|
|
Скачати 7.91 Mb.
|
|
ризиковий характер — покладання на підприємця тягаря передбачення несприятливих наслідків і застосування заходів з метою їх превенції та усунення;
До групи ризику підприємницької діяльності відносяться: 15
— ризик збитків акціонерів, пов'язаних з діяльністю АТ (ст. 152 ЦК). Ризик збитків, пов'язаних з діяльністю підприємницьких товариств, несуть їхні учасники в товариствах з обмеженою відповідальністю, акціонери в акціонерних товариствах, члени у виробничих кооперативах, учасники-вкладники в командитних товариствах. Внаслідок встановлених у законодавстві правил, зазначені учасники підприємницьких товариств, не будучи суб'єктами, що безпосередньо здійснюють підприємницьку діяльність, приймають на себе в силу закону частину ризику юридичної особи — суб'єкта підприємництва. Підприємництво об'єктивне пов'язано з деякою невизначеністю і нестійкістю, можливістю неотримання результатів своєї діяльності, що означає неминучість ризику, зокрема погрозу втрат часу, ресурсів, прибутку аж до імовірності банкрутства. Змушує підприємця приймати на себе ризик невизначеність зовнішнього середовища, яка включає об'єктивні політичні, економічні і соціальні умови, у яких функціонує суб'єкт підприємництва, до зміни яких він змушений пристосовуватися. Як основні фактори, що призводять до появи підприємницьких ризиків у сучасних умовах, можна віднести: економічну кризу; криміналізацію підприємництва; інфляційні процеси; безвідповідальність учасників економічного обороту, унаслідок відсутності діючих механізмів спонукання до виконання прийнятих зобов'язань; недобросовісна конкуренція, нестабільність податкового законодавства, сваволя і корумпованість апарату чиновників і т.д. Як і всяка діяльність, діяльність підприємця спрямована на придбання і використання яких-небудь благ, що задовольняють потреби людини, а саме, майнових благ — прибутку. Однак у силу різних причин цей результат не завжди досяжний. У таких випадках говорять про комерційний ризик. Комерційний ризик — це ринкове явище, пов'язане з можливістю настання несприятливих майнових наслідків діяльності підприємця. Причини таких несприятливих наслідків можуть бути різними: об'єктивними або суб'єктивними. Якщо причини об'єктивні, незалежно від підприємця або інших осіб (стихійні лиха та інші надзвичайні і невідворотні за даних умов обставини), то підприємці повинні враховувати ці обставини і заздалегідь уживати необхідних заходів щодо усунення або зменшення можливих майнових втрат. До таких заходів відноситься страхування фінансових ризиків (ст.6 Закону «Про страхування»), що в умовах ринкової економіки здобуває особливого значення. Цей ризик може включати ризик перерви в комерційній і виробничій діяльності, ризик неплатежів, затримки в доставці товарів і т.д. Поряд із страхуванням конкретних комерційних ризиків у страховиків підприємці можуть, а у випадках, передбачених законом, зобов'язані здійснювати самострахування шляхом створення за рахунок частини власного прибутку резервного (страхового) фонду, призначеного для покриття будь-яких непередбачених витрат. Закон України «Про страхування», використовуючи досить розповсюджену в багатьох країнах у різних сферах комерційної та іншої діяльності систему взаємного страхування, допускає можливість створення громадянами і юридичними особами товариств взаємного страхування з метою страхового захисту своїх майнових інтересів (ст.14). З комерційним ризиком тісно пов'язані несприятливі наслідки підприємницької діяльності, викликані суб'єктивними причинами, наприклад, невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання підприємцем або його контрагентами за договором. У цьому випадку настає майнова відповідальність підприємця або його контрагента, що виражається в несприятливих майнових наслідках для відповідної особи й обумовлена правопорушенням з його боку. Так, підприємець несе відповідальність у тому випадку, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим унаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних за даних умов обставин (стихійні лиха, воєнні дії тощо) або випадку (ст.617 ЦК України). Однак згідно з ч.2 ст.617 ЦК не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Таким чином, категорія ризику відноситься до основних системоутворюючих факторів підприємницької діяльності. Виникнення ризику пов'язане як з об'єктивною стороною функціонування підприємця у зовнішньому середовищі, так і з суб'єктивною природою людини, впливом особистих якостей на його діяльність. Багатозначність терміна «ризик » дозволяє виділяти і досить неоднорідний зміст даного поняття, внаслідок чого його аналіз і вивчення має велике теоретичне і практичне значення. В основі ризику в підприємницькій діяльності полягає вірогідна природа діяльності на ринку і невизначеність ситуації при її здійсненні. Крім того, слід враховувати, що ризик виявляється при здійсненні якого-небудь виду підприємницької діяльності, тобто він виникає в процесі дії, а не бездіяльності. 7. Цілі підприємницької діяльності Загальновизнано, що підприємницька діяльність — це діяльність, спрямована на одержання прибутку. У ст.42 Господарського кодексу України в легальному визначенні поняття підприємництва в якості однієї з його цілей назване одержання прибутку. Згідно з ч. 1 ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів 16 17 його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Прибуток (дохід) суб'єкта господарювання — це основний узагальнюючий показник фінансових результатів його господарської діяльності. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р., прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. При цьому під доходами в Положенні розуміється збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників), а під витратами — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками). У Цивільному кодексі України мета одержання прибутку покладена в якості критерію в основу класифікації товариств на підприємницькі і непідприємницькі (ст.84 ЦК). Основна мета діяльності підприємницького товариства — це одержання прибутку та його наступний розподіл між учасниками. Таким чином, у цивільному законодавстві поняття «прибуток» використовується як мета, що дозволяє розмежувати підприємницьку діяльність та інші види діяльності учасників економічного обороту. Відзначаючи велике значення мети одержання прибутку як характерної ознаки підприємництва, слід одночасно зазначити, що мета одержання прибутку — не єдина його мета. Закон України «Про підприємництво», що діяв раніше, у легальному визначенні поняття «підприємництво» не зазначав інших цілей, крім мети одержання прибутку. Вказівка на мету задоволення суспільних потреб як на мету або, принаймні, на одну з цілей підприємницької діяльності не зустрічалася в законодавстві до введення в дію Господарського кодексу України. У ст.42 Господарського кодексу України, де міститься легальне визначення підприємництва, поряд з метою одержання прибутку зазначена мета досягнення економічних та соціальних результатів. Таким чином, виходячи з легального визначення поняття «підприємництво», слід зазначити дві цілі підприємництва: мету досягнення економічних і соціальних результатів, тобто спрямованість на задоволення суспільних потреб у товарах, роботах і послугах, та мету одержання прибутку. Наявність у легальному визначенні поняття «підприємництво» ознаки спрямованості на досягнення економічних і соціальних результатів значно підвищує загальноекономічне та загальносоціаль-не значення поняття підприємницької діяльності. В економічному та соціологічному аспекті результати підприємницької діяльності забезпечують задоволення потреб, у яких виявляються матеріальні і духовні інтереси людей. Споживчі властивості — невід'ємна якість результатів (продуктів) підприємницької діяльності. Ці результати або продукти є матеріальними і нематеріальними благами, що згідно зі ст.177 ЦК України визнаються об'єктами цивільних прав. Діяльність, не спрямована на задоволення суспільних потреб, не може визнаватися підприємницькою і має бути заборонена, наприклад, діяльність з виробництва і реалізації наркотиків, отрут, психотропних речовин (за винятком контрольованого державою виробництва і розподілу в лікувальних цілях). Досягнення економічних і соціальних результатів в якості мети підприємництва відображає публічний аспект підприємницької діяльності в змісті задоволення суспільних потреб. Те, що ця ознака (елемент) включена у легальне визначення підприємництва, що міститься в Господарському кодексі України, означає акцентування на суспільному, зокрема, економічному та соціологічному значенні підприємництва, істотне посилення публічно-правового характеру поняття підприємницької діяльності. Це законодавче зміщення акцентів призвело до того, що в юридичній науці підсилився інтерес до дослідження підприємництва не тільки в цивільно-правовому аспекті, тобто у взаємозв'язку з інститутами цивільного права, а й у господарсько-правовому аспекті, тобто у взаємозв'язку з господарською діяльністю та інститутами господарського права. Разом з тим, зменшення приватного або приватноправового характеру і, відповідно, перебільшення публічного, або публічно-правового характеру підприємницької діяльності вважаємо помилковим. Підприємництво — це такий економічний та соціологічний феномен, якому властивий і приватний, і публічний характер. Приватний характер виявляється у свободі підприємницької діяльності. Визнання свободи підприємницької діяльності міститься як у конституційних положеннях, так і в Господарському кодексі України, відповідно до якого підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом (ч.І ст.43 ГК). Надані законом правові можливості реалізуються громадянами. Вони самі вирішують питання — займатися або не займатися підприємницькою діяльністю, а якщо займатися, то яким чином — шляхом створення юридичної особи або в якості підприємця без створення юридичної особи, і багато інших питань, пов'язаних з підприємницькою діяльністю. У вирішенні цих питань підприємцем рухає його приватний інтерес, що полягає в одержанні прибутку (доходу) і накопиченні капіталу. Однак не слід перебільшувати значення зазначеного приватного інтересу підприємця, оскільки його задоволення забезпечується лише завдяки тому, що своєю діяльністю підприємець приносить 18 19 користь суспільству в тому ступені, у якому результати діяльності підприємця задовольняють потреби споживачів. Публічний характер підприємницької діяльності обумовлюються суспільними інтересами. Внаслідок суспільної заінтересованості підприємницька діяльність здійснюється відкрито в тому змісті, що основні відомості про підприємця та його діяльність є відкритими. Так, згідно зі ст.20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб — платників податків. Підприємцеві надається, наприклад, право не розкривати певні відомості про свою діяльність, що він може охороняти як комерційну таємницю (глава 46 ЦК України). Однак це нечисленні у законодавстві випадки, що є виключеннями з принципу відкритості підприємницької діяльності. Якщо підприємець узяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звернеться, то договір, що укладається таким суб'єктом з його клієнтами, є публічним договором. Причому, як сказано в ч.З ст.633 ЦК України, підприємець не має права надавати перевагу одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Більш того, підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.633 ЦК). Обов'язковість укладення публічного договору є проявом публічного і відкритого характеру підприємницької діяльності. Таким чином, два аспекти підприємництва — приватноправовий і публічноправовий — нерозривно пов'язані. Наявність цього закономірного взаємозв'язку відбите в легальному визначенні поняття підприємництва шляхом позначення двох його цілей: досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. |
|
За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора... За підсумками V Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання (2002—2003 pp.) цей Коментар відзначено другою премією у номінації... |
За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,... Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету |
|
В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-1224 від 10 липня 2003 р.) |
В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора В. Д. Гончаренко. А. Й. Рогожин,ІО. Д. Святоцький та ін., 2003 © Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003 |
|
За редакцією Заслуженого діяча науки і техніки України, академіка... Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ |
За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,... Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р |
|
України Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації... За загальною редакцією: Президента НАПрН України, ректора Національного університету |
І. П. Голосніченко гл. 1, 2, 3; канд юрид наук Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг ред... |
|
Предмет і методологія теорії держави та права В. Н. Каразіна, кандидат юридичних наук Передерій О. С., начальник кафедри державно-правових дисциплін факультету підготовки фахівців... |
ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ... В. В. КОПЄЙЧИКОВ, доктор юридичних наук, професор М. І. КОЗЮБРА, доктор юридичних наук професор О. В. ЗАЙЧУК, доктор юридичних наук... |