53.Особа злочинця (терориста)
На жаль, на теперішній час відсутні наукові дослідження стосовно розгорнутої характеристики особи терориста на достатньо репрезентативному рівні. Тому відомі досить розрізнені факти з цього приводу, які в свою чергу, мають велике значення для розуміння саме мотивації тероризму. Особи старшого віку, переважно організатори та керівники, а молодшого - виконавці. Певну частку серед терористів складають люди зі спеціальною, спрямованою на здійснення терористичної діяльності, підготовкою. На думку психологів, для терористів характерним є верховенство емоцій над розумом (імпульсивність), упередженість оцінок, низький поріг терпимості (дратівливість, збудливість), відсутність належного самоконтролю. Деякі вчені припускають, що терористи, за своїми психологічними особливостями близькі до убивців. У терористичні групи потрапляють особи різних професій, практично з усіх прошарків суспільства. Вони представляють собою різноманітність культур та національностей і підтримують широкий спектр ідеологічних напрямків. Багато терористів
є людьми, які в свій час, виступаючи за певні права і свободи, були засуджені державою, поставлені за межу закону. Для таких людей тероризм стає соціальною помстою державі.
Особистісні особливості терористів багато в чому залежать від форм і видів тероризму, його цільової і значеннєвої спрямованості, характеру функціонуючих у них терористичних груп, регіону дій усього формування, соціально-демографічних, етнопсихологічних, кримінологічних та інших рис особистості терористів. Для виявлення рис, що мають криміналістичне значення, необхідно звернути увагу на рівень злочинного досвіду і професіоналізму членів групи, їхнє положення в структурі групи. У терористичних організаціях, у всіх їхніх структурних ланках переважають в основному чоловіки у віці від 20 до 35 років, непрацюючі, з неповною середньою і середньою освітою, проте, серед терористів є значна кількість жінок.
У терористичних організаціях, що займаються наркобізнесом, який забезпечує високий прибуток при відносно некваліфікованій і не трудомісткій роботі, особливо висока частка молоді, що не має спеціальності. У групах, які здійснюють терористичну діяльність у сфері економіки і фінансів, віковий рівень її учасників вищий, як і рівень їх загальної і спеціальної кримінальної підготовки.
У терористичних формуваннях ідейно-політичної спрямованості відсоток раніше засуджених незначний. Проте, у загально злочинних формуваннях, що займаються безпосередньо кримінальним тероризмом, спостерігається великий відсоток раніше засуджених (72%). Кримінальному тероризму властива така риса, як досить високий рівень злочинного професіоналізму 82% членів груп, котрі задіяні у кримінальному тероризмі, володіють більшістю типових ознак кримінального професіоналізму.
Специфікою кримінального терористичного формування є і те, що поряд із кримінальним професіоналізмом його члени (особливо ті, що здійснюють злочини в сфері економіки) ширше, ніж у будь-яких інших злочинах, використовують звичайний трудовий і службово-посадовий професіоналізм і свої спеціальні знання.
Серед керівників кримінальної терористичної організації великий відсоток раніше засуджених. До числа основних якостей, властивих сучасному лідеру терористичної злочинної групи, відносяться: наявність досвіду злочинної діяльності; вольові якості; більш високі, у порівнянні з іншими учасниками, розумові здібності; фізична сила; уміння дотримувати слова; заповзятливість; комунікабельність; рішучість у діях; знання зовнішніх і внутрішніх умов функціонування групи; швидкість орієнтування і прийняття рішень у складних для злочинної терористичної групи ситуаціях; уміння забезпечити конспіративність підготовлюваних і вчинюваних групою злочинів. Вивчення кримінальних справ дозволило виділити вченим такі типи лідерів кримінальних терористичних груп: лише натхненники і лідери-організатори, лідери змішаного типу, а також лідери, що не тільки безпосередньо керують злочинними діями, але і виявляють активність у створенні терористичних груп і забезпечують їхнє функціонування. Найбільш далеко стоять від реальних злочинів лідери-нат-хненники, що можуть задля особистої безпеки виконувати функції лише техніч-
ного чи «кримінального» керівника, чи радника, юридичного консультанта який застерігає членів своєї групи від небезпечних для її існування кроків! Разом з тим такий лідер часто є психологічно сильною особистістю, здатною зміцнити рішучість своїх підлеглих. Таких лідерів у вивчених кримінальних справах виявлено 4%.
Ініціатор - нестабільний, перехідний тип лідера. Найчастіше ініціатива в нього поєднується з іншими функціями, наприклад організаторськими. У розглянутих кримінальних справах мало місце кілька випадків, коли терористична група доручала одному чи декільком своїм членам влаштуватися на роботу у визначену господарську організацію і стати ініціаторами діяльності, вигідної для терористичної групи. Центральною фігурою терористичного формування, як правило, є лідер-організатор. Найчастіше це послідовно-криміногенний тип особистості, що характеризується високим ступенем антигромадської спрямованості, зі сформованою негативною особистісною орієнтацією, що не просто використовує чи підшукує придатну ситуацію для здійснення злочинів, але і створює її, активно переборюючи зустрічні перешкоди.
У великих терористичних організаціях серед виконавців можуть бути свої лідери. Це найбільше кримінальне досвідчені люди чи особи, що за дорученням керівників виконують контрольні функції, стежать за «чистотою» вчинення злочинів. Такі лідери «середньої ланки» виявлені в 20% вивчених справ. Характеристика лідерів була б неповною без відомостей про змішані типи лідерів. У процесі дослідження вченим вдалося виявити такі 'їхні різновиди:
1) лідери, послідовно чи одночасно виконуючі функції натхненника, ініціатора й організатора, таких лідерів у вивчених кримінальних справах було 5%;
2) лідери, що виконували роль ініціатрра-організатора (16% справ);
3) організатори-керівники зафіксовані у 42% випадків;
4) керівник-виконавець - 37% кримінальних терористичних злочинних груп.
Роль виконавців у кримінальній-терористичній діяльності значна. Дослідження показали, що структура виконавців терористичної групи може бути представлена декількома їх різновидами. Основне виконавське «навантаження» у ній несуть не всі особи, а лише їхня частина, яку можна назвати головною. Серед них особливо виділяються ініціативні виконавці, що, як правило, чи виконують функції лідерів-виконавців, чи змушені бути лідерами зі змішаними функціями, а також особи, що мають вкрай корисливі нахили.
Особливу частину активних виконавців складають члени груп, які знаходяться в складному кримінальному «технологічному» ланцюжку й об'єктивно не спроможні залишити свою злочинну діяльність без збитку для злочинної групи в цілому.
Другорядні виконавці, як правило, діють у складі кримінальної-терорис-тичної групи постійно, чи ж залучаються епізодично. Вони можуть мати частку прибутку від явно злочинних операцій.
Найвища психологічна згуртованість притаманна терористичним формуванням ідейно-політичного спрямування, де еліта становить собою вольових, грамотних організаторів, ідеологів, політиків, досить багатих людей, щоб бути
незалежними, здійснюють фінансово-матеріальне забезпечення тероризму. Ці люди, зазвичай, самі зв'язані із суспільними рухами, партіями, керівниками і політиками інших держав, здійснюють фінансову, ідеологічну й іншу підтримку тероризму.
54. Криміналістична характеристика грабежів і розбоїв
Грабежі та розбої є тяжкими злочинами, покарання за які передбачені статтями 186, 187 Кримінального Кодексу України (далі КК) [2, ст.186-187].
Грабіж - це заволодіння чужим майном відкритим способом, поєднаним з насильством, безпечним для життя чи здоров'я особи, або погрозою застосуванням такого насильства.
Розбій - найбільш небезпечний спосіб заволодіння чужим майном як державним, так і особистим. Це відкритий напад, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погрозою застосування такого насильства.
Даючи криміналістичну характеристику грабежам і розбійним нападам необхідно приділити увагу наступним моментам. Склади цих злочинів із криміналістичної точки зору мають багато загального, що дозволяє дати їхню узагальнену характеристику. Їх поєднує відкритий спосіб викрадення майна, застосування насильства чи погрози насильством (різного ступеня небезпеки для грабежу і розбою), а також ряд інших обтяжуючих відповідальність обставин (з незаконним проникненням у чи житло інше сховище, неодноразово, зроблене групою осіб по попередній змові й ін.
Розбій належить до найбільш небезпечних корисливо-насильницьких злочинів. Він посягає на два об'єкти: право власності й особу (її здоров'я і життя). З об'єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства [14, 397-398с. ] . Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним (наприклад, нанесення удару потерпілому з-за спини). За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку, від крадіжки, з іншого, -- від грабежу. Напад органічно пов'язаний із фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер - виступає способом заволодіння майном або його утримання. При цьому фізичне насильство може полягати у протиправному впливі не лише на зовнішні частини тіла потерпілого (механічне їх трансмування), а й внутрішні (отруєння), а також в інших діях насильницького характеру, які створюють небезпеку для життя чи здоров'я потерпілого (скажімо, насильницьке тримання його в небезпечних для життя та здоров'я умовах). У разі, якщо застосування чи погроза застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, здійснювались з метою ухилитись від затримання після закінченого нападу, вчинене не може розглядатися як розбій. Так дії винного залежно від обставин справи можуть бути кваліфікована як крадіжка або грабіж і як відповідний злочин проти життя та здоров'я особи або злочин проти авторитету органів державної влади органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (на приклад, умисне легке тілесне ушкодження (ч. 2 ст. 125КК), погроз, або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350КК) тощо) [2, ст. 125,350] . Насильство при розбої застосовується до особи, яка зазнала нападу. Під такою особою слід розуміти власника майна, особу, у володінні чи під охороною якої перебуває майно, на яке здійснюється посягання, а так само інших осіб, які перебувають на місці вчинення розбою і можуть, на думку винного, перешкодити йому у заволодінні чужим майном. Під насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження (останнє кваліфікується за ч. 4 ст. 187КК), а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяних ушкоджень (насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер: мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо) [2, ст. 187]. Застосування до особи без її згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння чужим майном слід розглядати як насильство, і, якщо воно були небезпечним для її життя або здоров'я, кваліфікувати такі дії за відповідною частиною ст. 187КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, вчинене треба кваліфікувати як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння таких тілесних ушкоджень. За певних обставин такі дії слід додатково кваліфікувати за ч. 2 ст. 314КК . [2, ст. 314]. Заподіяння в процесі розбою легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров'я особи, яка зазнала нападу, нанесення побоїв, що мало характер мордування, охоплюється ст. 187КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями не потребує.
Відмінним від грабежу служить також така обтяжуюча обставина, як застосування при розбої зброї чи предметів, які були використані як зброя.
Відкритий характер і зухвалість здійснення цих злочинів, та враження, які вони роблять на потерпілих і очевидців, обумовлюють значний суспільний резонанс, чому сприяє і відносно низьке розкривання грабежів і розбоїв.
Предмети зазіхання дуже різноманітні, але найбільше часто викрадаються гроші, золоті вироби, коштовності, хутра, одяг, відеоапаратура, комп'ютерна техніка, радіотехніка й інші коштовні речі, предмети, а також вино-горілочні вироби та цінні продукти.
На відкритій місцевості злочинці найчастіше діють групами, заздалегідь чекаючи кого-небудь на малоосвітлених вулицях, пустирях, у парках, на лісових дорогах і стежинах і т.д. Зустрічаючи жертву, злочинці зупиняють чи доганяють і оточують її, а потім, погрожуючи насильством, чи заподіявши шкоду здоров'ю, відбирають гроші і речі й ховаються.
Способи проникнення в житлове приміщення можна розділити на дві основні групи: таємне проникнення злочинців у житло, в другу групу входять способи проникнення злочинців у квартиру під вигаданим приводом або за допомогою сталих незадовго до нападу довірчих відносин з потерпілим [5, 347-351с.].
Застосовуючи насильство при здійсненні грабежу чи розбою, злочинці використовують фізичну силу, вогнепальну або холодну зброю, сипучі речовини (тютюн, пісок), мотузки чи провід для зв'язування й ін.
Що стосується осіб, які вчиняють злочини, то особам, які вчиняють грабежі й розбої, притаманні цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. Такі злочини звичайно вчиняються в присутності очевидців у парках, на вокзалах, у громадському транспорті, кафе та інших громадських місцях. При цьому злочинці розраховують, що очевидці не перешкоджатимуть злочинові, боячись наразитися на напад.
Вчиняючи грабіж чи розбійницький напад, злочинці враховують певні обставини (місце події, риси, властиві особі потерпілого, характер майна, яким передбачається заволодіти) і визначають спосіб, час,знаряддя і засоби, які можуть бути використані під час нападу.
В останні роки характерною особливістю розбійницького нападу є те, що такі злочинні акції, як правило, здійснюються групою, що робить звичайні способи їх вчинення більш витонченими, досконалими і результативними для злочинців. Так, приймаючи рішення про напад на інкасатора чи касира, злочинці визначають спосіб вчинення злочину: вивчають шлях пересування інкасаторів чи касирів з грошовими коштами, старанно аналізують наявність охорони, визначають найбільш зручні ділянки, де можна вчинити напад, передбачають шляхи відступу чи від'їзду, планують способи схову й реалізації викрадених матеріальних цінностей. Якщо напади вчиняються на власників жилих приміщень, у яких є матеріальні цінності, то способи їх вчинення частіше за все пов'язані зі сферою діяльності власників майна (бізнес, торгівля тощо), видом і особливостями предмета посягання, його споживчою вартістю, характерними рисами і кримінальними навичками злочинців.
Отже, способи вчинення грабежів і розбоїв є різноманітними і злочинці обирають у кожному конкретному випадку той чи інший спосіб залежно від конкретних обставин [6, 447с ]. |