|
|
Скачати 70.16 Kb.
|
|
“ З А Т В Е Р Д Ж У Ю “ Начальник______________ П Л А Н - К О Н С П Е К Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки з рядовим та молодшим начальницьким складом ГУ МНС України в Миколаївській області Тема № 12 “ Визвольна боротьба українського народу у 1917-1920 роках: Центральна Рада, Гетьманат, Директорія УНР, ЗУНР.” Навчальна мета: Час: одна академічна година (45 хвилин) Місце проведення: актовий зал Навчально-матеріальне забезпечення: Література: Порядок проведення заняття :
Примітка: також можливо ознайомити особовий склад з останніми документами, які надійшли в підрозділ з МНС, ГУМНС для широкого ознайомлення працівників.
2. Контроль знань - 3 хв. :
Питання, які вивчатимуся : 1.Визвольна боротьба українського народу у 1917-1920 роках. Центральна Рада, Гетьманат, Директорія УНР, ЗУНР. 27 лютого 1917 р. в Росії перемогла демократична революція, наслідком якої стало знищення самодержавства. Влада перейшла до Тимчасового уряду. Цей уряд очолив князь Львов і його майже негайно визнала місцева влада в Україні. Тимчасовий уряд проголосив всі демократичні права і свободи та ліквідував обмеження на діяльність політичних партій, дозволив видання газет різних напрямків, проголосив свободу мітингів і демонстрацій. Бажаючи зберегти свій контроль над Україною, Тимчасовий уряд спирався тут на політично близькі йому елементи - промисловців, землевласників, чиновників переважно кадетської орієнтації. Крім Тимчасового уряду і його місцевих органів, в умовах Лютневої революції виникли Ради робітничих і солдатських депутатів, в тому числі й в українських містах- Харкові, Києві, Катеринославі, Луганську, Полтаві, Одесі, Миколаєві, Олександрівську. Абсолютну більшість тут отримали представники загальноросійських партій меншовиків і есерів. Більшовиків, особливо спочатку, було мало. Самі ж Ради підтримували головним чином представники національних меншин в Україні. Ради підтримували політику Тимчасового уряду. Наприкінці склався режим двовладдя. Оскільки Ради часто втручалися в дії органів Тимчасового уряду і дезорганізували громадське життя. Національні політичні сили були роздроблені, тому виникла необхідність створити український керівний центр, що мав очолити масовий народний рух- Українську Центральну Раду (УЦР). З ініціативою про її створення виступили прибічники незалежності України (самостійно) на чолі з М.Міхновським. Вони бачили її органом тимчасового управління всіма сферами життя незалежної України. Тупівці вважали, що Рада мала скликати парламент і організувати власний центр, який мав відстоювати автономію України. На співробітництво з ТУП погодились українські соціалісти. Прагнули запобігти розколу в національному русі і самостійники, і автономісти: 4 березня 1917 р. вони погодились утворити спільний орган- Українську Центральну Раду. Вона стала представним органом усіх національно-демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Партійний склад Центральної Ради, очоленої м.Грушевським (51-річний професор історії, лідер Товариства українськиї поступовців, що повернувся із заслання) був строкатий. До неї входили: Товариство Українських поступовців (ТУП ; с.Єфремов, Д.Дорошенко), пізніше перейменоване в Союз українських автономістів-федералів; УСДРП (в.Винниченко, с.Петлюра); українська партія соціалістів-революционерів (УПСР; м.Ковалевський) та багато інших. Крім політичних партій, до складу УЦР увійшли представники громадських організацій. Основні напрями політичної програми Центральної Ради: - боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев‘яти губерній та етнічних земель; - підготовка до виборів в Установчі збори з метою вирішення питання про автономію України у складі демократичної Російської республіки; - співробітництво з Тимчасовим урядом; - надання національним меншинам рівних політичних прав. Однак соціальні перетворення діячі Центральної Ради відклали на майбутнє. Із створенням Центральної Ради в Україні виник ще один орган влади, який взяв курс на демократизацію громадського життя, національне визволення співвітчизників, розв‘язання соціальних конфліктів. Прагнучи позбавитись опіки „старшого брата” , „Центральна Рада” домагалась від Тимчасового уряду широкої автономії для України. Для підтвердження своїх повноважень і надання їм більшої ваги Центральна Рада скликала 6-8 квітня Український національний конгрес, на нього прибуло 1500 делегатів і гостей. Її головою більшістю голосів знов був обраний Михайло Грушевський, заступниками - Сергій Єфремов і Володимир Винниченко. Конгрес ще раз підтвердив вимогу надання Україні національно-територіальної автономії. 23 червня 1917 р. Комітет (Мала Рада) Центральної Ради ухвалив текст 1 Універсалу Центральної Ради до українського народу, де зазначалося, що „од нині ми самі будемо творити своє життя”. 16 липня Центральна Рада оголосила 2-ий Універсал, текст якого було опубліковано українською, російською, єврейською та польською мовами в якому повідомляла про автономний устрій України. У серпні праві сили Росії підготували антиурядовий заколот, на чолі якого став Верховний головнокомандувач генерал Л.Корнілов. Заколот провалився. Найбільш активно контрреволюції протистояли більшовики. Їхній вплив серед робітничого класу і в армії різко зростав, у той час як Тимчасовий уряд унаслідок відкладання назрілих реформ втрачав народну підтримку. 25 жовтня 1917 р. більшовики повалили Тимчасовий уряд і на 2 Всеросійському з‘їзді Рад утворили Раднарком на чолі з В.