Основи охорони праці
Лекція 1
Укладач: доц.. А.М. Гусєв
Тема 1. Правові та організаційні питання
охорони праці
Лекція 1 Законодавча та нормативна база з охорони праці
План
Вступ
-
Законодавча та нормативна база з охорони праці
Законодавча база України з охорони праці
Державні нормативно-правові акти з охорони праці
Державна політика в галузі охорони праці
-
Гарантії прав на охорону праці
Права на охорону праці під час укладання трудового договору
Права працівників на охорону праці під час роботи
Право працівників на пільги і компенсації
за важкі та шкідливі умови праці
Охорона праці жінки
Охорона праці неповнолітніх
Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами
Література: 1. Закон України «Про охорону праці»
2. Кодекс законів про працю України
Вступ
Конституція України проголошує:
Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Це ключове положення, яке визначає дух і букву законів України, інших нормативних актів.
Стан суспільства, його заможність створюється працею громадян цього суспільства. Тому Конституція України фактично доповнює, розкриває статтю 3 по відношенніюдо умов праці громадян 43. <�…> Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці <�…>.
Охорона праці в законі України “Про охорону праці” визначається таким чином:
Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Для підготовки фахівців високого рівня і свідомих громадян України, згідно з наказом Міністерства освіти і науки у Вищих навчальних закладах України обов’язково вивчаються нормативна дисципліна: “Основи охорони праці”. “Основи охорони праці”– це комплексна дисципліна, яка вимагає від студента знань по фізиці, хімії, математиці, екології, безпеки життєдіяльності. В ході вивчення дисципліни, студенти засвоюють законодавчо-нормативні документи, які забезпечують безпечну роботу, шляхи створення належних, здорових умов праці.
Курс “Основи охорони праці” складається з чотирьох розділів:
- правові та організаційні питання охорони праці;
- основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії;
- основи техніки безпеки;
- пожежна безпека.
Мета вивчення дисципліни – формування у майбутніх фахівців необхідного в їхній подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь з правових і організаційних питань охорони праці, з питань гігієни праці, виробничої санітарії, техніки безпеки та пожежної безпеки.
Законодавча база України з охорони праці
Основним законом з охорони праці є закон України “Про охорону праці”. Цей закон був прийнятий 14 жовтня 1992 року. 21 листопада 2002 року Верховна Рада прийняла нову редакцію Закону України “Про охорону праці” (№229-IV). В новій редакції збереглися основні положення попередньої редакції, але за структурою це зовсім новий закон. Головна різниця – це система соціального захисту працівника за рахунок загальнообов’язкового державного страхування. Тому Законодавство про охорону праці складається з Закону України “Про охорону праці”, Кодексу законів про працю України (322-08), Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (1105-14) (вступив у дії 1 квітня 2001 р.)та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Важливе значення має Постанова Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р.№ 1232 “Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві”.
Згідно з міжнародним правом, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.
1.1 Державні нормативно-правові акти з охорони праці
Державні нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання.
Кодування НПАОП має наступний вигляд (цифра позначена знаком Х): НПАОП ХХ.ХХ.ХХХХ Перших три цифри показують вид економічної діяльності (група, клас)
відповідно до ДК 009-96 (Державний класифікатор України: Класифікатор видів економічної діяльності),
Зараз діє ДК 009:2010 КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Чинний від 01.01.2012 р.
наприклад:
27.3
|
Виробництво проводів, кабелів і електромонтажних пристроїв
|
35.1
|
Виробництво, передача та розподілення електроенергії
|
30.3
|
Виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устатковання
|
21.1
|
Виробництво основних фармацевтичних продуктів
|
Якщо нормативно-правовий акт поширюється на всі або декілька видів економічної діяльності, зазначається код 0.00.
Подальші цифри Х.ХХ: перша визначає вид НПАОП; дві останні визначають порядковий номер в межах реєстру.
Види НПАОП (в уніфікованій формі для однакового застосування) мають таке цифрове позначення:
правила 1
переліки 2
норми 3
положення 4
інструкції 5
порядки 6
інші 7
Останні дві цифри вказують на рік затвердження документа, наприклад, 2000 рік – 00.
