|
|
Скачати 125.1 Kb.
|
|
Мойсієнко В.М. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ ІДЕАЛ У ТЕОРІЇ БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОГРЕСУ М.М. КОВАЛЕВСЬКОГО На сучасному етапі державотворення в Україні на перший план виходить завдання модернізації системи державної влади. В контексті вирішення цієї проблеми особливого значення набувають взаємовідносини держави й суспільства, політичної влади та індивіда. Загострились дискусії між представниками різних політичних течій, особливо коли справа стосується допустимості перенесення на національний ґрунт західноєвропейських моделей суспільного розвитку. У зв’язку з цим значний інтерес має аналіз концепції визначного представника ліберальної течії М.М.Ковалевського. Вивченню політичної спадщини М.Ковалевського присвячено ряд досліджень російських учених (Глушкової С.І. [1], Гоголевського А.В. [2], Дунаєвої Ю.В. [3], Корнев В.М. [4], Пивоварова Ю.С. [5], Федотової Г.О. [6] та ін.). Не залишили поза увагою творчий доробок М.М. Ковалевського українські дослідники Гуренко М.М. [7], Кармазіна М.С. [8], Нечипоренко В.О. [9 ], Скакун О.Ф. [10], Сокуренко В.Г.[11] та ін. Проте, на сьогоднішній день, відсутнє цілісне дослідження присвячене теоретичній спадщині та політичній діяльності М.Ковалевського. У зв’язку з наявними прогалинами у вітчизнняній політико-правовій думці, автор прагне дослідити особливості конструювання М.М. Ковалевським державно-правового ідеалу в контексті розробки ним історико-порівняльного методу. М.М.Ковалевський – теоретик соціального (“номіналістичного”) лібералізму. Державно-правовий ідеал Максима Ковалевського полягав у безперервному соціально-економічному, політичному, психічному, моральному прогресі людства, що створюють фундамент правового прогресу. У відповідності з його доктриною множинності факторів прогресу, ліберально-правовий ідеал Ковалевского включав створення “замиреного середовища” у всіх сферах суспільства, гуманізацію політики, права, суду і т.д. Він виступав за мирне реформування Російської імперії, модернізацію суспільства, розширення громадянських прав і свобод. Будучи переконаним прихильником еволюційного шляху розвитку, він пропонував вивчити способи вирішення демократичними європейськими державами соціальних протиріч і винести певні уроки, корисні для російського суспільства. Увага М.Ковалевського була зосереджена на проблемах походження та сутності держави, її функціях, межах державної влади, формах державного правління, теоріях і практиці демократії, виникненню й еволюції парламентаризму, його значенні в тогочасних державах Європи. Для М.Ковалевського держава – це безперечний факт, що є “далеко не первинною формою суспільного союзу, при якому народ – плем’я знаходить можливості політичного самовизначення під владою визнаного ним уряду” [12,305]. У своєму розвитку держави проходять декілька стадій: держава – народ; держава – земля, держава – політичний організм, всесвітня федерація держав. В якості основних характеристик держави М.М.Ковалевський виділяв населення і державну владу. Він зазначав, що населення поділяється на декілька соціальних груп: касти, стани й класи. У трансформації станової організації в класову визначальним став економічний чинник. “Тільки з переходом натурального господарства до грошового й поступовим розвитком останнього виникають умови, благодатні для подальшого процесу заміни станової організації класовою” [13,172]. Досліджуючи по суті поняття населення, вчений звертає увагу на проблему співвідношення понять підданство і громадянство. М.Ковалевський зазначав, що тільки в правовій державі ці поняття зближуються, хоча для повної їхньої тотожності необхідно, щоб все населення брало участь у здійсненні законодавчої влади та було наділене виборчим правом. Суттєвими ознаками державної влади, за Ковалевським, є “непохідність, самодостатність, не підконтрольність”. Тільки за наявності цих характеристик можна говорити про суверенність влади, яка не допускає над собою ніякого верховенства. Де немає можливостей для самовизначення держави, де немає самодержавної влади, там немає держави, підсумовує М.М. Ковалевський. Що стосується проблеми меж влади, то Ковалевський вважав, що дослідники часто “звужували” це поняття, зводячи його до питання відносин держави та індивіда. Ковалевський вказував, “що це питання вирішується в двох різних площинах: з одного боку індивідуалістами, з другого їхніми противниками... соціалістами і комуністами чи позитивістами” [13,177-178]. Поділ здійснювався Ковалевським за формальною ознакою: до індивідуалістів він відносив всіх прихильників обмеження державної влади, а до їхніх опонентів тих, які вважали, що з плином часу межі державної влади повинні розширюватись і охоплювати все нові сфери. Найретельнішим чином М.Ковалевським була проаналізована і піддана гострій критиці сутність “поліцейської держави”, діяльність якої відбувалась б під гаслами діяльності “для народу”, а насправді – “без участі народу”. М.Ковалевський протиставляв „поліцейській державі” державу, яка є “сама для себе”, і яка, за переконанням вченого, виступає захисником прав і свобод особи. З розширенням функцій цієї держави вчений пов’язував розширення сфери індивідуальної свободи, нібито “звуженої” втручанням в життя особи, сім’ї, церкви та інших “союзів”. Ковалевський прийшов до висновку, що шляхом звуження сфери впливу інших конкуруючих з державою союзів може бути розширена сфера автономної особистості, бо держава, яка є “ціллю сама для себе” не втручається в ті галузі, в яких вона не переслідує ніякої мети” [13, 178,183-184]. Як бачимо, для М.Ковалевського радше б держава виступала захисником прав і свобод особи, а не те утворення, яке ми сьогодні визначаємо як громадянське суспільство, якщо вона не “поліцейська”, а є “сама для себе” і тому не стає на перешкоді особистості [8, 215]. Саме з державою, яка набувала рис правової, вчений пов’язував гарантування свободи людини, її прав. Головними ознаками такої держави Ковалевський вбачав: реальність існування свободи громадян; розподіл державної влади; панування права; відповідальність посадових осіб перед судом; свободу місцевого самоврядування; парламентаризм [1, 47]. М.Ковалевський стверджував про необхідність безумовного поєднання політичної свободи і свободи особистого самовизначення і розуміння цієї єдності як визначальної ознаки правової держави. Розуміючи значення свободи, рівною мірою, для громадянина і держави, Ковалевський пропонує форми забезпечення цієї свободи. Серед них визначальними, на його думку, є: По-перше, невтручання держави в приватне життя і діяльність людини. У цьому аспекті пропонується, не гасло абсолютної ізоляції людини від поглинання чи впливу держави, а новий підхід до розуміння цього явища. Розуміючи безсумнівне існування у людини і держави взаємних обов’язків, акцент ставиться на формі вимоги виконання цієї потреби [7,89]. Саме на формі, як засобу досягти виконання обов’язку і не порушувати при цьому права і свободи. М.М.Ковалевський пропонує “примушуючи до відомих дій, необхідних для реалізації її цілей, держава надає у всіх інших діях повну свободу особистого вибору” [14,756]. По-друге, самоврядування суспільства, що пронизує усі сфери державного життя і на основі якого вибудовується адміністрація всіх ланок держави. Саме самоврядування суспільства, на думку М.Ковалевського, постає певним гарантом прав і свобод людини. По-третє, виконання урядом існуючих законів. Ця умова випливає зі сприйняття Ковалевським наслідків для самоврядування, які настануть у разі формування уряду з панівної більшості. Саме в цьому вчений вбачає певну небезпеку для прав і свобод. По-четверте, формування судового контролю. Істотною стороною даного фактору постає не питання, хто буде проводити судовий контроль за діяльністю уряду – спеціальні суди чи суди загальної юрисдикції, а питання про те, як буде цей контроль здійснюватись. М.Ковалевський пропонує відповідь на це питання у вигляді незалежності суду від адміністрації. Ця незалежність, на його думку, досягається “засадами незмінюваності суддів; засадами, які захищають правосуддя від гніту пануючої партії і уряду, що нею підтримується” [14,757]. По-п’яте, неможливість скасування прав і свобод громадян. В даному випадку мова йде не тільки про конституційне визначення і закріплення прав і свобод людини і громадянина, а про гарантії недоторканності цих настанов. На думку М.Ковалевського, така гарантія може існувати виключно за умови, коли “Конституція і перераховані в ній публічні права громадян поставлені вище законів” [14,758]. Розробляючи концепцію держави, Ковалевський приділяв багато уваги вивченню форм державного правління. Для того щоб розібратись в їхньому різноманітті, він увів ключові поняття: “форма політичного устрою” та “форма політичного правління”. Форма політичного устрою – це порядок організації влади, заснований на її зосередженні в руках класу чи стану. Форма політичного управління відповідає на питання: хто конкретно управляє від імені класу чи стану, тобто влада успадковується чи обирається. У зв’язку з цим вчений виділяє дві форми правління – монархічну і республіканську. Теорія Ковалевського про форми правління, в тому числі і найбільш прийнятні з точки зору “народної монархії”, розкрита їм в роботах “Демократія і її політична доктрина” [15], “Від прямого народоправства до представницького і від патріархальної монархії до парламентаризму” [16], та “Походження сучасної демократії” [17]. В монографії “Від прямого народоправства до представницького і від патріархальної монархії до парламентаризму” Ковалевський досліджує розвиток та зміну концепції держави від античності до новітньої доби. Він висуває тезу, згідно з якою історія державно-правових установ, інститутів і політичних вчень тісно поєднана, а теоретична політична думка безпосередньо пов’язана з політичною практикою. Використовуючи значний історичний матеріал, аналізуючи велику кількість політичних і філософських теорій, Ковалевський виходить за визначені ним самим рамки дослідження. Він не тільки оцінює накопичений теоретико-політичний досвід, але й досліджує еволюцію форм держави від афінської демократії до становлення інституту парламентаризму. М.М.Ковалевський вважав, що в Афінській республіці, безумовно, можна знайти елементи демократичного устрою. Одночасно він підкреслює її станову замкнутість і неможливість участі демосу в політичному житті. Середньовіччя, на думку Ковалевського, відіграло мізерну роль в розвитку політичної доктрини. Головна увага приділялась розробці концепції необмеженості прав короля і необхідності повного підкорення його волі. Виникнення і розвиток теорій монархічної влади пов’язувалось ним з необхідністю припинення феодальної роздробленості. Монархічні теорії середньовіччя створювались під впливом греко-римських і “візантійсько-арабських” доктрин. Монархічна держава (Ковалевський виділяв феодальну, станову і конституційну монархії) прагне до встановлення максимальної опіки над суспільством і індивідом. Очевидно, що суспільство, в свою чергу, буде прагнути відстояти свої права і боротися за можливість участі у справах держави. Цей процес супроводжується вимогою розширення кола політичних прав особи. Таким чином, М.Ковалевський приходить до ідеї представницьких установ, як найбільш прийнятної політичної форми. Досліджуючи історичний розвиток парламентаризму, Ковалевський зазначає, що східні слов’яни від патріархальної монархії перейшли відразу ж до самодержавства, а в середньовічному саксонському і романо-германському світі спочатку виникли сейми за участю представників від трьох станів. Потім з розвитком світових господарських зв’язків станове представництво змінюється представницьким, заснованим на загальному голосуванні, або на голосуванні з цензовими обмеженнями. Одначе і ця форма не є остаточною. Ковалевський вважає, що у майбутньому представництво не зникне, а трансформується в більш досконалу форму народоправства. Ковалевський також приділяв чималу увагу вивченню конституційної, правової держави. В опублікованому курсі лекцій “Демократія і її політична доктрина” [15] він, залишаючись вірним ідеалам лібералізму, аналізує розвиток конституційного права в країнах Західної Європи, історію походження демократії і її політичної теорії, англійський і американський політичний устрій, що шанувалися автором за демократичний і прогресивний характер. Поряд з історією виборчого права в Європі (на прикладі Австро-Угорщини, Німеччини, Італії, Франції) Ковалевський досліджує виникнення двопалатної парламентської системи, виділивши окремо історію виникнення і розвитку англійського парламенту, його роль у політичній системі Англії. На думку Ковалевського, інститут парламентаризму найбільш прийнятна і демократична форма управління суспільством. Виникнення парламентських інститутів пов’язувалося ним з економічним фактором, а саме, із переходом від натурального господарства до світового обміну. На думку Ковалевського, інститут парламентаризму має незаперечну перевагу, дозволяючи поєднати управління суспільством за допомогою обраних депутатів із волею самовизначення для приватних осіб. Проте, перший досвід парламентаризму в Російській імперії засвідчив, що принцип народного представництва не був реалізований і І Державна Дума перетворилась у орган, який, переважно, репрезентував заможні верстви суспільства [18, 122-123]. Ковалевський був прихильником двопалатного представництва. У роботі “Походження сучасної демократії” він писав: “Одне безсумнівно доведене досвідом представницьких установ - це та користь, яку демократія може отримати з існування поруч із палатою народних представників менш рухливого у своєму складі і тому більш стійкого у своїй політичній програмі сенату чи ради” [17, 287] . У роботі “Демократія і її політична доктрина” автор додав, що завдяки розвитку демократії двопалатна система “є гарантією прав корпоративних утворень, громад, міст, земств і т.п.” [15,52 ] . Для Ковалевського встановлення демократичних порядків зовсім не спричиняло виникнення республіканської форми правління. У статті “Прогрес” [19] він підкреслює, що необхідний сплив украй несприятливих обставин, щоб змусити народ віддати перевагу республіканській формі правління. XIX ст. демонструє нам скоріше приклад торжества конституційної монархії, ніж республіканського ладу. Еволюція форм держави веде до розвитку демократичних начал, але ніяк не до встановлення республіки. Посилаючись на сучасні дослідження державного ладу європейських країн, Ковалевський резюмує: “Демократія, безсумнівно, панує в Європі, але республіканський режим у Європі займає ще другорядне місце” [15,18]. У роботі “Історія монархії і монархічних доктрин”[20] Ковалевський прямо заявляє, що монархічний принцип і особистість короля користуються небувалою популярністю, народні маси сприймають його як посередника між партіями й класами. З вищесказаного ми можемо зробити деякі висновки щодо політичних поглядів Ковалевського і його думок про прийдешні моделі держави. Він був прихильником конституційної чи парламентської монархії. Держава майбутнього малювалася йому як міцна гармонія не тільки індивідуумів і суспільних союзів, що входять до складу “єдиного національного і державного цілого” [19,258], але і як мирне співіснування міжнародного федеративного союзу держав. Концепції громадянського суспільства й демократії, правової держави розроблялися Ковалевським на прикладі країн Західної Європи й Америки, однак звернення до подібної тематики було зумовлено актуальними проблемами сучасної йому Росії. Вчений-ліберал як би приміряв західноєвропейські політичні моделі і методи вирішення протиріч щодо Росії. При зіставленні історії й еволюції західної й східної держави Ковалевський відзначав збіг у “вихідних початках”. У той час як Захід зазнавав впливу політичної традиції Риму, Росія розвивалася за “виключно народними” традиційними формами, що виражалися в поділі суверенітету між віче і князем. Російська “форма політичного устрою” поступово розвивалася від середньовічної влади московських князів до московського самодержавства і від нього до дворянської монархії. І якщо Захід, хоч і не відразу, але прийшов до правової (конституційної) держави, то Росія цей шлях ще мала пройти. В роки першої російської революції Ковалевський писав: “Думаючи створити щось національне, не будемо зупинятися на проміжних стадіях у розвитку системи самоврядування суспільством: ні на становій монархії, ні на представництві різних видів майнових інтересів, ні на системі рівноваги влади: зберігаючи спадкове керівництво нації її історичним вождем, покладемо в основу російського відновлення систему самоврядування суспільством” [16, 7]. Таким чином, у властивому йому ліберальному дусі, Ковалевський вважав найбільш прийнятним політичним устроєм для Росії конституційну монархію із сильним і дієздатним двопалатним парламентом. Слід зазначити, Ковалевському не вдалося створити стрункої і закінченої концепції держави, шляхів і способів її реформування, що, цілком закономірно пояснюється станом гуманітарних наук того часу й особливостями викладу теоретичних положень. Концептуальні розробки вченого найчастіше “розмиваються”, гублячись у надлишку історичного й етнографічного матеріалу. Усе-таки М.Ковалевському вдалося сформулювати ряд положень, що представляють безсумнівну наукову цінність і сьогодні. У його працях знайшли відображення найбільш складні і дискусійні проблеми суспільно-політичної думки кінця XIX - початку XX ст. Це питання характеру і структури держави і державної влади, проблема політичної свободи і форм правління, революційні й реформаційні способи вирішення соціально-політичних і економічних протиріч. На прикладі історичного досвіду країн Західної Європи вітчизняний вчений намагався знайти такі форми і методи політичного і соціального відновлення суспільства, що дозволили б зберегти громадянський мир і поступово, еволюційно перетворити Російську імперію в конституційну державу. ЛІТЕРАТУРА
|
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття з гуманітарної підготовки з особовим... Навчальна мета: Довести та ознайомити молодший та рядовий начальницький склад з конституційним процесом на сучасному етапі розбудови... |
9: Конституційний процес на сучасному етапі розбудови держави: стан,... Навчальна мета: Довести та ознайомити молодший та рядовий начальницький склад з конституційним процесом на сучасному етапі розбудови... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо проведення в загальноосвітніх навчальних закладах “ Кожен член суспільства повинен розуміти, що на сучасному етапі українського державотворення розбудова держави неможлива без консолідації... |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №9 Конституцій процес на сучасному етапі розбудови держави: стан, тенденції демократичних перетворень в Україні |
|
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №9 Конституцій процес на сучасному етапі розбудови держави: стан, тенденції демократичних перетворень в Україні |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №7 Україна як демократична, правова держава: стан, тенденції демократичних перетворень в Україні. Конституцій процес на сучасному... |
|
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №7 Україна як демократична, правова держава: стан, тенденції демократичних перетворень в Україні. Конституцій процес на сучасному... |
ПЛАН-КОНСПЕКТ Для проведення заняття по гуманітарній підготовці з о/с 4-го караулу СДПЧ-25 ТЕМА №9 Конституційний процес на сучасному етапі розбудови держави: стан, тенденції демократичних перетворень в Україні |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з особовим складом 1-го караулу... ТЕМА 9: Конституційний процес на сучасному етапі розбудови держави: стан, тенденції демократичних перетворень в Україні |
З реставрації монархії в Англії змінюється положення монарха у політичній... Англії змінюється положення монарха у політичній системі держави і на перший план виходить Парламент, який «дозволив йому сісти на... |