|
|
Скачати 7.91 Mb.
|
|
3. Поняття і види підприємницької діяльності Визначення поняття підприємництва має не тільки важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки значна частина норм 8 законодавства стосується лише такого роду діяльності. Особливого значення це набуває при застосуванні імперативних норм, у тому числі тих, що регламентують санкції за порушення законодавства про підприємництво. При визначенні поняття «підприємництво» необхідно виходити з теоретичної економічної основи, що пояснює його сутність. Як справедливо зазначає німецький учений Петер Верхан, «важко знайти таку ж складну і неоднозначну сферу діяльності, як підприємництво. У ринковому господарстві воно реалізується на перехресті економіки, політики, техніки, юриспруденції, психології й етики» [Верхан Петер X. Підприємець: його економічна функція та суспільно-політична відповідальність. — Київ, 1994, с.5]. При визначенні теоретичної основи підприємництва чимало провідних економістів світу концентрують увагу на підприємництві як процесі, що має інноваційний характер, відбувається постійно і цілеспрямовано. Такий підхід до розуміння підприємництва є найбільш виправданим (порівняно з іншими поясненнями сутності і важливості підприємництва), оскільки дає змогу підкреслити динаміку підприємництва як діяльності. Розвиток процесу наукового осмислення підприємництва пройшов «три хвилі» у розвитку теорії підприємницької функції. «Перша хвиля», яка виникла у XVIII ст., була пов'язана з концентруванням уваги на несенні підприємцем ризику (Р. Кантільон, Й. Тюнен, Г. Мангольдт, Ф. Найт). «Друга хвиля» у науковому осмисленні підприємництва пов'язана з виділенням інноваційнос-ті як його основної характерної риси (Й. Шумпетер). «Третя хвиля» пов'язана з обґрунтуванням поліфункціональної моделі підприємництва і відрізняється концентруванням уваги на особливих якостях підприємця (Л. Мізек, Ф. Хайєк, І. Кирцнер). Сучасний етап розвитку теорії підприємницької функції відносять до «четвертої хвилі», поява якої пов'язується з переносом акценту на управлінський аспект в аналізі дій підприємця, у тому числі вну-трішньофірмовому підприємництві [Бусьігин А.В. Предпринима-тельство. — М., 1998, с. 13-15]. Підприємництво в зарубіжній економічній літературі за останні кілька десятиліть трактується багатозначно і позначається і як «тип поведінки», і як «творчий акт», і як «динамічний процес» тощо. Незважаючи на привабливість позначення підприємництва як процесу, воно не може бути покладено в основу законодавчого визначення підприємницької діяльності, заважаючи на його узагальненість і брак низки специфічних рис підприємництва, що дають змогу відрізнити його від інших видів діяльності. Зрозуміло, що якщо досвід аналізу й узагальнень підприємництва у розвинених країнах становить декілька десятиліть, то подібний досвід у вітчизняній літературі та літературі інших країн, які здійснюють трансформацію до ринкової економіки, становить декілька 9 років. Однак тут також існує безліч різноманітних визначень поняття «підприємництво», що можуть бути поділені на легальні й наукові. Незважаючи на відмінність легальних і наукових визначень, а також визначень, що пропонуються вченими-економістами і вче-ними-юристами, їм властива єдність у визначенні підприємництва як діяльності. Може бути дане наступне наукове визначення: підприємницька діяльність — це спрямована на одержання прибутку економічна діяльність щодо виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, що має самостійний та ініціативний, творчий та інноваційний, систематичний та ризиковий, правомірний та соціально відповідальний характер, здійснюється легітимним суб'єктом, який несе самостійну юридичну відповідальність. Визначальними для характеристики підприємництва є його класифікація: 1) за критерієм предмета — виробниче і комерційне; 2) за критерієм суб'єкта — здійснюване фізичними особами та юридичними особами. 4. Законодавче визначення поняття підприємництва Наявність вільного підприємництва служить однією з визначальних ознак ринкової економіки. Перехід економіки до ринкових відносин неминуче пов'язаний із становленням і розвитком підприємництва. Для того, щоб правильно оцінити сучасний стан і якісний рівень правового регулювання підприємництва в Україні, необхідно звернутися до історії питання, тобто до історії появи легального поняття підприємницької діяльності, а також становлення правових інститутів, присвячених регулюванню підприємницької діяльності та пов'язаних з нею відносин. У Законі України «Про підприємництво», що діяв раніше, вперше в українському законодавстві було надане легальне визначення поняття підприємницької діяльності. У ст.1 Закону «Про підприємництво» підприємництво визначалось як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. З урахуванням новизни і великого методологічного значення цього поняття представляється виправданим те, що це легальне визначення було досить об'ємним, у ньому містилися ознаки, що характеризують підприємницьку діяльність. При цьому важливим було і те, що ст. 1 Закону поряд із зазначеною нормою-дефініцією містила іншу норму, спрямовану на відокремлення підприємницької діяльності від інших подібних видів діяльності. Як вказувалось в ч.2 ст.1 Закону «Про підприємництво», створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством. Багато положень Закону «Про підприємництво» було перенесено в Господарський кодекс України, у зв'язку з чим, щоб уникнути дублювання тих самих положень у різних законодавчих актах, Закон «Про підприємництво» був визнаний таким, що втратив чинність з моменту введення в дію Господарського кодексу України, тобто з 1 січня 2004 р. Поняття підприємництва було перенесене в главу 4 «Господарська комерційна діяльність (підприємництво)» і відтворене в Господарському кодексі України з деякими змінами. Приділяючи особливе значення правовому регулюванню відносин за участю підприємців, законодавець, по-перше, указав на них у ст.З Господарського кодексу в складі господарської діяльності, що регулюється господарським законодавством. Згідно з ч.2 ст.З ГК господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва — підприємцями. При цьому законодавець не обмежився цим, а сформулював також визначення поняття підприємницької діяльності. Основні положення про підприємництво містяться в главі 4 Господарського кодексу України. При цьому, сама дефініція міститься в ст.42 Господарського кодексу «Підприємництво як вид господарської діяльності», де визначена така легальна дефініція: підприємництво — це самостійна, ініціативна, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Вважаємо, що легальне визначення підприємницької діяльності може викликати певну критику, що обумовлюється насамперед невисоким рівнем узагальнень, наданих у визначенні. Однак цей же недолік властивий багатьом легальним визначенням економічних і правових понять (категорій), що містяться в різних законах. Разом з тим, не можна не відзначити, що поряд з легальним визначенням у ст.42 ГК України, указівка на різні ознаки і засади підприємницької діяльності знаходяться в ст. 43 «Свобода підприємницької діяльності», ст.44 ГК «Принципи підприємницької діяльності», ст.49 «Відповідальність суб'єктів підприємництва» та ін. Таким чином, фактично обсяг легального визначення поняття підприємницької діяльності значно розширений за рахунок положень, що містяться в інших статтях Господарського кодексу, які регулюють як підприємництво, так і в цілому господарську діяльність. 10 11 В Україні поняття підприємництва (підприємницької діяльності) багатократно використовується в законах та інших нормативно-правових актах як дане, однак легальне визначення цього поняття міститься в Господарському кодексі України (ст.42). У легальній дефініції виділено шість ознак (елементів), з яких п'ять ознак характеризують сутнісну сторону підприємницької діяльності, що відрізняє її від інших видів економічної і господарської діяльності, а шоста ознака характеризує суб'єктний склад підприємницької діяльності. Слід підкреслити велике значення послідовної позиції законодавця, який зберіг легальне визначення поняття підприємницької діяльності та заклав тим самим необхідну методологічну основу для спеціального правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльності. Легальна дефініція поняття підприємництва має важливе значення для правової кваліфікації відносин та вирішення питання про те, чи є здійснювана господарська діяльність підприємницькою чи ні. Хоча труднощі такого порядку зустрічаються у правозастосовчій практиці, однак вони не носять розповсюдженого характеру, оскільки в ст.42 Господарського кодексу України міститься розгорнуте визначення підприємництва, що як вихідна правова норма-дефініція поряд з іншими первинними (відправними) нормами визначає основи правового впливу в сфері підприємництва. Тому легальне визначення поняття підприємництва має велике значення в механізмі правового регулювання відносин у сфері підприємництва. 5. Ознаки підприємницької діяльності Можна виділити наступні основні ознаки підприємницької діяльності. Перша ознака підприємницької діяльності — її ініціативність і самостійність. Ініціативність і самостійність підприємницької діяльності відбивається у двох нормах Господарського кодексу України. По-перше, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку діяльність, яку не заборонено законом (ч.І ст. 43 ГК). Це положення конкретизується в принципах підприємницької діяльності, які сформульовані у ст.44 ГК. Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. По-друге, незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються (ч. 5 ст.19 ГК). Ініціативність і самостійність — це зорієнтована на дії природа самореалізації підприємців. Підприємці активно обирають ініціативу. Вони свідомо ставлять себе у таку ситуацію, коли вони персонально відповідальні за успіх або невдачу справи, і вважають, що успіхи і невдачі вони здатні контролювати і впливати на результати своїх дій. Ця риса поєднується з ініціативою у запровадженні мотиваційного управління, прагнення до персональної відповідальності. Друга ознака підприємницької діяльності — творчий та інноваційний характер, що виявляється у пошуку нових можливостей, орієнтації на нововведення. Підприємець діє й оцінюється як незалежний і значною мірою такий, що покладається на самого себе, інноватор. Третя ознака підприємницької діяльності — систематичність (регулярність, професійність, постійність). Четверта ознака підприємницької діяльності — ризиковий характер, тобто покладання на підприємця тягаря передбачення несприятливих наслідків (збитків) і вжиття заходів щодо їх превенції або усунення, не пов'язане з винною поведінкою підприємця. П'ята ознака — цільове спрямування на одержання прибутку. Не слід змішувати мету підприємницької діяльності і результат такої цілеспрямованої діяльності. Та або інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо її метою не є одержання прибутку. Проте якщо прибуток не отриманий, незважаючи на цільове спрямування діяльності на її досягнення, то сам по собі цей факт не може служити підставою для виключення її з числа підприємницької. Отже, визначальною є наявність саме мети одержання прибутку, а не досягнення її на будь-якому етапі цієї комплексної діяльності. Наявність мети одержання прибутку не виключає можливості недосягнення її в підприємницькій діяльності (як і в будь-якій іншій цілеспрямованій діяльності) і навіть навпаки, одержання протилежного результату (збитки, банкрутство). Таким чином, мета одержання прибутку є необхідною ознакою підприємницької діяльності. Однак це не повинно вести до її гіперболізації і позначення в якості основної (головної) ознаки. Вважа- 12 13 ємо неправильним як заперечення мети одержання прибутку в якості необхідної ознаки, так і її перебільшення, оскільки всі ознаки підприємницької діяльності однаково вагомі для визначення її поняття. Вважаємо за правильне позначення мети одержання прибутку як основної, але не єдиної мети. Шоста ознака — самостійна юридична відповідальність. Сьома ознака підприємницької діяльності — соціально відповідальний характер. Хоча соціальна відповідальність має різноманітний зміст і форми для окремих галузей і суб'єктів підприємництва, проте основні зобов'язання існують для всіх підприємців — це зобов'язання підприємців стосовно суспільства, що поширюються на багато сфер. Можна відзначити такі основні вимоги соціальної відповідальності підприємців у сучасному суспільстві: вимога підвищення ефективності діяльності підприємців (бути більш ефективним і прогресивним, виробляти кращі товари і послуги, гарантувати якість споживчих товарів, зводити до мінімуму шкоду, що заподіюється суспільному добробуту внаслідок недотримання етичних правил); вимога більш повної відповідальності юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності перед зацікавленими групами осіб (наприклад, акціонерами, працівниками) і створення корпоративної демократії; вимога зростаючої відповідальності підприємців за добробут усього суспільства; вимога більшої позитивної ролі підприємців, спрямованої на захист навколишнього середовища. Жоден з ознак підприємницької діяльності не є ні головною, ні єдиною. Всі вони однаковою мірою важливі для наукового визначення підприємництва, так і тільки в сукупності здатні її визначити. Таким чином, ознаками підприємницької діяльності є:
|
|
За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора... За підсумками V Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання (2002—2003 pp.) цей Коментар відзначено другою премією у номінації... |
За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,... Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету |
|
В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-1224 від 10 липня 2003 р.) |
В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора В. Д. Гончаренко. А. Й. Рогожин,ІО. Д. Святоцький та ін., 2003 © Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003 |
|
За редакцією Заслуженого діяча науки і техніки України, академіка... Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ |
За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,... Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р |
|
України Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації... За загальною редакцією: Президента НАПрН України, ректора Національного університету |
І. П. Голосніченко гл. 1, 2, 3; канд юрид наук Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг ред... |
|
Предмет і методологія теорії держави та права В. Н. Каразіна, кандидат юридичних наук Передерій О. С., начальник кафедри державно-правових дисциплін факультету підготовки фахівців... |
ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ... В. В. КОПЄЙЧИКОВ, доктор юридичних наук, професор М. І. КОЗЮБРА, доктор юридичних наук професор О. В. ЗАЙЧУК, доктор юридичних наук... |