відділи: інакше ступали, інакше несли мушкети, інакше підносили голови. Крок їх став твердий, а литки яничарів мов сталь напружалися… У старих, чорних улицях Кафи збиралися товпи мослемів і, голосно кричали до неба: «Аллагу Акбар13! Нехай сто літ живе султан Сулейман!»… Десятий султан Османів! А з тим окликом якась дивна легенда віри і надії йшла від Чорного моря і від гір Чатирдагу між народ мослемів. Йшла і кріпила його на дусі і на тілі. Навіть на подвір'ях гаремів побожні жінки мослемів піднімали своїх дітей вгору і з завзяттям шептали: «Нашу кров і майно — на приказ падишаха!» I всі мошеї станули отвором, а народ мослемів хвилями напливав молитися за молодого султана. Iз верхів мінаретів кричали муедзини дивними голосами свої молитви. Мов дрож громовини йшла по краю мослемів. Чути було в воздусі, що надходить велика доба держави Османів, підготована твердістю покійного султана. Якась аж неймовірна єдність опанувала мусульман всіх племен і станів — від багача до жеброти. Від неї тим виразніше відбивали посоловілі обличчя чужинців, християн і жидів. Настуня з цікавістю очікувала дня, щоб розпитати свого учителя Абдуллага про молодого султана. Як тільки на другий день увійшов у кімнату Абдуллаг, запитала його: — Чого мусульмани сподіються від нового султана? Абдуллаг подивився уважно на неї, склонив голову, схрестив руки на грудях і сказав глибоким таємничим голосом: — Султан Сулейман буде найбільший зі всіх султанів наших! — Чому? — запитала молода невольниця, котра вже убулася в школі і привикла до учителів. — Бо так предсказано, — відповів з глибокою вірою поважний Абдуллаг. — Але що саме предсказано? — запитала цікаво Настя. — Предсказано, що з початком кождого століття родиться великий муж, який обхопить те століття, як бика за роги і поборе його. А султан Сулейман уродився в першім році десятого століття Геджри. — Але ж у тім році уродилося більше людей, — замітила Настуня. — Не говори так, о, Хуррем, — відповів поважно Абдуллаг, — бо султан Сулейман любимець Аллага, і свята різка в руці його має за собою ще оден знак на те, що буде найбільший зі всіх султанів наших. — Який знак? — запитала ще цікавіше. — Такий, що він десятий з черги султанів! А число десять се найбільш досконале число! Бо воно кінчить і завершує перший круг чисел. Про досконалість сього числа свідчить те, що маємо десять пальців на руках і десять на ногах, — маємо десять змислів: зір, слух, нюх, дотик і смак і п'ять таких у нутрі, маємо десять частей святої книги Корану і десять способів читання її, маємо десять учнів Пророка і десять заповідей, і десять частей неба, і десять геніїв над ними, і з десятків складається все військо падишаха. Десятий султан тяжко поб'є ворогів ісламу. Чи не чуєш, як інакше перекликається сторожа у пристані? Вона вже чує, що велика рука взяла над землею знак влади Пророка, ще більша, ніж була рука його грізного батька, нехай Аллаг буде милостивий душі його!14 А військова сторожа дійсно інакше перекликалася у кафській пристані. Iнакше на вежах співали муедзини. Iнакше носили голови навіть прості мослеми: їх уявою заволоділа вже міцна віра в великого султана, що все переможе і все упорядкує. І дивні легенди почали оповідати про молодого Сулеймана. Настуня все нетерпеливо ждала на Абдуллага, щоб розпитувати його докладнійше про нового султана. Тепер Абдуллаг, а не Річчі, цікавив її передовсім. На другий день почала знов розпитувати Абдуллага про молодого султана. І так зацікавилася тим, що говорила вже доволі добре з Абдуллагом, навіть без допомоги товаришок. Абдуллаг, урадований її зацікавленням, оповідав з найвищим захопленням, говорив про великі діла, яких напевно доконає сей молодий султан. Настуня довго слухала його з зацікавленням. Нарешті перервала його словами: — Говориш про його діла так, якби султан Сулейман мав вічно жити. — Ні. Вічно жити не буде й він. Але старе передання каже, що він і по смерті правитиме світом ще якийсь час. — А се як? — Ось так. Десятий султан Османів умре на львинім столі сидячи. А що він у хвилі смерті своєї оточений буде всіми ознаками влади, то люде і звірята, генії й злі духи боятимуться його і слухатимуть, думаючи, що він живий. І ніхто не відважиться наближитися до Великого халіфа. А він нікого не закличе, бо буде неживий. І так сидітиме, аж поки малий червак не розточить палиці, на якій великий султан опирати буде обі руки свої. Тоді разом з розточеним патиком упаде труп Великого Володаря. І смерть його стане відома всім. І пічнеться небувалий нелад в державі Османів. Мішками зав'яжуть собі шиї аги і вельможі і настане страшне панування Капу-Кулів15. Арпалік16і Пашмаклік17знищать велику скарбницю султанів, а перекупства і злочини, як черви, розточать силу законів десятого й найбільшого султана Османів. Ще з того боку моря, з пустинь далеких такі передання приніс мій нарід про десятого й найбільшого султана Османів. По хвилі додав: — А ти, ніжна квітко, не бійся страшного часу Капу-Кулів. Бо предсказано, що хто матиме літ більше ніж десять, коли вперве почує сі передання про Сулеймана, той не побачить смерті десятого султана. Бо дуже багато морських хвиль ударить до берегів землі, заки зморщиться молоде обличчя Великого халіфа і як молоко побіліє каре волосся його. Учитель Абдуллаг говорив се спокійним голосом. І ні оден нерв не задрижав на його обличчі. З запертим віддихом слухала Настя старого повір'я турків про їх найбільшого мужа. Немов в екстазі, запитала: — А не предсказано нічого про жадну з жінок десятого султана? — Все, що призначене, єсть і предсказане. Найлюбіша жінка десятого султана буде Місафір18. Зійде як ясна феджер19у серці падишаха, а зайде криваво над царством його. Зробить багато добра і багато лиха в усіх землях халіфа від тихого Дунаю до Базри і Багдаду і до кам'яних могил фараонів! Навіть в царстві мовчання, у страшній пустині, де вік віків чорніє Мекам — Iбрагім20, серед жари засвітить чистий ключ водиці за стопою її. Бо дасть їй Аллаг з високого неба велику ласку свою і розум великий. Але шайтан засіє в її серденько рівно велику гордість… В школі невольниць було тихо, хоч мак сій. Учитель Абдуллаг відітхнув і говорив дальше: — Довго і завзято постом і молитвою буде боротися Велика Султанка зі своїм гріхом, поки не піддасться силі шайтана — у святу ніч Рамазану… І затермосить вихор брамами сераю і вікнами гарему, а в серці султанки зійде гріх гордості, і засміється шайтан у садах султанських і в мармурових палатах падишаха. А потім кара Божа так певно надійде, як йде пустинею напоєний верблюд. Бо Аллаг людині багато позичає і довго чекає і нічого не дарує, даром не дає… Настуня задумалася, але не над жінками падишаха. Ум її, котрий Річчі зацікавив державними справами, звернув увагу на щось зовсім інше, і вона сказала: — Ще одно! Чи не предсказано, що буде дальше з державою великого султана? — Все… що призначене… єсть і предсказане дрожачою душею віщих людей, — відповів Абдуллаг. І додав якби з сумом: — Коли доповниться круг віків на повіках вічних очей Аллага, тоді нарід Османів поверне відки прийшов, сповнивши по наказу Божім своє призначіння на безбожних нессараг21. А вертати буде знов на схід сонця під проводом кривавих ватажків своїх без роду і без плоду, лише з огнем в зубах… Помовчав хвилю і закінчив: — Як кожда людина, так і кожде плем'я має свій кісмет22, твердий і невмолимий, котрого не об'їде ні конем на землі, ні судном на морю… Говорив так певно, мовби читав зі святої книги Корану. Ні на одну мить не проявився неспокій в очах його. Всею поставою і всім виразом обличчя говорив, що буде те, що має бути. І навіть Сулейман Великий не здержить кроків Призначіння. «Кісмет» ішов… * * *Рух, викликаний вісткою про смерть старого султана і вступлення на престол нового, не вгавав, а кріпшав дня на день. Рух в пристані став великанський. З глибин Криму приганяли на торг великі маси коней, худоби і невольниць. Попит за ними був сильний. Бо всякі достойники заосмотрювалися в сей товар, щоб робити дарунки ще вищим достойникам: запопадали їх ласки при сподіваних зміна; хотіли вдержатися на своїх становищах або одержати при тій нагоді вищі. Наука в школі невольниць майже зовсім перервалася, бо щодня приходили вельможі й багаті купці, яким у ріжних одягах або й напівнаго показувано весь жіночий товар. Раз мало не купив Настуні якийсь анатольський баша. Купно розбилося тільки із-за високої ціни, з якої не хотів генуенець опустити ні шеляга. Не переривано тільки науки, якої вчили жінки. Сю науку вбивано в голови невольниць з іще більшим натиском. Скоро повторювано з ними особливо науку густовного одягання й добирання красок в одягах та в уряджуванню кімнат, в укладанню кашмірських шалів та дорогих серпанків з Моссулю й Дамаску. Поведення з невольницями стало надзичайно суворе: за найменшу неточність били їх батогами, докладне обвиваючи тіло перед биттям, щоб не поранити. Харч був багатий, як ніколи. Серед такого руху, де кожда кождої хвилі могла сподіватися зміни своєї долі на гіршу, майже без вражіння здійснилося прочуття ляцької шляхтянки. Всі її товаришки дивилися якось безучасно на те як її одягали. Всі вже знали, що приїхав старий, знемощілий баша. Настуня при пращанню шепнула їй на потіху: — Він купує тебе не для себе, а на дар для когось Може, й молодому мужчині дістанешся. — Ой ні, — відповіла жертва. — Він уже над грбом і в нікого ласки не запопадає. Для себе купить мене! А може жити ще довго… З'явилися і вірменин, і старий Iбрагім та й разом з генуенцем прийшли, ще раз упімнули свою жертву, щоб старалася сподобатися старому баші. — Бо інакше буде дуже зле, — сказали їй торговці, щоб залякати й інших. Нещасна жертва, пам'ятаючи попередні знущання, зараз піднесла голову й почала крізь сльози кидати огнисті погляди та живо рухатися так, як її вчили. За годину їхала в критій колясі зі старим трупом до пристані як його власність. Настуня з жалем пращала очима свою землячку, бо сама не знала, що з нею буде завтра. — Бідна Ванда Вєлєжинська вже має чоловіка, — шепнула Настуня до своеї товаришки Кляри. Та не відповіла ні словечка, така була стурбована. Кляру призначили в оден ряд з Настунею — невідомо, куди… * * *Генуенець, Iбрагім і вірменин ходили по огороді й над чимсь радили. Невольниці з запертим віддихом слідили з вікон кождий їх рух, кождий вираз їх облич. Знали, що ті торговці рішають тепер про їх долю, але не знали, що рішать. Ще того вечера повідомили їх, що завтра рано повезуть на продаж цілу школу. Куди, не сказав ніхто. Але всі додумувалися, що морем і правдоподібно в Царгород, бо там найбільший попит. Сам Iбрагім повезе їх, оповідали. Все одно — опиняться на авретбазарі23. Се знали. Настуня не спала майже цілу ніч. Не спали й її товаришки. Споминали минувшість, вгадували будучність. Раннім ранком принесли їм гарні одяги й наказали старанно одягнутися. Недовго тривало — і цілу школу рядами поведено до пристані та човнами перевезено на велику галеру. Доглядав їх чемно старий Iбрагім і то разом з вірменином. Настуня згадала перші хвилі свого полону. Оба були ласкаві для своїх жертв. Очевидно, не знали ще, де котра з них попаде і чи не пригодиться коли в життю. З обома торговцями їхав також брат генуенця. Галера довго стояла. Мабуть, ждала ще на когось. Рушила щойно під вечір. Настуня з жалем подивилася на місто й будівлю, де пережила стільки нових для неї думок, мрій і почувань. Якийсь холодний сутінок клав свої ніжні пальці на тихі води моря, на його легкі хвилі й на заплакані очі молодих невольниць. Яка доля ждала кожду з них? Одну ждала лучша, другу гірша — аж до страшних домів розкоші у Смирні та Дамаску, в Марокку й Самарканді… Але болю душ не можна порівняти. І тому однаково клав свої ніжні пальці вечірній сутінок на заплакані очі невольниць. Нараз — невольниці сумно заспівали на пращання… Заспівали, як птиці заскиглили… Береги Криму і страшний город Кафу з жалем пращали. Така вже вдача людей: вони жалують того, що було, хоч воно було б недобре, бо бояться того, що буде — невідомого. Хоч вони були дуже втомлені, бо не спали минувшої ночі, але й сеї заснути не могли. А як темна ніч покрила чорним оксамитом безмежну поверхню моря, жах почав ходити по чорній галері і не дав заснути ні везеним на торг невольницям, ні їх властителям. Оповідали собі про напади морських розбишак, про страшного Хайреддіна з рудою бородою, котрий не шанує навіть галер високих достойників. Оповідали про чайки козацькі, що несподівано нападають на морю й підпалюють турецькі галери. Настуня мріла про такий напад, хоч дуже боялася вогню на воді. А як північ наспіла і небо та Чорне море стали чорні, мов найчорнійший аксамит і ні одна зірка не блистіла на небеснім зводі, — побачили бідні невольниці, як далеко-далеко засвітили на морі три червоні огні. Вони скоро зближалися. Неспокій запанував на галері торговців. Хто се може надпливати? В тих часах моря були рівно небезпечні, як сухопутні шляхи. Неспокій перейшов у тривогу, бо вже виразно видніли таємничі судна — не то купецькі, не то воєнні. Нараз пронісся по галері шепіт: — То пливе Хайреддін з рудою бородою! Хто шептав? Всі шептали. Хто зачав? Вони не знали. Але ні одна душа не сумнівалася, що надпливає Хайреддін, «пострах п'яти морів» — від Альгіру по Аден, від Кафи по Каіро, скрізь страшний і скрізь присутній… Жах спараліжував усякий рух на галері торговців. А три темні судна Хайреддіна, найстрашнішого пірата тих часів, щораз ближче світили червоними огнями. У світлі їх Чорне море ставало ще чорніше. І якась тяжка задуха лягла на воздух, і на воду, і на серця всіх людей на галері, — така тяжка, якби духи всіх помордованих грізним султаном Селімом хмарами летіли зі всіх усюдів на суд справедливого Аллага. Навіть невольниці, котрі нічого не могли стратити, відчували, що може бути ще гірша доля від тої, яку мали: попасти в руки закам'янілих злочинців як добича, жеребом тягнена. А темні судна Хайреддіна підпливали все ближче і ближче. Вже на них виразно видніли чорні тула гармат і блискучі гаківниці і залізні драбини з гаками, які розбишаки перекидали на купецькі кораблі і так діставалися на них з мечами в руках і ножами в зубах. Онде стояли вони довгими рядами, ждучи наказу ватажка. Галера торговців стала — як курка, на котру налітають шуліки. А на однім з піратських суден вийшов з каюти Хайреддін з рудою бородою, пострах всіх людей, що плили морськими шляхами, без ріжниці віроісповідань. Обличчя опришка було порізане глибокими близнами. Крізь легкий прозрачний кафтан з червоного шовку видніла сталева кольчуга. За поясом мав два острі ятагани, при боці криву шаблю, в руці звичайну палицю-кавулю. Бороду мав руду, аж червону, немов помальовану. Настя на той вид зачала тихо тремтячими устами шептати псалом: — Помилуй мя, Боже, по великій милості твоїй і по множеству щедрот твоїх… Кляра, на всім тілі дрожачи, шептала до Настуні: — Зараз буде напад… Хайреддін глумливо й уперто вдивлявся в галеру торговців, не кажучи ні слова. Над його головою помалу підносили червене полотно на двох жердках. На нім звичайно видніло одно-одиноке слово: «Піддайтеся!» Але тепер на велике здивування