|
|
Скачати 3.4 Mb.
|
|
Тема 4. Роль громадськості у заходах щодо запобігання та протидії корупції. 1. Правова основа участі громадськості по запобіганню та протидії корупційних проявів. 2. Інформування громадськості про заходи щодо запобігання та протидії корупції. 3. Громадськість як суб’єкт запобігання та протидії корупції. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції 4. Основні заходи громадськості щодо запобігання та протидії корупції 1. Правова основа участі громадськості по запобіганню та протидії корупційних проявів. Ратифікована Верховною Радою України у 2006 р. Конвенція ООН проти корупції з-поміж інших ключових засад здійснення державами-учасницями політики у сфері запобігання та протидії корупції визначає забезпечення доступу громадськості до процесів протидії корупції. За ст. 13 цієї Конвенції кожна держава-учасниця повинна вживати належних заходів для сприяння активній участі громадянського суспільства у запобіганні корупції й боротьбі з нею, та для поглиблення розуміння суспільством факту існування, причин і небезпек корупції: - залучення населення до процесів прийняття рішень та посилення прозорості їх прийняття; - забезпечення ефективного доступу населення до інформації та проведення заходів щодо інформування населення; - повага, заохочення та захист свободи пошуку, отримання, опублікування та поширення інформації про корупцію. Можуть установлюватися певні обмеження цієї свободи, але тільки такі, що передбачені законом і є необхідними: для поваги прав або репутації інших осіб; для захисту національної безпеки, публічного порядку, моралі чи охорони здоров’я. Рекомендації Стамбульського плану передбачають підтримку активної участі громадськості в реформах через сприяння суспільному обговоренню проблеми корупції й участі громадян у попередженні її проявів шляхом: - ініціювання на різних рівнях кампаній щодо підвищення поінформованості суспільства та проведення освітніх програм, що стосуються негативних наслідків корупції; - залучення неурядових організацій до моніторингу діяльності державного сектору, забезпечення наявності в цих організаціях необхідних методів і навичок для запобігання корупції; - розширення співробітництва між урядовими структурами, неурядовими організаціями, приватним сектором, професійними організаціями, незалежними науково-аналітичними центрами в питаннях протидії корупції; - затвердження положень, що будуть гарантувати неурядовим організаціям необхідні права для ефективної участі в боротьбі з корупцією; - забезпечення доступу громадськості до інформації, що має відношення до сфери протидії корупції. Національне законодавство України в свою чергу передбачає участь інститутів громадянського суспільства в реалізації державної антикорупційної політики. Так, стаття 18 Закону „Про засади запобігання та протидії корупції” визначає права об'єднання громадян, окремих громадян в діяльності щодо запобігання, виявлення і протидії корупційним правопорушенням: 1) повідомляти про виявлені факти вчинення корупційних правопорушень спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції, іншим органам, зазначеним у статті 5 цього Закону, керівництву та колективу підприємства, установи чи організації, в яких були вчинені ці правопорушення, а також громадськості; 2) запитувати та одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування в обсягах та порядку, не заборонених законом, інформацію про діяльність щодо запобігання і протидії корупції; 3) проводити, замовляти проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, подавати за результатами експертизи пропозиції до відповідних органів державної влади; 4) брати участь у парламентських слуханнях та інших заходах з питань запобігання і протидії корупції; 5) вносити пропозиції суб'єктам права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання і протидії корупції; 6) проводити, замовляти проведення досліджень, у тому числі наукових, соціологічних тощо, з питань запобігання і протидії корупції; 7) проводити заходи щодо інформування населення з питань запобігання і протидії корупції; 8) здійснювати громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції, з використанням при цьому таких форм контролю, які не суперечать законодавству. 2. Інформування громадськості про заходи щодо запобігання та протидії корупції. Об’єднанню громадян, фізичній, юридичній особі не може бути відмовлено в наданні доступу до інформації стосовно компетенції суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, а також стосовно основних напрямів їх діяльності. Така інформація надається в порядку, встановленому законом. Законопроекти та проекти інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб'єктам господарювання, а також делегування повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, з метою їх громадського обговорення розміщуються на офіційних веб-сайтах органів державної влади, органів місцевого самоврядування невідкладно, але не пізніше дня, наступного за днем їх внесення належним суб'єктом до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування узагальнюють результати громадського обговорення законопроектів та проектів інших нормативно-правових актів, передбачених частиною третьою цієї статті, та оприлюднюють їх у засобах масової інформації. У новому законі визначено повноваження суб’єктів, які інформують громадськість про заходи щодо запобігання та протидії корупції. Так, спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції зобов'язані щороку не пізніше 10 лютого оприлюднювати інформацію про вжиті заходи щодо протидії корупції та про осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень. Спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики щороку не пізніше 15 квітня готує та оприлюднює у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку звіт про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції. У звіті мають відображатися такі відомості: 1) статистичні дані про результати діяльності спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції з обов'язковим зазначенням таких даних: а) кількість осіб, щодо яких винесено постанови про притягнення як обвинуваченого та складено протоколи про вчинення адміністративних корупційних правопорушень; б) кількість осіб, щодо яких набрав законної сили обвинувальний вирок суду та на яких накладено адміністративне стягнення за корупційне правопорушення; в) відомості окремо за категоріями осіб, які є суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення, і за видами відповідальності за корупційні правопорушення; г) відомості про розмір завданих корупційними правопорушеннями збитків, стан та обсяги їх відшкодування; 2) узагальнені результати антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів; 3) інформація про результати виконання органами державної влади заходів щодо запобігання та протидії корупції, у тому числі в рамках міжнародного співробітництва; 4) результати соціологічних досліджень, що проводяться державними та недержавними науково-дослідними установами, з питань поширення корупції; 5) інформація про стан реалізації визначеної Президентом України антикорупційної стратегії. 3. Громадськість як суб’єкт запобігання та протидії корупції.. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції Особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, перебувають під захистом держави (ст.20 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»). Держава забезпечує здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист від протиправних посягань на життя, здоров’я, житло та інше майно осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, а також близьких їм осіб. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, здійснюється відповідно до Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві". Реальна участь громадянського суспільства у заходах протидії корупції відповідно до нормативних приписів сьогодні повною мірою не реалізується. Україні зареєстровано більше 40 громадських організацій, які так чи інакше задекларували свої наміри щодо протидії та запобігання корупції. Ще у лютому 2007 р. низка таких громадських організацій створили Антикорупційний фронт України. Серед його завдань задекларовано: громадський контроль за прийняттям рішень органами влади, вплив на кадрову політику, моніторинг доходів та видатків посадовців, формування громадської думки і середовища, нетерпимого до корупції. Поява Фронту передбачала створення робочої Комісії з питань координації діяльності громадських організацій у сфері боротьби з корупцією. Проте, даний пункт діяльності цієї коаліції залишився невиконаним. За висновками Антикорупційної мережі Організації економічного співробітництва і розвитку щодо України „проблема полягає у відсутності сильної позаурядової організації, яка б займалася проблемами боротьби з корупцією, могла б зосередити навколо себе зусилля інших громадських об’єднань і служила б впливовим партнером органів державної влади”. Треба констатувати, що Фронт такою організацією не став. У квітні поточного року Агентством УНІАН проанонсовано появу Народного антикорупційного фронту України (НАФУ) – організації, члени якої готові боротися з корупціонерами радикальними методами. Однак, як видається, силова протидія громадськості корупційним проявам несе в собі небезпеку і може породити низку нових проблем. Крім того, світовий досвід не знає прецедентів віднесення повноважень у сфері боротьби з корупцією, до прямої компетенції громадськості. Для реалізації заходів протидії корупції в Україні можна використати потенціал козацького руху, тим більше, що вже неодноразово робилися заяви про готовність козацьких організацій щодо участі у цій справі. Діяльність козацьких організацій на сьогодні регулюється Законом України „Про об’єднання громадян”, а цього об’єктивно недостатньо. Проект Закону України „Про засади відновлення та розвитку Українського козацтва, козацькі організації та їх об’єднання” чекає розгляду у Верховній Раді України. В лютому 2010 р. було створено Національний антикорупційний комітет України – консультативно-дорадчий орган при Президентові України. До складу Комітету були залучені представники органів державної влади, профільних комітетів Верховної Ради України, провідні вчені, а також представник Творчого об’єднання „ТОРО”, яке є контактною групою організації Transparency International в Україні. Залучення представника громадянського суспільства до роботи органу, який розроблятиме антикорупційні заходи та виконуватиме інші, передбачені Указом № 275, функції – є показовим кроком. Таким чином, громадськість отримала ще один важіль впливу на здійснення антикорупційної політики держави. Єдиним недоліком залишається недостатня кількість її представників серед членів Комітету. 5. Основні заходи громадськості щодо запобігання та протидії корупції У червні 2006 р. Міністерство юстиції України розпочало співпрацю з Радою Європи у сфері протидії корупції в рамках спільного проекту Європейської комісії та Ради Європи „Підтримка належного урядування: Проект протидії корупції в Україні” (UPAC). Успішна співпраця між урядовим та неурядовим сектором (у різних сферах, в тому числі, у сфері протидії корупції) залежить від дотримання певних „неписаних” правил: - держава не може примушувати приватний сектор брати участь у здійснюваних нею заходах, вона може лише запрошувати його до співпраці; - отримавши таке запрошення, приватний сектор сам вирішує, чи відповідати на це запрошення, яким чином і якою мірою; - форми співпраці між державними інституціями та інституціями громадянського суспільства повинні регулюватися правовими положеннями щонайменше у найзагальнішому плані; - держава не може втручатись у рішення громадянського суспільства щодо форм самоорганізації з метою здійснення співпраці; - держава має забезпечити, щоб усі громадські організації мали однакову можливість участі у цій співпраці; - важливі рішення громадянського суспільства не є обов’язковими для держави, але якщо вони відхиляються, то громадянське суспільство має право вимагати пояснення причин такого відхилення; -„громадянське суспільство” охоплює організації сфери економіки/бізнесу та всі інші організації, що не належать державі та не перебувають у її управлінні. Існує позитивно показовий світовий досвід ефективної співпраці державного і недержавного сектору в питаннях протидії корупції саме в тих державах де раніше корупція сягала рівня ледь не офіційної державної політики, зокрема: у Гонконгу в другій половині ХХ ст. було створено незалежну від влади комісію боротьби з корупцією. У її обов’язки входило незалежне розслідування виявів корупції, розроблення і втілення організаційних, юридичних і адміністративних антикорупційних заходів, а також проведення широкої інформаційно-просвітницької кампанії. Діяльність НКБК щільно контролюється структурами громадянського суспільства; в Сингапурі поряд із спеціальним бюро з розслідування фактів корупції, діють спеціальні наглядові комісії з представників громадськості; в Індії ті самі функції виконує Національна спілка громадської дії. Окремої уваги заслуговує антикорупційний досвід Російської Федерації. Громадська палата в Росії акумулює та спрямовує зусилля громадських організацій у протидії корупції. У свою чергу протягом 2001-2005 рр. виконувалася російсько-американська програма „Партнерство в протидії корупції”, в рамках якої були створені 7 регіональних антикорупційних коаліцій (сьогодні вони об’єднують більше 180 неурядових організацій). У 2005 р. регіональними коаліціями була створено Російське Антикорупційне партнерство, яке просуває в окремих регіонах та країні в цілому правові та інституційні реформи, формування та розвиток послідовної антикорупційної політики; здійснює громадський контроль над органами влади в бюджетній та іншій сферах; надає юридичну допомогу громадянам, які зіткнулися з проявами корупції чи необґрунтованої бюрократії; допомагає знімати адміністративні перешкоди в діяльності підприємців тощо. На сучасному рівні державної антикорупційної політики Україні слід виходити з того, що абсолютно подолати корупцію неможливо – можна лише мінімізувати її вплив на життя суспільства. В умовах недостатнього рівня довіри населення до органів державної влади, популяризувати ідею активної протидії виявам корупції мають саме інститути громадянського суспільства. Держава повинна сприяти їм в цьому Антикорупційні недержавні організації повинні створити дієву коаліцію, яка б стала повноправним партнером держави. Питання для самоконтролю 1. Що складає правову основу участі громадськості по запобіганню та протидії корупційних проявів. 2. В чому полягає роль громадськості як суб’єкту запобігання та протидії корупції. 3. Які основні заходи громадськості щодо запобігання та протидії корупції 4. Які державні органи зобов’язані інформувати громадськість про заходи щодо запобігання та протидії корупції. 5. В чому полягає державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції? Тема 5. Боротьба з корупцією, як невід’ємна складова реформування державного управління та державної служби України. 1. Антикорупційні положення законодавства про державну службу 2. Основні нормативно-правові акти національного антикорупційного законодавства. 1. Антикорупційні положення законодавства про державну службу. На міжнародному рівні Україна має репутацію надзвичайно корумпованої держави, про що свідчить її незмінно низький рейтинг за рівнем доброчесності, визначений за результатами досліджень, проведених протягом останніх років авторитетними міжнародними інституціями. Так, Міжнародна організація Transparency International опублікувала свій щорічний рейтинг "Індекс сприйняття корупції" (Corruption Perceptions Index), до якого увійшли 180 країн світу. Україна посіла 134 місце (у 2009 році - 146). Довідково. Transparency International (ТІ) - заснований в 1993 році міжнародний недержавний і некомерційний громадський рух, метою якого є мобілізація через мережу, яка розширюється, національних представництв громадянського суспільства, ділових, вчених і урядових кіл на боротьбу з корупцією як на національному, так і на міжнародному рівні. Основною складовою Індексу є різноманітні опитування, що узагальнюють оцінки громадян країни, іноземців, які постійно проживають в ній, підприємців і аналітиків. Індекс TI є зрізом осіб, що ухвалюють ключові рішення щодо інвестицій і торгівлі. Повна відсутність корупції відповідає значенню індексу 10. Чим нижче позиція в рейтингу, тобто менше значення індексу, тим вище рівень корупції. На сьогоднішній день інститут державної служби динамічно розвивається і у зв’язку із цим потребує належного законодавчого забезпечення та концептуального вдосконалення. Правовідносини, що складаються у сфері державної служби врегульовуються національним законодавством, зокрема Законом України «Про державну службу», та міжнародними нормативно-правовими актами в цій сфері. Проте, такий важливий елемент державної служби, як «етика державного службовця», яка включає принципи моралі, доброчесності та запобігання конфлікту інтересів на державній службі, на законодавчому рівні достатньо не врегульована. Питання етики державного службовця є проблемним, оскільки в Законі України «Про державну службу» міститься стаття 5 «Етика поведінки державного службовця», яка фактично є прокламацією, що містить оціночні поняття, і не містить механізму реалізації відповідальності за недотримання даної норми. Спроба вирішити таку неузгодженість була здійснена шляхом прийняття та затвердження Головним управлінням державної служби України Загальних правил поведінки державного службовця від 04.08.10 № 214 (зареєстрованих в Мін’юсті 11.11.10 за № 1089/18384). Ці правила є своєрідним кодексом етики державного службовця, які вперше закріпили правила, що стосуються питання врегулювання конфлікту інтересів. За порушення зазначених правил державні службовці притягуватимуться до дисциплінарної відповідальності. Важливим напрямком державної антикорупційної політики, яка опосередковано включає в себе питання етики на державній службі – є запровадження в антикорупційному законодавстві інституту конфлікту інтересів, з визначенням шляхів його запобігання та врегулювання. Підвалини таких намагань втілились в законопроектах щодо запобігання конфлікту інтересів (реєстр. № 4420 та № 4420-1), які доопрацьовуються для розгляду на повторному першому читанні. Також, існувало антикорупційне законодавство, (яке містило перелік обмежень для державних службовців) у вигляді Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.95 № 356-95/ВР, який втратив чинність з 01.01.11 на підставі Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 11.06.09 № 1506. В свою чергу, Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» втратив чинність з 05.01.11 відповідно до Закону України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції» від 21.12.10 № 2808. Окремі положення цих законів не відповідали чинному законодавству, запропоновані у них заходи вирізнялися безсистемністю, заплутаністю і неефективністю. Крім того, громадськістю та експертами неодноразово висловлювалися критичні зауваження щодо цих законів. Наголошувалося на неможливості застосування цих актів, оскільки вони порушують гарантовані Конституцією України права і свободи громадян. Суперечливість та незрозумілість цих законів створювали передумови для обмеження прав і свобод громадян, у тому числі шляхом протиправного втручання в їх приватне життя. Деякі положення законів перенесені із чинних міжнародних договорів, однак редакції цих положень належним чином до українського законодавства адаптовані не були. Саме з огляду на ці обставини Верховною Радою України неодноразово приймалися рішення про перенесення строків уведення в дію даного пакета антикорупційних законів. З урахуванням вищезазначених проблем, за дорученням Президента України було організовано комплексну та системну роботу щодо вдосконалення зазначених антикорупційних законів. Як результат, у Верховній раді України 17.12.10 був зареєстрований новий проект закону України «Про засади запобігання та протидії корупції в Україні» за реєстраційним номером № 7487. Ініціатором законопроекту виступив Президент України Янукович В.Ф. На сьогоднішній день, проект 07.04.11 був прийнятий. Закон вступив в силу 1 липня 2011 року, крім положення, що стосується декларування витрат, яке набирає чинності з 1 січня 2012 року. 2. Основні законодавчі акти та інші нормативно-правові акти національного антикорупційного законодавства. У загальних положеннях Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» надано визначення термінів корупції та корупційного правопорушення, а також таких понять як неправомірна вигода, конфлікт інтересів, безпосереднє підпорядкування,близькі особи, члени сім'ї. Слід звернути увагу, що нове антикорупційне законодавство не передбачає термінів, які були у Законі «Про боротьбу з корупцією», а саме: корупційні діяння, ознаки корупції, корупційні злочини, адміністративні корупційні правопорушення тощо. Всі ці поняття наразі охоплюються терміном корупційне правопорушення, під якими законодавець розуміє умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність. Статтею 4 Закону значно розширено коло суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення. Поряд з особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення віднесено також посадових осіб юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету, аудиторів, нотаріусів, експертів, арбітражних керуючих, третейських суддів, посадових осіб міжнародних організацій та інших. Статтею 5 Закону визначено суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції. Цією статтею також передбачено, що координацію реалізації органами виконавчої влади визначеної Президентом України антикорупційної стратегії здійснює Спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики, який утворюється Президентом України. Вперше Законом передбачені спеціально уповноважені суб’єкти, які здійснюватимуть у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень. До них віднесено органи прокуратури, спецпідрозділи по боротьбі з організованою злочинністю МВС, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ, Військової служби правопорядку Збройних Сил України. Уперше антикорупційним законодавством передбачено, що координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори. Цією ж статтею до суб'єктів, що беруть участь у запобіганні та виявленні корупції, віднесено уповноважені підрозділи органів державної влади, місцеві органи виконавчої влади, а також підприємства, установи і організації. Статтею 6 Закону чітко виписані обмеження щодо використання службового становища, а саме собам, зазначеним у пунктах 1 - 3 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі: 1) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти); 2) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи; 3) неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб; 4) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв'язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків. Також статтею 7 – передбачені обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, а саме особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється: 1) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України; 2) входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України. За приписами статті 8 особам, уповноваженим на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, заборонено безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки від юридичних та фізичних осіб. Зазначена норма на практиці застосовуватиметься в Україні вперше. Стаття 9 встановлює обмеження для певного кола службових осіб щодо перебування у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб. Стаття 10 забороняє особам, уповноваженим на виконання функцій держави, протягом року після звільнення з посади працювати у певних сферах, розголошувати інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Стаття 11 передбачає проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування. Організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника (заступника керівника) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, на зайняття посади в якому претендує особа, крім випадків, установлених законом. До проведення спеціальної перевірки залучаються спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції, а в разі потреби — інші центральні органи виконавчої влади. З метою недопущення вступу на державну службу осіб, які відповідно до чинного законодавства не можуть бути призначені на посади державних службовців, Головдержслужбою в установленому порядку проводяться спеціальні перевірки відомостей щодо кандидатів на зайняття посад державних службовців, призначення на які здійснює Президент України за поданням Кабінету Міністрів України. На теперішній час обов’язкова спеціальна перевірка проводиться відповідно до Указу Президента України від 19.11.01 № 1098 «Про обов'язкову спеціальну перевірку відомостей, що подають кандидати на зайняття посад державних службовців» стосовно відомостей, що подають кандидати на зайняття посад державних службовців, призначення або погодження призначення на які здійснюється Президентом України або Кабінетом Міністрів України, Главою Адміністрації Президента України, Керівником Державного управління справами. Загалом за 2010 рік Головдержслужбою проведено 810 таких перевірок. Аналіз проведених за 2010 рік спецперевірок свідчить, що 758 осіб (або 93,6 % від загальної кількості перевірених) надавали недостовірну інформацію щодо: декларування доходів – 688 осіб (90,8 %); перебування на керівних посадах суб’єктів господарювання – 378 осіб (49,9 %); притягнення до кримінальної відповідальності – 58 осіб (7,7 %); притягнення до адміністративної відповідальності за корупційні діяння – 54 особи (7,1 %); документів про освіту – 8 осіб (1,1 %). Таким чином, керівники державних органів при доборі кандидатів на керівні посади державних службовців недостатньо ретельно ставляться до всебічного вивчення їх моральних, ділових та професійних якостей, що зумовлює ризик приходу на державну службу осіб, які можуть зашкодити іміджу державної служби. Обов’язкова спеціальна перевірка, яка є одним із ефективних заходів протидії корупції, що дає можливість приходу на державну службу чесних, професійних та досвідчених осіб, до цього часу не використовується в повній мірі, оскільки значна частина державних службовців, які претендують на зайняття посад, пов’язаних з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, призначається без її проведення. Довідково Законом передбачено, що спеціальна перевірка буде проводитися стосовно всіх осіб які претендують на зайняття вакантних посад в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Поряд з цим, щороку в Україні приймаються на державну службу та службу в органах місцевого самоврядування понад 50 тисяч осіб, також необхідно враховувати осіб які приймають участь у конкурсі на заміщення вакантних посад. Тобто потенційно у 2012 році необхідно буде забезпечити проведення біля 50 тисяч (без врахування осіб, що беруть участь у конкурсі, на заміщення вакантних посад) спеціальних перевірок відомостей, поданих кандидатами на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Процедура проведення однієї спеціальної перевірки вимагає: підготовки восьми запитів; підготовки восьми відповідей на запити; однієї довідки за результатами спецперевірки. Загалом для проведення однієї спецперевірки необхідно підготувати 17 комплектів документів. Статтею 12 передбачено нові умови щорічного декларування майна, доходів та видатків службових осіб. Також слід зазначити, що форму декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру затверджено самим Законом. Надзвичайно важливою в антикорупційному аспекті є стаття 22 Закону яка встановлює механізм, порядок і особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили корупційні правопорушення. Довідково Відповідно до пункту 2 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону, зокрема, порушення вимог статей 1 і 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією". Водночас як свідчить аналітична інформацію про стан виконання вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією» за перше півріччя 2010 року, надану центральними та місцевими органами виконавчої влади, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27.09.99 № 1785, тільки незначній кількості порушників антикорупційного законодавства належним чином припинено державну службу інші особи або звільняються за власним бажанням або з інших підстав передбачених законодавством про працю. Також значна кількість державних службовців притягнутим до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних діянь відбуваються попередженням, доганою, а до деяких взагалі не застосовуються заходи дисциплінарного впливу. Зазначене невілювало антикорупційне законодавство, адже штраф в 250-500 гривень для більшості корупціонерів не складає жодної матеріальної проблеми. Вагомим доповненням до Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» є Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення». Вказаним законом внесено зміни до Кримінально-процесуального кодексу України. Зокрема, статтю 27-2 доповнено положенням, відповідно до якого справи про завдання шкоди інтересам юридичної особи приватного права порушуються за заявою власника (співвласника) цієї юридичної особи чи за його згодою. Суттєві зміни внесено до статті 98, яка визначає порядок порушення кримінальних справ та доповнено статтю 112 щодо підслідності корупційних злочинів. Зокрема до підслідності слідчих органів прокуратури додатково віднесено значну частину корупційних злочинів. Суттєві зміни та доповнення внесено до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Слід мати на увазі що за цим Законом адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення може бути накладено не пізніше одного року з дня його вчинення (до цього - 6 місяців). Кодекс доповнено новою главою 13-А, якою визначено нові склади корупційних адміністративних правопорушень (статті 172-2 – 172-9). Зокрема, встановлено відповідальність за: порушення обмежень щодо використання службового становища (стаття 172-2); пропозицію або надання неправомірної вигоди (стаття 172-3); порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (стаття 172-4); порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви) (стаття 172-5); порушення вимог фінансового контролю (стаття 172-6); порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів (стаття і 172-7); незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень (стаття 172-8); невжиття заходів щодо протидії корупції (стаття 172-9). Слід зазначити, що за всіма цими новими складами правопорушень законодавцем передбачено значні суми штрафів. Новими змінами значно розширено повноваження прокурора зі здійснення прокурорського нагляду за виконанням закону при провадженні у справах про корупційні адміністративні правопорушення, а саме передбачено обов'язкове повідомлення прокурора про складання протоколу із зазначенням характеру вчиненого правопорушення та норми порушеного закону (стаття 257), повідомлення прокурора про розгляд відповідної справи у суді (стаття 277-2), обов'язкова участь прокурора при розгляді справи у суді (стаття 250). Зовсім нелогічно виглядала ситуація, коли розробники законопроекту віднесли органи прокуратури до спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції, але повноваженнями складати протоколи про корупційні адміністративні правопорушення не наділили. І лише на останньому етапі прийняття Закону цей недолік було усунуто завдяки зусиллям керівництва Генеральної прокуратури України та внесено зміни до пункту 11 статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до яких прокурор має право складати протоколи про корупційні адміністративні правопорушення. Суттєві зміни і доповнення внесено до Кримінального кодексу України. Зокрема, в новій редакції викладено статтю 18, якою визначено поняття спеціального суб'єкта злочину, а також службової особи. Слід зазначити, що визначення поняття службової особи значно розширено. У новій редакції викладенні статті 353 та 358, якими передбачена більш сувора відповідальність за самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи та підроблення документів, печаток, штампів та бланків. Змінено редакцію розділу XVII Кодексу. Тепер він називається так: «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг». Внесено зміни до статей, які передбачають кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади, службове підроблення та службову недбалість, одержання хабара та пропозицію або давання хабара, а також викладено в новій редакції статтю 370, яка тепер передбачає відповідальність за провокацію хабара або комерційного підкупу. До Кримінального кодексу введено наступні нові склади злочинів: - Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (стаття 364-1); - Перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (стаття 365-1);
Як вбачається, саме ці склади злочинів можна вважати корупційними, хоча конкретно визначення цього поняття у кримінальному законодавстві немає. Якщо узагальнити вищезазначене, то можна дійти висновку, що сьогодні у державі утворюється новий підхід до боротьби з корупцією, а його реалізація потребує координації не тільки правоохоронних органів, а й усіх гілок влади. Головна роль у цьому відведена саме прокуратурі. Питання для самоконтролю 1. Якими нормативно-правовими актами регулюються правовідносини, що складаються у сфері державної служби ? 2. В чому полягає проблемність питання етики державного службовця? 3. За рахунок яких категорій розширено коло суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення ? 4. Які спеціально уповноважені суб'єкти, що здійснюватимуть заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень вперше передбачені Законом ? 5. Якими законодавчими актами доповнено Закон «Про засади запобігання і протидії корупції»? |
|
Територіальне управління МНС у Миколаївській області Територіального управління МНС у Миколаївській області. Пріоритетним напрямком означеної роботи було навчання рядового та начальницького... |
Територіальне управління МНС у Миколаївській області Начальник сектору з питань запобігання та виявлення корупції Територіального управління МНС |
|
Територіальне управління МНС України в Миколаївській області З метою упорядкування обліку основних засобів і товарно-матеріальних цінностей у ДПРЧ-1 ТУ МНС у Миколаївській області та згідно... |
ТЕРИТОРІАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ МНС УКРАЇНИ У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ ТУ МНС України у Миколаївській області направляє «Огляд службової діяльності ТУ МНС України у Миколаївській області та підпорядкованих... |
|
Територіальне управління МНС у Миколаївській області Про організацію внутрішньої, гарнізонної та караульної служб в Жовтневому районному Гарнізоні цивільного захисту |
Начальнику Управління МНС України в Миколаївській області РВ МНС України в Миколаївській області на виконання листа МНС від 29. 11. 2010 року №02-16582/302 інформує |
|
ПОДАННЯ Територіального управління МНС у Миколаївській області, наказ ТУ МНС у Миколаївській області від 28. 07. 2012р. №86 о\с, ШК “старший... |
“Затверджу ю” Начальник служби цивільного захисту Березанського району... Організація прийому громадян з особистих питань ДПРЧ- ТУ МНС у Миколаївській області |
|
ПОДАННЯ Державної пожежної частини Головного управління МНС України в Миколаївській області, наказ ГУ МНС України в Миколаївській області... |
ПОДАННЯ Воскресенське Жовтневого району Головного управління МНС України в Миколаївській області, наказ ГУ МНС України в Миколаївській області... |