|
|
Скачати 7.66 Mb.
|
2. Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. 3. Землі у приватну власність працівникам державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа передаються безоплатно. 4. Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та орга- нізацін, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд). 5. Кожен працівник цього підприємства, установи та організації, а також пенсіонери з їх числа мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості). 6. При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на кількість працівників цих підприємств та пенсіонерів з їх числа. 7. Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними. 8. Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. 9. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з працівниками цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх числа у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. 10. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням. Ст. 25 встановлює, що у випадку приватизації державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій землі сільськогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні вказаних суб'єктів, підлягають передачі у власність працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа. Кожний працівник чи пенсіонер має право на отримання у приватну власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) безоплатно. Для отримання у приватну власність земельної ділянки із земель, що знаходяться у постійному користуванні державного чи комунального підприємства, установи чи організації, їх працівники повинні звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу їм у власність земельних ділянок. Таке клопотання може бути прийняте на зборах трудового колективу працівників, рішення яких оформляється протоколом зборів. Якщо не всі члени трудового колективу виявляють бажання отримати земельну ділянку у приватну власність, то клопотання можуть подаватися індивідуально кожним, хто бажає отримати землю у приватну власність. Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій (ст. 118). Приватизація земельних ділянок працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх числа здійснюється безоплатно. Однак вони повинні оплатити вартість землевпорядних робіт, необхідних для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) та виготовлення державного акта на право власності на землю. Приватизації підлягають не всі землі, які знаходяться у постійному користуванні державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та органі-задій, а лише їх певна частина — сільськогосподарські угіддя. Так, приватизації не підлягають землі лісового та водного фондів, що знаходяться у складі земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. Крім цього, частина сільськогосподарських угідь таких підприємств, установ та організацій підлягає виділенню у так званий резервний фонд, який залишається у державній чи комунальній власності. Площа сільськогосподарських угідь, які можуть бути виділені у резервний фонд земель, може складати до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Конкретний розмір резервного фонду земель встановлюється відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Місце розташування земель, що включаються до резервного фонду, обов'язково погоджується з працівниками цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх числа. З цією метою перед розподілом земель працівники зазначених підприємств, установ та організацій повинні бути ознайомлені з виготовленою землевпорядною організацією проектною документацією (Проектом організації території земельних часток (паїв) тощо) і мати можливість внести свої пропозиції щодо розміщення резервного фонду земель. Кожний працівник, в тому числі пенсіонер, державного або комунального сільськогосподарського підприємства, установи чи організації має право на отримання земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю). Земельна частка (пай) являє собою умовну, розрахункову площу землі, розмір якої визначається в умовних кадастрових гектарах. Розмір земельної частки (паю) працівників одного підприємства, установи та організації є однаковим. Він визначається шляхом поділу обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь на кількість працівників цих підприємств та пенсіонерів з їх числа. Кодекс визначає також можливі шляхи подальшого використання частини несільськогосподарських угідь, що знаходилися у складі земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються. Мова йде про внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо. Відомо, що такі землі разом із сільськогосподарським угіддями становили єдиний земельно-господарський комплекс. Тому Кодекс містить рекомендацію органам виконавчої влади та місцевого самоврядування передавати такі землі у власність приватних сільськогосподарських підприємств, що створені працівниками ліквідованих державних чи комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також громадянам для сільськогосподарських та інших потреб. Категорійна належність резервного фонду земель після ліквідації державного чи комунального сільськогосподарського підприємства не змінюється. Такі землі залишаються у складі земель сільськогосподарського призначення і підлягають подальшому перерозподілу та використанню за їх цільовим призначенням. Тому вони можуть надаватися громадянам і юридичним особам України у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва або для іншого сільськогосподарського використання. Стаття 26. Використання земельних ділянок з меліоративними системами Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в су-довому порядку. Дана норма встановлює додаткові вимоги щодо використання громадянами належних їм на праві власності земельних ділянок, які розташовані в межах однієї меліоративної системи. Поняття «меліоративна система» визначене в Законі України «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 р.1 Згідно цього Закону, меліоративна система являє собою технологічно цілісну інженерну інфраструктуру, що включає в себе такі окремі об'єкти, як меліоративна мережа каналів, трубопроводів (зрошувальних, осушувальних, осушувально-зволожувальних, колекторно-дренажних) з гідротехнічними спорудами і насосними станціями, захисні дамби, спостережна мережа, дороги і споруди на них, взаємодію яких забезпечує управління водним, тепловим, повітряним і поживним режимом ґрунтів на меліорованих землях. При цьому розрізняються меліоративні системи загальнодержавного значення, міжгосподарські меліоративні системи та внутрішньогосподарські меліоративні системи. У ст. 26 мова йде про внутрішньогосподарські меліоративні системи, тобто меліоративні системи, що знаходяться в межах земель одного власника (користувача) і забезпечують подачу, розподіл та відведення води на цих землях. Слід зазначити, що на час прийняття Закону «Про меліорацію земель» ще існували колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) з їх великими земельними масивами меліорованих земель, що обслуговувались однією внутрігосподарською меліоративною системою. В процесі реорганізації КСП останні припинили свою діяльність, а їх члени отримали право на виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі у вигляді окремих земельних ділянок. З реалізацією власниками земельних часток (паїв) зазначеного права та отримання у приватну власність земельних ділянок, внутрігосподарські меліоративні системи колишніх КСП перестали бути внутрігосподарськими. Все це зумовило нечіткість їх правового режиму, зокрема, неясність питання про те, 1 Відомості Верховної Ради України,— 2000,— МИ. Ст. 90. хто є власником зазначеної меліоративної системи і хто має підтримувати її в належному стані та забезпечувати функціонування. Саме на уточнення цього питання спрямована норма ст. 26. В ній міститься вимога до власників земельних ділянок, розташованих у сфері дії однієї внутрігосподарської меліоративної системи колишнього КСП про те, щоб вони забезпечили спільне використання належних їм земельних ділянок на підставі угоди. При цьому у даній статті чітко визначені критерії меліоративної системи, наявність яких робить обов'язковим застосування правила ст. 26. До цих критеріїв відносяться: 1) наявність зазначеної меліоративної системи; 2) ця меліоративна система знаходиться у справному стані і є діючою (функціонуючою). Останнє є дуже важливим, оскільки в Україні налічується велика кількість земель з несправними (нефункціонуючими) меліоративними системами, які (землі) через недосконалість чинного законодавства не виключені із складу меліорованих (тобто, із складу земель, на яких штучно регулюється повітряний та водний режим саме при допомозі меліоративних систем). Отже, викладена у ст. 26 вимога стосується лише тих земельних ділянок, які розташовані у сфері технологічної дії справної (функціонуючої) меліоративної системи. Суть цієї вимоги полягає в тому, що власники меліорованих земельних ділянок є технологічно залежними від зазначеної меліоративної системи і зобов'язані забезпечити використання належних їм на праві власності земельних ділянок таким чином, щоб уможливити нормальну експлуатацію меліоративної системи та використання земельних ділянок як меліорованих (зрошуваних чи осушуваних). Іншими словами, у ст. 26 йдеться не про спільний обробіток окремих земельних ділянок, а саме про спільне забезпечення функціонування меліоративної системи. Порядок спільного використання меліоративної системи власниками окремих земельних ділянок, які знаходяться у сфері технологічної дії такої системи, повинен бути визначений в угоді (договорі), укладеній всіма власниками таких ділянок. У разі, якщо один чи більше власників земельних ділянок ухиляються від укладення такої угоди, то інші власники земельних ділянок можуть звернутися до суду з заявою про примушення до укладення угоди про спільне використання меліоративної системи. При цьому в угоді можуть бути встановлені певні обмеження на використання земельних ділянок їх власниками, якщо такі обмеження необхідні для забезпечення ефективного функціонування спільної меліоративної системи. Стаття 27. Збереження права на землю сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, особистих селянських і фермерських господарств Сільськогосподарські підприємства, установи та організації, особисті селянські і фермерські господарства, які об'єднуються в асоціації та інші організаційно-правові форми, зберігають право на свої земельні ділянки, якщо інше не передбачено договором* У ст. 27 йдеться про об'єднання приватних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, особистих селянських і фермерських господарств, які є власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення, в асоціації та інші організаційно-правові форми, при яких, по-перше, ці сільськогосподарські підприємства, установи та організації, особисті селянські і фермерські господарства зберігають статус юридичної особи (особисті селянські господарства — організаційно-правову самостійність) та, по-друге, створені сільськогосподарськими підприємствами, установами та організаціями, особистими селянськими і фермерськими господарствами асоціації та інші організаційно-правові форми набувають статусу юридичної особи. При створенні учасниками асоціації чи іншої організаційно-правової форми, що має статус юридичної особи, учасники такого об'єднання зберігають право власності на належні їм земельні ділянки сільськогосподарського призначення, якщо в договорі про об'єднання не зазначено протилежне. Приватне сільськогосподарське підприємство, установа та організація, особисте селянське і фермерське господарства, яке є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, має право укласти з іншими учасниками об'єднання договір про створення асоціації чи іншої організаційно-правової форми зі статусом юридичної особи, зазначивши у ньому, що вся чи частина належної йому на праві власності земельна ділянка передається у власність цієї юридичної особи. Разом з тим, якщо створена сільськогосподарськими підприємствами, установами та організаціями, особистими селянськими і фермерськими господарствами асоціація чи інша організаційно-правова форма не має статусу юридичної особи, то право власності на землі до неї не переходить. Слід зазначити, що згідно чинного законодавства приватні сільськогосподарські підприємства, установи та організації, особисті селянські і фермерські господарства можуть бути реорганізовані шляхом злиття зі створенням на їх основі нової сільськогосподарської юридичної особи. При такій формі реорганізації сільськогосподарські підприємства, установи та організації, особисті селянські і фермерські господарства припиняють свою діяльність, а всі їх права та обов'язки, в тому числі права на землю та інше майно, переходять до новоствореної юридичної особи в порядку правона-ступництва. Отже, до правонаступника переходить і право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебували у власності реорганізованих сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, особистих селянських і фермерських господарств. Стаття 28. Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств 1. Сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. 2. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного фонду земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. 3. Реалізація права власності на землю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно до закону. У статті, що коментується, зазначається, що землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності лише приватним сільськогосподарським юридичним особам. До них відносяться всі сільськогосподарські підприємства, установи та організації, крім тих, які знаходяться у власності держави чи територіальних громад. Державні і комунальні сільськогосподарські юридичні особи, на відміну від приватних, можуть володіти землями сільськогосподарського призначення на праві постійного користування. Разом з тим, слід мати на увазі, що приватні, держанні та комунальні сільськогосподарські юридичні особи можуть використовувати земельні ділянки на основі договору оренди землі. Приватні сільськогосподарські юридичні особи можуть набувати право власності на землю різними способами, перелік яких не є вичерпним. Так, по-перше, приватні сільськогосподарські юридичні особи набувають право власності на ті земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які вносяться засновниками цієї юридичної особи до її статутного фонду. По-друге, приватні сільськогосподарські юридичні особи можуть набувати право власності на землю шляхом укладення цивільно-правових угод — договорів купівлі-продажу, дарування, міни тощо. Положення частини 3 ст. 28 адресоване в першу чергу органам державної влади, які наділені повноваженнями приймати правові акти. Зміст цієї частини полягає в тому, що питання реалізації права власності на землю можуть регулюватися законом. Ті ж з органів державної влади, які наділені повноваженнями приймати лише підзаконні акти (Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади України), вправі приймати правові акти, спрямовані на забезпечення положень закону щодо реалізації права власності на землю. Разом з тим, положення цієї частини ст. 28 стосуються і приватних сільськогосподарських юридичних осіб. Якщо такі особи уклали угоду про набуття права власності на землю, керуючись підзаконним правовим актом, який суперечить чи не відповідає закону, то така угода може бути визнана недійсною. Стаття 29. Визначення місця розташування земельних ділянок громадян при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій 1. При ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій переважне право на отримання земельних ділянок поруч з населеними пунктами мають власники земельних часток (паш), які проживають у цих населених пунктах. 2. Місце розташування земельних ділянок визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування відповідно до землевпорядних проектів, які затверджуються зборами власників земельних часток (паїв). У ст. 29 розкриваються особливості виділення у натурі земельних часток (паїв) працівниками (членами) сільськогосподарських підприємств двох типів при їх ліквідації, а саме: працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, які ліквідуються у зв'язку з їх приватизацією (ст. 25) та членами колективних та інших сільськогосподарських підприємств, які отримали землю у колективну власність до 1 січня 2002 р. Однак, якщо колективні та інші сільськогосподарські підприємства, які отримали землю у колективну власність, до 1 січня 2002 р. припи- нили свою діяльність у зв'язку з їх реорганізацією, то положення цієї статті до них не застосовуються. В процесі ліквідації зазначених сільськогосподарських підприємств вони або їх працівники (члени) укладають договір з землевпорядною організацією на виконання відповідних землевпорядних робіт, в результаті яких має бути розроблений землевпорядний проект (Проект організації території земельних часток (паїв), на якому проектуються земельні частки (паї). При цьому місце розташування земельних часток (паїв) повинне бути спроектоване таким чином, щоб при виділенні їх у натурі кожний власник земельної частки (паю) отримав найближчу до його населеного пункту вільну земельну ділянку. Саме тому перед перенесенням у натуру (на місцевість) такий землевпорядний проект підлягає затвердженню загальними зборами власників земельних часток (паїв). Разом з тим, слід відмітити, що держава гарантує кожному громадянину-власнику земельної частки (паю) право на виділення її в натурі у вигляді земельної ділянки та отримання державного акта на право власності на землю. Це означає, що якщо всі чи якась частина інших працівників (членів) сільськогосподарського підприємства, що ліквідується, не виявлять бажання отримати земельні ділянки у розмірі земельних часток (паїв) або не приймуть участь у загальних зборах власників таких паїв, то це не позбавляє зацікавленого громадянина права на отримання земельної частки (паю) у натурі. У разі виникнення спору такий громадянин може звернутися за захистом належного йому права на виділення земельної частки (паю) у натурі до суду. Стаття 30. Розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств 1. Прн ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (наїв). У разі недосягнення згоди це питання вирішується в судовому порядку. 2. Земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу. Ця норма визначає порядок розподілу несільськогосподарських угідь при ліквідації: 1) колективних та інших сільськогосподарських підприємств, які отримали землю у колективну власність до 1 січня 2002 р., а їх члени отримали право на земельну частку (пай); 2) державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, які ліквідуються не у зв'язку з їх приватизацією, а в зв'язку з недоцільністю їх подальшої діяльності, банкрутства тощо. При ліквідації колективного та іншого сільськогосподарського підприємства, якому земля була передана у колективну власність, сільськогосподарські угіддя підлягають розподілові між його членами, які отримали право на земельну частку (пай), а несільськогоспо-дарські угіддя підлягають розподілові відповідно до положень установчих документів (статуту) такого сільськогосподарського підприємства. На жаль, установчі документи переважної більшості колективних сільськогосподарських підприємств не містили положень про розподіл несільськогосподарських угідь таких підприємств, так як доля таких угідь була визначена ст. б Земельного кодексу України 1990 р.: несільськогоспо-дарські угіддя таких підприємств підлягали передачі у відання відповідних рад, тобто у власність держави. При відсутності в установчих документах колективного сільськогосподарського підприємства положень щодо розподілу несільськогосподарських угідь, такі угіддя підлягають розподілу у порядку, визначеному зборами власників земельних часток (паїв). При цьому рішення зборів матимуть юридичну силу: а) при участі у їх роботі всіх власників земельних часток (паїв), які отри мали такі паї із земель даного сільськогосподарського підприємства; б) всі власники земельних часток (паїв) дійшли згоди щодо порядку розподілу несільськогосподарських угідь. Рішення зборів підлягають реалізації у землевпорядному проекті, який виконується землевпорядною організацією. При ліквідації державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій не у зв'язку з їх приватизацією (ст. 25), а в зв'язку з недоцільністю їх подальшої діяльності, банкрутством тощо земельні ділянки, які перебували у їх користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування громадянам та юридичним особам для сільськогосподарського використання відповідно до цього Кодексу. Стаття 31. Землі фермерського господарства 1. Землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди* 2. Громадяни — члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). З набуттям цим Кодексом чинності в правовий режим земель фермерських господарств внесені істотні зміни. По-перше, назва цього виду господарювання на селі набула логічного звучання — фермерське господарство, а не селянське (фермерське) господарство, як це було до прийняття нового Земельного кодексу. По-друге, за Земельним кодексом 1990 р. (в редакції від 13 березня 1992 р.) суб'єктами права власності на земельні ділянки, надані для ведення селянського (фермерського) господарства, були лише громадяни, що заснували і вели таке господарство. Селянські (фермерські) господарства як юридичні особи не були суб'єктом права власності на землю. Вони могли лише орендувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення для потреб ведення фермерського господарства. З 1 січня 2002 р. землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Земельний кодекс містить ще одну важливу новелу щодо правового режиму земель фермерських господарств. Ст. 31 надає громадянам — членам фермерського господарства право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Це означає, що якщо кількість громадян-членів одного фермерського господарства становить двоє і більше осіб, то кожен з них має право на безплатне отримання у приватну власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю). В той час як за Земельним кодексом 1990 р. право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства мав лише голова фермерського господарства. Інші члени фермерського господарства такого права не мали. До того ж розмір земельної ділянки, яка надавалася громадянам для ведення фермерського господарства у власність безоплатно, дорівнював не розміру земельної частки (паю), а розміру так званої середньої земельної частки, яка, як правило, була меншою від земельної частки (паю). Стаття 32. Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств 1. Громадянам України — членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. 2. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай). У ст. 32 уточнюється порядок безоплатного отримання у власність земельних ділянок членами фермерського господарства із земель, які надані у постійне користування для ведення фермерського господарства. По-перше, право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки із зазначених земель має кожен член фермерського господарства, незважаючи на те, що земельна ділянка надана у постійне користування для ведення фермерського господарства його голові. Тобто, кожен член господарства має право отримати у приватну власність безоплатно земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю). По-друге, розмір земельної частки (паю), за яким визначається розмір земельної ділянки, що передається безоплатно у власність членові фермерського господарства, дорівнює розміру земельної частки (паю), право на яку отримали колишні члени розташованого в межах відповідної ради сільськогосподарського підприємства. Однак, якщо член фермерського господарства отримав право на земельну частку (пай), будучи членом сільськогосподарського підприємства, землі якого па-ювалися, то він не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки як член фермерського господарства відповідно до частини 1 цієї статті. Стаття 33, Земельні ділянки особистих селянських господарств 1. Громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. 2. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на умовах оренди. 3. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону. Ст. 33 вводить новий вид землеволодіння громадян — для ведення особистого селянського господарства. Аналогом даного виду господарювання громадян за Земельним кодексом 1990 р. було ведення особистого підсобного господарства. Ведення особистого селянського господарства має на меті виробництво сільськогосподарської продукції для повного задоволення потреб громадянина-власника (орендаря) земельної ділянки та членів його сім'ї у вирощуваній сільськогосподарській (як рослинницькій, так і тваринницькій) продукції, а також реалізація надлишків такої продукції на ринку. На відміну від земельних ділянок, що надавалися громадянам для ведення особистого підсобного господарства, максимальний розмір яких жорстко регламентувався і не повинен був перевищувати 2-х гектарів, розмір земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства не обмежується в разі отримання громадянином в натурі (на місцевості) земельної частки (паю). Загальна ж норма безоплатної передачі земельних ділянок громадянам для зазначених цілей становить не більше 2,0 га. Особисте селянське господарства не має статусу юридичної особи. Суб'єктом права на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства є громадяни. Громадяни України мають право на отримання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства як у власність, так і в оренду. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть засновува ти та вести в Україні особисті селянські господарства виключно на праві оренди землі. Земельний кодекс визначає лише основи земельно-правового статусу особистих селянських господарств. Детально використання земель таких господарств буде регулюватися Законом України «Про особисте селянське господарство». Стаття 34. Землі для сінокосіння і випасання худоби 1. Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. 2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища. Даною нормою проголошується право громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства на отримання в оренду земельних ділянок для сінокосіння (сіножаті) та випасання худоби (пасовища). Зазначене право громадян може бути реалізоване за рахунок земель, що перебувають у державній, комунальній та приватній власності. У даній статті йдеться про драво оренди громадянами земельних ділянок із складу громадських сіножатей та пасовищ, створених на землях державної та комунальної власності за рішенням відповідно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Однак громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби також із земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться у власності громадян та юридичних осіб, якщо у складі таких земель є сіножаті та пасовища. Стаття 35. Земельні ділянки для садівництва 1. Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. 2. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди. 3. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо. 4. Землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами загального користування. 5. Приватизація земельної ділянки громадянином — членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства. 6. Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств. Громадяни мають право на отримання земельних ділянок для садівництва. Садівництво може вестися громадянами колективно з створенням садівницького товариства, що є юридичною особою, або індивідуально, коли громадянин займається даним видом діяльності окремо і незалежно від інших громадян. Обсяг прав громадянина на отримання земельної ділянки для садівництва залежить від його громадянства. Згідно Кодексу лише громадяни України мають право на отримання земельних ділянок для ведення садівництва у власність. Крім цього, вони мають також право орендувати земельні ділянки для ведення садівництва. Що стосується іноземних громадян та осіб без громадянства, то вони можуть використовувати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди. Основним джерелом отримання громадянами земельних ділянок для садівництва є землі сільськогосподарського призначення, які знаходяться у державній або комунальній власності. Однак дана стаття не забороняє використання для ведення садівництва земельних ділянок, взятих в оренду у громадян та юридичних осіб. Громадяни-власники земельних ділянок для садівництва мають право передавати їх в оренду іншим громадянам без зміни цільового призначення таких ділянок. Основним цільовим призначенням таких земельних ділянок є закладення та вирощування саду (деревних та кущових плодових насаджень). Однак, частина наданої громадянину земельної ділянки для садівництва може використовуватися для будівництва та експлуатації садового будинку та господарських будівель, необхідних для сезонного проживання громадянина та членів його сім'ї, а також для зберігання господарського інвентаря, вирощеної продукції тощо. Разом з тим, використання громадянином наданої йому для садівництва земельної ділянки лише для зведення садового будинку та господарських споруд є порушенням цільового призначення такої земельної ділянки. Закладення та вирощування багаторічних плодових насаджень є основною кваліфікуючою ознакою цільового призначення земельних ділянок для ведення садівництва. Земельні ділянки, які надаються садівницьким товариствам для ведення громадянами колективного садівництва, складаються з двох частин: земель загального користування та земель, які власне використовуються для садівництва і закріплюються за громадянами — членами садівницького товариства. Землі загального користування садівницького товариства і земельні ділянки, закріпленні за його членами, мають різний правовий режим. Землі загального користування садівницького товариства є об'єктом його приватної власності як юридичної особи. До таких земель належать ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами загального користування. Земельні ділянки садівницького товариства, які закріплюються за його членами, призначені для закладення та вирощування багаторічних плодових насаджень, а також для зведення та експлуатації садового будинку та господарських споруд. Такі земельні ділянки передаються громадянам — членам товариства — у власність. Якщо садівницьке товариство створюється відповідно до норм цього Кодексу та іншого чинного законодавства, то відразу земельна ділянка,, що виділяється садівницькому товариству, поділяється на землі загального користування, які передаються у власність товариству як юридичній особі, та на земельні ділянки для закладення та вирощування плодових насаджень, які передаються у власність кожному члену товариства. Однак, якщо садівницьке товариство було створене до введення в дію цього Кодексу (до 1 січня 2002 р.) і отримало землю у так звану колективну власність або в постійне користування, то до 1 січня 2005 р. така земля має бути отримана у приватну власність: землі загального користування — у приватну власність товариства, земельні ділянки під садовими насадженнями — у приватну власність відповідних членів товариства. Ініціатива щодо приватизації зазначених ділянок має виходити від товариства та його членів під загрозою втрати права на такі ділянки. Громадянин — член садівницького товариства, — якому виділена земельна ділянка для садівництва, має право на її безоплатну приватизацію за умови, що її розмір не перевищує 0,12 гектара (ст. 121) та якщо такий громадянин не отримав раніше земельну ділянку, призначену для індивідуального чи колективного садівництва, у приватну власність безоплатно. Приватизація земельної ділянки громадянином — членом садівницького товариства — здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства шляхом подання заяви до правління товариства або до відповідного органу виконавчої влади. Садівницьке товариство є юридичною особою, яка діє відповідно до цього Кодексу, іншого законодавства України та статуту товариства. Статутом товариства можуть встановлюватися правила щодо користування його членами землями загального призначення товариства, а також обов'язки членів щодо охорони земель, боротьби з хворобами рослин тощо. Разом з тим, слід мати на увазі, що громадянин, якому земельна ділянка для садівництва належить на праві власності, має право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися нею за власним розсудом. Наприклад, він може передати належну йому земельну ділянку іншому громадянинові в оренду для ведення садівництва або здійснити відчуження ділянки в установленому законом порядку. Статутом не можуть встановлюватися обмеження на використання громадянином (власником чи орендарем) земельної ділянки для садівництва. Такі обмеження можуть встановлюватися законом або договором (ст. 110). Разом з тим, якщо при створенні садівницького товариства його члени підписали установчий договір про створення та діяльність такого товариства і передбачили в ньому ряд обмежень щодо використання земельних ділянок членів товариства, то такі обмеження мають юридичну силу і обов'язкові для всіх громадян, які підписали такий договір. Стаття 36. Земельні ділянки для городництва 1. Громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. 2. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається. 3. На земельних ділянках, наданих для городництва, можуть' бути зведені тимчасові споруди для зберігання інвентаря та захисту від непогоди. Після закінчення строку оренди зазначеної земельної ділянки побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд за їх рахунок. Земельні ділянки для городництва — землі сільськогосподарського призначення, які надаються громадянам для задоволення переважно їх потреб у рослинницькій сільськогосподарській продукції, не пов'язаній з вирощуванням багаторічних плодових насаджень, сінокосінням та випасанням худоби. Отже, за типом сільськогосподарських угідь земельні ділянки для городництва є орними землями (ріллею). Суб'єктами права користування земельними ділянками для городництва є громадяни та їх об'єднання. Це означає, що такі ділянки можуть надаватися в користування як окремому громадянинові, так і групі громадян, які утворили об'єднання громадян відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян». Громадянам або їх об'єднанням земельні ділянки для городництва надаються лише в оренду. Якщо земельна ділянка надається для городництва із земель державної або комунальної власності, то орендодавцями виступають відповідні органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. Земельні ділянки для городництва надаються громадянам та їх об'єднанням на підставі договору оренди. Іншими словами, землекористування для ведення городництва завжди є тимчасовим. Саме тому на таких земельних ділянках не допускаються види сільськогосподарського використання земель, пов'язані зі створенням об'єктів нерухомості: закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд. На земельних ділянках для городництва дозволяється лише зведення тимчасових споруд для зберігання інвентаря та захисту від непогоди. Після закінчення строку оренди зазначених земельних ділянок побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню їх власниками (орендарями ділянок) без компенсації. Стаття 37. Право несільськогосподарських підприємств, установ та організацій на землю 1. Приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства. 2. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства. Ст. 37 закріплює право приватних, комунальних та державних несільськогосподарських юридичних осіб на отримання земель сільськогосподарського призначення та деяких інших земель для створення підсобних господарств. Підсобні господарства несільськогосподарських підприємств, установ та організацій не мають статусу юридичної особи. Вони можуть створюватися в якості відокремлених структурних підрозділів (філіалів) таких підприємств, установ та організацій. Отже, суб'єктом права на землю для ведення підсобного господарства є несільськогосподарська юридична особа, а не створене підсобне господарство. Основним завданням підсобних господарств є виробництво сільськогосподарської продукції для задоволення в першу чергу потреб працівників несільськогосподарських юридичних осіб, при яких створені підсобні господарства. Тому виробництво на земельній ділянці, наданій для організації підсобного господарства, товарної сільськогосподарської продукції, яка повністю реалізується на ринку, може розглядатися як порушення її цільового призначення. Незважаючи на спільність цілей створення підсобних господарств при приватних, комунальних та державних несільськогосподарських підприємствах, установах та організаціях, для них характерні істотні відмінності в правовому режимі. Так, приватні несільськогосподарські юридичні особи можуть набувати землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства у власність або оренду. А державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть використовувати такі землі для ведення підсобного господарства виключно на умовах оренди. |
| РОЗ’ЯСНЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ МДПІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ Основними документами, що регулюють земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України... |
ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ |
| ПАСПОРТ міської програми Підстава для розроблення: Земельний кодекс України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" |
Підручник з предмету "ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ" Декларації про держ суверенітет Укр 18. 12. 1990 Земельний кодекс УРСР, де земля, її надра, повітряний простір, ресурси, що знаход... |
| Кодекс України відносить Частиною першою статі 1 Сімейного кодексу України встановлено, що Сімейний кодекс України визначає |
Земельний аукціон відбудеться в м. Одесі 13 серпня 2010 року У м. Одесі відбудеться земельний аукціон з продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення під забудову (лотів). До... |
| Кодекс України про адміністративні правопорушення Митний кодекс України НОВИЙ!!! |
КОДЕКС УКРАЇНИ Тертишніков В. І. Т 35 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.... |
| Господарський кодекс України Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання),... |
КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання... |