В. М. МОЙСІЄНКО, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького, кандидат історичних наук


Скачати 106.75 Kb.
НазваВ. М. МОЙСІЄНКО, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького, кандидат історичних наук
Дата10.04.2013
Розмір106.75 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
В.М. МОЙСІЄНКО, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Черкаського національного університету імені Б.Хмельницького, кандидат історичних наук, доцент

МІСЦЕ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ ТА ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ У ПРОФІЛАКТИЦІ ПРОТИПРАВНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Потреба у посиленні правового виховання учнівської молоді зумовлена такими факторами: 1) розбудова правової держави вимагає інтенсивного творення її правової бази, прийняття нових законів, потребує своєчасного інформування школярів про введення того чи іншого правового акту; 2) останнім часом сфера правового регулювання поширилась на підлітків з одинадцятирічного віку (створено службу у справах неповнолітніх, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх), що вимагає відповідної правової компетенції неповнолітніх ще до досягнення цього віку; 3) на фоні девальвації моральних та загальнолюдських цінностей, зниження життєвого рівня населення стрімко відроджуються кримінальні “традиції та звичаї”, які активно проникають у молодіжне середовище, омолоджується дитяча злочинність; 4) в країні поширений правовий нігілізм, який потрібно долати шляхом інтенсивної правовиховної роботи серед усіх верств населення, у тому числі й серед учнівської молоді [2].

Тому у становленні громадянина важливе місце має зайняти “...виховання у дітей і молоді поваги до Конституції, законів України, національної символіки, глибокого усвідомлення взаємозв’язку між діями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю” [3].Окрім того, правове виховання виділено і в пріоритетних напрямках реформування виховання [4]. Правова освіта та виховання молоді мають державне значення, а тому вони повинні реалізувати не лише освітню функцію, але й обов’язково орієнтуватися на практично-виховну спрямованість. До цього зобов’язують також Указ Президента України від 18 жовтня 2001 року, яким затверджено “Національну програму правової освіти населення”, Постанова Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2001 року “Про програму розвитку юридичної освіти на період до 2005 року”, Закон “Про органи і служби у справах неповнолітніх”, який діє в Україні з 1995 року і визначає діяльність і регулює повноваження органів та служб, які здійснюють соціальний захист і профілактику правопорушень серед неповнолітніх.

Адже кожен сьомий злочин та кожне десяте хуліганство в Україні здійснюється неповнолітніми. Підраховано, що кожного дня підлітки скоюють більше, ніж 100 злочинів, у тому числі 1 вбивство або тяжке тілесне ушкодження, 2-3 розбійні напади, 26 кардіжок державного, 45 – майна громадян (з них 16 квартирних крадіжок) [5]. На обліку в інспекції у справах неповнолітніх перебуває близько 70 тисяч хлопців та дівчат. Наукові дані засвідчують, що неповнолітні правопопорушники є резервом злочинності в майбутньому. Близько 80-90 % серед злочинців (дорослих людей) мали протиправні та кримінальні правопорушення в підлітковому віці. Так, у 2006 році в Україні неповнолітніми скоєно 19639, а у 2007році – 18755 злочинів [6].

Протиправна поведінка неповнолітнього, яку можна охарактеризувати як наслідок неспроможності чи небажання підлітка знайти дозволений юридичними нормами спосіб задоволення власних потреб, призводить правопорушника до соціальної ізоляції або до інших форм покарання. Як зазначалось на засіданні Всеукраїнської міжвідомчої координаційної ради з правової освіти населення, у слідчих ізоляторах на даний час утримується майже 1,5 тис неповнолітніх, підозрюваних у скоєнні злочинів, які за рішенням суду знаходяться під вартою. Окрім того, на обліку у підрозділах кримінально-виконавчої інспекції перебуває понад 8 тис. неповнолітніх, засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Найбільш складну категорію становлять неповнолітні, засуджені до позбавлення волі на певний строк. Для відбування цього покарання для неповнолітніх функціонує 11 спеціальних виховних установ, в яких перебуває 2,6 тис. засуджених, у тому числі 150 – жіночої статі [7].

Необхідно відзначити, що протиправна поведінка неповнолітніх, яка згодом призводить до злочинів, залежить від сукупності таких факторів: незнання законів молоддю, негативного впливу на неї оточення, соціально-економічного розвитку суспільства.

