Тема 3 Політична корупція як загроза національній безпеці
1. Зміст, поняття та умови існування політичної корупції
2. Види і форми політичної корупції.
3. Основні напрями протидії політичній корупції?
1. Зміст, поняття та умови існування політичної корупції
Загальновизнаного поняття корупції не існує, не кажучи про політичну корупцію. Важлива умова, необхідна для існування політичної корупції - можливість "знайти ренту". Термін "пошук ренти" може бути визначений як прагнення великих, багатих фірм одержувати додатковий прибуток, створюючи монополію за допомогою держави і її чиновників. "Пошук ренти" суперечить умовам справедливої економічної та політичної конкуренції. Фірми і компанії борються ("відшуковують") привілеї від держави, які будуть допомагати їм зберігати владу і контроль над монополією.
У цих умовах основним видом соціального управління стає мікрополітика, тобто особлива стійка, цілеспрямована діяльність керівників організацій і підприємств, службових і посадових осіб з реалізації шляхом впливу на владу і організаційно-управлінський порядок| власних приватних інтересів, що не співпадають з офіційними цілями і завданнями, справжніми суспільними цінностями, нормами права і моралі, або взагалі суперечать їм. Особливістю мікрополітики як виду корупційної і корумпованої| політики (як різновиди тіньового, прихованого, маніпулятивного управління) є те, що чим вищу посаду обіймає її суб'єкт, тим більшими ресурсами - адміністративними, матеріальними, інформаційними він може користуватися у виключно особистих цілях і інтересах.
Головним стимулом до корупції є можливість отримання економічного прибутку, пов’язаного з використанням владних повноважень. Корупція – це не тільки безконтрольне і приховане особисте збагачення за рахунок суспільства і держави. Це використання агентом (посадова особа, державний орган, співробітник компанії тощо) наданих йому принципалом (держава, народ, фірма тощо) можливостей і повноважень для досягнення не передбачених мандатом цілей (голосування депутата всупереч обіцянкам, які він давав на виборах, навіть якщо він і не отримав при цьому хабара).
Сьогодні політична система України тотально корумпована в широкому сенсі цього слова – всі політичні діячі діють на користь не масового виборця, а організованих бюрократичних і фінансових груп. Цей факт, а також високий ступінь корумпованості бюрократичного апарату визначають характер політико-економічної системи, що склалася.
Політична корупція - це соціально-правовое і политико-кримінологічне явище, що становить сукупність протиправових дій, вчинених посадовими чи службовими особами органів державної влади і місцевого самоврядування або претендентами на такі посади, або за їх дорученням іншими особам, з використанням свого службового, майнового або іншого становища всупереч інтересам інших осіб і суспільства з метою заняття, збереження, розподілу або втрати відповідної державної посади у певній державі (або регіоні) за певний період часу.
2. Види і форми політичної корупції.
Політична корупція має дві основні форми вияву: у політиці і за допомогою політики. Види політичної корупції - електоральна і партійна.
Електоральна корупція є особливим різновидом політичної корупції, яка виявляється і виражається як у масовому підкупі виборців, так і підкупі осіб, які обираються на виборні державні або муніципальні посади, або інших учасників виборчих процесів під час проведення виборчих кампаній різного рівня. Партійна корупція безпосередньо пов’язана з електоральною, оскільки стосується, як правило, придбання місця в партійному списку по виборах до законодавчих органів різного рівня. Найбільш поширеними формами політичної корупції є: купівля|купівля| державних посад; купівля голосів виборців; підкуп кандидата на виборну посаду з боку політичних супротивників; підкуп членів виборчих комісій; підкуп довірених осіб кандидатів на виборну посаду; підкуп громадських спостерігачів за процедурою виборів; купівля поведінки політиків в обмін на відмову від своїх політичних переконань; купівля місць в партійних списках по виборах до законодавчих органів влади.
Відсутність системної боротьби з політичною корупцією може призвести до того, що в Україні корупція може підмінити собою систему державного управління. За даними із компетентних джерел річний корупційний обіг, тобто сума хабарів, «подарунків» тощо, складає по країні 480 мільярдів доларів. Це біля третини валового національного продукту за минулий рік. Політична корупція позбавляє народ України права на демократичне представництво і гідне правління. Практично це відбувається так: в Україні корупціонери в урядових офісах не тільки торгують доступом до суспільних фондів і ресурсів, але і продають державні посади – інакше логіку призначень пояснити неможливо. Виникає «порочна нескінченність»: особи, які купили державну посаду, відразу починають повторювати цю практику на своєму рівні, і система відтворює себе. Відбувається політична девальвація демократії. Саме відсутність правового контролю за політичною корупцією перетворює проведення регіональних і місцевих виборів на битву тугих гаманців, в особливо кримінальні кампанії.
Небезпека і шкідливість політичних наслідків будь-яких форм корупції величезна: зміщення цілей політики від народу до олігархії, зниження довіри до влади, падіння престижу і інвестиційної привабливості країни в світі, викривлення політичної конкуренції, ризик краху демократії.
3. Основні напрями протидії політичній корупції
Сьогодні всі антикорупційні заходи зводяться до боротьби з наслідками корупції, але не з її причинами, серед яких насамперед варто виділити: розшарування, що зростає, на дуже бідних і патологічно багатих; панівні позиції паразитарного капіталізму; політична патологічність українського суспільства; його стійкий правовий нігілізм; патологічна незрілість та дикість українського ринку; відсутність соціально відповідального класу; підміна політики мікрополітикою; позамежний егоїзм влади; переважання в її діяльності ренто пошукового мотиву; «сплячий» характер багатьох статей Конституції України.
Напрями боротьби з політичною корупцією: 1) перетворення статті 20 Конвенцій ООН у методологічну основу цієї боротьби; 2) ліквідація, або, хоча б, зменшення гігантської соціальної та майнової нерівності; 3) розробка і впровадження карально-репресивних заходів, адекватних ситуації, що склалася; 4) правове, адміністративне і податкове обмеження концентрації в одних руках фінансового, матеріального, майнового| багатства і ЗМІ; 5) підвищення рівня життя населення; 6) удосконалення виборчого законодавства; 7) стимулювання появи соціально відповідального классу; 8) реанімація значущості та впливовості громадської думки.
Питання для самоконтролю:
1. Визначите суть політичної корупції ?
2. Назвіть види і форми політичної корупції?
3. Які основні напрями протидії політичній корупції?
4. Конституційні права і боротьба з політичною корупцією?
5. Що таке мікрополітика ?
Тема 4. Корупція – загроза національній безпеці України
1. Поняття, об'єкти, суб'єкти і принципи національної безпеки
2.Національні інтереси України
3.Загрози національній безпеці України
4.Основні напрями державної політики національної безпеки України
5.Забезпечення національної безпеки України. Законодавчі основи забезпечення національної безпеки.
6.Гарантування прав, свобод і обов'язків громадян при забезпеченні безпеки
7. Поняття системи забезпечення національної безпеки та її елементи
8.Основні функції системи забезпечення національної безпеки та її елементи
9. Повноваження основних суб'єктів системи забезпечення національної безпеки
10. Сили і засоби забезпечення національної безпеки
11. Статус Ради національної безпеки і оборони
1. Поняття, об’єкти, суб’єкти і принципи національної безпеки
Національна безпека України (далі - НБ) — це стан країни, за якого система державно-правових і суспільних гарантій забезпечує реалізацію суверенітету, конституційного ладу та територіальної цілісності держави, всебічний розвиток і захист інтересів всього населення країни, джерел його духовного й матеріального добробуту без будь-якої дискримінації від можливих внутрішніх і зовнішніх загроз шляхом досягнення національних потреб та інтересів і погодження їх із загальнолюдськими потребами й інтересами у межах основних принципів та загальновизнаних норм міжнародного права.
Об’єкти безпеки - це національні інтереси національні цінності, структурні елементи системи НБ, їхні властивості та відносини захищаються від загроз.
Виділяють три рівні основних об'єктів НБ: громадянин (людина) - його права й свободи; суспільства — його духовні і матеріальні цінності; держави - конституційний лад, територіальну цілісність та недоторканість кордонів, їх місце й роль динамічні і визначаються характером суспільних відносин, політичним устроєм, рівнем внутрішніх і зовнішніх загроз.
Безпека людини формується комплексом правових і моральних норм, суспільних інститутів та організацій, які дають змогу людині реалізовувати права і свободи, розвивати свої здібності й потреби, відчуваючи сприяння держави.
Безпека суспільства передбачає наявність суспільних інститутів, норм, розвинутих форм суспільної свідомості, що дає змогу в повному обсязі реалізувати права, свободи й обов'язки всім групам населення та протистояти діям, які ведуть до розколу суспільства (в тому числі зі сторони держави).
Безпека держави досягається наявністю ефективного механізму управління та координації діяльності політичних сил і суспільних груп, а також активних інститутів їх захисту.
У змістовному плані НБ є складним багатоаспектним поняттям і включає такі види безпеки: політичну, економічну, воєнну, державну, інформаційну, науково-технологічну, екологічну, епідемічну, безпеку культурного розвитку нації та інші види безпеки (фінансову, пожежну, продовольчу, безпеку торгівлі тощо
Основним суб’єктом НБ є держава, яка виконує функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Держава згідно з Конституцією забезпечує безпеку кожної людини і громадянина, їх життя, здоров'я, честь, гідність, особисту недоторканність на всій території України.
Громадяни та їхні об'єднання є також суб’єктами НБ. Вони мають права і обов’язки щодо їх участі у забезпеченні НБ відповідно до чинного законодавства. Держава забезпечує правову та соціальну захищеність громадян та їх об’єднань, які сприяють забезпеченню НБ відповідно до законодавства.
Основними принципами забезпечення НБ є. законність; пріоритет прав людини; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів; адекватність заходів захисту національних інтересів загрозам; демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення НБ; додержання балансу інтересів особи, суспільства їх взаємна відповідальність; чітке розмежування повноважень органів державної влади.
2.Національні інтереси України
Національні інтереси України - це усвідомлені та виражені в Декларації про державний суверенітет України у вигляді програмних цільових установок потреби існування та розвитку людини, суспільства й держави. Національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення Українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення.
Національні інтереси України та їх пріоритетність зумовлюються конкретною ситуацією, що складається в країні та за її межами. Пріоритетними національними інтересами України на сучасному етапі є: створення громадянського суспільства, підвищення ефективності діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини; досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин України; забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності кордонів; створення самодостатньої соціальне орієнтованої ринкової економіки; забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства; збереження й підвищення науково-технічного потенціалу; зміцнення генофонду Українського народу, його фізичного і морального і здоров я та інтелектуального потенціалу; розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців; розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що складають Український народ; налагодження рівноправних і взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту. взаємна
3.Загрози національній безпеці України
Загрози національній безпеці України - це сукупність умов і факторів держави, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам особи суспільства й держави (завдають шкоди, знищують, змінюють тощо).
Реальні і потенційні загрози об’єктам НБ України з боку внутрішніх та зовнішніх джерел небезпеки визначають зміст діяльності щодо гарантування як внутрішньої, так і зовнішньої безпеки.
Залежно від загроз НБ України їх можна класифікувати щодо важливості сфер життєдіяльності, зокрема:
у політичній сфері: посягання на конституційний лад і державний суверенітет України; втручання у внутрішні справи України з боку інших держав; наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні; масові порушення прав громадян в Україні та за її межами; загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин; порушення принципу поділу влади; невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування; відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби із злочинністю, особливо її організованими формами та тероризмом;
в економічній сфері: неефективність системи державного регулювання економічних відносин; наявність структурних диспропорцій, монополізму виробників, перешкод становленню ринкових відносин; невирішеність проблеми ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн; економічна ізоляція України від світової економічної системи; неконтрольований відплив за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів; криміналізація суспільства, діяльність тіньових структур;
у соціальній сфері: низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих суспільне корисною діяльністю; суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верст населення та регіонів України; падіння рівня здоров'я населення, незадовільний стан системи його охорони; тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві; неконтрольовані міграційні процеси в країні;
у воєнній сфері: посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність; нарощування поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося; воєнно-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх країнах; можливість застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення проти України; зниження рівня боєздатності воєнної організації держави; політизація силових структур держави; створення та функціонування незаконних збройних формувань;
в екологічній сфері: значне антропогенне порушення та техногенна перевантаженість території України, негативні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи; неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне застосування екологічно шкідливих та недосконалих технологій; неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів; негативні екологічні наслідки оборонної та військової діяльності; у науково-технологічній сфері: невизначеність державної науково-технологічної політики; відплив інтелектуального та наукового потенціалу за межі України; науково-технологічне відставання України від розвинутих країн; зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів;
в інформаційній сфері: невиваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері; повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про Україну; інформаційна експансія з боку інших держав; витік інформації, яка становить державну та іншу захищену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави; запровадження цензури.
4.Основні напрями державної політики національної безпеки України:
у політичній сфері: створення дійових механізмів захисту прав громадян України в країні та в світі; запобігання й усунення спроб втручання у внутрішні справи України; входження в існуючі та створювані системи універсальної і регіональної безпеки; уникнення політичного екстремізму, підтримка громадянської злагоди та соціальної стабільності; побудова надійної системи захисту конституційних засад, запобігання та боротьба з порушеннями законності і правопорядку, створення необхідних умов для ефективної боротьби з корупцією та злочинністю, особливо її організованими формами; забезпечення належного виконання законних рішень органів державної влади й місцевого самоврядування;
в економічній сфері: недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів, їх перетікання в тіньову економіку; контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника; боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому відпливові національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів.
у соціальній сфері: виявлення и усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства під час переходу до ринкової економіки; вжиття вчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам; створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я; стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього й культурного потенціалу країни; ф захист прав споживачів;
у воєнній сфері: створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливій агресії або воєнному конфлікту, локалізації та ліквідації їхніх наслідків; запобігання спробам та усунення порушень державного кордону територіальної цілісності України; демократичного цивільного контролю за воєнною організацією держави;
в екологічній сфері: впровадження та контроль за дотриманням науково обгрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля; контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров'я населення, вчасне попередження громадян України в разі небезпеки; сфері: забезпечення зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище; впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій; реалізація заходів щодо зменшення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи; недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;
в науково-технологічній сфері: вжиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково- технологічного потенціалу; виявлення й усунення причин науково-технологічного відставання України; створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;
в інформаційній сфері. вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України в світовий інформаційний простір; виявлення й усунення причин інформаційної дискримінації України; усунення негативних чинників порушення інформаційного простору, інформаційної експансії з боку інших держав; розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення й використання суспільне значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері.
5.Забезпечення національної безпеки України. Законодавчі основи забезпечення національної безпеки.
Національна безпека досягається проведенням єдиної державної політики у сфері забезпечення НБ системою заходів економічного, політичного, організацій та іншого характеру, адекватним загрозам життєво-важливим інтересам особи, суспільства і держави.
Для створення та підтримки необхідного рівня захищеності об’єктів безпеки в України розроблюється система нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері НБ визначаються правові основи діяльності державних органів влади і управління в даній сфері, формуються або удосконалюються механізми контролю та нагляду за їх діяльністю.
Для безпосереднього виконання функцій забезпечення особи, суспільства і держави в системі виконавчої влади відповідно до закону створюються державні органи забезпечення національної безпеки країни.
Законодавчу основу забезпечення НБ становлять: Конституція України, Закони України «Про національну безпеку України», «Про інформаційну безпеку України», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про оперативно-пошукову діяльність» інші нормативно-правові акти державних органів влади и управління, прийняті у межах їх компетенції у даній сфері; міжнародні договори й угоди, укладені чи визнані Україною.
6. Гарантування прав, свобод і обов’язків громадян при забезпеченні безпеки
При забезпеченні НБ не допускається обмеження конституційних прав і свобод громадян, крім випадків передбачених Конституцією України. Конституція України передбачає комплекс гарантій прав та свобод людини й громадянина, механізм оборони та захисту цих прав і свобод у звичайних умовах забезпечення (режиму функціонування) національної безпеки України.
У той же час, зважаючи на реальні обставини, що можуть виникнути в державі і суспільстві, Конституція України допускає можливість обмеження прав та свобод людини і громадянина та встановлює при цьому жорсткі вимоги щодо їх обмежень. Вони можуть бути тимчасово обмежені тільки в мовах запровадження надзвичайного або воєнного стану і на визначений законом термін (ст. 64 Конституції).
Запровадження надзвичайного стану – крайній, вимушений захід обмеження прав громадян. За своїм змістом надзвичайний стан, як і інші надзвичайні ситуації, є реальним і становить дійсну загрозу одному із основних об’єктів НБ - безпеці населення, його благополуччю. Тому такі обмеження, безумовно, необхідні в інтересах суспільства за певних умов, передбачених ст. 4 Закону України «Про надзвичайний стан». Надзвичайний стан запроваджується у випадках: масових правопорушень правопорядку, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їхні права і свободи, перешкоджають їм виконувати свої обов'язки (п. 2); блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів чи місцевостей, що загрожують безпеці громадян і порушують нормальну діяльність державних органів влади та управління чи місцевого самоврядування (п. 3); спроби захоплення державної влади або зміни конституційного ладу України шляхом насильства {п. 4); посягання на територіальну цілісність держави, що загрожує зміною її кордонів (п. 5); необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності державних органів влади (п. 6).
При запровадженні надзвичайного стану на підставі п. 1 ст. 4 зазначеного Закону (стихійні лиха, великі аварії і катастрофи, епідемії, епізоотії, що створюють загрозу для життя й здоров’я населення і потребують проведення аварійно-рятувальних та відновлюваних робіт) права і свободи громадян, особливо політичні й особисті, обмежуються значно менше.
Висновок про тимчасовий характер обмеження прав і свобод громадян може бути зроблений із врахуванням того, що надзвичайний стан оголошується на всій території України не більше, ніж 30 діб, а в окремих місцевостях — не більше, ніж на 60 діб (от. 10 Закону). Після закінчення цих строків правообмеження перестають діяти.
Згідно зі ст. 106 п. 21 Конституції, надзвичайний стан оголошується Президентом України, який зобов'язаний негайно повідомити про це Верховну Раду, до повноважень якої належить затвердження Указу про запровадження надзвичайного стану (п. 31 ст. 85 Конституції) та не пізніше трьох діб з дня його запровадження повідомляє Генерального Секретаря ООН про обмеження прав і свобод громадян і причини прийняття такого рішення (ст. 44 Закону).
Воєнний стан запроваджується Президентом України в певних місцевостях або на всій території України у випадках оголошення стану війни, загрози воєнного нападу чи агресії (п. 20 ст. 106 Конституції). Для воєнного стану характерне значно більше обмеження прав та свобод громадян, розширення повноважень військового командування та правоохоронних органів, обмеження діяльності підприємств, установ і організацій. Воєнний стан скасовується при зникненні загрози воєнного нападу (агресії) та із скасуванням стану війни (ст. 15 Закону України «Про оборону України»).
В умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені такі особисті права, як право: на життя; на повагу до гідності людини; на свободу та особисту недоторканність; на звернення; на громадянство і права змінити громадянство; на шлюб; на судовий захист; на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади; на невиконання явно злочинного розпорядження чи наказу; на презумпцію невинуватості; на відмову давати показання (пояснення) щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів.
В умовах надзвичайного стану, зберігаються всі основні правові інститути, що гарантують захист прав та свобод людини й громадянина, Зокрема, продовжують свою діяльність: Конституційний Суд України, суди, органи прокуратури, адвокатура. Утворення будь-яких інших судових або позасудових органів забороняється (наприклад, військово-польових, особливих тощо). Зберігаються передбачені законом форми судочинства. Забороняється введення будь-яких скорочених чи прискорених форм попереднього слідства і судового розгляду зокрема, винесення вироку без всебічного і повного дослідження доказів (ст., 15, 37 Закону). Учасники процесу зберігають право оскарження судових рішень і вироків до вищих судових інстанцій. Затримання і арешти проводяться лише за наявності передбачених Законом підстав (ст. 4, 14, 94, 98 КПК України). Зберігається право оскарження арешту в суд. Діють загальні правила про тривалість арештів і затримань.
7. Поняття системи забезпечення національної безпеки та її елементи
Система забезпечення національної безпеки - це сукупність державних органів (законодавчої, виконавчої та судової влади), громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаниx цілями й завданнями щодо захисту національних інтересів, які здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.
Загальна система забезпечення НБ України створює єдиний державно-правовий механізм у якому кожний суб'єкт безпеки вирішує завдання і виконує функції захисту життєво важливих інтересів людини й громадянина, держави і суспільства в межах повноважень, які визначаються чинним законодавством України. В широкому розумінні система забезпечення НБ України, як державно-політична надбудова в структурі президентської влади, зорієнтована на координацію всіх видів діяльності державних і громадських інститутів з метою досягнення стратегічної мети України — побудови суверенної, демократичної, соціальної правової держави (ст. 1 Конституції). Діяльність суб'єктів щодо забезпечення національної безпеки має бути доступною для контролю відповідно до законодавства України.
8.Основні функції системи забезпечення національної безпеки та її елементи
До основних функцій системи забезпечення НБ відносяться:
1. Створення і підтримка засобів забезпечення готовності сил національної безпеки, що включають: створення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи; формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення НБ, що входять до її складу, розподіл їхніх функцій; комплексне забезпечення життєдіяльності складових частин (структурних елементів) системи: кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне тощо; підготовку сил та засобів системи до їх застосування згідно з призначенням.
2. Управління діяльністю системи забезпечення НБ, що включає: вироблення стратегії і планування конкретних заходів щодо забезпечення НБ; організацію і безпосереднє керівництво системою та її структурними на проведення заходів для забезпечення НБ та їх наслідків.
З. Здійснення планової й оперативної діяльності щодо забезпечення НБ, що включає: визначення національних інтересів пріоритетів; прогнозування, виявлення й оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників та конфліктів, причин їх виникнення, а також наслідків їх прояву; запобігання и усунення впливу загроз та дестабілізуючих чинників на національні інтереси; локалізацію, деескалацію та розв'язання конфліктів; ліквідацію наслідків конфліктів або впливу дестабілізуючих чинників.
4. Участь у міжнародних системах безпеки, що включає: входження в існуючі та утворення нових систем безпеки; утворення й участь у роботі двом багатосторонніх керівних, виконавчих та забезпечуючих органів (політичних, економічних, воєнних тощо); розробку відповідної нормативно-правової бази, що регулювала б відносини між державами і їх взаємодію у галузі безпеки; спільне проведення планових та оперативних заходів у межах міжнародних систем безпеки.
9. Повноваження основних суб'єктів системи забезпечення національної безпеки
Забезпечення безпеки особи, суспільства і держави здійснюється на основі розмежування повноважень основних суб’єктів системи гарантування і забезпечення національної безпеки.
Український народ - громадяни України всіх національностей, які через органи державної влади й місцевого самоврядування висловлюють і реалізують своє бачення національних інтересів України, засобів і способів їх захисту, добровільно й в порядку виконання своїх конституційних обов’язків здійснюють заходи, визначені органами державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення національної безпеки України, привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; захищають свої права й інтереси, а також власну безпеку всіма законними способами і засобами (ст. 29, 32, 46, 55 Конституції; ст. 234-236 КПК України тощо).
Держава, як основний гарант конституційного ладу, виконує функції забезпечення національної безпеки через:
1) Верховну Раду України - здійснює законодавче регулювання та контроль за діяльністю органів державної влади і посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері НБ (ст. 92 Конституції України).
2) Президента України - глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України. Забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони України (п. 18, 21 ст. 103 Конституції України).
3) Раду національної безпеки і оборони України - координаційний орган при Президентові України, що координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах НБ та оборони (ст. 107 Конституції).
4) Кабінет Міністрів України - вищий орган виконавчої влади. Вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина; забезпечення обороноздатності, національної безпеки України; громадського порядку й боротьби із злочинністю (ст. 116 Конституції).
5) Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади - забезпечують реалізацію законів України, указів Президента України, концепцій, програм у сфері національної безпеки та створення, підтримання в готовності і застосування сил та засобів забезпечення НБ, а також управління їх діяльністю.
6) Конституційний Суд України - вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України з цих питань.
7) Суди загальної юрисдикції - здійснюють правосуддя у сфері забезпечення національної безпеки України.
8) Прокуратуру України - здійснює свої повноваження у сфері національної безпеки відповідно до Конституції України.
9) Національний банк України - розробляє і здійснює емісійно-кредитну політику в інтересах національної безпеки України.
10) Військові формування (Збройні Сили України; Служба безпеки України; органи внутрішніх справ України тощо) – забезпечують оборону України, захист її суверенітету, територіальну цілісність і недоторканність її кордонів; протидіють зовнішнім і внутрішнім загрозам воєнного характеру; бореться з організованою злочинністю; забезпечує захист населення в разі катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів та інших катаклізмів, що можуть виникати (ст. 17 Конституції; ст. 13-16 Закону України «Про оборону»; ст, 4 Закону України «Про надзвичайний стан» тощо).
10. Сили і засоби забезпечення національної безпеки
Сили забезпечення НБ включають: а) Збройні Сили України; Службу безпеки України; Національну гвардію , України; Внутрішні війська, органи і підрозділи МВС України: Прикордонні військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи й інші військові формування, створені відповідно до Конституції України, які виконують свої функції у даній сфері згідно з чинним законодавством;
б) органи, що забезпечують безпечне ведення робіт у промисловості, енергетиці, на транспорті та в сільському господарстві; служби забезпечення безпеки засобів зв'язку та інформації; митні служби; природоохоронні служби; органи охорони здоров'я населення та інші державні органи забезпечення безпеки, які діють відповідно до законодавства України.
Під засобами забезпечення НБ треба розуміти комплекс державних, організаційно-правових та спеціальних заходів, застосування яких входить до компетенції державних органів влади загальної і спеціальної компетенції у випадках захисту інтересів людини, держави и суспільства залежно від характеру зовнішніх чи внутрішніх загроз.
Всі засоби забезпечення можуть бути поділені на матеріальні й духовні; насильницькі та ненасильницькі; воєнні й невоєнні.
Невоєнні засоби забезпечення НБ – все що є у розпорядженні держави за винятком військової сили, а також міжнародні інститути безпеки, на які можна спиратися в протидії воєнним загрозам (агресії). Головна роль відводиться політичним засобам, оскільки політика національної безпеки країни формує, направляє та застосовує всю сукупну міць держави (ст. 1.1 Воєнної доктрини України).
Під політичними засобами захисту (життєво важливих інтересів) України розуміються такі концептуальні погляди, форми, методи і способи діяльності суб'єктів безпеки, які гарантують мирне вирішення проблем, що виникли. До таких засобів належать: сучасне політичне мислення; переговори; угоди; особисті зустрічі політичних і державних лідерів (діячів); зміцнення довіри у військовій сфері, зокрема в відносинах між арміями; військово-політичне співробітництво та ін.
Підстави й порядок застосування спеціальних заходів органами СБ України, МВС України, службами МО України, Прикордонних військ при захисті інтересів людини, суспільства і держави передбачені відповідними законодавчими актами України. Керівники органів забезпечення НБ, згідно із законодавством, несуть відповідальність за порушення встановленого порядку застосування сил і засобів забезпечення безпеки та своєї діяльності.
11.Статус Ради національної безпеки і оборони
Рада національної безпеки і оборони України (далі — РНБО) є конституційним координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Вона координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері безпеки й оборони. До РНБО входить: голова, секретар, постійні члени та члени Ради національної безпеки і оборони.
Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України (ст. 107 Конституції). Секретар Ради національної безпеки й оборони призначається Президентом України і входить в число постійних членів РНБО. Він очолює апарат РНБО, який забезпечує організаційно-технічну та інформаційну діяльність Ради національної безпеки і оборони.
Персональний склад РНБО формує Президент України. Постійними членами РНБО України за посадою є: Прем'єр-міністр України, міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.
Членами РНБО можуть бути керівники міністерств і відомств, інші посадові особи, призначені Президентом України та інші особи, що залучені до участі в засіданнях на правах консультантів. У засіданнях РНБО України може брати участь Голова Верховної Ради України (ст. 107 Конституції). Компетенція та функції РНБО визначаються Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України».
РНБО розробляє основні напрями стратегії та проекти програм державної політики щодо забезпечення національної безпеки України; розробляє пропозиції з питань вдосконалення системи національної безпеки України; прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої та зовнішньої політики у галузі національної безпеки; готує рекомендації Президентові України для прийняття рішень у сфері забезпечення безпеки громадян, держави й суспільства; спрямовує і координує діяльність органів державної виконавчої влади.
Питання для самоконтролю:
1. Що розуміють під національної безпекою України. Який її зміст і чим вона забезпечується?
2. Назвіть об’єкти національної безпеки. На які рівні вони поділяються?
3. Що таке національні інтереси України і що їм загрожує?
4. Класифікуйте загрози національній безпеці України.
5. В яких сферах реалізуються основні напрями державної політики національної безпеки України ?
6. У яких випадках запроваджується надзвичайний стан і який порядок його оголошення?
7. Що таке система забезпечення національної безпеки. Які її функції? Які сили і засоби складають цю систему?
9. Як розмежовуються повноваження основних суб’єктів системи гарантування і забезпечення національної безпеки ?
10. Що таке Рада національної безпеки і оборони ?
|