всіх, що вліпили очі в полотно, був більший надпис: «Десять днів і десять ночей не беру добичі ні на морі ні на суші ні від мослемів ні від нессараг, відколи вуха мої вчули вістку, що на престол мослемів вступив десятий падишах Османів». Всі відітхнули, хоч страх не уступив відразу: і свобідні, і невольні напівпритомними очима гляділи на три піратські судна Хайреддіна, що тихо сунули попри них. Вони вже зникали на чорнім тлі, а жах невольниць ще більшав на думку про в'їзд у столицю того чоловіка, котрого хоч на десять днів пошанував страшний Хайреддін з рудою бородою. Настуня збілілими устами раз у раз відмовляла «Помилуй мя Боже» — вже зі страху перед Царгородом, столицею Халіфа. Всі невольниці вже Бог знає котрий раз оповідали собі, як перед виладовуванням їх у пристані покують їх чвірками в ланцюжки, бо в натовпі могла б не одна втечи і пропасти. Кляра, котра відкись докладно знала майже про все, що робили з невольницямн, пояснювала Настуні, що коли часом не стає ланцюжків, то скорше навіть мужчин пов'яжуть звичайними путами, ніж молодих жінок і дівчат. — Та чому? — питала Настя. — Я ж тобі вже говорила! Бо мусульмане кажуть, що найдурніша жінка хитріша від найрозумнішого мужчини. Зрештою, ми в нашім віці дорожчий товар, ніж найсильніші мужчини. Білі ручки Настуні злегка задрожали, а в її синіх очах заперлилися сльози. Над ранком заснула неспокійним сном. І снилося їй, що на галеру таки напав Хайреддін-розбишака трьома суднами і що здалека надлетіли малі чайки козацькі… І що була завзята битва, і що галера почала горіти, і пекла ясна полумінь. Пробудилася з криком. Було ще темно кругом. Тільки оченята її пекли від недоспаних ночей. Сіла на лежанці й очікувала днини. Раненько почула в небі тужні голоси. Такі тужні, що здавалося їй на хвилинку, що то її рідна мати й батько кличуть за нею: «Настуню! Настуню!» А то ключ перелетних журавлів летів з Малої Азії понад Чорним морем, на північ, в рідний край Настуні. Може, й він пращав її… Перед її очима став Рогатин і великі луги над ставищем, де часто спочивали журавлі. «Там, певно, все ще в руїні,» — подумала, і сльози заперлилися в її очах. А чорна галера торговців живим товаром плила і плила на захід сонця — в невідому будучність. |
| Осип Турянський «Поза межами болю» Обладнання: портрет Осипа Турянського, текст твору«Поза межами болю»,кадри з кінофільму, терези |
СРС №3 Рижков Олександр 11-Е Пауль Целан(1920-1970) Вільям ІІІекспір та Михайло ЛепН монтов, ІІоль Верлен та Артюр Рембо, Ґійом Аполлінер та Унгаретті, Олександр Блок та Рене Шар. Осип... |
| Коли приходить кохання, душа наповнюється неземним блаженством. А знаєш чому? Знаєш від чого це відчуття величезного щастя? Тільки від того, що ми уявляємо, нібито прийшов кінець самоті |
Narrator's father fled to the Donbas to escape dekulakization and... Від.: На скрипці грав. Там то як то весілля було в селі, в другому селі, було покличуть, і мама, я пам'ятаю, як вони їздили, часом... |
| Інвестиційний проект Щорічний фестиваль «Весілля Нестора Махна і... Щорічний фестиваль «Весілля Нестора Махна і Галини Кузьменко» (проект Антошика М. М., Помічнянського міського голови) |
Пізній листопад до суворої зими Якщо вночі вітер дме з півдня – рік буде жаркий, із заходу – буде вдосталь молока і риби, зі сходу – до врожаю фруктів |
| ПРОЕКТ „КОЛИ НЕ ЗНАЄШ БРОДУ – НЕ ЛІЗЬ ПРОЖОГОМ В ВОДУ! ” лічильник балів |
Правовий турнір «Діти та їхні права» Відомий поет України В. Симоненко написав вірш «Ти знаєш, що ти — людина?» Рисенко Діана |
| Конкурсний відбір буде проходити за адресою: м. Київ, вул. Велика... ... |
Поради батькам майбутніх першокласників Вони, впізнаючи «матеріал», намагаються підказати оповідачеві, що буде далі, поправляють, якщо він припустився неточності. Це виробляє... |