СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ УЧНІВ У НОВОМУ КОЛЕКТИВІ ЯК ЕТАП УСПІШНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ В УМОВАХ ВЕЧІРНЬОЇ ШКОЛИ.
ЗМІСТ
ВСТУП ...................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ УЧНІВ В НОВОМУ КОЛЕКТИВІ . …………………………………………………………. 6
1.1 Визначення понять « соціальна адаптація», «дезадаптація», «соціалізація» ..............................................................................................................................6
1.2 . Соціальна адаптація. Види адаптації ...............................................................8
1.3 Психолого – педагогічні чинники соціальної адаптації..................................14
РОЗДІЛ ІІ. СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ УЧНІВ У НОВОМУ КОЛЕКТИВІ ЯК ЕТАП УСПІШНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ В УМОВАХ ВЕЧІРНЬОЇ ШКОЛИ..............................................................................................................16
2.1. Специфіка навчання у вечірній (змінній) школі……………………………16
2.2. Соціальна адаптація учнів у новому колективі як етап успішної соціалізації в умовах вечірньої школи………………………………………………………….18
ВИСНОВКИ ..............................................................................................................22
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ..........................................................................................24
ДОДАТКИ .................................................................................................................26
ВСТУП
З кінця ХХ століття в Україні відбуваються політичні, економічні, соціальні зміни. Слід зазначити, що теперішні умови для самореалізації особистості значно ускладнилися, оскільки діапазон громадських оцінок та очікувань розширився, різноманітнішими стали бажані та допустимі способи поведінки. Разом з тим, дедалі більшого значення набуває здатність людини до нестандартних, нетипових вирішень проблемних ситуацій. Саме тому проблема соціально-психологічної адаптованості особистості у новому соціумі є досить актуальною. Адаптивні можливості суб’єкта у новому для нього середовищі розглядаються багатьма науками і висвітлюють різноманітні питання: від філософських аспектів (пристосування до просторових та часових змін) до медико-біологічних (дослідження анатомо-фізіологічних змін організму в результаті змін середовища).
Соціально-психологічну адаптацію учня до умов нового класного колективу та нової школи слід розуміти як процес його активного пристосування до конкретного шкільного середовища у вигляді нового учнівського та педагогічного колективу, колективу адміністрації і керівництва школою.
Детальний аналіз особливостей соціально-психологічної адаптації учня до нового для нього класного колективу показує, що одним із найскладніших питань цієї проблеми є пошук шляхів та засобів подолання перешкод у процесі взаємодії учня з класом. Важливі аспекти соціально-психологічної адаптації, зокрема ті, які тісно пов’язані з мотиваційною, комунікативною та особистісною стороною психічної активності, висвітлюються у дослідженнях М.І. Алексєєвої, Г.О.Балла, Н.А. Бастун, Л.І. Закутської, О.В. Киричука, Г.С. Костюка, Г.В.Ложкіна, С.Д. Максименка, О.М. Мороза, А.М. Прихожан, О.В.Федоришина, А.В. Фурмана та ін. Проблема впливу соціально-психологічного оточення на макро- і мікрорівні детально розглядається в працях О.І. Ельконіної, Н.Г. Колизаєвої, А.Н. Жмирікова та ін.
Сучасні підходи до розв’язання проблеми входження учня у новий для нього класний колектив викладені в роботах А.С. Горбатенка, Я.Л.Коломинського, Г.В. Чернікова, А.Н. Жмирікова, ін.[13]
Однак увесь спектр теперішніх психолого-педагогічних досліджень не повною мірою розкриває проблему соціально-психологічної адаптації школярів у новому для них класному колективі, тим більше, у такому закладі як вечірня школа. Це й зумовило вибір теми нашого наукового дослідження "Соціальна адаптація учнів в новому колективі як етап успішної соціалізації в умовах вечірньої школи".
Об’єктом дослідження є процес соціальної адаптації учня.
Предметом дослідження є особливості соціальної адаптації учнів до нового класного колективу в умовах вечірньої школи.
У ході дослідження була поставлена наступна мета: теоретичне вивчення проблеми соціальної адаптації учнів у новому класному колективі і визначення чинників , які впливають на рівень адаптації та комфортності у навчальному закладі.
Завдання дослідження:
1 ) визначення поняття соціальної адаптації, дезадаптації, соціалізації;
2 ) вивчення теорії та практики питання соціальної адаптації учнів до нового колективу ;
3 ) проведення дослідження щодо соціальної адаптації в умовах вечірньої школи та комфортності перебування у навчальному закладі;
4 ) проведення аналізу отриманих даних;
5 ) формулювання висновків.
У дослідженні нами були використані наступні методи: теоретичний аналіз психолого - педагогічної , соціально - психологічної літератури з питань соціальної адаптації учнів у новому колективі; метод анкетування ; метод вивчення документів; метод спостереження .
РОЗДІЛ І.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ УЧНІВ В НОВОМУ КОЛЕКТИВІ.
1.1.Визначення понять « соціальна адаптація», «дезадаптація», «соціалізація».
Розвиток людини - складний процес. Цей процес відбувається під впливом як зовнішніх впливів, до яких, перш за все, відносяться навколишнє для людини природне і соціальне середовище, а також, спеціальна, цілеспрямована діяльність з формування у дітей певних якостей особистості, так і внутрішніх сил - біологічних та спадкових факторів, властивих людині.
Розвиток дитини - це перетворення його з біологічного індивіда в соціальну істоту - особистість, що означає проходження процесу соціалізації. Соціальна адаптація — це процес входження особистості в соціально-рольові зв’язки і відносини, оволодіння нею соціальними нормами, правилами, цінностями, соціальним досвідом, соціальними відносинами і діями.
Поняття «соціальної адаптації» розглядається в роботах Т.В. Азарової, М. Алешиной, М.В. Антропової, М.В. Битяновой, М.А. Галагузова, М.М. Кольцовой, В.С, Маркова, Л.В. Мардахаева, А.В. Мудрика, та ін .
За М.А. Галагузова, соціальна адаптація дитини - це процес активного пристосування його до умов соціального середовища; вид взаємодії дитини з соціальним середовищем . [15]
У Великій психологічній енциклопедії соціальна адаптація – це активне пристосування людини до умов соціального середовища шляхом засвоєння норм, цінностей, стилів поведінки, прийнятих у суспільстві.
З психологічної точки зору, соціальну адаптацію розглядають як узгодження оцінок, домагань індивіда, його особистих можливостей зі специфікою соціального середовища; цілей, цінностей, орієнтацій особистості з можливостями та умовами їх реалізації в конкретному соціальному середовищі; як взаємовідносини індивіда і його оточення; як процес гомеостатичного (від грец. "збереження стану») урівноваження (Ж. Піаже). Важливим аспектом соціальної адаптації є прийняття індивідом соціальної ролі. Це дозволяє розглядати соціальну адаптацію як соціально-психологічний механізм соціалізації особистості.
Отже,соціальна адаптація - процес активного пристосування людини до умов соціального середовища (середовищі життєдіяльності), завдяки якому створюються найбільш сприятливі умови для самовияву і природного засвоєння, прийняття цілей, цінностей, норм і стилів поведінки, прийнятих і суспільстві
Соціальна адаптація особистості здійснюється в двох сферах:
1) соціально-психологічній сфері життєдіяльності особистості — системі суспільно-психологічних зв’язків і відносин особистості, що виникають при виконанні нею різних соціально-психологічних ролей, тому розрізняють соціально-психологічну адаптацію особистості;
2) сфері професійних, навчально-пізнавальних та інших діяльнісних зв’язків і відносин особистості, тому потрібно говорити ще й про професійно-діяльнісної соціальної адаптації особистості.
У зв’язку з цим прийнято виділяти первинну і вториннусоціалізацію. Вважається, що первинна соціалізація пов’язана з формуванням загального образу дійсності. Характер же вторинної соціалізації визначається поділом праці і відповідного йому соціального розподілу знання. Існує і дещо інше уявлення, в рамках якого соціалізація розглядається як процес, щопротікає в наступних двох напрямках — становлення людини як особистості і становлення людини як суб’єкта діяльності. Кінцевим ефектом цієї соціалізації у вигляді особистості і у вигляді суб’єкта діяльності є утворення індивідуальності.
Особливе значення має соціальна адаптація дитини - процес і результат узгодження індивідуальних можливостей та стану дитини з навколишнім світом, пристосування його до нової середовищі, нових умов життєдіяльності, в структурі відносин у певних соціально-психологічних спільнотах, встановлення відповідності поведінки прийнятим у них нормам і правилам.
Соціально-психологічна адаптація особистості — це процес набуття нею певного статусу, оволодіння тими чи іншими соціально-психологічними рольовими функціями. Статус (у соціальній психології) — положення особистості в системі міжособистісних відносин, що визначає його права, обов’язки і привілеї.[7]
У процесі соціально психологічної адаптації особистість прагне досягти гармонії між внутрішніми і зовнішніми умовами життя і діяльності. У міру здійснення такої адаптації підвищується адаптованість особистості. При повній адаптованості досягається адекватність психічної діяльності людини заданих умов середовища і її діяльності в тих чи інших обставинах.
Адаптованість особистості може бути внутрішньою, що виявляється у формі перебудови її функціональних структур і систем особистості при певній трансформації і середовища її життя і діяльності. У такому випадку і зовнішні форми поведінки, і діяльність особистості видозмінюються і приходять у відповідність з очікуваннями середовища. Також відбувається зовнішня адаптація особистості, коли особистість внутрішньо змістовно не перебудовується і зберігає себе, свою самостійність. В результаті має місце так звана інструментальна адаптація особистості.
Ситуаційні адаптаційні можливості людини непостійні. Залежно від умов та їх своєрідності, вони можуть знижуватися або посилюватися. Зниження адаптаційних можливостей характеризується таким явищем, як дезадаптація.
Дезадаптація (від лат. приставки de ...) - означає передусім зникнення, знищення, повна відсутність і лише значно рідше вживається як зниження, зменшення.
Найчастіше під дезадаптацією розуміють невідповідність соціально-психологічного і психофізіологічного статусу людини вимогам ситуації життєдіяльності, який, у свою чергу, не дозволяє йому адаптуватися в умовах середовища його існування.
Явище дезадаптації може мати місце в окремому (типовому) або будь-якому середовищі. Наприклад, вдома дитина відчуває себе досить комфортно і не відчуває дезадаптаційних явищ, а в школі, навпаки, дискомфортно.
Розгляду цього поняття в своїх роботах приділяли увагу Б.М. Алмазов, М.А. Галагузова, М.В. Михайлова та ін .[13]
Так, Б.М. Алмазов визначає дезадаптацію як невідповідність і незасвоєння соціальних норм і правил людиною. Ця невідповідність соціопсихологічного і психофізіологічного статусу (можливостей) людини вимогам ситуації життєдіяльності, що, у свою чергу, не дозволяє їй адаптуватися в умовах середовища її існування.
М.А. Галагузова розуміє соціальну дезадаптацію дитини як процесс втрати нею або несформованості у неї соціально значущих якостей, які перешкоджають успішному пристосуванню до умов соціального середовища.
Дезадаптація, як і адаптація, в психолого-педагогічній літературі розглядається як прояв, процес, і результат[15].
Якщо розглядати дезадаптацію в умовах школи, то дезадаптація - це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушення в навчанні й поведінці, конфліктнихстосунків, психосоматичних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, викривлень у розвитку особистості.
Ознаки дезадаптації:
• труднощі у навчанні аж до стійкої неуспішності;
• порушення у відносинах з однокласниками, батьками, вчителями;
• небажанн яходити до школи;
• соматичні прояви: головний біль, порушення сну, біль у животі, порушення апетиту, пригнічений настрій, підвищена стомлюваність;
• емоційн іпорушення;
• зниження товариськості, емоційноїстійкості, самоконтролю, соціальної сміливості та підвищені показники емоційної збудливості, тривожності, браку уваги на уроці, нездатності до тривалого зосередження, замикання у собі.
Оскільки основні параметри особистості є не вродженими, а набуті індивідом протягом життя. Термін "соціалізація" запровадив у середині XIX ст. французький соціолог Габріель Тард для позначення процессу інтеріоризації соціальних норм шляхом соціальної взаємодії. Поняття "соціалізація" еволюціонувало з того часу, охоплюючи різні аспекти цього явища.
Соціалізація особистості — це двосторонній процес засвоєння індивідом соціального досвіду того суспільства, до якого він належить, з одного боку, і активного відтворення і нарощування їм систем соціальних зв’язків і відносин, в яких він розвивається — з іншого. Людина не тільки сприймає соціальний досвід і оволодіває нею, але й активно перетворює його у власні цінності, установки, позиції, орієнтації, у власне бачення суспільних відносин. При цьому особистість суб’єктивно включається в різноманітні соціальні зв’язки, у виконання різних рольових функцій, тим самим перетворюючи навколишній її соціальний світ і себе саму.
Соціальний досвід включає в себе багатоскладових, серед яких виділяються дві основні:
а) норми, правила, цінності, відносини і т.п. соціального середовища;
б) культура праці, виробничої та інших видів діяльності.
У такому випадку становлення і розвиток особистості, як процесс оволодіння індивідом соціальним досвідом і його нарощування, примноження у своєму розвитку може бути представлений двома умовними етапами.
Перший полягає у формуванні та закріпленні основних соціальних і психологічних цінностей людини: трудових, моральних, естетичних, політичних, правових, екологічних, сімейно-побутових та інших. Це етап загальної соціалізаціїособистості.
Засвоєння соціального досвіду завжди суб’єктивно. Одні й ті ж соціальні ситуації по-різному сприймаються і по-різному переживаються різними особистостями. А тому вони залишають неоднаковий слід в психіці, в душі різних людей[3].
Соціалізація охоплює всі процеси залучення до культури,комунікації і
навчання,за допомогою яких особистість набуває здатності брати участь у
суспільному житті.
Виділяють три основні сфери, в яких відбувається становлення особистості: «спілкування, діяльність, самосвідомість».
Процес соціалізації відбувається як єдність усіх трьох сфер. Така єдність створює для учня дійсність, в якій він може спілкуватися, оволодіваючи системою соціальних відносин.
Отже, суть процесу соціалізації полягає втому, що особистість поступово засвоює соціальний досвід і використовує його для адаптації до соціуму[10].
1.2. Соціальна адаптація. Види адаптації.
Соціально-психологічна адаптація буває двох типів:
1) прогресивною, якій властиво досягнення всіх функцій і цілей повної адаптації і в ході реалізації якої досягається єдність, з одного боку, інтересів, цілей особистості, і груп суспільства в цілому — з іншого;
2) регресивною, яка з’являється як формальна адаптація, яка не відповідає інтересам суспільства, розвитку даної соціальної групи і самої особистості.
Деякі психологи позначають регресивну адаптацію як конформну, засновану на формальному прийнятті особистістю соціальних норм і вимог. У такій ситуації особистість позбавляє себе можливості самореалізуватися, проявити свої творчі здібності, випробувати почуття власної гідності.
Тільки прогресивна адаптація може сприяти справжній соціалізації особистості, тоді як тривала прихильність до конформістської стратегії веде до формування схильності особистості до систематичних помилок поведінки (порушень норм, очікувань, шаблонів поведінки) і до створення все нових проблемних ситуацій, для адаптації до яких у неї немає ні адаптивних здібностей, ні готових механізмів та їх комплексів. Соціалізація та психологічна адаптація — процеси близькі, взаємозалежні, взаємообумовлені, але не тотожні. Соціалізація особистості — це процес формування та становлення особистості через оволодіння нею соціальним досвідом. Психологічна ж адаптація виступає одним з провідних і визначальних механізмів соціалізації особистості[7].
Однак не всякий процес адаптації веде до соціалізації особистості. Разом з тим повна внутрішня психологічна адаптація особистості може виявитися тотожною процесу її соціалізації.
Іншим механізмом соціалізації особистості виступає виховання — керований і цілеспрямований процес соціалізації, в ході якого у свідомості особистості закріплюються суспільно схвалені норми і правила поведінки, моральні та етичні цінності, відносини, що існують у суспільстві.
У загальному вигляді фактори соціалізації особистості можуть бути представлені у вигляді двох великих груп: в першу входять соціальні фактори, що відображають соціально-культурний аспект соціалізації і які зачіпають проблеми її групової, історичної, культурної та етнічної специфіки, в другу — індивідуально-особистісні фактори, значною мірою визначаються своєрідністю життєвого шляху особистості.
До соціальних факторів зазвичай відносять макро-, мезо- і мікрофактори, що відображають соціально-політичні, економічні, історичні, національні і т.д. особливості розвитку особистості, в тому числі і якість життя, екологічну обстановку, виникнення екстремальних та інших соціальних обставин.
Макрофактори — це соціальні і природні детермінанти соціалізації та розвитку особистості, обумовлені її проживанням в складі великих соціальних спільнот.
Країна, держава (в повсякденному розумінні синоніми) — поняття, прийняті для виділення людей, які проживають у певних територіально-адміністративних межах і об’єднаних між собою в силу історичних, соціально-економічних, політичних і психологічних причин. Специфіка розвитку країни, держави визначає найважливіші особливості соціалізації населення, особливо молоді[ 10].
1.3.Психолого – педагогічні чинники соціальної адаптації.
Кожен рік дитинства, підліткового періоду і юності - це не тільки новий крок у психічному розвитку, становленні особистості, формуванні психічних функцій і «визрівання» інтелектуальних можливостей, але це ще й щабель соціального становлення, розширення і якісної зміни соціально-психологічних можливостей людини.
Соціально-психологічний розвиток – це процес засвоєння людиною доступного йому на даний момент соціального досвіду; творча переробка останнього в особистий досвід, у внутрішні соціальні цінності і установки. Визначення громіздке, але воно відображає суть цього процесу. Перебуваючи в деякому середовищі - сім'ї, освітній установі, компанії однолітків - дитина ніби «заковтує» ті норми й цінності, які в цьому середовищі панують, а потім поступово переробляє їх, змінюючи і пристосовуючи до індивідуальних особливостей і життєвих цілей.
Дослідження внутрішнього світу підлітків показують, що одна з найсерйозніших проблем середнього шкільного віку - неузгодженість переконань, моральних ідей і понять, з одного боку, з вчинками, діями, поведінкою, з іншого. Наміри зазвичай благі, але вчинки далеко не завжди слушні. Моральні ідеали і моральні переконання підлітків складаються під впливом різних факторів і тому дуже різноманітні. Поряд з позитивно орієнтованими якостями зустрічається чимало помилкових, незрілих, і навіть аморальних уявлень. Підлітки - хлопчики схильні вибирати своїми кумирами сильних, мужніх, сміливих людей. Привабливими для них можуть стати не тільки книжкові пірати і розбійники, а й цілком земні місцеві хулігани. Наслідуючи їх, підлітки, самі того не розуміючи, переходять ту небезпечну межу, за якою сміливість обертається жорстокістю, незалежність - підлістю, повага до себе - насильством над іншими. У дівчаток – підлітків також чимало помилкових ідеалів. Дослідження показують помітне зміщення акцентів з традиційно-позитивних моральних цінностей на уявні, помилкові і навіть антисоціальні [2].
У підлітковому віці відбувається зміна авторитету вчителя на авторитет однолітка, авторитет дорослого повернеться тільки в юнацькому віці до 18-20 років. Реакція групування - через спілкування пізнання і оцінка себе, затвердження своєї гідності та престижу серед товаришів. Підліток починає здійснювати велику кількість дій для того, щоб завоювати увагу ровесників:
- суспільно значущі вчинки - спорт, навчання, суспільне життя, якщо такий колектив, який здатний направити на це;
- антисоціальні прояви - хамство, зриви уроків, демонстративна поведінка, особливо, якщов она підтримується друзями[9].
Отже, соціальна адаптація є запорукою успішного входження в колектив, а як наслідок – внутрішнього комфорту в стінах навчального закладу.
РОЗДІЛ ІІ. СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ УЧНІВ В НОВОМУ КОЛЕКТИВІ ЯК ЕТАП УСПІШНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ В УМОВАХ ВЕЧІРНЬОЇ ШКОЛИ.
2.1. Специфіка навчання у вечірній (змінній) школі.
В умовах глобальної інформатизації, інтеграційних процесів виникла гостра потреба у становленні освіти нового покоління, її орієнтації на європейський і світовий освітній простір, із випереджальним спрямуванням, підвищенням якості і конкурентоспроможності, новими стандартами та змістом. Саме освіта має сформувати інноваційну особистість, яка усвідомлює реалії сучасного світу, здатна жити і діяти в ньому, бути, по суті, не тільки громадянином своєї країни, а й громадянином світу.
Основні напрями, пріоритети, завдання і механізми реалізації державної політики в галузі освіти визначено Національною стратегією розвитку освіти України на період до 2021 року. В числі стратегічних - забезпечення права усіх громадян України на здобуття якісної загальної середньої освіти.
З огляду на сучасні та перспективні освітньо - виховні завдання, важливе місце в освітньому комплексі країни займають вечірні (змінні) загальноосвітні навчальні заклади.
Сучасна вечірня школа гарантує неперервне навчання, дає можливість реалізувати конституційне право на здобуття середньої освіти всім, хто цього потребує,забезпечує можливість навчання без відриву від виробництва, через створення системи різновікових класів.
Сьогодні до вечірньої школи приходять 45% підлітків 14-17 років, 26% - до 25 і більше, переважна більшість яких – із соціально незахищених, багатодітних, неповних сімей, із негативним минулим досвідом навчання, низьким рівнем знань, девіантною поведінкою, дорослі, які своєчасно не отримали освіту з тих чи інших причин. Частина з них пережила життєві, сімейні, фінансові, психологічні травми чи проблеми, і здебільшого бажання молоді вчитися є усвідомленим[12].
За твердженням фахівців, специфіка контингенту учнів надає вечірнім школам статус своєрідних центрів реабілітації і психологічної підтримки підлітків і молоді.
Діяльність сучасних вечірніх шкіл в першу чергу спрямовується на реалізацію важливої соціально – педагогічної проблеми – моральної підтримки молоді, надання допомоги у подоланні негативного ставлення до навчання, виявлення і розкриття творчого потенціалу, формування навичок самоосвіти та життєво важливих компетентностей : правових, соціальних, екологічних, технологічних.
Вечірня школа активно вирішує проблеми соціального захисту учнівської молоді, її адаптації у навколишньому соціумі, створює умови для розвитку учнівської молоді з одночасною корекцією поведінки, вирішує проблеми фізичного і психічного оздоровлення.
2.2. Соціальна адаптація учнів у новому колективі як етап успішної соціалізації в умовах вечірньої школи.
Одна із основних задач вечірньої школи, а у соціальному плані її місія – усунення аномалій розвитку особистості, пов’язаних з освітою, і створення передумов для нормалізації процесу подальшого соціального становлення, тобто соціалізації особистості.
Часто учні, як правило неповнолітні, переходять до вечірніх шкіл посеред навчального року і зазвичай мають негативний досвід спілкування з вчителями, однолітками, не впевненні та зневірені у власних можливостях, яким важко знайти спільну мову з оточуючими. Слід зрозуміти, що для учнів це не лише зміна навчального закладу, а перш за все – зміна соціального статусу. Саме тому так важливо приділяти багато уваги питанню соціальної адаптації особистості на початку її навчання у вечірній школі.
Часто до вечірніх (змінних) школ приходять вчитися діти, які зростали у такому соціальному середовищі, де не знайшлося людей – серед рідних та педагогів, - що допомогли б їм повірити у власні сили, розкрити від природи дані таланти.
Ускладнення шкільного навчання, що відбувається при переході учнів до іншого закладу, створює ризик поглибити шкільну дезадаптацію, яка розгорнулася ще при переході учнів з початкової до основної школи.
Причини такої дезадаптації :
1) неспроможність адаптуватися до ускладнених умов навчання;
2) погіршення статусу в класному колективі через його структурні зміни;
3) занедбана початкова шкільна дезадаптація.
На фоні цих ускладнень змінюється мотивація навчання учнів, особливо підлітків, загальне ставлення до перебування в школі. Тому створюючи відповідну атмосферу для успішної адаптації учнів у новому навчальному закладі, педагогічний колектив вечірньої школи разом з психологічною службою створює такі умови, які спонукають учнів:
прагнути спілкуватися з однолітками;
зацікавленість у вивченні навчальних предметів;
прихильно ставитися до школи, де учні відчувають підтримку та розуміння, а не лише контроль навчання батьками та педагогами[14].
У вечірній школі, на базі якої проводилося дослідження, психологічною службою та педагогами, за регулярної підтримки адміністрації закладу постійно проводиться робота з соціальної адаптації підлітків, що спрямована на виховання творчої особистості, впевненої у власних силах, здатної до адекватної самооцінки. Ця робота включає в себе:
виховання емоційної культури підлітків;
робота з переорієнтації з норм поведінки і цінностей, характерних для дітей, на норми і цінностідорослих;
створення позитивного психологічного клімату в колективі;
створення обстановки, яка ґрунтується на повазі та довір'ї до учнів, сприяє їх розкріпаченню;
розвиток самоусвідомленості підлітка, впевненості у власних силах, вимогливості до себе, самокритичності, відповідальності, здатності до саморегуляції поведінки;
застосовування методів виховної роботи, які сприяють цинічному ставленню до злочинів, виховують людяність, духовність, здатністьспівпереживати;
залучення до участі в художній самодіяльності;
виховання естетичних смаків.
На скільки учні адаптувалися у закладі можна визначити за допомогою анкети М. Зайченко «Адаптація і комфортність у навчальному закладі»[8]. Дана анкета складається з 10 питань, з яких вісім передбачають варіанти відповідей та два питання з розгорнутою відповіддю. Щоб результати були правдиві, анкета проводиться анонімно, лише із зазначенням статі респондентів
(додаток 1).
Опитування було проведено в 9 класі – 17 учнів, з них 11 хлопців та 6 дівчат та в 10-А класі - 28 учнів, з них 15 хлопців та 13 дівчат.
Більша частина учнів не мають проблем, пов’язаних зі школою, проте в кожному класі є одиничні випадки невдоволення закладом.
У 9 класі на питання « Як ти почуваєшся у школі? » лише 1 дівчина відповіла « самотньо» та 1 хлопець – «нудно», решта респондентів дала відповідь « спокійно» ( 11 учнів) та «комфортно» (4 учня).
3 хлопців на питання про конфлікти з педагогами відповіли про проблеми, які стосуються невиконання вимог – запізнення, прогули , проте жоден учень дав позитивної відповіді щодо нетактовності та некоректності будь – кого з педагогічного колективу.
Щодо приниження та знущання зі сторони однолітків була дана одна відповідь « інколи». В основному агресія може проявлятися у вербальному вигляді ( нецензурна лайка, образливі прізвиська). Цей клас повністю складається з учнів, які на початок нового навчального року прибули з різних шкіл і тому практично кожен намагається самоствердитися в колі однолітків.
З опитаних учнів даного класу 15 чол. задоволені, що навчаються в цьому закладі.
Частина учнів (8 чоловік) із задоволенням беруть участь у позакласних заходах . При проведені опитування в 10 класі, враховувалася та обставина, що більшість учнів даного класу навчаються в закладі 2 – й рік і в певній мірі адаптувалися в шкільному колективі.
На запитання «Як ти почуваєшся у школі?» одна дівчина дала відповідь «нудно» та 1 – «самотньо», серед хлопців – 4 «нудно», решта учнів класу « спокійно» та «комфортно».
Серед проблем, які бувають пов’язані зі школою, 1 учень вказав непорозуміння з вчителем через забутий зошит.
Щодо насилля та знущань з боку однолітків жоден з респондентів не дав стверджувальної відповіді.
Беруть участь у позакласних заходів лише 6 учнів, 15 – «ні, і не хочуть» , решта учнів – проігнорувало дане питання.
Більша частина учнів приходять до школи зі звичайним настроєм не передчуваючи неприємностей, хоча 2 учнів, через небажання навчатися дали відповідь “ швидше б усе це закінчилося”.
За допомогою метода спостереження, стало відомо, що класні керівники цих класів постійно налагоджують співпрацю й довірливу атмосферу серед учнів класу, знайомляться з родинами учнів та підтримують з ними регулярний зв’язок, в своїй роботі враховують різновіковий контингент учнів.
Отже, можна зробити висновок , що в закладі панує здорова атмосфера. Учні, які прибувають до школи, не відчувають себе ізольованими та покинутими. Вони бачать з боку педагогічних працівників рівне та неупереджене ставлення. Непорозуміння, які іноді виникають в системі «учень - вчитель» походять через обґрунтовані вимоги до правил, які повинні виконувати учасники навчально – виховного процесу. Кожний вчитель при роботі з учнями враховують індивідуальні та вікові особливості, а також минулий життєвий досвід учня. При проведенні позакласних заходів максимально залучають бажаючих учнів, що є позитивним прикладом для інших . У школі створена атмосфера добра, уваги до кожного учня, допомоги йому і підтримки. Колектив школи розуміє, що учень має відтанути серцем, стати добрішим, повірити в себе, тому його успіх стає радістю для всіх.
ВИСНОВКИ.
1.Соціальна адаптація – це активне пристосування людини до умов соціального середовища шляхом засвоєння норм, цінностей, стилів поведінки, прийнятих у суспільстві.
2.Ситуаційні адаптаційні можливості людини непостійні. Залежно від умов та їх своєрідності, вони можуть знижуватися або посилюватися. Зниження адаптаційних можливостей характеризується таким явищем, як дезадаптація. Дезадаптація в умовах школи - це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушення в навчанні й поведінці, конфліктних стосунків, психосоматичних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, викривлень у розвитку особистості.
3.Соціалізація особистості — це двосторонній процес засвоєння індивідом соціального досвіду того суспільства, до якого він належить, з одного боку, і активного відтворення і нарощування їм систем соціальних зв’язків і відносин, в яких він розвивається — з іншого. Соціалізація охоплює всі процеси залучення до культури,комунікації і навчання,за допомогою яких особистість набуває здатності брати участь у суспільному житті.
4.Дослідження внутрішнього світу підлітків показують, що одна з найсерйозніших проблем - неузгодженість переконань, моральних ідей і понять з вчинками, діями, поведінкою. Моральні ідеали і моральні переконання підлітків складаються під впливом різних факторів і тому дуже різноманітні. Поряд з позитивно орієнтованими якостями зустрічається чимало помилкових, незрілих, і навіть аморальних уявлень.
5. Діяльність сучасних вечірніх шкіл в першу чергу спрямовується на реалізацію важливої соціально – педагогічної проблеми – моральної підтримки молоді, надання допомоги у подоланні негативного ставлення до навчання, виявлення і розкриття творчого потенціалу, формування навичок самоосвіти та життєво важливих компетентностей : правових, соціальних, екологічних, технологічних.
6. Щоб успішно адаптувати учнів до нових класних колективів в умовах вечірньої школи, організаційно-педагогічну діяльність адміністрація та колектив учителів будує на основі моніторингу вікового складу учнів, їх запитів та інтересів, життєвих і професійних прагнень, рівня навчальних досягнень.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.Алмазов Б.М. Психічна дезадаптація неповнолітніх.- Свердловськ, 1986.
2.Архипова С. Розвиток соціального досвіду особистості в умовах школи// Соціальна педагогіка: теорія та практика -2007 -№1-С.4-9
3.Балл Г.А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности.// Вопросы психологии.1989, №1, с.73-75
4.Брілінг Е.Е. Підліток: бити чи любити? Уроки любові і терпіння для батьків.- М.: Дрофа-Плюс, 2005.
5.Большая психологическая энциклопедия- М: Эксмо, 2007.
6.Виховання важкої дитини: Діти з девіантною поведінкою / Под ред. М.І. Рожкова.- М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2001.
7. Дубровина И.В. Школьная психологическая служба. М.,1991
8. Зайченко, М. В. Інструментарій соціального педагога / М. В.Зайченко. – К. : Шкільний світ, 2011.
9.Закутская Л.И. Процесс адаптации учащегося при переводе его в новый ученический коллектив городской школы. К., 1988
10.Мудрик А.В. Введення в соціальну педагогіку.- М.: Інститут практичної психології, 1997.
11.Кле М. Психологія підлітка: Психосексуальний розвиток. М.: 1991.
12.Круцило О.А.Вечірня школа в сучасному освітньому просторі [Електронний ресурс]/О.А.Круцило-2013-режим доступу:http://virtkafedra.ucoz.ua/el_gurnal/pages/vyp7/konf3/Krucilo.df 13.Мельник А.П. Соціально-психологічна адаптація учня до нового класного коллективу :дис. на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук: спец. 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія»/ А.В.Мельник- Івано-Франківськ, 2008.
14.Поштаренко С. На допомогу соціальному педагогу/ Поштаренко С.,Коваль С.// Соціальний педагог-2010-№7
15.Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей ред. М. А. Галагузовой. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. — 416с.
16. Шакурова М.В. Методика і технологія роботи соціального педагога.- М.: Видавничий центр «Академія», 2002.
ДОДАТОК 1
Адаптація і комфортність у навчальному закладі.
Інструкція. Уважно прочитай запитання і познач саме ту відповідь, яка найбільше тобі підходить.
Із яким настроєм, як правило, ти йдеш у школу?
а) З радісним;
б) зі звичайним;
в) передчуваю неприємності;
г) з байдужим;
д) швидше б усе це скінчилось.
Чи бувають у тебе проблеми, пов’язані зі школою?
а) Часто
б) рідко;
в) ніколи.
Якщо бувають то які саме?__________________________
Для тебе школа – це:
а) місце, де ти здобуваєш знання і спілкуєшся з друзями;
б) заклад, в якому ти постійно відчуваєш неспокій і хвилювання.
Чи береш ти участь у шкільних заходах?
а) Часто, і мені подобається;
б)дуже рідко, хотілося б частіше;
в) ні, і не хочу.
Як ти почуваєшся у школі?
а) Спокійно;
б) нудно;
в) комфортно;
г) самотньо.
Чи були в тебе конфлікти з педагогами? Якщо так, назви, будь ласка, їхню причину.
а) Нерозуміння вчителем учня;
б) висока вимогливість учителя до вчинків, поведінки учня;
в) не зважання вчителя на інтереси, прагнення учнів;
г) немає контакту з учнями після уроків;
д) учитель дозволяє стосовно учнів нетактовність, некоректність;
Чи доводилось тобі в цій школі терпіти приниження або знущання зі сторони однолітків ?
а) Так, дуже часто;
б) часто;
в) інколи;
г) ні.
Чим тобі запам’ятався минулий тиждень?
а) Хорошим;
б) було більше хорошого;
в) більше поганого;
г) поганим.
Чи можна сказати, що тобі пощастило, що навчаєшся саме в цій школі?
а) Так;
б) ні.
|