|
|
Скачати 404.54 Kb.
|
|
Юридичні засоби вирішення міжнародних спорів Юридичні засоби вирішення міжнародних спорів здійснюються у двох формах – міжнародний арбітраж (третейський суд) і міжнародний судовий процес. Тому іноді юридичні засоби розглядають як судову (в широкому сенсі) процедуру, відмінну від погоджувальної процедури, при якій застосовуються дипломатичні засоби. ООН і міжнародне співтовариство докладає постійних зусиль для підвищення ролі інституцій, що виносять обов’язкові рішення – міжнародні арбітражні і судові органи. Основні відмінності міжнародного арбітражу від міжнародного суду: 1. Коло вирішуваних питань в арбітражному процесі окреслюється самими сторонами спору і викладається в третейському запису, арбітри (третейські судді) виносять рішення тільки в межах предмета третейського запису, тоді як міжнародний суд сам визначає свою компетенцію і виносить рішення, які виходять за межі предмету меморандуму. 2. Склад суддів: міжнародний суд діє на постійній основі і складається з професійних юристів, які служать певний термін в цьому суді і ніякою іншою діяльністю не мають права займатися, тоді як арбітри часто залучаються ad hoc, можуть брати участь більш ніж в одному арбітражі, часто є не професійними юристами, а професіоналами у спеціальних питаннях, що виносяться на арбітражний розгляд. 3. Порядок діяльності: при арбітражному розгляді сторони самі значною мірою визначають умови організації арбітражу: коло питань, склад, мова, місце і час проведення та інші питання, суд же сам визначає всі ці умови, відповідно до свого регламенту і процедур. 2.2.1. Міжнародний арбітраж (міжнародний третейський суд) На думку Ф.Ф. Мартенса, третейський суд є «найрозумнішим способом розв’язання міжнародних зіткнень». Декларація (потім Конвенція) про мирне розв’язання міжнародних зіткнень (відповідно 1899 і 1907 рр.) рекомендує державам-учасникам звертатися у разі потреби до третейського суду. Відповідно до ст. 38 Конвенції 1907 р. «в питаннях юридичного характеру, переважно в питаннях тлумачення або застосування міжнародних договорів, третейський суд визнається державами найдієвішим і в той же час найсправедливішим засобом вирішення спорів, не врегульованих дипломатичним шляхом». Постійна палата третейського суду була заснована у м. Гаазі конференцією миру 1899 р. Палата є постійно діючим арбітражним органом, компетентним для всіх випадків третейського розгляду. Кожна держава – учасник Конвенції 1907 р. для формування списку третейських суддів, що ведеться в Міжнародному Бюро Палати, призначає не більше чотирьох осіб, які відомі своїми знаннями з міжнародного права, користуються особистою повагою і висловили б готовність перейняти на себе обов’язки третейського судді. Члени Палати призначаються на шестирічний термін. Повноваження їх можуть бути відновлені. Призначені особи вносяться як члени Палати в особливий список, який повідомляється всім державам – учасникам Конвенції . Якщо держави побажають звернутися до Палати для вирішення спору між ними, то вони здійснюють вибір третейських суддів із загального списку членів Палати. Палата компетентна розглядати будь-які спори між державами – учасниками Конвенції 1907 р. Юрисдикція Палати може бути поширена на спори між державами – учасниками і не учасниками Конвенції 1907 р. Після досягнення державами згоди про створення третейського суду вони передають в Міжнародне бюро текст свого «третейського запису», де вони вказують предмет спору, претензії, імена обраних суддів і інші умови, щодо яких вони погодилися. Подання третейського запису розглядається як спільна згода держав-сторін спору виконати рішення суду. Члени суду при виконання своїх обов’язків поза своєю країною користуються дипломатичними імунітетами і привілеями. Суд проводить наради конфіденційно. Будь-яке рішення приймається більшістю голосів і є остаточним. Всі витрати Палати з підготовки справи до розгляду і слухань несуть сторони. Сучасна судова діяльність Палати регламентується кількома керівними документами, серед яких найважливіші:
Палата з 1902 по 2007 рр. розглянула більше 50 спорів між державами, наприклад спори між Норвегією і Швецією про морські кордони (1908–1909 рр.), між США й Великобританією – про рибальство в Атлантичному океані (1909-1910 рр.) і про порядок користування міжнародним аеропортом Хітроу (1989-1992 рр.). До 1930 р. Палата розглянула декілька спорів, після Другої світової війни (до 1990-х років) – лише один. Але в кінці ХХ століття Постійна палата третейського суду відновила активність. Вона розглядає тепер будь-які спори між державами й міжнародними організаціями, а також юридичними й фізичними особами. Завдяки цьому вона у все більш активно бере участь у вирішенні спорів комерційного й фінансового характеру. Палата також може виступати в якості міжнародної комісії з примирення, в цій ролі вона розглянула 5 спорів. Міжнародне бюро Палати виконує також функції секретаря під час арбітражних процедур. Зокрема, воно здійснювало такі функції під час розгляду спору між Еритреєю та Єменом з приводу островів у Червоному морі, який було завершено у 1999 р. Міжнародне Бюро надає технічну й адміністративну допомогу арбітражним трибуналам, заснованим за межами Палати, зокрема Трибуналу з розгляду претензій Ірану до США (див. далі). Серед постійних арбітражів глобального рівня крім Постійної палати третейського суду можна назвати Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), створений відповідно до Вашингтонської конвенції з регулювання інвестиційних спорів між приватними особами й державами 1965 року. В більшості випадків арбітражі діють ad hoс – тобто створюються для розгляду конкретного спору. Формується арбітраж з членів, що призначаються сторонами, і погодженого ними суперарбітра. Багатосторонні договори передбачають можливість призначення суперарбітра міжнародною посадовою особою, наприклад, Генеральним секретарем ООН. Зазвичай арбітраж складається з трьох арбітрів. Сторони представлені в арбітражі своїми агентами. Досить поширеними є й випадки вирішення спорів одним арбітром. Найбільшим за кількістю арбітрів (9 чоловік) став Ірано-американський арбітраж (Претензійний трибунал), заснований цими двома країнами для розгляду претензій американських громадян до Ірану і іранських громадян до США після кризи, яка виникла у зв’язку з захопленням іранськими студентами у заручники 52 американських громадян в посольстві США (Тегеран, 1972 р.) Арбітраж був створений у 1981 р. на основі «Алжирських декларацій», які визначили всі організаційні питання роботи арбітражу. Цей змішаний арбітраж розглядав спори як між державами (США і Іраном), так і між громадянами цих країн з одного боку і державами – з іншого. Активно діє арбітражний процес на рівні регіональних організацій і домовленостей. 2. Міжнародні судові органи Міжнародний суд – установа, що існує на постійній основі, складається з незалежних суддів, вирішує спори на основі міжнародного права і приймає юридично обов’язкові рішення. Міжнародний суд ООН, заснований Статутом ООН в 1945 р., є універсальним судовим органом, діючи в якості головного судового органу Об’єднаних Націй. Суд функціонує відповідно до Статуту МС ООН, що є невід’ємною частиною Статуту ООН, і до свого Регламенту. Він почав свою діяльність з 1946 року. Учасниками Статуту Міжнародного суду є всі держави – члени ООН. Будь-яка держава - учасник Статуту, може потенційно передати спір на розгляд Міжнародного суду, який може розглянути будь-яке питання, що стосується міжнародного права. На Міжнародний суд покладена подвійна функція: а) розв’язання відповідно до міжнародного права спорів, переданих йому на розгляд державами; б) винесення консультативних висновків з юридичних питань, що запитуються належним чином органами ООН і її спеціалізованими установами. Суд складається з 15 членів, причому в його складі не може бути двох громадян однієї і тієї ж держави. Члени Суду обираються двома списками паралельно Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки з числа осіб, внесених до списку за пропозицією національних груп Постійної палати третейського суду. Згідно ст. 6 Статуту Міжнародного суду кожна група до висування кандидатур запитує думку вищих судових установ, юридичних факультетів вищих учбових закладів і академій своєї країни, а також національних відділень міжнародних академій, що займаються вивченням права. Генеральний секретар ООН складає в алфавітному порядку список всіх осіб, чиї кандидатури були виставлені на посаду суддів. Два таких списки передаються Генеральній Асамблеї й Раді Безпеки ООН. Ці органи приступають до виборів членів Суду незалежно один від одного. Обраними вважаються кандидати, що отримали абсолютну більшість голосів і в Генеральній Асамблеї, і в Раді Безпеки. Склад суддів забезпечує представництво найголовніших форм цивілізації і основних правових систем. Цей принцип відображено в розподілі місць в Суді по головних регіонах світу: три члени від Африки, два члени від Латинської Америки, три члени від Азії, п’ять членів від Західної Європи, Канади, США, Австралії й Нової Зеландії і два – від Східної Європи, включаючи Росію. При цьому до складу Суду завжди входять громадяни держав – постійних членів Ради Безпеки. Члени Суду обираються на дев’ять років і можуть бути переобрані. при цьому кожні три роки переобирається третина (5 членів) складу суду. Члени Суду не можуть виконувати жодних політичних чи адміністративних обов’язків і не можуть присвячувати себе жодному іншому заняттю професійного характеру. Кожен новий суддя робить заяву на першому відкритому засіданні Суду: «Я урочисто заявляю, що виконуватиму свої обов’язки і здійснюватиму свої повноваження судді чесно, з відданістю справі, неупереджено н сумлінно». Щорічний оклад членів Суду складає 160 тис. дол. США. Голова отримує спеціальну надбавку. Після виходу на пенсію судді отримують щорічну пенсію, яка після дев’ятирічного терміну служби складає половину їх окладу. Судді, які пропрацювали 18 років або більше, мають право на пенсію у розмірі двох третин від їх окладу. Члени Суду при виконання ними судових обов’язків користуються дипломатичними привілеями і імунітетом. Член Суду не може бути звільнений з посади, крім випадку, коли за одноголосним рішенням інших членів, він перестає задовольняти вимогам, що до нього пред’являються. Про це Секретар Суду повідомляє Генерального секретаря ООН. Після отримання цього повідомлення місце судді вважається вакантним. Суд зазвичай розглядає справи у повному складі. Але Статут передбачає можливість створення камер у складі трьох і більше суддів. Такі камери можуть спеціалізуватися на розгляді певних категорій справ. Сторонами у справах, що беруться до розгляду Судом, можуть бути лише держави. Міжнародний суд може розглядати справу лише в тому випадку, якщо від обох сторін спору тим чи іншим способом було надано дали згоду на передання до суду питання що стало предметом спору. Відповідно до ст. 36 Статуту МС ООН держави – учасники Статуту Міжнародного суду можуть в будь-який час заявити, що вони визнають без особливої про те угоди, ipso facto, відносно будь-якого іншої держави, що прийняла таке ж зобов’язання, юрисдикцію Суду обов’язковою для всіх правових спорів, що стосуються: а) тлумачення договору; б) будь-якого питання міжнародного права; в) наявність факту, який є порушенням міжнародного зобов’язання; г) характеру і розмірів відшкодувань за порушення міжнародних зобов’язань. Доктрина узагальнюючи це положення виділяє три способи, якими держави можуть надати свою згоду на визнання для себе юрисдикції Суду: а) шляхом підписання спеціальної угоди (ad hoc) – коли дві або більше держави, що є сторонами в конкретному спорі, укладають угоду про передачу саме цього спору до Міжнародного суду, таким чином визнаючи юрисдикцію Суду у цій справі і беручи на себе зобов’язання визнати