Ситуація з дитячою та підлітковою злочинністю тривожна. Аналіз причин правопорушень засвідчує, що потреби молодої людини знаходяться в дисонансі з можливістю їх задовільнити, зокрема, коли діти, покинуті напризволяще тими, хто має про них турбуватися, змушені красти з метою поїсти, одягнутися. У таких випадках варто використовувати ст. 184 КпАП України, яка передбачає відповідальність батьків від ухилення від виховання своїх дітей [8]. Слід зазначити, що тільки у 2005 році за невиконання батьками та особами, що їх заміняють, обов’язків з виховання дітей до адміністративної відповідальності притягнуто 22,5 тис. осіб. Складено та направлено до суду 3,5 тис матеріалів щодо позбавлення батьківських прав, більшість з яких вже задоволено судами [9]. Правда, є і зворотний бік даної проблеми. Кризові явища, переоцінка цінностей, втрата ідеалів, розпад дитячих і юнацьких організацій, падіння престижу освіти, а також, на жаль, боротьба за фізіологічне виживання спонукають неповнолітніх до правопорушень. Попередня система роботи з “важкими”, “неблагополучними” підлітками відійшла разом із розпадом попередньої держави, а нової системи ще не створено.

Крім того, не треба скидати з терезів і такі чинники, обставини і причини, як: формування і становлення характеру, перехід від дитинства до дорослості, соціальне самовизначення, прагнення до самоствердження, самовиявлення та самореалізації, вироблення “Я” концепції. Для більшості правопорушників із числа неповнолітніх ідеалом є “авторитет” з кримінального середовища, лідер підліткових злочинних угрупувань із чітко організованою структурою і своїми звичаями, вертикальною ієрархією.

Отже, головне завдання молодіжних організацій, шкіл, батьків та інших структур не допустити поповнення таких угрупувань за рахунок тих, кому сьогодні 10 років. При цьому слід пам’ятати, що поведінка людини завжди вимірюється і порівнюється з відповідною нормою. Тому правова освіта і виховання формують основу, що допомагає підліткам долати перші життєві труднощі, не зійти на шлях правових порушень. Правова освіта і виховання - це не тільки елемент структури свідомості, що виражає ставлення особистості до навколишнього світу, а й реальних життєвих відносин суб’єкта та його діяльності, в яких свідомість народжується.

Практика повсякденного життя засвідчує типові упущення правової освіти та виховання неповнолітніх. Серед них – правовий нігілізм та правовий цинізм. Тобто, у молоді виробляється безвідповідальність, формується думка заперечення ролі права в житті та прагнення використання знання юриспруденції з метою уникнення відповідальності. Важливим фактором впливу на неповнолітніх є також зневажливе ставлення батьків до законів, правових принципів і норм, зневіра в справедливість судового розгляду і в те, що перед законом усі рівні.

Правова освіта та виховання повинні стати одним із магістральних напрямків у роботі вчителів, вихователів, правників, представників силових структур та правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю. При цьому (щодо профілактики протиправної поведінки неповнолітніх) їхня робота має базуватися на правових нормах, принципах гуманізму та демократизму. З метою ефективного розв’язання даної проблеми необхідно застосовувати комплексну систему, що поєднує в собі оптимальний вибір змісту, форм, методів, принципів, шляхів та засобів її реалізації. Цього можна досягти, на нашу думку, за умови вироблення на основі головних галузей права, педагогіки, соціальної педагогіки, психології, юридичної психології та інших суміжних наук цілісної комплексної загальнодержавної концепції, враховуючи причини злочинності та механізми і методи ефективної боротьби з нею, зокрема в умовах трансформації України до ринкових відносин. У концепції повинні бути сфокусовані також елементи економіки і соціальної психології, наукової теорії і соціальної практики. Тобто, загальнодержавна концепція має носити комплексний характер. Вважаємо, що за умови вмілої реалізації таких основних концептуальних положень, які повинні б скласти вже сьогодні частину комплексної системи, можна ефективно вирішувати проблему правової освіти і виховання. А ними, вважаємо, є:

  • здійснення правової освіти та виховання з раннього дитинства (у сім’ї, родині, дошкільних закладах);

чітко визначена цілеспрямованість і безперервність навчально-виховного процесу в межах школи, позакласної та позашкільної роботи з учнями;

  • розширення і поглиблення правових знань, формування у свідомості неповнолітніх переконань та вироблення практичних умінь і навичок їх застосування;

  • формування усвідомлення наслідків будь-яких порушень правопорядку;

  • введення факультативів та спецкурсів, наприклад: “Закон і молодь”, “Право і порядок” і т.п.;

  • врахування особливостей, умов конкретного регіону;

  • використання принципів зв’язку з життям, комплексного підходу до виховання, забезпечення єдності свідомості та поведінки;

  • поєднання поваги до особистості з вимогливістю;

  • опора на позитивне в особистості;

  • врахуваня вікових та індивідуальних особливостей неповнолітніх, необхідності зміни форм контролю в перехідний період;

  • уміле поєднання з принципами і методів виховання – переконання, прикладу, привчання, створення спеціальних виховуючих ситуацій, а також, в разі крайньої необхідності, примусу та покарання;

  • використання нагромадженого вітчизняного та зарубіжного теоретико-методологічного надбання та практичного досвіду (розробка спеціальних пам’яток, плакатів, буклетів та іншої наочної агітації);

  • єдність зусиль державних і громадських інституцій і т.п.

Крім того, правова освіта та виховання вимагають впливу на особистість через оптимальний вибір змісту, форм, методів, принципів та чіткої структури навчально-виховного процесу. Тільки комплексний підхід забезпечить успіх на цій ділянці роботи з участю висококваліфікованих педагогів, спеціалістів-практиків. Для того, щоб досягти бажаного кінцевого результату, необхідно, згідно з діючим законодавством та з метою об’єктивності і компетентності розгляду справ неповнолітніх, створити систему ювенальної юстиції, яка б передбачала: комплексну взаємодію державних і недержавних установ та організацій з метою виявлення глибинних процесів у цій сфері, причин, що породжують злочинність серед неповнолітніх; адекватне реагування на них; запобігання вчиненню злочинів та їх профілактику; правовий вплив на неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння, та на осіб, котрі своїми діями сприяли антисоціальній поведінці підлітків; соціальну реабілітацію неповнолітніх правопорушників та адаптацію їх у суспільстві.

Необхідність створення в Україні системи ювенальної юстиції зумовлена й тим, що деякі положення чинного законодавства та традицій правозастосовної діяльності не повною мірою узгоджуються з окремими міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, насамперед з Мінімальними стандартними правилами ООН щодо здійснення правосуддя у справах неповнолітніх 1985 року (“Пекінські правила”) та Конвенцією ООН з прав дитини 1989 р.[10].

Правове навчання і виховання мають бути взаємопов’язаними. У підлітковому віці учні повинні усвідомити, що здійснення певних прав неможливе без певних обов’язків перед людьми, що їх оточують. У зв’язку з цим, завдання школи полягає в тому, щоб процес правової освіти й правового виховання був безперервним. Якщо в Росії сьогодні близько 30 методичних центрів (державних і громадських) опікуються проблемами освіти в галузі прав людини, у Польщі створені шкільні програми, а в Білорусії вивчення прав людини є обов’язковим у кожній школі, то в Україні масштабної програми нині немає, обмежилися поки що методичним посібником для вчителя та створенням підручника “Права людини” для учнів 10-11 класів, який є логічним продовженням курсу “Основи держави і права”, що вивчається у 9 класі . А тому, ніби резюмує науковець-педагог В.Андрейцев, “від сучасного рівня викладання основ правознавства в загальноосвітній школі не виграють ні держава, ні суспільство, ні конкретна сім’я та її дитина...Отже, першочерговим завданням є розробка, здійснення експертизи, погодження, затвердження та адаптація сучасної програми викладання основ правознавства, а також підготовка відповідних фахівців. Адже нині цю дисципліну у школах викладають переважно особи, що не є фахівцями у даній галузі, або юристи-практики, котрі не мають достатнього педагогічного досвіду...Надзвичайно важливо виробити єдину концепцію розвитку юридичної освіти...Тому доцільно розробити універсальну типову програму на рівні Міністерства освіти і науки України”[11].

На часі внесення значних коректив у діючі шкільні навчальні плани та програми. Якщо серед стратегічних завдань реформування змісту освіти загальноосвітньої підготовки (гуманітарна освіта) – формування в учнів правової культури виділено в Державній національній програмі, то в природничо-математичній освіті та трудовій підготовці воно відсутнє взагалі [12].

У досягненні мети правового навчання і виховання добрими помічниками мають бути засоби масової інформації – радіо, телебачення, періодика, а також навчально-популярна література, які повинні допомогти пропагувати правову освіту серед неповнолітніх, зокрема роз’яснювати і давати консультації молоді щодо засвоєння ними конкретних норм права - сімейного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального і т.д. В арсеналі правового виховання маємо і такі форми ознайомлення, вивчення і роз’яснення правових і нормативних документів та консультування, як правові лекторії, юридичні всеобучі, юридичні служби “Центрів соціальної служби для молоді”, зустрічі з юристами, правоохоронцями та тими, хто побував у виправно-трудових колоніях, гуртки і клуби юних правознавців, тематичні бесіди, круглі столи і т. п.

Ми усвідомлюємо, що проблема утвердження інститутів громадянського суспільства, забезпечення громадського контролю над владними структурами та реальної участі громадян в управлінні державою є сьогодні надзвичайно актуальною і непростою. Адже багаторічне панування ідеології “революційного насилля” та “революційної доцільності”, правовий волюнтаризм обумовили низький рівень правосвідомості суспільства. Значна частина наших громадян просто не знає своїх прав, а якщо і знає, то не вміє їх захищати, чинно ними користуватися. Отже, ми повинні терпляче і наполегливо працювати над тим, щоб виправити таке неприпустиме для цивілізованого суспільства становище.

Правову освіту здійснюватимемо через програми “Закон і людина”, “Право”, “Закон є закон”. Розраховуємо на розуміння і максимальне сприяння засобів масової інформації, в першу чергу електронних. Телебачення і радіо повинні виділити більший обсяг ефірного часу на висвітлення правових питань. Слід започаткувати чітку й послідовну систему інформування громадян про їхні права та способи захисту цих прав, законних інтересів людей.

Крім того, необхідно проводити просвітницько-правові заняття в навчальних закладах.

Справжнім велінням часу є створення окремої “гарячої лінії” з усіх галузей права для того, аби людина могла оперативно отримати відповідь на запитання, що можуть виникнути у повсякденному житті у неї чи в громадської організації, яку вона репрезентує.

Всі конструктивні сили, зокрема педагоги, юристи, психологи та працівники державних і громадських інституцій мають долучитися до участі в реалізації програми правової освіти громадян. Ця проблема є не тільки освітньою, але політичною, суспільна вага якої постійно зростає. Невміння громадян зорієнтуватися у чинному законодавстві, захистити свої права – та ще й у контексті низького рівня відповідальності певних державних органів до запитів людей – суттєво ускладнює, а то й робить неможливим будь-які серйозні починаня, що здійснюються державою, яка прагне бути правовою, ускладнює процес реального наповнення конкретним змістом конституційних положень і, зрештою, є серйозною перепоною на шляху України до побудови справді європейського суспільства.
Список використаних джерел:

  1. Державна національна програма “Освіта”. (“Україна ХХІ століття”). – К.: Райдуга. – 1994. – С.11.

  2. Запорожан І.Г. Педагогічні основи правовиховної роботи з молодшими школярами: Автореф. дис. … канд. пед.н. / Тернопільський держ. пед. ін.-т ім. В. Гнатюка. – Тернопіль, 2002. – С.1.

  3. Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. – №6. – С.21.

  4. Державна національна програма “Освіта”. (“Україна ХХІ століття”). – К.: Райдуга. – 1994. – С.16.

  5. Рогачов С. Право знати право // Юридичний журнал. – 2004. –№11. – Режим доступу до журн.: http: //www.justinian.com.ua/ article phpid =1475.

  6. Характеристика злочинів загальнокримінальної спрямованості, скоєних окремими категоріями осіб // Департамент зв’язків з громадськістю МВС України. – Режим доступу: http: //www.mvs.sinfo. gov.ua/ official/2008/20/02.

  7. Кодекс про адміністративні правопорушення. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004.

  8. Основні показники оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ у 2005 р. // Департамент зв’язків з громадськістю МВС України. – Режим доступу: http: //www.mvs.sinfo. gov.ua/ official.

  9. Андрейцев В. Проблеми реформування юридичної освіти в Україні // Право України. –1998. –№2. – С.15 – 16.

  10. Державна національна програма “Освіта”. (“Україна ХХІ століття”). – К.: Райдуга. – 1994. – С.12 – 13.

Схожі:

Зміст
Пахаренко В.І., кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури та компаравістики Черкаського національного університету...
А. Е. Єнілєєва, асистент кафедри історіїта теорії держави та права...
...
Предмет і методологія теорії держави та права
В. Н. Каразіна, кандидат юридичних наук Передерій О. С., начальник кафедри державно-правових дисциплін факультету підготовки фахівців...
О. В. Борисова ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА В УКРАЇНІ
Бодрухін В. М. – доктор історичних наук професор, завідувач кафедри історії України Східноукраїнського національного університету...
ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Рецензенти: Гаврилюк С. В., доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри документознавства і музейної справи Волинського національного...
Ю. В. Білоусов ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Білоусов Юрій Валерійович — завідувач Подільської лабораторії НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, доцент кафедри...
Укладачі О.І. Месевря, С.І. Січкар Книжка для вчителя
Навчально-наукового інституту української філології та соціальних комунікацій Черкаського національного університету імені Богдана...
МОНОГРАФІЯ
Федюк Лілія Василівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного...
Рада молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету...
...
Рада молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету...
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка