КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
|
|
Скачати 9.55 Mb.
|
   Інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Науково-практичний коментар За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора А.Х. Степанюка Харків Одіссей 2005  ББК 67.301 К21  Рекомендовано до друку вченою радою Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України (постанова № 7 від 14.09.2005 р.) Рецензенти: доктор юридичних наук, професор Навроцький В.О.; нач. управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області, генерал-лейтенант внутр. служби Бутенко В.І. Автори: Степанюк А.Х. — завідувач сектора проблем кримінально-виконавчого законодавства Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор; Яковець І.С. — науковий співробітник сектора проблем кримінально-виконавчого законодавства Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України К21 Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-прак- тичний коментар / Степанюк А.Х., Яковець І.С. За заг. ред. Степанюка А.Х. — X.: ТОВ «Одіссей», 2005.— 560 с. ІВВИ 966-633-454-2 У науково-практичному коментарі роз'яснюються норми Кримінально-виконавчого кодексу України, даються доктринальні тлумачення та доповнення до них з широким використанням практичних рекомендацій, а також висвітлюється ряд питань, котрі виникають при практичному застосуванні вказаних норм. Видання розраховане на правозахисників, працівників органів і установ виконання покарань, прокуратури, суду, інших правоохоронних органів, студентів та слухачів вищих навчальних закладів, аспірантів, наукових співробітників, викладачів, а також всіх, хто цікавиться питаннями виконання покарань. © Степанюк А.Х., Яковець І.С, 2005 "*> ТОВ «Одіссей», підготовка до І8ВК 966-633-454-2 друку, оформлення, 2005 ВІД АВТОРІВ За час, який минув з моменту набрання чинності Кримінально-виконавчим кодексом України 2003 року, накопичено достатньо великий практичний досвід, результати узагальнення та осмислення якого використані при підготовці даного видання. Ми мали на меті розглянути суть та зміст норм Кримінально-виконавчого кодексу та тим самим допомогти правозахисникам, працівникам органів і установ виконання покарань, прокуратури, суду, інших правоохоронних органів, науково-викладацькому складу у їх повсякденній практиці та науковій діяльності, а також роз'яснити, яким чином реалізується політика України у сфері виконання покарань в кримінально-виконавчому законодавстві та практиці його виконання. З прийняттям 11 липня 2003 року Кримінально-виконавчого кодексу, вперше на рівні закону отримали визначення загально-правові та галузеві специфічні принципи кримінально-виконавчого законодавства. їх закріплення — практичне втілення в життя загальновизнаних концептуальних положень про демократизацію, гуманізацію, диференціацію та індивідуалізацію виконання кримінальних покарань з урахуванням досягнень сучасної науки. При розробці Кримінально-виконавчого кодексу було взято за основу пріоритет загальних прав і свобод людини, встановлення системи соціальних і правових гарантій, що забезпечують правовий статус засуджених, приведення порядку й умов відбування покарання у відповідність із загальновизнаними міжнародними стандартами при збереженні тих досягнень системи виконання покарань в України, котрі себе позитивно зарекомендували. У Загальній частині Кодексу більш реально і чітко сформульована мета та завдання кримінально-виконавчого законодавства, враховані положення стосовно захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина, поваги до честі й гідності засуджених. В Особливій частині визначені порядок і умови відбування кримінальних покарань, підстави та порядок звільнення від відбування покарання, надання допомоги особам, звільненим з місць від- 3   бування покарання, здійснення контролю та нагляду за ними, а також особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням. Кодексом передбачається новий підхід щодо розподілу засуджених до установ виконання покарань та поділу колоній за рівнями безпеки.Важливим є встановлення для засуджених прогресивної системи відбування покарання, поетапне поліпшення чи зміна умов тримання, для чого визначена принципово нова система структурних відділень колоній. Подальший розвиток одержали положення щодо гуманізації режиму відбування покарання, поліпшення комунально-побутового забезпечення і медичного обслуговування засуджених. Конкретним змістом наповнена організація виховного впливу на засуджених, до роботи з якими передбачено залучати громадські, благодійні і релігійні організації. Новим у Кодексі є визначення порядку та умов виконання та відбування покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службових обмежень для військовослужбовців, громадських робіт, арешту, обмеження волі, довічного позбавлення волі. Кодексом визначені підстави звільнення від відбування покарання, порядок дострокового звільнення, засади припинення відбування покарання, правове положення осіб, які відбули покарання, а також визначено основні положення встановлення й здійснення адміністративного нагляду. У виданні враховані закони, укази, постанови, а також інші нормативно-правові акти, прийняті на виконання кримінально-виконавчого законодавства та цього Кодексу або тим чи іншим чином пов'язані з ними, станом на 1 вересня 2005 року. Даний коментар Кримінально-виконавчого кодексу є першим в історії України. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, № 3-4, ст. 21) ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ Стаття 1. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України
5   1. У статті, що коментується, на основі встановлених у законіцілей покарання визначено мету та завдання кримінально-вико навчого законодавства України. Новим для законодавства, що ре гулює виконання покарань в Україні є те, що КВК України у ст. 1 визначає не лише задачі кримінально-виконавчого законодавства, але і мету, проводячи між ними розмежування. 2. На відміну від діючого раніше виправно-трудового законо давства, яке регулювало виконання лише тих покарань, які були поєднані з заходами виправно-трудового впливу (праця, соціаль но-виховна робота, загальноосвітнє та професійно-технічне на вчання), КВК України предметом свого регулювання має виконан ня всіх видів покарань, перелічених у ст.51 КК України (як поєд наних, так і не поєднаних з заходами виправного впливу), зокрема у виді: штрафу; позбавлення військового спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обій мати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослуж бовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Також у КВК України врегульовані питання здійснення контролю за поведін кою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням. 3. Звертає на себе увагу те, що у ч. 1 ст. 1 вживається поняття «виконання покарання», а не «виконання вироку». Ці поняття не є тотожними. Виконання вироку — це стадія кримінального про цесу, для якої характерною є діяльність суду по зверненню вироку до виконання та судовий контроль за виконанням покарання. Ви конання покарання — це діяльність уповноважених державою ор ганів, що здійснюється відповідно до приписів вироку. Це правова діяльність. У її ході реалізуються встановлені кримінальним за коном та вказані у вироку суду певні обмеження, що випливають з виду покарання.
конавчого законодавства — це те, чого прагне досягти держава, встановлюючи певну регламентацію порядку та умов відбування та виконання кримінальних покарань. Законодавець визнає за мету кримінально-виконавчого законодавства захист інтересів-особи, суспільства та держави, тобто захист інтересів особи, суспільства та держави є кінцевою метою, можливість досягнення якої не обумовлена жодною іншою ціллю. Захист — це дія за значенням «захищати», це охорона, заступництво, підтримка, відстоювання, стеження за недоторканністю будь-чого, зокрема інтересів особи, суспільства, держави. Законні інтереси — це закріплені в правових нормах конкретної дії прагнення особи, суспільства та держави до володіння тими чи іншими благами. Кримінально-виконавче законодавство повинно таким чином регулювати порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, щоб через це у кінцевому результаті досягалось забезпечення захисту інтересів особи, суспільства і держави, або іншими словами, була забезпечена недоторканність та непорушність, а у потрібних випадках — відстоювання та поновлення закріплених в правових нормах конкретної дії (зокрема, Конституції України) прагнень особи, суспільства та держави до володіння тими чи іншими благами. 6. Визначаючи мету «захисту інтересів особи, суспільства і держави» як мету кримінально-виконавчого законодавства, законодавець тим самим намагається впровадити у вітчизняне законодавство концепцію «соціального захисту», що була основою ВТК РРФСР (1924 р.) і ВТК УРСР (1925 р.). та означає введення у дію засобів безпеки, що повинні застосовуватися до окремих індивідів, виключно в силу і відповідно до їх особистісної небезпеки. За цією концепцією раціональна політика у сфері виконання покарань повинна бути зорієнтована на індивідуальний підхід до особи з відхиленнями у поведінці, керуватися при досягненні своїх завдань головним чином міркуваннями про ефективність тих чи інших засобів виправлення та ресоціалізації відносно особи, яка є її об'єктом, або групи осіб, до якої вона належить. 7. Висунення цілі завжди пов'язане з підбором необхідних засобів її досягнення. Засоби — це предмети, способи дії, поведінки, соціальні інститути, шляхи, за допомогою яких досягається певна мета; сукупність елементів в діяльності, спрямованої на осмислення, покладання та реалізацію мети. Із тексту ч. 1 ст. 1 КВК випливає, що кримінально-виконавче законодавство України є засобом досягнення мети захисту інтересів особи, суспільства і держави. У цьому контексті слова «шляхом створення умов для виправлення й ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або тако- б 7   му, що принижує гідність, поводженню з засудженими» означають не що інше, як те, що виправлення, ресоціалізація й запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з засудженими виступають засобами досягнення мети захисту інтересів особи, суспільства і держави.8. Виправлення засуджених — це одна з цілей покарання, що припускає усунення суспільної небезпеки особи, тобто такий вплив покарання, в результаті якого з'являється схильність до правомірної поведінки і головне — засуджений під час і після відбування покарання не вчиняє нових злочинів, тобто спостерігається відсутність злочинних посягань на законні інтереси особи, суспільства та держави. Аналогічним чином забезпечує досягнення мети регулювання кримінально-виконавчого законодавства і ресоціалізація, що є продовженням процесу виправлення та є процесом, спрямованим на відновлення морального, психічного і фізичного стану особи, її соціальних функцій, приведення індивідуальної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами та юридичними нормами. Ресоціалізація — це єдиний процес відновлення та розвитку соціально корисних зв'язків і відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення засудженого. Створення умов для запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим відбувається через такий вплив покарання на засудженого, який позбавляє його можливості вчиняти нові злочини. Даний результат, безумовно, може бути досягнутий при виконанні покарання, коли особа поставлена в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчинити нове злочинне посягання на права та законні інтереси особи, суспільства та держави. Запобігання вчиненню злочинів іншими особами полягає в такому впливі покарання під час його виконання-відбування, який забезпечує попередження вчинення злочину з боку інших осіб і звернений насамперед до осіб, схильних до вчинення злочину. Більшість громадян не вчиняють злочинів не під загрозою покарання, а внаслідок своїх моральних властивостей, звичок, принципів, релігійних настанов та переконань. Досягнення подібного запобігання забезпечується як самим оприлюдненням законів та призначеним покаранням, так і процесом його виконання-відбування. Найчастіше це відлякує, застерігає схильних до вчинення злочинів; страх покарання, погроза його неминучості стримують багатьох із них від вчинення злочинного посягання. Причому більшою мірою такий вплив справляє невідворотність виконання-відбування покарання, а не його суворість. Такий засіб досягнення мети регулювання процесу виконання-відбування покарань як запобігання тортурам та нелюдському або 8 такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими, відображає намір українського законодавця привести процес виконання-відбування покарання у відповідність до міжнародних стандартів поводження з ув'язненими, забезпечити неухильне дотримання прав і основних свобод людини, визначених у Конвенції про захист прав і основних свобод людини, до якої Україна приєдналась у 1997 р., та Загальної декларації прав людини, прийнятої та проголошеної резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. Запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими в першу чергу забезпечує захист їх інтересів, а також врешті-решт, інтересів суспільства та держави через дотримання гуманних положень ст. 28 Конституції України. 9. Поставлені цілі реалізуються через вирішення конкретних задач, що стоять перед кримінально-виконавчим законодавством України, та перелічені у ч. 2 ст. 1 КВК України. Задачі — це визначений, запланований для виконання обсяг роботи; це також цілі, але не кінцеві, а так звані «проміжні». Шляхом реалізації поставлених задач врешті-решт забезпечується досягнення кінцевої мети. Задачі, що стоять перед кримінально-виконавчим законодавством, можна умовно поділити на загальні та індивідуальні. До загальних задач, визначених у ст. 1 КВК України, відносяться: визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними тощо. Більш індивідуальні задачі сформульовані у ряді норм КВК України, що регулюють конкретні правовідносини або окремі правові інститути, наприклад, режим в установах виконання покарань, виховна робота з засудженими, самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі та ін. Вирішення даних задач забезпечується соціально-економічною базою та всім правовим механізмом держави, конкретною діяльністю правоохоронних та інших державних органів, самих органів та установ виконання покарань, а також участю громадських формувань, трудових колективів та окремих громадян. Вирішити більшість вказаних задач лише зусиллями правоохоронних органів, установ та органів виконання покарань неможливо, оскільки вони потребують комплексного вирішення. |
Схожі:
|
Поняття та напрями кримінально-виконавчої політики України Кримінальна політика поділяється на кримінально-правову, кримінально-процесуальну і кримінально-виконавчу1 |
Курс лекцій. ВСТУП ТЕМА 7 КРИМІНАЛЬНО ... |
|
РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО... Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів,... |
КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС Загальна частина Кримінально-процесуальне законодавство України. Джерела кримінально-процесуального законодавства |
|
Про затвердження районної Програми поліпшення умов тримання затриманих... Відповідно до Закону України „Про попереднє ув’язнення”, Кримінально-процесуального і Кримінально-виконавчого кодексів України, вимог... |
Кодекс України відносить Частиною першою статі 1 Сімейного кодексу України встановлено, що Сімейний кодекс України визначає |
|
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОСТІ ЯК ОБ’ЄКТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ |
Кодекс України про адміністративні правопорушення Митний кодекс України НОВИЙ!!! |
|
КОДЕКС УКРАЇНИ Тертишніков В. І. Т 35 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.... |
РОЗ’ЯСНЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ МДПІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ Основними документами, що регулюють земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua