Віхи становлення незалежності України

Всього було в нашій історії високого і трагічного. Як ніякий інший народ українці заплатили за своє право на волю життями мільйонів синів та дочок. Як жоден народ навчилися мовчки вмирати за свою волю, за віру, за своє майбутнє. Гинули по світах за ту ідею, без якої будь-який народ перестає бути народом.

За право України мати свою державу пішли на смерть сотні, тисячі вірних патріотів, про яких складено чимало пісень, розповіді про яких пройшли століття. Україну прагнули розділити ті, чиє ненаситне жалюгідне єство ніколи не вдовольнялося вже набутим добром.

Український народ пройшов через тяжкі лихоліття голодомору, воєн та інших соціально-політичних стихій. Він ніколи не корився ні внутрішнім, ні зовнішнім ворогам.

Усі найкращі дочки й сини України протягом століть мріяли про її незалежність, віддавали всі свої сили й прагнення в ім'я цієї мети. Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Олесь, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Василь Стус, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Степан Бандера, Роман Шухевич — ці та інші імена навіки увійшли в історію нашої культури як імена найполум'яніших борців за волю й незалежність України, їхній внесок у здобуття незалежності є надзвичайно вагомим, так само, як і внесок мільйонів безіменних борців. Врешті всі зусилля не залишилися марними: якими жаданими, довгоочікуваними були слова держава, самостійність, незалежність.

1. Історичні прецеденти незалежності України
22 січня 1918 — Проголошення незалежності Української Народної Республіки. Ліквідована росіянами.

19 жовтня 1918 — Проголошення незалежності Західно-Української Народної Республіки. Ліквідована поляками.

15 березня 1939 — Проголошення незалежності Карпатської України. Ліквідована угорцями.

30 червня 1941 — Проголошення відновлення незалежності Української держави. Ліквідована німцями.

Украї́нська Наро́дна Респу́бліка — українська держава, що існувала в 1917 — 1920 роках на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві. Постала на місці південно-західних губерній Російської імперії, заселених українцями.

До квітня 1918 року очолювалася Центральною Радою на чолі з Михайлом Грушевським; після грудня 1918 року — Директорією.

Проголошена 7 листопада 1917 року, після більшовицького жовтневого перевороту, як автономна республіка у складі Російської республіки.

22 січня 1918 року, після українсько-більшовицької війни, проголошена незалежною державою. До березня 1918 року користувалася міжнародною підтримкою Німецької імперії. Після поразки останньої в Першій світовій війні опинилася в міжнародній ізоляції.

Проводила внутрішню політику, спираючись на соціалістичну популістичну ідеологію. 22 січня 1919 року об'єдналася із Західно-Українською Народною Республікою.

Ліквідована в ході поразки українських визвольних змагань 1917 — 1920 років. В 1921 році територія республіки була поділена між Польщею з одного боку УРСР і Радянською Росією з другого. Протягом 12 листопада 1920 — 22 серпня 1992 року Уряд республіки перебував у вигнанні.

Відео сюжет «Документальні фотоматеріали УНР».
Західноукраї́нська Наро́дна Респу́бліка — українська держава, що існувала протягом 1918–1919 років на території Західної України зі столицею у Львові. Постала після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорщини. Проголошена 19 жовтня 1918 року. Охоплювала територію заселену українцями — Галичину, Буковину й Закарпаття. 1 листопада атакована Польщею за підтримки країн Антанти, насамперед Франції.

22 січня 1919 року об'єдналася з Українською Народною Республікою, отримавши назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Ліквідована 18 липня 1919 року в ході українсько-польської війни. Розділена між Польщею, Румунією і Чехословаччиною. До 15 березня 1923 року уряд ЗУНР перебував у еміграції.
Відео сюжет: «УНР ЗУНР»

Карпа́тська Украї́на — автономна республіка у складі Чехо-Словаччини в 1938–1939, Українська незалежна держава на Закарпатті в березні 1939. 12 лютого 1939 р. відбулись вибори до Сойму Карпатської України, на яких абсолютну більшість голосів виборців (близько 94 %) здобули кандидати Українського Національного Об'єднання. 15 березня 1939 р. Сейм (голова А. Штефан) проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція Карпатської України (Конституційний закон ч.1), визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська). Державним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла Україна». Герб — червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі. Президентом Карпатської України було обрано А. Волошина, який призначив прем'єр-міністром нового уряду суверенної держави Ю. Ревая.
Відео сюжет: «Проголошення Карпатської України»
Акт відновлення Української Держави.

