|
|
Скачати 13.36 Mb.
|
|
Отже, можна стверджувати, що відповідальність суб'єктів міжнародного права є необхідною умовою й елементом визнання їх саме як таких суб'єктів. Міжнародно-правова відповідальність — це юридичний обов'язок суб'єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому суб'єкту міжнародного права невиконанням або неналежним виконанням приписів міжнародного права. Невиконання або неналежне виконання міжнародно-правових приписів виявляється в тому, що держава-порушниця своїми діями не додержувалася сформованого міжнародного правопорядку або своїми діями заподіяла шкоди іншій державі. Згідно з визначенням Комісії міжнародного права ООН міжнарод- но-правова відповідальність містить у собі всі види правовідносин, які виникають у рамках міжнародного права в результаті міжнародно-правового діяння держави, незалежно від того, чи обмежуються ці відносини правовідносинами між державою, що зробила протиправне діяння, і державою, яка безпосередньо постраждала, або вони поширюються також на інших суб'єктів між- народного права й, незалежно від того, чи сконцентровані вони на зобов'язанні винної держави відновити в правах державу, що постраждала, і стягнути з неї заподіяні їй збитки (збиток) або охоплюють також право самої держави, яка постраждала, або інших суб'єктів міжнародного права застосувати до винної держави будь- яку санкцію, припустиму міжнародним правом. Виходячи з вищевикладеного, можна виділити основні риси міжнародно-правової відповідальності:
Зміст правовідносин міжнародно-правової відповідальності міститься в осуді правопорушника й в обов'язку правопорушника понести несприятливі наслідки правопорушення. Суб'єктами міжнародно-правової відповідальності можуть бути тільки держави. Фізичні й самостійні юридичні особи не несуть такої відповідальності за звичайні правопорушення, оскільки в цих випадках відповідальність є цивільно-правовою. Варто мати на увазі, що на практиці поведінка суб'єктів міжнародного права виражається в діях їхніх органів і посадових осіб, що виступають саме в цій якості. Але держава за їхні дії відповідає в повному обсязі й у принципі всім національним надбанням. Отже, у сфері міжнародно-правової відповідальності держава розуміється як єдине ціле, незалежно від того, який її орган, посадова або інша уповноважена особа зробили діяння, що кваліфікується як правопорушення. Причому дії посадових осіб тягнуть відповідальність для держави незалежно від того, чи діяли ці особи в межах своїх повноважень або вийшли за ці межі. Але якщо особа діяла як приватна, держава за її дії відповідальності не несе, хоча ця особа обіймає певну державну посаду, носить певний титул або звання. Прикладом тут може служити поведінка особи, що має дипломатичний ранг, яка, перебуваючи на відпочинку в третій державі, допустила образливі висловлення щодо глави цієї держави. У цьому випадку, вона може відповідати лише як приватна особа, за поведінку якої її держава відповідальності не несе. Норми міжнародного публічного права, які регулюють походження, зміст і реалізацію міжнародно-правової відповідальності становлять окремий інститут. Цей інститут переважно є звичаєвим, тобто складається з міжнародних звичаїв. Наприкінці 50-х років XX століття Комісією ООН по міжнародному праву були розпочаті роботи з кодифікації звичаєвих норм міжнародно-правової відповідальності, але вони не завершені дотепер. Міжнародно-правова відповідальність є єдиним інститутом, що не знає галузевого розподілу. До основних принципів міжнародно-правової відповідальності належать такі:
Підставами міжнародно'правової відповідальності є передбачені нормами міжнародного права об'єктивні і суб'єктивні ознаки. Розрізняють такі підстави міжнародно-правової відповідальності: юридичні; фактичні; процесуальні. Під юридичними підставами розуміють міжнародно-правові зобов'язання суб'єктів міжнародного публічного права, відповідно до яких те чи інше діяння вважається міжнародним правопорушенням. Слід враховувати, що при міжнародному правопорушенні порушується не сама норма міжнародного права, а зобов'язання суб'єктів дотримуватися її приписів, які містить міжнародне правило поведінки. Тому перелік джерел юридичних основ відповідальності є більш широким, ніж коло джерел міжнародного права. Юридичними підставами відповідальності є:
Фактичною підставою міжнародно-правової відповідальності є саме міжнародне правопорушення, тобто діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта міжнародного права (його органів або посадових осіб), що порушують міжнародно-правові зобов'язання. Під процесуальними підставами міжнародної відповідальності розуміють процедуру розгляду справ про правопорушення і порядок притягнення винних суб'єктів до відповідальності. В одних випадках такий процесуальний порядок детально регламентований і закріплений у міжнародно-правових актах, в інших його вибір залишений на розсуд органу, що застосовує заходи відповідальності. Міжнародно-правова відповідальність є найстарішим інститутом міжнародного права. Вже зазначалося, що його норми і принципи мають в основному характер міжнародного звичаю, хоча деякі з них підтверджені в міжнародних нормах. Незважаючи на це, питання відповідальності в міжнародному праві ще не кодифіковані. Вперше питання про це виникло у 1930 році, коли під егідою Ліги Націй була скликана міжнародна конференція з питань відповідальності держав у випадку заподіяння шкоди особистості або майну держави. Але її підсумки виявилися безрезультатними, тому що в ході конференції між державами виникли серйозні розбіжності. У 1953 році була прийнята відповідна резолюція Генеральної Асамблеї ООН, на базі якої передбачалося розробити в рамках ООН багатосторонню конвенцію про відповідальність держав. Комісія ООН з прогресивного розвитку і кодифікації міжнародного права призначила з цього питання спеціального доповідача, який, проте, не виконав своєї місії. Тому Комісією був призначений інший спеціальний доповідач — італійський професор Р. Аго, який діяв більш успішно. Протягом 1969-1980 років він подав 8 доповідей, що пізніше були покладені Комісією в основу частини 1 Проекту статей про відповідальність держав «Походження міжнародної відповідальності». З 1981 року комісія працює над частинами 2 ІЗ проекту статей «Зміст, форми і обсяг міжнародної відповідальності» і «Здійснення міжнародної відповідальності та врегулювання спорів». Відповідно до прийнятих Комісією в 1984 році в попередньому порядку статей:
Крім того, безсумнівною перевагою проекту статей про відповідальність держав є встановлення двох видів відповідальності держав: а) за правомірні дії — передбачає обов'язок відшкодувати матеріальний збиток, заподіяний у результаті дій, що не порушують норми міжнародного права, причому тільки в тому випадку, якщо таке відшкодування передбачається спеціальним міжнародним договором (абсолютна відповідальність); б) за неправомірні дії — передбачає обов'язок суб'єкта міжнародного права ліквідувати шкоду, заподіяну іншому суб'єкту в результаті порушення міжнародно-правового зобов'язання. У плані кодифікаційних процесів у сфері міжнародної відповідальності держав становить інтерес інший важливий напрямок у діяльності Комісії міжнародного права ООН — підготовка проекту Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, яка здійснювалася з 1947 до 1954 років і відновилася в 1982 році. Слід зазначити, що навіть якщо проект статей Комісії не став поки міжнародною конвенцією, він може розглядатися як допоміжний засіб для визначення правової норми, а в ряді випадків — як звичаєва норма. У статтях проекту Кодексу злочинів проти миру й безпеки людства сформульовані норми звичаєвого права у сфері реалізації міжнародної відповідальності, а в коментарях спеціальних доповідачів по даній темі наведені результати дослідження великої кількості прецедентів, рішень арбітражних судів, судів загальної юрисдикції, а також зроблений аналіз величезної кількості доктринальних джерел — спеціальних праць і думок юристів-міжнародників різних країн світу, що спеціалізуються у сфері міжнародно-правової відповідальності. Подібний енциклопедичний масив інформації із цього найважливішого питання міжнародно-правових відносин між державами робить його в наш час корисним для використання не тільки представниками доктрини міжнародного права, але й практикуючими юристами, що спеціалізуються в галузі міжнародного права. Міжнародно-правова відповідальність є одним із загальновизнаних принципів міжнародного права, тобто практично є основою загального міжнародного права і міжнародного правопорядку. Згадки про міжнародну відповідальність містяться в ряді найважливіших міжнародних документів основного характеру, зокрема в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин між державами від 24 жовтня 1970 року, де закріплюється, шо агресивна війна є злочином проти миру і спричиняє відповідальність за міжнародним правом. Заключний акт НБСЄ від 1 серпня 197СІ року також містить положення, які нагадують про міжнародну відповідальність держав. Деякі питання про відповідальність держав дістали кодифікацію. Вони були врегульовані угодами, найчастіше двосторонніми або багатосторонніми, на регіональному рівні. 8.2. Поняття міжнародного правопорушення Міжнародне правопорушення є складним правовим явищем. З юридичної точки зору в якості міжнародного правопорушення розглядається міжнародно-протиправне діяння суб'єкта міжнародних правовідносин, у якому є ознаки (елементи) складу міжнародного правопорушення. Міжнародне правопорушення характеризують такі основні ознаки:
Міжнародна суспільна небезпека — це здатність міжнародного правопорушення заподіяти шкоду (завдати збитків) відносинам і об'єктам, що охороняються міжнародним правом. Протиправність правопорушення обумовлена порушенням правил поведінки, закріплених у міжнародно-правових зобов'язаннях держав, що веде до порушення прав інших суб'єктів. Причинно-наслідковий зв'язок є найважливішою ознакою правопорушення, тому що саме вона дозволяє з'ясувати, що причиною завданої шкоди є міжнародне правопорушення. Якщо це не вдається з'ясувати або виявляється інша причина, відповідальність даного суб'єкта не настає. Караність є правовим наслідком, закономірним результатом правопорушення. Визнаючи певні діяння правопорушеннями, суб'єкти міжнародного права встановлюють можливість притягнення правопорушника до міжнародно-правової відповідальності. У міжнародному правопорушенні подібно до внутрішньодержавного, виділяється склад міжнародного правопорушення, що являє собою сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, на підставі яких порушники залучаються до відповідальності. Проте слід враховувати, що елементи складу міжнародного правопорушення не завжди ідентичні таким елементам у внутрішньодержавному праві. До складу міжнародного правопорушення належать:
порушує міжнародно-правові зобов'язання, що спричиняє міжнародно-правову відповідальність. Як і у внутрішньодержавному праві, діяння міжнародно-протиправного характеру може виражатися зовні у формі як дії (активна поведінка правопорушника), так і у формі бездіяльності (невиконання суб'єктом обов'язку вчинити яку-небудь дію); — суб'єктами міжнародного правопорушення, як уже зазначалося, можуть бути тільки держави. Деякі автори відносять до суб'єктів міжнародного правопорушення інших суб'єктів міжнародного права, зокрема, міжнародні організації або інші підприємства, організації і навіть окремих індивідів, що вчинили міжнародно-протиправні діяння. На цій підставі вони розширюють коло міжнародних правопорушень, про що більш докладно буде сказано далі. Вважається, що при вчиненні міжнародного правопорушення зазначеними суб'єктами, за винятком міжнародних організацій, в остаточному підсумку відповідальність усе ж буде нести держава: а) держава нестиме міжнародну відповідальність за дії свого законодавчого органу у разі прийняття останнім закону або іншого нормативного акта, який іде врозріз із міжнародними зобов'язаннями даної держави (наприклад, при обнародуванні законодавчого акта про одностороннє обмеження прав іноземців, що знаходяться на території цієї держави) або неприйняття закону чи іншого нормативного акта, необхідного для виконання її міжнародного зобов'язання (міжнародна відповідальність у цьому випадку настане тільки в разі, якщо це заподіяло моральну або матеріальну шкоду); б) держава найбільш часто несе міжнародну відповідальність за діяння своїх виконавчих органів (міністерств і відомств, армійських і поліцейських підрозділів, прикордонних і спеціальних служб, навіть за дії органів нижчої ланки виконавчої влади); в) міжнародна відповідальність держави може мати місце і внаслідок порушення її міжнародних зобов'язань діяннями органів судової влади. Звісно ж, питання відповідальності держави за дію своїх судових органів є дуже складним, адже загальновідомо, що невід'ємною рисою суверенної і демократичної держави є повага незалежності і самостійності судової влади. Але не слід забувати і те, що незважаючи на свою незалежність від інших гілок єдиної державної влади і підпорядкування тільки закону, суди є органами держави, тому їхня поведінка розглядається в міжнародній практиці як поведінка самої держави; г) держава несе міжнародну відповідальність за протиправну поведінку її адміністративно-територіальних одиниць і організацій, уповноважених виконувати державно-владні функції (мається на увазі діяння її посадових осіб). Причому держава не може ухилитися від відповідальності, посилаючись на ті обставини, що відповідно до внутрішнього законодавства ці дії не слід було чинити або слід було вчинити інакше. Недаремно в ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року закріплене положення, відповідно до якого держава «не може посилатися на положення свого внутрішнього права в якості виправдання для невиконання нею договору»; ґ) держава несе міжнародно-правову відповідальність, якщо її фізична особа, іцо не має офіційного державного статусу, своїми діями зазіхає на права й інтереси іншої держави, які охороняються міжнародним правом — за незабезпечення захисту цих прав та інтересів (замах на честь і гідність, життя і здоров'я представників іноземної держави, на честь і гідність іноземної держави, образа її прапора і герба, напад на її дипломатичне представництво тощо). Тут слід зауважити, що відповідальність держави настає не за самі дії фізичних осіб, а за невиконання нею своїх зобов'язань із забезпечення прав і законних інтересів іноземної держави на своїй території, що стало можливим у результаті бездіяльності державних органів та їхніх посадових осіб, покликаних захищати ці права й інтереси. Щодо відповідальності міжнародних організацій, зокрема міжнародних міжурядових організацій, слід зазначити, що доктрина і практика міжнародного права виходять із того, що міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права є також суб'єктами міжнародно-правової відповідальності. Проте через те, що міжнародні організації є відносно «молодим» суб'єктом міжнародного права, проблема їх міжнародно-правової відповідальності перебуває на стадії розроблення. Водночас у доктрині складається думка, що міжнародна відповідальність міжнародної організації ґрунтується на її пра- восуб'єктності і безпосередньо випливає з неї. Ця відповідальність має специфічний характер, її обсяг і межі неоднакові, тому що вони залежать від обсягу правосуб'єктності і природи міжнародних організацій. Відповідальність міжнародної організації може виникнути у разі порушення її органами і посадовими особами як статутних положень організації (внутрішнього права організації), так і загальних норм міжнародного права. Не знімається питання про відповідальність міжнародної організації і при порушенні нею (її органами) норм внутрішньодержавного права. У наш час у ряді міжнародних договорів містяться певні положення про відповідальність міжнародних організацій. Так, наприклад, ст. 57 Статуту ООН передбачає відповідальність спеціалізованих установ ООН у відповідних галузях (економічній, соціальній, культури і т.д.). Відповідно до ст. V і XII Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, 1972 року, міжнародна організація, що здійснює або організує запуск космічного об'єкта, відповідає за будь-яку заподіяну цим об'єктом шкоду. При цьому несуть відповідальність і держави, що беруть участь у такій організації — суб'єктивна сторона міжнародного правопорушення полягає у ставленні правопорушника до вчиненого ним діяння і його наслідків і виявляється у формі провини. Проте в міжнародній доктрині стосовно провини єдиного погляду не існує. Слід зазначити, що й у міжнародній практиці і доктрині склалася думка, що будь-яка міжнародно-протиправна поведінка держави винна. Водночас деякі вчені вважають, що |
| Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право, їх значення для міжнародної торгівлі Міжнародна торгівля, як і будь-який інший вид людської діяльності, не може здійснюватися у правовому вакуумі. На сучасному етапі... |
1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне... Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття і сутність міжнародного права. Функції... |
| Тематика магістерських робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів Міжнародне приватне право в правовій системі держави: сучасні проблеми та тенденції |
ПРОГРАМА КУРСУ Міжнародне публічне право для студентів юридичного факультету Львів 2012 В. А. Гринчак – доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права ЛНУ імені Івана Франка |
| Тематика курсових робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів... Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права в сучасному міжнародному праві |
Тематика випускних кваліфікаційних робіт з курсу “Міжнародне право”... Тематика випускних кваліфікаційних робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів 4 курсу спеціальності “Міжнародне право ” |
| НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах... Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право |
НАВЧАЛЬНО–НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ Робоча програма з навчальної дисципліни «Міжнародне приватне право» для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» на базі... |
| 1. Міжнародне приватне право: поняття, предмет та система У кожній державі найважливішим регулятором суспільних відносин є право. Праву притаманні такі особливості як система юридичних норм,... |
Право України Підручник Видання друге, перероблене і доповнене Київ Х68 Харитонов Є. О., Старцев O. B. Цивільне іиічно-правових елементів — традиційно державним установам надаються пільги і нерепані,... |