|
|
Скачати 0.58 Mb.
|
|
ТЕМА 9. ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Усе своє життя ми перебуваємо серед людей, об’єднуємося у групи. Соціальна група – це об’єднання у просторі та часі особистостей, які мають спільні інтереси, спільну мету і займаються спільною діяльністю. Саме такі ознаки соціальної групи виділив Томас Гоббс у праці «Левіафан». Класифікація груп проводиться за різними критеріями. За розмірами і характером взаємодії людей виділяють великі та малі групи. Велика група – це стійка сукупність значної кількості людей, які діють ідентично в соціально значущих ситуаціях. Великі групи підрозділяються на умовні і реальні (контактні). Умовні групи людей поєднуються за визначеними ознаками (стать, вік, професія і т.п.). Умовна велика група – це кількісно необмежена умовна спільнота людей, яка виділяється на основі визначених соціальних ознак. Люди, включені у велику умовну групу, можуть ніколи не зустрічатися одна з одною, але у зв’язку з тією ознакою, на основі якої вони були виділені в подібну групу, мати спільні соціальні та психологічні характеристики. Так, наприклад, студенти можуть бути об’єднані в одну умовну групу. Реальна велика група – це значна за розмірами, складно організована єдність людей, яка існує в певному просторі та часі і залучена до тієї або іншої суспільної діяльності. Прикладом таких великих груп може бути колектив підприємства, вищого навчального закладу, школи. Головний предмет вивчення соціальної психології – це малі групи. Мала група – це нечисленна і відносно стійка спільнота людей, об’єднаних будь-якими загальними цілями і задачами, у такій групі суспільні відносини виступають у формі безпосередніх особистих контактів. Мала група – це завжди реальна група. У малих групах велике значення для здійснення спільної діяльності і взаємин має групова думка. Особисті контакти дозволяють усім членам групи брати участь у виробленні колективних норм, цінностей, переконань і контролі їхньої реалізації. Істотною характеристикою малих груп є також наявність емоційних стосунків між членами групи, що впливає на групову активність. Важлива ознака малої групи – наявність постійної мети, спільної діяльності і взаємин. Малим групам притаманні поділ і диференціація персональних ролей. У залежності від наявності або відсутності офіційного статусу і пов’язаного з ним характеру стосунків групи підрозділяються на формальні та неформальні. Формальна група – це соціальна спільнота, стан і поведінка окремих членів якої регламентується нормативними документами. Формальна група – це вторинна група. Вона може бути як великою, так і малою за кількістю учасників. Неформальна група – реальна спільнота, яка не має юридично зафіксованого статусу. Це добровільне об’єднання людей на грунті спільних інтересів, дружби і симпатій або на основі прагматичної користі. Як правило, неформальна група виникає стихійно. У кожній групі існує досить складна диференціація взаємин, де кожний індивід має певний статус і престиж і відіграє певну роль. Статус – це стан індивіда у системі міжособистісних відносин, який визначає його права, обов’язки і привілеї. Престиж – це відображення у груповій свідомості реального стану індивіда, що характеризує ступінь впливу, довіри і поваги, який він має у групі. Роль – це нормативно заданий і колективно схвалений зразок поведінки, очікуваний від людини, яка займає в групі визначений статус і користується певним престижем. В основі диференціації лежить система міжособистісних переваг – виборів, які можна знайти або шляхом тривалого емпіричного спостереження, або експериментальним шляхом. Американським психологом Дж.Морено був запропонований соціометричний спосіб виявлення міжособистісних взаємин у групі – соціометричне опитування і техніка їхнього фіксування була названа соціометрією. Соціометричний метод виявляє стосунки індивідів у групі як міжособистісну перевагу. Цей метод припускає проведення опитування членів групи з метою виявити, кому в певній ситуації надають перевагу або чию кандидатуру відхиляють. За допомогою соціометричного методу можна з’ясувати кількісну міру переваг, байдужості або неприйняття, які виявляють члени групи у процесі міжособистісної взаємодії; дає матеріал для діагностики психічного стану групи. Один із найважливіших аспектів взаємодії індивіда у групі полягає в тому, що він звертається до своєї групи як до джерела орієнтації в навколишній дійсності, значне місце серед якої займають ціннісні орієнтації. Дослідженнями встановлено, що референтність виявляється в ситуації, коли визначається ставлення суб’єкта до значущих для нього об’єктів. Для виявлення факту референтної переваги використовується особливий методичний прийом, розроблений під керівництвом А.