1.
Педагогіка вищої школи – це наука про закономірності навчання і виховання студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як фахівців відповідно до вимог держави.
Предметом педагогіки вищої школи є процес формування духовно багатого спеціаліста вищої кваліфікації різних галузей економіки, науки, техніки, культури, освіти тощо.
Предметом педагогіки вищої школи - дослідження закономірностей навчання, виховання і розвитку студентів та розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого фахівця.
Основні завдання педагогіки вищої школи:
вироблення методологічних та теоретичних, методичних засад професійної освіти в сучасній педагогіці;
формування концепцій змісту освіти і процесу навчання для різних типів вищих навчальних закладів (з урахуванням тенденцій розвитку відповідних галузей науки, техніки, культури);
визначення закономірностей становлення особистості в умовах вищого навчального закладу;
вироблення концептуальних засад проектування освітніх систем інноваційного типу;
розв'язання проблем гуманізації та гуманітаризації вищої освіти на сучасному етапі;
теоретичне обґрунтування моделі випускника в умовах багаторівневої вищої освіти;
розроблення педагогічних основ професійного становлення викладача вищої школи;
педагогічне забезпечення функціонування екстернату у вищому навчальному закладі;
теоретичні та методичні засади розроблення державних стандартів вищої освіти;
педагогічні технології у вищій школі: теоретичні основи і проектування;
інтеграція навчальних курсів, поєднання індивідуальних, групових і колективних форм навчальної діяльності;
розроблення теоретичних і методичних засад блочно-модульної організації навчання у вищому навчальному закладі;
порівняльне вивчення розвитку вищої освіти в освітніх системах різних країн;
диференційований підхід у навчанні як засіб професійного та особистісного розвитку студентів;
організація самостійної роботи студентів вищого навчального закладу в умовах нової парадигми вищої освіти;
розроблення дидактичних концепцій розвитку творчих здібностей студентів;
демократизація навчального процесу;
організація наукової діяльності майбутніх фахівців;
формування пізнавальних інтересів студентів у процесі професійної підготовки;
визначення шляхів навчально-виховної роботи з обдарованими студентами;
формування педагогічної майстерності викладача вищого навчального закладу;
педагогічна діагностика в системі вищої освіти;
вироблення теоретичних засад відбору контингенту студентів вищих навчальних закладів і наукових засад підготовки фахівців вищої кваліфікації в аспірантурі та докторантурі.
Категорії:
1) Методологічні категорії:
педагогічна теорія;
педагогічна концепція;
педагогічна ідея;
педагогічна закономірність;
педагогічний принцип.
2) Процесуальні категорії:
освіта, навчання, виховання, розвиток, формування особистості;
навчально-виховний процес.
3) Суттєві категорії:
компетенції навчання;
принципи, форми, методи і засоби навчання та виховання;
управління навчально-виховним процесом.
Педагогіка вищої школи, пов'язана передусім з науками психолого-педагогічного циклу: історією педагогіки, віковою педагогікою (дошкільною, шкільною, педагогікою дорослих чи андрогогікою), дефектологією, професійними педагогіками, порівняльною педагогікою, соціальною педагогікою, гендерною педагогікою частковими, або предметними методиками.
Філософські науки дають змогу педагогіці вищої школи визначити суть і цілі виховання, об'єктивно врахувати дію загальних закономірностей розвитку суспільства, надають оперативну інформацію про зміни, які відбуваються в науці й суспільстві, сприяють коригуванню спрямованості виховання.
Особливе значення для педагогіки вищої школи має її зв'язок із психологією, яка вивчає загальні закономірності і механізми функціонування психіки людини, її особистісного формування, розвитку, самоактуалізації, різноманітних психічних, психологічних і соціально-психологічних зв'язків та залежностей. Педагогіка обґрунтовує гуманістичні прийоми, способи та форми навчання й виховання. Кожний розділ педагогіки ґрунтується на відповідному розділі психології (наприклад, дидактика – на закономірностях функціонування пізнавальних, емоційних, вольових і мотиваційних процесів людини; теорія виховання – на психології особистості та психології групи; теорія управління навчально-виховним закладом – на психології управління). Інтеграція наук сприяє виникненню суміжних галузей, наприклад педагогічної психології, яка зосереджена на вивченні психологічних закономірностей, умов, чинників і механізмів навчання та виховання.
Педагогіка тісно пов'язана із фізіологією. Для розуміння механізмів управління фізичним і психічним розвитком студентів важливо знати закономірності життєдіяльності організму загалом і окремих його систем. Останнім часом посилився зв'язок педагогіки з медициною. Зумовлено це передусім процесами гуманізації виховання, а також серйозними проблемами, пов'язаними із здоров'ям громадян країни. На стику екології, біології, медицини, психології виникла спеціальна наука про здоров'я – валеологія. Оскільки педагогіка вищої школи є наукою соціальною, актуальні її зв'язки із соціологією – наукою про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і процесів; про механізми і принципи їх взаємодії. Нові можливості для дослідження процесів виховання і навчання відкриває перед педагогікою кібернетика. Використовуючи її дані, педагогічна наука розробляє закономірності, способи і механізми управління навчальним процесом.
2.
Педагогіка як наука розвивається завдяки пошуково-дослідній роботі, тобто педагогічним дослідженням.
Педагогічне дослідження – це процес формування нових педагогічних знань; вид пізнавальної діяльності, спрямований на розкриття об'єктивних закономірностей навчання, виховання і розвитку.
Педагогічне дослідження має на меті виявлення об'єктивних закономірностей навчання, виховання і розвитку особистості. Воно спрямоване насамперед на вивчення предметної діяльності особистості як головного джерела її соціального формування і виховання.
У педагогіці виконуються фундаментальні і прикладні педагогічні дослідження. Фундаментальні дослідження покликані розкрити сутність педагогічних явищ, знайти глибоко приховані засади педагогічної діяльності, дати її наукове обґрунтування. Прикладні дослідження охоплюють питання, безпосередньо пов'язані з практикою.
Методологічні засади педагогічного дослідження складають:
філософська методологія, що виражає світоглядну інтерпретацію результатів наукової діяльності, форм і методів наукового мислення у відображенні дійсності;
опора на загальнонаукові принципи, форми, підходи до відображення дійсності (системний підхід, моделювання, статистична картина світу);
конкретна наукова методологія (сукупність методів, форм, принципів у конкретній науці);
дисциплінарна методологія, що стосується частини науки (дидактика);
методологія міждисциплінарних досліджень.
Принципи організації педагогічних досліджень: принципу об'єктивності, принципу врахування неперервних змін, розвитку досліджуваних явищ, принципу виділення основних факторів, які визначають кінцевий результат, принципу врахування об'єктивних суперечностей, що притаманні педагогічним явищам та процесам, принципу єдності історичного та логічного, принципу концептуальної єдності педагогічних досліджень, принципу поєднання аспектного і цілісного підходів, принципу системності.
Положення педагогіки вищої школи в системі педагогічного знання визначає особливості її предмета. ПВШ розглядає проблеми функціонування вищих навчальних закладів як спеціальних соціальних інститутів. Також до проблем ПВШ відносяться питання, зв’язані з безпосереднім розгортанням процесу навчання та виховання в вищому навчальному закладі; закономірності взаємодії усіх його суб’єктів – управлінців, педагогів, студентів. Також вона вивчає внутрішній зміст відносин, які створюються в педагогічному процесі.
3.
Методика педагогічного дослідження — комплекс теоретичних та емпіричних методів, поєднання яких дає змогу з найбільшою імовірністю досліджувати педагогічний процес у підрозділах і частинах.
Методологічні засади педагогічного дослідження складають:
філософська методологія, що виражає світоглядну інтерпретацію результатів наукової діяльності, форм і методів наукового мислення у відображенні дійсності;
опора на загальнонаукові принципи, форми, підходи до відображення дійсності (системний підхід, моделювання, статистична картина світу);
конкретна наукова методологія (сукупність методів, форм, принципів у конкретній науці);
дисциплінарна методологія, що стосується частини науки (дидактика);
методологія міждисциплінарних досліджень.
Принципи організації педагогічних досліджень. Ефективність педагогічного дослідження зумовлюється дотриманням певних принципів (О. Цокур): принципу об'єктивності, принципу врахування неперервних змін, розвитку досліджуваних явищ, принципу виділення основних факторів, які визначають кінцевий результат, принципу врахування об'єктивних суперечностей, що притаманні педагогічним явищам та процесам, принципу єдності історичного та логічного, принципу концептуальної єдності педагогічних досліджень, принципу поєднання аспектного і цілісного підходів, принципу системності.
Організовуючи дослідження конкретної педагогічної проблеми, слід дотримуватися певної послідовності:
Визначення проблеми дослідження.
Ґрунтовне вивчення встановлених наукою фактів, положень, висновків. Вивчення практики організування навчально-виховного процесу. Формулювання гіпотези (наукового припущення), ймовірного висновку дослідження.
Проведення експериментальної роботи.
Вивчення передового досвіду з досліджуваної проблеми.
Зіставлення експериментальних даних з масовою практикою.
Узагальнення результатів дослідження, формулювання наукових висновків, доведення або спростування гіпотези.
Оформлення результатів дослідження.
4.
Методи педагогічного дослідження - це способи вивчення педагогічних явищ, одержання наукової інформації про них з метою встановлення закономірних зв'язків, відносин і побудови наукових теорій.
х можна розділити на три групи:
Методи вивчення педагогічного досвіду - способи дослідження реального досвіду навчально-виховного процесу, соціалізації і професійної підготовки людей та ін. Вивчають реальні суперечності педагогічного процесу, наявні потреби і проблеми. У вивченні педагогічного досвіду застосовують такі методи: спостереження, бесіда, інтерв'ю, анкетування, експертна оцінка, вивчення педагогічної документації, незалежних характеристик тощо.
Теоретичні методи необхідні для визначення проблем, формулювання гіпотез і для оцінки зібраних фактів. Ці методи пов'язані з вивченням літератури: праць класиків; загальних і спеціальних праць з педагогіки; історико-педагогічних досліджень і документів; періодичної педагогічної преси; довідкової педагогічної літератури, підручників і методичних посібників з педагогіки й суміжних наук. Вивчення літератури дає змогу довідатися, які аспекти й проблеми вже досить добре вивчено, з яких ведуть наукові дискусії, що застаріло, а які питання ще не розв'язано. Процес вивчення літератури потребує використання таких методів: складання бібліографії - переліку джерел, пов'язаних з досліджуваною проблемою; реферування - стиснуте викладення основного змісту однієї чи декількох праць із загальної тематики; конспектування - ведення докладніших записів, основу яких становить виокремлення головних ідей і положень праці; анотування - короткий запис загального змісту книги чи статті; цитування - дослівний запис висловлювань, фактичних чи цифрових відомостей, що містяться в літературному джерелі.
Математичні й статистичні методи в педагогіці застосовують для опрацювання отриманих відомостей методами опитування та експерименту, а також для встановлення кількісних залежностей між досліджуваними явищами. Вони допомагають оцінити результати експерименту, підвищують надійність висновків, дають підстави для теоретичних узагальнень. Найпоширенішими з математичних методів, які застосовують у педагогіці, є реєстрація, ранжирування, шкалювання. За допомогою статистичних методів визначають середні величини отриманих показників: середнє арифметичне (наприклад, визначення кількості помилок у перевірених роботах контрольної та експериментальної груп); медіана показник середини ряду (наприклад, у разі наявності дванадцяти людей у групі медіаною буде оцінка шостої людини у списку, у якому всіх розподілено за рангом їхніх оцінок); ступінь розсіювання - дисперсія, або середнє квадратне відхилення, коефіцієнт варіації та ін.
5.
Науково-дослідна робота студентів - це один із напрямів їх самостійної роботи, важливий чинник підготовки висококваліфікованих спеціалістів.
Види науково-дослідної роботи студентів:
- І. Навчальна науково-дослідна робота студентів (передбачена навчальними планами).
- ІІ. Науково-дослідна робота студентів (здійснюється під керівництвом професорсько-викладацького складу).
Науково-дослідницька робота має таку структуру:
вступ - потрібно розкрити сутність і стан вивчення проблеми, що розглядається, її значущість.
основна частина - потрібно висвітити теоретичні основи роботи, розкрити зміст використаних термінів, викласти хід дослідження
висновки - необхідно зробити короткий виклад найважливіших результатів, які були одержані в ході роботи
література,
додатки (за їх необхідності).
Навчальна науково-дослідна робота є обов’язковою для кожного студента і охоплює майже всі форми навчальної роботи:
написання рефератів з конкретної теми у процесі вивчення дисциплін соціально-гуманітарного циклу, фундаментальних і професійно орієнтованих, спеціальних дисциплін, курсів спеціалізації та за вибором;
виконання лабораторних, практичних, семінарських та самостійних завдань, контрольних робіт, які містять елементи проблемного пошуку;
виконання нетипових завдань дослідницького характеру під час різних видів практики, індивідуальних завдань;
розроблення методичних матеріалів з використанням дослідницьких методів (спостереження, анкетування, бесіда, соціометрія тощо);
підготовку і захист курсових, дипломних і магістерських робіт, пов’язаних з проблематикою досліджень кафедр.
6.
Види самостійних письмових робіт:
реферати,
доповідь
курсова робота
магістерська робота
дипломна робота
конспект
ІНДЗ
ЕСЕ
рецензія
Магістерська робота (МР) – це самостійне дослідження, що виконується студентом або слухачем на завершальному етапі навчання в магістратурі Університету. Вона є кваліфікаційним документом, на підставі якого Державна екзаменаційна комісія визначає набутий рівень теоретичної та практичної підготовки випускника, його готовність до самостійної роботи за фахом і приймає рішення про присвоєння відповідної кваліфікації.
Магістерська робота як теоретично-прикладне дослідження повинна містити глибоке осмислення актуальної організаційно-управлінської або навчально-методичної проблеми, а також обґрунтований та аргументований проект її практичного розв’язання, виконаний на основі самостійно проведеного аналізу теоретичних джерел та дослідження діяльності системи фінансово-економічної безпеки конкретної установи, організації, підприємства.
Типова структура магістерської роботи:
титульний аркуш;
зміст;
перелік умовних позначень, скорочень і термінів (за необхідності);
вступ;
основна частина:
перший розділ – теоретичний;
другий розділ – аналітичний, констатуючий;
третій розділ – конструктивний, інноваційний;
висновки – заключна частина;
список використаних джерел (літератури);
додатки (за необхідності).
Магістерська робота та її захист має засвідчити фундаментальність підготовки випускника, знання ним наукових джерел, володіння науковою термінологією; орієнтацію в сучасних наукових дослідженнях; повноту й грамотність викладу змісту, ступінь самостійності наукових досліджень; якість володіння державною мовою; культуру усного мовлення; уміння застосувати здобуті знання у професійній діяльності; культуру оформлення наукової роботи, здатність до аргументованого захисту її основних результатів.
Основні критерії оцінок:
Відмінно. Робота містить у собі елементи новизни, має практичне значення, мета чітко сформульована, завдання визначені, текст МР змістовний, цікавий, обґрунтований, логічний, висновки демонструють досягнення мети дослідження та вирішення завдань. Доповідь на захисті логічна, змістовна і коротка, проголошена вільно, зі знанням справи, хорошою мовою. Відгук і рецензія позитивні, відповіді на запитання членів ДЕК правильні і стислі, по суті. Зауважень по оформленню роботи немає.
Добре. Тема роботи розкрита, але мають місце окремі недоліки непринципового характеру: в теоретичній частині поверхово зроблений аналіз літературних джерел, елементи новизни чітко не подані, недостатньо використані матеріали та документи базового закладу, мають місце окремі зауваження в рецензії та відгуку; доповідь логічна, проголошена вільно, відповіді на запитання членів ДЕК в основному правильні, оформлення роботи в межах вимог.
Задовільно. Тема в основному розкрита, але мають місце недоліки змістовного характеру: нечітко сформульована мета та завдання роботи, теоретичний розділ має виражений компілятивний характер, наукова полеміка відсутня, в аналітичній частині є надлишок елементів описовості, добір інформаційного матеріалу не завжди обґрунтований, пропозиції третього розділу обґрунтовані непереконливо; рецензія та відгук містять окремі зауваження; доповідь прочитана за текстом, не всі відповіді на запитання членів ДЕК правильні або повні. Є зауваження щодо оформлення магістерської роботи.
Незадовільно. Нечітко сформульована мета роботи. Розділи погано пов’язані між собою, порушена логіка викладання проблеми. Відсутній критичний огляд сучасних літературних джерел. Аналітична частина виконана поверхово, переважає описовість на шкоду системності та глибині. Запропоновані рішення та новації не переконливі, не випливають з аналізу, їхнє застосування не доведене. Відповіді на запитання членів ДЕК неточні або неповні, мова обмежена. Оформлення роботи недбале, з недодержанням вимог.
7.
Система національної освіти - це означає, що основою і гарантом системи є Конституція України — основний державний закон. Усі ланки національної школи є ланками загальнодержавної системи освіти, діють в її інтересах, розвиваються на основі українознавства як державної політики і філософії; обов’язковою для всіх має бути базовий зміст освіти; державна українська мова та історія і культура; слід використовувати педагогічні традиції, мови і культури всіх національних меншин та специфіку регіонів.
Структура системи національної освіти:
материнська (родинна) школа;
дошкільні установи;
початкова школа (І—IV класи);
базова (обов’язкова) середня школа (V—IX класи);
повна і спеціалізована середня школа;
позашкільна освіта,
вищі навчальні заклади;
післядипломна освіта.
Вища освіта – рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.
Мета вищої освіти – забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рівень науково-технічного, економічного та соціально-культурного прогресу, формування інтелектуального потенціалу нації та всебічний розвиток особистості як найвищої цінності суспільства.
Освітній рівень вищої освіти – характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню:
Неповна вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.
Базова вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.
Повна вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.
8.
Управління вищою освітою в Україні здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування на основі законів, постанов Верховної Ради, наказів, розпоряджень Президента України, Кабінету Міністрів України, досягнень психолого-педагогічної науки і передового педагогічного досвіду.
До державних органів управління освітою в Україні належать: Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України; міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти; Міністерство освіти Автономної Республіки Крим; місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.
розвиток і вдосконалення системи вищої освіти спрямовані на забезпечення високої якості навчання і виховання, кращу теоретичну і практичну підготовку висококваліфікованих фахівців різних галузей народного господарства, освіти, науки і культури.
Після проголошення незалежності серед основних здобутків можна окреслити такі:
- практично завершується формування нормативної бази вищої освіти;
- здійснюється реформування мережі вищих навчальних закладів усіх типів і рівнів акредитації з метою приведення її у відповідність до потреб і економічних можливостей особистості, регіонів і держави в цілому;
- здійснюється диверсифікація структури і обсягів підготовки фахівців з метою адаптації їх до вимог соціально орієнтованої ринкової економіки;
- удосконалюється зміст вищої освіти, створено умови для безперервного навчання молоді в системі ступеневої освіти за інтегрованими навчальними планами, що відповідають як кращим світовим зразкам, так і національним традиціям вищої школи України.
- запроваджено дієвий контроль якості освітніх послуг для населення;
- збережено потенціал вищої освіти і забезпечено умови для його зростання;
- впроваджено механізм змішаного фінансування вищої освіти.
Основні напрями розвитку вищої освіти:
• трансформація мережі вищих навчальних закладів на задоволення потреб особистості і регіонів відповідно до вимог ринкової економіки;
• реалізація принципів універсального підходу до розвитку вищої освіти;
• забезпечення відповідності вищої освіти сучасним вимогам і умовам, за яких потреби розвитку держави і регіонів будуть у центрі політичного бачення і рішень;
• поліпшення системи ступеневої вищої освіти, сприяння розвиткові інтеграційних процесів;
• формування демократичних відносин між викладачами і студентами;
• адаптація змісту вищої освіти через Державні стандарти (освітньо-кваліфікаційні характеристики, освітньо-професійні програми) до потреб суспільства;
• диверсифікація структури та обсягів підготовки, навчальних планів і програм
9.
У процесі педагогічного дослідження, організованого з метою отримання нових фактів, використовують систему методів науково-педагогічного дослідження.
Метод науково-педагогічного дослідження – шлях вивчення і опанування складних психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об'єктивних закономірностей навчання і виховання.
Методи педагогічного дослідження поділяють на три групи: методи емпіричного дослідження, методи теоретичного дослідження і методи кількісного оброблення результатів.
Емпіричні методи педагогічного дослідження спрямовані на пізнання дійсності. До них належать педагогічне спостереження, опитування (бесіда, інтерв'ю, анкетування), аналіз змісту педагогічної документації і результатів діяльності, рейтинг, тестування, експертна оцінка, педагогічний експеримент.
Методи теоретичного педагогічного дослідження включають індукцію і дедукцію, аналіз і синтез, порівняння, класифікацію, абстрагування і конкретизацію, уявний експеримент.
Методи кількісного оброблення результатів педагогічного дослідження використовують для кількісного аналізу фактичного матеріалу, отриманого у процесі дослідження. Вони надають процесу дослідження чіткості, структурованості, раціональності, ефективності при опрацюванні великої кількості емпіричних даних. Широко використовують такі їх види: реєстрування, ранжування, моделювання метод вимірювання.
Методи науково-педагогічного дослідження:
Метод педагогічного спостереження — це спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Воно має бути природним, комплексним, об'єктивним. Це пасивний метод дослідження, бо дослідник не втручається в поведінку або стан навчання учня, він лише спостерігає. Спостереження буває пряме й опосередковане, відкрите і закрите. Досліднику важливо мати план спостереження, визначити його термін, зафіксувати результати.
Метод бесіди — це безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Умови ефективності бесіди: авторитетність дослідника, наявність плану, сприятлива обстановка, відвертість, врахування індивідуальних особливостей співбесідника, педагогічний такт, порівняння результатів бесіди з результатами спостереження.
Метод інтерв'ю застосовують тоді, коли дослідник упевнений в об'єктивності відповідей учнів. Під час інтерв'ю не ставлять уточнюючих запитань, ураховують тип респондента, ретельно продумують запитання.
Метод анкетування використовують для одержання інформації про типовість тих чи інших явищ навчальновихов-ного процесу. Анкета складається з трьох частин: вступної, основної та демографічної. Вимоги до анкетування: добір найточніших запитань (прямих і непрямих); виключення підказок; попереднє анкетування невеликої кількості учнів; перевірка ступеня розуміння запитань і внесення корекцій до змісту анкети; порівняння результатів анкетування з результатами, одержаними іншим шляхом.
Метод психолого-педагогічного тестування — це випробування учня на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань та екзаменаційних білетів. Результати тестування визначають через виявлення відсотків розв'язування тестів.
Метод рейтингу — оцінка тих чи інших сторін діяльності компетентними суддями (експертами). Вимоги до експертів: компетентність, наукова об'єктивність, якість колективіста, самокритичність, креативність — здатність вирішувати творче завдання.
Метод незалежних характеристик передбачає узагальнення відомостей про учнів, одержаних іншими методами (учителями, батьками, товаришами учнів), зіставлення цих відомостей зі своїми матеріалами про особистості вихованців.
Метод соціометрії — це вивчення структури і стилю взаємин у колективі.
Метод вивчення шкільної документації й учнівських робіт — дослідження проводиться за спеціально розробленою програмою.
Математичні методи — реєстрування, виявлення середньої величини, моделювання, статистична обробка даних.
Моделювання — це метод створення і дослідження моделей. Наукова модель — це смислово представлена і матеріально реалізована система, яка відображає предмет дослідження. Вивчення моделі дозволяє отримати нову інформацію про об'єкт дослідження
Педагогічний експеримент є методом перевірки нових ідей, пропозицій дослідника, підтвердження їхньої ефективності. Експеримент — активний метод. Його можна повторювати, щоб одержати результат. Експеримент коректний за дотримання двох умов:
а) поділ учнів на дві рівні групи: експериментальну (у якій упроваджується нова ідея — методика, пропозиція) і контрольну (в якій усе залишається без змін);
б) створення плану (програми) експерименту та систематичного обліку його наслідків. Саме в обчисленні різниці "на користь" експериментальної Групи і полягає остаточний результат експерименту.
10.
Педагогіний процес у ВНЗ - цілеспрямована, мотивована, доцільно організована та змістово насичена система взаємодії суб'єктів та об'єктів навчально-виховного процесу для підготовки студентів до професійної діяльності й суспільного життя.
Педагогічний процес – це внутрішньо-логічно пов'язана сукупність процесів, які у своїй багатогранності й складності трансформують досвід людства, його знання, цінності, надбання в особистісні якості, установки та риси студентів, а також їх освіченість та ідейність, культуру й здібності, звички й характер.
Основні завдання педагогічного процесу у вищому навчальному закладі:
підготовка молодих громадян до суспільно корисної діяльності;
цілеспрямоване формування особистості громадянина, який має високі моральні й громадянські якості;
озброєння студентів такою системою професійних знань, навичок і вмінь, які забезпечили б ефективну практичну діяльність у певній галузі діяльності;
забезпечення цілеспрямованого розвитку духовних сил, інтелектуальних, фізичних і моральних якостей кожного студента.
Структура педагогічного процесу:
мета;
принципи;
зміст;
форми;
методи.
Основні структурні компоненти педагогічного процесу як системи: мета педагогічного процесу, суб'єкти та об'єкти системи, завдання, змістова складова (виховання, навчання (самоосвіта), професійна підготовка, розвиток), організаційна структура, педагогічна діяльність, а також результат.
Етап організації й реалізації педагогічного процесу містить такі елементи взаємодії суб'єктів та об'єктів навчання:
– формулювання мети і роз'яснення завдань діяльності, прийняття їх тими, хто навчається, та окремими виконавцями;
– використання обраних методів, засобів і форм організації педагогічного процесу; забезпечення взаємодії всіх суб'єктів виховання; створення сприятливих умов; здійснення різних заходів стимулювання активності людей.
|