Тема випуску: 24 березня – всесвітній день боротьби з туберкульозом
ТУБЕРКУЛЬОЗ: ШЛЯХИ ЗАРАЖЕННЯ І ЗАПОБІГАННЯ
За археологічними знахідками останніх часів, первісна людина виникла близько 4 мільйонів років тому. Туберкульозом страдали люди і тварини з давніх-давен, ще з доісторичних часів глибокої стародавності – відколи існують люди на землі. Ця недуга косила людей, заганяючи їх передчасно у могили.
У 1904 р. на території Німеччини поблизу Гейдельберга знайшли кістяка людини, що жила в кам’яному віці .(приблизно за 5000 років до н.е.). Лікар Бартельсу (Bartels) установив туберкульозне ураження декількох грудних хребців у цій знахідці.
У муміфікованих трупів єгиптян, що жили за 2000—2750 років до н.е. знайшли туберкульозне ураження кісток. Звідти взяли детрит, посіяли на живильне середовище і виросли живі збудники туберкульозу. Заразили ними морських свинок і морські свинки захворіли на туберкульоз.
В кінці ХІХ століття – на початку ХХ століття була всесвітня епідемія туберкульозу. Ця небезпека для людства стала поштовхом до значних відкриттів стосовно перемоги на туберкульозом. У 1882 р. німецький вчений Роберт Кох відкрив збудника туберкульозу, якого назвали його ім’ям – паличкою Коха, а зараз цього збудника називають мікобактерією туберкульозу.
У 1887 р. наш співвітчизник із Галичини Іван Пулюй відкрив х-промені, а згодом у 1895 р. їх відкрив німецький вчений Кондрат Рентген, за що він отримав Нобелівську премію. Це започаткувало розвиток рентгенології та поліпшило діагностику туберкульозу.
У 1919 р. французькі вчені Кальмет і Герен розробили вакцину БЦЖ. Вона являє собою живі пригнічені (авірулентні) мікобактерії туберкульозу бичачого виду. Це відкриття започаткувало щеплення проти туберкульозу.
У 1944 р. американський бактеріолог Ваксман, що народився на Вінничині, а навчався в Одесі, отримав антибіотик стрептоміцин, який виявився ефективним проти туберкульозу. Так із завершенням доантибактеріальної ери розпочалася антибактеріальна ера боротьби з туберкульозом. З 1954 р. в медичну практику увійшли такі протитуберкульозні препарати як ПАСК, тібон, препарати групи ГІНК. З 1965 р. почали застосовувати найефективніший і нині антимікобактеріальний препарат – рифампіцин. І до цього часу ефективнішого протитуберкульозного препарату в світі не знайдено.
Зараз третина населення земної кулі інфікована мікобактеріями туберкульозу. Щорічно в світі на туберкульоз захворюють 7 – 10 млн. чоловік. Загальна кількість хворих у світі досягає 50 – 60 млн.. Це дещо більше від усього населення України чи Франції.
Один хворий на туберкульоз може інфікувати в середньому 10–15 здорових осіб, а якщо він знаходитимеся в школі, театрі чи в громадському транспорті, то більше. Це сприяє значному поширенню туберкульозу. Ось чому Всесвітня Організація Охорони Здоров’я в 1993 році проголосила туберкульоз глобальною небезпекою. Останнім часом щороку 24 березня всі країни світу відзначають Всесвітній день боротьби з туберкульозом.
З 1995 р. в Україні зареєстрована епідемія туберкульозу. Сьогодні епідемічний стан спостерігається не тільки в Україні, але й у багатьох країнах світу, насамперед у тих, де низький рівень життя. До них віднесені всі посткомуністичні країни, більшість країн Африки і Азії.
Епідемія туберкульозу характеризується як триєдина епідемія. Це означає, що епідемія туберкульозу містить три складових.
Перша складова включає зростання захворюваності на типовий туберкульоз, тобто такий, який спостерігався в доантибактеріальну еру.
Друга складова епідемії зумовлена хіміорезистентним туберкульозом, яка поширюється швидкими темпами і створює велику небезпеку. Річ у тому, що в Україні до 1 січня 2001 р. не вистачало протитуберкульозних препаратів. Хворі лікувалися нераціонально, малими дозами препаратів, робили перерви у лікуванні й це призвело до того, що мікобактерії туберкульозу призвичаїлися до багатьох препаратів. Ця звичка у мікобактерій передається по спадковості із покоління в покоління. Таким чином, якщо здорова людина заразиться стійкими до протитуберкульозних препаратів мікобактеріями, то тоді її не можна лікувати цими препаратами, бо вони неефективні. Через відсутність нових протитуберкульозних препаратів існуючі нині препарати стають неефективні та хворі не можуть вилікуватися. Часто-густо у них туберкульоз прогресує і вони помирають. Сьогодні в Україні близько 25,0 % нових хворих заразилися хіміорезистентними мікобактеріями. У деяких країнах світу ця цифра сягає 50,0 %.
Третя складова епідемії зумовлена туберкульозом на тлі синдрому набутого імунодефіциту (СНІДу) та у інфікованих вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Зважаючи на те, що близько 90,0 % дорослого населення України інфіковані мікобактеріями туберкульозу, то якщо будь-хто з них заразиться ВІЛ чи захворіє на СНІД, то через зниження імунітету половина ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД захворює на туберкульоз.
Ми проаналізували 142 хворих на СНІД У 49,3 % хворих на СНІД розвинувся туберкульоз. Їх лікували тільки від туберкульозу, бо на лікування СНІДу не було грошей. Адже антиретровірусні препарати треба приймати все життя, а річна вартість їх становить близько 120 тис. доларів США. Результати плачевні. Припинення бактеріовиділення у цих хворих досягнуто лише в 10,59 %, зменшилися каверни – у 31,74 % хворих, а інші 57,65 % хворих на туберкульоз і СНІД померли.
Отже, туберкульоз – це не тільки медична проблема. Від медиків у боротьбі з туберкульозом залежить біля 15–20 %, решту від Уряду, від добробуту народу, від його рівня життя, а значить, і від економіки. Туберкульоз – проблема соціальна, яка віддзеркалює соціально-економічний стан країни, культурно-освітній рівень та благополуччя населення, ступінь розвитку охорони здоров’я, у тому числі і фтизіатричної служби.
Сьогодні в Україні зареєстровано 675382 хворих на туберкульоз, що дорівнює 1,4 % від усієї чисельності населення країни, але хворі активними формами туберкульозу складають 144041.
За останні 11 років (1990–2000 рр.) захворюваність всіма формами туберкульозу збільшилася у 2,14 разу, або з 32,0 до 68,6 на 100 тисяч населення. Це означає, якщо ми у 1990 р. виявляли 16404 нових хворих, то у 2000 р. їх виявили 33634.
У 1990 р. в Україні померло від туберкульозу 4212 хворих, а у 2000 р. від туберкульозу помер 10992 хворих. Якщо в 1990 р. смертність від туберкульозу становила 8,1 на 100 тис. населення, то у 2000 р. – 22,3 на 100 тис. населення, тобто смертність зросла в 2,75 разу. Отже, щороку туберкульоз забирає набагато більше життів (80,7 %), аніж всі інші інфекційні та паразитарні хвороби разом взяті.
Порівняно із СНІДом чи деякими іншими небезпечними хворобами туберкульоз має ту особливість, що ймовірність заразитися туберкульозом набагато більша, аніж іншими інфекціями, бо туберкульоз – це повітряно-крапельна і повітряно-пилова інфекція. Достатньо побувати із заразним хворим у будь-якому транспорті (трамваї, літаку тощо), щоб заразитися.
Як заражаються туберкульозом? Щоб заразитися і захворіти на туберкульоз має бути 3 компоненти епідемічного процесу:
1) джерело або резервуар туберкульозної інфекції;
2) механізм передачі туберкульозної інфекції;
3) сприйнятливість організму людини чи тварини до туберкульозної інфекції.
1. Джерелом або резервуаром туберкульозної інфекції може бути хвора людина, більше 55 видів сільськогосподарських тварин, птахів, риб, а також заражені мікобактеріями продукти тваринного і рослинного походження, ґрунт, органічні й неорганічні речовини, в яких живуть, розмножуються чи зберігаються збудники туберкульозу.
Туберкульоз від хворого поширюється повітряно-крапельним (при кашлі, чханні, розмові) та пиловим способом (засохлі крапельки мокротиння перетворюються в інфікований пил, який є на підлозі, предметах, в повітрі).
Оскільки немає такого органу людини (тварини), який би не уражався туберкульозом, то залежно від місця ураження мікобактерії туберкульозу можуть виділятися від хворого різними шляхами.
Мікобактерії туберкульозу виділяються з харкотинням при туберкульозі органів дихання. Це найчастіший спосіб і становить близько 95,0 % випадків
Мікобактерії туберкульозу виділяються з калом при туберкульозі шлунково-кишкового тракту (шлунку, тонкого і товстого кишківника, жовчного міхура, прорив у кишківник туберкульозних гнояків із очеревини, заочеревинного простору тощо).
Збудники туберкульозу виділяються із сечею чи спермою при туберкульозі сечостатевої системи (нирок, сечового міхура, простати, яєчок, піхви, матки, придатків матки та ін.). При туберкульозному ураженні жіночих статевих органів збудники туберкульозу можуть виділятися із менструальними виділеннями.
Можливе виділення мікобактерій з молоком при годуванні дітей матерями, що страждають на туберкульоз молочної залози.
Мікобактерії виділяються із сльозами при туберкульозі очей, з виразок, нориць – при туберкульозі шкіри, лімфатичних вузлів чи кісток із норицями.
Тварини виділяють мікобактерії туберкульозу із харкотинням, слиною, фекаліями, сечею, заражаючи пасовища. Збудники туберкульозу можуть потрапити у здоровий організм людини при споживанні заражених м’ясо-молочних продуктів (молока, сиру, масла, м’яса тощо).
Поширення туберкульозу шляхом прямого контакту можливе при неохайності хворого, коли його руки забруднені мокротинням, наприклад, при рукостисканні, поцілунках. Так найчастіше заражаються діти.
Непрямий контактно-побутовий шлях передачі туберкульозної інфекції відбувається при зіткненні людини із зараженим хворим одягом, білизною, рушником, посудом, зубною щіткою, носовою хусткою і т.п.
Більшість контактних осіб захворюють на туберкульозу в перші 6 – 12 міс. від початку контакту, хоча частина членів родини можуть захворіти й через 9–12 років спільного проживання з хворим.
Збудник туберкульозу. Є більше 120 видів мікобактерій. Найнебезпечнішими є зокрема такі. Мікобактерії туберкульозу людського виду, до яких сприйнятливі людина, мавпи й деякі інші види тварин.
Мікобактерії туберкульозу бичачого виду можуть спричинити хворобу у людини, великої рогатої худоби, свиней, кіз, м’ясоїдних тварин, коней, овець, оленів, маралів, борсуків та ін.
Мікобактерії туберкульозу пташиного виду найнебезпечніші для курей, фазанів, людини, великої рогатої худоби. Свині легко заражаються мікобактеріями туберкульозу людського, бичачого, пташиного, мишачого видів.
Мікобактерії туберкульозу рибного виду уражають акваріумних, річкових, морських риб, найчастіше карпових, лососьових, анабантових, харацинових та інших риб. Інколи спостерігається повальна загибель риб від туберкульозу. В Україні вже є випадки туберкульозу, спричиненого мікобактерією африканською.
Мікобактерії живуть у річковій воді до 5 міс., в ґрунті – 1–2 міс., у фекаліях і на пасовищах – більше 1 року, в молочних продуктах (масло, сир та інші), що зберігаються на холоді – до 10 міс., в пилу – до 3–5 міс. При температурі мінус 23 ° С мікобактерії туберкульозу не гинуть 7 років, а сонце їх вбиває лише від 7–10 хвилин (пряме) до 2 – 6 годин (розсіяне).
2. Механізм передачі туберкульозної інфекції – це друга компонента епідемічного процесу, це, по суті, шляхи і способи зараження. Слід зазначити, що те місце, де відбувається первинний контакт організму з мікробом, називають вхідними воротами інфекції.
Аерогенний спосіб зараження відбувається так. При кашлі, чханні, розмові хворий виділяє заражені збудниками краплини. Вони перебувають у вигляді аерозолю, який швидко висихає. Частина крапель багатих мікобактеріями довго знаходяться у зваженому стані в повітрі та при вдиханні людиною легко досягають альвеол. Більші краплі осідають змішуються з пилом, потім пил піднімається і його вдихає людина. Крупніший пил осідає у дихальних шляхах, звідки евакуюється мукоциліарними війками, якими покрита слизова оболонка дихальних шляхів і при кашлі. Дрібніший пил досягає дрібних бронхів, альвеол, де мікобактерії починають розмножуватися.
Аліментарний спосіб зараження можливий при вживанні молока і молокопродуктів від хворих на туберкульоз корів, кіз.
Трансплацентарне зараження плоду можливе при заковтуванні плодом інфікованих мікобактеріями навколоплідних вод, через кров, при потраплянні фільтруючих форм мікобактерій до плода через плаценту, при пошкодженні плаценти під час пологів.
Інші шляхи передачі мікобактерій в здоровий організм є такі: через кон’юнктиву ока, шкіру, статеві органи, мигдалики, при операціях тощо.
3. Сприйнятливість організму людини чи тварини до туберкульозної інфекції – це третя складова епідемічного процесу. Туберкульоз не є високо заразним захворюванням. При тривалому контакті з бактеріовиділювачем інфікується 25,0 – 50,0 % людей. Тільки 5,0 – 15,0 % інфікованих занедужують на туберкульоз, інші виробляють нестерильний імунітет і залишаються здоровими.
Імунітет при туберкульозі називають нестерильний, клітинний, опосередкований Т-лімфоцитами. У сприятливих умовах через 4 – 8 тижнів після БЦЖ-вакцинації чи інфікування в організмі з’являється клон навчених Т-лімфоцитів і так формується імунітет.
Діагностика туберкульозу. Ті інфіковані мікобактеріями, у яких імунітет не спрацьовує, захворюють на туберкульоз. Симптомів туберкульозу, які були б притаманні лише цій недузі немає. Однак, кожний лікар і кожний громадянин повинен знати, що при туберкульозі легень можуть бути такі ознаки: 1) кашель протягом 3 тижнів і більше; 2) зниження маси тіла (схуднення); 3) слабість, втомлюваність; 4) субфебрилітет (підвищення температури тіла до 37,2 – 37,5°С або лихоманка (підвищення температури до високих цифр – 38,0–39,0°С з ознобом); 5) потіння вночі; 6) біль в грудній клітці; 7) задишка; 8) погіршення апетиту; 9) кровохаркання.
При позалегеневому туберкульозі найчастіше можливі такі симптоми із вже перерахованих: 1) зниження маси тіла; 2) субфебрилітет або лихоманка; 3) потіння вночі. Окрім того, можливі й такі ознаки залежно від ураженого органу, наприклад: 1) біль, припухлість шкіри, нориці при ураженні лімфатичних вузлів, суглобів; 2) головний біль, температура, сонливість, напруження потиличних м’язів при туберкульозному менінгіті та ураженні центральної нервової системи; 3) непліддя, білі, болісні менструації при туберкульозі жіночих статевих органів; 4) болі в попереку, часте сечовипускання при туберкульозі сечових органів. При інших локалізаціях туберкульозу можливі й інші симптоми.
При появі будь-яких із зазначених симптомів кожна людина повинна звернутися до лікаря, щоб пройти обстеження і вияснити причину появи цих ознак. Для своєчасної діагностики туберкульозу всі діти до 14 років повинні проходити щорічну туберкулінодіагностику, тобто пробу Манту. Ця проба вважається позитивною при діаметрі папули 5 мм і більше, яку вимірюють через 72 год. після проведення реакції. Все доросле населення повинно раз у два роки обстежуватися методом флюорографії. Деякі категорії працівників, наприклад, поварі, вчителі, медичні працівники та ін. повинні обстежуватися флюорографічно щороку. І туберкулінодіагностика, і флюорографія повинні проводитися в поліклініках за місцем проживання безкоштовно і безвідмовно. При будь-яких відмовах, вимогах платні слід звертатися до суду, посилаючись на порушення 49 статті Конституції України, де записано: “Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. …У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно;”.
Запобігання зараженню паличкою Коха
Кожна людина повинна пам’ятати, що зараження туберкульозом найчастіше відбувається під час спілкування з хворою людиною при вдиханні мікобактерій туберкульозу з дрібними краплями мокротиння та слини, а також при вживанні продуктів від хворої на туберкульоз худоби, риби, птиці. Зараження може відбуватися тоді, коли мікобактерії туберкульозу потрапляють в організм з пилом, через предмети вжитку, посуд, постіль, папери, недопалки від хворого на туберкульоз. Туберкульоз розвивається тоді, коли у людини знижений імунітет внаслідок тривалого стресу, депресії, виразкової хвороби, цукрового діабету, захворювань щитовидної залози, недостатнього харчування, поганих житлових умов, виснажливої праці тощо.
Тому профілактика туберкульозу має бути така:
1. Уникати прямих контактів з хворими на туберкульоз людьми і тваринами, бездомними тваринами;
2. Не докурювати цигарки після нікого з курців, а якщо вже є така необхідність, то слід докурювати через мундштук;
3. Користуватися особистими предметами гігієни;
4. Вести здоровий спосіб життя: регулярно відпочивати, виконувати фізичні вправи, не палити, не вживати алкоголю, наркотиків;
5. Докласти зусиль, щоб їжа кожної людини була поживною, багатою на вітаміни, білки, жири і вуглеводи, мінеральні речовини для підвищення імунітету;
6. Не купувати продукти на стихійних ринках, бо вони можуть бути заражені мікобактеріями туберкульозу;
7. Регулярно провітрювати житло, не допускати накопичення пилу в приміщенні;
8. Оберігати себе від ВІЛ-інфекції, уникати випадкових статевих стосунків, користуватися презервативом.
Профілактика туберкульозу у членів сім’ї, у якій виявили хворого на на цю недугу:
1. Хворий-бактеріовиділювач є заразний і повинен бути ізольований (в стаціонарі, окремій кімнаті);
2. Слід ізолювати всіх дітей від хворого;
3. У помешканні санітарно-епідеміологічна станція повинна провести дезинфекцію: дезінфекційними розчинами (хлорамін, хлорантоїн). Посуд треба протягом 30 хв. кип’ятити в 2 % соди або 2 % розчині хлорного вапна (20 г хлорного вапна + 1 л води);
4. Слід обстежити на туберкульоз всіх членів родини;
5. Хворий повинен:
– дотримуватися елементарних правил гігієни;
– користуватися окремим посудом, ретельно мити його, а після миття облити окропом;
– користуватися окремим рушником, мати окрему кімнату, ліжко; Якщо у хворого немає окремої кімнати, то його ліжко відгородити ширмою;
– виварювати рушники і білизну хворого;
– хворий не повинен плювати на підлогу (бо мікобактерії туберкульозу є в слині та мокротинні);
– плювати слід тільки в плювальницю (на дно плювальниці треба налити 3–5 мл 5% хлораміну);
– виділене харкотиння не можна виливати у каналізацію, а прокип’ятити протягом 15 хв. у 2 % розчині соди, або спалити на вогні;
– кімнату, де мешкає хворий не можна обклеювати шпалерами, а двічі на рік білити стіни і стелю гашеним вапном з додаванням 20 % розчину формаліну або пофарбувати олійною фарбою, щоб потім мити щіткою з милом.
– житло і кімнату хворого щоденно прибирати вологою ганчіркою з милом або содою;
– відчиняти квартирку в будь-яку пору року, а взимку якомога довше;
– температура в кімнаті має бути нижчою за 16–18 ° С; влітку спати на відкритому повітрі;
Отже, туберкульоз – це інфекційна, соціально небезпечна хвороба, яка викликається мікобактеріями туберкульозу, перебігає з періодичними загостреннями, рецидивами та ремісіями, може вражати всіх людей, але найчастіше найбідніші, соціально дезадаптовані верстви населення (біженці, мігранти, особи, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи, особи без постійного місця проживання, алкоголіки, наркомани тощо), спричиняє високу тимчасову та стійку втрату працездатності, вимагає тривалого (від 6–8 міс. і більше, інколи все життя) комплексного лікування та реабілітації хворих. Краще остерігатися туберкульозу, аніж лікувати його. Чим раніше виявлений хворих на туберкульоз, тим ефективніше його лікування. Будьте пильні! Дорослі, навчайте дітей особистої гігієни і попередження туберкульозу, не забувайте 1 раз у рік завести дитину у прищеплювальний кабінет своєї поліклініки, щоб зробити пробу Манту. Дітям 7-ми і 14-річного віку треба зробити ревакцинацію вакциною БЦЖ, якщо у них негативна проба Манту. Не забувайте самі 1 раз у 2 роки зробити флюорографію грудної клітки. Пам’ятайте, ваше здоров’я – у ваших руках!
Хвороба існує стільки, скільки живуть люди на нашій планеті
Туберкульоз - повітряно-крапельна, а точніше повітряно-пилова інфекція. Збудником туберкульозу є Мікобактерія туберкульозу. Вона відкрита у 1882 році німецьким вченим Робертом Кохом. Однак, туберкульоз може бути спричинений і Мікобактеріями африканською, бичачою, мишачою, пташиною та іншими.
До туберкульозу сприйнятливі біля 55 видів домашніх і диких тварин, риб та біля 25 видів птахів й поміж ними та людиною можливе перехресне зараження. Зараження туберкульозом відбувається від хворих на туберкульоз людей і можливе від великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз, коней, кролів, птиці та інших. Немає такого органу людини чи тварини, який би не уражався туберкульозом. Залежно від того, який орган уражений мікобактерії можуть виділятися від хворого на туберкульоз з харкотинням, калом, сечею, спермою, із нориць тощо. Хоча у 95 % випадків мікобактерія туберкульозу попадає в організм людини при вдиханні запорошеного повітря. Можна заразитися при вживанні заражених продуктів харчування, зокрема сирого молока, погано провареного м'яса від хворих на туберкульоз тварин. Рознощиками туберкульозу можуть бути мухи. таргани, деякі кліщі, зараження можливе також при поцілунках, допалюванні чужих цигарок, через книжки, пошкоджену шкіру і т.д.
Мікобактерії дуже стійкі в навколишньому середовищі. Так, мікобактерії туберкульозу в молочних продуктах живуть до 240-300 днів, в пилу, в тому числі вуличному, до 3 міс. Вони добре витримують нагрівання до 85о С і охолодження до мінус 200о С. При температурі мінус 23о С мікобактерії туберкульозу зберігають життєздатність протягом 7 років, а прямі сонячні промені їх вбивають через 2 - 6 годин. Збудники туберкульозу зберігаються у річній воді до 5 місяців, у грунті - 1 - 2 роки, у приміщеннях при розсіяному світлі - до 1,5 міс., у фекаліях і на пасовищах - до 1 року. Вегетативні, або бактеріальні, форми мікобактерій можуть трансформуватися у вірусні, ультрадрібні фільтруючі чи L-форми, і навпаки.
Там, де потрапили мікобактерії туберкульозу (органи дихання, харчовий канал, шкіра тощо) виникає туберкульозне запальне вогнище (первинний афект). Туберкульозне запалення розвивається і водночас у запальний процес залучаються довколишні лімфатичні судини, найближчі до вогнища запалення лімфатичні вузли. Потім мікобактерії туберкульозу потрапляють в кров (бактеріємія). Мікобактерії туберкульозу розносяться лімфою і кров'ю в різні здорові органи і тканини і осідають там і спричиняють там туберкульозне запалення. Це явище називають лімфогенною й гематогенною дисемінацією туберкульозного процесу. Ця дисемінація характеризується утворенням первинних туберкульозних вогнищ у різних органах (легені, кістки, нирки тощо). Ці вогнища можуть загоюватися при сприятливій імунній опірності організму. Тоді організм набуває імунітету до туберкульозу.
Застудні захворювання, катари верхніх дихальних шляхів, СНІД, непосильна праця, негігієнічні умови життя, зловживання алкоголем, наркотиками, паління та інші шкідливі звички значно ослаблюють опірність організму. Тоді ці вогнища активізуються, прогресують й тоді наступає прогресування туберкульозу і руйнування легень чи інших уражених органів.
Ранніми проявами туберкульозу легенів та інших органів і систем є безпричинне змарніння, загальна слабість, переважно надвечір, зниження працездатності, поступова втрата апетиту, безсоння, нервова вразливість, часто невисока гарячка в надвечірні години. При туберкульозі легенів з'являється сухий, іноді впертий кашель. Початок туберкульозу легень у дітей супроводжується такими проявами як в'ялість, байдужість, втрата апетиту, сонливість, блідість, покашлювання. При туберкульозі позалегеневої локалізації з'являються симптоми, притаманні для ураження тих чи інших органів. Наприклад, при туберкульозному перикардиті чи міокардиті можуть бути болі в ділянці серці, серцебиття, при туберкульозі хребта, нирок - болі в попереку, при туберкульозі кісток і суглобів - біль у тому чи іншому суглобі, кульгавість, при туберкульозі гортані - охриплість голосу, при туберкульозі яєчників та матки - порушення менструального циклу і так далі.
При появі одного або декількох з перерахованих симптомів необхідно негайно звернутися у поліклініку для з'ясування їх причини.
Для своєчасного виявлення туберкульозу необхідно хоча б один раз у два роки, а ще краще щорічно, враховуючи нинішню епідемію туберкульозу в Україні, проходити флюорографічне обстеження легенів. Одне-два рентгенівські обстеження на рік абсолютно не шкідливі для організму людини, навіть тієї, котра зазнала наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Для своєчасного виявлення інфікованих мікобактеріями туберкульозу та хворих на туберкульоз дітей віком до 14 років слід щороку проводити їм пробу Манту, яку ще називають туберкуліновою пробою. На внутрішній поверхні передпліччя дитини внутрішньошкірно тоненькою голкою вводять дві туберкулінові одиниці туберкуліну. Результат проби Манту оцінюють через 72 години шляхом вимірювання інфільтрату (припухлості, папули) у міліметрах. Реакція вважається негативною при повній відсутності інфільтрату (гіперемії) або при наявності суто уколочної реакції (0-1 мм). Негативна туберкулінова проба (немає почервоніння на місці уколу передпліччя) свідчить про те, що дитина не заражена туберкульозом. Якщо ж інфільтрат (папула) розміром 2-4 мм або якщо є тільки гіперемія будь-якого розміру без інфільтрату, то реакція вважається сумнівною. Таку дитину дообстежують у фтизіатра. Позитивною пробу Манту вважають при наявності вираженого інфільтрату (папули) діаметром 5 мм і більше. Всі діти із позитивною туберкуліновою пробою (пробою Манту) підлягають диспансерному спостереженню у фтизіатра, котрий, обстежуючи дитину, встановлює причину позитивної проби Манту: наслідок недавно проведеного щеплення, інфікування мікобактеріями туберкульозу чи захворювання ТБК.
Не кожна позитивна туберкулінова проба вказує на те, що дитина вже хвора на туберкульоз. Позитивна проба вказує на те, що дитину треба ретельно обстежити і вияснити причини такої проби.
А тепер про ситуацію з ТБК. За даними ВООЗ, щорічно в світі захворюють на туберкульоз 7 - 10 млн. чоловік, з них 4 - 4,5 млн. - із бактеріовиділенням. Щороку помирає від ТБК біля 3 млн. осіб, з них 97%-у країнах, що розвиваються. Загальна кількість хворих на туберкульоз у світі досягає 50 - 60 млн. Це стільки скільки населення є у Франції чи Україні. У квітні 1993 року ВООЗ проголосила туберкульоз глобальною небезпекою. За прогнозами ВООЗ, впродовж наступного десятиріччя у світі передбачається 90 млн. нових випадків туберкульозу. Із захворілих близько 30 млн. може померти в цьому ж десятиріччі, якщо реагування на глобальну проблему не буде докорінно поліпшено.
В Україні у 1990 році на кожні 100 тисяч населення України реєструвалося 32 нових випадки туберкульозу. У 1998 році їх стало на 72,5 % більше, або 55,2. За ці ж роки зросла й смертність від туберкульозу. У 1990 році від туберкульозу померло 4212 хворих (це 8,1 на кожні 100 тисяч українського населення), у 1998 році кількість померлих збільшилася до 7850 хворих (це 15,6 на 100 тисяч населення). Загалом в Україні на обліку знаходиться 604400 хворих на туберкульоз людей і більше 25 тисяч хворих на ТБК сільськогосподарських тварин.
Причинами погіршення епідеміологічної ситуації з туберкульозу в Україні є:
1. Неухильне поглиблення соціально-економічної кризи в країні, погіршення добробуту народу, безробіття, незбалансоване харчування і недоїдання, збільшення числа соціально-дезадаптованих осіб в країні (бідних, жебраків, бродяг, мігрантів, переселенців, алкоголіків, наркоманів та інших), тих, що мають незадовільні житлові умови, низька санітарна грамотність населення.
2. Недостатнє фінансування (30 - 35 % від реальної потреби) і неплатіжеспроможність лікувально-профілактичних закладів, брак ліків, особливо протитуберкульозних препаратів, хірургічного інструментарію, лікувально-діагностичного та лабораторного обладнання тощо, через що не проводяться у повному обсязі протитуберкульозні заходи, спрямовані на своєчасне виявлення хворих на туберкульоз, їх раціональне лікування, а також профілактику недуги.
З 1995 року в Україні зареєстрована епідемія туберкульозу. І ця епідемія прогресує. Мало того, на тлі епідемії туберкульозу виникло ряд проблем, про які ми зараз поговоримо.
1. Зростання кількості хворих на хіміорезистентний ТБК. Річ у тому, що МБТ пристосовуються до протитуберкульозних препаратів. Це призводить до того, що ми даємо АМБП, а ТБК прогресує, бо АМБП не вбивають МБТ, а стають поживою для них. І от близько 15 - 30 % вперше виявлених хворих на туберкульоз заражаються мікобактеріями туберкульозу, що стійкі до антимікобактеріальних препаратів. І виявляється, що таких хворих немає чим лікувати. Більшість з них помирає. Цю проблему можна подолати завдяки розробці нових АМБП. На жаль, з 1965 р., коли був синтезований ріфампіцин, до цих пір в світі ніхно не розробив ефективнішого АМБП. Було багато препапаратів. Один з них - Флуренізид, розроблений у Львові. Але всі ці АМБП слабші і менш ефективні від рифампіцину.
2. В Україні зараз зареєстровано і живе 27 тисяч ВІЛ-інфікованих і більше 1000 хворих на СНІД, а 3000 хворих на СНІД вже померли. Близько 30-50 % ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД захворюють на туберкульоз. Лікування цієї поєднаної патології дуже складне. Так, за нашими даними, із 172 хворих на СНІД в Україні туберкульоз діагностований у 85 (49.42 %). Із цих хворих припинення БК-виділення досягнуто лише у 10,81 %, зменшилися каверни, але не загоїлися - у 32,43 % хворих, а решту 56,76 % хворих померли. Сьогодні майже у кожній області країни зареєстровані хворі на туберкульоз і СНІД. Ця проблема не вирішена тим, що не вміємо лікувати ТБК у хворих на СНІД, немає де лікувати і немає чим лікувати.
3. Позалегеневий туберкульоз. Ви знаєте, що немає такого органу людини, який би не уражався туберкульозом. Найчастіше буває туберкульоз, лімфатичних вузлів, шкіри, очей, кісток і суглобів, сечо-статевої системи, нервової системи. До 1990 р. в Україні і в нашому інституті були відділення і лікарі для цих хворих. Потім Радянська влада всю цю інфраструктуру ліквідувала. А тепер немає кадрів, немає науки з позалегеневого туберкульозу. І ТБК позалегеневої локалізації недодіагностовується і хворі лікуються неправильно.
4. ТБК у медичних працівників. Якщо до 1990 року в Україні на туберкульоз захворювало 30-40 медичних працівників в рік, то в останні роки їх кількість сягає до півтисячі медичних працівників в рік. Це в 14 раз більше. Медичні працівники зовсім не захищені й законодавством не чітко врегульоване визнання професійного туберкульозу у багатьох категорій медичних працівників.
5. ТБК у сільськогосподарських тварин. Щороку в Україні виявляється до 22-27 тисяч тварин з туберкульозом. Але щорічний приріст захворюваності туберкульозом тварин - до 24 %, а серед людей - приріст 12.4 %, тобто в два рази менший. Враховуючи, що людина може заразитися туберкульозом від хворої тварини (через молоко, м'ясо, при догляді за хворими тваринами) і навпаки, то хворі тварини становлять серйозне джерело інфекції в Україні. Поголів'я хворих тварин повинно бути під контролем, особливо слід контролювати знезараження м'ясо-молочної продукції від них. Неприпустимо, щоб люди на стихійних ринках купували заражене туберкульозом молоко, сир, сметану, масло, м'ясо. А ці ринки контролює сьогодні не СЕС, а рекет.
6. Туберкульоз у слідчих ізоляторах та місцях позбавлення волі. Якщо захворюваність туберкульозом серед населення становить 55.2 на 100 тис. населення, то у слідчих ізоляторах вона в 71 раз більша і становить 3922 на 100 тис. ув'язнених, а у закладах виконання покарань захворюваність туберкульозом в 67 разів більша і становить 3788 на 100 тис. ув'язнених. Потрібно поліпшувати санітарно-гігієнічні та матеріальні умови в місцях виконання покарань, поліпшити харчування у в'язнених та забезпечення хворих протитуберкульозними препаратами.
7. Проблема лікування хворих на ТБК. Ефективність лікування хворих на туберкульоз з року в рік погіршується і вже доходить до абсурду. Із всіх вперше виявлених хворих зараз бактеріовиділення припиняється тільки у 81,6 % хворих, тоді як за європейським стандартом бактеріовиділення повинно припинятися у 96 % хворих. А каверни загоюються тільки у 66,8 % хворих, з них лише 4,4 % хворих оперується, а у решти формується хронічний туберкульоз і вони нас заражають. Ось чому у всьому світі туберкульоз є проблемою Урядів країн і всюди туберкульоз лікують за державні кошти. А наші хворі майже у всіх тубдиспансерах України несуть у лікувальні заклади ліки, простирадла, бинти, їжу. Отже, на кожному кроці порушується 49 стаття Конституції України, де зазначено, що "...У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно...".
Тут є ще проблема санаторного лікування хворих на туберкульоз. В санаторіях лікується тільки 6.1 % хворих на ТБК, тому що там погані умови, а хворі не мають грошей для лікування у санаторіях.
8. Проблема DOTS-терапії. Для подолання туберкульозу і припинення розповсюдження його у світі Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) та світові лікарські організації велику надію покладають на впровадження стратегії DOTS (Directly Observed Treatment Short-course), що означає "сувороконтрольоване лікування коротким курсом антимікобактеріальної терапії". Розробив цю стратегію чех Карл Стібло, який емігрував у Голандію і там у Голандії її розробив. Відповідальність за виявлення та вилікування кожного хворого лягає на всю систему охорони здоров'я, яка повинна виявити хворого методом мікроскопії мазка та забезпечити його антимікобактеріальними препаратами на весь 6-місячний курс лікування. Стратегія DOTS грунтується на 5 елементах:
1. Відповідальність і підтримка уряду. Уряд країни повинен підтримувати стратегію DOTS та фінансувати її, залучаючи неурядові організації. Для цього уряд повинен мати програму реалізації DOTS.
2. Навчання медичних працівників реалізації DOTS. Перед впровадженням DOTS-стратегії повинні пройти навчання всі медичні працівники, які правильно реалізовуватимуть її.
3. Діагностика туберкульозу методом мазка. Ресурси охорони здоров'я спрямовуються на проведення мікроскопії мазка із фарбуванням його за Ціль-Нільсоном і виявлення заразних хворих-бактеріовиділювачів, у котрих позитивні результати мікроскопії харкотиння.
4. Контрольоване лікування. Кожен хворий на туберкульоз повинен бути пролікованій за однією із зазначених вище схем короткострокової антимікобактеріальної терапії, причому для кожного хворого повинен бути запас протитуберкульозних препаратів на весь курс лікування і кожен хворий повинен вживати всередину кожну таблетку антимікобактеріального препарату під контролем медичного персоналу чи під контролем навчених добровольців.
5. Облік і звітність кожного виявленого хворого і результатів лікування. Для цього ведеться відповідна медична документація на кожного вперше виявленого хворого і проводиться когортний аналіз результатів ефективності лікування.
Ця стратегія повинна проводитися в комплексі зі всіма 5 елементами. Неприпустима відсутність будь-якого із зазначених 5 елементів. За даними ВООЗ, DOTS-стратегія дозволяє виявити до 70 % хворих на туберкульоз і близько 85 % з них вилікувати. Однак, критерії вилікування у ВООЗ та в Україні різні. За даними ВООЗ, вилікуванням вважається припинення бактеріовиділення, навіть тоді, коли у легенях хворого ще залишаються каверни. Українські лікарі вилікуванням вважають не тільки припинення бактеріовиділення, а й загоєння порожнин розпаду, каверн, розсмоктування вогнищ засіву. В Україні DOTS-стратегія ще не застосовується. Застосування її може привести до недовиявлення багатьох хворих на туберкульоз, зараження бактеріовиділювачами здорових людей, якщо буде проводитися амбулаторне лікування, руйнування існуючої протитуберкульозної служби.
Щодо перспективи, то ми в інституті розробили 10-річний прогноз епідеміологічних показників з туберкульозу і встановили, що туберкульоз ще 10 років буде зростати незалежно від того, яка буде соціально-економічна ситуація в країні, ще довше буде зростати туберкульоз у ВІЛ-інфікованих та у хворих на СНІД. Цей прогноз такий:
1. При соціально-економічних умовах в Україні гірших, аніж сьогодні, захворюваність туберкульозом через 10 років може збільшитися в 2 рази; смертність може збільшитися в 2,5 рази.
2. При соціально-економічних умовах в країні таких же як сьогодні захворюваність туберкульозом може збільшитися в 1,5 рази, а смертність - в 1,7 раз.
3. При соціально-економічних умовах в Україні кращих, ніж зараз, захворюваність на 10-му році може збільшитися на 5,0 - 10,0 %, а смертність може зменшитися на 10,0 %.
Професор В.М. Мельник.
Фонд Ріната Ахметова "Розвиток України" продовжує реалізовувати 5-річну програму "Зупинимо туберкульоз" |