|
|
Скачати 1.45 Mb.
|
|
СПЕЦКУРС СУДОВА ЮСТИЦІЯ ЛЬВОВА ХІV-XVIII СТОЛІТЬ Лекція 1. ВСТУП ДО КУРСУ “СУДОВА ЮСТИЦІЯ М. ЛЬВОВА ХIV–XVIII”. Поняття судової влади визначають по-різному в залежності від історичного періоду розвитку суспільства, теоретичних засад розуміння влади, права. Прихильники традиційної юриспруденції під судовою владою розуміють спеціальний орган держави, завданням якого є здійснення правосуддя та застосування права. В їх розумінню єдиним джерелом права виступає закон. Г.Кельзен відмічав, що джерелом судового рішення виступає всяка загальна правова норма. Суд зажди повинен відповісти на питання: quaestio facti (питання фактів), quaestio juris (питання права). Суд повинен не просто знайти й проголосити якесь, заздалегідь створене й викінчене у своїй довершеності право. Функцією суду є вирішення питання конституційності застосовуваної норми, себто надання відповіді на запитання чи її створено шляхом визначеної конституцією законодавчої процедури, а чи делегованого конституцією звичаю. Тільки шляхом здійснення в судовому рішенні констатації чинності загальної норми, що припадає на розглядувану судом справу – а вона таки має чинність, якщо вироблено її згідно з конституцією, - може ця норма бути застосованою в конкретному випадку й може завдяки їй скластися таке правове становище, якого ще не існувало до прийняття цього судового рішення. Таке розуміння судової влади наділяє її організаційними та функціональними рисами. До організаційних можна віднести: створення і ліквідація судів; призначення суддів; контроль за діяльністю судів і суддів; відповідальність суддів; функціональних – нормативне (конституційне) визначення повноважень судів, встановлення процесуального порядку розгляду справ, притягнення до відповідальності посадових осіб органів державної влади, екстракція (вилучення) засобів в законодавчої і виконавчої влад. З огляду на це можна стверджувати, що судова влада є породженням держави та існує тільки в державі. Її характерними ознаками є:
Вперше функції вирішення спорів органами державної влади на законодавчому рівні були закріплені в Афінській державі (колегія архонтів, ареопаг).
До 18 століття судова влада тісно була пов’язана з виконавчою. У Європі не було країни, де звичайні суди менше залежали б від уряду ніж у Франції; одначе не було країни, де б виняткові суди більше використовувалися б. Першим кроком до здійснення незалежності судової влади було її відокремлення від виконавчої. На законодавчому рівні відокремлення було закріплено в Конституції Сполучених Штатів 1787 року, Франції 1791 року.
Інше розуміння судової влади подають прихильники ліберальної теорії, зокрема Ф.А.Гайек. Судовою владою є суспільна інституція покликана захищати і застосовувати право. Суддя виступає інституцією спонтанного устрою. Науковець доводить, що законодавство, свідоме творення права, справедливо визначалося серед усіх людських винаходів як такий, що здатний викликати найнебезпечніші наслідки, більш далекосяжні в своїх результатах ніж вогонь чи порох. На відміну від права, яке ніколи не було винайденим, винайдення законодавства відбулося порівняно пізно в історії людства. Право в розумінні пов’язаних правил поведінки, слід вважати ровесником суспільства; тільки дотримання спільних правил уможливлювало мирне існування індивідів у суспільстві. Ранні законодавці від Ур-Намму і Хамурабі до Солона, лікурга і авторів дванадцяти римських таблиць не збиралися творити нового права, а лише ствердити, чим є і завжди було право. Фактично, класичне римське цивільне право, на якому основувався останній кодекс Юстиніана, є майже повністю продуктом віднайдення законів юристами і тільки дуже малою мірою – продуктом законодавства. В середньовіччі не існувало такої речі як «переше застосування норми закону». Єдиною країною яка успішно зберегла традицію Середніх віків і вибудувала на середньовічних свободах сучасну концепцію свободи під владою закону є Англія. Частково це було наслідком того факту, що Англія уникла огульного прийняття пізнього римського права, а разом з тим, концепції права як витвору якогось правителя. Після норманського завоювання (1066)основна роль у здійсненні правосуддя була покладена на королівські суди, які й творили загальне право (common law). З 1066 до 1485 англійському прву притаманний період становлення загального права; 1485-1832 – розквіту загального права і створення права справедливості; з 1832 – по теперішній час – доповнення системи права статутним правом. В системі common law суддя застосовує право спираючись на прецендент. Його не цікавить позиція творця цього права, керується тільки ratio decisis. Методологічна традиція civil law творить з норми що є підставою конкретного рішення в справі акт що походить від влади, акт не тільки такий що відповідає праву а також є його невідємною складовою. Отже, можна говорити про дві моделі розуміння права: континентальну і англійську. В Англії зберігся сильний контроль короля над судами, васалам не вдалося його подалати.
Суди континентальної системи різнилися в значній мірі в залежності від територій та форми правління. Так у Королівстві Польському (Речі посполитій) в період 14-18 століть існувала система станових судів.
2. Історико-правові джерела до вивчення судової системи Львова. Львів як інші міста Речі Посполитої збудував свій устрій під впливом сильної західної колонізації на німецькім праві. Документом який запровадив німецьке право був привілей короля Казимира від 17 червня 1356 року. Запроваджений устрій функціонував у період з 1356 по 1787 рік. Згідно з цим правом управління містом здійснювали три інституції: Рада, Лава і Громада. Одним з основних джерел до вивчення функціонування судової влади є документи міської канцелярії що зберігаються в Архіві Львова: книги і акти органів влади міста. В цих канцеляріях писарі складали три види актів: індикти,протоколи, раптулярії. Індукти – чистовики, протоколи – перша редакція записів юридичних дій, раптулярії – кроткі записки змісту протоколів. Збереглися індикти книг міського лавничого суду за період 1441-1707 років. Іх можна поділити на групи:
Книги індикт з резигнаційних справ розпочинаються з 1441 року і нараховують 12 томів та перериваються у 1707 році. 15 століття представлене книгами 1441-1448 років, 1471-1487 років. Книги записів судових спорів містять індикти скарг, протоколів зізнань (допитів), вироки в справах. На даний час збереглося 66 томів. В архіві зберігаються також книги війтівського суду за період 1541-1701. Наступним важливим джерелом до вивчення історії судочинства Львова є міські хроніки:
Третю групу джерел до вивчення історії Львова становлять праці юристів Під час розгляду судових справ у містах використовувались компілятивні праці юристів. У юридичній науці це джерело права називають “правом юристів”. Під ним розуміють твори збирачів, систематизаторів і дослідників права, у яких встановлюються, з’ясовуються і пізнаються правові норми. Від 1356 р. Саксонське Зерцало (Sachsenspiegel). почали застосовувати у Вищому суді німецького права на Краківському замку. При цьому слід вказати, що цей текст відрізнявся від первісного варіанту. Зокрема використано привілей архієпископа Віхмана, наданий містові Магдебургу в 1188 р., та дві земські саксонські грамоти з 1223 і 1234 рр. Історик права С. Кутшеба припускав, що такий варіант збірника був спеціально розроблений у Магдебурзі для Кракова. Згодом цей текст зазнав істотних змін, унаслідок яких одержав нову назву – “Саксонський Вайхбільд” (Ius municipale). Уперше латинською мовою “Саксонське Зерцало” і “Саксонський Вайхбільд” надруковано в Польщі у 1506 р. Автором видання був Ян Ласький. Друге видання цих кодексів здійснив у 1535 р. М. Яскер. Саме ним користувалися під час розгляду справ у лавничому суді Львова. Зокрема згадується, що у 1535 р. місто купило нову книжку Speculum Saxonum за три злотих. Наявність кодексу на столі перед суддями під час розгляду справи було символом законності розгляду справи. Speculum Saxonum становив невилучну власність конкретного суду, зберігався разом із матеріалами діловодства (ще не переписаними начисто протоколами), або в архіві – з уже зброшурованими й оправленими в палітурки записами. Безпосереднім охоронцем згаданого примірника був писар. Це видання король Сиґізмунд І у 1535 р. затвердив як обов’язкове для всіх міських судів, які користуються магдебурзьким правом під час розгляду справ. Із збільшенням кількості судових справ, через правову неосвіченість міщан та для отримання законності та правопорядку в містах, Landrecht та Ius municipale були перекладені в 1581 році польською. Переклад здійснив синдик міста Львова Павло Щербіч. Автор порівняв тексти латинського видання Саксонського Зерцала М. Яскера з німецькими текстами Вайхбільду і додав до них свої коментарі, які чітко відокремив від основного тексту. Праця “Спекулюм Саксонум або Магдебурзьке Саксонське Право” (“Speculum Saxonvm albo Prawo Saskie y Maydeburskie”) побудована за алфавітним принципом. Її використовував магістрат Львова, вирішуючи правові спори. Це підтверджує запис, зроблений на примірникові кодексу, що зберігається у відділі стародруків Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка: “Власником цієї книги є шляхетний магістрат магдебургії міста. Автор уважав, що підставою до визнання особи винною у вчинені злочину є достатність доказів: “У кожній справі повинні бути докази вини, незалежно від того, чи її будуть розглядати в суді, чи поза судом. Праця Міське право (“Ius Municipale”) поділялася на статті, а ті на пункти. Вона була достатньо поширена в містах, наділених магдебурзьким правом, тому перевидавалася у 1610, 1646 рр. Поряд із перекладами “Саксонського Зерцала”, у Польщі почали з’являтись наукові дослідження, присвячені тлумаченню норм магдебурзького права та їх відповідності реальним суспільним відносинам. З’явились перші спроби узагальнення й аналізу судової практики. Серед таких досліджень, що мали практичне застосування в лавничому суді Львова, слід виокремити праці Проспера Фарінація, Яна Тухольчика, Бартоломея Ґроїцького, Якуба Чеховіча. Однією з перших була праця “Різні способи застосування міського магдебурзького права” (“Farrago actionum civilium iuris Magdeburgensis”) невідомого автора, видана у 1531 р. Вона складається з трьох книг: у першій розглядається судовий процес (de controversіis actionum), у другій – цивільні угоди (de pactis negotiorum), у третій йдеться про захист людей і речей в суді (de notitia graduum consanguineitatis et affinitatis). Це, в основному, теоретичний твір, базою для написання якого слугували Святе письмо, канонічне право, римське право, а також Landrech і Іus Мunicipale. Третє видання цього твору вийшло 1540 р. під іменем Яна Тухольчика. Праця містила сім книг та короткий коментований юридичний латинсько-польський словник. Цей трактат був першою серйозною науковою працею з міського судочинства. Дослідження Я. Тухольчика можна розглядати і як джерельний матеріал до вивчення міського самоврядування XVI ст., та як початок польської історіографії проблеми. Значний вплив на розвиток правової науки та судочинства мали дослідження Б. Ґроїцького. Він професійно, точно і зрозуміло висвітив заплутані юридчині питання, тому особи не обізнані в юридичних тонкощах, які не володіли німецькою чи латинською мовами, отримали змогу пізнати зміст магдебурзького права та правильно його застосовувати. Доводив, що в основі регулювання суспільних відносин лежить право, яке має бути рівне і обов’язкове для всіх. “Право – це встановлення справедливості, яка йде від вашого Пана на вашу підданість для прославлення Бога, доброчесного життя і збереження суспільного спокою і порядку. У праці “Порядок судів” (“Porządek sądów”), крім подання загальних дефініцій, Б. Ґроїцький ґрунтовно описав кримінальний процес, пов’язуючи окремі процесуальні дії з матеріальним кримінальним правом. Робота охоплює чотири частини. Перша присвячена складу міського суду, правовому статусу сторін у процесі, друга описує види міських судів, третя – порядок розгляду справ у судових інстанціях, четверта – кримінальний процес. При написанні роботи автор використав Саксонське Зерцало, Вайхбільд, Святе письмо, а також праці Яна Тухольчика. Питання організації міського суду, кримінального права висвітлюються також у праці “Артикули магдебурзького права” (“Аrtykuły prawa majdeburskiego”). Автор, узагальнюючи судову практику, подає рекомендації щодо вдосконалення карного законодавства, зокрема вказує, що суди під час розгляду справ повинні керуватись не тільки кодексом магдебурзького права, а також нормативно-правовими актами, що їх виданими королі і сейм. Б. Ґроїцький зазначає, що найбільше порушень чинили при розгляді кримінальних справ, пов’язаних із шляхетськими розбоями в містах. Суди не застосовували сеймові конституції 1520, 1527, 1538, 1550 рр. У 1559 р. Б. Ґроїцький видав скорочений та пристосований до польських реалій, переклад карного кодексу Constitutio Criminalis Carolina (“Кароліна”) 1532 p. імператора Карла V. Це типовий карний кодекс епохи Ренесансу, що був поширений у багатьох європейських країнах, і тому не випадково його інколи називали німецьким підручником італійського карного права . У 1534 р. кодекс був затверджений на Вальному сеймі королівства Польщі як офіційний збірник карного права для міст на магдебурзькому праві. Б. Ґроїцький, беручи кодекс “Кароліна” за зразок, творчо підійшов до його перекладу. Автор по-своєму трактує норми “Кароліни”, об’єднує кілька статей в одну, а норми, які не відповідають його світобаченню, просто упускає. Формулюючи процесуально правову норму, він часто покликається на норми Святого письма, моралі, постійно нагадує суддям про ступінь відповідальності, яку на них покладено за несправедливо покарану особу. Автор застерігає суддів, що всі відомості про злочин треба ретельно перевіряти. Не завжди зізнання в злочині є доказом того, що саме ця особа його вчинила. Особа може визнати себе винною у вчинені злочину, боячись тортур. У четвертій частині Porządku sądów Б. Ґроїцький умістив такий припис щодо застосування тортур до злочинців: “Коли мова йде про здоров’я убогої людини, за яку Єдинородний Божий Син дав себе замучити, тоді потрібно найбільшої науки і найбільшого порядку і пильності, щоб людина без милосердя судді, його уважності, по дурості, як звір не згинула. До самих тортур Б. Ґроїцький ставився з обережністю, що фактично суперечило теорії формальних доказів і принципам інквізиційного процесу. Якщо порівняти тексти обох кодексів, то можна стверджувати, що кодекс Ґроїцького є гуманніший, м’якший у покараннях, чіткіше конкретизує порядок дій судді під час слідства і розгляду справи в суді. Б. Ґроїцький чітко встановлює вік, з якого наступає кримінальна відповідальність – 14 років, а поряд із тим зазначає, що карати смертною карою за злочини можна осіб, які досягнули повноліття, тоді як кодекс “Кароліна” допускає покарання смертю за злочини неповнолітніх. Лібералізм Ґроїцького виявляється не тільки в його ставленні до обвинувачених, а й до осіб, які вели дізнання, розслідування і виконання вироків. Якщо Кароліна зобов’язує карати осіб, із вини яких злочинець уникнув покарання, то у “Процесі” вказано тільки на їхню юридичну відповідальність залежно від ступеня вини. Як зазначає один із дослідників праць Б. Ґроїцького Л. Даргун, “систематичне тлумачення карного права у Ґроїцького було утруднене, а в деяких випадках просто неможливе, що випливало з використання автором суперечливих правничих приписів без розв’язання цих суперечок. Практичне застосування творів Ґроїцького не сягає далі XVII ст.. Іншу думку відстоює С. Кутшеба, який стверджує, що праці Б. Ґроїцького користувалися великою популярністю в міських судах Речі Посполитої впродовж XVI–XVIII ст. Таємниця популярності полягала в тому, що вони були написані польською мовою, виклад норм був чітким і зрозумілим. У 1769 р. вийшла друком праця Якуба Чеховіча “Практика кримінальна або погляд на розумний і правильний судовий порядок розгляду кримінальних справ” (“Praktyka kryminalna to jest wzór rozumnego i porządnego spraw kryminalnych sądzenia”). Твір, написаний польською мовою, присвячений аналізові судової практики в кримінальних справах, а саме, однаковому застосуванню норм процесуального права та кваліфікації діянь. Автор аналізує практику міських судів Речі Посполитої, з огляду на тлумачення правових норм “Кароліни” правниками XVI–XVII ст., зокрема, Юліуша Кларуса, Йодокуса Дамхоудера, Мацея Берліха, Бенедикта Карпцова, Міколая Залашовского та розуміння карного права римськими юристами. Ця праця була також відома суддям лавничого суду Львова, її положення використовували під час постановлення вироків. |
|
Залікові ПИТАННЯ З КУРСУ "СУДОВА МЕДИЦИНА ТА СУДОВА ПСИХІАТРІЯ" Судова медицина — це важлива галузь медицини з власними методами дослідження, яка слугує розв'язанню складних медико-біологічних... |
МІЖНАРОДНА ОСВІТНЯ ПОДОРОЖ ДО ІТАЛІЇ Львова (можливе прибуття до Львова потягами 91к Київ-Львів або 137 Київ-Івано-Франківськ), посадка в автобус |
|
«Затверджено» Виконкомом Асоціації футболу м. Львова Президент Асоціації... Чемпіонату м. Львова з футболу (7х7) серед фірм, що працюють у сфері високих технологій (ІТ-ліга) |
Гетьманщина наприкінці XVII на початку XVIII столітті Обладнання: Карта, “Україна наприкінці XVII – на початку XVIII ст., портрет І. Мазепи |
|
Тема: Сатиричне зображення в повісті англійської дійсності XVIII... Навчальна мета: показати використання Свіфтом фантастичних та сатиричних ефектів при зображенні англійської дійсності XVIII ст у... |
Гетьманщина наприкінці XVII — на початку XVIII ст. І. Мазепа. Слайд 1 Мазепу і початок його гетьманування; з'ясувати становище Правобережної України наприкінці XVII — на початку XVIII ст.; продовжити... |
|
Розклад маршрутів Зі Львова Турка – Старий Самбір Львів – 00; 20; 40; 00; 35; 45; 00; 20; 40; 05; 30; 10. 10; 11. 00; 11. 30; 12. 00; 12. 30; 13. 00; 13. 10;... |
Комзюк А. Т„ Мельник Р. С, Бевзепко В. М. К63 Адміністративна юстиція... Берлач А. І. — проректор з наукової роботи Одеського дер-давного університету внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор |
|
Дітяче рейдерство наслідок введення ювенальних технологій Зразу слід звернути увагу на те, що ювенальна юстиція, проти якої виступають громадські організації та батьківські рухи, найактивнішими... |
Лекція (2 години) Тема: Вступ до курсу “Історія України”. Українські... Дків. Саме історія може відповісти на ряд важливих питань – адже нинішній цивілізаційний стан і ситуація в Україні, зокрема, не визріли... |