|
|
Скачати 0.99 Mb.
|
|
Спілкування як взаєморозуміння людьми одне одного
С. Л. Рубінштейн зазначав, що особистості характерний такий рівень психічного розвитку, який дозволяє їй свідомо керувати власною поведінкою і діяльністю. Суть особистості, за К. Роджерсом, виражає її самосвідомість, суб’єктивність, здатність діяти свідомо і відповідально. Отже, особистістю можна назвати людину, яка досягла такого рівня соціального розвитку і самосвідомості, який дозволяє їй знаходити і обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності й поведінки. Особистість є категорією і предметом вивчення психології особистості. Особистість з точки зору психології — це сукупність вироблених звичок і уподобань, психічний настрій і тонус, соціокультурний досвід та набуті знання, набір психофізичних рис та особливостей людини, її архетип, що визначають повсякденну поведінку і зв'язок з суспільством і природою. Також особистість спостерігається як прояв «поведінкових масок», вироблених для різних ситуацій та соціальних груп взаємодії. Комплекс стійких компонентів особистості Особистість характеризують такі ознаки:
Особистість визначають:
Особистість, індивід та індивідуальність Індивід утотожнює загальні властивості людини, як організму. Індивідуальність утотожнює специфіку окремої людини, причому специфіка ця може носити спадковий чи випадковий характер. Особистість — результат процесу виховання і самовиховання. «Особистістю не народжуються, а стають» А.Н. Леонтьєв. Діти не мають особистості, оскільки відповідальність за їх вчинки ставиться їхнім батькам. На думку Л.І. Божович, можна виділити два критерії особистості, що сформувалася: Людину можна вважати особистістю, якщо в її мотивах існує ієрархія в одному певному сенсі, а саме якщо вона здатна долати власні спонукання заради чогось іншого. У таких випадках кажуть, що суб'єкт здатний до опосередкованої поведінки. При цьому передбачається, що мотиви, по яких долаються безпосередні спонуки, соціально значущі. Здатність до свідомого керівництва власною поведінкою. Це керівництво здійснюється на основі усвідомлених мотивів-цілей і принципів. Від першого критерію другої відрізняється тим, що передбачає саме свідому супідрядність мотивів. Просто опосередкована поведінка (перший критерій) може мати в своїй основі і стихійно сформовану ієрархію мотивів, і навіть «стихійну моральність»: людина може не віддавати собі звіту в тому, що змусило її вчинити саме таким чином, і тим не менш вчинити морально. Таким чином, хоча в другій ознаці також мається на увазі опосередкована поведінка, підкреслюється свідоме опосередкування. Воно передбачає наявність самосвідомості як особливої інстанції особистості. Особистість — це індивід, який усвідомлює свою індивідуальність.
Як у суспільних науках, так і в життєвій практиці широко використовуються поняття "людина", індивід, суб'єкт, "особистість", "індивідуальність". Докорінно або родовим, вихідним поняттям є поняття людина. Людина - це перш за все біологічна істота, що належить до класу ссавців виду Homo sapiens. Поняття індивід характеризує людину як носія певних властивостей (дати схему). (Схема св-в індивіда) Суб'єкт - це категорія, яка характеризує активне, перетворює начало в людині (найчастіше використовуються по відношенню до будь-якої діяльності); Поняття "особистість" кілька вже, ніж поняття "людина". Особистість - це конкретна людина, узятий в системі його ус- ке соціально обумовлених психологічних характеристик, які проявляються в суспільних зв'язках і відносинах Особистість займає певне становище у суспільстві та виконує певну громадську роль. Роль - це соціальна функція особистості; наприклад, ролі матері і батька-виховання дітей, роль директора школи - управління колективом учителів та організація процесу навчання учнів. Індивідуальність-це особистість у її своєрідності. Коли говорять про індивідуальність, то мають на увазі оригінальність особистості. Зазвичай словом "індивідуальність" визначають якусь гла- венства особливість особистості, що робить її несхожою на оточуючих. Індивідуальність може проявлятися в інтелектуальній, емоційній, вольовій сфері або відразу в усіх сферах психічної діяльності. Оригінальність інтелекту полягає у здатності бачити те, що не помічають інші, в особливості переробки інформації, тобто в умінні ставити проблеми і вирішувати їх. Своєрідність почуттів може полягати в надмірному розвитку одного з них (інтелектуального чи морального), у великій рухливості емоцій. Особливість волі виявляється в силі волі, дивовижному мужність або самовладання. Оригінальність може полягати в своєрідному поєднанні властивостей конкретної людини, що додає особливий колорит його поведінки чи дій. Необхідно відзначити одне з висловів: "Індивідом народжуються, особистістю стають, індивідуальність відстоюють". Психологічна структура особистості В даний час психологічна наука вивчає цілий спектр психічних явищ, які можуть бути поділені на такі категорії: - Психічні процеси (пізнавальні, вольові, емоційні) (характеризує процесуальність досліджуваного властивості); - Психічні стани (характеризує статичний момент, відносну постійність досліджуваного явища) - Психічні властивості (темперамент, характер, здібності, спрямованість) відображає стійкість досліджуваного явища, його повторюваність і закріпленість у структурі особистості. неусвідомлювані психічні процеси. (Дати малюнок структура особистості (псих. процесів, сост. І св-в і неусвідомлюваних псих. Процесів) При вивченні особистості акцент виробляється на властивостях як усточивее компонентах особистості. Перший компонент структури характеризує спрямованість особистості, або вибіркове ставлення людей до деіствітельності. Другий компонент визначає можливості особистості і включає ту систему здібностей, яка забезпечує успіх діяльності. Третім компонентом у структурі особистості є характер, або стиль поведінки людини в соціальному середовищі. Четвертий компонент - темперамент, динамічна характеристика психічних явищ людини Соціалізація особистості
Соціальна сутність особистості Особистість є в один і той же час об'єктом і суб'єктом суспільних відносин. Багатство особистості залежить від різноманіття її зв'язків з іншими людьми, від активного ставлення до життя. Особистість як об'єкт суспільних відносин. Особистість людини як члена суспільства перебуває в сфері впливу різних відносин, і насамперед економічних, трудових відносин, що складаються в процесі виробництва і споживання матеріальних благ. На психологію особистості разом з тим впливає і психологія соціальної групи, в яку особистість входить. У процесі спілкування люди взаємно впливають один на одного, внаслідок чого формується спільність у поглядах, соціальних установках та інших видах відносин до суспільства, праці, людям, власним якостям. Особистість як суб'єкт суспільних відносин. Особистість не тільки об'єкт суспільних відносин, але і суб'єкт, тобто є діячем суспільного розвитку. Вступаючи у відносини з людьми, особистості творять історію, але творять її не по свавіллю, а за необхідності, під впливом об'єктивних суспільних закономірностей. Особистість-істота свідоме, вона може вибирати той чи інший спосіб життя.
Живим істотам від природи властива активність, яка забезпечує життєво важливі зв'язки організму з середовищем. Джерелом активності живих істот є потреби, що спонукають її до відповідних реакцій, дій. Діяльність - одна з головних категорій психологічної науки. Предметом психології є сама цілісна діяльність людини в різних її формах і видах, у її філогенетичному, історичному і онтогенетичному розвитку. Діяльність - специфічно людська форма ставлення до навколишнього світу, змістом якої є доцільні зміни і перетворення речей і явищ залежно від людських потреб; вона — необхідна умова існування суспільства. Діяльність включає мету, засоби, результат і сам процес. Треба спиратися на цілісне розуміння діяльності як органічної єдності її почуттсво-практичної і теоретичної форми. Діяльність включає дії і операції як складові, які співвідносяться з потребами, мотивами і цілями. Потреба — це стан живої істоти, в якому виявляється залежність людини від конкретних умов існування. Але активність тварин і діяльність людини суттєво відрізняються за своїми психологічними аспектами. Активність тварин - поведінка. Вона обмежується інстинктивними та умовно-рефлекторними діями, спрямованими на пристосування до умов життя і задоволення різноманітних біологічних потреб в їжі, розмножуванні, захисті. Предмет потреб тварини — безпосередній стимул активності, що визначає сам спосіб задоволення потреби. Людська діяльність за своєю сутністю є соціальною. Вона сформувалася історично, в процесі праці. Людина не лише пристосовується до умов життя, а й активно змінює їх відповідно до своїх людських потреб, що виникли й розвинулися історично. Діяльність людини свідома та цілеспрямована. Особистість як суб'єкт діяльності, задовольняючи власні потреби, взаємодіє з середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення, виявляє фізичну й розумову активність, досягаючи поставленої мети. Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, в передбаченні результатів, регуляції дій, у прагненні до її вдосконалення. Отже, діяльність людини - це свідома активність, яка виявляється системою дій, спрямованих на досягнення мети. Мета і мотиви діяльності Мета — це те, до чого прагне людина, для чого вона працює, за що бореться, чого хоче досягти в своїй діяльності. Без мети не може бути свідомої діяльності. Цілі людської діяльності виникли й розвивалися історично, в процесі праці, їх зумовлюють суспільне життя, умови, в яких живе людина. Вони залежать від ролей, які виконує людина, суспільних доручень, від її розвитку та індивідуальних особливостей. Цілі бувають близькі та віддалені. Віддалена мета реалізується в низці ближчих, часткових цілей, які крок за кроком ведуть до здійснення віддаленої мети в перспективі. Суспільно важлива, змістовна мета стає джерелом активності особистості. Тільки велика мета народжує велику енергію. Така мета викликає єдність розумової, емоційної та вольової діяльності, цілеспрямовану зосередженість свідомості на поставлених цілях. "Рефлекс мети", писав І. П. Павлов, має величезне життєве значення, він є головною формою життєвої енергії людини. Життя тільки в того красиве й сильне, хто весь час прагне до певної мети. Як тільки зникає мета, воно стає безбарвним, непривабливим. Мотив - це внутрішній рушій, що спонукає людину до діяльності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов'язані з її органічними та культурними потребами, в яких людина відчуває необхідність. Потреби породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об'єкти з метою пізнати і опанувати їх. Спонуками до діяльності можуть бути матеріальні потреби (потреби в їжі, одязі, житлі) і духовні, культурні потреби (пізнавальні, суспільно-політичні, естетичні). Мотивація діяльності буває близька (здійснити бажане в найближчий час) та віддалена (здійснення бажаного планується на тривалий час). Розрізняють мотиви і за рівнем усвідомлення. Бувають яскраво й чітко усвідомлені мотиви - обов'язки перед колективом, відповідальність, дисциплінованість та ін. Але в багатьох випадках діють не-усвідомлювані спонуки, наприклад звички, упереджене ставлення до певних фактів життя, людей тощо. Проте незалежно від ступеня усвідомлення мотиву діяльності він є вирішальним чинником у досягненні поставленої мети. Цілі та мотиви діяльності людини визначаються суспільними умовами життя, виробничими, навчальними, ігровими стосунками. Між цілями та мотивами діяльності людей існує певний зв'язок. З одного боку, мета та мотиви спонукають кожну людину до діяльності, визначають її зміст і способи виконання, а з другого - вони й формуються під час діяльності, під впливом умов, за яких вона відбувається. У процесі діяльності виникають і розвиваються нові потреби та інтереси, ідеали та переконання - виробничі, розумові, естетичні, спортивні.
Людська діяльність різноманітна й багатогранна. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три головних різновиди діяльності: гру, учіння та працю. Людині, незалежно від віку, властиві всі три різновиди діяльності, а в різні періоди життя вони виявляються по-різному за своєю метою, змістом, формою та значенням. У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, в шкільному - навчання, а в зрілому віці головною діяльністю людини виступає праця. Гра та учіння властиві і людям, і тваринам. Але у тварин ці різновиди діяльності грунтуються на інстинктах, а в людини вони зумовлені соціальними умовами життя, якісно відмінні, набагато складніші та багатші за своїм змістом і формою. Праця за своєю природою та змістом - суспільно-історична категорія. У процесі праці виникла й розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерною особливістю всіх різновидів людської діяльності є те, що вони найчастіше пов'язані з мовленнєвою діяльністю. Мовленнєва діяльність сприяє розвитку змісту та форм усіх різновидів діяльності, їх цілеспрямованості та мотивації. Ігрова діяльність. Будучи головною формою вияву активності дитини дошкільного віку, вона є водночас головним засобом пізнання зовнішнього світу, відображення його в формі відчуттів, сприймання, уявлень та ін. Але вона відрізняється від навчання та праці. Гра - нібито непродуктивна діяльність. У грі дитина захоплюється здебільшого процесом гри, який поглинає повністю, викликає задоволення. Як тільки інтерес до гри зникає, дитина припиняє гратися. В іграх маленьких дітей цілі не бувають стійкими. Це виявляється в тому, що маленькі діти втрачають мету гри й легко переключаються з однієї гри на другу. Але у процесі розвитку та виховання цілеспрямованість ігрової діяльності дітей зростає, цілі ігор набувають стійкішого характеру. Гра - школа думки, почуттів і волі. В іграх не тільки виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, їх спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, навички, здібності. В ігровій діяльності відбувається не лише психічний, а й фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів. В іграх формуються всі якості особистості дитини, зокрема такі моральні якості, як колективізм, дружба, товаришування, правдивість, чесність тощо. Тому ігри дошкільнят — важлива умова їх підготовки до школи, дошкільного навчання. У шкільному віці гра має складніший і цілеспрямованіший характер. У школярів переважають дидактичні ігри, в яких яскраво постає їх мета: успішно провести гру, перемогти свого партнера, розвинути в собі відповідні фізичні та розумові якості. У підлітковому та юнацькому віці можуть виникнути шкідливі звички, наприклад, до азартних ігор. Залучення дітей до занять спортом, до цікавих справ стане важливим засобом попередження захоплення шкідливими іграми. Навчальна діяльність. Навчання — це головний різновид діяльності дітей шкільного віку. Воно являє собою активну, свідому й цілеспрямовану діяльність, яка полягає в опановуванні знань, яких набуло людство, з метою підготовки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності. Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки і техніки, суспільного життя. Науково-технічний і соціальний прогрес потребує значного поповнення та перебудови систем загальноосвітніх і спеціальних професійних знань, здобутих у середній школі та професійно-технічних навчальних закладах. У процесі навчання його цілі поступово ускладнюються, але разом з цим вони й диференціюються. Поряд із загальноосвітніми завданнями з'являються практичні -підготовка дітей до життя, опанування практичних знань, умінь і навичок. На грунті загальноосвітніх знань здійснюються політехнічне навчання та професійна освіта. Загальна освіта (знання мови, математики, фізики, хімії, біології, історії) дедалі стає більш потрібною для професійної освіти, для підготовки творчих спеціалістів. Успіх навчання дітей у школі значною мірою залежить від усвідомлення мети навчання і тих мотивів, якими вони керуються. У навчанні помітно виявляється соціальна та пізнавальна мотивація. Соціальна мотивація виявляється в усвідомленні значення та необхідності знань для життя та праці, пізнавальна мотивація — у ставленні до змісту знань, в інтересі до них. Мотиви навчання тісно пов'язані з працею. Трудова діяльність. Праця потребує знань, вона формує загальні та спеціальні здібності людини. Суспільна мотивація навчання найбільше сприяє.глибокому опануванню знань. Важливою умовою успішного опанування знань є готовність і рівень підготовленості людини до навчання. Готовність учня до навчання полягає в його психологічній готовності до навчання, в бажанні та вмінні навчатися, в наявності у нього необхідного для цього розвитку. Уміння навчатися виявляється в тому, що учень розуміє пояснення вчителя й керується ними, виконуючи завдання, самостійно виконує їх, контролює себе відповідно до вказівок учителя та правил, а не орієнтується на те, як виконав завдання товариш. Учні, які виявляють самостійність у навчанні, краще опановують знання й успішніше розвиваються. Підготовленість учня до навчання виявляється в конкретних знаннях, уміннях і навичках, потрібних для опанування навчального матеріалу. Тому важливо готувати дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі не тільки психологічно, а й з конкретних різновидів знань: лічби, мови, уявлень про природу та суспільство. Навчання в школі вимагає від учня організованості і дисципліни, щоденної систематичної роботи. Цим навчальна діяльність школяра відрізняється від ігрової діяльності дошкільняти й наближається до трудової діяльності. Опанування знань залежить від активності учня в навчанні. Навчання взаємопов'язане з розвитком особистості. Навчаючись, людина розвивається, а розвиваючись - здобуває нові можливості навчання: розуміти та засвоювати складніші знання. Успішніше розвивається дитина тоді, коли у процесі навчання активізується навчальна самостійність дитини, коли вона стає суб'єктом, а не лише об'єктом навчання, тобто вміє усвідомлювати і самостійно формулювати навчальні завдання і намагається успішно виконувати їх. У розвитку особистості особливо важливу роль відіграє активізація діяльності мислення, а не тільки уваги, сприймання, пам'яті, уяви. Як показали дослідження проблем навчання, евристична та програмована побудова процесу навчання, коментування змісту навчальних завдань, розв'язування навчальних завдань з кожного предмета, докази сприяють подоланню конкретності розумової діяльності та успішному розумовому розвитку. Праця — свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умовою існування та розвитку людини. Людина, приводячи в рух наявні в неї природні органи і сили, виготовляє знаряддя праці і за їх допомогою перетворює матеріал природи, надає йому форму, придатну для її власного життя, для задоволення її різноманітних потреб. Від покоління до покоління праця ставала дедалі різноманітнішою, досконалішою, різнобічнішою. До полювання та скотарства додалося землеробство, потім прядіння, ткацтво, обробка металів, гончарство, судноплавство. Праця - це єдність фізичного та психічного. У процесі праці активізуються й виявляються різноманітні фізичні та психічні властивості людини. Залежно від змісту праці психічні її компоненти набувають своїх особливостей. Діяльність слюсаря, тракториста, вчителя або композитора потребує своїх специфічних психічних якостей. Але є психічні якості особистості, спільні для всіх різновидів трудової діяльності, хоча вони й виявляються в кожному її різновиді по-різному. Перша й необхідна умова будь-якої праці — наявність мети створити певний продукт. Характерною рисою праці є те, що людина передбачає її результати, уявляє собі необхідний для цього матеріал, окреслює способи та послідовність своїх дій. Цим її трудові дії відрізняються від інстинктноподібних дій тварин. Перш ніж щось будувати, вона подумки уявляє те, що робитиме. Наприкінці процесу праці отримуємо результат, який ще до його початку існував в уявленні людини. Чим складніше трудове завдання, тим вищі вимоги ставляться до його виконання, до психіки людини. Праця вимагає відповідної підготовки. Знання, вміння та навички працювати набуваються протягом навчання та попередньої праці. Складніші різновиди праці потребують тривалого навчання. Щоб опанувати спеціальності лікаря, педагога, інженера, потрібно після закінчення середньої школи навчатись у вищій школі. Багато часу потрібно також для опанування виробничих спеціальностей високої кваліфікації. Праця людини виявляє її уважність, спостережливість, уяву та мислення. Особливо важливі ці якості тоді, коли людина стикається з новим для неї завданням, коли вона шукає нових, досконаліших способів його виконання. Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання та інших вольових якостей. Цілеспрямована воля потрібна як у фізичній, так і в розумовій праці в процесі усього часу її виконання. Особливо вона потрібна тоді, коли праця не захоплює своїм змістом або способами, якими вона здійснюється. Праця є джерелом різноманітних емоцій людини. У процесі пращ людина переживає свої успіхи та невдачі. За умови позитивного ставлення до праці ці переживання спонукають її до ще більшого напруження. Успіх праці людини залежить від чіткості мети, яку людина має, від зрілості мотивів, що спонукають її працювати, та пов'язаного з ними ставлення людини до своїх трудових обов'язків, від відповідності її здібностей, загальної та спеціальної підготовки вимогам праці. Дуже важливу роль у пращ мають такі індивідуально-психологічні якості людини, як її акуратність і дисциплінованість. У процесі суспільно-історичного розвитку людського суспільства виникла величезна кількість різних видів праці. Усю різноманітність видів людської праці поділяють на працю фізичну і працю розумову. До фізичної праці належать різні види виробничої, технічної діяльності. Предметом її є матеріал, який дає природа і який обробляють за допомогою різноманітних знарядь. Фізична праця потребує певного докладання фізичних сил людини, напруження її м'язової системи. Результат її — матеріальні продукти, потрібні для задоволення потреб людини. Результат розумової праці - образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні форми (літературні та музичні твори, малюнки, різьблення та ін.). Поділ праці на фізичну та розумову виник у процесі історичного розвитку суспільного життя людей. Фізична і розумова праця включає багато різноманітних професій та спеціальностей. Кількість їх постійно збільшується в ході розвитку економічного та культурного життя суспільства. Психологічний опис і аналіз професій (професіографія) та умов праці дає можливість виявити вимоги деяких професій і спеціальностей до особистості працівника, розкрити особливості та структуру професійних здібностей і психологічні передумови раціоналізації праці. Вивчення професій та умов праці має важливе значення для професійної орієнтації молоді, навчання й виховання кадрів спеціалістів, для раціональної організації праці, завданням якої є підвищення працездатності, продуктивності праці, зменшення втоми працівників, усунення причин виробничого травматизму та браку продукції. Важливе місце серед різних видів розумової діяльності посідає праця викладача. Вона складна й багатогранна. Специфічні її особливості зумовлені передусім її завданням та об'єктом. Завдання праці вчителя полягає в тому, щоб озброїти людину міцними та глибокими знаннями основ наук, всебічно розвинути ЇЇ здібності. Звідси випливають і ті вимоги, які ставить педагогічна діяльність до її виконавця. Учителю потрібно передусім самому ґрунтовно опанувати ті знання та вміння, які він має передати своїм учням, постійно збагачуючи і поповнюючи свої знання. Він повинен знати своїх учнів, вікові та індивідуальні особливості їх розвитку, повинен уміти передавати учням наявні в нього знання, відповідно організовувати їх пізнавальну і трудову діяльність. Особливо велике значення мають такі якості особистості вчителя, як впливовість і контактність, освіченість, культура мовлення, переконаність, принциповість та інші позитивні риси його характеру, любов до свого фаху, любов до дітей, вимогливість і чуйне ставлення до них, педагогічний такт. Вони грунтуються на правильному психологічному розумінні конкретної ситуації, в якій йому доводиться діяти, ініціативі в опрацюванні нових прийомів навчально-виховної роботи, невпинному прагненні до вдосконалення своєї педагогічної майстерності. |
| 1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,... Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології.... |
Тема Питання ... |
| 1 Психологія як наука. Виникнення, розвиток, огляд основних напрямків До психіці відносяться також інтереси і здібності людини, її темперамент і характер. Які закони пам'яті, уяви, мислення? Як розвиваються... |
Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч посібник... Тема Цілі та завдання психолого-педагогічної підготовки фахівця. Психологія та педагогіка як науки |
| ПРОГРАМ А Вікова психологія” (укладач: А. В. Тімакова, старший викладач) для підготовки фахівців за спеціальністю 040101 „Психологія” рекомендовано... |
І. А. Пахаленко Психологія конфлікту Психологія конфлікту: навчальний посібник/уклад І. А. Пахаленко, Рокитне, 2012 |
| Психологія мовлення як наука Особливо тісні зв'язки мовознавства з психологією, вже в 19 столітті що викликали вторгнення психологічних методів і ідей в мовознавство.... |
17. «Цікава психологія» факультативний курс з психології для учнів Чи потрібна сучасним учням практична психологія в школі та в житті? Питання на сьогоднішній день досить актуальне: розуміння самого... |
| КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ» Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,... |
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з професійно-психологічної підготовки... ТЕМА №2: Психологія особистості працівників МНС України. Поняття особистості в психології. Психологічна структура особистості. Психологія... |