|
|
Скачати 0.53 Mb.
|
|
Тема 8. ІНСТИТУЦІАЛІЗОВАНІ ФОРМИ МІЖДЕРЖАВНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА Структура теми:
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТІВ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В суспільних науках одним з основних понять є поняття соціальні інститути. Це усталені форми суспільних відносин, які суспільство знає, загалом усвідомлюючи, який від цих інститутів можна очікувати вплив на суспільне життя. Отже інститути розглядаються як певні «осередки очікуваності» суспільного життя. Отже інституціалізація суспільних відносин – це перетворення спонтанних поодиноких проявів суспільного життя на систематичні й очікувані. Така інституціалізація може втілюватися як у формі певного впорядкованого процесу (періодичному повторенні конкретних суспільних відносин, наприклад інститут виборів), так і у формі певного актора, тобто суб’єкта суспільних відносин. Зрілі інститути, утворенні на основі певних системних суспільних відносин, зазвичай, знаходять своє подальше втілення в заснуванні й діяльності установ (органів, організацій), відповідальних саме за організаційне забезпечення таких суспільних відносин. Отже усталені суспільні відносини зрештою «кристалізуються» в тій чи іншій юридичній особі публічного чи приватного права. Міжнародними юридичними особами публічного права є й сучасні міжнародні (міжурядові) організації. Але є й усталені форми міжнародного співробітництва, ступінь консолідації яких не досяг рівня організації: це періодичні зібрання членів міжнародного співтовариства під загальною назвою «міжнародні конференції». Отже інститути міжнародного співробітництва – це усталені, юридично врегульовані, офіційні (протокольні) форми міжнародних відносин, які здійснюють роботу з реалізації багатосторонніх (переважно договірних) рішень держав, у вигляді міжнародних конференцій і міжнародних установ. Інституціалізація міжнародних відносин відома з доісторичного стану суспільства1 . Але лише у XIX ст. з інтернаціоналізацією суспільного життя з’являється потреба в інституціалізації міждержавного співробітництва: саме в цей час, практично одночасно, формується звичаєве право міжнародних конференцій і утворення перших міжнародних установ. Міжнародна конференція – загальне (родове) поняття для визначення періодичного зібрання держав для врегулювання певної сфери міждержавних відносин. Розглядається в доктрині як тимчасовий орган держав-учасників, що діє з метою обговорення наперед визначеного кола питань міжнародного співробітництва і приймає багатосторонні міжнародні договори та інші погоджені рішення. Назви конференцій може бути різна і, зазвичай, різниця в назвах не має юридичного значення. Термін «конференція» зберігся переважно за кодифікаційними конференціями: Віденська конференція з дипломатичних зносин (1961 р.); Конференції з міжнародного морського права (1954-1958 рр. і 1974-1982 рр.); Гаазькі конференції миру (1899 і 1907 рр.); Гаазька конференція з міжнародного приватного права (1896 р. - донині). Такі конференції скликаються з метою укладення міжнародних договорів – одного або багатьох – для кодифікації міжнародно-правового регулювання певної сфери міжнародних відносин. Частіше ж предмет діяльності конференції виходить за межі лише укладення договорів і охоплює весь комплекс переговорів і рішень на їх основі – з приводу врегулювання певного напрямку міжнародних відносин. Такі конференції можуть називатися Саміти, Наради, Консультативні наради, Раунди та ін., наприклад: Саміт «Великої вісімки»; Нарада з безпеки і співробітництва у Європі; Консультативна нарада держав-членів Договору про Антарктику, Уругвайський раунд з Генеральної угоди про торгові тарифи (ГАТТ) та ін. Конференції нерідко трансформуються у міжнародні організації, прикладом чого може слугувати Гаазька конференція з міжнародного приватного права, що діяла впродовж 1893-1955 рр. як конференція, а прийнявши у 1951 р. Статут з відповідними закріпленими повноваженнями діє як міжнародна організація, залишивши при цьому без змін свою назву «конференція». З-поміж спеціалізованих установ ООН – також є інституції з назвою «конференція» (Конференція Об’єднаних Націй з торгівлі і розвитку – ЮНКТАД). Регіональним прикладом трансформації конференції в організацію можуть слугувати: Організація Ісламська конференція, що зберегла попередню назву і Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), перетворена у 1995 р. на Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Конференції можуть мати досить складну організаційну структуру: голову, комітети й підкомітети, робочі групи, секретаріат, навіть механізм врегулювання спорів. Наприклад в системі ГАТТ2 основні організаційні питання вирішував Генеральний комітет, що складався з голови конференції й голів комітетів. Особливий комітет займався перевіркою повноважень представників держав-членів; редакційний комітет – формулюванням рішень, що мали прийматися. Крім укладення багатосторонніх міжнародних договорів, конференції можуть приймати ще дві категорії рішень: рішення зустрічей обмеженого складу мають зазвичай форму Спільних заяв або Комюніке. Більш широкі й масштабні конференції видають Заключні акти, що містять підсумки роботи й тексти ухвалених рішень які підписуються учасниками. Саме такі акти визначають як «багатосторонні акти держав недоговірного характеру». Рішення конференцій не є юридично обов’язковими. Але в силу принципу сумлінного виконання зобов’язань учасники розглядають ці рішення як морально-політичні зобов’язання. Міжнародні установи (міжурядові органи й організації) – міжнародні юридичні особи публічного права3, що діють на постійній основі. Як міжнародний політико-правовий феномен міжнародні установи масово з’являються впродовж XIX століття, коли потреби світового розвитку обумовили необхідність створення постійно діючих колективних міждержавних органів. Міжнародні органи. ХІХ століття – період формування на основі домовленостей держав міжнародних органів. Цей процес, починається створенням «прикладних» міжнародних органів неполітичного характеру зі спрощеною організаційною структурою. Міждержавні органи обмеженої компетенції виконували й донині виконують вузько спеціалізовану функцію: постійним характером функціонування вони відрізняються від міжнародних конференцій, обмеженим правовим статусом й простотою організації – від міжнародних організацій. Такі міжнародні органи ХІХ століття діяли, переважно, у двох формах: міжнародних (їх називали «змішаними») комісій і міжнародних адміністративних союзів. Міжнародні (змішані) комісії – категорія міжнародних органів, створених на основі угод з судноплавства і торгівлі – для реалізації цих угод. Загалом комісії мали лише право видавати рекомендації, проте держави-члени могли наділити комісію правом приймати обов’язкові для них рішення зі спеціальних питань співробітництва. Найбільш відомі органи подібного типу: Центральна комісія з навігації Рейном (з 1815 р.) і Дунайська комісія (з 1856 р.). Сучасні комісії це міжурядові й неурядові міжнародні органи, що регулюють переважно (хоч і не винятково) питання морського промислу, наприклад: Міжнародна комісія з анадромних риб північної частини Тихого океану; Міжнародна комісія з китобійного промислу; Міжнародна комісія з рибальства в Балтійському морі; Міжнародна комісія зі збереження атлантичних тунців; Комісія з рибальства в північно-східній частині Атлантичного океану; Комісія країн Індійського океану; Міжнародна комісія з радіологічного захисту; Комісія для країн південної частини Тихого океану. Деякі з допоміжних органів ООН також мають назву «комісія», наприклад: Комісія ООН з міжнародного права, і Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ); регіональні комісії ЕКОСОР: Економічна й соціальна комісія ООН для Азії і Тихого океану; Економічна і соціальна комісія ООН для Західної Азії; Економічна комісія ООН для Африки; Економічна комісія ООН для Європи; Економічна комісія ООН для Латинської Америки й Карибського басейну. Є й регіональні міжнародні органи з назвою комісія, наприклад Європейська комісія з подорожей. Міжнародні адміністративні союзи (бюро) – друга організаційна форма міжнародного співробітництва держав зі спеціальних питань, пов’язаних з розвитком економіки, науки і техніки. Прикладами таких союзів є Міжнародний союз геодезії (1864 р.); Всесвітній телеграфний союз (1865 р.); Всесвітній поштовий союз (1874 р.); Міжнародний комітет мір і ваг (1875 р.) і багато інших. Є багато сучасних міжнародних органів, що за обсягом своїх повноважень наближаються до статусу комісій чи адміністративних союзів, хоч і мають іншу назву: Міжурядова організація з міжнародних залізничних перевезень; Міжнародне бюро фіскальної документації; Міжнародна палата з судноплавства; Міжнародна торгівельна палата; Міжнародна система інформації про відмивання грошей; Міжнародна асоціація повітряного транспорту; Міжнародна асоціація повітряних вантажних перевезень; Міжнародна асоціація класифікаційних товариств; Міжнародна асоціація маячних служб; Міжнародна дослідницька група зі свинцю й цинку; Міжнародна дослідницька група з каучуку і багато інших. Після створення ООН деякі Міжнародні адміністративні союзи отримали статус спеціалізованих установ ООН, а інші функціонують як міжурядові організації зі спеціальних питань. Міжнародні організації є основною інституційною формою сучасного співробітництва держав, вони виступають у якості головного організатора міжнародного співробітництва4. Міжнародна організація – це об’єднання держав, засноване договором, що має свій Статут і робочі органами, наділена статусом юридичної особи і є суб’єктом міжнародного права, уповноваженим укладати угоди. Незважаючи на істотні відмінності між різними МО, що випливають з мети їх заснування, існують загальні для всіх МО риси, зокрема: 1. Засновниками міжнародної організації виступають, зазвичай, кілька держав, які на основі принципу суверенної рівності5 засновують міжнародну організацію для певної мети, наділяючи її функціональною міжнародною правосуб’єктністю. Повноправними учасниками сучасних міжнародних організацій можуть бути міжурядові організації, а також окремі «митні території», такі як Європейський Союз чи НАФТА. 2. Мета створення кожної міжнародної організації чітко визначена в її установчому акті і є «константою», навколо якої вибудовується вся діяльність організації. Так ООН, як універсальна міжнародна організація, уповноважена координувати діяльність держав практично в усіх сферах міжнародних відносин, що відповідає її цілями, які полягають у забезпечення миру й безпеки, співробітництві й розвитку дружніх відносин між державами. Цілі інших організацій мають більш спеціальний характер, і компетенція їх обмежується певними сферами: політичною (наприклад, для ОБСЄ), питаннями безпеки (наприклад, для НАТО), науково-технічною (наприклад, для Європейської організації ядерних досліджень), соціальною (Міжнародна організація праці), з охорони здоров’я (Всесвітня організація охорони здоров’я) тощо. 3. В основі утворення кожної МО лежить міжнародний договір (назви різні: статут, домовленості, конвенція, угода, протокол, тощо) 6. Предметом установчого міжнародного договору є, по-перше акт волевиявлення засновників (Установчий акт), а також устрій і правила діяльності міжнародної організації, включаючи правовідносини держав-членів і самої організації (Статут7). Крім правил, за якими організовується й діє міжнародна організація; важливою складовою Статуту є визначення порядку прийняття рішень і критерії їхньої юридичної сили. 4. Міжнародна організація має постійні органи, які забезпечують постійний характер її діяльності, що відрізняє її від інших форм міжнародного співробітництва. Органи МО поділяються на вищі органи, що подібно до законодавчих органів держави приймають основоположні рішення і виступають як органи представництва; виконавчі органи, з-поміж яких можуть виокремлюватися виконавчі, адміністративні органи й секретаріат, та органи з вирішення спорів між державами-членами. 5. Діяльності міжнародної організації підпорядкована загальновизнаним принципам та нормам міжнародного права. Будь-яка міжнародна організація повинна створюватися на правомірній основі, отже установчий документ організації має відповідати загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, передовсім нормам jus cogens. Якщо МО створена неправомірно і її діяльність суперечить міжнародному праву, то установчий акт такої організації повинен бути визнаний нікчемним з моменту укладення – у повній відповідності до ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. З імперативних норм міжнародного права, зокрема з основних принципів МП принцип суверенної рівності держав і принцип невтручання у внутрішні справи держав-членів мають системне значення для права МО – як основні принципи функціонування міжнародних організацій. Функції міжнародних організацій Функції як напрями діяльності міжнародної організації з досягнення цілей, поставлених перед нею державами-засновницями, визначають обсяг її міжнародної правосуб’єктності, унікальної для кожної МО. Організація має право здійснювати свої функції тільки в межах закріпленої за нею компетенції. Але при цьому можна виділити певний набір функцій, які виконує кожна МО, зокрема: контрольні, оперативно-організаційні, інформаційні, миротворчі (врегулювання конфліктів між державами-членами), нормативно-регулюючі. Більш детально ці напрями діяльності визначено далі – через характеристику правосуб’єктності МО. Класифікація міжнародних організацій Класифікація міжнародних організацій має кілька критеріїв, тісно пов’язаних з їхнім правовим статусом. По-перше, це вже згаданий критерій суб’єктності членів: МО поділяються на дві великі групи – міждержавні (міжурядові) та неурядові, утворені з участю фізичних чи юридичних осіб, які не мають відношення до владної (політичної ) діяльності. Неурядові організації загалом припускають «змішане» членство, коли, крім недержавних структур, до них входять і певні державні організації. Наприклад, Міжнародна рада наукових спілок включає міжнародні наукові об’єднання, академії, національні наукові центри, наукові асоціації та урядові структури. Значення неурядових міжнародних організацій невпинно зростає в сучасному міжнародному правопорядку, але предметом цього розділу є саме міжурядові міжнародні організації. Досить важливим критерієм є обсяг компетенції МО, за яким здійснюється поділ на «МО загальної компетенції» і «МО спеціальної компетенції». Діяльність МО загальної компетенції, спрямована на забезпечення всіх напрямів відносин між її членами. Цілі організацій спеціальної компетенції (як міждержавних, так і неурядових) обмежені певним напрямком міжнародного співробітництва, розрізняючись за профільними чи функціональними ознаками: економічні (СОТ, Андська група, АТК), фінансові (МВФ, Всесвітній банк, Африканський банк розвитку); військово-політичні (НАТО, АСЕАН); наукові (ЮНЕСКО, Пагуошська конференція); технічні (ЮНІДО, Комітет ООН з використання космічного простору; інститут ООН з дослідження проблем роззброєння ЮНІДІР; комісія ЕКОСОР з науково-технічного розвитку; Європейське космічне агентство та ін.); спортивні (ФІФА, МОК); правозахисні (Міжнародна Амністія); гуманітарні; релігійні тощо. Критерій географічного поширенням сфери діяльності МО поділяє їх на: глобальні; міжрегіональні; регіональні й субрегіональні організації. До глобальних відносять ті, що мають досить широке як територіальне представництво членів (ООН, ЮНЕСКО, МАГАТЕ), так і вплив на глобальний розвиток людства. До міжрегіональних відносять організації, до членів яких входять представники суміжних регіонів8. Прикладом міжрегіональних організацій можна вважати СНД, ГУАМ, НАТО та ін. Відповідно, регіональні МО обмежують коло своїх учасників певним регіоном, наприклад: Організація африканської єдності (трансформована в Африканський союз), ЄС, НАФТА, ЄБРР; регіональним організаціям присвячено значний обсяг літератури, і в цьому розділі вони не висвітлюються. Внаслідок різного тлумачення поняття «регіон», і різноманіття мотивів утворення МО, досить поширеним є виділення субреґіональних організацій (наприклад, Бенілюкс, Андська група, Вишеградська четвірка тощо). Слід звернути увагу на застосування в літературі з міжнародного права поняття «універсальна міжнародна організація». В текстах її застосовують як для характеристики глобального географічного поширення компетенції міжнародної організації, так і для характеристики загального (неспеціалізованого) характеру такої компетенції. Але при цьому не звертається увага на найбільш важливу рису універсальності – унікальність: характеристика універсальності притаманна лише всеохоплюючому і тому унікальному явищу – єдиному в своєму роді. Отже без спеціальних застережень ми не можемо застосовувати критерій універсальності для класифікацій, оскільки останні мають справу з множинами. Універсальною ми можемо назвати лише одну організацію – ООН, але універсальною також є і система ООН (про яку йтиметься нижче) – як логічне продовження універсальної ролі цієї організації для міжнародного правопорядку, але при умові, що система ООН розглядаємо в її єдності, характеризуючи її як єдину цілісність. МО все більше стають творцями сучасного міжнародного правопорядку, тоді як держави в самостійній якості все більше поступаються їм в цій місії. Загалом, можна прослідкувати такі тенденції становлення інституту МО:
|
| ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ, СТРУКТУРА ТА СИНЕРГЕТИЧНІ ЕФЕКТИ КЛАСТЕРІВ У ЗЕЛЕНОМУ ГОСПОДАРСТВІ Розглянуто кластери як перспективні соціально-економічні форми співробітництва влади та бізнесу, спрямовані на прискорення процесів... |
Поняття, походження держави. Функції та форми держави Поняття і види форми правління, форми державного устрою і форми державно-правового режиму |
| Поняття, походження держави. Функції та форми держави Поняття і види форми правління, форми державного устрою і форми державно-правового режиму |
ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ СТАТЕЙ І ІНФОРМАЦІЙНИХ МАТЕРІАЛІВ В ЖУРНАЛІ... З метою максимального наближення до вимог Міждержавного стандарту ГОСТ 5-98 декілька змінюється видавниче оформлення статей в журналі... |
| Між lллiчiвською міською радою (Україна) та Х VII Мунiципалiтетом... Україна) та ХVII Мунiципалiтетом Риму (Італія) про встановлення побратимських зв’язків, торговельно-економічного, науково-технічного... |
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА. ГРОШІ Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Серед них виділяють три основні форми: натуральну, товарну і безпосередню... |
| Про затвердження форми свідоцтва платника єдиного податку та порядку... Визнати такими, що втратили чинність: наказ Головної державної податкової інспекції України від 21. 04. 1993 N 12 |
Тема: ДОБУТОК РІЗНИЦІ ДВОХ ВИРАЗІВ НА ЇХ СУМУ Мета Стимулювати пізнавальний інтерес до вивчення математики. Виховувати навички співробітництва, впевненість у собі |
| Правила торгівлі на ринках міста Нікополь I. Загальні положення Ринок незалежно від форми власності та організаційно-правової форми керується у своїй діяльності законодавством України |
З КЕРІВНИЦТВОМ ДЕРЖАВНОГО КОМІТЕТУ Під час зустрічі було обговорено питання співробітництва Держкомтелерадіо і СКУ та механізмів забезпечення національно-культурних... |