Леніним. Жовтневий переворот створив нову політичну ситуацію, на яку Центральна Рада мусила негайно реагувати. Вона видала 3-ій універсал, в якому проголосила утворення Української народної республіки (УНР). Раднарком відповів на цю декларацію наступом Червоної гвардії та утворенням у Харкові альтернативної, радянської УНР. Під враженням від наступу радянських військ керівництво Центральної Ради позбулося ілюзій щодо можливості перетворення Росії на демократичну федеративну республіку. Формальне відокремлення від режиму більшовицької диктатури ставало проблемою першорядного значення . У ніч на 12 січня 1918р. м.Грушевський оприлюднив останній 4 Універсал, в якому проголошувалася незалежність УНР. Однак було вже пізно. Більшовицькі війська захопили Полтаву, Чернігів, просувалися на Київ. 26 січня 1918р. після кількаденного обстрілу міста більшовицькі війська захопили Київ, а Центральна Рада була витіснена на Правобережжя після і контролювала лише незначну його територію. Цей конфлікт був першим спалахом громадянської війни на Україні, тому що на боці більшовиків проти УНР воювала значна кількість українських жителів. Поразка УЦР у війні з більшовиками була зумовлена як її неспроможністю проводити соціально-економічні перетворення, так і невдалою військовою політикою, а також ефективністю більшовицької пропаганди та політичним дилетантизмом багатьох українських лідерів. Перші кроки радянської влади в Україні були відзначені червоним терором, спрямованим проти прибічників Центральної Ради, офіцерів, юнкерів, або навіть підозрюваних у співчутті українському національному рухові. На початку 1918 р. в Києві було розстріляно від двох до п‘яти тисяч осіб. Такі ж розправи прокотилися і по інших містах і селах України. Вся влада була передана революційним комітетам. В економіці влада впроваджувала надзвичайні заходи. Була взята під контроль банківська сфера. Більшовики забороняли здійснення будь-яких банківських операцій, почалися конфіскації золота в монетах і злитках. Для ліквідації фінансової кризи проводилися контрибуції, конфіскації, реквізиції, об‘єктами яких стали представники заможних верств населення. Почалася націоналізація великих підприємств, а разом із нею погромна конфіскація землі у поміщиків. Одночасно відновилося вивезення українського хліба в Росію. Питання 2. Брестський договір. Встановлення в Україні радянської влади відбувалося в умовах переговорів про мир, що почали більшовики з німцями та їх союзниками у Бресті 9 грудня 1917р. Ці переговори поставили Центральну Раду у складне становище, оскільки її діячі побоювались, що в разі підписання мирної угоди більшовиків з німцями ніким не визнана Україна може стати розмінною монетою для більшовиків та трофеєм переможців. Тому 25 грудня 1917 р. делегація УЦР на чолі з Голубовичем прибула до Бреста і розпочала самостійні переговори з країнами Четвертного блоку. 27 січня (9 лютого) 1918 року між УНР, Німеччиною та її союзниками був підписаний мирний договір. У лютому 1918 р. німці почали широкий наступ на Україну, в ньому брали участь і загони УНР. Більшовики рятувались від німецької окупації. 3 березня 1918р. був укладений Брестський договір між радянською Росією та країнами Четвертного блоку. Боротьба за збереження незалежності України 1918-1920р.р. Гетьманат. Деякий час після ліквідації радянської влади в Україні зберігалася республіканська форма правління: всі акти підписувалися від імені УНР. Але її авторитет серед населення падає. Поступово складалася ситуація для усунення Центральної Ради з політичної арени. Республіканський режим був ліквідований 29 квітня 1918 року, коли загін німецьких військ зайняв приміщення, де засідала УЦР. Одночасно на Всеукраїнському з‘їзді землеробів було вирішено ввести монархічну форму державного правління і проголосити гетьманат. Гетьманом України був проголошений генерал Павло Скоропадський, нащадок гетьмана України початку 18 ст. Державотворча політика гетьмана почалася зі зміни назви держави: УНР перейменовувалась в Українську державу. Гетьманові належала законодавча (видання законів, універсалів) і виконавча влада (формування і контролювання уряду- Рада міністрів). Але побудувати державну владу на основі рівної участі всіх верств суспільства в політичному житті не вдалося. Гетьманська аграрна політика ґрунтувалася на відновленні приватної власності на землю, яку можна було продати і купувати. Політика щодо робітників також була консервативною. Власники підприємств дістали право збільшити робочий день до 12 годин, знижувати і нерегулярно видавати заробітну плату, не виконувати у мов трудових договорів. Вдалося на певний час відновити свободу торгівлі і підприємницької ініціативи. Була проведена військова реформа, але створити багатотисячну армію як і флот, не вдалося, бо цьому заважала німецька окупаційна влада. Національна політика п.Скоропадського почалася з утвердження законів про розширення громадянських прав усіх, хто на той час проживав в Україні, якщо вони дадуть клятву на вірність Українській державі. Найбільш вдалою була політика у сфері культури, пов‘язана з іменем міністра освіти м.Василенка. Був ухвалений закон про обов‘язкове вивчення української мови, історії |
| ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
| ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
| ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
| ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
| ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |