В. Д. Ткаченка Затверджено Міністерством освіти
|
|
Скачати 3.18 Mb.
|
|
§ 3. Роль науки (університетів) у розвитку романо-германського права Виникнення романо-германського права тісно пов'язане з виникненням наприкінці XI—XIII століть перших європейських університетів. Університети зібрали разом дослідників права — викладачів і студентів — з усієї Європи. Саме в університетах право вперше в Західній Європі починає викладатися як чітко окреслене і систематизоване зведення знань, як наука, в якій окремі юридичні рішення, норми вивчалися об'єктивно і пояснювалися на основі загальних принципів1. У середньовічних університетах не викладали позитивне право, оскільки в більшості країн на той час воно перебувало в хаотичному стані, було роздрібненим, іноді варварським. Так, практично жодна сучасна європейська країна в ті часи не мала свого національного права. Крім того, жоден європейський університет не міг узяти як основу викладання позитивне (місцеве або регіональне) право, оскільки з точки зору університетів воно не виражало справедливості і, отже, не було правом. До речі, національне право почали викладати в університетах лише в епоху Просвітництва. Наприклад, кафедра французького права була створена в Паризькому університеті (Сорбоні) в 1679 році. У більшості країн національне право почали викладати в університетах тільки в XVIII столітті. Причому аж до XIX століття викладання національного права мало другорядне значення. 1  Берман Г. Дж. Вказ. праця. — С. 124.61 Для того щоб піднятися над цим закостенілим місцевим правом і не залишитися місцевими школами, що не мають ані авторитету, ані престижу, ані коштів, в університетах були відроджені дослідження римського права. Вивченню в університетах підлягав Звід Юстиніана (Corpus Juris Civilis1) — звід римського права, укладений у Константинополі при римському імператорі Юстиніаиі в 528—534 роках. Давній рукопис, що відтворював цю збірку, був випадково знайдений у бібліотеці італійського міста Піза наприкінці XI століття. Цей звід передавав високорозвинену, диференційовану правову систему — римське цивільне право, що досить суттєво відрізнялось від народного права германських племен. Звід Юстиніана складався з чотирьох частин:
1  Уперше під цією назвою Звід Юстиніана був виданий у 1583 році французьким юристом Д. Готофредом. Назва дана за аналогією зі Зводом канонічного права (Corpus Juris Canonici).62 З часом програма вивчення права в університетах Європи розширилася і стала включати не тільки римське право. Головним предметом, що додався у XII столітті, (>уло нове канонічне право церкви. Навчання на юридичних факультетах університетів Західної Європи у XII—ХШ століттях було засноване на схоластичному методі, що найповніше був розроблений ІГєром Абеляром на початку XII століття. Цей метод припускає як у праві, так і в богословії абсолютний авторитет певних книг, в яких міститься єдине і повне вчення. Проте схоластичний метод визнає, що в авторитетному тексті можуть існувати прогалини й суперечності. Тому головним завданням схоластика є примирення протилежностей: усунення прогалин і вирішення суперечностей, що існують усередині тексту. Вирішення цього завдання відбувалося завдяки застосуванню дистинкцій (чіткого розмежування окремих положень), зважуванню усіх «за» і «проти» певного тлумачення, наміру подати матеріал як цілісну систему і побудувати догму права1. Отже, у створенні романо-германського права найвагоміша роль належала трьом інгредієнтам:
Процес засвоєння і переробки римських правових текстів у західноєвропейських університетах відбувався у три етапи, кожний з яких доповнював попередній. На першому етапі навколо вивчення Зводу Юстиніана складається школа глосаторів, яка прагнула встановити первісний зміст римських законів. Ця школа була заснована в Болоньї Ірнерієм наприкінці XI—на початку 1 История политических и правовых учений. Средние века и Возрождение / Отв. ред. В. С. Нерсесянц. — М.: Наука, 1986. — С. 55.2 Берман Г. Дж. Вказ. праця. — С. 127. XII століття. Іншими її відомими представниками були Булгар, Мартін, Гуго, Якоб, Азо, Плацентин, Аккурсій. Своєю назвою ця школа зобов'язана обраній нею основною формою роботи з Corpus Juris Civilis — глосам (грецьк.— мова, незвичайне слово). Глоси представляли собою примітки до правового тексту, що розміщувалися на полях або поміж його рядками. Вони були засобом критичного аналізу і тлумачення різних фрагментів Зводу. Підсумком роботи представників цієї школи була узагальнююча праця Аккурсія «Glossa Ordinaria» («Зібрання глосів»), створена близько 1250 року, до якої увійшло приблизно 96 тисяч глосів. Як зазначає Е. Аннерс, ані до, ані після глосаторів юридичні тексти не були предметом такого глибокого наукового, суто філологічного аналізу; жодне інше дослідження не було такою мірою досконалим щодо точного місцезнаходження кожного правового джерела в кожному конкретному юридичному тексті1. Другий етап (XIV—XV ст.) пов'язаний з новою тенденцією — модернізацією пандектного права. Він асоціюється з діяльністю школи постглосаторів (пізніх глосаторів, або консиліаторів; від лат. consilium — порада). Найвідомішими постглосаторами були Бартол де Сасо-феррато, де Пістойя, де Убалдіс. Вони коментували текст римських законів, а також глоси, враховуючи при цьому місцеві правові джерела. Саме постглосатори першими вивели концептуальні засади з тексту кодификації Юстиніана: створили теорію договірного права з конкретних типів римських договорів, визначили право власності й узагалі систематизували текст Дигестів на основі більш широких принципів і понять (наприклад, одним з найзначніших теоретичних нововведень постглосаторів було поняття «юридична особа»). У такий спосіб римське право було пристосоване до 1  Аннерс Э. Вказ. праця. — С. 161—162. 64нових умов і підготовлене для подальшого розвитку. Сучасним студентам-юристам, які вивчають римське право в тому вигляді, як його в епоху середньовіччя систематизували західноєвропейські університетські професори, важко уявити, наскільки казуїстичним і нетеоретичним було оригінальне римське право. Третій етап (XVI—перша половина XVII ст.) — це час гуманістів (Альціат, Альчіаті, Цазій, Балдуїн, Куяцій, Го-тофред). Гуманісти відмовилися від коментування глос, створених у середні віки, і звернулися безпосередньо до Зводу Юстиніана, прагнучи встановити його справжній зміст. Для цього вони піддали тексти римського права філологічному та історичному аналізу. Проте на тлумаченні наукова розробка не завершувалась. Учені прагнули привести всі окремі положення в струнку систему, побудовану на певних загальних принципах. Критика тексту, історичне його тлумачення і систематизація склали нові прийоми вивчення права, що дістали назву французького методу1, який протиставлявся старому італійському2. Схоластичні прийоми глосаторів і постглосаторів остаточно втрачають симпатії громадськості. Останніх дотепно називають, використовуючи гру латинських слів, juris perditi (підступний правознавець) замість juris periti (майстерний правознавець)3. Французький метод не тільки сприяв більш досконалому розумінню римського права, але й відкривав перспективу для самостійної правової творчості. Це пояснюється тим, що він, образно кажучи, надавав можливість проникнути у внутрішню лабораторію правової творчості римлян, що була взірцем, гідним для наслідування4. 1  Ця назва обумовлюється тим, що центр школи гуманістів знаходився у Франції.2 Цією назвою охоплюються прийоми словесного і фрагментарного аналізу, що використовувалися глосаторами та постглосаторами, які працювали переважно в Італії. 3 Покровский И. А. История римского права. — С. 260. 4 Тарановский Ф. В. Энциклопедия права. — 3-е изд. — СПб.: Лань, 2001.- С. 23. 65 Головним підсумком діяльності глосаторів, постгло-саторів і гуманістів була поява західноєвропейської юридичної науки — теоретичного правознавства. Поступово в університетах турбота про повагу до римського права поступається місцем прагненню установити і викласти принципи права, що є вираженням його раціональних засад. Новий напрямок — школа природного права (Г. Гроцій, X. Томазій, X. Вольф, С Пуфендорф, Ж.-Ж. Руссо) — перемагає в університетах протягом XVII—XVIII століть. Вона відмовляється від схоластичного методу, прагне бачити в праві логічну аксіоматичну систему, ставить у центр людину, наголошуючи на її невід'ємних природних правах. Юристи хочуть знайти такі норми справедливості, що утворюють загальне, незмінне для всіх часів і народів право1. Умовно принцип цієї школи можна сформулювати так: існує право універсальне і незмінне, джерело всіх позитивних законів; існує тільки природний розум, який керує всіма людьми2. Висування на перший план розуму як сили, що створює право, під-, креслювало нову важливу роль, яка належить законові, і відкривало шляхкодификаціям. Отже, природно-правова школа цілком обновила науку права і її методи. Підбиваючи підсумки, можна визначити такі напрямки впливу європейських університетів на розвиток романо-германського права: 1. Університети допомогли установити транснаціональний характер правознавства на Заході. Протягом трьохсот років, з 1050 по 1350 рік, уся Європа становила єдиний культурний організм. Римське і канонічне право були дисциплінами без національних кордонів, тому їх могли викладати в університетах студентам-юристам, зібраним з усіх країн Європи. Природно, що всі студенти і ви- 1  Давид Р., Жоффре-Спинозы К. Вказ. праця. — С. 37—38.2 Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. — С. 65. 66 кладачі розмовляли латиною, що була на Заході спільною для всіх мовою права.
§ 4. Зв'язок романо-германської правової сім'ї з римським правом Головною особливістю романо-германського права є його органічний зв'язок з римським правом. Він обумовлений рецепцією римського права, яку здійснили всі країни романо-германської правової сім'ї. Рецепція (від лат. receptio — сприйняття, сприймання) — це запозичення правовою системою основних засад і принципових підходів зарубіжного права. Рецепція римського приватного права правовими системами романо-германської сім'ї відбувалась декілька разів. Можна виокремити три етапи рецепції римського права: перший етап рецепції припадає на XII—XIII століття. Рецепція в цей період полягає головним чином у ви- Б ерман Г.Дж. Вказ. праця. — С. 161—163.67 вченні, коментуванні та викладанні римського права в університетах; другий етап рецепції відбувається у XIV—XVIІ століттях, коли римське право активно застосовується на практиці; третій етап рецепції пов'язується з грандіозним реформуванням законодавства, що його викликали буржуазні революції. Він сягає свого піку під час кодифікацій, що відбуваються в Європі в XIX столітті. Як зауважує Й. О. Покровський, після падіння Західної Римської імперії для римського права настає темна епоха1. Проте з V по XI століття римське право все ж таки не припиняло своєї дії в Західній Європі: підкорене населення — нащадки колишніх римських підданих — продовжувало жити за римським правом. Деякі германські королі навіть видали для своїх римських підданих офіційні збірники римського права. Наприклад, у 506 році король вестготів Аларіх II видав Lex Romana Visigothorum (Римські закони вестготів).' Звичайно, це було спрощене, популяризоване і зіпсоване римське право — так зване римське вульгарне право. Крім того, римське вульгарне право якоюсь мірою вплинуло і на тексти германських законів2. Збереженню римського права сприяло й те, що церква до спорів між церковними установами та її окремими служителями застосовувала саме римське право. Нагадаємо хоча б відомий афоризм тієї епохи: «Церква живе за римським законом»3. Слід зазначити, що римське право переважало в південних частинах Західної Європи (сучасні Італія, Іспанія, південна Франція), а германське — у північних (теперішні Німеччина, північна Франція). Втім, навряд чи можна погодитися з думкою, що рецепція римського права відбувається на Європейському 1 Покровский И. А. История римского права. — С. 245.2 Аннерс Э. Вказ. праця. — С. 132. 3 Антология мировой правовой мысли: В 5 т. — М.: Мысль, 1999. — Т. II. Европа: V-XVII вв. - С. 141. 68 континенті, починаючи ще з утворення варварських королівств на місці Західної Римської імперії1. На наш погляд, рецепція римського права, саме як запозичення зарубіжною правовою системою його основних засад та інститутів, усе ж таки не була проведена в ранньому середньовіччі, передусім через нездатність варварів до сприйняття на-бутків давньоримської цивілізації. На початку епохи середньовіччя в західній половині європейського континенту римське та германське право існували як дві повні протилежності, як два зовсім чужих світи. Проте відокремленість римського і германського права не могла існувати завжди. Поступово економічне життя в Європі розвивається й ускладнюється, відроджується міжнародна торгівля, набувають розквіту торговельні міста. На цьому ґрунті виникає знову, як колись в античному світі, потреба в універсальному позанаціо-нальному праві, що було б здатне об'єднати різні європейські народи, забезпечити свободу господарської ініціативи, регулювати ті тонкі відносини, які звичайно виникають у торгівлі і які зовсім чужі звичаям, що існують серед землеробів. Усім цим вимогам відповідає римське право. Тому ріст впливу римського права в XI—XII століттях не є випадковим. У ці часи починається період відродження римського права і його засвоєння2. Як на першому, так і на другому етапах рецепція відбувається у двох формах. Першою формою є вивчення та коментування римського права в університетах. Як зазначалося, з XII століття вивчення римського права перебуває в центрі європейської юридичної освіти. Засвоєння римського права під час першої рецепції відбувається завдяки діяльності глосаторів. Римське право засвоюється в університетах тисяча- 1  Харитонов Є. О., Харитонова О. І. Рецепції приватного права: парадигма прогресу. — Кіровоград: Центрально-Українське вид-во, 1999. - С 107.2 Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. — С. 53. 69 ми студентів, які поширюють його в усіх країнах Західної Європи. Рецепція на другому етапі пов'язується з діяльністю шкіл постглосаторів та гуманістів (XIV—XVII ст.). Засвоєння римського права в цей період має певні особливості порівняно з аналогічним процесом, .що відбувався у XII— XIII століттях. Наукові роботи постглосаторів мали значний успіх серед європейських юристів. Друга форма — це пряме застосування норм римського права. Так, в Італії вже в XI столітті проголошується, що римське право може бути джерелом для подолання прогалин у місцевому праві; коментарі глосаторів мають велику популярність в іспанських судах. Посилання на наукові праці (загальну думку докторів права) під час судових дебатів завжди вважалися дуже сильними аргументами. Завдяки застосуванню в судах римського права Південна Франція ще в епоху середньовіччя вважається країною писаного права (pays de droit ecrit). Це відрізняє її від Північної Франції — країни звичаєвого права (pays de droit coutumier). Однак друга форма рецепції римського права значно більшого поширення набуває на другому етапі (XIV— XVII ст.). При цьому необхідно мати на увазі, що римське право далеко неоднаково вплинуло на правові системи романо-германської сім'ї. Найповніший вплив воно здійснило в пізньому середньовіччі в Німеччині. Територія Німеччини в середні віки входила до складу Священної Римської імперії, яка вважалася наступницею колишньої Римської імперії. Унаслідок цього імператори Священної Римської імперії були схильні вважати Звід Юстиніана ніби як вітчизняним кодексом, а свої акти — його доповненнями. Ця фікція значно спрощувала шлях римського права до Німеччини. Безпосередньому застосуванню римського права на практиці також сприяли два інших чинники: 1) трансформація судів. Починаючи з XIV століття освічені правники (ті, хто вивчив римське право) посту-70 пово витісняють з судів неосвічених народних суддів — шефенів (від нім. Schoeffen — засідатель), які спиралися переважно на звичаєве право, практичну кмітливість, життєвий досвід та інтуїцію. Спочатку освічені правники працюють у судах як секретарі та протоколісти, записуючи рішення шефенів. Потроху юристи починають готувати рішення шефенів, використовуючи при цьому знання римського права. Згодом освічені правники взагалі замінюють шефенів як судді. Крім того, в цей період у Німеччині були засновані апеляційні суди, до складу яких відразу залучають освічених правників. Наприклад, у 1495 році був створений за-гальноімперський суд (Reichskammergericht), половина членів якого повинна була бути вченими-юристами. Через деякий час висувається вимога, щоб і друга половина складу суду обиралася з осіб, які знайомі з римським правом. При вирішенні справ суд повинен був користуватися насамперед загальним правом Імперії, тобто римським правом, і лише брати до уваги «добре» німецьке право — чесні, поважні та добрі правила, установлення і звичаї; 2) надання університетам права «офіційних консультацій». У Німеччині склалася практика надсилання судами в сумнівних випадках спірної справи з усіма матеріалами до юридичних факультетів університетів. При юридичних факультетах були створені комісії з професорів, що надавали свій висновок у справі, спираючись при цьому на положення римського права. Звісно, що такий висновок фактично ставав судовим рішенням. Цей інститут направлення матеріалів справи (Aktenversendung), завдяки якому германське право набуває наукового характеру (тобто раціоналізується і систематизується), зберігався в Німеччині до 1878 року. Унаслідок цього наприкінці XVI—XVII століть римське право в цілому було рецептоване в Німеччині прямо і безпосередньо. Звід Юстиніана став законом, на який посилалися сторони та яким мотивували свої рішення судді. 71 У Німеччині навіть складається винятково практична течія в юриспруденції, представники якої (зокрема, І. Мін-сінгер, А. Гайль, Б. Карпцов, С. Штрик) ставили перед собою завдання з'ясувати і викласти те римське право, що діє і що повинне застосовуватися в судах; жодними іншими більш широкими питаннями вони це цікавилися. Викладаючи це практичне римське право, вони продовжують роботу щодо пристосування його до сучасних потреб, створюючи так зване usus modernus Pandectarum (нове використання пандектного права), або сучасне римське право (heutiges romisches Recht), яке фактично проіснувало до об'єднання Німеччини наприкінці XIX століття1. Третій етап рецепції. Принципові зміни в підходах до рецепції римського приватного права відбулися в XIX столітті. Вони обумовлені буржуазними революціями, внаслідок яких Європа наприкінці XVIII — у першій половині XIX століття переживає грандіозні економічні, соціальні та культурні трансформації. Нові буржуазні порядки вимагали, зокрема, вдосконалення правового регулювання майнових відносин: визнання принципів свободи договору, рівності всіх перед законом, широкого права власності. Йдучи назустріч цим потребам, європейські країни в XIX столітті проводять кодифікаційні реформи цивільного права. Вважається, що римське право зберегло статус найважливішого загальноєвропейського правового джерела завдяки кодифікаціям цивільного права, що відбулися на початку XIX століття у Франції та наприкінці XIX століття в Німеччині. Першою кодифікаційною роботою третього етапу був Французький цивільний кодекс (Code civil), затверджений 21 березня 1804 року. Даний Цивільний кодекс (з певними доповненнями та модифікаціями), який увійшов в історію під назвою Кодексу Наполеона, є чинним і сьо- 1 Покровский И. А. История римского права. — С. 265—272. 72годні. Він являє собою загальне джерело права романської групи романо-германської сім'ї. Його вплив відчувають на собі такі європейські країни, як Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія. Крім того, Кодекс ре-цептований латиноамериканськими країнами (крім Бразилії та Перу), штатом Луїзіана, провінцією Квебек, колишніми французькими колоніями в Африці та Азії. Матеріальний зміст норм права, що містяться в Кодексі, за своїм характером є в основному римсько-правовим. Ці норми — вдалий компроміс між абстрактністю і точністю, конкретикою і наочністю. Французький цивільний кодекс запозичив з римського права такі принципові ідеї, як модель правового регулювання відносин власності, систему побудови кодексу (так звану інституційну систему), і використав при створенні кодексу римську законодавчу техніку. Як відзначив Ф. Енгельс, французька революція остаточно порвала з традиціями минулого, знищила останні ознаки феодалізму і в Code civil майстерно пристосувала до сучасних капіталістичних умов старе римське право — це майже досконале відображення юридичних відносин, що відповідають ступеню економічного розвитку, який Маркс називає товарним виробництвом1. Іншим важливим кодифікаційним актом тієї доби було Німецьке цивільнеуложення (Biirgerliches Gesetsbuch) 1896 року, що набрало чинності з 1 січня 1900 року. Ідея цієї кодифікації — створити єдиний правовий простір у Германській імперії, не змінюючи вже існуючу ситуацію у сфері приватного права2. Кодекс був результатом поєднання римського права і традиційного німецького права. Цей акт через його логічність, детальність, складність 1 Энгельс Ф. Введение к английскому изданию «Развитие социализма от утопии к науке» // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - Т. 22. - С. 312.2 Зеккер Ф. Ю. Общие основы частного права // Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии: Пер. с нем. — М.: БЕК, 2001.-С. 15. 73 систематики і ґрунтовність часто називають кодексом учених, або законом юристів для юристів. На відміну від Французького цивільного кодексу Німецьке цивільне уло-ження побудоване за пандектною системою. Воно помітно вплинуло на цивільне законодавство Австрії, Швейцарії, Греції, Угорщини, Туреччини, Японії, Таїланду, Бразилії, Перу, Аргентини тощо. Таким чином, найцінніше з римського права, все те, що становить його справжнє універсальне ядро, продовжує, по суті, жити тепер у нових кодексах Західної Європи в поєднанні з засадами нового права1. |
Схожі:
| М. Тодики доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
КОНДОР 2006 Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для вищих навчальних закладів |
| Закони,закономірності Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
ББК 67. 9(4УКР)ЗООя73 Ф89 Затверджено Міністерством науки і освіти України (лист від 3 червня 2002 р за №14/18. 2-1154) |
| М. П. Кочерган Загальне мовознавство ... |
Малиновський А. С., Рибак М. Ф. Т 19 Метрологія, стандартизація і... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
| За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,... Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р |
Підручник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-590 від 21 березня 2003року) |
| ВЧИТЕЛЯ ФІЗИКИ Запорізького навчально-виховного комплексу №67 Міністерства освіти України від 31. 08. 1995 №463/1268 за погодженням з Міністерством праці та Міністерством юстиції України |
ВЧИТЕЛЯ БІОЛОГІЇ І ЗАВІДУВАЧА КАБІНЕТУ БІОЛОГІЇ Міністерства освіти України від 31. 08. 1995 №463/1268 за погодженням з Міністерством праці та Міністерством юстиції України |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua