“З А Т В Е Р Д Ж У Ю”
Начальник СДП Ч – 3
по охороні Заводського району
майор внутрішньої служби
О.І. Корчинський
“ 12 “ грудня 2003 року.
ПЛАН-КОНСПЕКТ
для проведення заняття з особовим складом СДПЧ-3
з соціально-гуманітарної підготовки.
ТЕМА: Проголошення незалежності України. АКТ проголошення незалежності. Всеукраїнський референдум І грудня та вибори Президента.
МЕТА: ознайомити особовий склад чергових караулів з порядком становлення суверенітету України.
ЧАС:4 години.
МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: учбовий клас.
ЛІТЕРАТУРА: Газета “Іменем закону”.
Хід заняття.
1.Організаційний момент – 5 хвилин:
- перевірка присутніх;
оголошення теми і мети заняття, питань які вивчатимуться.
2.Контроль знань – 10 хвилин;
- перевірка засвоєння раніше пройденого матеріалу.
3.Викладення матеріалу теми – 220 хвилин.
1. Декларація про державний суверенітет - перший крок до здобуття незалежності.
2. Проголошення незалежності.
3. Всеукраїнський референдум та вибори Президента України.
Короткий зміст
|
Методичні вказівки
|
Здобуття суверенітету кожної держави - це перший її крок у досягненні свободи й незалежності, соціально-економічного .і соціального прогресу, благополуччя і добробуту народу. Україна стала на цей шлях після того, як переконалася, що загальносоюзні органи і відомства відверто прагнуть зберігати свою зверхність над республіками, диктувати свої закони, зберігати у відносинах з ними панівне становище.
Відбиваючи волю і прагнення українського народу, Верховна Рада України 16 липня 1990 р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація проголосила невід'ємне право української нації на самовизначення, верховенство і самостійність, повноту і неподільність влади уряду республіки в межах її території. У цьому документі закріплено виключне право народу України на володіння, використання і розпорядження національними багатствами республіки. Самостійно встановлюючи порядок організації охорони природи на своїй території, Україна бере на себе турботу про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління.
У розділі про культурний розвиток Декларація проголосила самостійність України у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантувала всім національностям, які проживають на території республіки, можливість вільного, національно-культурного розвитку.
Україна, згідно з Декларацією, має право на власні Збройні Сили, внутрішні війська і органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді України. Визначено також порядок проходження військової служби громадянами республіки. Урочисто проголошувалася мирна зовнішня політика і постійний нейтралітет, активне сприяння зміцненню загального миру і міжнародної безпеки. Вказувалося на те , що Україна є суб'єктом міжнародного права і здійснює безпосередні відносини з іншими державами.
Ідеї Декларації були схвально сприйняті в усіх куточках України. Але Декларація — це лише документ. Перед народом України постало величезної ваги завдання - реалізувати все те, що записано у Декларації, наповнити її конкретним змістом, впровадити всі її положення у повсякденне життя.
На вірність Україні присягла більшість військовослужбовців, які перебували в її межах. Службу в армії стали відбувати на її території. Було також створено Національну гвардію.
Одним із свідчень суверенності України стали переговори між нею та іншими республіками колишнього Радянського Союзу про економічне та політичне співробітництво, відносини у духовній сфері. 19 листопада 1990 р. було підписано договір між суверенною Україною та Росією, який мав служити зміцненню їх співробітництва. Уперше дві республіки підписали такий важливий документ не як раніше - через центр, не за вказівкою «згори», а за взаємною домовленістю парламентів і урядів. У договорі було проголошено, що відносини між обома республіками мають розвиватися на основі рівності, добросусідства й невтручання у внутрішні справи одна одної. Подібні договори й міжурядові угоди Україна уклала також з іншими республіками колишнього Радянського Союзу.
У ніч на 19 серпня 1991 р. найближчі співпрацівники президента СРСР, які займали ключові посади в керівництві союзними структурами, ізолювали Горбачова на його кримській дачі і зробили спробу перебрати всю повноту влади до своїх рук. Не маючи позитивної програми , вони прагнули одного: зупинити процеси демократизації в усіх ланках суспільного життя, повернути радянську імперію до стану напередодні 1985 р.
Проте наступ неосталіністів наштовхнувся на опір мас. Народ підтримав президента Росії Б.Єльцина, який тимчасово взяв на себе функції президента СРСР, одночасно виявилося небажання основної частини армії, а також військ КДБ і МВС брати участь у розв'язуваній путчистами громадянській війні. На третій день організатори перевороту визнали свою поразку.
Центр подій в Україні зосередився у столиці. Вранці 19 серпня командуючий сухопутними військами СРСР генерал Варенников у супроводі першого секретаря ЦК КПУ Гуренка й місцевих генералів прибув до голови Верховної Ради і попередив його, що невиконання наказів путчистського органу влади - ДКНС (Державного комітету з надзвичайного стану) - це вже підстава для негайного запровадження у республіці надзвичайного стану. Опинившись перед загрозою введення в Україну танкових армій, не контролюючи розміщення у республіці величезних Збройних Сил, Л. Кравчук зайняв надто обережну позицію. Кількагодинне засідання президії Верховної Ради закінчилося безрезультатно. Члени Народної Ради наполягали на заяві про невизнання ДКНС, члени президії від КПУ відмежовувалися від цього. В результаті українське керівництво не висловило навіть моральної підтримки президентові Росії, який мужньо протистояв путчеві.
Цілоденне засідання 20 серпня закінчилося половинчастим рішенням. У ньому, однак, не визнавалася дія постанов ДКНС на території України, що було надзвичайно суттєво. Контрольовані КПУ облвиконкоми (Дніпропетровський, Житомирський, Одеський, Миколаївський та ін.) і Кримська АРСР визнали ДКНС, причому не під тиском, бо надзвичайного стану в Україні не було запроваджено, а за ідейними переконаннями.
23 серпня, тобто вже після провалу путчу, політбюро ЦК КПУ опублікувало документ, в якому зробило марну спробу «виправдатись». У ньому засуджувалася «авантюрна спроба антидержавного перевороту», критикувався ЦК КПРС, який «своєчасно не дав оцінки цим подіям, не інформував про їх суть партійні комітети на місцях». Вранці цього ж дня в опечатаному приміщенні Львівського обкому КПУ було вилучено документи протилежного змісту. Вони незаперечне свідчили, що натхненник і організатор путчу - партапарат. Зокрема, у шифрограмі секретаріату ЦК КПУ, надісланій обкомом 19 серпня, вказувалося: «Заходи, що вживаються керівництвом країни по стабілізації становища і виходу з кризи, відповідають настроям переважної більшості трудящих і співзвучні з принциповою позицією Компартії України».
Після провалу путчу стало зрозумілим, що «новоогарьовський процес» не пішов, компромісний проект договору безнадійно застарів і Радянський Союз як федерація існувати нездатний.
Народний депутат України генерал-полковник міліції О.М.Бандурка згадує: “ 24 серпня після ранкового засідання і гострих дебатів за круглим столом щодо подій у Москві, в кабінеті голови Верховної Ради зібралися за дорученням фракцій сім депутатів: Д.Павличко, І.Драч,В.Ярославскій, І. Юхновський , О. Кацюба, Л. Кравчюк і я. Обговорювався текст Постанови Верховноі Ради і Акт проголошення незалежності України. Особливих розходжень поглядів щодо змісту не було. Д. Павличко запропонував до Акту проголошення незалежності вставити слова “Виходячи з смертельної небезпеки…” , були інші зауваження, які в основному стосувались самоі процедури винесення на голосування. Було домовлено, що від другого мікрофону я буду вносити пропозицію про прийняття Постанови і Акту, пропонувати “ групі 239 ” та всім депутатам проголосувати “ за ”, а Д. Павличко буде виступати з трибуни “.
24 серпня відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР. Вона проголосила незалежність України, тобто самостійної Української держави під назвою «Україна». З моменту проголошення незалежності на її території набували чинності її закони. Одночасно з виборами президента, призначеними на 1 грудня, тепер мав відбутися референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності. Верховна Рада України прийняла також постанову про політичну обстановку і негативні дії по створенню умов для упередження нових спроб для військового перевороту. З цією метою визнавалося необхідним створити Раду оборони, Збройні Сили України, Національну гвардію, прискорити формування Конституційного Суду. Раді Міністрів доручалося організувати перехід у власність України підприємств союзного підпорядкування, ввести в обіг власну грошову одиницю і забезпечити її конвертування.
26 серпня президія Верховної Ради прийняли указ про тимчасове припинення діяльності КПУ, а також опечатування і взяття під охорону службових приміщень партійних комітетів, з тим щоб забезпечити збереження майна і документів від розкрадання, руйнування та знищення. ЗО серпня, коли створена президією Верховної Ради спеціальна комісія безперечно довела участь партапарату в підготовці і здійсненні путчу, Л.Кравчук підписав Указ «Про заборону діяльності Компартії України». Закінчилася насичена історичними подіями остання серпнева декада 1991 р.
Одночасно з референдумом мали відбутися перші в історії України загальнонародні вибори глави держави. Ідея запровадити в Україні інститут президентства виникла наприкінці весни-на початку літа 1991-го. Цікаво, що її підтримували як комуністи, так і представники «Народної Ради». Останні вбачали у введенні інституту президентства важливий крок у напрямку незалежності. 26 червня побачила світ відповідна постанова Верховної Ради, а 5 липня був прийнятий Закон «Про Президента УРСР ».
1 грудня 1991 р. - знаменна дата у багатостраждальній історії століттями позбавленого своєї державності українського народу. У цей день відбулися референдум і вибори Президента України. До списків було занесено 37 886 тис. громадян. У бюлетень по референдуму було включено текст Акта, прийнятого Верховною Радою 24 серпня, і питання; «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?».
У голосуванні взяли участь 31 891,7 тис. громадян, тобто 84,2% від загальної кількості включених до списків. Із них на питання бюлетеня відповіли: «Так, підтверджую» - 28 804,1 тис. громадян, або 90,3%. Позитивну відповідь дало населення всіх областей України, незалежно від їхнього національного складу. Отже, за незалежність проголосували не тільки українці, а й представники інших народів, для яких Батьківщиною є українська земля.
У голосуванні по виборах Президента України взяли участь 31 892,4 тис. чол. До виборчого бюлетеня було включено 6 кандидатів - В.Гриньов, Л.Кравчук, Л.Лук'яненко, Л.Табурянський, В.Чорновіл та І.Юхновський. За Л.Кравчука висловилося 19 643,5 тис. громадян, що взяли участь у голосуванні, тобто 61,6%. Отже, голову Верховної Ради України підтримали більше половини українських виборців.
А Л. Кравчук згадував: «Пізніше я пересвідчився, що недарма наполягав, аби референдум і перші в історії України вибори Президента були призначені на один день. Хоча передвиборна кампанія виявилася нетривалою, вона все ж таки дала можливість досить багато поїздити по країні, отже, я отримав унікальний шанс добре поагітувати не стільки за себе, скільки за незалежність. Кажу абсолютно щиро:
Перемога на референдумі важила для мене набагато більше, ніж моя особиста перемога. Бо який то президент без належної держави? То був би, скоріше, генерал-губернатор. І ще: коли я пройнявся боротьбою, стражданням народу, який ніколи фактично не мав державності, то дійшов висновку, що цей народ має право на свою державу. Добру чи погану, але свою державу, власну. Тому моєю метою в житті було зробити все, щоб Україна стала демократичною і правовою державою. Вона ніколи не дозволить, щоб народ жив під чиюсь диктовку. Годі й казати, мої головні суперники — В'ячеслав Чорновіл та Левко Лук'яненко, так само затято пропагували державницькі ідеї. Загалом жоден з шести кандидатів на посаду глави держави не дозволив собі жодного висловлювання проти незалежності.
Себто перемога ідеї державотворення на грудневому референдумі виглядала практично неминучою».
Наприкінці 1991 р. закінчилася епоха, що тривала понад сім десятиріч. Зійшла у минуле радянська форма державності, яка насправді була фіктивною і намертво прив'язувала Україну до тоталітарної імперії. Перед новонародженою державою постало завдання наповнити реальним змістом Акт про незалежність. На порядок денний стали перш за все народногосподарські проблеми: демонополізація і приватизація державної власності, розгортання підприємництва, створення цілісної інфраструктури для вільного обігу товарів, капіталів і праці, переведення на ринкові засади економічного співробітництва з новими державами - республіками колишнього Союзу і країнами Східної Європи, налагодження торговельних, фінансових та інших зв'язків з усіма країнами світу.
|
Дати під запис
Під запис
Прочитати та пояснити
Прочитати та пояснити
Прочитати
Прочитати
Під запис
Дати під запис
Прочитати та пояснити
Прочитати
Прочитати
Дати під запис
Дати під запис
|
4. Закріплення вивченого матеріалу 15 хв.
Питання для закріплення:
4,1 Коли саме Україна здобула незалежність?
4,2 Чому відбувся грудневий референдум?
5. Підбиття підсумків – 5 хв.:
- вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги;
- оголосити оцінки;
- відповісти на запитання.
Конспект склав:
заступник начальника СДПЧ-3
ст. лейтенант вн. сл. Ю.О.Слющенко.
“ 11 ” грудня 2003 року.
|