|
|
Скачати 472.6 Kb.
|
6. Поняття юридичного обов'язкуБеручи на себе обов'язок із забезпечення прав громадян, держава має право вимагати від них правомірної поведінки, яка відповідала б еталонам, закріпленим у правовій нормі. Юридичний обов'язок — міра необхідної поведінки, що є гарантією реалізації суб'єктами наданих їм прав. Це об'єктивно необхідна та можлива поведінка, котра забезпечує реальність можливостей, наданих суспільством та державою окремій особі. У разі позитивного ставлення особи до необхідності виконання покладених на неї обов'язків їх реалізація настає лише за певних умов, що передбачені правовою нормою. Держава у системі обов'язків визначає доцільний, соціально корисний та необхідний варіант поведінки. Hopмами реалізації обов'язку є дотримання певних зобов'язань, які мають форму заборон, та виконання активних обов'язків, що існують як зобов'язання. Юридичний обов'язок є самостійною юридичною категорією, що характеризується низкою особливих ознак: 1. Це міра необхідної поведінки, змістом якої є утримання від порушення заборон та необхідність виконання зобов'язань. 2. Це необхідна поведінка, що покладається з метою задоволення інтересів уповноваженої особи. 3. Це необхідна поведінка, яка має юридичний характер, тобто закріплена правовою нормою. 4. Це необхідна поведінка, що покладається як на всіх осіб, що проживають на території держави (обов'язок платити податки та обов'язкові платежі, охороняти природу, поважати державні символи, дотримуватись Конституції та законів України), так і лише на громадян (обов'язок захищати Вітчизну, її незалежність і територію, проходження військової служби). 5. Це необхідна поведінка, яка гарантується державою шляхом встановлення юридичної відповідальності за невиконання обов'язків чи створення перешкод до реалізації необхідної поведінки. Зміст юридичного обов'язку складають варіанти необхідної поведінки, що слугують гарантією використання наданих суб'єктам можливостей. Структуру юридичного обов'язку складають чотири елементи: 1. Необхідність зобов'язаного суб'єкта вчиняти певні дії чи утриматися від їх вчинення в інтересах уповноваженої сторони. 2. Необхідність вимагати створення необхідних умов з боку держави та інших суб'єктів для ефективного виконання обов'язку. 3. Необхідність реагувати на законні вимоги уповноваженої особи. 4. Необхідність нести юридичну відповідальність у випадку порушення у процесі виконання обов'язку прав інших суб'єктів чи невиконання покладеного обов'язку зобов'язаним суб'єктом. Юридичний обов'язок — елемент правового статусу, оскільки права суб'єктів, не підкріплені обов'язками інших осіб, не можуть бути реалізовані 7. Класифікація правI. За сферами суспільних відносин розрізняють: а) особисті (громадянські) права — це можливості людини, надані для забезпечення її фізичної та морально-психологічної індивідуальності. Вони слугують гарантією індивідуальної автономності і свободи, засобом захисту суб'єктів від свавілля з боку держави та інших людей. Серед них — право на життя; повага до гідності кожного; свобода та особиста недоторканність; недоторканність житла; таємниця листування і телефонних розмов; свобода пересування та вільний вибір місця проживання (статті 29—31, 35, 51—55 Конституції України), їх призначенням є гарантування можливостей фізичного існування та духовного розвитку людини. Це — природні права людини, що визнаються та закріплюються державою, гарантують їй певний рівень свободи і забезпечують фактичну можливість вільно розпоряджатися собою, гарантують невтручання в індивідуальне життя. Особиста свобода гарантує усвідомлення соціальної цінності людини та відповідне ставлення до інших людей, до суспільства у цілому. Правове закріплення цієї свободи надає можливість не лише забезпечити усвідомлене ставлення до неї суб'єкта, а й перешкодити абсолютизації відособленості особи. Громадянські права і свободи виникають від народження та існують довічно. Вони є невідчужуваними, тобто не можуть бути обмеженими чи скасованими органами влади; не можуть бути передані або подаровані іншим суб'єктам; особа не може відмовитись від цих прав. Саме щодо зазначеної групи прав у Конституції України встановлені вимоги, відповідно до яких не повинні прийматися закони, які скасовували чи змінювали б громадянські права. Це є важливою гарантією непорушності гідності та свободи людини; б) політичні права — можливості громадянина на участь у процесі прийняття та реалізації політичних рішень, діяльності елементів політичної системи, формування представницьких органів влади. Саме до цієї групи прав належать права на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації, на участь в управлінні державними справами; на збори, мітинги, походи, демонстрації; на звернення до органів державної влади та самоврядування; право кожного на свободу думки і слова; право на вільний вираз поглядів та переконань (статті 34—40 Конституції України). Наведена група прав забезпечує можливості людини бути суб'єктом владних відносин. Політичні права і свободи особи визначають рівень політичної свободи в суспільстві і забезпечуються суспільним та державним ладом. Вони пов'язуються з формами реалізації народовладдя та політичним самоврядуванням. Межами здійснення політичних прав є гармонійне поєднання суспільних потреб та особистих інтересів громадян. Здійснення політичних прав має колективний характер, оскільки сприяє управлінню державою. Основним призначенням цієї групи прав є: — забезпечення можливості громадян брати участь в управлінні державою; — вплив на діяльність як органів держави, так і органів місцевого самоврядування; — гарантування участі громадян у діяльності громадських об'єднань; — використання прав на свободу думки, слова, світогляду і переконань, які відображають дійсний рівень демократичності суспільства та перешкоджають авторитарному впливу на нього з боку держави; в) економічні права — це можливості розпоряджатися предметами матеріального характеру та здобувати засоби для існування і розвитку. Такими є право приватної власності, право на підприємницьку діяльність, право на користування об'єктами права власності українського народу, державної та комунальної власності. Таким чином, призначенням цієї групи прав є сприяння розвиткові ініціативи у реалізації здібностей людини, здобуванні засобів існування шляхом вільного вибору роботи та участі у виробництві матеріальних благ. Це — центральний різновид прав і свобод, що забезпечують можливість: — створювати матеріальні цінності; — мати власність та розпоряджатися нею; — забезпечувати матеріальні умови для існування та розвитку людини; — користуватися природними об'єктами, що належать до загальнодержавної та комунальної власності і власності українського народу; — задовольняти свої інтереси у сфері інтелектуальної, науково-дослідної і творчої діяльності; г) соціальні права — можливості громадянина бути повноцінним суб'єктом суспільних відносин і забезпечення йому необхідних для розвитку та існування умов. До цієї групи належать права: на працю, на страйк, на відпочинок, соціальний захист, на житло, достатній життєвий рівень, на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування; право на безпечне навколишнє середовище. Саме названі права визначають обов'язки держави забезпечити кожному мінімум засобів до існування, соціальної забезпеченості та екологічної безпеки. Метою соціальних прав є: — забезпечення можливості заробляти собі на життя працею, на яку громадянин вільно погоджується і котру обирає; — розпорядження суб'єкта власними здібностями до творчої та продуктивної праці; — захист власних економічних та соціальних інтересів шляхом страйку; — надання можливості для відпочинку; — гарантування допомоги державою у випадках, умовах та у порядку, передбачених чинним законодавством; — матеріальне забезпечення, соціальне обслуговування, встановлення особливих режимів щодо реалізації соціальних прав громадян; — гарантування можливості на будівництво житла, придбання його у власність та оренду; — забезпечення достатнього для розвитку життєвого рівня, сприятливого навколишнього природного середовища; д) культурні права — це можливості збереження і розвитку національної самобутності людини, її духовного збагачення. Серед них — право на освіту; свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на результати інтелектуальної діяльності; право на свободу думки і слова; право на інформацію; право на свободу світогляду та віросповідань. Саме вказана група прав безпосередньо впливає на рівень духовного розвитку особи та забезпечує необхідні умови щодо створення і використання духовних надбань людства. За своєю суттю культурні права є мірою духовності, яку держава гарантує особі з урахуванням умов життя і діяльності громадян та суспільства. Духовні права забезпечують: — можливість отримання певного рівня освіти; — захист інтелектуальної власності громадян; — розвиток наукових і технічних досліджень; — свободу особи від ідеологічного контролю; право самостійно визначати для себе систему моральних та духовних цінностей; — можливість отримувати повну, неупереджену, об'єктивну інформацію; — свободу світогляду та віросповідання; — гарантоване використання досягнень як національної, так і світової культури. II. За змістом: а) фізичні права, що забезпечують збереження та розвиток людини як складової соціальної структури суспільства і держави. Саме такий характер мають право на життя, особисту недоторканість, свободу пересування, вибір місця проживання, право на безпечне навколишнє середовище. б) духовні права, які забезпечують реалізацію нематеріальних потреб людини, пов'язаних зі сферою духовно-культурних відносин. Серед них — право на ім'я, честь, гідність, на справедливий суд. III. За статусом, тобто ступенем поширеності права класифікують на: а) загальні, що належать у рівній мірі всім громадянам незалежно від їх соціальної, професійної чи іншої належності. Саме такими є конституційні права, які реалізуються за принципами рівності всіх суб'єктів суспільних відносин. б) спеціальні права, які відображають специфіку статусу різноманітних груп населення. Вони доповнюють, розвивають та конкретизують загальні права і не можуть їм суперечити. Такими, наприклад, є права молоді, пенсіонерів, військовослужбовців, депутатів тощо. IV. За способом закріплення розрізняють: а) конституційні (основні) права, що встановлені та гарантовані Основним Законом держави і мають фундаментальний характер. Вони визначають реальну сутність держави, рівень розвинутості демократичних інститутів і становище особи у державі; б) галузеві, передбачені поточним законодавством і які є конкретизацією основних прав людини. Вони приймаються на їх основі і детальніше визначають можливості