В Україні створено державний реєстр нормативно-правових актів з охорони праці (реєстр НПАОП). Зміни у реєстрі публікуються в журналі «Охорона праці». Одночасно створений і підтримується електронний варіант Реєстру НПАОП. Треба зазначити, що до 8 червня 2004 року нормативно-правові акти з питань охорони праці (НПАОП) мали назву: Державні нормативні акти з охорони праці (ДНАОП). Відповідно було створено реєстр ДНАОП.
В Україні розробляються і діють Державні стандарти України (ДСТУ). Кількість ДСТУ, які відносяться до питань охорони праці, з кожним роком збільшується.
В Радянському Союзі була створена досить розвинута система стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ). Основна кількість цих стандартів застосовується на території України до їх заміни іншими нормативними документами. Відповідно до угоди про співробітництво в галузі охорони праці, укладеної керівниками урядів держав СНД у грудні1994 року, стандарти ГОСТ ССБТ надалі визнаються Україною, як міждержавні стандарти за узгодженим переліком.
Крім ДСТУ, ГОСТ і ДНПАОП, в Україні діють: ДСН – Державні Санітарні Норми; ДБН – Державні Будівельні Норми (прийняті за часів незалежної України) та СНиП – Строительные Нормы и Правила (російська абревіатура), які прийняті за часів СРСР; ПУЕ – Правила Улаштування Електроустановок. Також на території України діють міжнародні стандарти, які мають англійську абревіатуру ISO.
2. Державна політика в галузі охорони праці
Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
Тому базові принципи Державної політики розкриваються як вимоги Конституції України, так і більш деталізовані аспекти визначення охорони праці.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань;
встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
3. Гарантії прав на охорону праці
3.1 Права на охорону праці під час укладання трудового договору
Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.
Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.
Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою.
При укладанні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Особи, запрошені на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в. укладенні трудового договору.
При укладанні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, прописку та документи, подання яких не передбачено законодавством.
3.2 Права працівників на охорону праці під час роботи
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.
За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.
Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.
Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж 40 годин на тиждень.
Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня.
Роботодавець може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством. Надурочні роботи можуть надаватися лише з дозволу виробничого органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації.
Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного виробника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
3.3 Право працівників на пільги і компенсації
за важкі та шкідливі умови праці
Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.
Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.
Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.
3.4 Охорона праці жінки
Забороняється застосування праці жінок на важких роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).
Міністерство охорони здоров’я України затвердило наказом № 256 від 29.12.93 року “Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок”. У цьому Переліку по галузях вказані роботи і посади, які не може виконувати і посідати жінка. Так, жінка не може бути монтером колії на залізниці, машиністом та помічником машиніста локомотива, боцманом, шкіпером, матросом на морському транспорті тощо.
Затверджені МОЗ України також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками. Так жінка може підіймати і переміщувати вантаж вагою в 10кг при чергуванні з іншою роботою до 2 разів на годину. Постійно підіймати і переміщувати вантаж не більше ніж 7кг протягом робочої зміни. Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинен перевищувати:
з робочої поверхні – 350кг.
з підлоги – 175кг.
Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. Зазначені обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї.
Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації. Жінки, які мають дітей віком до трьох років в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років.
Не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років.
Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди.
На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів – 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів. Тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.
Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманні. У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Відпустки для догляду за дитиною можуть бути використані повністю бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною. За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям – за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок роботодавець зобов'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку. Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна.
3.5 Охорона праці неповнолітніх
Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років.
Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові.
Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей особами молодше вісімнадцяти років затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Граничні норми підіймання та переміщення вантажів частотою не більш ніж 2 рази на годину.
Календарний вік, років
|
Граничні норми ваги вантажу, кг
|
юнаки
|
дівчата
|
14
|
5
|
2,5
|
15
|
12
|
6
|
16
|
14
|
7
|
17
|
16
|
8
|
Забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.
Заробітна плата працівників молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.
Праця працівників молодше вісімнадцяти років, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.
Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно – технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.
Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи роботодавця допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх.
3.6. Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами
На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.
Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.
У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов’язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов‘язаний компенсувати всі витрати, передбачені колективним договором.
Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.
|