В. Д. Ткаченка Затверджено Міністерством освіти
|
|
Скачати 3.18 Mb.
|
|
§ 5. Вплив канонічного права на формування романо-германського права Канонічне право є сукупністю законів і правил (канонів), установлених або визнаних Церквою. Норми канонічного права містяться в рішеннях церковних соборів, а також у постановах й інших актах (декреталіях) Папи Римського, застосовуються церковними установами і діють незалежно від законів тієї чи іншої європейської країни. Нове канонічне право (jus canonicum novum) з'являється у XII—XIII століттях внаслідок так званої григоріанської реформації"2 та боротьби за інвеституру3. Для усунен- 1  Покровский И. А. История римского права. — С. 272.2 Григоріанська реформація— проголошення Папою Римським Григорієм VI [ у 1075 році політичного та юридичного верховенства Папи над усією церквою та незалежності духівництва від світського контролю. У Диктатах (Dictatus Papae — лат. продиктоване Папою) Папа сформулював, зокрема, такі переваги й повноваження своєї влади: Папа може носити знаки царської та королівської гідності; царі повинні цілувати Папі ноги; Папа може позбавляти влади імператорів; Папа може звільняти християн від присягання на вірність своїм правителям (тобто санкціонувати непокору світській владі); жодна особа не може судити Папу. 3 Боротьбаза інвеституру відбувалася в 1075—1122 роках і точилася навколо питання, хто призначає на духовні посади (наприклад, на єпископські кафедри) і надає символи сану —- кільце та посох. Ця боротьба закінчується укладенням Вормського конкордату (1122), згідно з яким 74 і ія суперечностей канонічне право періодично піддається компіляції. Перша з авторитетних компіляцій — «Соп-cordantia discordantum canonum» («Узгодження неузгодже-них канонів») — була складена в Болоньї монахом Іоан-ном Граціаном близько 1140 року. Пізніше вона дістала назву Декрет Граціана (Decretum Gratiani), або Звіддекретів (Corpus decretorum). Ця робота була покладена в основу викладання канонічного права в середньовічних університетах1. На її ґрунті виникають дві школи канонічного права — школи декретистів і декреталістів, які створюють науку про церковне (канонічне) право (каноністику). Наступні акти канонічного права набували форми папських декреталій, які періодично об'єднувались у збірники (компіляції). Ці збірники мали тотожну структуру: 1) судді; 2) суд; 3) клір; 4) шлюб; 5) злочини. 1582 року створюється Звід канонічного права (Corpus Juris Canonici), що офіційно визнається основним джерелом канонічного права Папою Григорієм XIII. До цього збірника були включені чотири основні на той час компіляції: Декрет Граціана, Декрет Григорія IX (1234), Збірники Боніфація VIII (1298) і Клемента V (1313). Цей Звід вважається класичним зібранням права католицької церкви. На ньому засновані всі наступні видання канонічного права. Канонічне право мало значний вплив на життя європейських країн, що обумовлено значною роллю церкви в середні віки. Цей вплив полягав утому, що: 1) церковні установи на підставі особистої юрисдикції та предметної юрисдикції (юрисдикції щодо певних відносин) застосовували канонічне право безпосередньо с  вітська інвеститура була відокремлена від духовної: призначення на церковно-ієрархічні посади здійснюється Папою, а затвердження канонічно призначеного єпископа (абата) у васальному використанні церковних земель — світською владою (імператором, королями).1 Варьяс М. Ю. Краткий курс церковного права. — М.: МЗ—Пресе, 2001.-С. 70. 75 до мирян. Наприклад, церква претендувала на особисту юрисдикцію щодо студентів, знедолених (сиріт, вдів, бідних), мандрівників, хрестоносців. Церква претендувала також на предметну юрисдикцію в так званих духовних справах та справах, що пов'язані з ними. На цій підставі в канонічному праві розвивалися такі галузі права, як сімейне право (на підставі юрисдикції над таїнством шлюбу), спадкоємне право (на підставі юрисдикції над заповітом), право власності (на підставі юрисдикції над бенефіціями — наприклад, на церковне оподаткування, на обіймання церковних посад), договірне право (на підставі юрисдикції над клятвеними присяганнями), кримінальне та деліктне право (на підставі юрисдикції над гріхами)1. Яскраві приклади застосування канонічного права до мирян можна знайти в діяльності інквізиції — судової установи, що існувала в епоху середньовіччя на території Італії, Німеччини, Франції, Іспанії і не була зв'язана місцевим світським законодавством;
