|
|
Скачати 1.88 Mb.
|
|
Тема 6. Суспільно - політичний устрій і право України в період наступу на її автономію (ХVІІІ ст.) Семінар 6. План.
Після смерті Б.Хмельницького настали тяжкі часи, які тривали багато років. З приходом до влади Івана Виговського було прийняти спробу поділити Україну на Правобережну та Лівобережну. В 1660р. Ю.Хмельницький заключає Слободищенський трактат із Польщею яким Лівобережна Україна залишається в складі Росії, а Правобережна Україна відходить до Польщі. В 1667р. Польща і Росія заключають Андрусівський договір, що юридично закріплює поділ України. В 1687р. гетьманом Лівобережної України стає Іван Мазепа. Після його переходу на сторону Карла XII, Петро І повів наступ на українські права і вольності. Катерина II завершила процес ліквідації української державності. У другій половині XVII - XVIII ст. в Україні діяли різноманітні джерела права. Зберігалися окремі джерела права литовсько-польського походження. Діяли також договірні статті, нормативні акти царської влади. У другій чверті XVIII ст. починається кодифікація права України. З'явився збірник "Права по которым судится малороссийский народ". У зв'язку з втратою Україною незалежності змінилися основні риси цивільного, кримінального, спадкового права. Також пройшли зміни і в процесуальному праві. Самостійна робота Конституція Пилипа Орлика. Найвищим проявом національної правової думки Української гетьманської держави стало ухвалення у Бендерах (Молдова) 5 квітня 1710 р. під час обрання П. Орлика Конституції. Офіційно вона називалася «Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорізького» та складалася з преамбули і 16 параграфів. То був договір між гетьманом і Військом Запорозьким про державний устрій в Україні після визволення її від московського панування. Конституція була чинним правовим джерелом на Правобережжі до 1714 р. В ній містилися такі положення:
П. Орлик присягнув під час ухвалення Конституції на дотримання всіх пунктів, а Карл XII скріпив документ своїм підписом. Питання для самоконтролю.
Основні хронологічні дати 1707 р. - Таємний договір І.Мазепи з Карлом XII. 1709 р. - Зруйнування Запорізької Січі Петром І. 1722 – 1724 рр. - І Малоросійська колегія. 1750-1764 рр. - Гетьманство Кирила Розумовського. 10.11.1764 р. - Скасування гетьманської влади Катериною II. 1764 р. - II Малоросійська колегія. 1775 р. - Зруйнування Запорізької Січі Катериною II. 3.05.1783 р. - Юридичне закріпачення селянства. 1743 р. - "Права за якими судиться малоросійський народ" 1750 – 1758 рр. - "Суд и расправа в правах малороссийских". 1764 р. - "Книга Статут и прочие права малороссийские". Тема 7. Суспільно - політичний устрій і право України після ліквідації української державності (перша половина XIX ст.) Семінар 7. План
У першій половині XIX ст. майже всі українські землі об'єдналися під владою Росії. Україна у складі Росії офіційно називалася "Малоросія". Поділялася на 9 губерній, які об’єднувалися в 3 генерал-губернаторства. При підготовці до семінарського заняття студенти повинні з’ясувати які були наслідки розпаду феодально-кріпосницького устрою і формуванням капіталістичного устрою, а саме: Внаслідок цього проходять певні зміни в суспільному устрої держави. Були такі верстви населення:
Кріпацтво стає гальмом на шляху розвитку капіталізму. Проходять певні зміни і в державному устрої. В першій половині XIX ст. на території України діяли кодифікаційні комісії, завданням яких було створення таких правових документів, які б максимально наблизили правову систему України до законодавства Росії. В результаті діяльності цих комісій вийшли такі документи як "Собрание малороссийских прав", "Свод местных законов губерний и областей, присоединенных от Польши". З 1835р. на території України починає діяти "Звід законів Російської імперії". В цивільному праві право власності на землю належало поміщикам. В 1848 р. було здійснено інвентарну реформу. Сімейно шлюбні відносини регламентувалися законом: для чоловіків починаючи з 18 років, для жінок – із 16 років. Законним шлюбом вважався лише церковний. Спадкування майна відбувалося лише за законом і заповітом. Заповіт укладався лише в письмовій формі.
Судочинство було таємним. На основі письмових протоколів за суворо формальними правилами оцінки доказів суд вирішував долю звинувачуваного. Розвиток капіталізму супроводжувався глибокими змінами в суспільних відносинах. Початок XX ст. характеризувався певним зростанням революційної кризи. Це вилилося в революцію 1905-1907рр. Активізація національно-визвольного руху в Україні викликала потребу в створенні українських політичних партій. Революційні події 1905-1907рр. примусили правлячий клас піти на суттєву зміну абсолютистської форми правління. Самостійна робота Суспільно-політичний лад і право в Галичині, Північній Буковині і Закарпатті в першій половині ХІХ ст. Наприкінці 1772 р. в результаті першого розподілу Польщі Галичина перейшла під владу Австрійської монархії. В 1774 р. Австрія і приєднала до себе північну частину Молдавського князівства з містами Чернівці, Серет і Сучава, мотивуючи тим, що ці землі колись належали до Галицького князівства. Новий край, названий Буковиною, заселений у північній частині українським, а в південній — українсько-румунським населенням. Деякий час на Буковині була військо-влада. У 1786 р. край було приєднано до Галичини, і лише у 1849 р. Буковину відокремили в окрему провінцію. Австрія поширила свою владу на Угорщину, в складі якої перебувало Закарпаття, ще у першій половині XVI ст. (1526 р.). Таким чином, у кінці XVIII ст. Галичина, Буковина і Закарпаття перебували в складі Австрійської монархії. Політика Австрійської монархії на західноукраїнських землях мала колоніальний характер і була спрямована на те, щоб зробити ці і землі придатком до австрійської промисловості. Основою економіки залишалося сільське господарство. При цьому більша частина кращих земель, ліси і пасовища належали поміщикам, державі, церкві, селянське ж господарство було переважно малоземельним. Панівними класами на західноукраїнських землях були магнати і шляхта. Місцева шляхта мала право не нести військову службу, а тільки сплачувати за неї гроші. Магнати і шляхта у Галичині були в основному польського походження, у Закарпатті панували угорські та австрійські феодали, на Буковині — австрійські та румунські. Основною частиною населення було селянство, яке повністю залежало від поміщиків. Імператор Йосиф ІІ (з 1765 р. правив разом з Марією-Терезою, з 1780 р. – самостійно) здійснив ряд, що повинні були поставити на законну основу взаємовідносини селян і поміщиків. Патент 1781 р. (5 квітня 1782 р. — спеціально для Галичини) забороняв шляхті вимагати від селян понад трьох днів панщини на тиждень, обмежувалися додаткові повинності на користь землевласника. Селяни отримали права вільного одруження, переходу на інші наділи, на відпуск від пана, звернення зі скаргами на пана до суду, вони могли віддавати дітей до школи, навчатися ремесел. Патентом від 12 квітня 1785 р. в Галичині був проведений перший земельний кадастр (перепис, економічна оцінка і класифікація всіх земельних угідь). Після його закінчення (1789 р.) було введено нове оподаткування. Тепер 70 відсотків врожаю залишалося у селянина, 12 відсотків — віддавалося державі, 18 відсотків — забирав поміщик. У кінці свого правління Йосиф II підписав патент про заміну панщини грошовою платнею. Якщо взяти до уваги, що до того часу пани брали собі 80 відсотків прибутків селянина, то легко зрозуміти, яку бурю незадоволення викликав цей патент серед поміщиків. Після смерті Йосифа II за його наступника Леопольда II (1790— 1792 рр.) настала певна реакція. Був скасований патент про заміну панщини грішми. Справжня реакція почалася за Франца II (1792— 1835 рр.), коли реформи фактично припинилися. На Буковині особиста залежність кріпаків була відмінена імператорським актом у 1785 р. Однак за селянами залишалися всі феодальні повинності, зберігалося поміщицьке землеволодіння. Імператриця Марія-Терезія здійснила деякі перетворення і на Закарпатті. 1766 р. був прийнятий урбаріальний закон, згідно з яким було взято на облік усі селянські землі, встановлено розміри земельних наділів. Селяни мали віддавати поміщику дев'яту частину врожаю, відпрацьовувати панщину (52 дні на рік зі своїм тяглом чи 104 дні "пішої" панщини), нести інші натуральні й грошові повинності. У 40-х роках XIX ст. селяни Закарпаття виконували понад 20 видів панських робіт. Крім цього, селяни сплачували державні податки, виконували повинність на користь держави. В цілому розміри панщини та інших повинностей значно перевищували передбачені реформою норми. Соціальне становище міського населення наприкінці XVIII ст. мало чим відрізнялося від попередньої доби. У промисловості Галичини, Буковини і Закарпаття переважали іноземні капітали, та й більшість заможних городян складали чужоземці. Але робітники майже скрізь були українського походження, оскільки ними переважно ставали зубожілі селяни та ремісники. У 1848 р. в Австрії почалася революція. Австрійський імператор під тиском народних мас змушений був проголосити деякі буржуазні реформи і пообіцяти конституцію. 22 квітня 1848 р. вийшов патент імператора про ліквідацію панщини в Галичині. На Буковину дія цього указу була поширена з 9 серпня 1848 р. Рішення про звільнення селян на всій території Австрії було прийнято австрійським парламентом 7 вересня 1848 р. Закон скасовував кріпосну залежність селян, надавав їм права громадян держави і права власності на ту землю, яку вони отримали у спадок. Разом з тим, закон передбачав компенсацію селянами на користь поміщиків 20-кратної вартості всіх річних кріпосних повинностей. В результаті у власність селянства Галичини і Буковини перейшло менше половини земельних угідь краю. Більшість селян залишалася малоземельними та економічно неспроможними, значну частину їх (халупників, що володіли тільки хатами — халупами, і комірників, які наймитували і жили у чужих хатах — коморах) було "звільнено" зовсім без землі. Вони відразу потрапили в економічну кабалу до поміщиків. У власність поміщиків перейшли майже всі ліси та пасовища. За сервітути (пасовища, ліси) селяни змушені були платити поміщикам на основі спеціальних угод. На Закарпатті, як і в усій Угорщині, феодальну залежність селян скасував закон, прийнятий угорським сеймом 18 березня 1848 р. і підтверджений 1853 р. австрійським імператором Францем-Йосифом І (1830—1916 рр.), але на таких самих кабальних умовах, як і в Галичині та Буковині. Незважаючи на те, що революція 1848—1849 рр. в Австрії не була послідовною, вона завдала серйозного удару по феодальних відносинах, скасувала кріпосне право. Широкого розмаху набув національно-визвольний рух, зросла національна свідомість західноукраїнського населення. Головним осередком українського національно-визвольного руху стала Східна Галичина. 2 травня 1848 р. у Львові представники галицької інтелігенції і духовенства створили першу українську політичну організацію — Головну руську раду на чолі з єпископом Г. Яхимовичем. Програма Головної руської ради була досить обмеженою і зводилась до вимоги культурно-національної реформи для українського населення Галичини. Діяльність Ради підтримали представники Закарпаття, які прагнули вийти зі складу Угорщини та об’єднатися з Галичиною у складі Австрійської монархії. Представники ж Буковини прагнули відокремити Буковину від Галичини і виділити її в окремий коронний край зі своїм сеймом. Індивідуальна робота «Права, за которыми судится малороссийский народ». «Права, за якими судиться малоросійський народ» - визначна пам’ятка права та правової думки України. Неоднорідність правового поля, в якому перебувала Україна після договору 1654 року з Москвою зумовлювала необхідність кодифікації законодавства. Передбачалося, що запорожці судитимуться за «давнішими правами». Це означало, що Литовський статут, який діяв у Правобережній Україні, поширювався і на Лівобережжя; зберігали чинність універсали та ін. правові акти гетьманської влади, елементи звичаєвого права і актів церковного права. В Україні діяли також деякі норми російського законодавства. Така строкатість породжувала розбіжності й суперечності в тлумаченні та застосуванні норм права, сприяла зловживанням і тяганині в судах. Чиновники російських апеляційних інстанцій скаржилися на неможливість вирішувати справи, що надходили з України, через незрозумілу їм мову законодавчих актів. Навколо цієї проблеми точилася складна боротьба. Наступ російської сторони на здобуті за Б. Хмельницького права поступово спрямовувався і на судову сферу. В царському листі до гетьмана І. Скоропадського від 29.ІУ (10.У) 1722 містилася, хоча й з посиланням на Б. Хмельницького, а насправді всупереч домовленостям з ним, вимога «бути під російським судом і управлінням, аби тим усьому малоросійському народу всі неправедні суди і даремні утяження було припинено». Українські гетьмани наполягали на дотриманні та реалізації домовленостей 1654, на здійсненні за допомогою кодифікації закріпити свої станові привілеї. Згідно з універсалом І. Скоропадського розпочато переклад джерел права «з польського діалекту на наше руське наріччя» (1721). Гетьман Д. Апостол у березні 1728 у «Статейних пунктах (проекті договору новообраного гетьмана з Москвою)» наполягав, щоб українці судилися «за своїми правами, у своїх судах, через обраних народом суддів», а також на кодифікації законодавства. З цих питань було досягнуто згоди, і указом царя Петра II від 28.УІП (8.ІХ) 1728 передбачалося ті права, за якими судиться малоросійський народ, перекласти великоросійською мовою, утворивши для цього відповідну Комісію (п. 20). Того самого 1728 Комісія у складі 12 чол. почала працювати. Її склад кілька разів змінювався. Разом за всі роки роботи в ній перебувало 43 представники козацької старшини (в т. ч. ген. суддя І. Борозна, ген. обозний Я. Лизогуб, ген. хорунжий М. Ханенко, полковники - лубенський П. Апостол і полтавський В. Кочубей, бунчуковий товариш С. Чуйкевич та ін.), 21 - від духівництва та 6 - від міст. Значна частина їх отримала освіту в Києво-Могилянській академії, а дехто — в європейських університетах. Комісія спочатку працювала в м. Глухові, з 1734 - в м. Прилуках, згодом - в м. Ічні. Очолювали Комісію спочатку І. Борозна, пізніше -Я. Лизогуб. У 1734 указом імператриці Анни Іванівни компетенцію Комісії було розширено, їй доручалося також дещо «скоротити та додати на користь малоросійського народу». Кодифікаційна комісія завершила роботу в 1743, а 1744 її проект передано в Сенат для розгляду з наступним імператорським затвердженням. Але сенатори зволікали з його розглядом. Тільки через 12 років, у травні 1756, проект було повернено для внесення змін. Після цього знову (в 1756 та 1758) скликалися нові комісії, готувалися пропозиції щодо внесення змін і доповнень, але офіційно «Права» так і не було затверджено. У структур, відношенні «Права» складаються з 30 розділів, які поділяються на 531 артикул, а ті, своєю чергою, на 1716 пунктів. «Права» передбачали регулювання відносин, що належать до різних галузей права. У сфері цивільного права значна кількість норм стосувалася права власності, котре тлумачилося як право передавати, відписувати, обмінювати, закладати майно; розрізнялося право власності та право володіння. У зобов'язальному праві розрізнялися зобов'язання, що виникають з правочинів (купівлі-продажу, позички, обміну, найму, доручення та ін.), і такі, що виникають у разі заподіяння шкоди. Спадкування допускалося за законом (дітям, онукам, правнукам, за їх відсутності — братам і сестрам та ін.). Сімейне право регулювало порядок укладання і припинення шлюбу, права та обов'язки подружжя тощо. У сфері кримінального права наводилася класифікація злочинів (відповідно до існуючих традицій: проти релігії, монархії, життя, особистої недоторканності, майна та ін.) і покарань (проста і кваліфікована смертна кара, ув'язнення, церковної спокути, вигнання, майнові покарання та ін.). При вирішенні питання про відшкодування заподіяної шкоди зберігалися елементи таліону. В багатьох випадках при визначенні покарань враховувалося соціальне становище злочинця і потерпілого. Судовий процес поділявся на розправочний та кримінальний. До першої категорії належали цивільні та незначні кримінальні справи, що порушувалися за заявою заінтересованої сторони і могли завершуватися примиренням сторін. Кримінальні справи починалися за заявою потерпілого (в таких випадках переведення здійснювалося за принципами змагально-обвинувального процесу) або ж з ініціативи суду (застосовувалися принципи слідчого, інквізиційного процесу). Передбачався апеляційний порядок перегляду справи. «Права» відображали досить високий рівень законодавства і правової культури в Україні 1-ї пол. 18 ст., мали всі риси, властиві правовим актам феодальної доби. Навіть незатверджений кодекс мав значне поширення в Україні, його застосовували в судах, поклали в основу «Зібрання малоросійських прав». Питання для самоконтролю
5. Чим була викликана кодифікація права в першій половині XIX ст.?
Основні хронологічні дати. 181З р. - Повстанський рух під проводом У.Кармелюка. 1825р. - Повстання декабристів на Україні. 30-40-і рр. ХІХ ст. - Загострення суспільно-політичного руху на Україні. |
| ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ КОТОВСЬКА ОБ’ЄДНАНА ДЕРЖАВНА... Котовська ОДПІ просить розмістити на Вашому веб-сайті у розділі “ВІСТІ З ПОДАТКОВОЇ” наступну інформацію (додається) |
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ ЛИСТ Державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі |
| ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... НВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕРЕЗИДЕНТІВ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ: ФІСКАЛЬНИЙ АСПЕКТ |
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ Відповідно до п. 52. 1 ст. 52 Кодексу за зверненням платників податків контролюючі органи безоплатно надають консультації (пп. 14... |
| ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Робоча навчальна програма курсу “Релігієзнавство” складена на основі ОПП підготовки бакалаврів галузей знань за напрямом 0305 ”Економіка... |
Реферат на тему: “ Функції державних податкових інспекцій на місцях” Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та... |
| ДОБРОВЕЛИЧКІВСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ На виконання доручення голови обласної державної адміністрації від 17 лютого 2012 року №01-27/44/1 щодо створення електронного реєстру... |
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ ДПСУ, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України від 02. 12. 2010 р. N 2755-VI (далі Кодекс), в межах компетенції розглянула... |
| Податкова система України Податкова система – це сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів і внесків до бюджету держави |
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМIНIСТРАЦIЯ УКРАЇНИ ЛИСТ Принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових ... |