|
|
Скачати 7.91 Mb.
|
|
40 діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно й оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання (ч.б ст.19 ГК). Важливими засобами захисту суб'єктів господарювання від неправомірних дій державних органів та їх посадових осіб при проведенні контролю за їхньою діяльністю є оскарження таких дій суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку, можливість якого передбачена вч.7 ст.19 ГК. Таким чином, захист суб'єктів господарювання при проведенні державного контролю за їхньою діяльністю регламентовано в Господарському кодексі України за допомогою різних норм: заборонної норми, що містить пряму заборону незаконного втручання і перешкоджання господарській діяльності (ч.б ст.19 ГК); зобов'язуваль-ної норми, що покладає на органи державного контролю обов'язок належної поведінки (ч.б ст.19 ГК); уповноважуючої норми, що передбачає право суб'єктів господарювання оскаржити неправомірні дії при проведенні державного контролю за їхньою діяльністю (ч.7 ст.19 ГК). 17. Регулювання перевірок діяльності підприємців Перевірки діяльності підприємців регулюються відповідно до Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.98 р. № 817/98. Органи виконавчої влади, уповноважені від імені держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності (далі — контролюючі органи), проводять планові та позапланові виїзні перевірки. Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, яка передбачена у плані роботи контролюючого органу і проводиться за місцезнаходженням такого суб'єкта або за місцем розташування об'єкта власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючого органу не частіше одного разу на календарний рік у межах компетенції відповідного контролюючого органу. Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами. Право на проведення планової виїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності надається лише у тому разі, коли його не 41 пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки письмово повідомлено про дату перевірки. Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин: а) за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свід чать про порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства; б) суб'єктом підприємницької діяльності не подано в установле ний термін документи обов'язкової звітності; в) виявлена недостовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності; г) суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової або позаплано вої виїзної перевірки; Д) У разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня одержання запиту; є) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства. У такому разі позапланові виїзні перевірки проводяться лише органами державної податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їх повноважень. Позапланова виїзна перевірка може здійснюватися і на підставі рішення Кабінету Міністрів України. Контролюючі органи, які мають право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності: а) органи державної податкової служби — стосовно сплати по датків та зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, неподаткових платежів; б) митні органи — щодо сплати ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість, які справляються у разі ввезення (пересилання) товарів на митну територію України в момент пере тинання митного кордону; в) органи державного казначейства, державної контрольно-ре візійної служби та органи державної податкової служби в межах їх компетенції — стосовно бюджетних позик, позик та кредитів, га рантованих коштами бюджетів, цільового використання дотацій та субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також належного виконання державних контрактів, про авансованих за рахунок бюджетних коштів; г) органи Пенсійного фонду України — стосовно сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Здійснення планових та позапланових виїзних перевірок із зазначених питань іншими державними органами забороняється. Планові виїзні перевірки проводяться всіма контролюючими органами одночасно в день, визначений органом державної податкової служби. Порядок координації проведення таких перевірок установлюється Кабінетом Міністрів України. В Указі Президента України від 23.07.1998 р. рекомендовано підприємствам, установам та організаціям усім форм власності ведення журналів відвідання їх та їхніх структурних підрозділів представниками контролюючих органів з обов'язковим зазначенням у цих журналах термінів та мети відвідування, посади і прізвища представника, який обов'язково ставить свій підпис у цьому журналі. Відмова представника контролюючого органу від підпису в журналі є підставою для недопущення його до проведення перевірки. Про факт цієї відмови суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє письмово у 3-денний строк контролюючому органу, в якому працює такий представник. Форма і порядок ведення журналу відвідання суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами (журнал реєстрації перевірок) установлені наказом Державного комітету України з питань розвитку підприємництва від 10.08.1998 р. № 18. £8. Захист прав підприємців при їх порушенні незаконними актами державних органів Право на підприємницьку діяльність включає можливість захисту від неправомірних дій як інших підприємців, так і з боку держави в особі її органів, у тому числі право на оскарження їхньої діяльності, що обмежує це право. Захист підприємців від втручання в їхню діяльність державних органів має конституційну основу. Відповідно до ст. 55 Конституції України «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб». «Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень» (ст. 56 Конституції України). Останнім часом зростає тенденція збільшення звернень до судових органів суб'єктів підприємницької діяльності для захисту своїх інтересів. Згідно з ч.7 ст.19 Господарського кодексу України дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені 42 43 суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ч.7 ст.23 Господарського кодексу України спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку. Згідно зі ст.20 Господарського кодексу України одним із засобів захисту прав суб'єктів господарювання є визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання. Одним з важливих і розповсюджених засобів захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності є визнання судом виданого державним або іншим органом незаконного акта недійсним (повністю або в частині). Підставою для застосування цього засобу захисту є видання державним або іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства. Оскільки це дві самостійних підстави, то може бути визнаний недійсним той акт, який відповідає вимогам законодавства, але прийнятий з перевищенням компетенції відповідного органу, так і, навпаки, прийнятий у межах його компетенції, але такий, що суперечить законодавству. Перевищення компетенції державного органу означає видання ним акта поза його компетенцією. Порушення актом державного органу вимог законодавства — це суперечливість законодавству прийнятого акта за його змістом, формою, порядком і строками прийняття. Неправомірні акти державних органів, що зачіпають права підприємців, порушують дві заборони, встановлені Господарським кодексом України. Перша — заборона, встановлена в ч.5 ст.19 Господарського кодексу. Згідно з ч.5 ст.19 ГК незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Друга — заборона, встановлена в ч.4 ст.23 ГК. Відповідно до ч.4 ст.23 ГК незаконне втручання органів і посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється. Визнання недійсним не відповідному законові акта органу державного управління або місцевого органу державної влади за позовом власника або особи, права якої щодо володіння, користування або розпорядження належним її майном порушені виданням такого акта, передбачено ч. 1 ст. 57 Закону України «Про власність». Визнання незаконного акта недійсним може застосовуватися як єдиний засіб захисту (коли для захисту підприємців досить визнати 44 акт недійсним), або поєднуватися з іншими засобами захисту і відповідальності. Так, визнання недійсним акта державного або іншого органу може поєднуватися із застосуванням міри цивільно-правової відповідальності — стягненням судом за позовом підприємця збитків, завданих йому внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їхніх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами чи їхніми службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця. Нерідко в практиці поєднується вимога про визнання недійсним актів державних органів з позовом про повернення (зворотне стягнення) необґрунтовано списаних цими органами в примусовому порядку сум. Суб'єкти підприємницької діяльності звертаються до господарського суду з позовами про повернення з бюджету незаконно списаних штрафів, інших фінансових санкцій, податкових недоїмок та інших обов'язкових платежів у бюджет. З метою однакового і правильного вирішення, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів, президія Вищого арбітражного суду України надала роз'яснення «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. № 02-5/35. Таким чином, засобами захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності від незаконних актів державних органів, їхнього втручання у господарську діяльність підприємців є: визнання недійсними (повністю або в частині) актів державних та інших органів, які не відповідають законодавству і порушують права та інтереси суб'єктів підприємницької діяльності, що охороняються законом; повернення з бюджету грошових коштів, безпідставно списаних у вигляді санкцій або за іншими підставами державними органами в примусовому порядку; відшкодування збитків, завданих підприємцям неправомірними актами державних органів. 19. Правове регулювання малого підприємництва Специфіка малого підприємництва викликає необхідність його спеціального державного регулювання і підтримки. В Україні мале підприємництво регулюється поряд із загальними законодавчими актами також низкою спеціальних нормативно-правових актів, серед яких слід назвати: Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 р.; Указ Президента України «Про спрощену систему оподатковування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. № 727/98. 45 Відповідно до Закону (ст.1) суб'єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких се-редньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро. Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів. Таким чином, у Законі визначено, які суб'єкти господарювання вважаються такими, що мають статус малого підприємця. У той час як усі фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльністю без створення юридичної особи, віднесені до суб'єктів малого підприємництва, щодо юридичних осіб установлено певні вимоги. Запропоновані до них обмеження стосовно віднесення до суб'єктів малого підприємництва торкаються двох аспектів їхньої діяльності: середньооблікової чисельності працюючих та обсягу річного валового доходу. Разом з тим дія цього Закону не поширюється на довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка вкладів, що належить юридичним особам — засновникам та учасникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25 відсотків. Отже, вищевказані суб'єкти навіть у разі дотримання зазначених вище вимог не можуть бути віднесені до суб'єктів малого підприємництва. Основні напрями державної підтримки малого підприємництва визначені в ст.5 Закону:
5) залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання, науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб. З метою забезпечення гарантованого ринку збуту для суб'єктів малого підприємництва, розширення виробничих потужностей передбачаються наступні форми підтримки малого підприємництва: забезпечення участі суб'єктів малого підприємництва в державній і регіональній соціально-економічній, інвестиційній, екологічній та іншій програмах; залучення суб'єктів малого підприємництва до формування, розміщення і виконання на договірній основі державних і регіональних замовлень на виконання робіт, надання послуг для задоволення державних і регіональних потреб. Участь суб'єктів малого підприємництва в державних і регіональних програмах, залучення їх до виконання державних і регіональних замовлень здійснюються на конкурсній основі. Законом України від 21.12.2000 р. прийнята Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні. |
|
За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора... За підсумками V Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання (2002—2003 pp.) цей Коментар відзначено другою премією у номінації... |
За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,... Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету |
|
В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-1224 від 10 липня 2003 р.) |
В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора В. Д. Гончаренко. А. Й. Рогожин,ІО. Д. Святоцький та ін., 2003 © Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003 |
|
За редакцією Заслуженого діяча науки і техніки України, академіка... Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ |
За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,... Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р |
|
України Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації... За загальною редакцією: Президента НАПрН України, ректора Національного університету |
І. П. Голосніченко гл. 1, 2, 3; канд юрид наук Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг ред... |
|
Предмет і методологія теорії держави та права В. Н. Каразіна, кандидат юридичних наук Передерій О. С., начальник кафедри державно-правових дисциплін факультету підготовки фахівців... |
ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ... В. В. КОПЄЙЧИКОВ, доктор юридичних наук, професор М. І. КОЗЮБРА, доктор юридичних наук професор О. В. ЗАЙЧУК, доктор юридичних наук... |