КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Скачати 9.55 Mb.

Назва	КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Сторінка	3/59
Дата	03.04.2013
Розмір	9.55 Mb.
Тип	Кодекс

bibl.com.ua > Право > Кодекс

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 59

умов виконання — відбування покарання повинно вирішуватися у відповідності з законом, який діє в даний момент, а не законом, який діяв під час засудження, початку виконання вироку тощо.

Стаття 4. Підстава виконання і відбування покарання Підставою виконання і відбування покарання є вирок суду,

який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон

України про амністію та акт помилування.

1. Стаття, що коментується, відображає зміст ст. 62 Конститу
ції України та ст. 2 КК України, за якими особа вважається неви
нуватою у вчиненні злочину та не може бути піддана кримінально
му покаранню, доки її вина не буде доведена у законному порядку
та встановлена обвинувальним вироком суду.

У даній статті сформульована вимога найсуворішого дотримання законності при виконанні кримінальних покарань. Ця стаття закріплює також і встановлений Конституцією України (ст. 124) та іншими законодавчими актами (наприклад, ст. 15 КПК України) принцип, згідно з яким правосуддя у нашій країні здійснюється тільки уповноваженим на те державним органом — судом; кримінальне покарання може бути застосоване тільки за вироком суду. Лише при наявності вироку, що вступив в законну силу, до особи можуть бути застосовані органами, котрі відають виконанням покарань, відповідні примусові заходи та заходи виправного впливу, пов'язані з виконанням обвинувальних вироків.

2. Відповідно до ст. 401 КПК України, вирок місцевого суду на
бирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а
вирок апеляційного суду — після закінчення строку на подання ка
саційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було
оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеля
цій, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок,
якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду спра
ви відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше
прямо не передбачено КПК (наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 401
КПК виправдувальний вирок та вирок, що звільняє підсудного від
покарання, виконуються негайно після проголошення вироку).

У тих випадках, коли оскаржено або внесено подання тільки на частину вироку або коли засуджено декількох підсудних, а вирок оскаржено чи внесено подання щодо одного з них, вирок в інших частинах або щодо інших засуджених осіб законної сили не набирає до моменту винесення апеляційною чи касаційною інстанцією ухвали.

3. До набрання вироком законної сили засуджений, який перебуває під вартою, не може бути переведений в місця позбавлення волі, що знаходяться в іншій місцевості. Заслуговує бути відміченим, що у цьому контексті місцями позбавлення волі визнаються установи, які виконують даний вид покарання. Зі змісту глави 11

КВК випливає, що до них відносяться: виправні колонії всіх видів та виховні колонії.

Однак дане положення не перешкоджає направленню засудженого, вирок відносно якого не вступив в законну силу до тимчасової дільниці слідчого ізолятора на території установи виконання покарань іншої області, що створюються відповідно до Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженого Указом Президента України від 31 липня 1998 року №827.

Дані установи фактично є слідчими ізоляторами, хоча територіально розміщені у межах установ виконання покарань. Але вони не виконують покарання, порядок і умови тримання засуджених, вирок щодо яких ще не вступив в законну силу, у дільниці визначаються Законом України «Про попереднє ув'язнення», нормативно-правовими актами Департаменту, а також Положенням про дільницю слідчого ізолятора на території виправної колонії. У дільниці тримаються засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, вироки щодо яких не набрали законної сили, у яких закінчився встановлений ст. 349 КПК України строк для подання апеляції та яким рішенням комісії з питань розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, територіального органу управління Департаменту визначено відбування покарання в установі відповідного рівня безпеки. Засуджені направляються до дільниць за нарядами територіальних органів управління Департаменту за місцем їх розташування на підставі вмотивованих рішень комісії по розподілу про можливість тримання засуджених у дільниці слідчого ізолятора виправної колонії відповідного рівня безпеки, які долучаються до їх особових справ.

Підставою для приймання і тримання у дільниці засуджених є ухвалений місцевим судом вирок про засудження до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, який не набрав законної сили, та мотивоване рішення комісії по розподілу.

Не підлягають направленню до дільниці засуджені, щодо яких подана апеляція, у якій порушується питання про погіршення їх становища, або суд визнає необхідним провести судове слідство, а також неповнолітні, жінки з вагітністю понад чотири місяці, жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років, особи, які страждають психічними, тяжкими соматичними або інфекційними захворюваннями, інваліди І групи. До однієї дільниці не можуть бути направлені особи, засуджені за одним вироком суду.

У разі направлення засудженого до дільниці, про це негайно, в установленому порядку, інформується відповідний суд, а також родичі засудженого.

4. Вирок суду, що вступив в законну силу, є обов'язковим для всіх державних та громадських організацій, підприємств та установ, посадових осіб та громадян, та підлягає виконанню на всій території України (ст. 124 Конституції України, ст. 403 КПК Украї-

16

17

ни). Згідно зі ст. 404 КПК України, до виконання вирок звертається судом, який його постановив, не пізніше трьох діб з дня вступу його в законну силу або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції. Разом з розпорядженням про виконання вироку, що виходить від судді, органу, на який покладено обов'язок виконання, повинна бути надіслана копія вироку. До копії вироку, зміненого у апеляційному або касаційному порядку, обов'язково додається копія рішення відповідної судової інстанції. Органи, що виконують вирок, повинні повідомляти суд, що виніс вирок, про місце відбування покарання засудженим.

Обов'язковість вироку означає, що його невиконання можливе тільки з підстав, прямо передбачених законом. Так, наприклад, за ст. 404 КПК України вирок не може бути звернений до виконання або виконуватись в частині засудження за дії, караність яких була усунута знову виданим кримінальним законом. Фактично без виконання повертається вирок до суду і в тих випадках, якщо на момент звернення його до виконання засуджений помер.

У всіх інших випадках вирок не підлягає поверненню до суду без виконання.

Якщо у вироку, що надійшов для виконання в орган або установу виконання покарань, маються які-небудь помилки або неточності (наприклад, невірне написання анкетних даних засудженого, адреси проживання, дати народження і т.п.), орган виконання покарань зобов'язаний прийняти вирок до виконання й уточнити в суді спірні питання. У такому ж порядку уточнюється порядок виконання вироку, якщо, наприклад, засуджений до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, є громадянином іншої держави, з якою Україна не підписувала угоду про визнання і виконання вироків судів у кримінальних справах, і вибув після його вступу в законну силу за місцем проживання.

Якщо помилки стосуються кваліфікації злочину, неприєднання діючих вироків і т.п. — питання вирішується в порядку ст. 411, 413 КПК України через прокурора, що приймав участь у розгляді кримінальної справи (якщо не минули терміни апеляційного або касаційного оскарження) або прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні рішень у кримінальних справах, районного або обласного прокурора.

Якщо вирок надісланий в орган (установу) виконання покарань з порушенням установленої закріпленості, він також не повертається до суду, а пересилається органом (установою) виконання покарань за належністю, з повідомленням даного суду.

5. Вирок суду є основною підставою виконання і відбування кримінального покарання. Однак законодавець у якості можливих підстав також називає закон України про амністію та акт помилування.

В перекладі з латинської мови амністія означає прощення, тобто звільнення винної особи від того покарання, яке за загальним правилом повинно бути застосоване за певну провину. Існування

18

цього інституту зумовлене реалізацією принципу гуманізму в діяльності органів держави. Закон України «Про застосування амністії в Україні» (1996 р.) в ст. 1 визначає, що амністія — це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Акт амністії не вносить змін у кримінальний закон, не ставить під сумнів ні законність, ні обґрунтованість вироку суду. Амністія лише пом'якшує долю засуджених і означає прояв до них гуманності та милосердя з боку законодавчої влади.

Помилування — це також акт прощення засудженого та звільнення його від покарання, який видає Президент України. Згідно з «Положенням про здійснення помилування», затвердженого Указом Президента України від 19 липня 2005 року № 1118/2005, помилування може здійснюватися у виді заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк; повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; заміни покарання або невідбутої його частини більш м'яким покаранням.

6. Питання про визнання за підставу виконання і відбування покарання Закону України про амністію чи акта помилування виникає тоді, коли ними засуджений частково звільняється від покарання або здійснюється заміна покарання чи його невідбутої частини більш м'яким покаранням. У цьому разі виконанню підлягає нове покарання, призначене відповідно до вищевказаних актів, а не визначене у вироку суду. Саме це і дає змогу законодавцю визначати у якості підстави виконання і відбування покарання Закон України про амністію чи акт помилування.

7. Що стосується інших рішень суду — то це такі рішення, на підставі яких засудженому змінюється призначене раніше вироком покарання (однак, не в апеляційному, касаційному порядку чи в порядку виключного провадження, а, наприклад, постанова суду про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням відповідно до ст.82 КК України чи постанова суду про подібну заміну на підставі закону про амністію) або скасовується звільнення з випробуванням та направлення засудженого для реального відбування покарання. У цьому разі покарання також може почати виконуватись виключно після вступу даних рішень в законну силу.

Відповідно до ст. 402 КПК України, ухвала і постанова суду першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирають законної сили і виконуються після закінчення строку на подачу апеляцій, а ухвала і постанова апеляційного суду — після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання. Якщо на ці рішення були подані апеляції, касаційні скарги чи внесено касаційне подання і, якщо їх не було скасовано, то вони набирають законної сили і виконуються після розгляду їх апеляційним чи касаційним судом, за винятками, встановленими цим Кодексом. Ухвали і постанови апеляційної і касаційної ін-

19

станцій набирають законної сили негайно після їх оголошення, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Загальні строки оскарження судових рішень також визначені у ст. 349 КПК та ст. 386 КПК та є такими ж, як для оскарження вироку. Оскільки питання, пов'язані з виконанням вироку, розглядаються, як правило, судом першої інстанції — загальний строк вступу цих рішень в законну силу становить 15 діб з моменту винесення.

8. В деяких випадках закон встановлює спеціальні строки всту
пу тих чи інших рішень в законну силу, прямо зазначаючи про це
у відповідній статті. Це стосується, наприклад, порядку відміни
звільнення від відбування покарання з випробуванням або звіль
нення засудженого за хворобою. Постанови суду з цих питань,
згідно з ч. 4 ст. 408 та ч. З ст. 408-2 КПК, може бути оскаржена
протягом семи діб з моменту її оголошення. Аналогічним чином у
ст. 407 КПК України визначений семидобовий строк вступу в за
конну силу постанови про заміну невідбутої частини покарання
більш м'яким або умовно-дострокового звільнення від відбування
покарання. У всіх інших випадках (наприклад, це стосується по
станови про застосування амністії, встановлення адміністративно
го нагляду) рішення суду виконується після закінчення загально
го строку на оскарження, тобто п'ятнадцяти діб, оскільки іншого
порядку в законі прямо не встановлено.

9. Окремо слід зупинитися на процедурі обчислення строків
вступу судових рішень в законну силу. Даний вид строків відно
ситься до кримінально-процесуальних строків, тому до них засто
совуються правила, визначені у ст. 89 КПК. За цими правилами,
строки, встановлені КПК, обчислюються годинами, добами (дня
ми) і місяцями. При обчисленні строків не беруться до уваги той
день і та година, від яких починається строк.

При обчисленні строку добами строк закінчується о 24 годині останньої доби. Якщо відповідну дію належить провести в суді або в органах дізнання і досудового слідства, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах. При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця. Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

10. Про поняття виконання та відбування покарання дивись ко
ментар до статті 1.

Стаття 5. Принципи кримінально-виконавчого

законодавства, виконання і відбування покарань Кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконан-

20

ня і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

1. У даній статті вперше в історії національного законодавства, що регулює питання виконання і відбування кримінальних покарань, закріплені його принципи. Роль принципів у формуванні кримінально-виконавчого законодавства зумовлена тим, що вони містять у собі ідеальні уявлення про реальну мету кримінально-виконавчої діяльності, про результат цілеспрямованих зусиль адміністрації органів та установ виконання покарань. Принципи кримінально-виконавчого законодавства є виразом головного, основного в даному акті, вони відображають стратегічну тенденцію його розвитку, показуючи, на що воно зорієнтовано.

Принципи кримінально-виконавчого законодавства, відображаючи суть виконання покарань, є орієнтирами для суб'єктів виконання покарань, завдяки яким забезпечується одноманітний підхід до діяльності, спрямованої на досягнення мети покарання. Через це принципи виступають у ролі відмітних якостей процесу здійснення адміністраціями органів та установ виконання покарань правообмежень, властивих покаранню, а також відтворюють те, як реалізація кари відбивається на правовому положенні засуджених. У той же час, зміст принципів не розкрито, тому вирішення даного питання «віддано на відкуп» доктринальному тлумаченню.

2. Принцип невідворотності виконання і відбування покарань є похідним від принципу невідворотності покарання та невідворотності кримінальної відповідальності. Принцип невідворотності покарання, що визначає послідовність стадій кримінальної відповідальності і що виступає у кримінально-виконавчому праві уже як принцип невідворотності виконання покарання, установлює правила, за якими здійснюється кара, виконуючи роль механізму кримінально-виконавчої діяльності. Принцип невідворотності невіддільний від кримінально-виконавчої діяльності, безпосередньо наявний у ній, визначає її істотні риси. Невідворотність виконання покарання є підґрунтям практичної доцільної діяльності адміністрації органів та установ виконання покарань, принципом винятково кримінально-виконавчої діяльності, а не чимось зовнішнім стосовно неї. Тому механізм останньої приводиться в дію не за допомогою якогось зовнішнього щодо виконання покарання чинника — його вихідною засадою, спонукальною причиною виступає саме принцип невідворотності виконання покарання як вихідна засада кримінально-виконавчої діяльності, як об'єктивна необхід-

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 59

Схожі:

Поняття та напрями кримінально-виконавчої політики України Кримінальна політика поділяється на кримінально-правову, кримінально-процесуальну і кримінально-виконавчу1	Курс лекцій. ВСТУП ТЕМА 7 КРИМІНАЛЬНО ...
РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО... Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів,...	КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС Загальна частина Кримінально-процесуальне законодавство України. Джерела кримінально-процесуального законодавства
Про затвердження районної Програми поліпшення умов тримання затриманих... Відповідно до Закону України „Про попереднє ув’язнення”, Кримінально-процесуального і Кримінально-виконавчого кодексів України, вимог...	Кодекс України відносить Частиною першою статі 1 Сімейного кодексу України встановлено, що Сімейний кодекс України визначає
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОСТІ ЯК ОБ’ЄКТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ	Кодекс України про адміністративні правопорушення Митний кодекс України НОВИЙ!!!
КОДЕКС УКРАЇНИ Тертишніков В. І. Т 35 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н....	РОЗ’ЯСНЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ МДПІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ Основними документами, що регулюють земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання