|
|
Скачати 0.8 Mb.
|
|
Особистий статут юридичної особи означає
Для визначення статуту юридичної особи необхідно встановити її „національність”, тобто державну належність та її особистий закон. „Національність” особи визначається за різними принципами:
Загалом наявність різних критеріїв для визначення „національності” юридичної особи зумовлена тим, що створення, реєстрація установчих документів, знаходження органів правління, здійснення діяльності можуть бути в різних країнах. До того ж засновники об’єднання можуть мати різне громадянство чи доміцилій. 54. Іноземні юридичні особи в Україні Правове становище іноземних юридичних осіб в Україні визначається як нормами українського законодавства, так і положеннями міжнародних договорів України з іншими державами. Правоздатність юридичних осіб визначається законодавством держави, за законами якого воно засновано. Іноземні юридичні особи підтверджують свій статус виписками з торговельного , банківського або судового реєстру і т.п. Іноземні юридичні особи можуть створювати в Україні підприємства, які повністю належать їм, філії й інші відособлені підрозділи, а також придбати у власність діючі чинні підприємства цілком. Участь іноземного капіталу в спільних підприємствах, засновуваних і в Україні, приводить до створення юридичних осіб права України. У визначених питаннях іноземні юридичні особи будуть підкорятися законам країни своїй національності (з питань, що визначаються особистим статутом цієї юридичної особи, в тому числі щодо установи і ліквідації). Крім зазначених, з інших питань діяльності іноземних юридичних осіб на території України діє українське законодавство. Український публічний порядок може не допустити застосування іноземного закону. У цьому випадку lex socіetatіs повинний бути замінений на lege forі (матеріальним правом держави суду). 55. Національний режим діяльності іноземних юридичних осіб в Україні. Національний режим - іноземним громадянам і юридичним особам надається такий самий режим, який надається вітчизняним громадянам і юридичним особам. Оскільки, на іноземних фізичних і юридичних осіб поширюються ті права й переваги, якими в даній країні користуються місцеві фізичні і юридичні особи, всі вони ставляться в рівне положення. Правове становище іноземних юридичних осіб в Україні визначається як нормами українського законодавства, так і положеннями міжнародних договорів України з іншими державами. Правоздатність юридичних осіб визначається законодавством держави, за законами якого воно засновано. Іноземні юридичні особи підтверджують свій статус виписками з торговельного , банківського або судового реєстру і т.п. Іноземні юридичні особи можуть створювати в Україні підприємства, які повністю належать їм, філії й інші відособлені підрозділи, а також придбати у власність діючі чинні підприємства цілком. Участь іноземного капіталу в спільних підприємствах, засновуваних і в Україні, приводить до створення юридичних осіб права України. У визначених питаннях іноземні юридичні особи будуть підкорятися законам країни своїй національності (з питань, що визначаються особистим статутом цієї юридичної особи, в тому числі щодо установи і ліквідації). Крім зазначених, з інших питань діяльності іноземних юридичних осіб на території України діє українське законодавство. Український публічний порядок може не допустити застосування іноземного закону. У цьому випадку lex socіetatіs повинний бути замінений на lege forі (матеріальним правом держави суду). 56. Міжнародні транснаціональні компанії. ТНК — це спілки, об'єднання, діяльність яких не обмежена рамками однієї нації або держави. ТНК притаманні такі ознаки:
За характером взаємовідносин з материнським підприємством залежні підприємства поділяються на:
Аналіз діяльності ТНК показує, що їхні прямі капіталовкладення є важливим чинником у розвитку економіки держав. ТНК поділяються на декілька груп.
Спільним для цих двох груп є те, що ці монополії створені як юридичні особи однієї держави, хоча можуть мати в інших країнах численні філії, дочірні підприємства тощо. З правового погляду вказані монополії не в міжнародними юридичними особами, хоча термін "міжнародний" застосовується і в офіційних назвах деяких із них.
Єдиного нормативного акта, який регулював би діяльність ТНК, немає. Нечисленні міжнародно-правові документи є або регіональними, або ж їх норми не мають імперативного (обов'язкового) характеру. Кожна держава має право в межах своєї юрисдикції регулювати й контролювати діяльність ТНК. У зв'язку з діяльністю ТНК у міжнародній практиці виникло питання про визнання їх міжнародними юридичними особами. Нині такими вважаються особи, створені: 1) безпосередньо міжнародним договором або 2) на підставі національного законодавства, прийнятого відповідно до міжнародного договору. 57. Особливості правового положення держави в міжнародних цивільних правовідносинах Держава вступає у різні майнові відносини, внаслідок чого відбувається її розвиток та розвиток суспільства в цілому. Відносини поділяються на: - такі, що регулюються нормами міжнародного публічного права, виникають між державами, державою та міжнародними організаціями у сфері міжн. торговельного права, валютних відносин, промислового, с/г, науково-технічного співробітництва, транспортних перевезень тощо. - це правовідносини, які регулюються нормами міжнародного приватного права і виникають за участю держави (з одного боку) та іноземних юридичних осіб, міжнародних господарських організацій, фізичних осіб – з іншого боку. Як суб’єкт МПрП держава може виступати у відносини з приводу отримання майна за договором дарування, у спадок за заповітом чи за закордоном. Держава може бути стороною у правовідносинах, що виникають із продажу іноземцям з аукціону чи ін. Чином цінних паперів. Вона є стороною в концесійних договорах, у відносинах з іноземного інвестування, спорудження будівель для своїх представництв за кордоном, власником будівель, іншого майна, їх оренди чи земельної ділянки. Держава може бути також учасником спільних підприємств. Вона несе відповідальність за свої дії. Різним є правове становище держави і міжнародних організаціях. У всіх правовідносинах від імені держави діють уповноважені нею суб’єкти. 58. Поняття та види імунітету держави в МПрП. Імунітет держави у широкому застосуванні - це принцип, згідно з яким до держави або її органів не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди. У МПрП під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет грунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Такий статус характеризується як par in parem non habet imperium - рівний над рівним не має влади. У теорії та практиці держав розрізняють декілька видів імунітету: 1) судовий - непідсудність держави без її Згоди судам іншої. Причини притягнення до відповідальності значення не мають. 2) від попереднього забезпечення позову - не можна без згоди держави застосувати будь-які примусові заходи до її майна. 3) від примусового виконання рішення - без згоди держави не можна здійснити примусове виконання судового рішення, винесеного проти неї судом іншої держави. 4) майновий (власності) - питання може виникнути, наприклад, у зв'язку з розглядом певної справи в суді. Застосування імунітету вважається загальновизнаним у сучасній міжнародно-правовій практиці Проте нині немає єдності в розумінні обсягу та сфери застосування цього Принципу. Тому доктрині та практиці різних правових систем відомі дві теорії розуміння імунітету держави: імунітету абсолютного та функціонального (обмеженого). Відповідно до теорії абсолютного імунітету держави імунітет заснований на імперативному принципі сучасного міжнародного публічного права — суверенній рівності держав. Держава завжди є єдиним суб'єктом, хоча вияв її право-суб'єктносгі може бути різним. Тому, як суб'єкт міжнародного приватного права, держава не втрачає властивості суверена (владної особи), а продовжує діяти у цій сфері як суверен, користуючись абсолютним імунітетом. Згідно з цією теорією має місце достатньо широке тлумачення та застосування імунітету, яке полягає в тому, що заявлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави може бути допущено тільки зі згоди компетентної держави. У більшості держав набула поширення теорія функціонального (обмеженого) імунітету. Відповідно до неї держава, діючи як суверен, завжди користується імунітетом. Якщо ж держава діє як приватна особа, скажімо, в зовнішньоторговельних операціях, то в цих випадках вона імунітетом не володіє. Не застосовується імунітет щодо контрактів, які повинні бути виконані в країні суду, що розглядає справу; щодо виконання угод комерційного, фінансового, професійного характеру. Імунітет не визнається, якщо держава має комерційну установу в державі суду, який розглядає справу. Проте імунітет зберігатиметься, якщо правовідносинам з участю держави буде притаманна хоча б одна з умов: 1) другою стороною у спорі є також держава; 2) сторони у письмовій формі спеціально домовилися про визнання імунітету; 3) некомерційний договір було укладено на території іноземної держави, і він підпорядковується нормам її адміністративного права. 59. теорія „функціонального імунітету” Імунітет держави у широкому застосуванні - це принцип, згідно з яким до держави або її органів не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди. У МПрП під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет грунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Застосування імунітету вважається загальновизнаним у сучасній міжнародно-правовій практиці Проте нині немає єдності в розумінні обсягу та сфери застосування цього Принципу. Тому доктрині та практиці різних правових систем відомі дві теорії розуміння імунітету держави: імунітету абсолютного та функціонального (обмеженого). У більшості держав набула поширення теорія функціонального (обмеженого) імунітету. Відповідно до неї держава, діючи як суверен, завжди користується імунітетом. Якщо ж держава діє як приватна особа, скажімо, в зовнішньоторговельних операціях, то в цих випадках вона імунітетом не володіє. Не застосовується імунітет щодо контрактів, які повинні бути виконані в країні суду, що розглядає справу; щодо виконання угод комерційного, фінансового, професійного характеру. Імунітет не визнається, якщо держава має комерційну установу в державі суду, який розглядає справу. Проте імунітет зберігатиметься, якщо правовідносинам з участю держави буде притаманна хоча б одна з умов: 1) другою стороною у спорі є також держава; 2) сторони у письмовій формі спеціально домовилися про визнання імунітету; 3) некомерційний договір було укладено на території іноземної держави, і він підпорядковується нормам її адміністративного права. 60. Представництво в МПрП. Представництво — це структурно відокремлена частина юридичної особи. Представництво діє за межами розміщення юридичної особи (засновника), що його створила, і від її імені. Угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють. Повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо). Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є. Не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі. 61. Закон, що застосовується до форми та строку дії довіреності. Форма і строк дії довіреності визначаються за законом країни, де була видана довіреність. Однак довіреність не може бути визнано недійсною внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам радянського закону. Якщо видано відповідно до вимог українського законодавства, то вона не може бути визнана недійсною, навіть якщо не відповідає вимогам про форму за законом місця її видачі. Тобто, якщо особа випише доручення в Англії, і таке доручення не буде відповідати вимогам про форму по англійському закон , а буде складена відповідно до розпоряджень українського закону, то в суді вона НЕ може бути визнана недійсне на тій підставі , що не відповідає за формою вимогам закону місця її видачі. 62. Колізійні питання права власності. Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування й розпорядження майном. Визначальним у формуванні колізійних норм стосовно питань права власності майже у всіх державах є поділ майна на рухоме й нерухоме. Від цього залежить визначення змісту права власності, форма й умови переходу права власності на це майно. Щодо нерухомого майна законодавства, судова практика, доктрина багатьох держав свідчить, що право власності регулюється законом місцезнаходження речі. Таким вважається закон держави, на території якої знаходиться річ на момент виникнення факту, що викликає правові наслідки. Питання колізійного регулювання правового статусу рухомого майна є дещо складніше. У таких випадках часто застосовують прив'язку до закону місцезнаходження речі. Крім цієї колізійної прив'язки можуть застосовуватися й інші, наприклад, особистий закон власника. Але переважно цей принцип застосовується як виняток або в окремих країнах (Аргентина, Бразилія). Загальновизнано, що коли річ певній державі правомірно перейшла у власність іншої особи за законами цієї держави, то в разі зміни місцезнаходження речі право власності на неї зберігається за її власником. У законодавстві багатьох держав колізійне регулювання права власності пов’язане з інститутом набувальної давності, зміст якого полягає в тому, що фізична чи юридична особа, яка хоч і не є власником майна, але добросовісно і для себе здійснює володіня цим майном, наче власним, упродовж тривалого строку, набуває право власності на це майно. 63. Вирішення колізійних питань власності в Україні та інших країнах. Визначальним у формуванні колізійних норм щодо питань права власності майже у всіх державах є розподіл майна на рухоме і нерухоме. Від цього залежить визначення права власності, форма й умови переходу права власності на це майно. Щодо нерухомого майна зак-во, судова практика, доктрина багатьох держав свідчить, що право власності регулюється законом місцезнаходження речі. Питання колізійного регулювання прав статусу рухомого майна є трохи складніше. У таких випадках часто застосовують прив'язку до закону місцезнаходження речі. Крім цієї колізійної прив'язки можуть застосовуватися й інші , наприклад, особистий закон власника. Але переважно цей принцип застосовується як виключення або в окремих країнах (Аргентина, Бразилія). Загальновизнано, що коли річ у визначеній державі правомірно перейшла у власність іншої особи за законами цієї держави, те у випадку зміни місцезнаходження речі право власності на неї зберігається за її власником. 64. Правовий режим власності укр. держави, громадян України та укр. юридичних осіб за кордоном. Власність держави знаходиться в особливому положенні, вона користується імунітетом. Імунітет власності тісно зв'язаний з імунітетом держави. У той самий час власність держави може розглядатися як самостійний вид майна. Тому, наприклад, майну іноземної держави в області оподатковування надається особливий режим. Це закріплено як у внутрішньому законодавстві держав, так і в різних міжнародних угодах. На власність іноземної держави не поширюється дія принципу "закон місцезнаходження речі", або, у відношенні цієї власності повинні робитися вилучення з загального поширення на власність іноземних осіб чинності закону країни місцезнаходження майна. Імунітет власності іноземної держави знаходить вираження й у тому, що органи іншої держави не можуть входити в розгляд питання про те, чи належить власність іноземній державі, коли вона знаходиться в його владі, якщо іноземна держава заявляє, що майно належить йому. 78. Поняття, види та особливості зовнішньоторговельних угод. Зовнішньоторговельні угоди – це угоди, в яких хоч одна із сторін є іноземним громадянином чи іноземним юр.лицем, змістом яких є операції щодо ввозу чи вивозу товарів за кордон чи підсобні операції, пов’язані з вивозом чи ввозом товарів. Заключення зовн.екон.дог. опосредует торгівельно-економ. співпраця різних країн. Такі угоди в більшості випадків є підставою виникнення зобов”язань в зовнішньому обороті. Види: 1) за кількістю сторін - односторонні (видача довіреності іноз. особі на здійснення дій..) - двосторонні (купівлі-продаажу, бартер) - багатосторонні (договори о спільній діяльності) 2) щодо об”єкту - договір міжнародної купівлі-продажу договір підряду договір Мені договір лізингу страхування договір на представлення різних послуг. Особливості:
79. Суб’єкти зов.торг. угод. Загальні положення договірного права стосовно зовн.торг. угод.
80. Джерела правового регулювання відносин щодо зовнішньоторговельних угод. Зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України та міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено або у виключній формі законодавством України. Правові акти, які регулюють:
Віденська конвенція купівлі-продажу 1980р. 81. Колізійні питання договорів.
1) можливість для сторін встановлювати зміст договору, усі вимоги, в межах правил; Особливості:
2) встановлюється шляхом вибору права яке використовується в зовн.-тогров. Угоді. Значення:
3) Додаткові колізійні норми – визначають правила вибору права, регламент цього зовнішньоекон. Угоди, використ, якщо сторонам не зрозуміло право якої країни використовувати: I. Норми сформульовані для кожного виду зовн.ек. діяльності за якими права і обов’язки сторін регулюються правом країн, де живе, працює одна сторона. Кредитного – кредитор, для договору купівлі-продажу – продавець тощо. I I. Спеціальні правила, які враховують специфіку деяких видів договорів - для договорів про виробництво співробітн. спеціал. і коопер. застосовується право сторони боку де здійснюється діяльність lex loci solutions; - для договорів про створення спільних підприємств – право держави, де створюється; для договору укладеного на аукціоні – право де проводиться аукціон – lex loci-a clus. 82. Форма договорів. За російським законодавством форму договорів завжди визначають за російським правом. Зовнішньоекономічні договори повинні виконуватись в письмовій формі. Письмові докази не допускаються. Письмова форма рекомендується й Модельним гражданським кодексом держав-учасниць СНГ – тільки в письмовій формі. Існує ще й порядок підписання угод. Повинні підписуватись 2-а особами (керівник чи зам організації), а також особи уповноважені довіреностями, підписані керівником організації. Все це є вимогою щодо дійсності цієї угоди, якщо все це не виконується, то угода виявляється недійсною. Росія зараз не передбачає особливого порядку підпису угод 2-а особами. Україна за законом про Зовн.екон. діяльність - зовн.екон.догов. може підписувати лише фізична особа від імені других осіб зовн.екон.діяльн. Цей договір підписують дві особи: - доленосна особа, - з довіреністю. - до Віденської конвенції купівлі-продажу 1990р. – можливе не в письмовій формі. 83. Застосування права з питань змісту угод. При визначенні права головний принцип – це принцип автономії волі при виборі права.
Не у всіх договорів допускається свобода вибору права:
Принцип локалізації договорів не застосовується. Не можна використовувати будь-які початки права чи справедливості, а тільки порядок, який діє у країні. Принцип автономії волі діє не лише щодо усіх зовн.економ. угод, але й до договорів. Якщо не можуть дійти до згоди у виборі права, то рекомендують застосовувати „права континентальної Європи, якщо ні, то право буде визначено з урахуванням колізійних норм з нашого законодавства (закон місця заключення угоди, чи право країни, де заснована має місце життя, чи місце діяльності сторона:
Договори о промисл.співтовариств, будівництві, виконання монтажних робіт використовувалося право країни, де це відбувається. Шляхом визначення права визначається статут угоди (обов’язки сторін та наслідки не виконання, звільнення від відповідальності). 85. Поняття договору. Договір – це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. Суб’єкти підприємницької діяльності при складанні тексту договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, Укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором чи законом. Договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів або міжнародних договорів. Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються матеріальним та процесуальним правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, і відображаються в умовах договору (контракту). 86. Колізійні питання договору міжнародної купівлі-продажу. Віденська Конвенція ООн про договори міжнародної купівлі-продажу. Це найпоширеніший вид зовнішньо економічних договорів (не впливає на дію інших договорів). Укладення регламентується законодавством України та зовнішніми договорами – один із таких договорів Віденська конвенція 1980р., поширюється на договори, в яких комерційні підприємства сторін знаходяться в різних державах. Не застосовується для продажу товарів:
Не застосовується до договорів:
Не трапляється:
Характерно для неї диспозитивність – у широкій автономній волі. Сфера застосування може бути обмежена через використання державою учасницею заяв та застережень. Регулюються договори купівлі-продажу, укладені через обмін офертою та акцептом. |
|
1. Принципи та рівні розвитку міжнародних економічних відносин Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — одна із форм міжнародних відносин. МЕВ опосередковують здійснення інших форм міжнародних... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАКА З З метою подальшого розвитку науково-дослідної роботи студентів, удосконалення навчального процесу та розширення міжнародних студентських... |
|
Тема: Київ центр міжнародних зв’язків держави Київ як центр міжнародних зв’язків; вдосконалювати і формувати навички вира читання, інсценування творчих умінь; розвивати здатність... |
Кандидат економічних наук, доцент Інституту міжнародних відносин... РОЛЬ ЗОЛОТА В ПОДОЛАННІ ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ДИСБАЛАНСІВ СУЧАСНОЇ ФІНАНСОВОЇ АРХІТЕКТУРИ |
|
Програма "Основи кадрового менеджменту" для професії "Офіс-адміністратор" Сутність менеджменту персоналу й напрямки його розвитку. Менеджмент персоналу як суб’єктивне соціальне явище та сфера професійної... |
Пресове повідомлення для негайного поміщення Мюнхені, в одній з найважливіших культурних і наукових метрополій світу. Тим самим постає питання, яку роль відіграє Університет... |
|
Провідних наукових співробітників – 2 старших наукових співробітників... Завідувачка відділом: Овчарук Оксана Василівна, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник |
«Модернізація професійно-педагогічної освіти в Україні в умовах інтеграції... Них культурних факторів та національної самосвідомості, у зв’язку з чим підвищуються вимоги до професійної компетентності фахівців,... |
|
7. Методи контролю ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ Методика розслідування організованої... Рівні організації пошукової діяльності по виявленню організованої злочинної діяльності та корумпованих зв’язків |
9 2012 ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА Роль нових форм організації наукових досліджень у підвищенні інноваційного потенціалу НАН України / В. І. Бойко, Г. І. Кореняко,... |