Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка
|
|
Скачати 5.79 Mb.
|
|
26 33. Головні властивості та функції психіки людини Психіка (від гр. psyche — душа) — це така форма активного відображення суб'єктом об'єктивної реальності, яка виникає у процесі взаємодії людини із зовнішнім світом. Людська психіка наділена характерними лише їй властивостями: єдністю свідомого та несвідомого, ідеального та матеріального, суб'єктивного та об'єктивного, частини та цілого, стану та процесу, біологічного та соціального. Єдність свідомого та несвідомого — основна властивість людської психіки. Свідома діяльність людини підкоряється соціальним законам суспільства, несвідома — принципові задоволення. Свідоме та несвідоме в психіці людини не є альтернативою. Вони постійно переходять одне в одне. Неусвідомлені механізми, наприклад, автоматичні дії людини, є «технічними виконавцями» свідомості. Неусвідомлені чинники свідомих дій, наприклад, потяги та інстинкти, впливають на нашу діяльність так само, як і усвідомлені, наприклад, переконання, однак позначені різними особливостями: несвідомі проявляються, зазвичай, у символічній формі (сновидіння, помилкові дії типу забування речей тощо), а свідомі — у логічній (логічному мисленні, спланованій дії тощо). Нарешті, надсвідомі процеси (наприклад, творче осяяння) розгортаються у формі тривалої та напруженої роботи свідомості, які тимчасово переходять у несвідому сферу, щоб потім знову повернутися у свідомість у вигляді нових творчих ідей, нових почуттів тощо. Єдність ідеального та матеріального. Якщо розглядати об'єктивно існуючий предмет і психічний образ цього предмета, то, з одного боку, цей образ ідеальний, бо в центральній нервовій системі людини немає іншого, матеріального, предмета, а є лише відображення реально існуючого. Однак, з іншого боку, виникнення психічного образу пов'язане з матеріальними процесами, що відбуваються в корі головного мозку. Ідеальним у психіці є те, що існує лише у наших відчуттях, сприйманні, мисленні, уяві тощо. Ідеальне є непротяжним, воно не має субстанції. Ідеальність психіки є провідною, визначальною властивістю психічного образу 27 Розділ І Вступ до загальної психології або ідеї. Проте як діяльність, що ґрунтується на нервовій і гуморальній системі, психіка матеріальна. Єдність суб'єктивного та об'єктивного. Психіка людини суб'єктивна з огляду на те, що вона має відбитки індивідуальних особливостей людини, відображаючи своєрідність її життєвого досвіду, інтересів, установок, емоцій тощо; принципово недоступна для об'єктивного спостереження (про внутрішні зміни психіки ми можемо судити лише на основі зовнішніх виявів); не забезпечує повної адекватності пізнання (наприклад, ілюзії сприймання, соціальні упередження тощо). Водночас психіка людини не могла б давати нам інформацію про навколишній світ, якби була лише суб'єктивною. Інший бік психіки — її об'єктивність: відносна адекватність і біологічна безсторонність. Відносна адекватність — це часткова відповідність психічного відображення об'єктивно існуючій інформації про предмети та явища. Біологічна безсторонність виявляється у тому, що пізнання явища незалежне від суб'єктивного ставлення до нього з боку людини. Для людини психічне відображення не є обов'язково пов'язане з біологічними мотивами: наші дії часто не ґрунтуються на біологічних потягах чи потребах. Нерідко спостерігаємо ситуацію, коли свідома діяльність людини не лише не підкоряється біологічним потребам, а вступає в конфлікт з ними. Якщо суб'єктивність психіки проявляється в емоційних процесах, то об'єктивність — в пізнавальних, особливо у сприйманні та мисленні. Єдність частини і цілого. У психології є два найпоширеніші трактування психічного: складніші психічні явища побудовано з простіших; психічне у своїй основі є цілісним утворенням і не зводиться до «психічних атомів». У першому випадку вважалось, що, з'ясувавши сутність найелементарніших психічних проявів та закони, за якими з них утворюються складні психічні явища, можна осягнути природу психіки людини загалом. У другому випадку обстоювали думку, що психіка не може бути компонована з частин, не може бути сконструйована шляхом складання, бо цілісність є первинною щодо атомів. У сучасній психології об'єднують ці дві крайні позиції: психіку водночас розглядають і як єдине ціле, і як систему елементів. Єдність стану і процесу. Сучасна психологічна наука доводить, що психіка водночас є і процесом, і станом. Наприклад, людина 28 може перебувати у стані тривоги, задоволення або уважності. Залежно від цього конкретного стану такі психічні процеси, як сприймання, мислення або запам'ятовування будуть відбуватися по-різному. Тому стан ніколи не можна відривати від процесу. Єдність біологічного і соціального. У сформованій психіці сучасної людини біологічне та соціальне існує в певному співвідношенні: психічна діяльність формується залежно від природних даних людини під впливом суспільних умов та виховання. В одних психічних проявах домінують біологічні чинники (наприклад, темперамент), в інших — соціальні (наприклад, характер). Однак, було б неправильно вважати, що темперамент не зазнає впливу соціальних чинників, а характер — біологічних. Цей вплив виявляється у тому, що людина може навчитися не проявляти соціально небажані риси свого темпераменту (наприклад, надмірну запальність), а на формування рис характеру впливають властивості нервової системи (наприклад, рухливість чи інертність нервових процесів). Психіка виконує дві головні функції: відображення та регуляції. Завдяки функції відображення людина отримує інформацію про навколишній світ, опрацьовує, оцінює і виражає своє ставлення до неї. Регуляторна функція дає змогу посилювати та послаблювати психічну діяльність, активізувати її та гальмувати, а також виявляти індивідуальні відмінності у діяльності людей. ЗА. Сфери прояву психіки людини Психіка людини є складною та багаторівневою формою відображення зовнішнього та внутрішнього світу, в якій виділяють два головні структурні компоненти: несвідоме та свідоме. У психології тривалий час ототожнювали поняття «психіка» та «свідомість», а категорія «несвідомого» нерідко зовсім виходила з кола психологічного аналізу. 3.4.1. Свідома сфера У сучасній психології відсутня єдина концепція свідомості, а розуміння її природи дуже суперечливе. В історії сучасної філософії та психології одним із перших до поняття свідомості звернувся Рене Декарт (XVII ст.). Починаючи від Декарта, свідомість ототожнювали з психікою, зокрема, з мисленням. Таке трактуван- 29 Розділ І Вступ до загальної психології ня значною мірою збереглось і в наш час. Проте вже на межі XVII-XVIII ст. з'явився інший погляд. Так, Готфрід-Вільгельм Лейбніц, відомий німецький філософ та математик, уважав, що свідомість не тотожна психіці, а становить її частину, до того ж вищу. І цей погляд в модифікованому вигляді теж дійшов до нашого часу. Наприкінці XIX ст. оригінальну інтерпретацію свідомості запропонував видатний американський психолог Вільям Джеме. Він пояснював свідомість як неперервний потік, як динамічний процес. Ділити свідомість — це те саме, що «різати» ножицями воду. З виникненням біхевіоризму на початку XX ст. проблема свідомості тимчасово відійшла на другий план, а зацікавлення нею відновилось лише в середині XX ст. З погляду сучасної психології, свідомість — це інтегруюча форма психічного відображення, результат впливу суспільно-історичних умов на формування психіки людини у процесі її творчої діяльності при постійному спілкуванні з іншими людьми за допомогою мовлення. Індивідуальна свідомість людини відрізняє її від інших живих істот. Вона наділена такими особливостями: рефлексивністю, цілеспрямованістю, мотивованістю, тотожністю, неперервністю, цілісністю, константністю, вибірковістю та зосередженістю. Рефлексивність — це спрямованість психічної діяльності людини на усвідомлення своїх власних дій та станів. Ця особливість лежить в основі здатності людини до самоаналізу та самопізнання свого духовного світу, а отже, в основі самосвідомості людини. Цілеспрямованість виявляється у тому, що, приступаючи до тої чи іншої свідомої дії, людина ставить перед собою певну мету. Для її досягнення вона свідомо планує та контролює свої дії, керує ними, що допомагає їй прогнозувати наслідки. Мотивованість — це усвідомлення людиною чинників, матеріальних чи ідеальних, які спонукують і скеровують діяльність людини. Тотожність — це прирівняння, уподібнення кожною свідомою людиною себе до певного «Я-образу». Неперервність свідомості виявляється у тому, що ті психічні процеси чи стани, які відбуваються перед чи після певного моменту часу, людина усвідомлює як частини однієї і тієї самої індивідуальної свідомості. Ця особливість свідомості поєднує тезо перішнє, минуле та майбутнє людини. Цілісність свідомості — це поєднання в одному акті трьох основних характеристик свідомості (пізнання навколишнього світу та себе, переживання дійсності, контролю за своєю поведінкою). Лише за умови такого поєднання психічний акт стає свідомим. Значною мірою цьому сприяє пам'ять людини. Константність — це відносна сталість станів свідомості. Індивідуальна свідомість зберігає свій попередній стан, поки зовнішня чи внутрішня причина не виведе її з нього. Вибірковість виявляється в тому, що у свідомості постійно відбувається вибір одних об'єктів чи станів і відхилення інших. Це забезпечує вибірковість сприймання та уваги. Зосередженість свідомості виявляється у концентрації психічної діяльності на певному об'єкті чи явищі. Це забезпечує довільна увага. Якщо свідомість людини спрямована на себе, на свій внутрішній світ, то її називають самосвідомістю. Самосвідомість — це усвідомлене ставлення людини до самої себе та свого місця в житті. Це ставлення містить оцінку інтелектуальних можливостей людини, емоційно-вольових виявів, своїх прагнень, бажань та мотивів тощо. Залежно від цілей_ та задач, які стоять перед людиною, самосвідомість може виконувати різні функції, а саме: самопізнання, самоприйняття, самоконтролю та самовдосконалення. Спрямованість людини на пізнання своїх тілесних (фізичних) та духовних можливостей і якостей, свого місця серед інших людей становить суть самопізнання. Самопізнання здійснюється в результаті самоспостереження та самооцінки. Самоспостереження дає змогу порівняти свої думки і вчинки з вимогами суспільства. Самооцінка — це цінність, якою людина наділяє себе в цілому і окремі властивості своєї особистості, діяльності, поведінки. Основними вимірами самооцінки є адекватність, рівень та стійкість. Адекватність характеризує міру відповідності самооцінки фактичній вираженості певної якості у суб'єкта. Критерієм адекватності є порівняння своєї самооцінки з оцінками тих самих якостей з боку оточуючих. Якщо самооцінка близька (збігається) до оцінки оточуючих, то вона називається адекватною, якщо ж значною мірою відрізняється — неадекватною. Адекватна самооцінка 31 Розділ І Вступ до загальної психології забезпечує сприятливий емоційний стан людини, стимулює діяльність, надає людині упевненості. Вона також підтримує гідність людини і дає моральне задоволення, гармонізує духовне життя. Водночас адекватна самооцінка передбачає критичне ставлення до себе, постійне порівняння своїх можливостей з вимогами життя, вміння самостійно ставити перед собою досяжну мету. Неадекватна самооцінка, навпаки, нерідко стає джерелом вибору хибних шляхів до самоствердження, непомірних претензій та постійних конфліктів, які часом доводять людину до невротичного стану. Другий вимір самооцінки — рівень — характеризує ступінь вираження тієї якості, яку оцінюють. За рівнем самооцінка може бути високою, середньою та низькою. Критерієм рівня самооцінки є міра збігу самооцінки з оцінкою свого ідеалу: чим ближча самооцінка до оцінки ідеалу, тим вона вища, і навпаки, чим далі самооцінка від оцінки ідеалу, тим вона нижча. І висока, і середня, і низька самооцінки можуть бути як адекватні, так і неадекватні. Адекватно висока, середня чи низька самооцінка з погляду самоприй-няття не загрожує нормальному розвиткові самосвідомості людини; у випадку неадекватності така загроза може бути. Так, людина з високою неадекватною самооцінкою, тобто завищеною, нерідко ставить перед собою вищі цілі, ніж ті, яких вона може досягти. їй може бути властива самовпевненість, пихатість, зарозумілість, некритичність тощо. Людина з низькою неадекватною самооцінкою, тобто заниженою, навпаки, ставить перед собою нижчі цілі, ніж ті, які можна досягти, перебільшує значення своїх невдач, потребує підтримки оточуючих. Вона несмілива, нерішуча, сором'язлива, надмірно скромна, недостатньо впевнена у своїх силах. Третім виміром самооцінки є її стійкість. Стійкою вважається самооцінка, рівень якої упродовж певного часу залишається незмінним, незалежно від ситуації. Критерієм стійкості самооцінки є міра зміни її рівня щодо одних і тих самих якостей людини протягом визначеного часу. Самооцінка людини формується на підставі оцінок оточуючих, оцінки результатів своєї діяльності, а також на підставі співвідношення реального та ідеального уявлення про себе. Особливо значну роль у її формуванні відіграє оцінка оточення: людина правиль- 32 но ставитиметься до самої себе лише за умови, якщо навчиться прислухатись до думки інших. Другою функцією самосвідомості є самоприйняття — бе-зоцінкове позитивне ставлення до себе, незважаючи на існуючі недоліки. Нормальний розвиток свідомості і самосвідомості людини можливі лише за умови позитивної оцінки своїх якостей та свого становища серед людей. Самоприйняття значною мірою залежить від самоповаги. Американський психолог В. Джеме запропонував таку формулу для визначення самоповаги:  Як бачимо, самоповага залежить від рівня домагань, тобто тієї межі, яку людина собі ставить у житті, та успіху чи поразки у діяльності. Чим вищий рівень домагань, тим важче його задовольнити і тим більша ймовірність зниження рівня самоповаги. Відповідно, успіх у діяльності підвищує самоповагу людини. Підтримка певного рівня самоповаги, а отже, і самоприйняття, є важливою функцією самосвідомості людини. Однак не лише свідома сфера людини бере участь у збереженні самоповаги, а й несвідома1. Третя функція самосвідомості — самоконтроль — це усвідомлене регулювання власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їхніх результатів поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам та зразкам. Мета самоконтролю полягає як у попередженні, так і у виправленні допущених помилкових дій чи операцій. Ця функція самосвідомості може реалізуватися лише тоді, коли людина починає бачити в собі об'єкт сприйняття як сама, так і з боку інших людей. Важливу роль у реалізації самоконтролю відіграють вольові зусилля людини та самооцінка. Якщо від вольових зусиль залежить дієвість реалізації контролюючої функції самосвідомості, то від самооцінки — ступінь критичності, з якою людина здатна знаходити чи зауважити допущені помилки і передбачити можливі. У здатності людини до самоконтролю виявляється рівень її соціального розвитку. ' Детальніше див. у § 4.6. «Захисні механізми особистості». |
Схожі:
|
Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка |
Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка |
|
КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН |
Львівський національний університет імені Івана Франка Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького та юридичному факультеті Львівського національного університету... |
|
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Львівський... Прийом абітурієнтів, які мають диплом бакалавра (спеціаліста) для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра за спеціальністю... |
1. Наука як об’єкт філософського пізнання Укл. С. О. Гнатуш, І. О. Добропас – Львівський національний університет імені Івана Франка, 2012. – 46 с |
|
Три ВНЗ Львівщини : Львівський державний університет фізичної культури... Підведені підсумки XXVII літньої Всесвітньої універсіади, яка проходила з 6 по 17 липня 2013 року в російському місті Казані та Х1... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ... Шановна Пані секретар Дрогобицької міської ради, в о міського голови міста Дрогобича |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Дрогобицький державний педагогічний... ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ... Медичну довідку про стан здоров’я за формою №086-о та 2 фотокартки, 2 конверти, 2 папки |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua