|
|
Скачати 71.2 Kb.
|
|
Особливості невербальної комунікації у прозі Панаса Мирного на прикладі усмішки Романи Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та «Повія» відзначаються яскравими зразками використання невербальної комунікації для розкриття характеру персонажів та опису їх зовнішності. Варто зазначити, що частотність її використання була новаторством для української літератури ХІХ ст. Невербальні засоби, супроводжуючи мову його персонажів, збагачують емоційний бік комунікації і демонструють емоційний стан, у якому в певний момент перебуває герой твору. Особливе місце серед мімічних засобів у романах Панаса Мирного належить посмішці. Посмішка – знак дружніх почуттів, прихильності до партнера. Посміхнувшись один одному при зустрічі, співрозмовники тим самим знімають напруженість перших хвилин і створюють підґрунтя для більш упевненого і спокійного спілкування [35, c. 345]. Однак вона може бути не тільки дружньою, але й іронічною, глузливою, презирливою, запобігливою і т. д. У посмішці звичайно відбивається психологічний і фізичний стан людини. Якщо вона почуває себе добре, посміхається радісно, якщо вона почуває себе погано, то посмішка на її обличчі стражденна. Урівноважена і вдоволена людина посміхається спокійною, безтурботною посмішкою. Ось так трактується поняття «усмішка» у науковій літературі: «Усмішка. 1. Особливий порух м’язами обличчя (губ, очей), який показує схильність до сміху або виражає привіт, задоволення тощо» [1, с. 213]. А ось тлумачення поняття «посмішка»: «Посмішка. 1. Особливий вираз обличчя (губ, очей), що виражає глузування, іронічне ставлення до когось, чогось тощо. 2.Те саме, що усмішка» [3]. Варіативність в усмішці виявляється вже у 10-місячної дитини. На матір дитина реагує усмішкою, при якій активізується великий виличний і коловий м’язи ока (усмішка Дачена). При наближенні незнайомої людини дитина теж усміхається, але активація виникає тільки у великому виличному м’язі; коловий м’яз ока не реагує. З віком асортимент усмішок розширюється. П. Екман і В. Фрізен виокремлюють три види усмішок дорослої людини: щиру, нещиру й нещасну, жалібну. Щиру посмішку знаходимо у текстах дуже рідко, що свідчить про трагічний характер обох романів. Нижче наведемо поодинокі приклади, що виражають щиру радісну посмішку: «По горілку, чи що, йти? – пита, позіхаючи, Педоря. /– А-а, догадлива, бісова! – усміхнувся отець Миколай. – Ну, скажи мені: по чім ти догадалася?» [2]; «Одначе вам, Костянтин Петрович, повозка у прок іде, іч, як роздобріли, – усміхнувся Книш» [2]; «Парубок спершу, мабуть-таки, чи й не прийняв її за ту польову царівну, бо стояв, як укопаний, розтягши й без того довгообразе лице, широко розкривши здивовані очі... Дівчина одбігла трохи і собі стала. Озирнулась, глянула на його веселими очима, усміхнулась свіжим, молодим личком» [2]; «У вухах його ще вчувався її голос свіжий, тонкий, її сміх молодий та дзвінкий; перед очима, як та причуда, манячила її постать метка, жвава; йому усміхалося її личко, біло-рум'яне, з ясними очима, з чорними бровами; уся вона, з зеленою корсеткою, з червоною спідницею, привиджувалась йому, як жива!..» [2]; «А що? – усміхаючись, питав Грицько. – Чого тут дивиться? Узяв косу – чеши!» [2]; «Ох... як ти мене злякав, хай йому цур!.. – переводячи дух, усміхаючись, веселенько обізвалася вона до Грицька, щоб покрити усміхом свій недавній смуток»[2]; «Що се ви робите? Мені скатертину в'яжете? – усміхаючись, пита він» [2]; «Та ні. Се казна-що! Ти не хочеш, то ми хочемо подивитися. Мар'е! уставайте-бо, – усміхаючись, каже Марина» [2]; «Се я, панночко! – обізвалася Оришка уже біля неї. – Здякалися? – усміхаючись своєю чорною прогалиною замість рота, попитала вона, заглядаючи Христі у самі очі» [2]. Також в аналізованих текстах знаходимо й звичайну щиру посмішку, що здебільшого майже не виражає емоцій: «Не вірте, паночку! – знову, як потайна собака з-за причілка, кинулася, гаркнула Оришка. – Не буде нічого. Сміло наймайте Кравченкові та Вовкові. То поважні люди, хазяїни, а то – сміття. Розбишаки, шибеники! /– А он же, бач, твій чоловік не рає, – усміхнувшись, одказав Колісник» [2], «Х-хе!.. – хекнув Чіпка, не то усміхаючись, не то дивуючись» [2]; «Сцо це воно буде?! – усміхнулась жидівка, на Чіпку глядя» [2]. або виражає почуття сорому: «Попадя соромливо усміхнулася, опустила очі і скоса глянула на Проценка: той стояв і понуро дивився, як піп виціловувався з Довбнею» [2]. Нещиру посмішку поділяють на два різновиди. Вимушена посмішка виражає не стільки радість, скільки бажання здаватися радісним. Приклади таких посмішок знаходимо у прозі Панаса Мирного: «Как чего? Зеленого поля нет! – I Селезньов махнув так рукою, що аж досяг Колісникової голови. Той усміхнувся своїм широким червоним обличчям і посунувся геть» [2]. Удавана посмішка має на меті приховати від навколишніх свої негативні емоції: «Усі прийняли те за жарти і зареготалися. Сама секретарша, щоб не подати виду, як се їй до серця доходить, усміхнувшися, промовила: – А ти вже, мій голубе, й розкис... Що то він у мене голінний до пісень, а надто як ще й вип'є... – повернулася вона до попаді» [2]; «Христя усміхнулася, пригадуючи, що б його зробити таке Федорові, як стрінеться? На неї найшла та дівоцька жартівливість, якої вона давно вже не звідувала» [2]. Для нещирої посмішки характерна певна пасивність колових м’язів ока, у результаті чого щоки майже не піднімаються і відсутні характерні зморшки в зовнішніх кутиках очей («гусячі лапки»). Нещира посмішка буває, як правило, асиметрична, з більшим зсувом уліво або вправо. Крім того, вона виникає раніше або пізніше, ніж того вимагає ситуація. Фальшива посмішка вирізняється й тривалістю: її кульмінаційний період триває довше від звичайного (від однієї до чотирьох секунд). Період її розгортання й згортання, навпаки, коротший, і тому вона з’являється й зникає ніби раптово. За цими ознаками нещиру посмішку розпізнати досить легко. Однак при навмисно нещирій посмішці, коли скорочення виличних м’язів піднімає щоки, віддиференціювати її від щирої усмішки без аналізу тимчасового розгортання буває важко. Знаходимо у аналізованих текстах й іронічну посмішку: «Мар'я зареготалася, а Христя мовчала./ – Як тебе зовуть? – знову допитується він. / – Не кажи-и! – скрикнула Мар'я, коли Христя уже сказала. / – Христина, – провів він. – А батька? Христя мовчала. / – Батька, питаю?/ Христя усміхнулася й одказала: батько./ – Христина батьківна? Га?» [2]; «Було б що віддавати, – усміхаючись, каже Пріська, – а не то що в шинок ще носити... Уже, здається, що у кого й було, то все поздирали. Доки вони вже будуть і драти?» [2]; «А Тимофія б то і не бачила? – спитала, усміхаючись, Горпина. Широке, чорне лице Ївги ще дужче почорніло; очі заблищали» [50, c. 28]; «Дивись – я винна! – усміхнувшись, сказала Хівря» [50, c. 30]; «Бач – зачинилися... Глядіть, щоб гріха якого не трапилося, – каже Мар'я, усміхаючись» [2]. Контекст аналізованого твору підказує, що Христя дитина «покритки», а отже, її усмішка під час розпитів про батька стає іронічною. Варто відзначити, що часто у текстах зустрічається вид посмішки, який характеризує прихильне ставлення одного персонажа до іншого. Приклад такої посмішки наведемо з роману «Повія»: «Куди? – здивувалася та. Христя сказала. – Йди, йди... Ти ж не надовго?/– Та хоч і на всю ніч! – усміхнувшись, одказала за неї Мар'я» [2]; «Вона йому любо глянула в вічі, усміхнулася» [2]; «На ногу! – гукнув йому диякон басом і, усміхаючись, подав руку. Колісник болісно усміхнувся і поступився назад» [2]; «Щасливо... Їдьте здорові! Гляди тільки, дядьку, – усміхнувшись, каже Карпові, – не завези зовсім дівки, бо без неї і я тут пропаду» [2]; «Чево, папаша? – приязно усміхаючись, лукаво спиталася вона» [2]. Також в аналізованих текстах знаходимо приклади гіркого усміху, що символізує розчарування та біль: «До чорта у мене ворогів. Усі в мене вороги. І чоловік – ворог. Хіба я за його залюбки йшла? Хай умиється. Не таким стидким моє личко цілувати... – і стара усіма своїми зморшками усміхнулася. – Підожди ж, поки пообідаю, – не то гірко сміючись, не то грізно сварячись, промовив Грицько» [2]; «Так день настав, так і минув. Одходячи на спокій, сонце обдало землю блискучим промінням; земля на прощання усміхнулася – і потемніла» [2]; «Бух! – одказала, гірко усміхнувшись, Одарка. – Довго ще, поки буде «бух», – додала, замішуючи галушки в макітрі» [2]; «Товсті та круглі, вони, наче кавуни ті, хиталися то на той, то на другий бік, одна одну штовхаючи: широкі їх обличчя від реготу ще більше ширшали, займалися краскою, поливалися слізьми; збоку суха й довгобраза Книшиха, наче довгоноса ворона, дивилася на них і собі якось кисло усміхалася» [2]; «Ой, стережіться голубих очей! – болісно усміхаючись, відказала йому кума. Вона чогось увесь вечір була сумна, задумана. Григорій Петрович не примітив того й веселий ліг спати...» [2]. Проаналізувавши усі види посмішки та усміху, виявлені у двох романах письменника, можемо зробити висновок, що посмішка не відіграє надто важливої ролі у творі як невербальний компонент комунікації героїв творів. Зустрічаємо випадки прихильної, сором’язливої та іронічної посмішки, що безумовно, можна кваліфікувати як невербальний компонент. Як відзначають Г.Є. Крейдлін та Є.А. Чувіліна, які досліджували посмішку як жест та як слово на матеріалі російської мови, більша частина посмішок являє собою прагматично засвоєні жести, тобто одиниці, які стали звичними та постійними для людей даного етносу або даної культури. Якщо посмішку розуміють неадекватно, це може призвести до ситуації комунікативного провалу або комунікативної невдачі. Враховуючи той факт, що будь-який невербальний комунікативний вияв – явищем багатозначне. Воно дає можливість адресату сприймати те, що є значущими для нього та не «помічати» іншого. Так вибудовуєтьсякомунікативний процес у потрібному для себе аспекті, при цьому посмішка заслуговує на особливу увагу. Існує точка зору, що обличчя – найважливіша частина тіла для передачі невербальних повідомлень. Дехто з людей вміють надавати своєму обличчю тисячі різних виразів. Жестова поведінка персонажів у романах Панаса Мирного розкривається на різних мовних рівнях і за допомогою широкого спектру засобів, що свідчить про майстерність письменника. Панас Мирний використовує притаманну для українців (як нації чуттєвої) звичку виражати за допомогою жестів те, що можна було б сказати: смуток, радість, захоплення, гнів, роздратованість тощо. Література
|
|
ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ПАНАСА МИРНОГО Миргороді на Полтавщині. Незначною була освіта Панаса Рудченка, бо після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а... |
Тема: «Психодіагностика особливостей вербального та невербального... Поняття невербальної комунікації. Оптико-кінетична, проксемічна, пара лінгвістична та інші знакові системи. Проксеміка. Розміщення... |
|
Творчість М. В. Гоголя та Панаса Мирного. Високий гуманізм письменників... Тема. Творчість М. В. Гоголя та Панаса Мирного. Високий гуманізм письменників у зображення трагічної долі «маленької людини» в повісті... |
Спільне і відмінне у художній манері Івана-Нечуя Левицького і Панаса Мирного Кайдашева сім'я I. С. Нечуя-Левицького в контексті української прози середини XIX ст |
|
План Основи права мирного врегулювання спорів Засоби мирного врегулювання спорів МП); засоби мирного врегулювання спорів (викладені в ст. 33 Статуту ООН); і поза правові засоби примусового характеру, передбачені... |
Проблема мирного врегулювання з Японією після 2-ї світової війни. Проблеми мирного врегулювання ДКК змінили на далекосхідна комісія, основною метою її стало формування принципів щодо післявоєнного врегулювання з Японією. Причому... |
|
РИНОК ОБЛІГАЦІЙ ЯК СКЛАДОВА РИНКУ КАПІТАЛІВ Національні особливості формування і розвитку ринків державних боргових зобов’язань (на прикладі окремих країн: США, Великобританії,... |
Парафійник ДОКУМЕНТНО-ІНФОРМАЦІЙНІ КОМУНІКАЦІЇ Частина І Навчальний... Парафійник Н.І. Документно-інформаційні комунікації: навч посіб для студ спец. «Документознавство та інформаційна діяльність» / Н.І.... |
|
Конспект лекцій Тема Документні потоки та масиви як складові документної комунікації Це потребує знань про особливості створення, руху та кумуляції документів у суспільстві, що відбиваються через функціонування документ... |
О. В. Комаровський ЛОГІКА PR-КОМУНІКАЦІЇ Постановка проблеми. В наш час комунікація, як процес, і теорія комунікації, як наука, викликають великий інтерес не лише фахівців... |