2 ■76 1 Берман Г.Дж. Вказ. праця. — С. 215—216. Тарановский Ф. В. Вказ. праця. — С. 17. ненішим і тому доступнішим до запозичення. Крім того, більшість юристів була добре знайома з канонічним правом. Так, можна відзначити значну роль канонічного права у впровадження у світське кримінальне право поняття вини. Церква впливала також на торговельне право — насамперед через своє вчення про справедливу ціну. Приписи канонічного права щодо порядку обрання ієрархів і прийняття колегіальних рішень зробили суттєвий внесок у розвиток інституту виборів і представництва1. Отже, закріплені в канонічному праві релігійні обряди, норми і доктрини, що відображали погляди християнської церкви на смерть, гріх, покарання, прощення, порятунок тощо, визначили зміст основних інститутів, понять і цінностей світського романо-германського права. З укріпленням національної державності в європейських країнах значення канонічного права поступово зменшується. Проте правові принципи, юридико-тех-нічні прийоми та засоби, правові інститути і навіть галузі (спадкоємне, сімейне, кримінальне право) романо-гер-манської сім'ї, що сформувалися в середні віки на основі канонічного права, зберігають його вплив і сьогодні. На підтвердження цієї тези Г. Дж. Берман наводить такий приклад: якщо засуджений до смерті вбивця збожеволіє, то згідно з законодавством страта відкладається до видужання злочинця. Ця норма права має безумовне теологічне походження: якщо страчують божевільну людину, вона позбавляється можливості добровільно сповідатися у своїх гріхах і прийняти святе причастя. Отже, людині слід надати можливість повернутися до розуму перед смертю, щоб її душа не прирікалася на вічний пекельний вогонь, а могла б спокутувати свої гріхи в чистилищі та зрештою, на Страшному суді, ввійти до Царства Небесного2. 1 Антология мировой правовой мысли: В 5 т. — М.: Мысль, 1999. — Т. II. Европа: V - XVII вв. - С. 141.2 Берман Г. Дж. Вказ. праця. — С. 166. 77 § 6. Поділ романо-германського на публічне і приватне право Публічне і приватне право можна вважати наскрізни-"ми у правовому розвитку романо-германської сім'ї. Публічне і приватне право — це якісно різні галузі правового регулювання, два різні «юридичні континенти», дві різні «юридичні галактики»1. Питання про поділ права на приватне і публічне має більш ніж двохтисячолітню історію. Спочатку цей поділ виник як спосіб вивчення права. Видатний римський юрист Ульпіан писав, що право вивчається у двох аспектах: публічному і приватному. Публічне право — це те, що стосується стану римської держави в цілому, приватне — те, що стосується інтересів окремих осіб. Отже, починаючи з часів Давнього Риму, критерієм розмежування публічного і приватного права була відмінність інтересів, що регулюються нормами права. Для публічного права переважне значення має суспільно значущий (публічний) інтерес, тобто визнаний державою і забезпечений правом інтерес соціальної спільноти, задоволення якого служить умовою і гарантією її існування та розвитку. Критерієм визначення приватного права є приватний інтерес, що матеріалізується в інтересах окремих осіб, — в їх правовому і майновому становищі, а також у їхніх стосунках з іншими суб'єктами. Слід наголосити, що поділ права на приватне і публічне виходить за галузеві межі: приватне і публічне право можна вважати супергалузями, які охоплюють (повністю чи частково) певні галузі права. На процес поділу норм права на публічні і приватні значно впливають сформовані в тій чи іншій країні політичні та правові традиції, особливості правової культури тощо. Тому перелік галузей та інститутів, що зараховують- 1  Алексеев С. С. Вказ. праця. — С. 163. 78§ 6. Поділ романо-германського права на публічне і приватне право С  хема розмежування публічного і приватного права
ся до публічного чи приватного права, є далеко не однаковим для різних країн романо-германської сім'ї. Наприклад, у правовій системі Франції конституційне, адміністративне, фінансове і міжнародне публічне '  Детальніше з приводу наведених критеріїв див.: Сібільов М. Вказ. праця.-С. 131-133.79 право зазвичай належать до публічно-правових галузей. Водночас цивільне, комерційне, цивільне процесуальне, трудове, сільськогосподарське, лісове, транспортне, повітряне і міжнародне приватне право, право промислової та інтелектуальної власності, право соціального забезпечення, право, що регулює відносини у вугільній промисловості, розглядаються як приватно-правові галузі. Цікаво, що за французькою класифікацією кримінальне право є приватним, оскільки містить безліч положень, спрямованих на захист приватноправових інтересів і відносин1. У правовій системі Німеччини до категорії публічно-правовихналежать не тільки конституційне, адміністративне, фінансове (податкове) і міжнародне публічне право, але й кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право, право, що опосередковує процедуру банкрутства, церковне право і так зване єднальне право. Приватно-правовими є цивільне, комерційне, торговельне, патентне і міжнародне приватне право, право компаній, право «переговорного інструментарію», право інтелектуальної власності. Деякі галузі (наприклад, трудове право) можуть розглядатися в одних відносинах як приватно-правові, а в інших — як публічно-правові. Історичною особливістю романо-германської сім'ї є принцип первинності приватного права. Останнє вважається визначальним у системі романо-германського праві; воно є більш розвиненим і досконалим, ніж публічне право. Саме на приватному праві традиційно робиться наголос у юридичних дослідженнях2. Проте сьогодні в романо-германській сім'ї спостерігається загальна тенденція посилення ролі публічного права за рахунок ослаблення приватного права, а також тенденція до «публіци-зації» приватного права3. 1 Марченко М. Н. Вказ. праця. - С 292-293.2 Хашматулла Бехруз. Введение в сравнительное правоведение. — Одесса: Юрид. літ., 2002. - С. 81. 3 Марченко М. Н. Вказ. праця. — С. 293. 80 Розділ 4 Д  жерела права романо-германської правової сім'ї§ 1. Норми права в романо-германській сім'ї У всіх країнах романо-германської сім'ї норму права розуміють, оцінюють і аналізують однаково. На думку Р. Давида, цей аспект є одним з найважливіших елементів єдності романо-германської правової сім'ї при всій її географічній довжині1. Особливості правових норм у романо-германському праві 1. Загальний характер. Вважається, що норма права в універсальній формі встановлює для невизначеної кількості випадків, які правові наслідки настають за тих чи інших фактичних обставин, що описуються абстрактно2. Прагнення до створення абстрактних правових норм нарівні з бажанням охопити всі сфери права якісно структурованою нормативною системою є однією з особливостей правового стилю романського та германського права3. Роль норми права як загального керівництва у вирішенні конкретних справ відповідає романо-германській традиції, згідно з якою право розглядається як модель со- 1  Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. - С 69.2 Справочник по нормотворческой технике: Пер. с нем. — 2-е изд., перераб. - М.: БЕК, 2002. - С 9. 3 Цвайгерт К., КетцХ. Вказ. праця. — СІЮ. 81 ціальної організації. Норма права дозволяє законодавцю в необхідних випадках ефективніше втручатися в ситуації і навіть орієнтувати суспільство на досягнення певних цілей. З цього випливає, що норма права має більше значення за правило, встановлене для застосування суддями в конкретній справі. Важливою проблемою для романо-германської сім'ї є визначення оптимального ступеня узагальненості норм права, оскільки від її вирішення значною мірою залежить ефективність права. Фахівці зазначають, що норми права не повинні бути занадто загальними, оскільки в цьому разі вони припиняють бути досить надійним керівництвом для практики, проте не повинні бути і надмірно деталізованими, бо вони призначені регулювати саме тип відносин, а не застосовуватися як судове рішення, тільки до конкретної ситуації. Ступінь узагальненості норми права не є однаковим для всіх галузей романо-германського права. Так, конкретизація норм публічного права повинна бути максимальною. Це необхідно насамперед для того, щоб звести до мінімуму можливе свавілля державних органів при тлумаченні цих норм. А в приватному праві, де немає великої потреби нав'язувати суб'єктам права тверді юридичні рішення, конкретизація норм може бути мінімальною, і тому допускається високий ступінь узагальнення1. 2. Значна роль юридичної науки у створенні норм права. Юридична наука традиційно займається упорядкуванням і систематизацією рішень, що приймаються у конкретних справах. Вона виявляє з маси конкретних справ чіткі основні принципи, загальні засади, якими в майбутньому можуть керуватися судді та юристи-практики. Завдяки формулюванню правових норм науковцями юридична практика звільняється від невідповідних або зайвих елементів. 1  Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. - С 71. 823. Пріоритет норм, що містяться в законодавстві. Юристи романо-германської сім'ї сприймають право як розгалужене й величезне зібрання письмових текстів, що мають значення закону. Така увага до закону не є випадковою. Закон являє собою найприйнятнішу форму для втілення норм права як загальних правил поведінки. Річ у тім, що закон має загальний і неперсоніфікований характер: він застосовується щодо всіх, хто відповідає його умовам, з моменту набрання ним чинності та до його скасування1. Особливе значення в романо-германському праві мають норми, що містяться в конституційних актах і кодексах. Наприклад, завдяки кодексам управі з'являються досить загальні, систематизовані, легкодоступні для пошуку і розуміння правила, на основі яких судді і громадяни, доклавши мінімальних зусиль, можуть визначити, яким чином повинні вирішуватися ті чи інші проблеми2. 4. Своєрідність зв'язку з судовою практикою. Ця своєрідність полягає, по-перше, в офіційному запереченні судової нормотворчості. У країнах романо-германської правової сім'ї на відміну від країн загального права суди лише інтерпретують пов'язані з кожним конкретним випадком заздалегідь підготовлені тексти законів. Тому вважається, що судові рішення є наслідком розуміння законів судами3. По-друге, судова практика суттєво впливає на право за допомогою тлумачення його норм. Н орма права в романо-гер-манській правовій сім'ї не регламентує деталі, оскільки пра-вотворець не може точно передбачити розмаїття конкретних справ, що виникають у практиці і що в майбутньому підпадатимуть під її регулювання. Загальний характер норми права автоматично збільшує роль судді в її тлумаченні, обумовлюючи надання суддям широких дискреційних повноважень при застосуванні норм і відкриваючи простір для 1  Бержель Ж.-Л. Вказ. праця. — С. 90. 1 Давид P., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. — С. 70. 3 Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. — М.: Спарк, 2001.- С 23.83 творчого розширювального тлумачення. Тому роль судді в сім'ї романо-германського права не обмежується лише «роботою рота, завдяки якому говорить закон»1. Отже, для того щоб мати повне уявлення про право в країнах романо-гермаї іської правової сім 'ї, недостатньо знати лише зміст норм права. Право в країнах романо-германської сім'ї складається не тільки з законодавчих норм; воно включає також так звані «вторинні правові норми», що створюються в судовій практиці завдяки тлумаченню суддями законодавчих норм і уточнюють та доповнюють ці норми. Норма, створена законодавцем, — то лише ядро, навколо якого обертаються «вторинні правові норми»2. Суди, усуваючи прогалини в законах, нерідко виступають як «заступники» законодавця. Наприклад);, у річному звіті Федерального верховного суду Німеччини за 1996 рік зазначається, що жоден юрист уже не сумнівається в тому, що в усі часи чинне право є сумішшю законодавчих норм і суддівського права та що право, втілюючись у судових рішеннях, ніколи повністю не збігалося з положеннями законодавства. Обговоренню підлягає лише питання про кордони суддівського права, але не його існування3. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Схожі:
| М. Тодики доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
КОНДОР 2006 Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для вищих навчальних закладів |
| Закони,закономірності Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
ББК 67. 9(4УКР)ЗООя73 Ф89 Затверджено Міністерством науки і освіти України (лист від 3 червня 2002 р за №14/18. 2-1154) |
| М. П. Кочерган Загальне мовознавство ... |
Малиновський А. С., Рибак М. Ф. Т 19 Метрологія, стандартизація і... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
| За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,... Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р |
Підручник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-590 від 21 березня 2003року) |
| ВЧИТЕЛЯ ФІЗИКИ Запорізького навчально-виховного комплексу №67 Міністерства освіти України від 31. 08. 1995 №463/1268 за погодженням з Міністерством праці та Міністерством юстиції України |
ВЧИТЕЛЯ БІОЛОГІЇ І ЗАВІДУВАЧА КАБІНЕТУ БІОЛОГІЇ Міністерства освіти України від 31. 08. 1995 №463/1268 за погодженням з Міністерством праці та Міністерством юстиції України |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua