|
|
Скачати 0.61 Mb.
|
|
4. ІНШІ ФОРМИ ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН 4.1. Право спеціальних місій Інститут спеціальних місій розвинувся, головним чином, після Другої світової війни. Це було зумовлено значним розширенням міжнародних зносин між державами, поглибленням взаємних інтересів, стабільним розвитком засобів зв’язку, транспорту тощо. Після багаторічної роботи комісії міжнародного права XXIV сесія Генеральної Асамблеї ООН 8 грудня 1969 р. прийняла Конвенцію про спеціальні місії, яка з грудня того ж року була відкрита для підписання її державами. Для України Конвенція набула чинності з 26 вересня 1993 р. Спеціальна місія (ст. 1 Конвенції про спеціальні місії) визначається як тимчасова місія, яка за своїм характером представляє державу і скеровується однією державою в іншу за згодою останньої для розгляду нею певних питань або для виконання щодо неї певного завдання. Питання щодо відряджання та прийняття у себе спеціальної місії належать до компетенції сторін і розв’язуються за їх взаємною згодою. Положення ст. 2 Конвенції про спеціальні місії вказують, що держава може відряджати спеціальну місію в іншу державу за згодою останньої. Згода може бути виражена у вигляді договору, який передбачає обмін певними місіями, нот, джентльменської угоди тощо. Доктрина сучасного МП виходить з того, що посилати й приймати спеціальні місії уповноважені не лише кожна держава, чи кожна міжнародна (міжурядова) організація, але й народ, що бореться за свою державність. Отже спеціальна місія з цієї точки зору є дипломатичним органом суб’єкта МП, уповноваженим виражати суверенну волю цього суб’єкта в межах дорученого їй завдання. На рівні міждержавних відносин в ході узгодження між посилюючою23 (акредитуючою) і приймаючою державами питань щодо характеру й обсягу повноважень спеціальної місії застосовується кілька об’єктивних критеріїв оцінки характеру місії: дипломатичні титули і ранги, дипломатичний паспорт, дипломатична віза та повноваження офіційних представників місії. Склад, завдання й характер діяльності різних спеціальних місій неоднакові. Тривалий час вони визначалися нормами звичаєвого права або міжнародної ввічливості. З огляду на це доктрина класифікує їх за певними критеріями. Зокрема класифікації спеціальних місій здійснюються за:
Якщо брати за основу критерії рангу, відповідно можна виділити місії, очолювані главами держав, міністрами, послами, особами, які мають дипломатичний ранг, та особами, які його не мають. Однак при цьому виникають значні труднощі, що стосуються визначення міжнародно-правового статусу таких спеціальних місій. Посилаюча держава може призначити главу і членів спеціальної місії на свій розсуд, попередньо надавши приймаючій державі необхідну інформацію про чисельність і склад місії, а також прізвища і посади осіб, яких вона має намір призначити. На відміну від глави дипломатичного представництва, главі спеціальної місії не потрібно отримувати агреман, згоди на призначення будь-якої особи як члена спеціальної місії (ст. 8). Проте стаття 12 конвенції 1969 року передбачає, що приймаюча держава в будь-який час, не будучи зобов’язаною мотивувати своє рішення, може повідомити посилаючу державу, що представник місії є persona non grata. До складу спеціальної місії може входити дипломатичний, адміністративно-технічний та обслуговуючий персонал. Акредитуюча держава має завчасно повідомити Міністерство закордонних справ або інший орган приймаючої держави про склад спеціальної місії, прибуття й остаточне відбуття членів місії та припинення їх функцій у місії. У ст. 13 Конвенції про спеціальні місії передбачено, що функції спеціальної місії розпочинаються з моменту встановлення місією офіційного контакту з Міністерством закордонних справ або іншим органом приймаючої держави, щодо якого є домовленість. Здебільшого спеціальні місії отримують повноваження від глав держав, глав урядів або міністрів закордонних справ. Усі офіційні справи з приймаючою державою, доручені спеціальній місії акредитуючої держави, ведуться з Міністерством закордонних справ або з іншим органом приймаючого уряду, щодо якого є домовленість. Старшинство серед членів спеціальної місії визначається згідно з порядком, встановленим главою місії з урахуванням дипломатичних рангів членів місії. Місце перебування спеціальної місії визначається за згодою між зацікавленими державами. Ст. 20 Конвенції містить положення, які визначають юридичні та фактичні підстави для завершення функцій спеціальної місії. Зокрема, вони припиняються: а) за домовленістю зацікавлених держав; б) після виконання завдання спеціальної місії; в) після закінчення строку, встановленого для спеціальної місії, якщо він спеціально не продовжений; г) після повідомлення акредитуючою державою про те, що вона припиняє діяльність спеціальної місії або відкликає її; ґ) після повідомлення приймаючої держави про те, що вона вважає діяльність спеціальної місії припиненою. Проте, варто зазначити, що розірвання дипломатичних або консульських зносин між акредитуючою державою і державою перебування не призводить до припинення діяльності спеціальних місій автоматично. Загальні переваги, які надаються спеціальній місії, закріплені у ст. 22 Конвенції, яка констатує, що приймаюча держава повинна надавати спеціальній місії можливості, необхідні для виконання її функцій, беручи до уваги характер і завдання спеціальної місії. Ст. 23 Конвенції не покладає на приймаючу державу обов’язок брати участь у витратах на оплату членами місії житлових приміщень, оскільки спеціальна місія не звільняється від сплати податків, зборів і мита, що являють собою оплату за конкретні види послуг. Приміщення, в яких розташовується спеціальна місія, недоторканні. Архіви і документи спеціальної місії недоторканні в будь-який час та незалежно від їх місцезнаходження. За ст. 28 Конвенції, приймаюча держава повинна дозволяти й охороняти вільні зносини спеціальної місії для всіх офіційних цілей. Офіційна кореспонденція спеціальної місії, вся кореспонденція, що стосується спеціальної місії та її функцій, недоторканна. Пошта спеціальної місії прирівнюється до дипломатичної пошти і не підлягає ні розкриттю, ні затриманню. Щодо особистих привілеїв та імунітетів глави і членів спеціальної місії, потрібно, насамперед, виокремити принцип особистої недоторканності глави і членів дипломатичного персоналу спеціальної місії. Особисті приміщення представників акредитуючої держави в спеціальній місії та членів її дипломатичного персоналу користуються такими ж недоторканністю і захистом, що й приміщення спеціальної місії. Представники акредитуючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції приймаючої держави. Глава і члени дипломатичного персоналу спеціальної місії звільняються від усіх прямих податків, зборів та мита (особистих і майнових, державних, районних і муніципальних), за винятком непрямих податків. Приймаюча держава не має права примушувати представників акредитуючої держави в спеціальній місії до виконання ними різних трудових та державних обов’язків, незалежно від їх характеру, а також до таких військових обов’язків, як реквізиція, контрибуція та військовий постій. Особистий багаж члена спеціальної місії звільняється від огляду, якщо немає серйозних підстав припускати, що він містить предмети, на які не поширюються винятки, викладені вище, або предмети, ввезення і вивезення яких заборонене законом чи регулюється карантинними правилами приймаючої держави. Члени сім’ї глави і члени дипломатичного персоналу спеціальної місії, що перебувають разом з ним, користуються, якщо вони не є громадянами держави перебування, такими ж привілеями та імунітетами, як і член дипломатичного персоналу спеціальної місії (п. 1 ст. 39). Конвенція встановлює також відповідні привілеї та імунітети для адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу (ст. 36-37). Згідно з п. 1 ст. 43 Конвенції, кожен член спеціальної місії користується ними з моменту вступу на територію приймаючої держави з метою здійснення своїх функцій у спеціальній місії або якщо вони вже перебувають на цій території з того моменту, коли про їх призначення повідомляється Міністерству закордонних справ або іншому органу приймаючої держави, щодо якого є домовленість. Якщо функції членів спеціальної місії вичерпуються, їх привілеї та імунітети припиняються у той момент, коли вони залишають територію приймаючої держави або після закінчення розумного строку, встановленого для цієї мети, Важливим моментом у Конвенції є положення про те, що без шкоди для своїх привілеїв та імунітетів особи зобов’язані поважати закони і постанови приймаючої держави. Вони не мають права втручатися у внутрішні справи цієї держави. 4.1. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях. Після другої світової війни процес створення міжнародних організаці1 набув системного характеру і істотно змінив як свої кількісні, так і якісні характеристики. Останнім з кодифікованих напрямів міжнародно-правового регулювання зовнішніх зносин стало право постійних представництв держав при міжнародних організаціях (далі МО). Подібно до постійних представництв одних держав в інших (дипломатичні представництва і консульські установи) держави можуть засновувати свої постійні представництва при МО (загалом держава в МО може бути представлена як постійним представництвом, так і місією спостерігачів24). При цьому утворюються не дво- а тристоронні відносини, де сторонами є: акредитуюча держава, міжнародна організація і держава перебування штаб-квартири цієї МО. На відміну від дипломатичного представництва, кандидатура глави представництва при МО не потребує агреману чи іншої форми надання згоди ні від МО ні від держави перебування штаб квартири МО. При цьому слід пам’ятати, що питання про розміщення штаб-квартири МО або її органів повинно бути узгоджене з приймаючою державою. Як правило, така згода оформлюється угодою між організацією і державою перебування штаб-квартири МО. З державою перебування організації також в загальному вигляді узгоджується й питання відкриття при МО постійних представництв держав-членів. Але згода приймаючої держави на відкриття таких постійних представництв є загальною, тобто поширюється на всі держави, що відкрили чи мають намір відкрити такі представництва. Отже, надалі вже не потрібно погоджувати це питання з державою перебування в кожному окремому випадку відкриття нового постійного представництва. Відкриття при міжнародній організації постійного представництва є правом держави, а не її обов’язком. Постійні представництва при МО можуть відкривати тільки держави – члени таких організацій. Стаття 9 Конвенції 1975 року закріплює принцип свободи призначення співробітників постійних представництв. При цьому чисельність персоналу представництва не повинна виходити за межі, що є розумними і нормальними з урахуванням функцій організації, потреб даного представництва, а також обставин і умов, що існують у державі перебування (ст. 14). Представництво держав у міжнародній організації зазвичай містить у собі таких осіб: главу представництва, членів дипломатичного, адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу. Повноваження глави представництва видаються від імені глави держави, глави уряду, міністра закордонних справ або іншого компетентного органу. Особливістю призначення глави постійного представництва є те, що для нього не потрібно одержання агремана. Глава представництва вручає генеральному секретарю організації свої повноваження, що дають правову підставу для виконання ним своїх функцій. Держава, що акредитує, повідомляє організацію про призначення, посаду, звання співробітників представництва, про прибуття і вибуття персоналу і членів їхніх родин; про місцезнаходження помешкань представництва і приватних резиденцій співробітників і т.п. Правове становище представництв держав при міжнародній організації визначається насамперед статутом самої організації, а також нормами Віденської конвенції про представництво держав у їхніх зносинах із міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року, угодами про привілеї та імунітети організації й інших міжнародно-правових документів. Функції постійних представництв держав при міжнародних організаціях зафіксовані в статті 6 зазначеної Віденської конвенції 1975 року. До них, зокрема, належать: а) забезпечення представництва держави, що посилає, при організації; б) підтримка зв’язку між державою, що посилає, і організацією; в) ведення переговорів з організацією й у її рамках; г) з’ясовування здійснюваної в організації діяльності і повідомлення про неї уряду держави, що посилає; ґ) забезпечення участі держави, що посилає, у діяльності організації; д) захист інтересів держави, що посилає, у відношенні організації; є) сприяння здійсненню цілей і принципів організації шляхом співробітництва з організацією й у її рамках. У статті 7 цієї ж Конвенції визначені функції постійної місії наглядачів при міжнародній організації. Слід зазначити, що в порівнянні з функціями постійного представництва вони носять більш обмежений характер. Зокрема, вони полягають в: а) забезпеченні представництва держави, що посилає, і охороні її інтересів стосовно організації, а також підтримці зв’язків із нею; б) з’ясовуванні здійснюваної в організації діяльності і повідомленні про неї уряду держави, що посилає; в) сприянні співробітництву з організацією і веденні з нею переговорів. Особливості, пов’язані зі специфікою діяльності міжнародних організацій і наявністю тристоронніх зв’язків (держава, що посилає, – організація – держава, що приймає) у процесі здійснення такої діяльності. Зазначені обставини визначають і особливості процедури призначення і припинення функцій членів персоналу постійних представництв і його кількісний склад. Так, наприклад, Припинення функцій персоналу постійного представництва в Конвенції зв’язується з двома умовами: 1) повідомленням про це організації державою, що посилає; 2) остаточним або тимчасовим відкликанням постійного представництва. У зв’язку з тим, що персонал постійного представництва акредитований при міжнародній організації, а не при державі перебування, оголошення члена персоналу «персоною нон грата» не передбачено. Водночас статті 77, 84 і 85 Конвенції 1975 року враховують законні інтереси приймаючої держави. У них закріплено, що всі члени персоналу представництва, які користуються привілеями та імунітетами, зобов’язані шанувати закони і постанови держави перебування. У разі «серйозного й очевидного» порушення кримінального законодавства держави, що приймає, або такого ж втручання в її внутрішні справи, держава, що посилає, відкликає таких осіб, припиняє їхню діяльність або вживає заходів для їхнього від’їзду. При цьому тягар доведення «серйозного й очевидного» порушення лежить на державі перебування. Привілеї та імунітети, передбачені Конвенцією 1975 року для постійних представництв і їхнього персоналу, аналогічні дипломатичним привілеям та імунітетам. |
| УКРАЇНА РОЗПОРЯДЖЕННЯ У зв’язку із розширенням функцій відділу зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності та торгівлі райдержадміністрації та відповідно... |
Повторювачі поворотів інтегровані в зовнішніх дзеркалах |
| НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах... Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право |
Хто є автором ідеї поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову? А поліцейське законодавство поліцейське право право управління адміністративне право |
| Закон України «Про зайнятість населення» Крім того, це право закріплює ст. 7, в якій проголошується право на задовільне існування. Ст. 10 цього ж пакту закріплює право сім'ї... |
1. Поняття права та його ознаки Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне... |
| Додаток 5 Пропонується Технологія виробництва повнокольорових декоруючих елементів на керамічній плитці для внутрішніх та зовнішніх робіт |
1. ЕМС. Види зовнішніх завад Амплітудна модуляція гармонічним коливанням. Основні характеристики АМС. Спектр сигналу |
| Гражданский кодекс Украины (Книга четвертая. Право интеллектуальной собственности) Право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи з курсу... Методичні вказівки до самостійної роботи курсу “Практична діяльність юриста (Практичне право)” складена на основі робочої програми... |