обов’язковим для себе його рішення; б) підписуючи міжнародний договір, де окрема стаття чи розділ передбачає процедури узгодження спорів з приводу договору державами - сторонами договору; в) односторонньою заявою загального характеру (зазвичай її називають «факультативна клаузула») про визнання обов’язкової юрисдикції Суду стосовно певного кола питань. Приблизно 75% спорів було передано на розгляд Суду за допомогою таких односторонніх заяв. Суд вирішує передані йому спори на підставі міжнародного права і відповідно до ст. 38 Статуту МС ООН застосовує при цьому: а) міжнародні договори, як загальні, так і спеціальні, що вста-новлюють правила, ясно визнані державами – сторонами спору; б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми; в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями; г) судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних націй – як допоміжний засіб для визначення правових норм. Ці умови не обмежують прав Суду вирішувати справу ex aequo et bono (керуючись справедливістю й добром), якщо сторони з цим згодні. Справи в Суді порушуються, в залежності від обставин, або нотифікацією спеціальної угоди, або письмовою заявою на ім’я Секретаря Суду. У обох випадках мають бути вказані предмет суперечки і сторони. Секретар негайно повідомляє про заяву всім зацікавленим сторонам. Суд має право прийняти будь-які необхідні тимчасові заходи для забезпечення прав кожній із сторін, аж до винесення остаточної ухвали. Повідомлення про заходи негайно доводяться до сторін і Ради Безпеки ООН. Сторони спору, що передається до Суду: держава-заявник і держава-відповідач. Держава-заявник подає меморандум, на який держава-відповідач представляє контрмеморандум. Об’єм змагальних паперів може складати десятки тисяч сторінок. Судочинство складається з двох частин: письмової й усної. Письмова частина складається з пред’явлення Суду меморандумів і контрмеморандумів сторін і відповідей на них, а також всіх супровідних паперів і документів, що їх підтверджують. Усна частина полягає в заслуховуванні Судом свідків, експертів, представників і адвокатів. Слухання справи провадиться публічно, але сторони можуть заявити про необхідність закритого слухання справи. Якщо одна із сторін не з’явиться до Суду або не представить своїх аргументів, інша сторона може просити Суд про розв’язання справи на свою користь. Після закінчення усної частини, Суд видаляється для обговорення рішення. Будь-яке рішення приймається більшістю присутніх суддів. У рішенні наводяться аргументи, на яких воно засноване. Будь-який суддя має право викласти свою особливу думку. Рішення Суду є остаточним і не підлягає оскарженню. Клопотання про перегляд може бути заявлено лише на підставі нововиявлених обставин, які за своїм характером можуть суттєво вплинути на результат справи і які при винесенні рішення не були відомі ні Суду, ні стороні, що просить про перегляд. Жодне клопотання про перегляд не може бути заявлене після спливу 10-ти річного терміну з моменту винесення рішення. Рішення Суду видається у вигляді двомовного акту французькою й англійською мовами і, як правило, складає близько 50-ти сторінок кожною мовою. Текст складається з трьох частин: а) преамбули; в) підстави рішення Суду; в) пунктів резолютивної частини. Рішення є обов’язковим для сторін спору. Відповідно до ст. 94 Статуту ООН кожен член Організації зобов’язався виконувати рішення Суду по справі, в якій він є стороною. Якщо рішення Суду не виконується, то інша сторона може довести це питання до відома Ради Безпеки, яка має право вжити заходів з примусового виконання рішення Суду. Але, наприклад, у 1986 р., коли Нікарагуа звернулася до Ради Безпеки з проханням забезпечити виконання рішення, яке Суд виніс на її користь у справі проти США, резолюція Ради Безпеки з цього питання не була прийнята, оскільки на засіданні Ради Безпеки США скористалися своїм правом вето. Міжнародний суд виніс рішення з багатьох серйозних міжнародних спорів. Наприклад, 9 травня 1973 р. Австралія і Нова Зеландія звернулися до Суду з позовними заявами проти Франції з приводу випробувань ядерної зброї в атмосфері, які Франція проводила в південній частині Тихого океану – з вимогою про припинення Францією випробувань. Франція оперативно зробила заяву про намір не проводити з 1975 р. ядерні випробування в атмосфері, у зв’язку з чим Суд 20 грудня 1974 р. виніс ухвалу про те, що заява Франції зробила скарги Австралії і Нової Зеландії безпредметними, внаслідок чого відпала необхідність у їх подальшому розгляді. У листопаді 1979 р. Іран допустив захоплення американських дипломатів і якості заручників у відповідь на відмову США в задоволенні законних вимог Ірану. Американський уряд звернувся зі скаргою до Міжнародного суду ООН. У травні 1980 р. Суд одноголосно постановив, що уряд Ірану повинен негайно припинити незаконне утримання дипломатичного й консульського персоналу та інших громадян США, звільнити і передати кожного з них представникові США. Іран також було зобов’язано забезпечити незаконно затриманих осіб необхідними засобами для від’їзду з іранської території і передати США приміщення, власність, архіви й документи посольства США в Тегерані і його консульств в Ірані. У зв’язку з блокадою Сполученими Штатами портів Нікарагуа Міжнародний суд в червні 1986 р. виніс ухвалу, що розцінює дії США проти уряду й народу Нікарагуа як грубе порушення норм міжнародного права. У 1999 р. Суд вирішив складний прикордонний спір між Ботсваною й Намібією відносно острову Касикілі/Вседуду на користь Ботсвани. Окрім розв’язання міжнародних спорів Суд може надавати консультативні висновки з будь-якого юридичного питання на запит установи, уповноваженої робити такі запити безпосередньо Статутом ООН (ГА ООН і Рада Безпеки) або у відповідності до Статуту. До останніх доктрина відносить ЕКОСОР, Раду з опіки, Генерального секретаря ООН, а також спеціалізовані установи ООН, які можуть запитувати консультативні висновки Суду з дозволу Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки. Питання, з яких запитується консультативний висновок, подаються до Суду в письмовій заяві з точним формулюванням питання. Консультативні висновки не мають обов’язкової сили. Проте для деяких міжнародних договорів вони мають вирішальне значення, зокрема для сторін спору. Так, відповідно до ст. VIII Конвенції про привілеї й імунітет ООН 1996 р. в разі розбіжностей між ООН і членами Організації запитується консультативний висновок з будь-якого піднятого юридичного питання. Висновок Суду визнається сторонами вирішальним. Суд може відмовити у винесенні консультативного висновку, якщо він суперечить судовому характеру цієї установи або істотним положенням, якими він керується в своїй діяльності, або якщо таке прохання виходить за рамки повноважень запитуючої установи. За час існування Суд виніс більше 30 консультативних висновків. Близько 60 % консультативних висновків, винесених Судом, було запитано Генеральною Асамблеєю ООН. Так, 29 липня 1970 р. Рада Безпеки постановила звернутися до Міжнародного суду з проханням про консультативний висновок про юридичні наслідки для третіх країн присутності ПАР в Намібії, що продовжується всупереч Резолюції № 276 (1970) Ради Безпеки. Суд постановив, що, виходячи з незаконності її присутності в Намібії, ПАР зобов’язана негайно відкликати свою адміністрацію з Намібії і, таким чином, покласти край своїй окупації цієї території. Всі держави – члени ООН зобов’язані визнати незаконність присутності ПАР в Намібії і недійсність її актів від імені або відносно Намібії, а також утримуватися від будь-яких зносин з урядом ПАР, що може розцінюватися як визнання законності такої присутності і такого уряду або як надання підтримки чи допомога ПАР. Під час «холодної війни» активність Суду була незначною. на кінець ХХ ст. вона істотно зросла, що сприяло зростанню його авторитету. Суд, що діє на постійній основі, краще, ніж арбітраж, пристосований до послідовності у застосуванні й тлумаченні норм міжнародного права, чим обумовлений і більш значний його вплив на це право. Нині все актуальнішим видається вимога поширити компетенцію Суду на спори з участю міжнародних організацій, число і роль яких істотно зросли. Суд не має права розглядати справи за власною ініціативою, він бере до провадження лише ті справи, які передані йому за угодою сторін (відсутність обов’язкової юрисдикції). Як зазналося вище, держави-учасниці Статуту повинні зробити заяви, що визнають обов’язковою юрисдикцію Суду для того, щоб суд прийняв до впровадження справу в якій відповідна держава є стороною. Заяви зазвичай містять обмежене визнання юрисдикції, тобто визнають її лише в деяких видах спорів. Обмежено визнавали юрисдикцію Суду США до повної відмови від визнання у зв’язку з переданням справи про військові дії США проти Нікарагуа на розгляд Суду в 1984 р. Сьогодні з постійних членів Ради Безпеки лише Великобританія визнає повністю. обов’язкову юрисдикцію Суду, але на певних умовах щодо потенційних опонентів в судових спорах. З 1947 по 1995 р. Суд розв’язав загалом 94 справи, включаючи консультативні запити. Справи стосувалися переважно таких питань: а) тлумачення і застосування договорів; б) суверенітет над певними територіями і кордони; в) морське право; г) захист громадян за кордоном; д) застосування сили; е) порушення принципів загального міжнародного права. 2) Міжнародний трибунал з морського права Створений відповідно до Додатку VI Конвенції ООН з морського права 1982 р. місцезнаходження – «вільне ганзейське місто» Гамбург у ФРН. Трибунал складається з колегії у складі 21 незалежного члена, обраного з числа осіб, що користуються вищою репутацією неупередженості й справедливості, які є визнаними авторитетами в області морського права. У складі Трибуналу в цілому має бути забезпечене представництво основних правових систем світу і справедливий географічний розподіл. У його складі має бути не менше трьох членів від кожної географічної групи, як це визначено Генеральною Асамблеєю ООН. Члени Трибуналу обираються на нараді держав – учасників Конвенції ООН з морського права 1982 р. термін їх повноважень – дев’ять років і вони можуть бути переобрані. Члени Трибуналу при виконанні ними обов’язків в Трибуналі користуються дипломатичними привілеями й імунітетом. |
|
Проблема мирного врегулювання з Японією після 2-ї світової війни. Проблеми мирного врегулювання ДКК змінили на далекосхідна комісія, основною метою її стало формування принципів щодо післявоєнного врегулювання з Японією. Причому... |
Проблеми мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини у... ША Бернс, Міністр закордонних справ Великобританії Бевін, Міністр закордонних справ Франії Бідо, і Міністр закордонних справ Китаю... |
|
Закон України Цей Закон визначає правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів)... |
План Поняття трудових спорів, їх види та причини виникнення Порядок... У 1997 p судами різних рівнів 84,3% таких позовів було задоволене; у 1998 p. із 247 519 позовів позитивно для найманих працівників... |
|
Німецька проблема в міжнародних відносинах. Принципи мирного врегулювання з Німеччиною Франції). СРСР в цей час підготував документ “Про долю Німеччини і про мирний договір з нею”. Основна ідея Радянського проекту –... |
Особливості невербальної комунікації у прозі Панаса Мирного на прикладі усмішки Романи Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та «Повія» відзначаються яскравими зразками використання невербальної комунікації... |
|
Зразок заяви до комісії з трудових спорів |
Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та |
|
Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та |
”Європейський суд з прав людини, як вища міжнародна інстанція з вирішення трудових спорів” Тема:”Європейський суд з прав людини, як вища міжнародна інстанція з вирішення трудових спорів” |