30 червня 1941 р. в будинку «Просвіти» у Львові було проголошено Акт відновлення Української Держави. На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила про Акт населення України і передала благословіння митрополита Андрія Шептицького з цієї нагоди.

На цій події були присутніми понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представник УГКЦ Йосиф Сліпий.

Акт 30 червня 1941 р. засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними грудьми перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України.

Звістку про відновлення Української держави понесли на Східну Україну 6 тисяч бандерівців, розділені на три похідні групи, які повсюду творили українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший із них був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100), а також на Донбасі і в Криму.
Відео сюжети «Акт відновлення Української держави»,

«70 років Акту» (01.39)

«Червона калина»

3. Державний переворот у СРСР

19 серпня 1991 року з метою повернення суспільства до попередніх порядків була здійснена спроба державного заколоту. Його ініціатори — представники вищого державного керівництва СРСР — заявили, що у зв'язку з начебто хворобою Президента СРСР М. Горбачова його обов'язки виконуватиме Г. Янаєв, а країною керуватиме Державний комітет з надзвичайного стану.

Державний комітет з надзвичайного стану оголосив про запровадження на півроку в окремих районах СРСР надзвичайного стану. Призупинялася діяльність всіх політичних партій, окрім КПРС, громадських організацій і рухів демократичного спрямування, заборонялися мітинги, демонстрації, страйки, запрова­джувалася жорстка цензура над засобами масової інформації, призупинявся вихід газет, крім кількох лояльних до Державного комітету. У Москві, де відбувалися головні події, було запроваджено комендантський час, виведено на вулиці та майдани війська.

Вранці того ж дня у Києві представник Державного комітету з надзвичайного стану, зібравши командирів військових частин гарнізону міста, наказали виконувати всі розпорядження Державного комітету з надзвичайного стану, ультимативно зажадали підтримки Державного комітету з боку Верховної Ради та уряду республіки. Керівництво Компартії України направило на місця шифротелеграму із завданням партійним комітетам всіляко сприяти діям Державного комітету. Лояльність щодо нього виявила більшість облвиконкомів республіки та керівництво Кримської АРСР.

Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук у своєму виступі по республіканському радіо закликав громадян до спокою і витримки, запропонував зосередитися на розв'язанні найважливіших проблем повсякденного життя, заявивши, що відповідні оцінки і висновки зробить Верховна Рада України та її Президія. Президія Верховної Ради УРСР лише ввечері 20 серпня прийняла заяву, в якій зазначалося, що постанови Державного комітету поки це питання не вирішить Верховна Ради України, не мають юридичної сили на території УРСР.

Якщо реакція керівництва республіки на події у Москві була загалом стриманою, то опозиційні сили від самого початку заколоту зайняли принципову позицію, розуміючи, чим загрожує Україні перемога Державного комітету. 19 серпня 1991 р. Народний Рух України закликав співвітчизників не підкорятися волі заколотників, створювати структури активного опору, вдатися до всеукраїнського страйку. 20 серпня Народна Рада — організована опозиція в республіканському парламенті — засудила державний заколот і закликала підтримати керівництво Росії у протистоянні з ним. 19—22 серпня 1991 р. масові мітинги-протести проти дій заколотників відбулися у Києві, Львові, Харкові, Донецьку, інших містах України.

Головні події розгорнулися у Москві. Центром опору стала Верховна Рада РРФСР, навколо якої зібралися тисячі захисників демократії, було зведено барикади. Опір Державного комітету з надзвичайного стану очолив президент Російської Федерації Б. Єльцин. На його заклик десятки тисяч людей вийшли на вулиці столиці й перекрили бронетехніці та військам шлях до будинку Верховної Ради РРФСР. Серед захисників демократії в Москві було чимало українців. Над барикадами, поруч з іншими, майорів і український синьо-жовтий прапор.

Рішучий опір заколотникам з боку тисяч громадян, що заполонили центр Москви, дії керівництва РРФСР на чолі з Б. Єльциним, вагання військ, перехід окремих військових частин на бік демократичних сил, нерішучість самого Державного комітету спричинили ганебний провал заколоту 22 серпня 1991 р. З радянським періодом в історії країни було покінчено.

Провал заколоту мав катастрофічні наслідки для КПРС, діяльність якої зразу ж було заборонено. 30 серпня Президія Верховної Ради України заборонила діяльність Компартії України як складової частини КПРС.

Після цього Президент СРСР М. Горбачов, який у дні заколоту був ізольований путчистами на південному березі Криму, стрімко втрачав владу. Різко посилювалася діяльність керівництва Російської Федерації, яке відіграло ключову роль у придушенні заколоту. Союзні органи влади були паралізовані. Виникли сприятливі обставини для здобуття незалежності союзними республіками з-під радянської окупації.

Відео сюжет «Москва 1991 Путч» (до 02.36)

4. Акт проголошення незалежності

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Історичний документ виняткового значення для долі українського народу — Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося:

« Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.»

За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна.

Відео сюжет «ВР проголошує незалежність»


5. Референдум

На підтвердження Акта проголошення незалежності Верховна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 р. республіканський референдум. Він був потрібен, щоб нейтралізувати політичні спекуляції противників української незалежності, особливо у східних і південних областях рес­публіки, які заявляли, що народ буцімто не підтримує Акт про незалежність. Союзне керівництво на чолі з президентом СРСР М. Горбачовим, не втрачаючи надій на укладення нового союзного договору, вело активну роботу в цьому напрямі. Крім того, світове співтовариство не поспішало з визнанням самостійності України, вичікуючи, як розгортатимуться події. На всеукраїнському референдумі кожен громадянин мав чітко відповісти «Так, підтверджую», або «Ні, не підтверджую» на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»

Із 37885,6 тис. громадян України, котрі були внесені до списків для таємного голосування, взяли участь у голосуванні 31891,7 тис. (84,18%). Із них позитивно відповіли 28804,1 тис. виборців (90,32%). Зокрема, у Криму відповіли на запитання референдуму «Так, підтверджую» 54,19% громадян, у Севастополі — 57,07%; у Донецькій, Луганський, Одеській, Харківській областях підтвердили Акт про незалежність понад 80% виборців; в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях за незалежність проголосувало понад 95%, у решті областей — понад 90% громадян.

6. Визнання незалежності України

Незалежність України була визнана всіма колишніми радянськими республіками, світовим співтовариством. Держави, що не були колишніми республіками СРСР, почали визнавати незалежність України після описаного вище референдуму. Першою (2 грудня 1991) незалежність України визнала Польща. Того самого дня Прем'єр-міністр Канади Б. Малруні заявив, що Канада визнає Україну як незалежну державу; 3 грудня Україну визнала Угорщина; 4 грудня - Литва й Латвія; 5 грудня - Росія, Болгарія, Словенія. До кінця грудня 1991 р. заяви про визнання незалежності України зробили уряди 68 держав світу, серед яких і США, ФРН, Великобританія, Швеція, Італія, Японія.

Незалежність України є закономірним наслідком багатовікового прагнення народу. Україна здобула її за винятково сприятливого збігу внутрішніх та зовнішніх обставин. Адже демократизація суспільно-політичного життя дала можливість активізуватись національно-визвольному, демократичному руху, традиції якого виявилися особливо живучими. Після провалу серпневого заколоту посилились відцентрові настрої в українському суспільстві. Союзні органи влади втратили контроль над подіями у радянських республіках, а консервативні великодержавні сили були тимчасово деморалізовані, Компартія України опинилася під забороною. Більшість колишніх комуністів підтримала ідею незалежності.

Соціально-економічне життя в СРСР восени 1991 р. стрімко погіршувалося і народні маси щиро сподівалися, що в самостійній Україні становище швидко зміниться на краще, тому теж у переважній більшості підтримали незалежність. Світове співтовариство загалом позитивно поставилось до намагання радянських республік здобути незалежність і не заважало розпаду СРСР. Україна стала суверенною державою без кровопролиття, мирним шляхом.

24 серпня 1991 р. вона офіційно отримала свою традиційно вживану назву — Україна (таким чином, Україна є однією з тих небагатьох держав, у яких повна назва збігається зі скороченою; це стало компромісом між варіантами «Республіка Україна» та «Українська Республіка»). Розпочався процес утвердження атрибутів державності, без яких не існує суверенних держав. 4 вересня 1991 р. над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 р. він отримав статус державного. 15 січня 1992 р. державним гімном України стала музика композитора М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла України…». 19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України. Національна символіка перетворилася на державну.

Відео сюжет «Хроніка подій 1991 року»

ІІІ. Підсумок заняття

Заключне слово

А поки що наше майбутнє хоч і світле, але дуже непевне. І тим, хто стане біля керма держави в такий складний час, потрібно буде попри все піднести Україну на гідний рівень. Але процес відродження державності не такий уже й легкий. Україна, яка боролася за незалежність століттями, тепер потребує хоча б кількох десятиліть для того, щоб відновити усі структури державної будови. Тому не слід думати, що вже саме визнання політичної незалежності вирішить усі проблеми, і більше нічого не слід робити. Ні, навпаки, нова політична ситуація вимагає від нас ще більше зусиль на користь держави, вироблення нового політичного мислення.

Зараз же Україна розривається на шматки політичними суперечками, економічними кризами, вона пригноблена величезними боргами перед іншими державами світу. На це, звісно, можна заперечити, що не все так погано в нашому житті, адже нас врешті сприйняла як партнера Європа, ім'я нашої держави стає більш вагомим і відомим у світі. Але ж це лише маленькі здобутки, на яких зовсім не можна зупинятися. Тим більше, що слово Україна у світі нерідко згадується не тільки із позитивним звучанням: скандали зі зброєю, відмивання брудних грошей, піратська відео- та аудіопродукція. Однак чи варто говорити в такій ситуації, що ми соромимося жити у такій країні? Адже країна — це ми самі, наші вчинки, наші прагнення. Ми будуємо майбутнє своєї держави. І невже немає нічого світлого в житті нашої країни? Хочеться вірити, що є, тому що ми маємо найбільший в світі скарб — рідну мову, яка після здобуття національної незалежності інтенсивно розвивається й активно охоплює всі сфери людського життя, незважаючи на різні перешкоди. Повільно, але неухильно, розвиваються національний театр, кіно й телебачення, радіо та преса. Популярною стає українська естрадна музика, пишуться художні твори рідною мовою...

Отже, живе Україна, яка здобула колись незалежність, і буде жити. Буде, незважаючи ні на що, і допомагати їй у цьому повинні ми усі, її діти, і передусім молодь.
Історична вікторина.

1. Хрещення Київської Русі було проведено князем:

а)Аскольдом;

б) Володимиром;

в) Ярославом.

2. Хрещення Київської Русі було відбулося у:

а)889 р.;

б)988 р.;

в)998 р..

3. Перший збірник законів на Русі було створено за часів князя:

а) Володимира;

б) Святослава;

в) Ярослава.

4. Перший український король:

а) Роман Мстиславович;

б) Данило Галицький;

в) Лев Данилович.

5. Першу Запорозьку Січ було збудовано на:

а) о. Березань;

б) о. Мала Хортиця;

в) о. Чортомлик.

6. Козак – це…;

а) «вільна людина»;

б) «кочівник»;

в) «кіннотник».
7. Булава – це…;

а) найвища нагорода козаків;

б) символ України;

в) символ гетьманської влади.

8. Засновником Запорозької Січі був;

а) Петро Конашевич – Сагайдачний;

б) Дмитро Вишневецький;

в) Богдан Хмельницький.

9. Національно – визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої середини XVII ст. очолив;

а) Петро Конашевич – Сагайдачний;

б) Богдан Хмельницький;

в) Іван Мазепа.

10. Кобзарем – співцем українського народу – називали:

а) Івана Котляревського;

б) Тараса Шевченка;

в) Івана Вагилевича.

11. Центральну Раду, яка утворилася у Києві у 1917 р.,очолював:

а) С.В. Петлюра;

б) П.П. Скоропадський;

в) М.С.Грушевський.

12. Проголошення злуки між УНР та ЗУНР відбулося:

а) 22.01.1918 р.;

б) 22.01.1919 р.;

в) 10.01.1920 р.

13. Найбільший голодомор в Україні стався у:

а) 1932 – 1933 р.;

б) 1933 – 1934 р.;

в) 1934 – 1935 р..
14. Державний переворот у СРСР відбувся:

а) 19 серпня 1999 р.;

б) 24 серпня 1991 р.;

в) 1 грудня 1991 р..
15. Україна здобула незалежність:

а) 16 липня 1990 р.;

б) 24 серпня 1991 р.;

в) 1 грудня 1991 р..
16. Референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності був проведений:

а) 16 липня 1990 р.;

б) 24 серпня 1991 р.;

в) 1 грудня 1991 р..
17. Першим президентом України був:

а) М.С. Горбачов;

б) Л.М. Кравчук;

в) Л.Д. Кучма.
18. Президент України обирається строком на:

а) чотири роки;

б) п’ять років;

в) сім років.
19. Конституцію суверенної України було прийнято:

а) 24 серпня 1991 р.;

б) 8 грудня 1991 р.;

в) 28 червня 1996 р..