В.Петровського, – референтометрія. Ідея референтометрії, за Петровським, полягає в тому, щоб, з одного боку, дати можливість випробуваним ознайомитися з думкою будь-якого члена групи з приводу заздалегідь відібраних і, безсумнівно, значимих об’єктів, а з іншого боку – обмежити кількість таких осіб, які обираються. Це змушує випробувано виявляти високий ступінь вибірковості до кола осіб, чия думка й оцінка для нього є найбільш вагомими. Література:
2. Основи психології: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / А.І.Веракіс, Ю.І.Завалевський, К.М.Левківський. – Х.-К., 2005. ТЕМА 10. ПСИХОЛОГІЯ МАЛИХ ГРУП
Будь-яка групова структура являє собою своєрідну ієрархію статусів, на вершині якої знаходиться лідер групи. Лідер – це член групи, за яким всі інші члени групи визнають право брати на себе найбільш відповідальні рішення, які стосуються їхніх інтересів і визначають напрямок і характер діяльності всієї групи. Лідер може бути, а може і не бути соціометричною «зіркою», оскільки він може не викликати особистої симпатії у членів групи. Але він обов’язково референтна особа, думку якої визнають і на цінності якої орієнтуються всі члени групи. З поняттям лідер тісно пов’язане поняття лідерство. Під лідерством розуміють складний механізм взаємодії лідерів і рядових членів групи; механізм лідерства пов'язаний з домінуванням і підпорядкуванням, впливом у системі міжособистісних відносин. Існує два види лідера: формальний і неформальний. У залежності від ступеня впливу на ту або іншу сферу життєдіяльності можна виділити три типи лідерів, орієнтованих на розв’язання групових задач, на спілкування і взаємовідносини у групі та на універсальних лідерів. У середині кожної зі сфер життєдіяльності групи можуть бути виділені спеціалізовані види лідерів: лідер-організатор, лідер-виконавець, лідер-мотиватор, лідер-генератор емоційного настрою. Важливим показником соціально-психологічного клімату в колективі є конфліктні ситуації. Конфліктність негативно позначається на всій життєдіяльності колективу. В основі конфлікту лежать зіткнення людей, їхніх думок, позицій, поглядів, характерів, інтересів з погляду психічного стану протиборчих сторін. Конфлікт виступає одночасно і як захисна реакція, і як відповідна емоційно забарвлена реакція. Існують зовнішній (інтерперсональний), внутрішній (інтраперсональний) конфлікти, а також - змішаний. Зовнішній – це рольовий конфлікт, неприйняття більшістю певної особи та її ролей. Внутрішній – це конфлікт між поведінкою особистості та її смаками, ціннісними орієнтаціями, поглядами, звичками, який провокується нерозумінням та неприйняттям з боку рідних, товаришів, або нереалізованими бажаннями. Вирішення конфлікту залежить від сфери, в якій він відбувається (вітальна, професійна, особистісна, сімейна, інтимна), від сили волі особистості, порозуміння усіх його учасників. Якщо ж неможливо покласти край конфлікту, то важливо досягти консенсусу. Консенсус не вирішує конфлікту, а лише приглушує його, бо не знижує його чинників. Однак він є дуже доречним, оскільки обидві сторони завдяки йому мають час і можливість з’ясувати причини непорозумінь, а це дає змогу уникнути конфлікту в майбутньому. Важливу роль у конструктивному вирішенні конфліктів відіграють наступні фактори: • адекватність відображення конфлікту; • відкритість і ефективність спілкування конфліктуючих сторін; • створення клімату взаємної довіри і співробітництва; • визначення суті конфлікту. Література:
3. Основи психології: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ А.І.Веракіс, Ю.І.Завалевський, К.М.Левківський. – Х.-К., 2005. ПІЗНАВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ Протягом усього свого життя ми набуваємо досвіду, пізнаємо навколишній світ. Результатом пізнавального процесу є знання. Пізнавальні процеси можна поділити на два етапи: чуттєвий і абстрактний. Першою формою пізнання є чуттєве пізнання. Чуттєвий етап пізнання називається так тому, що для пізнавання об’єктів на цьому рівні необхідне функціонування органів чуття, нервової системи і мозку, завдяки чому виникають відчуття і сприйняття матеріальних об’єктів. ТЕМА 11. ВІДЧУТТЯ
Найпростішим елементом чуттєвого пізнання і людської свідомості є відчуття. Відчуття – це суб’єктивне відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу в корі головного мозку внаслідок їх безпосереднього впливу на наші органи чуття. Відчуття властиві не лише людині, а й усім тваринам від найпростіших до найвищих. Без відчуттів неможлива психічна активність живої істоти. Відчуття, з яких пізнання бере свій початок, не лише фіксують видиме, очевидне, чи те, що існує на поверхні, але й прокладають пізнавальний місток у невидиме. Давньогрецькі філософи Емпедокл (бл. 490-430 рр. до н.е.) та Анаксагор (бл. 500-428 рр. до н.е.) намагалися охарактеризувати властивості відчуттів. Анаксагор стверджував, що подібне пізнається через подібне, а Емпедокл, – що протилежне пізнається через протилежне, різне – через різне. Англійський філософ Дж. Локк (1632-1704) відстоював думку, що всі знання ми отримуємо через відчуття. Процес відчуттів починається зі стимулів, подразників, що надходять з зовнішнього світу. Стимули діють на один із сенсорних рецепторів (нервові клітини), головною функцією яких є трансформація зовнішньої енергії в нервові імпульси. Цей процес називається трансдукцією. Кожен рецептор є вибірково сенситивним до певних типів стимулів (наприклад, око сприймає світлові хвилі, вухо – звукові тощо). Рецептори кодують інформацію, одержану ззовні, і трансформують до мозку провідними нервовими шляхами. У певних ділянках мозку розшифровується інформація, виникає образ і відповідь повертається до рецептора, де відбувається порівняння цього образу з еталоном. При тривалій дії подразника на органи чуття ми звикаємо і навіть можемо не помічати його (наприклад, не відчуваємо обручку чи годинник на руці). Це відбувається завдяки адаптації. Адаптація – зниження чутливості аналізатора (сукупність клітин, що сприймають енергію подразнювача) під впливом тривалої чи постійної дії подразника (стимулу). Сенсорна чутливість дуже різноманітна. Залежно від якості подразників, що діють на аналізатори, відчуття поділяють на: • екстероцептивні (зорові, слухові, смакові, нюхові, шкіряні), які відображають зовнішні властивості предметів і явищ; мають рецептори на поверхні тіла; • інтероцептивні (органічні відчуття), які несуть інформацію про стан внутрішніх органів; рецептори у внутрішніх органах; • пропріоцептивні (кінестетичні та статичні), які дають інформацію про положення та рух тіла; рецептори розташовані у м’язах та зв’язках. Є ще група відчуттів, які можуть бути і зовнішніми, і внутрішніми: больові, температурні. Література:
ТЕМА 12. СПРИЙМАННЯ
Сприймання – складний психологічний процес. Це цілісне відтворення предметів і явищ об’єктивного світу за умови безпосереднього впливу в певний момент на органи відчуття. У залежності від того, який аналізатор домінує, розрізняють зорові, слухові, дотикальні, нюхові і смакові сприймання. Для орієнтації людини в навколишньому середовищі особливе значення мають рухові сприймання; зорове сприймання пов’язане з рухом очей. Сприймання простору і часу ґрунтується на сприйманні величини і форми предметів у певний момент часу за допомогою синтезу зорових, м’язових і дотикових відчуттів, а також на сприйманні обсягу і віддаленості предметів, що забезпечується бінокулярним зором. Учені припускають, що фактором часового відчуття керує права півкуля головного мозку. При зниженні сприймання зовнішніх подразників можуть виникати зорові галюцинації. Від галюцинацій треба відрізняти ілюзії, тобто помилкові сприймання реальних речей або явищ. Ілюзії розділяються на афективні (короткочасне сильне емоційне порушення) та вербальні (словесні). У сучасній психології виділяються п’ять головних властивостей або якостей сприймання: цілісність, контактність, свідомість, вибірковість і апперцепція. Цілісність сприймання – властивість сприймання, яка полягає в тому, що всякий об’єкт сприймається як стійке системне ціле, навіть якщо деякі частини цього цілого в певний момент не можуть бути побаченими (наприклад, зворотня сторона предмета). Контактність сприймання – стійкість, сталість образів сприймання, що виявляються у відносній незалежності сприймання характеристик об’єктів від параметрів подразнення органів чуття. Це прояв минулого досвіду. Ми знаємо, що шафа прямокутна, а папір білий, і тому їх так бачимо. Звідси – закон контактності сприймання: людина розглядає оточуючі її знайомі предмети як незмінні. Свідомість сприймання. Важливу роль у сприйманні грає усвідомлення інформації людиною, яка її сприймає. Експериментами доведено, що осмислені слова орієнтують істотно швидше і точніше, ніж безглуздий набір букв при їхньому зоровому пред’явленні. Вибірковість сприймання виявляється у переважному виділенні одних об’єктів порівняно з іншими. Залежність сприймання від минулого досвіду, від загального стану психічної діяльності людини і від її індивідуальних здібностей називається апперцепцією сприймання. Література:
ТЕМА 13. УВАГА
Увага – властивість психіки людини, яка виражає спрямованість і зосередженість її на визначених об’єктах при одночасному відволіканні від інших об’єктів протягом визначеного періоду часу. Увага не є самостійним психічним процесом, тому що вона окремо від інших факторів не відтворює світ. Не можна бути уважним взагалі. Увага виявляється у визначених психічних процесах людини: придивлятися, принюхуватися, заучувати, обмірковувати, вибудовувати логічні ланцюги і т.і. Увага відіграє важливу службову роль. Основні функції уваги: • набір значущих впливів, які б відповідали потребам певної діяльності; • ігнорування інших, несуттєвих впливів; • регуляція діяльності та контроль: утримання, збереження і виконування дії доти, доки не буде отриманий результат. Увага буває довільною, мимовільною та післядовільною. При мимовільній увазі потік психічного життя спрямовується в тому або іншому напрямку ніби сам собою, без свідомих вольових зусиль особистості, без попереднього наміру, що називають ненавмисним або пасивним. Довільна увага – це увага, пов’язана зі свідомо поставленою метою, з вольовими зусиллями. Довільна увага завжди навмисна, активна. Іноді, поставивши перед собою мету, виявивши певні вольові зусилля, людина поринає в роботу і легко на ній зосереджується. При цьому вона отримує задоволення, знижується вольова напруга, з’являється посилений інтерес до діяльності, така увага називається післядовільною. Разом з тим рівень розвитку уваги характеризують не тільки спрямованість інтересів людини, але і її особисті вольові якості: стійкість, уміння переключати увагу, розподіл уваги, незосередженість уваги. Увага студентів – одна з основних умов ефективного навчально-виховного процесу. Адже, як вважає американський психолог С.Джонсон, «запам’ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним». Велику роль у навчальному процесі відіграє увага викладача. Література:
2. Основи психології: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / А.І.Веракіс, Ю.І.Завалевський, К.М.Левківський. – Х.-К., 2005. |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ Ч – 46 Чередник Г. Ю. Конспект лекцій з курсу «Соціальна психологія» [Текст] / Г. Ю. Чередник, О. О. Лоза. – Д.: РВВ ДНУ, 2009. –... |
Конспект лекцій з курсу “ Системно-структурне моделювання технологічних... Конспект лекцій з курсу “Системно-структурне моделювання технологічних процесів” / Укладач П. В. Кушніров. – Суми: Вид-во СумДУ,... |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з курсу «Прогнозування техніко-економічного рівня машин» Конспект лекцій з курсу «Прогнозування техніко-економічного рівня машин» / Укладачі: О. М. Суміна, О. В. Черняков. — Суми: Вид-во... |
Конспект лекцІй з дисципліни “ ПОТЕНЦІАЛ і розвиток ПІДПРИЄМСТВА”... Конспект лекцій з дисципліни “Потенціал і розвиток підприємства” для студентів ІV курсу / Укл доцент кафедри економіки підприємства... |
|
Конспект лекцій У двох частинах Частина 2 Суми Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни «Банківський менеджмент» |
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ ЕКОНОМІКА ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНО... Конспект лекцій з дисципліни “Економіка праці і соціально-трудові відносини” для студентів ІІІ курсу. Павлоград: ЗПІЕУ, 2007 |
|
Конспект лекцій Частина II Суми Стратегічний маркетинг : конспект лекцій / укладачі: В. В. Божкова, Ю. М. Мельник, Л. Ю. Сагер. – Суми : Сумський державний університет,... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з курсу "Стратегічний менеджмент" Специфіка СМ: різниця між СМ і стратегічним плануванням; СМ і оперативним менеджментом |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання Проектний аналіз : конспект лекцій / укладачі: О. І. Карпіщенко, О. О. Карпіщенко. – Суми : Сумський державний університет, 2012.... |
Дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку,... Психологія – наука, яка вивчає загальні закономірності розвитку людини, її психічні процеси, стани та властивості. ( вчення про душу... |