суб'єктів у певній сфері відносин. Так, права, передбачені КЗпП України, розширюють та конкретизують конституційне право на працю. V. Відповідно до еволюції розвитку права людини розподіляють на: а) права першого покоління, тобто політичні, громадянські та особисті права, проголошені першими буржуазними революціями у Франції, Англії та США і закріплені відповідними деклараціями; б) права другого покоління як комплекс соціально-економічних прав, що стали результатом втілення загальнолюдських цінностей та соціально-демократичних ідей і були закріплені у документах ООН; в) права третього покоління — це комплекс колективних прав, висунутих країнами, які звільнилися від колоніальної залежності та визначили свою політику як миролюбну, суверенну, незалежну, засновану на принципах самовизначення і територіальної цілісності. У сучасній юридичній літературі з'явилися ідеї щодо можливості виділення в окрему групу прав четвертого покоління — прав людства. Серед них називають право на мир, екологічні, інформаційні права, право на ядерну безпеку тощо. Основним призначенням названих прав є забезпечення процесу виживання людства як біологічного виду, збереження цивілізації та подальшої соціалізації людства. VI. Залежно від вміщених у правах аспектів свободи їх класифікують на: а) негативні права, що визначаються як можливості особи вимагати захисту від будь-якого впливу, в тому числі і державного. Вони запобігають небажаним втручанням у свободу особи і є основою індивідуальної свободи. Ці права абсолютні і забезпечують можливості незалежності від влади (свобода віросповідання, права на власність, особисту свободу та недоторканність, свободу слова тощо), а також можливості на участь у владі (виборче право, право звертатися до органів держави та органів місцевого самоврядування, на участь в управлінні державними справами); б) позитивні права забезпечують можливості суб'єктів на покращення свого становища та підвищення культурного статусу. Вони забезпечуються державою та залежать від ступеня її розвитку і сутності. Як правило, цю групу складають економічні, культурні та соціальні права. До них належать право на освіту, свободу творчої діяльності, право на соціальну безпеку, на охорону здоров'я та безпечне навколишнє середовище. Реалізація позитивних прав складніша, оскільки пов'язується з наявністю достатніх ресурсів держави. Наповнення цих прав залежить від національного доходу країни та особливостей політичного режиму. VII. За характером суб'єктів розрізняють: — права громадян держави; — права іноземців; — права осіб без громадянства; — права осіб з подвійним громадянством. VIII. За соціальним статусом: — права людини, що належать суб'єкту від народження та гарантуються суспільством; — права громадянина, які надаються, гарантуються та охороняються державою, до якої належить особа. Практичний досвід свідчить, що існує єдність, взаємозв'язок та взаємозалежність всіх різновидів прав і свобод. Це визначає неможливість визнання пріоритету однієї групи прав (наприклад, політичних) над іншими. Наявність комплексу прав та свобод є запорукою верховенства інтересів особи над інтересами держави та демократичності суспільства. Так, політичні права складають органічну основу системи демократії і виступають як засіб контролю за владою. Культурні права надають можливість реалізувати духовні потреби людини, забезпечувати зростання рівня її культури, без якої особа не може повноцінно здійснювати особисті та політичні права. Соціальні та економічні права створюють матеріальні і суспільно орієнтовані умови щодо реальності категорії «правовий статус». |
| Тема: Особа, суспільство, держава ... |
Питання на іспит з конституційного права Система конституційних прав і свобод людини і громадянина. Основні способи закріплення прав і свобод людини та громадянина |
| Реферат на тему “Система конституційних прав, свобод та обв’язків громадянина України” Від народження кожна людина має певні права. 10 грудня 1948 Генеральна Асамблея Організації Об’єднанних Націй проголосила Загальну... |
1. Поняття та зміст конституційного ладу Конституційний лад це юридична організація суспільного та державного ладу, політико-правовий фундамент формування громадянського... |
| Реферат на тему: „ Конституція України про права і свободи особи ” Нині визнання та практичне здійснення прав і свобод людини й громадянина стало основним критерієм міри демократичності тієї чи іншої... |
Колегія суддів Судової А 13, ОСОБА 14, ОСОБА 15, ОСОБА 16 до товариства з обмеженою відповідальністю «Яромир-Агро», третя особа – реєстратор Оржицького... |
| Методичні рекомендації Юридичні гарантії охорони прав і свобод громадян Луцьк-2012 Завдання та цілі юридичної відповідальності, спеціальні юридичні засоби, що забезпечують її справедливість визначають ступінь цінності... |
І. Мета і завдання курсу ООН щодо захисту прав, свобод, здоров’я людини. Програмою передбачено вивчення нових міжнародно-правових домовленостей України з... |
| Згідно ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної... Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.». Дане право є непорушним та не може бути обмежене в жодному випадку в силу ст. 64... |
Тема: Основи теорії держави Терміни: суспільство, суспільно-економічна формація, політика, влада, держава, суверенітет, функції держави, механізм держави, державний... |