|
|
Скачати 2.8 Mb.
|
Прирівнюються до них у відповідальності Військовослужбовці та інші особи, які згідно з чинним законодавством притягаються до відповідальності за адміністративні правопорушення відповідно до дисциплінарних статутів. Органи, які ведуть боротьбу з корупцією Боротьбу з корупцією ведуть відповідні підрозділи: 1) Міністерства внутрішніх справ України; 2) податкової міліції; 3) Служби безпеки України; 4) органів прокуратури України; 5) військової служби правопорядку; 6) інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством. Під корумпованими зв'язками ми пропонуємо розуміти взаємовигідні відносини між окремими особами або ОЗФ і особами, що володіють владними, управлінськими і розпорядницькими повноваженнями в державній, підприємницькій і суспільній сферах, які спрямовані на використання службового статусу чи суспільного впливу останніх шляхом здійснення протиправних дій, і засновані для одержання різного роду благ, послуг, пільг і інших переваг. Боротьба з корупцією З 1 липня нинішнього року набрали чинності Закони України “Про засади запобігання і протидії корупції” та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення”. Основними нововведеннями Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” є встановлення відповідальності за корупційні діяння не нормами профільного закону, як було раніше, а відповідно нормами Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, шляхом внесення змін до цих законів також він розширив коло суб’єктів, на яких розповсюджується відповідальність за корупційні правопорушення. Також розширено коло суб’єктів відповідальності, на яких розповсюджується відповідальність за корупційні правопорушення, введено відповідальності юридичних осіб за вчинення їх уповноваженими особами та фізичними особами корупційних правопорушень, а також визначено порядок притягнення до відповідальності. Нормативно-правова база: Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" Закон України "Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України щодо вiдповiдальностi за корупцiйнi правопорушення" Державна програма щодо запобігання і протидії корупції на 2011—2015 роки Указ Президента України від 01.09.2011 № 890 «Питання Національного антикорупційного комітету» (зміни, внесені згідно з Указом Президента України від 16.03.2012 № 201«Про деякі питання Національного антикорупційного комітету» ) Указ Президента України від 25.01.2012 № 33/2012 "Про Порядок організації проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування" постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.2012 № 64 " Про виготовлення бланків декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру" Наказ Міністерства юстиції від 23 червня 2010 року № 1380/5 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо проведення експертизи проектів нормативно-правових актів на наявність корупціогенних норм» Роз’яснення та коментарі: Пояснювальна записка до проекту Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції в Україні Що дасть Україні новий закон про протидію корупції? // Радіо Свобода. - 1 липня 2011 р. Закон щодо запобігання корупції — роз’яснення Мін’юсту Порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення - роз"яснення Міністерства юстиції України Метою Реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, є забезпечення проведення перевірок відомостей про осіб, які претендують на зайняття певних посад в державних органах – роз’яснення Мін’юсту Міжнародний досвід: Аналітичний звіт щодо корупційних ризиків у сферах надання адміністративних послуг та контрольно-наглядової діяльності публічної адміністрації в Україні Міжнародний досвід щодо запобігання та протидії корупції 14.Види корупційних проявів. Оптимальний рівень корупції. Прояви корупції Тема корупції є досить актуальною в реаліях сьогодення і вже досить довго та багато разів обговорювалась провідними зарубіжними та вітчизняними науковцями. Як дає нам визначення Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» під корупцією розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Найчастіше цей термін застосовується по відношенню до бюрократичного апарату і політичної еліти. Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової особи та інтересами його працедавця або конфлікт між діями виборної особи і інтересами суспільства. Багато видів корупції аналогічні шахрайству, що здійснюється посадовою особою, і відносяться до категорії злочинів проти державної влади. До проявів корупції може бути схильна будь-яка людина, що володіє дискреційною владою — владою над розподілом певних ресурсів, що не належать їй, на свій розсуд (чиновник, депутат, суддя, співробітник правоохоронних органів, адміністратор, екзаменатор, лікар тощо). Головним стимулом до корупції є можливість отримання економічного прибутку (ренти), пов'язаного з використанням владних повноважень, а головним стримуючим чинником є ризик викриття і покарання. Різні прояви корупції мають різну етичну оцінку: одні дії вважаються злочинними, інші всього лише аморальними. До останніх, як правило, відносяться кумовство і заступництво на основі політичної орієнтації, які порушують принцип мерітократії – принципу управління, відповідно до якого керівні посади мають займати люди, незалежно від їх соціального та економічного походження. Найнебезпечніші форми корупції кваліфікуються як кримінальні злочини. До них, перш за все, відносяться розтрата (розкрадання) і хабарі. Розтрата полягає у витраті ресурсів, довірених посадовій особі, з особистою метою. Вона відрізняється від звичайної крадіжки тим, що спочатку особа отримує право розпоряджатися ресурсами легально: від керівника, начальника, директора, клієнта тощо. Хабар є різновидом корупції, при якій дії посадової особи полягають в наданні окремих послуг фізичній або юридичній особі в обмін на надання останнім певної вигоди першому. В більшості випадків, якщо дача хабара не є наслідком здирства, основну вигоду від операції отримує хабародавець. До кримінальних злочинів також відноситься покупка голосів виборців (хоча дехто вважає її не формою корупції, а видом недобросовісної виборчої кампанії). Форми прояву корупції: 1) злиття з владою, проникнення у владні та управлінські структури організованої злочинності, яка характеризується залежністю законодавчої та управлінської діяльності від вузькогрупових, корпоративних інтересів певних злочинних структур. Вона може проявлятися не лише у корисливих зловживаннях владою, а й у розкраданнях, інших економічних злочинах, з метою задоволення корпоративних інтересів партій, груп, матеріального забезпечення виборчого процесу тощо. Саме задоволення вузькогрупових інтересів як з корисливих, так із інших мотивів, найхарактерніше для корупції; 2) лобізм, протекціонізм, інвестування комерційних структур за рахунок держави, надання пільгових кредитів, незаконна приватизація держмайна, внески на політичні цілі, прихована участь державних службовців і депутатів у комерційній та підприємницькій діяльності та ін. Оптимальний рівень корупції У міру того, як держава викорінює корупцію, витрати на це мало окупне заняття зростають так, що для повної ліквідації корупції доведеться витратити великі зусилля. Порівнюючи втрати від корупції і витрати на викорінювання корупції для кожного її рівня, можна знайти оптимальний рівень корупції, що відображає найменші сумарні втрати. Виявляється, для суспільства вигідно не знищувати корупцію до кінця, просто через високу затратність цього процесу. Крім того, надмірне захоплення боротьбою з корупцією в збиток усуненню її причин здатне позбавити адміністративну систему гнучкості, а населення громадянських свобод. Правляча група може використовувати каральне законодавство для посилення свого контролю над суспільством і переслідування політичних супротивників[7]. 15.Суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення.Суб'єкти, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції. Стаття 4. Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення 1. Суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення є: 1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим; б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад; в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування; г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань; ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій); д) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, особи начальницького складу податкової міліції; е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби; є) члени Центральної виборчої комісії; ж) посадові та службові особи інших органів державної влади; 2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету; б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках); в) посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному до судового; г) посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів; 3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону; 4) посадові особи юридичних осіб, фізичні особи — у разі одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1, 2 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди. Стаття 5. Суб’єкти, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції 1. Президент України, Верховна Рада України, органи прокуратури України здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції в межах повноважень, визначених Конституцією України. 2. Органи державної влади здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції або беруть участь у їх здійсненні у межах повноважень, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами. 3. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади щодо запобігання і протидії корупції відповідно до Конституції (254к/96-ВР) і законів України, актів Президента України. 4. Координацію реалізації органами виконавчої влади визначеної Президентом України антикорупційної стратегії здійснює спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики, який утворюється Президентом України і діє відповідно до вимог, встановлених законом. 5. Спеціально уповноважені суб’єкти безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень (далі — спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції). Спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції є органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, якщо інше не передбачено законом. Координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють у межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори. 6. Суб’єктами, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках — у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері, є: 1) уповноважені підрозділи органів державної влади; 2) місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; 3) підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові та службові особи, а також громадяни, об’єднання громадян за їх згодою. 7. Посадові і службові особи органів державної влади, посадові особи місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів зобов’язані у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноважений суб’єкт у сфері протидії корупції. 16.Заходи, спрямовані на запобігання і протидію корупції Розділ II ЗАХОДИ, СПРЯМОВАНІ НА ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЮ КОРУПЦІЇ Стаття 6. Обмеження щодо використання службового становища Стаття 7. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності Стаття 8. Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв) Стаття 9. Обмеження щодо роботи близьких осіб Стаття 10. Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування Стаття 11. Спеціальна перевірка щодо осіб,які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування Стаття 12. Фінансовий контроль Стаття 13. Кодекси поведінки Стаття 14. Урегулювання конфлікту інтересів Стаття 15. Антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів Стаття 16. Вимоги щодо прозорості інформації Стаття 17. Заборона на одержання послуг і майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування Стаття 6. Обмеження щодо використання службового становища 1. Особам, зазначеним у пунктах 1–3 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі: 1) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти); 2) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи; 3) неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб; 4) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв’язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків. Стаття 7. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності 1. Особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється: 1) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України; 2) входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України. 2. У разі якщо Конституцією і законами України для окремих посад встановлено спеціальні обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, то їх додержання забезпечується за спеціальними процедурами. 3. Обмеження, передбачені частиною першою цієї статті, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ади юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних. Стаття 8. Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв) 1. Особам, зазначеним у пункті 1 та підпунктах «а», «б» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб: 1) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами; 2) якщо особа, яка дарує (здійснює) дарунок (пожертву), перебуває в підпорядкуванні такої особи. 2. Особи, зазначені у пункті 1 та підпунктах «а», «б» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, можуть приймати дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та пожертви, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких дарунків (пожертв), отриманих з одного джерела протягом року, — однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року. Передбачене цією частиною обмеження щодо вартості дарунків (пожертв) не поширюється на дарунки (пожертви), які: 1) даруються (здійснюються) близькими особами; 2) одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси. 3. Дарунки, одержані особами, зазначеними у пункті 1 та підпунктах «а», «б» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям, є відповідно державною або комунальною власністю і передаються органу, установі чи організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Стаття 9. Обмеження щодо роботи близьких осіб 1. Особи, зазначені у підпунктах «а», «в»–«ж» пункту 1 та підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам. Особи, зазначені у підпунктах «а», «в»–«ж» пункту 1 та підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов’язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб. Положення абзаців першого та другого цієї частини не поширюються на: 1) народних засідателів і присяжних; 2) близьких осіб, які безпосередньо підпорядковані один одному у зв’язку з перебуванням кожного з них на виборній посаді; 3) осіб, які працюють у сільській місцевості, гірських населених пунктах; 4) осіб, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту; 5) інших осіб, визначених законом. 2. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк. Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування. У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади. 3. Особам, зазначеним у підпунктах «а», «в»–«ж» пункту 1 та підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону (крім народних засідателів і присяжних), забороняється брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо призначення на посаду близьких їм осіб та у будь-який інший спосіб впливати на прийняття такого рішення. Стаття 10. Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування 1. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, які звільнилися з посади або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення забороняється: 1) укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями незалежно від форми власності, якщо особи, зазначені в абзаці першому цієї частини, протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій; 2) розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, установлених законом; 3) представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали. Стаття 11. Спеціальна перевірка щодо осіб,які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування 17.Кримінальна відповідальність за корупційні дії. Кримінальна відповідальність за корупційні діяння У відповідності до ст. 21 Закону України від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції», за вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 4 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку. Кримінально-карані корупційні правопорушення – найбільш небезпечний вид такого роду правопорушень. Законом України від 7 квітня 2011 р. № 3207-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення» внесено зміни та доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України. Зокрема, XVII розділом Особливої частини Кримінального кодексу України встановлена кримінальна відповідальність за злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг. Вказаний розділ складається з таких статей: стаття 364 «Зловживання владою або службовим становищем»; стаття 364-1 «Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми»; стаття 365 «Перевищення влади або службових повноважень»; стаття 365-1 «Перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми»; стаття 365-2 «Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги»; саття 366 «Службове підроблення»; стаття 367 «Службову недбалість»; стаття 368 «Одержання хабара»; стаття 368-2 «Незаконне збагачення»; стаття 368-3 «Комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми»; стаття 368-4 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги»; стаття 369 «Пропозиція або давання хабара»; стаття 369-2 «Зловживання впливом»; стаття 370 «Провокація хабара або комерційного підкупу». До осіб, визнаних винними у вчиненні вказаних злочинів, судом можуть бути застосовані такі види покарань: штраф; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; виправні роботи; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; позбавлення волі на певний строк. 18.Корупція та організована злочинність як соціальні інститути. |
| 7. Методи контролю ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ Методика розслідування організованої... Рівні організації пошукової діяльності по виявленню організованої злочинної діяльності та корумпованих зв’язків |
Тишкевич И. С. Условия и пределы необходимой обороны Виконання спеціального завдання з попередження чи розкритій злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації |
| Заходи запобігання корупції Будучи складовою такої діяльності, запобігання корупції водночас є також складовою протидії злочинності. Отже, воно базується на... |
ГРОМАДСЬКО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ в Україні в контексті сучасності У статті зроблено спробу показати сучасний стан, особливості та перспективи розвитку патріотичного виховання в Україні |
| Сучасний стан та перспективи розвитку конярства України та Миколаївської області Конярство в Україні завжди було галуззю загальнодержавного значення, функціональна спрямованість якої змінювалась в залежності від... |
Організована нелегальна міграція як різновид організованої злочинності в Україні Західної Європи, США й Канади жорсткої імміграційної політики, що спрямована на значне скорочення потоку іммігрантів, викликало збільшення... |
| ДИПЛОМНА РОБОТА НА ТЕМУ: “ АНАЛІЗ КРИМІНОГЕННОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ Фактори, що визначали стан, структуру та динаміку злочинності в 2001 р виглядають наступним чином |
Останні тенденції освітньої політики і реформ в Європі Тому варто говорити про сучасний світовий простір як про єдиний організм, що постійно формується і в кожній освітні системі якого... |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ... Мета семінару: висвітлити надбання та сучасний стан біблієзнавства в Україні, а також позначити перспективи розвитку вивчення та... |
Міністерство освіти і науки україни Сучасний СТАН ТА ПЕРСПЕКИВИ РОЗВИТКУ БІО- І АГРОЦЕНОЗІВ В УМОВАХ ПОСТІЙНОГО ТЕХНОГЕННОГО ЗАБРУДНЕННЯ |